Дискурс подорожі в літературі Просвітництва. Семінар

Семінар ІІ. Дискурс подорожі в літературі Просвітництва.

Головне питання заняття: «чи розкриває подорож героя-просвітника смисл тези «філософ в дії»?

Даніель Дефо «Робінзон Крузо»

Подорож – базова метафора літератури. Мандрівник – людина в літературі. Перший мандрівник в літературі – Одісей. Література Просвітництва 18 ст. називається «Золотий вік» уявної подорожі. Уява є маркером художньої літератури. Даніель Дефо не подорожував, а читав книги про подорожі. Дорога + рух персонажа – в творі наявний дискурс подорожі.

…………………

Чим відрізняється реалізація теми подорожі в романі Свіфта «Пригоди Гуллівера» від типового вираження цієї теми і латературі Просвітництва? Подорож в літературі Просвітництва формує оптику себе – по пунктам власних пересувань більш правильно вибудовується графік життя героя і він себе більш розуміє. Тобто в подорожі відбувається заглиблення в себе, відкривання нових рис, дослідження почуттів. Таку теорію яскраво ілюструють такі герої як Робінзон, Йорик, Сен-Пре тощо. Проте цього не можна сказати про Гуллівера. Адже острова, які відвідує герой виступають множенням точок зору не на самого мандрівника, а на його кра\ну. Гуллівер під час всіх своїх численних подорожей залишається незмінним, його внутрішній світ не змінюється. Він не є «чутливим» мандрівником. Його навіть можна назвати мандрівником умовно, адже він, подорожуючи, описує не свій стан, а соціальний устрій країн (більше того, сам від майже не подорожує, а залишається на місці в тих країнах, куди він прибув. Йому про інші землі та народи розповідають місцеві мешканці). Він не вкладає в опис, розповідь дорогу. Саме тому, йому слід відмовити в анадізі теми самопізнання. Це і відрізняє його від інших мандрівників в Просвітництві. Реалізація теми подорожі в романі відрізняється від типового вираження цієї теми в літературі Просвітництва тим, що Гулівер не здійснює дискурс подорожі, адже дискурс подорожі – це говорити словами про зовнішнє і йти до внутрішнього. А Гулівер не здійснює внутрішню подорож і не йде до самопізнання. Гулівер виконує службову функцію, тому не можна говорити про самопізнання. Гулівер здійснює лише зовнішню подорож – розповідає про відвідані ним диковинні держави: знайомлячись з їхнім норовом, способом життя, життєвим укладом, законами і традиціями він, все це порівнюючи, розповідає про Англію того часу. А натомість якщо цей твір порівняти з «Робінзоном Крузо», то ми засвідчимо, що Робінзон, потрапляючи на острів кардинально змінюється – починає читати Біблію, пише щоденник, усвідомлює те, що його батьки мали рацію, коли не відпускали його у подорож тощо. Тобто з внутрішньою подорожжю повинно відбуватись піднесення духу, виховання почуттів, самоутвердження, самопізнання, чого не відбувається у Гулівера. 15. Своєрідність художнього втілення міфологеми Одіссея в літературі Просвітництва. Одіссей – це перший подорожуючий, який описується в літературі. В метафоричній формі сюжет про мандри Одіссея передає тему самопізнання. . Герої епохи Просвітництва виступають Одіссеями: наскрізною темою Просвітництва є повернення до Себе (як реалізація теми самопізнання), що стає можливим через випробування, зустріч з Іншим. Це ми знаходимо і в поемі «Одіссея». Тема самопізнання розкривається в усіх творах Просвітництва, не зважаючи на мотивацію подорожування (Йорик подорожує, щоб пізнати почуття, Узбек з цікавості залишив батьківщину та відправився на пошуки мудрості тощо). В будь якому випадку подорож є маршрутом духовного зростання. Говорячи про Одіссея, слід згадати і про відчуття ностальгії, що переслідує героя-просвітника під час подорожі. Таке ж відчуття було притаманне і Одіссею, проте як Одіссей, так і герої-просвітники, повернувшись додому не відчувають якогось явного полегшення, вони вже не ті, якими вони були, коли вирушили в мандри. Робінзон повернувшись в Англію згодом знову вирушає в мандрівку (бо не зраджує ідеалам Просвітництва – знаходиться в пошуку себе). Одіссей, в свою чергу, повернувшись на Ітаку, прагне моря і постійно дивиться в його бік. Також можна згадати про семантику островів в Одіссеї та дорогу суходолом по островах в подорожі героя-просвітника: зупинка на суходолі потрібна як умова зустрічі з іншим та початок нової історії. Острів – це те, за допомогою чого досліджують нюанси зовнішнього життя. У літературі Просвітництва під метафорою Одіссея розуміють пошук власного “Я”. Нам відомо, що Одісей відправляється у подорож з єдиною метою – знайти себе. Так і герой-просвітник, відправляється для того, щоб осмислити своє “Я”, проаналізувати себе. Наступним кроком Одісея є повернення на свою батьківщину, до свого власного дому. Повернутися – засіб самопізнання, здатність побачити себе збоку. Подорож – рух без фінальної точки, при якому кінець руху стає початком нового маршруту. Так і герой-просвітник прагне до повернення додому: Робінзон Крузо, Кандід. Зрозумівши та пізнавши себе, Робінзон Крузо прагне повернутися додому, у цивілізацію. Виконавши свою місію (тобто врятувавши свою кохану Кунігунду), Кандід також прагне повернутися додому, однак його замок знищено і тому домом для нього є те місце, де він може осісти та влаштуватися із Кунігундою. Метафора Одіссея присутня майже у всіх творах Просвітництва: Сен-Пре їде у гори Вале з єдиною метою – пошуку себе та втамування свого нестримного кохання, однак прагне лише одного і душею і тілом – повернутися до Юлії. Повернення героя додому – це самопізнання, що є однією із найважливіших ознак Просвітництва. Розум – гармонізація внутрішнього і зовнішнього. Пізнавши себе внутрішньо, герой-просвітник пізнає і зовнішньо та навпаки. 16.Як подорож героя-просвітника стає прокладанням маршруту пізнання? XVIII ст. увійшло в історію як доба Просвітництва - епоха змін і оновлення. Вони зачіпали не якусь одну, а різні боки життя - релігію і політику, освіту й виховання, культуру й мистецтво, науку і техніку. Віра в силу знань, у досягнення науки й техніки дала поштовх для виникнення ідеї прогресу - неухильного просування людства вперед. В межах нової культури змінювалася і мотивація подорожей, а також їх географія. Центрами “прочанства” людини Просвітництва стають місця зосередження пам'яток історії,культури та архітектури. З іменем Лоренса Стерна (1713-1768) пов’язують появу нового тлумачення подорожей та їх ролі в житті людини. Після Лоренса Стерна з’являлися численні дорожні нотатки та романи, які модно було використовувати як своєрідні путівники. Закономірним результатом розвитку гуманістичного світогляду було бажання людини пізнати себе і світ, звільнитися від існуючих забобонів відносно інших народів і культур. Під час подорожі, зустрічаючись з людьми, знайомлячись з різними звичаями і традиціями, мандрівник вчився взаєморозумінню, толерантності, повазі до представників інших культур. 16. Герой-просвітник йде у подорож для того, щоб зрозуміти своє власне я, структурувати свої почуття та переживання. Сен-Пре йде у гори Вале, щоб здійснити маршрут пізнання і лише повернення додому (міфологема Одіссея) означатиме, що герой самопізнав себе, побачив себе збоку. Герой може здійснювати як зовнішню так і внутрішню подорож. Сен-Пре здійснює внутрішню подорож через зовнішню. Він несе свою домівку за спиною, а метою його є повернення. Робінзон Крузо, маючи тягу до морських подорожей та суто через мету матеріальну – розбагатіти, здійснює зовнішню подорож, яка потім призводить до внутрішньої зміни героя (маршрут самопізнання). Це можна спостерегти, наприклад, через його щоденник (щоденник – символ осмислення). Гулівер єдиний герой в Просвітництві, який здійснює лише зовнішню подорож. Він пливе від реального місця, а потрапляє у вигадане. Цей герой не проходить стадії самопізнання, він лише описує свої пригоди. 17,23.Однією з невід’ємних рис епохи Просвітництва була подорож. Мандрівка є базовою метефорою літератури і всі твори Просвітництва покликані розгорнути цю тему. Оскільки герої всіх творів прагнуть пізнати своє Я, вони впевнено крокують дорогою життя, мандрують.Але мандрівка ця відбувається не тільки у зовнішньому просторі (наприклад переїзд Сюзанни з одного монастиря до іншого), а й у внутрішньому, що для просвітника є набагато важливішою, беручи до уваги його ціль.Зовнішня мандрівка є засобом для внутрішньої. Пишучи про свої подорожі у листах, їх автор здійснює внутрішню мандрівку своєю пам’яттю. Внутрішня мандрівка слугує для виховання почуттів та самопізнання, адже внутрішній світ затемнений і для того, щоб його освітити світлом (зрозуміти себе) потрібно використати розум. Наприклад у Гуллівера зовнішньої подорожі не було, адже він зовсім не описував її. А от Йорик дійснює зовнішню мандрівку лише заради внутрішньої і обидві мандрівки ( зовн. І внутр. )відбуваються одночасно, бо він пише в дорозі, на ходу. Важливим для подорожі є засіб пересування героя. Наприклад Філдінг садовить свого героя до карети. З одного боку герой присутній на загальній дорозі, де зустрічає інших, може з ними поспілкуватися (частина загального суспільства), а з іншого боку карета- це все ж таки закритий простір, у якому ти відділений від усіх інших мандрівників, це твоя особиста мушля. Отже, він одночасно і присутній і відмежований приватним простором, який відображає аналітичну позицію, тобто погляд з боку. У Йорика ж інша карета – дизобліжанс, що виражає закритий простір. Закриваючись від зовнішнього, він поринає у внутрішній світ, створюючи неначе майданчик для самопізнання. Головною характеристикою подорожі є епістолярій – процес виписування подорожі. Лист також відправляється у подорож, адже його потрібно довезти і тому кучер часто виступає листоношею. Для того, щоб досягти бажаного, потрібно не просто здійснити мандрівку, треба про неї написати. Писати про подорож – здійснювати ще раз її, але вже мандруючи по своїй пам’яттю, що дає змогу подивитися на себе і пройдений шлях зі сторони. Лише відмежувавшись герой може тверезо оцінити свою мандрівку, проаналізувати її і нарешті пізнати себе – стати щасливим. У літературі Просвітництва майже повністю відсутній опис місць, подій, зовнішності. Це говорить про те, що автори всю увагу читача хочуть сфокусувати на внутрішніх процесах самопізнання героїв. Йорик не описує архітектуру Версалю, він розказує про свої почуття, те, як ці місця на нього діють, своє враження від побаченого. Опис пейзажів повністю замінюється розповіддю( Жак Фаталіст подорожує до тих пір, поки будуть історії, які він обдумує і створює свою точку зору, чужий досвід робить чужим).Источник: http://5fan.info/bewjgeotrrnayfsrna.html

………………………………………………………

Де був Гуллівер?

Частина 1. Подорож до Ліліпутії

Частина 2. Подорож до Бробдінгнегу

Частина 3. Подорож до Лапути, Бальнібарбі, Лаггнегг, Глаббдобдріб та Японії

Частина 4. Подорож в країну гуігнгнмів

Ма́ндри Гуліве́ра (англ. Gulliver's Travels) — сатирико-фантастична книга Джонатана Свіфта, в якій яскраво і дотепно висміюються людські та суспільні вади.

Повна назва книги: «Мандри до деяких віддалених країн світу в чотирьох частинах: Твір Лемюеля Гулівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів»(англ. Travels into Several Remote Nations of the World, in Four Parts. By Lemuel Gulliver, First a Surgeon, and then a Captain of several Ships). Перше видання вийшло в 1726–1727 роках у Лондоні. Книга стала класикою етично-політичної сатири, хоча особливо широкою популярністю користуються її скорочені переробки (та екранізації) для дітей.

Сюжет

Програмний маніфест Свіфта-сатирика. У першій частині книги читач сміється над безглуздою зарозумілістю ліліпутів. У другій, в країні велетнів, змінюється точка зору, і з'ясовується, що наша цивілізація заслуговує такого ж осміяння. У третій висміюється, з різних сторін, зарозумілість людської гордині. Нарешті, у четвертій з'являються мерзенні єгу як концентрат споконвічної людської природи, не облагородженої духовністю. Свіфт, як звичайно, не вдається до моралізаторських повчань, надаючи читачеві можливість зробити власні висновки — вибрати між єгу та їх моральним антиподом, химерно втіленим в кінську форму.

Частина 1.

Подорож до Ліліпутії

Частина 2.

Подорож до Бробдінгнегу

Частина 3.

Подорож до Лапути, Бальнібарбі, Лаггнегг, Глаббдобдріб та Японії

Частина 4.

Подорож в країну гуігнгнмів

Історія появи

Судячи з листування Свіфта, задум книги в нього склався близько 1720 року. Початок роботи над тетралогією відноситься до 1721; в січні 1723 Свіфт писав: «Я покинув Країну Коней і перебуваю на летючому острові… дві мої останні подорожі незабаром закінчаться».

Робота над книгою тривала до 1725. В 1726 році перші два томи «Подорожей Гуллівера» (без вказівки імені справжнього автора) виходять у світ; інші два були опубліковані в наступному році. Книга, дещо зіпсована цензурою, користується небаченим успіхом, і авторство її ні для кого не секрет. За кілька місяців «Подорожі Гуллівера» перевидавалися тричі, незабаром з'явилися переклади німецькою, голландською, італійською та іншими мовами, а також великі коментарі з розшифровкою свіфтівскіх натяків і алегорій.

Вольтер, що перебував тоді в лондонському вигнанні, дав захоплений відгук про книжку і надіслав декілька примірників у Францію. Перший переклад на французьку мову, що на багато років став класичним, виконав у 1727 році відомий письменник, абат П'єр Дефонтен. Наступні переклади на інші європейські мови довгий час (майже півтора століття) виконувалися не з англійського оригіналу, а з французької версії. У листі Свіфта Дефонтен вибачився за те, що безліч місць (майже половину тексту) він переробив, щоб книга відповідала французьким смакам. У відповідному листі Свіфт, удавано відсторонившись від авторства, дав оцінку своєму творінню:

Прихильники цього Гулівера, яких у нас тут незлічиме число, стверджують, що його книга проживе стільки ж, скільки наша мова, бо цінність її не залежить від сьогоденних звичаїв мислення й мови, а полягає у ряді спостережень над одвічною недосконалістю, безглуздям і пороками роду людського.

Перше французьке видання «Гуллівера» розійшлося за місяць, незабаром пішли перевидання; всього дефонтеновская версія видавалася більш 200 разів. Неспотворений французький переклад, з прекрасними ілюстраціями Гранвіля, з'явився тільки у 1838 році.

Популярність свіфтовского героя викликала до життя численні наслідування, фальшиві продовження, інсценування і навіть оперети за мотивами «Подорожей Гуллівера». На початку XIX століття в різних країнах з'являються сильно скорочені дитячі перекази «Гулівера».

Цікаві факти

Французький письменник XVII століття д'Абланкур написав продовження античного роману Лукіана «Правдива історія», де згадується «Острів тварин, з яким були сусідні острова велетнів, чарівників і пігмеїв». Незрозуміло, чи є тут зв'язок з «Гулівером», чи це простий збіг.

У «Мандрах Гуллівера» згадуються два супутники Марса, відкриті лише після XIX століття.

Майже всі вигадані країни, за винятком країни коней, розташовані автором у Тихому океані, тоді малодослідженому.

Критика

Сатира Свіфта в тетралогії має дві основні цілі:

Свіфта завжди виводило з себе зайве людське вихваляння: він писав у «Мандрах Гуллівера», що готовий поблажливо поставитися до будь-якого набору людських вад, але коли до них додається ще й гордість, «терпіння моє виснажується». У всіх частинах тетралогії Свіфт послідовно і яскраво показує, наскільки необґрунтована людська зарозумілість.

Свіфт не поділяв ліберальної ідеї про найвищу цінність прав окремої людини; він вважав, що, надана сама собі, людина неминуче скотиться до звірячого аморалізму єгу. Для самого ж Свіфта мораль завжди стояла на початку списку людських цінностей. Морального прогресу людства він не бачив (навпаки, зазначав деградацію) і ясно показав це в «Мандрах Гулівера».

Захисники релігійних та ліберальних цінностей негайно накинулися з різкою критикою на сатирика. Вони стверджували, що ображаючи людину, він тим самим ображає Бога як його творця. Крім богохульства, Свіфта звинувачували в мізантропії, грубості і поганому смаку, причому особливе обурення викликала 4-а подорож.

Початок зваженому дослідженню творчості Свіфта поклав Вальтер Скотт (1814). З кінця XIX століття у Великобританії і в інших країнах вийшло кілька глибоких наукових досліджень «Мандрів Гулівера».

Культурний вплив

Вигадані Свіфтом слова «ліліпут» (англ. lilliput) і «єгу» (англ. yahoo) увійшли до багатьох мов світу.

Критики вважають, що повість Вольтера «Мікромегас» (1752) написана під сильним впливом «Мандрів Гуллівера».

Свіфтські мотиви ясно відчуваються у багатьох творах Герберта Уеллса. Наприклад, у романі «Містер Блетсуорсі на острові Ремполь», товариство дикунів-канібалів алегорично зображує вади сучасної цивілізації. У романі «Машина часу» виведені дві раси нащадків сучасних людей —- звіроподібні морлоки, що нагадують єгу, і їх витончені жертви — елої. Є в Уеллса і свої шляхетні велетні («Їжа богів»).

Роман має номер 12 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[1].

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

семинар2зарлит.docx

семинар2зарлит.docx
Размер: 81.3 Кб

.

Пожаловаться на материал

Головне питання заняття: «чи розкриває подорож героя-просвітника смисл тези «філософ в дії»? Даніель Дефо «Робінзон Крузо» Подорож – базова метафора літератури. Мандрівник – людина в літературі. Перший мандрівник в літературі – Одісей. Література Просвітництва 18 ст. називається «Золотий вік» уявної подорожі. Уява є маркером художньої літератури. Даніель Дефо не подорожував, а читав книги про подорожі. Дорога + рух персонажа – в творі наявний дискурс подорожі.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Особливості соціально-педагогічної роботи з учнями групи ризику

Поняття діти групи ризику. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми групи ризику. Форми і методи соціально-педагогічної підтримки

Организация хранения и контроль запасов и сырья. Перечень экзаменационных вопросов

Сталь, чугун и их классификация

Основными сплавами железа являются его сплавы с углеродом - стали и чугуны. Классификация сталей. Маркировка сталей. Чугун отличается от стали: по составу – более высокое содержание углерода и примесей

Понятие стресса, конфликта, фрустрации

Реферат. Стрессорные факторы. Копинг-стратегии. Кафедра психиатрии и наркологии лечебного факультета. Методы преодоления стресса.

Вивченню лексики сфери мода (fashion) і її репрезентації в англомовній картині світу.

Курсова робота. Мета роботи полягає у виявленні, класифікації і описі лексико – семантичних засобів, які пов’язані зі сферою мода. Предмет дослідження: англійська лексика моди в сучасній англомовній картині світу.

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok