Сучасна українська мова. Конспект лекцій

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Синтаксис.

Словосполучення. Просте речення

Конспект лекцій

з дисципліни «Сучасна українська мова»

для студентів спеціальності  6. 030507 «Переклад»

денної форми навчання

Затверджено  на засіданні кафедри філології та журналістики

як конспект лекцій з дисципліни «Сучасна українська мова».

Протокол № 8 від 14.03.12.

Суми

Сумський державний університет

2012

Синтаксис. Словосполучення. Просте речення : конспект лекцій /  укладач О. П. Садовнікова. – Суми : Сумський державний університет,  2012. –  80 с.

Кафедра журналістики та філології

В опорних конспектах подається теоретичний матеріал з питань синтаксису словосполучення, простого речення і пунктуації.

Рекомендовано для самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів гуманітарних спеціальностей. Матеріали можуть бути використані вчителями української мови, старшокласниками для поглибленого вивчення курсу синтаксису української мови.

Передмова

Синтаксис української літературної мови – багате надбання загальнонародної української культури. У своїх гнучких різноманітних формах висловлення, що склались у чітку закономірну систему, він відтворює історичні скарби мислення, переживань і почуттів, а отже, й мовні взаємини всіх поколінь українського народу. Мета пропонованих навчальних матеріалів – допомогти студентам засвоїти  теоретичний курс синтаксису сучасної української літературної мови, стимулювати їх до вдосконалення  культури  усного й писемного мовлення.

У зв’язку з реформуванням системи освіти в Україні зменшується аудиторне навантаження, натомість посилюється роль і місце самостійної роботи студентів у навчальному процесі. У зв’язку з цим подаємо  відомості із загальних питань синтаксису, словосполучення та простого речення у вигляді логічних схем, опорних конспектів, таблиць, які узагальнено відбивають основні положення лінгвістичного матеріалу. Це спростить і полегшить роботу з вивчення теоретичного матеріалу, допоможе відтворити, узагальнити  й систематизувати матеріал проблемно-установочних лекцій з теоретичних питань синтаксису. Крім того, опорні конспекти мають практичне спрямування, оскільки дають певні рекомендації щодо визначення, класифікації та характеристики мовних явищ, що в свою чергу сприятиме виробленню навичок синтаксичного аналізу словосполучення та простих речень різних типів. Поряд із синтаксичними відомостями до кожної з тем пропонуються правила пунктуації. Це допоможе студентам удосконалити навички пунктуаційної грамотності.

У підготовці лекцій використано матеріали рекомендованих Міністерством світи і науки, молоді та спорту України підручників, навчальних посібників з сучасної української мови для студентів вищих навчальних закладів (автори: М. Я. Плющ, О. Д. Пономарів, М. У. Каранська, Г. О. Козачук, Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук, І. П. Ющук та ін.) й Українського правопису.

Лекція 1

Тема «Синтаксис. Словосполучення»

План

  1.  Синтаксис як розділ граматики. Основні синтаксичні одиниці.
  2.  Словосполучення як синтаксична одиниця. Ознаки словосполучення. Типи словосполучень за будовою, за ступенем злиття компонентів, за морфологічним вираженням головного слова.
  3.  Типи словосполучень за смисловими відношеннями між головним і залежним словом.
  4.  Типи граматичного зв’язку у словосполученні.

Список літератури

  1.  Сучасна українська літературна мова : підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів / ред. М. Я. Плющ. - 6-те вид., стереотип. – К. : Вища школа, 2006. – 430 с.
  2.  Сучасна українська мова : Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д.Пономарева. – К. : Либідь, 2001. – 400 с.
  3.  Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови. – К. : Наук. думка, 2004. – 240 с.
  4.  Шкуратяна Н. Г.  Сучасна українська літературна мова. Модульний курс : навч. посібник / Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. – К. : Літера, 2006. – 823 с.
  5.  Ющук І. П. Українська мова : посібник  / І. П. Ющук. – К. : Либідь, 2004. – 640 с.

С И Н Т А К С И С

С Л О В О С П О Л У Ч Е Н Н Я

Лекція 2

Тема «Речення. Просте двоскладне речення»

План

  1.  Речення як основна одиниця синтаксису. Основні ознаки речення.
  2.  Структурно-семантичні типи речень.
  3.  Просте двоскладне речення. Головні члени речення. Підмет: основні ознаки, семантика. Види підметів за структурою. Присудок: основні ознаки, семантика. Види присудків за структурою:  простий дієслівний, складений дієслівний, складений іменний, складний. Складні випадки синтаксичного зв’язку між підметом і присудком. Тире між підметом і присудком.
  4.  Другорядні члени речення. Означення. Види означень за характером синтаксичного зв’язку із означуваним словом. Прикладка як різновид означення. Правопис прикладок.
  5.  Додаток: диференційні ознаки, семантичні відтінки, способи вираження. Додаток прямий і непрямий.
  6.  Обставина: диференційні ознаки, способи вираження. Види обставин за значенням.

Список літератури

  1.  Сучасна українська літературна мова : підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів / ред. М. Я. Плющ. - 6-те вид., стереотип. – К. : Вища школа, 2006. – 430 с.
  2.  Сучасна українська мова : Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д.Пономарева. – К. : Либідь, 2001. – 400 с.
  3.  Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови. – К. : Наук. думка, 2004. – 240 с.
  4.  Шкуратяна Н. Г.  Сучасна українська літературна мова. Модульний курс : навч. посібник / Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. – К. : Літера, 2006. – 823 с.
  5.  Ющук І. П. Українська мова : посібник  / І. П. Ющук. – К. : Либідь, 2004. – 640 с.

РЕЧЕННЯ ЯК ОСНОВНА ОДИНИЦЯ СИНТАКСИСУ

   

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТИПИ РЕЧЕНЬ

РЕЧЕННЯ НЕ Є ЗАПЕРЕЧНИМИ

(за наявності частки НЕ у ньому), якщо

частка НЕ  повторюєтьсяМи не стрітись ніяк не моглиречення  з НЕ має відтінок припущенняМабуть, не судилося юнаку зустріти сонця схід.речення  з НЕ має відтінок необхідностіЯк серцю моєму не плакать.речення  з НЕ має відтінок узагальненняХто його не знає?речення  з НЕ має відтінок побоюванняЧи ви не забудете зустріти мене й привітати?речення  з НЕ має відтінок  схваленняЯк цим днем не дорожити?частка Не входить до складу фразеологізмуСкатертину поміняла – де моє не пропадало!

ПРОСТЕ  ДВОСКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

       

СКЛАДНІ ВИПАДКИ

СИНТАКСИЧНОГО ЗВ’ЯЗКУ МІЖ ПІДМЕТОМ І ПРИСУДКОМ

 

ТИРЕ МІЖ ПІДМЕТОМ І ПРИСУДКОМ

ТИРЕ СТАВИТЬСЯЯкщо підмет та іменна частина складеного присудка виражені іменником або кількісним числівником у називному відмінку. Океан, зачерпнутий в склянку, - просто солона вода (Г.Гордасевич). П’ять та три – вісім.Якщо перед присудком, вираженим іменником, стоять слова це, то, це є, це значить, ось. Письменник – це людина, яка з кожним уміє розмовляти його мовою (В.Брюгген).Якщо обидва головні члени виражено неозначеною формою дієслова або один із них – іменником у називному відмінку.Життя прожити – потоптати сум, Єством своїм прославити людину (А.М’ястківський)ТИРЕ НЕ СТАВИТЬСЯЯкщо підмет або присудок виражено особовим або питальним займенником.!!! Але між підметом, вираженим займенником, та іменним складеним присудком може ставитися тире для його смислового та інтонаційного виділення.Це я колись назвав тебе святою, бо тільки ти воістину свята (М. Рачук).Я – пташка осіння, заклечана в іній (А. Листопад). О щастя, ти – не піднебесна зірка. Ти – кожна мить прожитого життя (Н. Гнатюк).Якщо до складу присудка входять слова як, ніби, хоч, неначе та ін. Не ставиться тире перед присудком у реченнях типу: Хата як хата; День як день.!!! Якщо є необхідність стилістично виділити присудок, то тире перед ним ставиться.Степ весною наче килим… Степ зимою мов перлина. Біла, рівна і м’яка (О. Олесь).І світ божий як Великдень, і люди як люди (Т. Шевченко).Олив’яні хмари на дахах будинків, Ліхтарі – мов краплі ртуті в чорному гіллі (Г. Гордасевич).Якщо перед присудком стоїть частка не!!! Для того, щоб присудок виділити спеціально, перед ним можна поставити тире.Рік не вік. Сова соколу не пара (Н. тв.)Один син –  не син, два сини – півсина, три сини – ото тільки син (Н. тв.)Якщо присудок виражений прикметником, дієприкметником, прикметниковим займенником, прийменниковими формами іменників!!! Тире можна ставити для інтонаційного виділення присудка.Невідоме страшне саме через те, що воно невідоме (Ю.Шовкопляс).Тут кожен камінь – мій і кожен подих - мій (Л.Первомайський).Якщо між головними членами стоїть вставне слово, прислівник або частка.Знання, безумовно, найцінніший скарб.

ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

ОСНОВНІ ПРАВИЛА РОЗРІЗНЕННЯ ПРИКЛАДКИ Й ОЗНАЧУВАНОГО СЛОВА1.Частіше у ролі  прикладки виступає видова назвавишня-черешня, дівчата-смаглявки2.Присудок координується з означуваним словом, а не з прикладкоюФільм “Наталка Полтавка” у Нью-Йорку йшов протягом трьох тижнів

НЕПОШИРЕНІ ПРИКЛАДКИ  ПИШУТЬСЯ З ОКРЕМИМИ СЛОВАМИ ОКРЕМО, ЧЕРЕЗ ДЕФІС АБО В ЛАПКАХ

характер прикладкидефісприкладвидова назване ставиться місто Глухів, трава звіробійродова назваставитьсязвіробій-трава, Москва-рікаузгоджуваний іменник, що має атрибутивне значення, виступає в ролі прикладки в постпозиціїставитьсядівчина-красуня, хлопець-богатирякщо такий іменник виступає в препозиції до означуваного словане ставитьсябогатир хлопець, красуня дівчина пояснювальний іменник і прикладка можуть мінятися місцямиставитьсяучитель-фізик, художник-пейзажистприкладки  входять до складу термінівставитьсягриб-паразит,льон-довгунець

У лапках пишуться поширені і непоширені прикладки, назви газет, журналів, фільмів тощо: журнал «Українська мова та література в школі», газета «Слово».

Лекція 3

Тема «Односкладні речення. Неповні речення.

Нечленовані конструкції»

План

  1.  Поняття про неповне речення як синтаксичну одиницю. Типи односкладних речень.
  2.  Різновиди дієслівних односкладних речень: особові, безособові, інфінітивні.  Способи вираження головного члена речення.
  3.  Іменні (номінативні) односкладні речення. Види номінативних речень (буттєві, вказівні, оцінні). Способи вираження головного члена в номінативних реченнях.
  4.  Неповні речення. Структурні різновиди неповних речень.
  5.  Поняття про слова-речення (нечленовані конструкції). Різновиди нечленованих конструкцій.

Список літератури

  1.  Сучасна українська літературна мова : підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів / ред. М. Я. Плющ. - 6-те вид., стереотип. – К. : Вища школа, 2006. – 430 с.
  2.  Сучасна українська мова : Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д.Пономарева. – К. : Либідь, 2001. – 400 с.
  3.  Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови. – К. : Наук. думка, 2004. – 240 с.
  4.  Шкуратяна Н. Г.  Сучасна українська літературна мова. Модульний курс : навч. посібник / Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. – К. : Літера, 2006. – 823 с.
  5.  Ющук І. П. Українська мова : посібник  / І. П. Ющук. – К. : Либідь, 2004. – 640 с.

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

Н Е П О В Н І   Р Е Ч Е Н Н Я

Н Е Ч Л Е Н О В А Н І   К О Н С Т Р У К Ц І Ї

(слова-речення)

 

Лекція 4

Тема «Просте ускладнене речення»

План

  1.  Просте ускладнене речення як синтаксична одиниця.
  2.  Речення з однорідними членами. Однорідні й неоднорідні означення. Пунктуація в реченнях з однорідними членами.
  3.  Речення із відокремленими  членами речення. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення. Речення із відокремленими означеннями.  Умови відокремлення обставин. Відокремлені додатки. Відокремлені уточнювальні члени речення. Пунктуація в реченнях із відокремленими членами.
  4.  Речення, ускладнені вставними і вставленим и конструкціями. Різновиди вставних конструкцій за будовою і зі семантикою. Функції вставлених конструкцій. Види вставлених конструкцій за будовою. Розділові знаки в реченнях із вставними і вставленими конструкціями.
  5.  Речення, ускладнені звертаннями. Звертання:основні ознаки і функції у реченні. Види звертань за будовою, значенням і функціями у реченні. Розділові знаки у реченнях із звертаннями.

Список літератури

  1.  Сучасна українська літературна мова : підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів / ред. М. Я. Плющ. - 6-те вид., стереотип. – К. : Вища школа, 2006. – 430 с.
  2.  Сучасна українська мова : Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д.Пономарева. – К. : Либідь, 2001. – 400 с.
  3.  Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови. – К. : Наук. думка, 2004. – 240 с.
  4.  Шкуратяна Н. Г.  Сучасна українська літературна мова. Модульний курс : навч. посібник / Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. – К. : Літера, 2006. – 823 с.
  5.  Ющук І. П. Українська мова : посібник  / І. П. Ющук. – К. : Либідь, 2004. – 640 с.

ПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ

РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ

ОДНОРІДНІ Й НЕОДНОРІДНІ ОЗНАЧЕННЯ

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ОДНОРІДНИХ ЧЛЕНАХ РЕЧЕННЯ

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ОДНОРІДНИХ ЧЛЕНАХ РЕЧЕННЯ

УЗАГАЛЬНЮВАЛЬНІ СЛОВА

ПРИ ОДНОРІДНИХ ЧЛЕНАХ РЕЧЕННЯ

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ УЗАГАЛЬНЮВАЛЬНИХ СЛОВАХ

ВІДОКРЕМЛЕНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ОЗНАЧЕННЯМИ

 

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ПРИКЛАДКАМИ

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ

ВідокремлюютьсяНе відокремлюютьсяЗавжди перед дієсловом-присудкомА молодим бувши, хто не захоплювався? (Іван Ле)Після  дієслова-присудка, якщо не є обставиною способу дії і не входить до складу фразеологізмуПеред ним відкривалась та жорстока і  складна правда, яку часом він особисто відчував, вдумуючись у зловісний і не завжди передбачуваний хід подій (Натан Рибак).Після  дієслова-присудка, якщо  є обставиною способу дії або входить до складу фразеологізмуГоді вже панами сидіти згорнувши руки (І.Нечуй-Левицький).Якщо дієприслівниковий фразеологічний зворот віддалений від дієслова присудка іншими словами, або стоїть перед ним, то комами виділяєтьсяЧіпка пішов додому, повісивши голову, про все, що чув, роздумуючи (Панас Мирний). І зовсім інша річ, коли він сам, позичивши в Сірка очей, поспішає  до тебе на берег (О.Гончар).Якщо на початку стоїть підсилювальна частка і(й), то кома після неї не ставитьсяІ вибігши з хати, пішов у садок (М.Коцюбинський). Якщо дієприслівниковий зворот стоїть після сполучника, що стосується інших членів речення, то кома перед ним ставитьсяНастечка засвічує каганець і, прикривши  рукою, несе його до столу (М.Стельмах)Якщо дієприслівниковий зворот приєднується за допомогою сполучників мов, немов, наче, неначе, нібитоСпокійно,  наче зважуючи кожне слово, гетьман заговорив (Натан Рибак)Якщо  дві обставини з’єднані єднальним сполучником, то між ними кома не ставиться Ховаючись і все ще не отямившись, солдат розповідав про себе (О.Гончар)

ВІДОКРЕМЛЕНІ УТОЧНЮВАЛЬНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

РЕЧЕННЯ, УСКЛАДНЕНІ

ВСТАВНИМИ І ВСТАВЛЕНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ

 

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ

ПРИ ВСТАВНИХ І ВСТАВЛЕНИХ КОНСТРУКЦІЯХ

Вставні слова і словосполучення на письмі виділяються комамиВи, бачу, також мудрець за чужою спиною (М.Стельмах).Залежно від контексту деякі слова можуть вживатися то як вставні, то як невставніГенерал, видно, був чимось незадоволений … (О.Гончар);Видно місто, далі поле у моєму вікні … (М.Рильський).Після сполучників перед вставним словом ставиться комаІ, може, стало десь боляче Всесвіту? (Ю.Смолич)Якщо приєднувальний сполучник стоїть на початку речення  (після крапки) і передує вставному слову, то він переважно не відділяєтьсяСпіває світ захриплими басами. І певне, це вже зветься небесами… (Л.Костенко).Якщо вставне слово стоїть після сполучника а, то кома після нього може ставитися, а може не ставитися (якщо цей сполучник стосується саме вставного слова)Не знаю, чи побачу вас, чи ні, а може, власне, і не в тому справа… (Л.Костенко).Якщо вставні слова стоять на початку або в кінці відокремленого звороту, то вони відокремлюються разом із зворотомПроте коли вставне слово стосується не звороту, а інших слів у реченні, то воно відокремлюється за загальним правиломВранці, очевидно о восьмій годині, він прийде.Вранці, о восьмій годині, він, очевидно,  прийде.Іноді вставне слово не відокремлюється комою від того слово, якого стосується, щоб не порушити цілісності змісту висловленняОбидві книжки, очевидно спеціально, були покладені зверху.Якщо вставне слово стоїть після переліку однорідних членів речення й передує узагальнюючому слову, то перед вставним словом ставиться тільки тире, а після нього – кома.Скатертина, тарілки, ложки, виделки і ножі – словом, все, що треба для сервірування столу, було вже давно готове.Два вставні слова відокремлюються одне від одного комамиСтаренька! Вибачте, на жаль, це справді так! Можливо, десь тепер надівши окуляри, ви прочитаєте, по знаку кожен знак, ці строфи… (М.Рильський). Виділяються комами вставні речення різних типів, що приєднуються за допомогою сполучників і сполучних слівСлово Агапіта, як сказали б сучасні медики, було словом талановитого гіпнотизера (з журн.).Вставлені конструкції (слова, словосполучення, речення), які передають додаткову інформацію, зауваження, виділяються найчастіше дужкамиІнколи дужки заміняються комами й тире, якими, як правило, виділяються ускладнені вставлені компонентиУлітку під вербою біля хати (Як добре, що скінчилася зима!) Княгиня почала дітей навчати (М.Руденко).Ще недавно, - просто, здається, вчора було, - стояли ми з нею під нашою любимою вишнею (М.Коцюбинський).Вставлені конструкції, які граматично значно тісніше пов’язані з основним реченням - тобто нема потреби їх різко відмежовувати від основного речення, - виділяються переважно тиреЯкщо вставлене речення виділяється двома тире, то кома, яка повинна стояти на місці розриву, ставиться перед другим тире або вставлена конструкція виділяється комами з тиреЗа вікном – згори було видно – шуміло, вирувало залите сонцем місто (С.Скляренко).Він головою в такт мелодії кивав – це взагалі була його питома риса, - і, певне, перед ним в ту хвилю проліта далекий сон: хатки, повита хмелем ліса… (М.Рильський).Якщо вставляється пряма мова без слів автора, то вона береться в лапки й виділяється дужкамиЯкщо, крім прямої мови, є й слова автора, то лапок може і не бутиОб’їздив батько далеких і близьких, навіть вмостився в одну туристську групу («Подивлюся, як там за морями-океанами люд живе…») (В.Большак).Виявляється, вони встають не рано (Валеріан пізно працює! Пояснила товаришка Підмогильна), але пообіцяла зараз же Валеріана збудити (Ю.Смолич).У дужки беруться самостійні вставлені речення, які не розривають основної структури реченняНа цій землі жили ми споконвіку, лише обличчя змінювали трохи. (Так змінює своє русло потік, але вода клекоче крізь епохи одна і та ж!)… (Д.Павличко).У дужки беруться знаки оклику чи знаки питання, а також питальні й окличні слова, що виражають ставлення автора до висловленогоРано-вранці місячну підкову здавши (вкотре!) без жалю в архів, викликаю птаство на розмову… (І.Муратов).

З В Е Р Т А Н Н Я

З В Е Р Т А Н Н Я

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ЗВЕРТАННЯХ

Якщо звертання вживається на початку речення і вимовляється без окличної інтонації, після нього ставиться комаДоню, доню, як тяжко ти караєшся за зраду!.. (Л.Українка)Якщо звертання, що вживається на початку речення, вимовляється з  окличною інтонацією, після нього ставиться знак оклику, а наступне слово пишеться з великої літериЛагідні весняні ночі зористі! Куди ви од нас полинули? Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? (Л.Українка)Якщо звертання вживається в кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього – той знак, якого вимагає інтонація речення в ціломуКуди ти ділась, річенько? Воскресни! У берегів потріскались вуста (Л.Костенко).Якщо звертання вживається в середині речення, воно з обох боків виділяється комамиДяка щира тобі, ненько-чарівниченько, що закрила ти моє личенько! І вам, стежечки, що вели мене до березочки! Ой, сховай мене ти, сестриченько (Л.Українка).Якщо перед звертанням стоять вигуки о, ой, які не відокремлюються паузами та інтонацією, то вони від звертання комами не відділяютьсяЯкщо вигуки відокремлюються паузою та інтонацією, то кома після них ставитьсяО мій рідний безталанний краю! Чи побачу я тебе? Не знаю (Б.Лепкий).О, стріхи мої низькі, о, гори мої сині, як ви серцю близькі (Б.Лепкий).Якщо звертання повторюються чи є однорідними, то вони розділяються знаком оклику (пишуться з великої літери) або комоюУкраїно моя, рідна мати моя невмируща, прославляю тебе, нині сущу й грядущу (В.Бровченко);Матусенько! Матінко! Мамочко! Мамо! Он сонце зайшло, як учора, так само. Матусенько! Ненько! Ріднесенька ма! Зійшло, а тебе вже під сонцем нема (В.Бровченко).

Послідовність синтаксичного розбору словосполучення

  1.  Будова словосполучення. Головне і залежне слово.
  2.  Тип словосполучення за структурою: просте, складне.
  3.  Тип словосполучення за морфологічним вираженням головного слова: іменне – субстантивне, ад’єктивне, нумеральне, прономінальне; дієслівне (вербальне); прислівникове (адвербіальне).
  4.  Смислові відношення між головним і залежним словом: атрибутивні, об’єктні, обставинні.
  5.  Тип граматичного зв’язку у словосполученні: узгодження – повне/часткове; керування – опосередковане/безпосереднє, сильне/слабке; прилягання.

Зразок синтаксичного розбору

словосполучення

Піднімаєш торішнє висохле листя, і цей світ видається ще більшою недоречністю. Шляху назад немає. Повертаєшся додому і посміхаєшся... (І.Ципердюк)                                                 що?

              Піднімаєш      торішнє листя

Словосполучення складне, вербальне, смислові відношення між головним і залежним словом – об’єктні, тип граматичного зв’язку – керування сильне, безпосереднє.                                             якого?

       Шляху          назад      

Словосполучення просте, субстантивне, смислові відношення – означальні, тип граматичного зв’язку – прилягання.        

                                                            куди?

      Повертаєшся додому     

Словосполучення просте, вербальне, смислові відношення – обставинні, тип граматичного зв’язку – прилягання.        

Послідовність синтаксичного розбору

простого речення

  1.  Вид речення за метою висловлювання: розповідне, питальне (власне питальне, питально-риторичне, питально-спонукальне), спонукальне.
  2.  Вид речення за комунікативним призначенням: стверджувальне, заперечне (загальнозаперечне, частковозаперечне).
  3.  Вид речення за емоційним забарвленням: окличне, неокличне.
  4.  Структурні особливості простого речення:

а) за складом граматичної основи: двоскладне чи односкладне (дієслівне: особове – означено-особове, узагальнено-особове, неозначено-особове, безособове, інфінітивне; номінативне (називне);

б) за наявністю/відсутністю другорядних членів речення: поширене, непоширене;

в) за наявністю структурно необхідних членів речення: повне, неповне – контекстуальне, ситуативне, еліптичне;

г) за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, відокремлених членів речення, звертання, вставних і вставлених конструкцій): неускладнене, ускладнене (визначити, чим саме ускладнене).

5. Характеристика членів речення:

а) характеристика предикативного центру:

– підмет (на яке питання відповідає, простий, складений, морфологічний спосіб вираження);

  •  присудок (на яке питання відповідає, простий дієслівний, складений іменний/дієслівний, складний, морфологічний спосіб вираження);
  •  характер синтаксичного зв’язку між підметом і присудком:  координація.

б) характеристика другорядних членів речення (спочатку групи підмета, потім групи присудка):

– означення (на яке питання відповідає, узгоджене, неузгоджене, прикладка, морфологічний спосіб вираження);

  •  додаток (на яке питання відповідає, прямий, непрямий, морфологічний спосіб вираження);
  •  обставина (на яке питання відповідає, вид обставини, морфологічний спосіб вираження);

Зверніть увагу!

 Характеризуючи другорядний член речення, необхідно з’ясувати, від якого слова цей член речення залежить, і визначити тип підрядного зв’язку.

6. Пояснити розділові знаки у реченні.

Зразок синтаксичного розбору

простого речення

О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні  і  лазурово

                              ~~~~~~~~~~

простелися, пролийся мертвому мені! (В.Стус)

            ~~~~~~~~

Речення спонукальне, окличне, просте, односкладне, дієслівне, особове, означено-особове, поширене, повне, ускладнене поширеним звертанням та однорідними присудками.

Предикативний центр:

Присудки: явися, простелися, пролийся – однорідні, прості дієслівні, виражені дієслівними формами наказового способу ІІ особи однини.

Група присудка:

Явися (коли?) у сні – обставина часу, виражена іменником чоловічого роду однини ІІ відміни у місцевому відмінку з прийменником, зв’язок – керування слабке, опосередковане.

Простелися (як?) лазурово – обставина способу дії, виражена якісно-означальним прислівником, зв’язок – прилягання.

Пролийся (кому?) мені – додаток непрямий, виражений особовим займенником (І особа однини) у давальному відмінку, зв’язок – керування слабке безпосереднє.

Мені (якому?) мертвому – означення узгоджене, виражене якісним прикметником чоловічого роду однини у давальному відмінку, зв’язок – узгодження повне.

У сні (якому?) зболеному - означення узгоджене, виражене якісним прикметником чоловічого роду однини у місцевому відмінку, зв’язок – узгодження повне.

Розділові знаки. Відділяється комою поширене звертання, яке стоїть на початку речення, вигук О перед звертанням комою не відділяється. Між однорідними обставинами, з’єднаними одиничним сполучником і, кома не ставиться. Між однорідними присудками, не з’єднаними сполучниками, ставиться кома.

Легкий, святковий, випадковий,   він падав, йшов, переливавсь, і

~~~~~~      ~~~~~~~~     ~~~~~~~~~~

відбирав   думки і мову,   прозорячи біжучий час (П.Мовчан).

                                            

Речення розповідне, неокличне, просте, двоскладне, поширене, повне, ускладнене відокремленими однорідними означеннями, однорідними присудками, однорідними додатками, відокремленою обставиною, вираженою дієприслівниковим зворотом.

Предикативний центр:

Підмет: він – простий, виражений особовим займенником ІІІ особи однини чоловічого роду.

Присудки: падав, йшов, переливавсь, відбирав – однорідні, прості дієслівні, виражені родовими дієслівними формами дійсного способу минулого часу.

Зв’язок між підметом і присудком – координація.

Група підмета:

Він (який?) легкий, святковий, випадковий – однорідні означення, узгоджені, виражені якісним (легкий) й відносними прикметниками чоловічого роду однини, зв’язок – повне узгодження.

Група присудка:

Відбирав (що?) думки і мову – однорідні додатки, прямі, виражені іменниками жіночого роду (у формі множини) І відміни у знахідному відмінку без прийменника, зв’язок – керування – сильне, безпосереднє.

Відбирав (як?) прозорячи біжучий час – обставина способу дії, виражена дієприслівниковим зворотом, зв’язок – прилягання.

Розділові знаки. Між однорідними означеннями, не з’єднаними сполучниками, ставляться коми. Однорідні означення стосуються особового займенника, тому вони відокремлюються – після них ставиться кома. Однорідні присудки з’єднані інтонацією і сполучниками – кома ставиться між усіма однорідними членами. Кома ставиться перед відокремленою обставиною, вираженою дієприслівниковим зворотом, яка стоїть у кінці речення.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДО КУРСУ

  1.  Ганич І. Д. Словник лінгвістичних термінів / І. Д. Ганич, І. С. Олійник. – К. : Вища шк., 1985. – 360 с.
  2.  Гуйванюк  Н. В. Українська мова. Схеми, таблиці, тести : навч. посіб. / Н. В. Гуйванюк, О. В. Гуйванюк, О. В. Кардащук, О. В. Кульбабська. – Львів : Світ, 2005. – 304 с.
  3.  Дудик П.С. Сучасна українська мова: завдання і вправи [текст] : навч. посіб. / П. С. Дудик, В. М. Литовченко. – К. : ВЦ "Академія", 2007.
  4.  Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів  / за ред. С.Я.Єрмоленко. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.
  5.  Жовтобрюх М. А.. Курс сучасної української літературної мови : підручник для філологічних факультетів педагогічних інститутів. Частина ІІ / М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик. – К., 1965. – 422 с.
  6.  Козачук Г. О. Практичний курс української мови : навч. посіб. / Г. О. Козачук, Н. Г. Шкуратяна. – К. : Вища школа, 1994. – 367 с.
  7.  Кононенко П. П. Українська мова : навч. посіб. / П. П. Кононенко, Л. О.  Кадомцева, Л. І. Мацько. – К. : Либідь, 1990. – 224 с.
  8.  Кочерган М.М. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів освіти. – К. : ВЦ "Академія", 2002. - 368 с.
  9.  Лінгвістичний аналіз : практикум / за ред. Г. Р. Передерія. – К. : Академія, 2005. – 256 с.
  10.  Олійник О. Граматика української мови : навч. посіб. / О. Олійник, В. Шинкарук, Г. Гребницький. – К. : Кондор, 2008. – 544 с.
  11.  Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання : навч. посіб. / І. І. Слинько,  І. І. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища школа, 1994. – 670 с.
  12.  Сучасна українська літературна мова : підручник  / ред. М. Я. Плющ. – 6-те вид., стереотип. – К. : Вища школа, 2006. – 430 с.
  13.  Сучасна українська літературна мова: підручник / за ред. А. П. Грищенка. – К. : Вища шк., 2002. – 439 с.
  14.  Сучасна українська мова. Синтаксис [текст] : підручник / за ред. О. Д. Пономаріва. — К. : Либідь, 1994. — 256 с. 
  15.  Сучасна українська мова: підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д.Пономарева. – К. : Либідь, 2001. –  400 с.
  16.  Українська мова [текст] : практикум / О. М. Пазяк, О. А. Сербенська, М. І. Фурдуй, Л. Ю. Шевченко. — 2-ге вид. , стереотип. — К : Либідь, 2001. — 384 с.
  17.  Українська мова у вправах і завданнях [текст]. — К. : НМК, 1990. — 212 с. 
  18.  Українська мова. Енциклопедія. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000. – 746 с.
  19.  Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Інститут української мови. – К.: Наук. думка, 2004. – 240 с.
  20.  Фурдуй, М. І. Українська мова [текст] : Практикум з правопису. Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закл. / М. І. Фурдуй ; за ред. В. В. Різуна. — 2003. — 268 с. 
  21.  Шкуратяна Н. Г.  Сучасна українська літературна мова. Модульний курс: навч. посібник / Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. - К. : Літера, 2006. – 823 с.
  22.  Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова: навч. посібник / Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. –  К. : Літера, 2000. – 688 с.
  23.  Ющук І.П. Практикум з правопису української мови :  посібник / І. П. Ющук. – К. : Освіта, 2000. – 254 с.
  24.  Ющук І.П. Українська мова: посібник  / І. П. Ющук. – К. : Либідь, 2004. – 640 с.

Для нотаток

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Навчальне видання

СИНТАКСИС.

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ. ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ

Конспект лекцій

з дисципліни «Сучасна українська мова»

для студентів спеціальності  6. 030507 «Переклад»

денної форми навчання

Відповідальний за випуск  О. Г. Ткаченко

Редактор О. П. Садовнікова

Комп’ютерне верстання  О. П. Садовнікова

Підписано до друку   21.03.2012, поз.

Формат 60х 84/16. Ум. друк. арк. 4,65. Обл.-вид. арк. 4,15. Тираж 50 пр. Зам. №

Собівартість видання         грн        .

Видавець і виготовлювач

Сумський державний університет,

вул. Римського-Корсакова, 2, м. Суми, 40007

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3062 від 17.12. 2007.

Синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням в одне ціле низки речень і характеризується відносною завершеністю теми, єдністю думки й тісною структурною пов’язаністю усіх компонентів

Основна, граматично оформлена за законами певної мови, інтонаційно завершена комунікативно-мовна одиниця, що є засобом вираження думок, емоцій, почуттів та ставлення до висловлюваної думки

Синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв’язку

Мінімальна синтаксична одиниця, яка бере участь у формуванні словосполучення і речення. Морфологічні видозміни змінюваного слова обумовлені функціями в синтаксичних побудовах: словоформа виконує роль члена речення (іменник у Н.в. – підмет, у непрямих відмінках – додаток, обставина, неузгоджене означення тощо). Незмінювані слова та словоформи змінюваних слів поєднуються в словосполученнях  і реченнях синтаксичними зв’язками, що виражають відповідні синтаксичні відношення між компонентами синтаксичних конструкцій.

Кількість словоформ і слів у реченні не завжди збігається, оскільки службові слова об’єднуються із самостійними для виконання певної синтаксичної ролі. Крім того, у функції одного члена речення може виступати ціле словосполучення: І допоки життя горітиме в нас, доти звучатиме «Ой зійди, зійди, ясен місяцю…» (М.Сингаївський)

Синтаксис складного синтаксичного цілого

Синтаксис речення

   Синтаксис словосполучення

Синтаксис (від грецького syntaxis – складання, впорядкування) – це розділ граматики, у якому вивчають особливості  будови, семантики й функціонування  синтаксичних одиниць

Предмет вивчення

Розділи синтаксису

Словоформа

Словосполучення

Речення

Текст

Словоформа

Словосполучення

Речення

Текст

Словосполучення – це мінімальна непредикативна одиниця синтаксису, утворена за нормами і правилами національної мови з двох чи більше лексично повнозначних слів на основі підрядного зв’язку

називає предмети,  дії та їх ознаки

Номінативна

(називна)

виступає елементом структури речення

Конструктивна

(будівельна)

Функції

Спільні ознаки

Відмінні ознаки

некомунікативні одиниці

виконують номінативну функцію

мають певну систему форм

будівельний матеріал для речення

словосполучення має складнішу від слова будову

словосполучення, на відміну від слова, дає розгорнуте найменування предмета

Словосполучення і слово

Спільні ознаки

Відмінні ознаки

Словосполучення і речення

складаються зі слів

характеризуються граматичною організованістю за наявними у мові схемами-моделями

словосполучення, на відміну від речення, належить до некомунікативних одиниць

словосполучення не має таких ознак речення,

як предикативність, модальність, інтонаційна та смислова завершеність

  •  аналітична форма дієслова, прикметника або прислівника: буду навчатись мови; більш вагомий результат; співати більш гучно;
  •  нерозкладне словосполучення: дівчина з карими очима; писати з великої літери;
  •  фразеологізм: щоденно бити байдики; укласти угоду із совістю; нас круг пальця не обведеш

Підручник з історії,

чиста криниця

Це словосполучення, які складаються зі слів, кожне з яких є окремим членом речення. У реченні  Густі сутінки оповивали землю  можна виділити такі синтаксично вільні словосполучення: сутінки (які?) густі, оповивали (що?) землю. Кожен компонент цих словосполучень виконує окрему синтаксичну функцію: сутінки – підмет, густі – означення, оповивали – присудок, землю – додаток.

У синтаксично вільних  словосполученнях можлива заміна одного з компонентів іншим словом: написати книгу; написати листа; прочитати книгу; отримати листа.

Складаються з двох повнозначних слів

Будова словосполучення

Залежне слово

питання

Головне слово

            ?                   

                      

Типи словосполучень

За будовою

Прості

Складаються з трьох

і більше повнозначних слів

Утворюються шляхом поширення компонента простого словосполучення залежними від нього словами:

Навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад; міжнародний турнір – міжнародний шаховий турнір; незрадлива любов – незрадлива любов до дитини

Складні

За ступенем семантичного злиття компонентів словосполучення

Синтаксично вільні

Синтаксично нечленовані

Синтаксично вільні словосполучення

та багатослівні, одним із компонентів яких є

До словосполучень не належать

Це словосполучення, що становлять граматичну єдність: складаються зі слів синтаксично несамостійних і виконують роль одного з членів речення: Ліс – це частина природи; Кожен із нас і на роботі, і вдома змушений обговорювати різноманітні справи; Багато хто не знає правил обговорення справ і через те витрачає на це надто багато часу.

Синтаксично нечленовані словосполучення можуть складатися:

а) з числівника й залежної від нього форми іменника: семеро козенят, троє дітей, п’ятнадцять кроків;

б) з неозначено кількісного числівника або прислівника з кількісним значенням і залежною від них формою іменника: декілька студентів,  чимало часу;

в) з іменника в називному відмінку, що набуває значення міри, й іменника в родовому відмінку: склянка кави, кілограм пшениці, більшість дітей;

г) з іменника, що має значення сукупності з іменником у родовому відмінку: зграя птахів, гурт хлопців, група туристів;

ґ) з іменника, числівника або займенника в називному відмінку та іменника або займенника в родовому відмінку з прийменником: хтось із нас, перший з групи, дехто з них, кімната для гостей;

д) складні присудки: Той не сміє називатися людиною, хто не любить рідної матері (В.Сухомлинський)

Синтаксично нечленовані словосполучення

УВАГА!

Підмет і присудок

(головні члени речення, що становлять предикативний центр)

Сполучення іменних частин мови з дієсловами-зв’язками

Сполучення повнозначних слів зі службовими

Аналітичні форми слів

Фразеологізми

Кучеряве світло весняного вечора кинулось йому в очі  (М.Хвильовий)

Вулиці були змиті, але з дерев уже встигло нападати листя (В.Шевчук)

Вчора над містом летіли гуси (Є.Плужник)

Люб’язні вороги ще більш ворожі (А.Листопад); Буду я навчатись мови золотої… (А.Малишко)

Низькі двері хатини були розчинені (В.Малик)

З прислівником у ролі головного слова, який сполучається: а) з іменником (високо в небі, далеко від міста); б) з прислівником (пізно ввечері, не зовсім вчасно)

Із займенником у ролі головного слова, який сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках (дехто з учнів); б) з прикметником (хтось веселий); в) із займенником (щось інше, кожен із нас)

З числівником у  ролі головного слова, який сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках ( двоє хлопців, кільканадцять учнів); б) з числівником (троє з восьми, п’ятий серед шести)

З прикметником у  ролі головного слова, який сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках без прийменника і з прийменником (потрібний учням, вдячний за допомогу); б) з прислівником (дуже веселий, надзвичайно вагомий); в) із займенником без прийменника та з прийменником (потрібний усім, вдячний мені, залежний від тебе); г) з інфінітивом (неспроможний вивчити, готовий допомогти)

У ролі головного слова у такому словосполученні можуть бути особові форми дієслова, інфінітив, дієприкметник і дієприслівник, які поєднуються: а) з іменником у непрямому відмінку без прийменника та з прийменником (виконати завдання, підійти до будинку, посивілий від горя); б) з інфінітивом (учитися малювати, просити допомогти); в) з прислівником (бігти швидко, прийти вчасно, відповідати впевнено); г) із займенником з прийменником або без нього (зустрітися з ним, згадати про нас)

З іменником у ролі головного слова, який сполучається: а) з прикметником (літній день, приємна зустріч, мамині очі);  

б) з іменником у непрямих відмінках без прийменника та з прийменником (підручник з літератури, кроки дитини); в) із займенником (це питання, все життя); г) з дієприкметником (залишені справи, посивілий чоловік, непрочитана книга); ґ) з прислівником (читання мовчки, сорочка навипуск); д) з інфінітивом (завдання прочитати, уміння говорити)

За морфологічним вираженням головного слова словосполучення бувають

Іменникові (субстантивні)

Дієслівні (вербальні)

Прикметникові (ад’єктивні)

Числівникові (нумеральні)

Займенникові (прономінальні)

Прислівникові  (адвербіальні)

Іменник, займенник, числівник, прислівник, дієприслівник, інфінітив

Дієслово, прикметник, прислівник та слова категорії стану

Словосполучення, у яких головне слово позначає дію, стан чи якість, а залежне – різні обставини, за яких реалізується дія, чи ступінь вияву ознаки або стану: різко повернутися, закохатися до нестями, опинитися між Сциллою та Харибдою, йти лісом, дуже впевнений

Іменник у непрямих відмінках або будь-яка субстантивована частина мови

Іменник, прикметник, дієслівні форми 

Будь-яка  частина мови

У реченні виконує функцію означення

Іменник, займенник або будь-яка субстантивована частина мови

Компоненти словосполучення можуть називати: дію та об’єкт, на який дія спрямована (виховувати дошкільників); дію та адресата дії (присвята Батьківщині); дію та знаряддя дії (написаний  пензлем)

Словосполучення, у яких називається предмет і його постійна чи змінна ознака: ширококрилий птах, материнська пісня, батькова хата, мрії подорожувати, шлях уперед, дівчина з карими очима

Типи словосполучень за смисловими відношеннями між головним і залежним словом

Атрибутивні

Обставинні

Головне слово

Залежне  слово

Компоненти словосполучення можуть називати: предмет та його ознаку (тихий вечір); назву предмета і назву особи, якій належить предмет (щоденник поета); назву частини предмета та цілий предмет (крихти хліба); опредмечену дію та діяча (виступи спортсменів); опредмечену ознаку та предмет, якому властива ця ознака (блакить неба) 

Словосполучення, у яких головне слово позначає дію (також опредмечену), а залежне – об’єкт, на який спрямована ця дія: зателефонувати друзям, згадати про море, присвячений матері, любов до природи

Об’єктні

Головне слово

Залежне  слово

У реченні - додаток

Головне слово

Залежне  слово

У реченні - обставина

Типи граматичного зв’язку у словосполученні

Залежне слово узгоджується з головним тільки в деяких формах: чоловік-енциклопедія (узгодження в числі та відмінку); обидві руки (узгодження в роді); місто Черкаси (узгодження у відмінку)

Всі форми залежного слова відповідають формам головного слова: літня спека (узгодження в роді, числі і відмінку); місячними ночами (узгодження в числі та відмінку)

Тип підрядного зв’язку між компонентами словосполучення, коли форми залежного слова узгоджуються з формами головного слова: чарівний куточок, чарівна посмішка, чарівне слово, чарівні очі

Прикметник (мудрий чоловік, весела вдача, охочий до

розмов юнак); займенник (усі подорожі, моє благословення, такі новини); порядковий і кількісний числівник (перша людина планети, із трьох джерел), дієприкметник (потерпілі народи, пожовкле листя), іменник-прикладка (дівчина-красуня, місто Глухів)

Іменник

або будь-яка субстантивована частина мови: відповідальний черговий,  перші квіти

Узгодження

Головне слово

Залежне слово

Узгодження

Повне

Часткове

Залежно від того, повністю чи частково узгоджується залежне слово із головним

Тип підрядного зв’язку, коли залежне слово є невідмінюваним і залежить від головного тільки за змістом

Прислівник (неусипно пильнують, особливо яскраво);

дієприслівник (іти не поспішаючи, мовчати посміхаючись); неозначена форма дієслова (не люблять зупинятися на досягнутому, зібралися прогулятися, завдання навчитися читати)

Будь-яка

частина мови: жити чесно, читання вголос, дуже весело, раптово зупинившись

Прилягання

Головне слово

Залежне слово

       а) коли позначає частину від цілого: випити води; б) у заперечних конструкціях із часткою не:  не прочитав книги; в) коли літературними є паралельні форми родового та знахідного відмінка: співав  пісні - співав пісень

Граматичний зв’язок виражається не тільки відмінковим закінченням залежного компонента, а й прийменником:  вивчаємо з користю для себе; з роками тягне у село; Крізь будні, свята, ювілеї, дати аж мерехтять літа… (І.Савич)

Засобом граматичного зв’язку  у словосполученні є закінчення залежного слова: підставити вітрила вітрові;  розмовляти його мовою; символ правосуддя, дослідження мови, час цвітіння, келих мудрості.

Прийменникове

Безприйменникове

За характером вираження

Тип підрядного зв’язку між компонентами словосполучення, коли  головне слово вимагає від залежного слова певної відмінкової форми : зустрів (кого?) друга, посперечався (з ким?) з другом, надіюся (на кого?) на друга

Іменник: переправа через Дніпро, ставлення до навчання;

займенник: поклич мене, його товариш, прийду до нього;

субстантивований прикметник: зціляти недужих, довіряти підлеглим;

субстантивований дієприкметник: зустріти відпочиваючих.

Дієслово,

дієприкметник, дієприслівник, дієслівні форми на -но, -то, іменник, прикметник: отримати листа, змарнілий від роботи, працюючи над темою, занесено до протоколу, повага до старших, хворий на серце

Керування

Головне слово

Залежне слово

Безпосереднє

Опосередковане

За семантикою головного слова

Семантико-граматичні особливості головного слова вимагають обов’язкової появи залежного слова у певній відмінковій формі:

  •  у формі знахідного відмінка без прийменника: знайти (кого?) друга; відвідати (що?) виставку
  •  у формі родового відмінка
  •  у формі орудного відмінка на позначення знаряддя праці: писати (чим?) олівцем; різати (чим?) ножем.

Сильне

Семантико-граматичні особливості головного слова не потребують обов’язкової появи залежного слова у певній відмінковій формі: завітати до друзів, завітати з друзями, жити надією, жити в розлуці.

Слабке

РЕЧЕННЯ – основна, граматично оформлена за законами певної мови, інтонаційно завершена комунікативно-мовна одиниця, що є засобом вираження думок, емоцій, почуттів та ставлення до висловлюваної думки.

О З Н А К И   Р Е Ч Е Н Н Я 

Предикативність

Модальність

Інтонаційна оформленість

Граматична організованість

Смислова завершеність

Предикативність

Предикативність (у перекладі з грецької – «висловлення, твердження») – співвіднесення загального змісту  речення з реальною дійсністю.

У мовній свідомості виділяються в реченні два елементи: носій ознаки і сама ознака, яка виявляється у відповідному граматичному часі та способі. Виразником першого елемента є називний відмінок іменника або будь-якої субстантивованої частини мови в цьому ж значенні, а виразником другого елемента виступає найчастіше дієвідмінювана форма дієслова. У граматиці предикативна ознака виражається поєднанням підмета і присудка в предикативне ядро, без якого  не може бути речення:  Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання… (В.Сосюра). В односкладних реченнях носій ознаки і сама ознака виражаються одним членом: Не пиши, не жди і не зови мене, Не займай минулого дарма (М.Луків). Усі явища дійсності існують у часі, зміст висловленого відносить дію до котроїсь із трьох осіб, і саме висловлення мовця супроводжується вираженням його ставлення до змісту. Отже, граматичними засобами вираження предикативності є категорії часу, особи, модальності.

Модальність – оцінка висловлення з погляду реальності/ірреальності. Те, що повідомляється в реченні, може відповідати або не відповідати дійсності – тобто мислиться як реальне (Кожна квітка радіє весною, кожна пташка вітає весну (В.Сосюра) або як  можливе, бажане, очікуване (Не тужи, не жалій мене, мати (Б.Олійник), Ти, мабуть, у світі нічого не боїшся (М.Вовчок).

Модальне значення вірогідності-можливості є суб’єктивною оцінкою змісту висловленого мовцем і виражається за допомогою модальних слів можливо, мабуть, звичайно тощо. Значення можливості, бажаності виражається спеціальними лексичними засобами, що входять до складу предиката: Студент міг учитися. Студент хотів учитися. Студент повинен був учитися.

Модальність

Інтонаційна оформленість

Інтонація – це складна єдність висоти, сили, темпу і тембру мовлення, які є засобом організації словесного вираження висловлювання й емоційно-вольових показників виразності. Тому інтонаційна оформленість залежить від мети висловлення і має такі варіанти: розповідна, питальна, оклична. Інтонація завжди вказує на завершеність речення. Тому навіть одне слово може стати реченням: Весна. Ранок. Холодно. 

Граматична організованість

Речення складається із кількох слів, об’єднаних за граматичними законами певної мови. Слова в реченні набувають певної граматичної форми, поєднуються різними типами зв’язку, становлять єдине граматичне ціле.

Смислова завершеність

Речення характеризується відносною закінченістю висловленої думки і в мовному потоці становить частину розгорнутого повідомлення.

ЗА СТРУКТУРОЮ

П р о с т е

С к л а д н е

Має в своєму складі один предикативний центр, виражений сполученням підмета і присудка або лише одним головним членом:

О земле-мати! В зоряній судьбі вітаю материнство я в тобі. (Т.Коломієць)

Характеризується наявністю двох або більше предикативних одиниць, що становлять смислову, граматичну та інтонаційну єдність. Кожна частина складного речення має свої граматичні центри: Людство не усвідомить себе як єдине ціле – не буде йому добра. (О.Гончар)

Двоскладне 

Односкладне

Предикативний центр складається з підмета і присудка: Душа горить в смертельному вогні. (В.Стус)

Предикативний центр складається лише з одного головного члена, співвідносного з підметом або присудком: Осяяти землю безщасную треба. (Л.Українка)

За кількістю

головних членів

За наявністю другорядних членів речення

Непоширене

Поширене

Складається тільки з головних членів речення:

Була спека

Крім головних, наявні другорядні члени речення:

Пахне істиною хліб. (І.Драч)

За наявністю необхідних для вираження думки членів речення

Повне

Неповне

Є всі структурно необхідні члени речення:

Ой три шляхи широкії до купи зійшлися. (Т.Шевченко)

Не названо один або кілька членів, що встановлюються з контексту: Вливається в Дніпро Сула, життя людей - в історію. (О.Ющенко)

Ускладнені – у своєму складі мають однорідні члени речення, звертання, вставні, вставлені конструкції, відокремлені члени:  Ти мене, кохана, проведеш до поля, я піду – і, може, більше не прийду. (М.Рильський)

За метою висловлювання

РОЗПОВІДНІ – інформують про факт дійсності, подію, явище, не несучи при цьому емоційного навантаження.

Вже прокинувся і дуб-зимовик, викинувши тендітні жовто-зелені листочки (І.Цюпа).

СПОНУКАЛЬНІ речення виражають волевиявлення мовця, яке потребує виконання, хоча не обов’язково передбачає конкретного виконавця.

Власне питальні – вимагають обов’язкової відповіді.  В кого я дізнаюсь: звідки ця дорога? (М. Гриценко)

Питально-риторичні – виражають ствердження чи заперечення, не потребують відповіді, бо вона міститься в питанні.  Хіба ти забув свої власні слова? (Г.Гордасевич)

Питально-спонукальні – містять у собі спонукання до дії, яке виражається через питання.

Чи не приніс би ти води?

ПИТАЛЬНІ – містять у собі запитання, яке спонукає співбесідника до відповіді: 

Про що, пташко, нам співаєш пісню голосну? (О.Олесь)

Вони можуть виражати:

  1.  наказ, прохання: Вийди, коханая,  працею зморена, хоч на хвилиночку в гай (М.Старицький);
  2.  пораду, застереження, протест: Ви б лягли, мамо, спочити...
  3.  бажання, згоду, дозвіл: Коли б скоріше збігла ця ніч!
  4.  заклик до дії:  Прийди, візьми мене за руку і в край щасливий поведи

(О.Олесь)

Засоби  оформлення спонукання:

  •  спонукальна інтонація;
    •  присудок у формі наказового способу: Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни! (Л.Костенко)
    •  спонукальні частки давай, хай, нехай. Нехай же хоч ніч забуття принесе (М.Вороний)

Засоби вираження питальності :

  •  питальна інтонація – підвищення тону на слові чи групі слів,  з якими пов’язаний зміст питання: За що ж ти караєш її молоду?(Т.Шевченко)
  •  порядок слів у реченні. Як правило, на початку речення стоять слова, з якими пов’язані питання: Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така? (Л.Українка)
  •  питальні слова – питальні частки, прислівники, займенники: Чого являєшся мені у сні? (І.Франко)

За комунікативним призначенням

СТВЕРДЖУВАЛЬНІ – це речення, в яких підтверджується зв’язок між  предметами і їх ознаками в реальній дійсності.

 Сумна помилка – прийняти за людину її словесний автопортрет (В.Брюгген)

ЗАПЕРЕЧНІ – речення, в яких зв’язок між  предметами та їх ознаками в реальній дійсності заперечується.

У сусіда ума не позичиш (Н.тв.)

Показником стверджувальних чи заперечних речень є наявність чи відсутність  у них заперечної частки НЕ

Заперечні речення

можуть бути

Загальнозаперечні

якщо заперечується ознака, виражена присудком.

Я не прощаюсь ні з чим, разом із вечором плину, плину зі світом своїм (Л.Талалай).

Частковозаперечні

якщо частка НЕ стоїть  перед підметом або другорядним членом речення і при цьому заперечується суб’єкт, обставина чи означення. Тривога душу розпинає: а що, як любиш не мене? (Л.Костенко).

За емоційним забарвленням

Н е о к л и ч н і

О к л и ч н і

Розповідні, питальні й спонукальні речення, що виражають різноманітні емоції та почуття.

Такі речення  своїм змістом пов’язані не з безпосередньою дійсністю, а з враженнями людини, викликаними цією дійсністю.

Окличні речення можуть виражати, радість горе, тугу, страх, обурення, презирство, зневагу.

Сонце, сонце! Світ! Весна!  (О.Олесь)

Розповідні, питальні й спонукальні речення, що  вимовляються із звичайною інтонацією й належать до емоційно нейтральних речень.

Граматичні засоби оформлення окличності:

  •  інтонація: Лови летючу мить життя! (О.Олесь)
  •  вигуки (ой, ох, ех, е): Ой не плач, моє серце, ой цить!(М.Вороний)
  •  окличні частки  вигукового, займенникового, прислівникового походження (о, ну, гей, що за, як, куди). О, вже зоря засвічує лампаду!(Л.Костенко)

озповідне

Питальне

Спонукальне

ОКЛИЧНЕ

НЕОКЛИЧНЕ

Другорядні  члени речення

Головні члени речення

Членами речення бувають повнозначні частини мови і нерозкладні словосполучення, що виконують функцію слова.

предикативний центр

присудок

обставина

ДВОСКЛАДНИМ називається речення, граматичний центр якого представлений двома головними членами – підметом і присудком.

Душа горить в смертельному вогні (В.Стус)

Батько вишні садив на межі (Г.Чубач)

Члени речення

підмет

додаток

підмет

присудок

зв’язок - координація

Підмет із залежними від нього словами становить групу підмета

Присудок із залежними від нього словами становить групу присудка

прикладка

означення

основні ознаки

семантика

виражає граматичну предметність

входить до структурної схеми речення як його головний член

найчастіше виражається формою називного відмінка

займає типову позицію перед присудком

перебуває у двобічному (предикативному) зв’язку з присудком

поєднується з присудком  способом предикативного зв’язку –  координацією

суб’єкт дії: Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки (Леся Українка).

об’єкт дії: Згадавсь мені рядок одного вірша (Д.Павличко).

носій стану: І синя тінь лежить від будяка сухого (П.Мовчан).

носій ознаки: Вранці на палубі я був першим (М.Ірчан).

дія-процес: І плакати – це також щастя (Олесь Гончар)

ПІДМЕТ – це граматично незалежний головний член двоскладного речення, що означає предмет, ознака, дія чи стан якого виражається присудком.

Відповідає на питання хто? що?

Летіли і летіли журавлі На південь, всі дорогою одною, Перлистими, сріблистими ключами (М.Рильський)

В чужому квітнику не пахнуть квіти (А.Листопад)

ЗА СТРУКТУРОЮ

ПРОСТИЙ ПІДМЕТ

СКЛАДЕНИЙ ПІДМЕТ

В И Р А Ж Е Н І

іменником: Відчиняє двері осені вересень (В.Ткаченко)

займенником: Ми світ навчили розмовляти (В.Коротич)

субстантивованим прикметником: У слові новому минуле не в’яне

інфінітивом: Боятися смерті – на світі не жить (Н. тв.)

числівником: Останніми вийшли двоє

субстантивованим дієприкметником: Поранений лежить в снопах… (П.Воронько)

субстантивованим вигуком: Гучне «Ура» пронеслось тоді над лугами … (Л.Первомайський)

Субстантивованим прислівником: Це “добре” прозвучало тепер м’яко, як просьба.

лексичним словосполученням: “Диво калинове” Дмитра Білоуса – це наша духовна історія

фразеологічним словосполученням: 

Ні богові свічка ні чортові кочерга-людина невизначеного характеру

синтаксичним словосполученням:

- числівник + іменник у Н.в. чи Р.в.: А на березі ріки три стоять стрункі дубки (Л.Первомайський) Пильно дивляться тисячі вікон (Б.Олійник)

- іменник із значенням сукупності + іменник у Р.в.: Гурт хлопців підійшов до берега.

- іменник (займенник) у Н.в. + іменник в О.в.: Дмитрик з Гаврилком вчепились ззаду за сани… (М.Коцюбинський)

- іменники більшість, меншість, частина + іменник у Р.в.: Більшість дітей відвідує дитсадок.

- іменник (займенник) у Н.в. + іменник (займенник) у Р.в.: Кожен з нас сподівається на успіх.

- іменник із значенням міри + іменник у Р.в.: Кілограм пшениці коштує дві гривні.

- інфінітив + іменник в О.в.: Бути прикладом у роботі, в навчанні, в побуті повинно стати невід’ємною частиною батьківського авторитету  (В.Сухомлинський)

основні ознаки

семантика

характеризує підмет

входить до структурної схеми речення як його головний член

найчастіше виражається дієслівними формами

займає типову позицію після підмета

перебуває у двобічному (предикативному) зв’язку з підметом

поєднується з підметом способом предикативного зв’язку – координацією

дія: І мрії полинуть над ясні зірки, в країну далекую чар (М.Рильський)

стан: Трохименко був блідий, схвильований …

якість: А його очі були ще синіші за небо… (О.Гончар)

кількість: Сто років  - це ж дуже багато (О.Іваненко)

приналежність: Неначе сонце засіяло, неначе все на світі стало моє (Т.Шевченко)

родова характеристика:

Свитязь – душа народу… (Р.Братунь)

ПРИСУДОК – це  головний, граматично не залежний, член двоскладного речення, що означає дію, стан, якість, властивість предмета, позначуваного підметом.

Відповідає на питання  що робить підмет? що з ним робиться? яким він є (був, буде)?

ЗА СТРУКТУРОЮ

СКЛАДНИЙ

(подвійний)

ПРОСТИЙ

дієслівний

СКЛАДЕНИЙ

Складений іменний

Складений дієслівний

Простий дієслівний присудок 

виражається одним дієсловом

Білі гуси летять над лугами, в синім небі біліють снігами (О.Олесь).

дієсловом дійсного способу теперішнього, минулого та майбутнього часу

Як же без мене ти будеш рости, хто тебе стане у люди вести? (О.Олесь)

дієслівною аналітичною формою майбутнього часу

дієсловом наказового способу

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати… (В.Симоненко).

Сказав би словечко, так вовк недалечко (Н. тв.).

дієслівними формами умовного способу

Що було, тепер не має значення, Не вернути пору молоду (М.Луків).

інфінітивом

дієслівно-вигуковою формою

А зима тут снігу – кидь! (О.Олесь)

Пливе човен води повен та все хлюп-хлюп-хлюп.

звуконаслідувальними словами

дієсловом бути

І буде правда на землі  (Т.Шевченко)

фразеологічним сполученням

Я, слава Богу, вік прожив.

Простий дієслівний присудок

може ускладнюватися

1) двома однаковими повторюваними формами одного й того ж слова: Падав і падав перший сніг.

2) двома однаковими повторювальними формами з часткою ТАК: Сказав так сказав.

3) повторенням однокореневих дієслів: В житті ти мене знать не знаєш… (І.Франко).

4) сполученням двох дієслів, з яких одне є основним, а друге – семантично неповноцінним й передає додаткові значення й модальні відтінки (раптовість, несподіваність, тривалість, спонукання, неможливість виконання дії): Ось візьму дошию сорочину, у портфель букварика вкладу... (В.Ткаченко)

Увага!

С

К

Л

А

Д

Е

Н

И

Й

П

Р

И

С

У

Д

О

К

СКЛАДЕНИЙ ДІЄСЛІВНИЙ ( С Д П )

СКЛАДЕНИЙ ІМЕННИЙ ( С І П )

Допоміжне дієслово

(граматичне значення)

Інфінітив

(лексичне значення)

Іменна частина

Дієслово-зв’язка

дієслова, які вказують на

початок; кінець; продовження дії

+

На синьому небі почали вже зорі виблискувати (Б.-І. Антонич).

дієслова, які виражають

можливість / неможливість,

бажання, зобов’язання тощо

Я хочу бачити світ розплющеними очима (І. Драч).

прикметниками типу

здатен, схильний, радий, готовий тощо

Молодість здатна творити несподіване й неймовірне (Я.Качура).

фразеологізм

Він узяв собі за правило тренуватися щодня

УВАГА!                         Не є складеним дієслівним присудком:1)  сполучення інфінітива з особовим дієсловом на позначення рухуЯ пішов купатись (обставина мети: щоб купатись)2) сполучення інфінітива з дієсловами на позначення  мовлення, спонуканняЯ попросив його прийти (попросив про що?) Ти примусиш його працювати (примусиш до чого?)

+

- БУТИ (в усіх часових і способових формах)

Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого (С.Плачинда)

- являти собою, становити

Місто являло собою жахливі руїни

- виявлятися, зватися, вважатися, найменувати, утворювати, ставати, робитися, опинятися, залишатися тощо

Мірошник той Хомою звався (Л.Глібов).

- іти, повернутися, стояти, сидіти, лежати, працювати, служити, робити тощо

Додому Степан повернувся зовсім хворим

іменник:  Земля – мов казка (В.Симоненко). 

прикметник: Осінь була дощова, холодна, вітряна (А.Хижняк). 

займенник:  Тут кожен  камінь – мій, і кожен подих – мій.

числівник:  О земле вічна, ти – одна на світі! (Є.Маланюк)

дієприкметник: Тепле повітря навкруги було напоєне густими пахощами степових квітів (О.Гончар).

прислівник: Жити на землі – не просто.

стійким словосполученням: Був він стріляною  птицею.

СКЛАДНИЙ ПРИСУДОК

становить комбінацію різних типів складених присудків

Душа у тебе має бути крицею

має бути + бути крицею

С Д П + С І П

Я вже давно хотів кинути палити

хотів кинути + кинути палити

С Д П + С Д П

Складності у виборі форм роду

  1.  Якщо підмет виражено іменником чоловічого роду, що означає професію і в  реченні стосується особи жіночої статі, то присудок може стояти як у чоловічому роді, так і в жіночому: Директор наказав. Директор наказала.
    1.  При підметі, вираженому іменником спільного роду, форма присудка орієнтується на стать особи, названої підметом: Нероба спав. Нероба гуляла.

3) якщо іменник є власною назвою, то рід присудка визначається родом родової назви: Нагасакі (місто) нам сподобалось. Перед нами з’явився Таїті (острів).

4) якщо підмет й іменна частина складеного іменного присудка виражаються іменниками в Н.в., то рід дієслова-зв’язки може орієнтуватися як на підмет, так і на присудок: Футбол був його єдина розвага. Футбол була його єдина розвага.

!!! Але якщо іменна частина стоїть в орудному відмінку, зв’язка узгоджується з підметом: Футбол був його єдиною розвагою.

!!!  Коли підмет виражений займенником це, зв’язка завжди орієнтується на рід іменника присудка: Це був грім; Це була хмара; Це було сонце.

5) якщо підмет виражено абревіатурою, присудок орієнтується на граматичний рід ключового слова: ОУН (організація) вирішила...

Проте деякі абревіатури, що закінчуються на приголосний і  відмінюються як іменник відповідного роду, вимагають від присудка тієї ж родової форми: Неп (політика) розпочався ... .

1) Якщо складений підмет, виражений сполученням кількісного числівника, неозначено-кількісного числівника, кількісного іменника (більшість, решта, частина) з іменником у формі родового відмінка множини, то присудок вживається як в однині, так і в множині: П’ятеро гостей прийшло. П’ятеро гостей прийшли.

2) Якщо робиться акцент на кількості виконавців, то присудок ставиться в однині, і вся сукупність сприймається як одне ціле: Сто шістдесят делегатів узяло участь.

3) Якщо акцент робиться на назві виконавців, то присудок ставиться в множині, і кожен виконавець зберігає автономність: Семеро артистів підготували програму.

4) Якщо присудок означає активну дію живих істот, то він вживається у множині: Кілька юнаків носили цеглу;

5) Якщо присудок означає дію неживих предметів, то вживається в однині: Кілька дерев стояло поблизу.

6) Якщо до складеного підмета входить кілька однорідних членів речення – іменників, то присудок має форму множини: Багато хлопців і дівчат пішли на концерт.

7) Якщо іменна частина підмета має означення, що стоїть у множині, то й присудок, коли він постпозитивний, також вживається у множині: П’ять високих сосен росли на галявині. Препозитивний присудок може мати форму однини: На галявині росло п’ять високих сосен.

8) Якщо підмет означає часовий проміжок, то присудок вживається в однині: Минуло сім років.

9) Якщо до складеного підмета входить неозначено-кількісний числівник (багато, мало, чимало), то присудок вживається в однині: Багато людей так і не змогло потрапити на стадіон.

Складності в категорії числа

Другорядний член речення, що вказує на ознаку (якісну, кількісну, відносну) предмета й відповідає на запитання який? чий? котрий?, а також скількох? скільком? скількома? на скількох?

Світив мені вогник в житті молодому 

Із рідного дому, із отчого дому (І.Савич).

Як же можна жити, коли мову матері забуть? (Д.Головко)

За характером синтаксичного зв’язку  

з означуваним словом

УЗГОДЖЕНЕ

НЕУЗГОДЖЕНЕ

О

З

Н

А

Ч

Е

Н

Н

Я

узгоджується з означуваним словом

у роді, числі й відмінку 

приєднується до означуваного слова зв’язком керування або прилягання

1) іменником у непрямому відмінку з прийменником чи без нього: Я вранці голос горлиці люблю  (Л.Костенко)

2) прислівником (дієприслівником):  Читання лежачи шкодить здоров’ю. Читання вголос – важлива навичка.

3) інфінітивом: Згубне прагнення ставити останні крапки (В.Брюгген).

4) займенниками його, її: І дикі іскри починають грати В її очах … (І.Франко)

5) фразеологізмом: Майстер на всі руки

6) синтаксичним або лексичним сполученням: лекція з української мови

1) прикметником: Дзвенять, бринять співучі струни І будять в людях співчуття; Живе в них дух довічно юний, Окраса вільного життя (Г.Чупринка). 

Увага! Не є означеннями прикметники, що входять до лексикалізованих словосполучень: морська свинка, біле вино, Чорне море. Такі  словосполучення виступають як  один член речення.

2) дієприкметником: Шелестів колючий зледенілий бур’ян (В.Малик).

3) займенником, співвідносним із прикметником: В твоє волосся, моя люба, заплівся місяць кучерявий

(Б.-І. Антонич).

4) порядковим числівником: То й буде ледь не восьме чудо світу (А.Мойсієнко)

5) кількісним числівником у непрямих відмінках : В Україні мальва представлена двадцятьма восьма видами (газ.)

Прикладка - різновид означення, що виражається іменником, узгодженим з означуваним іменником у відмінку й числі.

Прикладка одночасно означає, характеризує й дає іншу, паралельну назву означуваному слову:  І хто поезію-царицю посміє кинуть у в’язницю? (М.Вороний)

 Прикладка може відноситися до іменника, займенника, а також до інших субстантивованих частин мови.

Досить часто прикладки, зокрема поширені, можуть відокремлюватись: Наш учитель фізики, Василь Степанович, чудово грав на гітарі

Препозитивна

стоїть перед означуваним словом

Постпозитивна

стоїть після означуваного слова

Поширена

(виражена кількома словами)

Ми прочитали повість М.Коюбинського “Тіні забутих предків”.

Непоширена

(виражена одним словом)

Не боюсь я царів-держилюдів,

Хоч у них є солдати й гармати… (І.Франко)

Не слід вважати сполученням іменника з прикладкою

У

В

А

Г

А

складні слова

сполучення синонімів,

антонімів

асоціативні сполучення

диск-жокей, стоп-кран, вагон-ресторан, музей-квартира

море-океан, путь-дорога, рід-плем'я імпорт-експорт, купівля-продаж

руки-ноги, батько-мати,

хліб-сіль

Загальна назва може бути прикладкою:

а) якщо вона стоїть  в постпозиції:  Дніпро-ріка; 

б) якщо вона відокремлена: Дніпро, головна річка України, впадає в Чорне море; 

в) якщо вона дає образну характеристику: красень Дніпро.

Прикладки — назви міст узгоджуються в усіх відмінках із родовою назвою: місто Київ, міста Києва, місту Києву... Проте у географічній і військовій літературі назва міста зберігає форму називного відмінка: міста Київ, місту Київ... Це дає змогу уникнути можливої плутанини при визначенні форми називного відмінка. Так, наприклад, із словосполучення місту Катманду неможливо однозначно встановити називний відмінок: місто Катманд чи Катманду.

Зберігають форму називного відмінка і прикладки — власні назви гір, озер, станцій, планет: на горі Говерла, на озері Байкал, до станції Жмеринка, з планети Марс.

Узгоджені конструкції типу на горі Говерлі, на озері Байкалі характерні для пісенно-поетичного жанру.

Три дівчини, студентки-агрономи,  йшли узимку по доріжці польовій (М.Рильський). 

Якщо в реченні особа названа власним ім'ям і загальною назвою, то прикладкою вважається загальна назва:

Слюсар Василь Петрович, як виявилось, прекрасно грає на акордеоні .          

Власне ім'я стає прикладкою, якщо воно відокремлюється: Слюсар, Василь Петрович, обов'язково все відремонтує.

Якщо ж особу названо двома загальними назвами, то прикладкою буває друга з них як така, що пояснює першу: Дівчина-лаборантка миє посуд.

Прикладки означають

Характеристику

особи щодо її статі, віку, професії, соціального стану, національності тощо

Образну характеристику предмета

Видові назви,

що конкретизують родові назви

Власні назви географічних об'єктів

Власні назви неживих предметів — кораблів, заводів, газет, журналів, установ і т. ін.

бджоли-робітниці, очі-зорі, вовчик-братик 

камінь-сапфір, заєць-русак, жук-короїд

Крейсер «Іван Мазепа», видавництво «Український письменник», газета «Слово». Такі прикладки зберігають форму називного відмінка при відмінюванні: журнал «Дзвін», журналу «Дзвін»...

Д о д а т о к - другорядний член речення, що означає об’єкт, на який спрямована чи поширюється дія або ознака, знаряддя дії.

Відповідає на запитання непрямих відмінків.

Диференційні ознаки

другорядний член речення

виражає об’єктні семантико-синтаксичні відношення

виражається найчастіше іменниками в непрямих відмінках або їх еквівалентами

стоїть після опорного слова

поєднується з опорним словом підрядним зв’язком керування, рідше - прилягання

суб’єкт дії: збудований робітниками, обмитий дощем

Семантичні відтінки

об’єкт, що є результатом  дії: збудували дім, написав листа

об’єкт, на який спрямована дія: садимо дерева, мріємо про майбутнє

знаряддя чи засіб дії: зробити своїми руками, скріпити нитками

предмет порівняння з чимось або ознакою: вищий за вас, гірший за інших, кращий від мене

об’єкт виміру: відро води, чашка кави

дієприкметників та слів категорії стану: занурений у роботу, приємно батькам  

дієслова: Я до тебе прийду через гори і доли (М.Петренко)

Залежить від

віддієслівного іменника: виховувати любов до природи

Додаток виражається

 Вітряки намотують на крила бабине літо

 Побачити потік машин

 Закупити пальне,

запросити третього

Чекав на мене,

прийшов разом з нами

Наказав зупинитися, запропонували відпочити

Читати книгу, подорожувати з другом

Іменником у непрямому відмінку

Займенником

Інфінітивом

Субстантивованою частиною мови

Синтаксично нерозкладним словосполученням

Фразеологізмом

Додаток буває

П Р Я М И Й

Н Е П Р Я М И Й

означає предмет, на який  безпосередньо спрямована дія  і охоплює його повністю

означає побічний об’єкт дії

(стану чи ознаки)  

Виражається

  1.  формою знахідного відмінка без прийменника:

І я згадав своє село (Т.Шевченко);

  1.  формою родового відмінка:

-  коли позначає частину від цілого:  витяг з торбинки хліба

- у заперечних конструкціях із часткою не:  не прочитав книги

  •  у сполученні зі словами жаль, шкода: шкода часу, жаль втрачених днів;
  •  коли літературними є паралельні форми родового та знахідного відмінка: співав пісні -  співав пісень

іменниками чи іншими

субстантивованими словами у формі знахідного відмінка з прийменником або у формах інших непрямих відмінків як з прийменниками, так і без них:

Не говори Про кольори, Про тони і півтони (В.Мордань)

О б с т а в и н а - це другорядний член речення, що характеризує дію або ознаку з точки зору їх якості, кількості, інтенсивності, місця, часу, мети й причини.

Далекий острів заліг хмарою в небі (М.Коцюбинський).

ОБСТАВИНИ

МОЖУТЬ ВИРАЖАТИСЯ

ОБСТАВИНА МАЄ ТАКІ ДИФЕРЕНЦІЙНІ ОЗНАКИ

  •  прислівниками:  

Степами гомін ходить уночі (М.Рильський).

  •  дієприслівниками:

Сипав сніг, закриваючи  білою сіткою далечінь (М.Коцюбинський).

  •  іменниками:

Над озером пливла м’яка й тендітна тиша (М.Хвильовий).

  •  інфінітивами:

піду учитися, сів їсти,  ліг поспати 

  •  фразеологізмами

й синтаксично нерозкладними словосполученнями:

працювати засукавши рукава, зробити як кіт наплакав

  •  є другорядним членом речення;
  •   виражає обставинні семантико-синтаксичні відношення;
  •  виражається прислівниками, дієприслівниками, прийменниково-іменниковими формами та інфінітивом;
  •  у реченні може займати різну позицію, найчастіше – постпозицію;
  •  пов’язується з головним словом підрядним зв’язком прилягання або керування;
  •  залежить найчастіше від дієслова, а також  прикметника і предикативного прислівника (слова категорії стану).

Обставини за значенням

Відповідають на запитання всупереч чому? Означають обставину, усупереч якій відбувається дія. Незважаючи на всі розказані Іваном страхи, Соломії трохи розвиднілось (М.Коцюбинський).

     

    

      Відповідають на запитання за якої умови? Не знайшовши броду, не лізь у воду (Н. тв.)

     

    

      Відповідають на запитання чому? з якої причини?  

       Означають причину настання дії чи ознаки:  3 кохання плакав я,  ридав (П. Тичина).

     

    

Відповідають на питання доки? допоки?  До самого ранку горів у нас вогонь на курені над Десною (О. Довженко).

Відповідають на питання коли? Я завтра вранці за кордоном буду (В.Ткаченко).

Відповідають на питання куди? звідки?

Мені в дорогу вирушать пора (В.Ткаченко)

Відповідають на питання де? Життя     кругом, як поле, розляглося  (В.Сосюра)

      Відповідають на запитання для чого? з якою метою?   

      Вказують на мету виконання дії:  Для радості,  для щастя – ось для чого приходить людина в життя, ось для чого тільки й варто народжувати її на світ (О.Гончар).     

                      Відповідають на запитання наскільки?, як?, якою мірою? Характеризують дію чи ознаку за ступенем і мірою їх вияву. У ролі обставин цієї групи виступають слова на зразок: дуже, трохи, ледве, надзвичайно,  вщерть, вволю, дотла, догола, до нитки, разів шість, тричі, цілий тиждень тощо: Сповнилось серце ущерть (Леся Українка)

                          Відповідають на запитання як? Означають якість дії, стану, ознаки та спосіб їх вияву: Я іду, і в’ються спогади незримо (В.Сосюра)

Способу дії

Міри і ступеня

Місце дії

Напрям руху

Час, у який відбувається дія

Вихідний або кінцевий

момент виконання дії

Мети

Часу

Місця

Причини

Умови

Допусту

В и р а ж е н і   і м е н н и к о м       

         Розрізняй

Увага !

Д о д а т о к

О з н а ч е н н я    

О б с т а в и  н у        

Обставина

Додаток

?

Передає просторове, часове чи інше обставинне значення

Іменник передає значення об’єкта, на який спрямована дія

Він. сидів на березі (де?) - обставина; 3 кохання плакав я, ридав (з якої причини?) - обставина; Він повернувся до Києва (куди?) -  обставина.

Він сидів на стільці (на чому?) - додаток; Усі сміялися з його кохання (з чого?) - додаток; Він звик до Києва (до чого?) -  додаток.

Означення

Додаток

?

Іменники втрачають значення предметності і можуть виражати:

а) належність: подарунок сестри, тобто сестрин;

б) ознаку за матеріалом: квіти з паперу, тобто паперові;

в) ознаку за призначенням: приладдя для письма, тобто письмові;

г) ознаку за місцем розташування: табір на морі, тобто морський;

ґ) ознаку за напрямом: двері до кімнати, тобто кімнатні;

д) зовнішню чи внутрішню ознаку: дівчина з карими очима, тобто кароока.

Відноситься до іменника, що має віддієслівне походження: будувати будинок - будівництво будинку, бажати перемоги - бажання перемоги, обороняти Київ - оборона Києва.

Відносяться до іменника, який означає керівника, власника, виконавця, автора: директор заводу, автор книги, власник машини (у словосполученнях же робітник заводу, книга автора, машина власника залежні слова розцінюються як означення).

У реченні можуть виступати як означенням, так і додатком прийменникові словосполучення на зразок: пісня про море, спогади про дитинство, упевненість в успіхові, дружба з Петром, відро з водою.

  

ОДНОСКЛАДНИМИ  називаються такі речення, у яких суб’єкт і предикат  думки виражаються одним головним членом речення, співвідносним із підметом чи присудком двоскладного речення.

Узагальнено-особові

Неозначено-особові

Означено-особові

ІНФІНІТИВНІ

БЕЗОСОБОВІ

ОСОБОВІ

НОМІНАТИВНІ

І М Е Н Н І

Д І Є С Л І В Н І

ТИПИ ОДНОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ

Двоскладні речення із займенниковими підметами менш експресивні: Я пригорнусь до тебе піснею і яворами (Д.Павличко)

В односкладних реченнях вся увага зосереджується на дії, на виділенні дієслова, що надає висловленню виразності, динамічності. Такі речення, як правило, експресивні, емоційно забарвлені: Любіть життя, шануйте кожен день (П.Воронько)

          Позначають дію, яка виконується конкретною особою – мовцем або його співбесідником

Означено-особові односкладні речення

Дієсловом 1-ї чи 2-ї особи однини чи множини дійсного способу: Живу без слів (В.Крищенко); О, друзі, розкриємо книги – життя невгасимого твір (П.Усенко).

Головний член виражається лише особовими формами дієслова

Дієсловом  2-ї особи однини чи 1-ї та 2-ї особи множини наказового способу: Не бійся досвітньої мли (Л.Українка); Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось (Л.Костенко).

Означено-особові речення синонімічні із двоскладними

Позначають дію, яка виконується неозначеною особою

Неозначено-особові односкладні речення

Дієсловом 3-ї особи множини теперішнього часу дійсного способу: Їх  (квіти) дарують друзям в урочисті дні

(з газ.)

Головний член виражається такими формами дієслова

Дієсловом у формі множини минулого часу дійсного способу: Бо мене хоч били, добре били, а багато дечому навчили (Т.Шевченко).

Неозначено-особові речення синонімічні із двоскладними

Двоскладні речення означають дію і конкретного її виконавця: Унизу по яру розкотились біленькі хатинки (В.Винниченко)

У неозначено-особових реченнях головну увагу зосереджено на самій дії, а не на дійовій особі. Їх використовують тоді, коли дія стосується багатьох осіб, перелік яких зайвий або неможливий, або коли особа невідома:  Мене любили, я любив – і це найбільше в світі щастя (Я.Стельмах).

       І тип

Прислів’я, крилаті вислови повчального характеру та викривального змісту: Удосвіта встанеш – більше діла зробиш (Н. тв.)

ІІ тип

Передають дію або стан самого мовця: В ці дні бажаєш світ щасливий черпнути відрами до дна і сміло сіяти на ниві багатство ярого зерна (Я.Стельмах).

Позначають дію, яка стосується узагальненої особи, будь-кого

Узагальнено-особові односкладні речення

Дієсловом 2-ї особи однини, рідше – множини дійсного та наказового способу: Радій хлібові не в полі, а в стодолі. Спите, а хліб цвіте. (Н.тв.)

Головний член виражається такими формами дієслова

Дієсловом 1-ї особи множини: Як дбаємо,

  так і маємо. (Н.тв.)

За ступенем узагальнення поділяються на 2 типи

Дієсловом у формі  чоловічого роду минулого часу: Молотив цілий день, а віяти нічого (Н.тв.)

Дієсловом 3-ї особи однини і множини: Решетом воду не носять (Н.тв.)

Позначають дію або стан, що мислиться незалежно від активного діяча чи носія стану

Безособові односкладні речення

Безособовими дієсловами, що означають:

  •  природні явища : Мжичило й мжичило (Є.Гуцало);
    •  фізичні і психічні стани людини: Рана гоїлася, і Петра лихоманило (М.Іщенко);
    •  наявність чи відсутність чогось: Бракує впевненості;
    •  дії невизначених сил чи обставин: Йому щастить. Мені поталанило.

Головний член виражається

Особовим дієсловом, ужитим у безособовому значенні

на означення станів природи, людини, процесів сприймання, мислення, мовлення: Пахло талою землею (А.Головко); Потемніло, завітрило, закрутила курява (С.Васильченко).

Безособовими формами

на -но, -то:

Вже пройдено стільки, а пісні немає (Л.Талалай)

Із можливого в чудесне перекинуто мости (М.Рильський)

Словом категорії стану (предикативним прислівником)

Страшно і радісно йому

 Предикативні прислівники часто сполучаються з дієсловом-зв’язкою чи інфінітивом: Дітям спочатку було дуже чудно (М.Коцюбинський).

Йому було приємно відчувати, що тут покладено силу його турбот… (І.Микитенко).

Предикативними словами іменникового походження (кількість таких слів незначна: страх, жаль, сором, шкода, гріх, охота, час, пора тощо): Шкода згаяного часу. Мені тебе жаль.

Предикативним словом типу треба, потрібно, можна, необхідно, доцільно:        Для мене багато не треба, щоб ласку і добрість пізнати... (Д. Луценко).

Дієсловом Є (було, буде): І на оновленій землі врага не буде супостата (Т.Шевченко)

Заперечним предикативним словом нема: Буря, пітьма, стежки нема (Л.Забашта)

Повторювальним сполучником ні-ні (його можна замінити словом нема): Ні хліба, ні води в цьому домі.

Однак специфіка інфінітивних речень полягає в тому, що можливість синоніміки мовцями використовується рідко: інфінітивні речення здебільшого функціонують з афористичним змістом, набирають значення закличності, спонукальності й цим поповнюють арсенал фразеологізмів як образних й експресивних засобів стилістичного синтаксису.

  •  неможливість дії. Головний член завжди виступає з часткою не: Не закувати в кайдани ідею (Л.Забашта);
    •  неминучість дії або стану (це стверджувальні або заперечні речення): Бійцям не забути ті довгі роки.
    •  категоричний наказ: Мечем до нього прорубати путь;
    •  побажання: Учитися вдихати шум віків!

  •  бажану для того, хто говорить, дію: Відпочити б з дороги, пообідати б смачно.
  •   пораду або бажання перебувати в якомусь стані, доцільність певної дії: Твоїми б, Якиме, устами та мед пити.

Вказують на можливу або неможливу, необхідну або неминучу дію

Інфінітивні односкладні речення

Незалежним інфінітивом  без частки би (б)

або з часткою би(б)

А слова дружнього за гроші не купити (М.Рильський);

Запросити б друзів до хліба-солі – і живих, і мертвих у далекім полі (А.Малишко).

Головний член виражається

Інфінітивні речення  без частки би (б) виражають

Інфінітивні речення  з часткою би (б) виражають

Не слід плутати  з інфінітивними реченнями безособові з безособово-предикативним словом і залежним від нього інфінітивом: Мені треба їхати на вокзал (безособове) – Їхати на вокзал (інфінітивне)

Увага !

Інфінітивні речення можуть виступати синонімами як з односкладними: Погасити вогні – Погасіть вогні; так і з двоскладними реченнями: Його «Кобзар» нікому не спалить (М.Рильський) - Його «Кобзар» ніхто не спалить.

Називаючи предмет, вони стверджують факт його існування:

Ущелина. Потік. Тропа. Граніт. Безодня. Високості. І тьма – твій кінь – і тьма сліпа (Л.Первомайський).

Значення буття доповнюється вказівкою на предмети і явища, що передається частками ось, он, от:

Ось ваш тихий порт (П.Тичина).

Стверджують наявність існування явищ, подій або предметів

Номінативні односкладні речення

Іменником

І згадується Дорошеві… Ніч. Мороз. Сніг… (Г.Тютюнник)

Головний член співвідносний  з підметом  двоскладних речень і може виражатися

Буттєві

власне номінативні

екзистенційні

Вказівні

Номінативні речення бувають поширеними: Білий сніг. Криштальні дзвони. Хуртовини сміх (А.Листопад) і непоширеними: Ніч.

Номінативне речення не може поширюватися обставинами, оскільки обставина передбачає наявність дієслова-присудка. Через це речення типу Під горою село; День надворі  є неповними двоскладними  з пропущеним дієслівним присудком.

Номінативне речення, поширене означенням, треба відрізняти від двоскладного. Темна ніч – номінативне.

Ніч темна – двоскладне, де темна є іменною частиною складеного присудка. Розрізняти номінативні й двоскладні

речення допомагає порядок слів (у номінативному  прикметник стоїть перед іменником, у двоскладному прикметник -  після іменника).

Увага !

Займенником

Зимовий вечір. Тиша. Ми... (П.Тичина)

Субстантивованою частиною мови

Ніч… Дорога… Двоє…

Словосполученням

Довгождана пилюка квітневих доріг (О.Гончар)

За значенням

Ствердження наявності предметів або явищ поєднується з їх емоційною оцінкою:

Літо. Сад. Яка спекота! (М.Подолян)

Оцінні

Розрізняй!

Неповні речення з пропущеними членами, які легко відновлюються завдяки контексту (з цього ж речення – якщо воно складне, або з найближчих речень): Стояла люта зима. Ще такої холодної та сніжної не знали люди (П.Мирний). Вливається в Дніпро Сула, життя людей – в історію (О.Ющенко).

1) прості речення з пропущеним головним або другорядним членом речення:

  •  підметом: Нині на робочому столі два рукописи. Один – для дорослих, другий – для дітей (В.Пащенко).
  •  присудком: Щастя скоро покидає, а надія – ніколи (Н. тв.)
  •  другорядними членами речення: Квіти волошок дарували людям блакитний колір, м’ята й вероніка – зелений, чорниці – червоний (З газ.).

2) складні речення з пропущеною головною чи підрядною частиною:

- І тато вернеться тепер з війни?

- Так, сину… з-під далекої землиці.

- Коли не буде сонця на сосні?

- Як холодом повіє від криниці (Б.Бойчук).

3) неповні речення, які є частиною складного речення з пропущеним членом, що називається у другій частині:

Міцно стоять всі будинки на місці, мій же – неначе кружляє над містом (А.Рахманов).

Неповним називається речення, у якому пропущено один чи кілька необхідних для граматичної структури членів речення, що легко встановлюються з контексту чи підказуються ситуацією мовлення: З лісу шепче гілка, з жита – перепілка, з-за широкого лиману журиться сопілка (А.Малишко).

Неповні речення за структурними та семантичними ознаками 

(за способом встановлення пропущеного члена )

Структурно й семантично неповні

Структурно неповні, але семантично повні

Контекстуальні

Еліптичні

Ситуативні

Контекстуальні

Серед контекстуальних виділяють

Не виконують номінативної функції

Не мають головних

і другорядних членів

Частки, модальні слова, вигуки

Структурно нерозкладні

Нечленовані речення – це особливий структурний тип простого речення, який характеризується синтаксичною нерозкладністю. Вони складаються з одного слова (через те їх ще  називають «словами-реченнями»).

Нечленовані речення

Слова-речення служать для вираження схвалення висловленої думки:

- Да се ж ти, бачу, сам і отаман!

- Еге…   (П.Куліш)

Стверджувальні

Залежно від функцій

Слова-речення виражають незгоду з висловленою думкою:

- Хіба довідалися?

- Ні! (М.Старицький)

Заперечні  

Слова-речення виражають спонукання до виконання дії чи переходу до якогось стану:

- Що то? Що то? – питавсь Михайлик.

- Цить! Татари! (Б.Грінченко)

Спонукальні

  Слова-речення служать для спонукання співрозмовника до пояснення своєї думки, уточнення її:

- Здорові були, діду!

- Га? – питає дід Тиміш (О.Вишня).

Питальні

Слова-речення служать для вираження емоцій:

- Ох! Красота! – вигукнув мисливець (О.Вишня)

Емоційно-оцінні

- Драстуйте! – хрипко поздоровкався він. (В.Винниченко)

Софія: Прощай! (І.Карпенко-Карий)

Слова-речення, що виражають вітання, прохання, подяку, вибачення

Речення з однорідними членами

Речення з відокремленими членами

Речення із звертаннями

Речення із вставними і вставленими конструкціями

ПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ

Однорідними називаються такі члени речення, які перебувають у синтаксичних відношеннях з одним членом речення, виконують однакову синтаксичну функцію і поєднуються між собою сурядним зв’язком.

Диференційні ознаки однорідних членів речення

Виконують однакову

синтаксичну функцію

Відносяться до одного й того ж члена речення

Пов’язані між собою сурядним зв’язком

Часто мають однакові морфологічні форми

Як правило, семантично однотипні

Однорідними можуть бути

Підмети: І вам згадається садок, високий ганок, летючі зорі, тиха ніч…(Л.Українка)

Додатки: Любив Кирило не тільки працю, але й гостину (Ю.Мушкетик).

Присудки: Зазолотились, засиніли, заграли в семибарвній грі гранітних сходів мокрі схили (М.Бажан).

Означення: Глибока, тиха, нерозважна туга вникає в серце… (Л.Українка).

Обставини: Повільно, але неухильно весна відвойовувала свої права (М.Сиротюк).

Не є однорідними членами речення

Тягнуться до сонця і квітки, і трави, віти кучеряві, гори голубі (В.Сосюра)

Однорідні члени бувають

У повітрі коливались тонкі запахи весни, життя, радощів (О.Бердник)

Непоширені

Поширені

Засоби вираження однорідності.

Інтонація

Сполучники сурядності

Способи поєднання однорідних членів

Лише інтонаційно

Інтонаційно та сполучниками

Підв’язала осінь китиці червоні, сіла на коня (С.Бен).

Ні голубого неба, ні димчатих лісів – нічого я не бачив… (М.Хвильовий).

Увага!

Повторювані слова, які вживаються в реченні для підкреслення кількості предметів, тривалості дії, вираження емоційності, експресивності: Квітки куплю в переході, ніжну, ніжну красу, радість в теплих долонях в дім принесу, принесу (О.Чубачівна).

Єднальні і (й), та (і), і-і, ні-ні, ані-ані : Ні сварок у них не було, ні бруду, ні клопоту (В.Винниченко).

Протиставні а, але, та (але): Я не скрипичний ключ, а журавлиний тобі над небом напишу (Л.Костенко)

Розділові або, чи, або-або, чи-чи, то-то, не то-не то, чи то-чи то: Чи дружина вірна, чи скорботна мати, чи сестра твоя шлють ті листи (О.Гончар).

Градаційні: як-так і, не тільки – а й (але й), не лише – але й, якщо не – то, не стільки – скільки: Учитель не стільки вчив, скільки крутив за вуха (М.Коцюбинський)

Приєднувальні та й, а також: Ще в гімназії Борис займав провідне місце серед товаришів, а також учителів (І.Франко)

Повторювані однакові форми, об’єднані частками не, так: хоч не хоч, писати так писати; а також сполучення  з двох дієслів, одне з яких семантично неповне: візьму та й поїду – такі сполучення вживаються в розмовному стилі.

Стійкі сполучення з парними сполучниками: ні те ні се; і сміх і гріх; ні слуху ні духу.

Однорідними називаються означення, які, перелічуючи споріднені ознаки, однаково відносяться до того самого пояснюваного слова і мають з ним безпосередній зв’язок.

Запашна, співуча, гнучка і милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів – рідна мова… (О.Гончар).

Характеризують предмет з одного боку:

Двори стоять у хуртовині айстр. Яка рожева й синя хуртовина (Л.Костенко).

Вказують на різні споріднені ознаки (позитивні або негативні риси, розміри предмета тощо): Легкий, святковий, випадковий, він падав, йшов, переливавсь... (П.Мовчан).

Посилюють, уточнюють, або пояснюють одне одного:

Всі звели очі в дивні вигляди на Дніпро, на небо, то ніби помальоване чудовими кольорами на заході, то сизе, аж чорне за горою Царського садка (І. Нечуй-Левицький).

Пов’язуються сполучниками сурядності:

А з поля йшла, струнка і тонковида, ще несвідома чарівничих зваб, богиня квітів… (Л.Костенко).

Вступають у синонімічні, антонімічні відношення:

Тихі, ніжні зорі спадали з неба … (Л.Українка) Слова дешеві?... Є і золоті, Так само є чортівські і святі. Старі, беззубі, рівно ж  і зубаті, Є заялозені, так само і крилаті (С.Горлач).

Неоднорідними називаються означення, які характеризують предмет з різних боків:  

Коло хатів у садках темніли купи вишень та стриміли

 здорові старі дикі груші. (І.Нечуй-Левицький).

Кожне попереднє з неоднорідних означень стосується всього подальшого словосполучення, а не безпосередньо означуваного слова:

 Шалений холодний вітер люто висвистував і завивав (І.Ле).

Виражаються, як правило, сполученням якісного і відносного, якісного і присвійного прикметників:

З води встає прозорий вранішній туман (В.Малик)

Увага!

Одвічним, закуреним шляхом просувається валка (М.Коцюбинський)

Високо серед неба стояв ясний, блискучий, повний місяць (І.Нечуй-Левицький).

І по обидва боки тих левад, на крутих косогорах, скрізь видно було залиті

сонцем старі садки (І.Нечуй-Левицький)

    Золоті, прекрасні мрії, незабутні дивні сни (О.Олесь)

Мамині руки – щедрі, робочі – втоми не знають з ранку до ночі  (В.Грінчак).

Відчуває щирість сонця голубий прозорий день (С.Фомін)

Маяли над нами жовті, голубі, червоні, сині метелики.

Однорідні характеризують предмет за однією ознакою (кольором, розміром тощо)

Неоднорідні характеризують предмет з різних боків

Розрізняй однорідні та неоднорідні означення

Залежно

від семантики

Між однорідними можна вставити

Між неоднорідними його вставити не можна

Залежно

від можливості вставити сполучник і

Залежно

від позиції щодо означуваного слова

Якщо означення стоять після означуваного слова, то вони однорідні

Залежно

від стилістичної ролі

Означення-епітети завжди однорідні

Якщо прикметник і дієприкметник (дієприкметниковий зворот) стоять поряд

Означення однорідні, коли першим стоїть прикметник

Означення вважаються однорідними, якщо друге і подальші означення конкретизують попереднє

Означення неоднорідні, коли першим стоїть дієприкметник

К О М А

Ставиться

Не ставиться

Якщо однорідні члени не з’єднані сполучником:

Скуйовдить вітер пишну гриву, посипле листя в срібло рік (Є.Будницька).

Перед протиставними сполучниками: Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля (М.Рильський).

Між однорідними членами, з’єднаними повторюваними сполучниками: В промінні місячнім, як морі, втонули ниви, і луги, і темні праліси, і гори… (О.Олесь).

Якщо частина однорідних членів поєднана інтонаційно, а частина – за допомогою повторюваних сполучників: В підземній глибині, в морях, і під водою, і на вершинах гір, і в хащах лісових, уранці, вніч, удень, вечірньою порою, і в селах, і в містах звучить мені твій сміх (В.Сосюра).

Якщо однорідні члени з’єднані сполучниками попарно, то кома ставиться між кожною парою:

Велика мудрість прихована в народних прислів’ях і приказках, афоризмах і метафорах.

При однорідних членах, з’єднаних парними  сполучниками як – так, не тільки – але й, хоч – але (та), не так – як, перед другою частиною: Людина має бути не тільки здоровою, а й гарною (В.Сухомлинський)

Перед єднальним і розділовим сполучниками, вжитими один раз: Довіра  і правда відкриваються нам з найменших років, з колиски (М.Сингаївський).

Перед першим повторюваним сполучником, якщо  з нього починається перелік: Тягнуться до сонця і квітки, і трави, віти кучеряві, гори голубі (В.Сосюра).

Якщо повторюваний сполучник з’єднує різні однорідні члени: Щовечора перед спочинком і вдосвіта мама запалювала біля божнички лампадку і молилася до святого покуття… (В.Скуратівський).

Якщо однорідні члени з’єднані  повторюваними сполучниками і становлять тісну смислову єдність: ні те ні се, ні туди ні сюди, ні вдень ні вночі, ні живий ні мертвий

Між двома однаковими або близькими за значенням словами із заперечною часткою НЕ: Хата не хата, а від дощу ховає.

Між двома дієсловами в однаковій формі, що виражають рух і його мету: Йди принеси води, піди виконай доручення.

Якщо однорідні члени, не з’єднані сполучниками, різко протиставляються:

 Ми засіваємо житейське море і не на день минущий – на віки (Б.Олійник).

Якщо наступний однорідний член речення (присудок) виражає швидку зміну подій, уточнення, наслідок, пояснення:

Зміцнів Київ, оновилася й Софія – одягла тільки нову одежу, яка відповідала смакам та уподобанням нового часу (В.Шевчук).

Т И Р Е

КРАПКА З КОМОЮ

Якщо однорідні члени поширені, особливо коли в їх складі є свої розділові знаки:

Я стаю ніби меншим, а навколо більшає, і росте, і міниться увесь світ: і загачене білими хмарами небо, і одноногі скрипучі журавлі, що нікуди не полетять; і полатані веселим зеленим мохом стріхи, і блакитна діброва під селом; і чорнотіла, туманцем підволохачена земля, що пробилася з-під снігу (М.Стельмах).

Всяке птаство, як-от: деркачів, перепілок, куликів, курочок – можна було викосити косою в траві або впіймати (О.Довженко).

Узагальнювальні слова – це граматична форма, що вживається як назва найближчого родового або більш широкого поняття, яке об’єднує видове поняття в межах однорідного ряду.

Між узагальнювальним словом і однорідними членами речення існують змістові відношення родо-видового типу й відношення частини й цілого.

Можуть виражатися іменниками, займенниками, прислівниками, словосполученнями

Пояснювальний зв’язок між узагальнювальними  словами і однорідними членами речення може підкреслюватися словами як-от,  а саме

УЗАГАЛЬНЮВАЛЬНІ СЛОВА

Можуть стояти перед однорідними членами речення і після них

Узагальнювальне слово та однорідні члени речення виступають у ролі того самого члена речення

Однорідні члени речення щодо узагальнювальних слів є уточнювальними словами.

Усе грало: очі, руки, відтінки, порухи, нюанси голосів, що раптом вихоплювали, висвітлювали в мелодії пісні її гумористичну грань, – виконувалося на доброму мистецькому рівні (Є.Колодійчук).

Ні голубого неба, ні димчастих лісів на горизонті, ні картинних вітряків на сільському вигоні – нічого я не бачив (М.Хвильовий).

Вона пройшла і зникла десь у сизій млі…  І ніби з нею все пройшло навік: весна, бажання, і утіхи, і вся краса життя й землі (О.Олесь)

УС: однорідні члени речення

Однорідні члени речення – УС

УС: однорідні члени речення – продовжується речення

Поєднуються  з основним словом підрядним зв’язком

Підрядні (власне)

відокремлені члени речення

Поєднуються  з основним словом

уточнювальним зв’язком

У реченні значення якогось із другорядних членів може посилюватися, виділятися за змістом та інтонаційно. Такий член речення називається  відокремленим.

Відокремлення — це виділення одного із членів речення (як одиничного, так і з пояснювальними словами) за допомогою інтонації з метою надання йому певної самостійності.

Відокремлення може бути обов’язковим і факультативним (можливим, але необов’язковим).

Порядок слів (постпозиція чи препозиція)

Обтяженість другорядного члена речення залежними словами

(прикметникові, дієприкметникові, прислівникові та порівняльні звороти)

Особливе смислове

навантаження (виділення) члена речення

Загальні умови

відокремлення

Уточнювальна

функція членів речення

Уточнювальні

відокремлені члени речення

Мають значення напівпредикативності, що виявляється в тому, що відокремлений член можна трансформувати в підрядну частину складного речення або в окреме просте речення, або в дієслово-присудок:

 Пригорнувши зелень трав, до води дідусь припав (Муса Джаліль) – Пригорнув зелень трав і до води дідусь припав.

Оброшені зорями, хати світилися проти місяця (М.Стельмах) – Хати світилися проти місяця, бо були оброшені зорями.

Слугують для пояснення, конкретизації інших членів речення й не мають значення напівпредикативності: В долині, край лісу, висить синя мла (М.Коцюбинський)

Відокремлені члени речення за семантико-граматичними ознаками

Відокремлюватися можуть тільки

другорядні члени речення

УВАГА!

Відокремленими можуть бути непоширені і поширені, узгоджені та неузгоджені означення, які у реченні виділяються зі смислового боку та інтонаційно.

Відокремлення означень залежить

Від того, якою частиною мови виражено означення та означуване слово

Від ступеня поширеності означення

Від позиції щодо означуваного слова

Від смислового навантаження означення

Постпозитивне  означення, що має уточнювальний характер: Сонце таке сліпуче тут світить, ніби ти опинився на якійсь уже іншій, ближчій до сонця, планеті (О. Гончар).                                         

Відокремлюються

узгоджені

означення у таких

випадках

Якщо поширені узгоджені означення, виражені дієприкметниковим або прикметниковим зворотом, стоять після означуваного слова.

Рятуй мене, врятуй мене, бо гине моя душа, задивлена в чужу (Л.Костенко).

Вершини гір, од снігу білі, сліпучо  сяють навкруги. (М.Луків).

Якщо два непоширені означення стоять після означуваного іменника, особливо в тих випадках, коли перед іменником є вже означення:

Чиїсь слова, забуті, але милі,

Над головою раз у раз літають (Б.Лепкий).

Якщо означення відірване від означуваного іменника:

Та серце вірить, повне прохолоди,

Дитячим неосіннім холодам (М.Рильський).

Якщо означення має додаткове обставинне значення:

Вимучені дорогою, діти одразу ж заснули

(Заснули чому? Бо були вимучені дорогою)

Якщо означення відноситься до особового займенника

Ти ще виболюєш болем, ти ще роздерта на шматки,

та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі (В.Стус).

Постпозитивні непоширені означення (два і більше), які належать до іменника чи займенника: Вона прагнула повного щастя, великого, красивого (О.Гончар). 

Коли вони вживаються поряд з узгодженими:

Висока могила-курган здіймається неподалік серед розриву хлібів, оборана, неторкана, в сивих полинах (О. Гончар).

Якщо поширене неузгоджене означення стоїть після означуваного іменника:  Все щезло. Потому, як із туману почали випливати поважні мули, в зелених чалмах і довгих халатах, що сунулись тихо по хідниках... (М. Коцюбинський).

Неузгоджені означення відокремлюються

Якщо неузгоджені означення виражені неозначеною формою дієслова (перед ними можна вставити а саме) і супроводжуються певною інтонацією:  Є лише одна честь – надати допомогу, є лише одна сила – прийти на допомогу (Р.У.Емерсон).

Якщо відокремлені означення усередині речення, тире ставлять з обох боків: І це бажання – ризикнути, спробувати – вгадувалося в очах у багатьох.. Після таких означень може бути замість тире кома, якщо згідно зі структурою речення має бути кома. Не вирішувати питання – бути чи не бути, а діяти треба.

Тире при відокремлених означеннях

Якщо означень кілька і вони стоять у кінці речення: Я кину все. Я вірю в кілометри – обвітрені, задихані і злі (Л.Костенко).

Якщо прикметники виступають у ролі  присудка: Ліс стоїть темний і сумний (М.Рильський).

Препозитивне поширене означення, якщо воно виражає лише означальне значення. І дощами вмиті журавлі відлітають у тривожний дальній шлях (А.Малишко).

Якщо відносяться до особового займенника в окличних реченнях: О, я щасливий!

Відносяться до неособового займенника: Стривожені усі чекали результату аналізу.

Не відокремлюються означення

Генетика як самостійна біологічна наука  сформувалася в ХХ столітті

Як творець, Шевченко може бути для нас взірцем у всьому (О.Гончар)

Був там і гімназист, на прізвисько Тупиця; Джон Пріс із Лондона, інакше Припаяй, окрасу становив гімназії тієї (М.Рильський)

До нашого часу збереглася в Чернігові Чорна могила, слов’янський курган Х століття…

І прийде вона, фея прекрасна, темний смуток впаде їй до ніг (М.Крижанівська).

Старшина мінометної роти Вася Багіров був з тих людей, що для них війна стала звичайною справою (О.Гончар).

Син бідного сільського титаря, Павло Грабовський пізнав не тільки злидні…, а й сумовиту красу народної пісні

І світає, і смеркає, а москаля, її сина, немає, немає (Т.Шевченко)

Відокремлюватися можуть як поширені, так і непоширені прикладки; у реченні вони виділяються зі смислового боку та інтонаційно.

Завжди відокремлюється поширена прикладка, що стоїть після іменника

Відокремлюється поширена прикладка, що стоїть перед пояснюваним іменником, має обставинний відтінок

Поширена прикладка, що стоїть перед іменником і  має тільки означальне значення, не відокремлюється

Прикладки, які стосуються особового займенника, відокремлюються завжди, незалежно від позиції

Відокремлюється прикладка, виражена загальним іменником, стосується власної назви і стоїть після неї

Відокремлюється прикладка, що приєднується за допомогою слів родом, на ім’я, так званий, інакше тощо

Відокремлюються прикладки зі сполучником як, якщо вони мають значення причини

Якщо прикладки зі сполучником як не мають значення причини, то комою не відокремлюються

З-поміж письменників, яких вам доведеться читати, ви неодмінно запам’ятаєте Івана Багмута – відомого українського письменника,  лауреата премії імені Лесі Українки

Активний учасник великих історичних подій епохи – Іван Ле став її чесним і правдивим літописцем

Мене познайомили з його батьком – лікарем обласної лікарні, матір’ю – вчителькою біології і сестрою - старшокласницею

В’є гніздечко-рукавичку на  лозині біля річки ремез – пташка невеличка (А.Камінчук). А хвиля – дівчина мальована – побігла, гей, життя, пожди (Д.Павличко).

Інші кущі – жасмину, розцвітаючи в середині червня, приходять на зміну бузку і вейгелі (З підручн.)

Великою популярністю користувалися кобзарі –

подружжя Корецьких з Кіровограда (І.Цюпа)

Поширені і непоширені прикладки

можуть відокремлюватися тире

Якщо відокремлена прикладка має уточнювальне значення й перед нею можна поставити слово а саме:

Якщо прикладка стосується одного з однорідних членів речення, то друге тире не ставиться

Якщо за умовами контексту в кінці відокремленої прикладки повинна стояти кома, то ставиться тільки перше тире

Якщо треба підкреслити самостійність прикладки (частіше в кінці речення)

Якщо поширена прикладка стоїть перед іменником і має обставинне значення

Якщо поширені прикладки мають у своєму складі розділові знаки

Відокремлюватися можуть обставини, виражені одиничним дієприслівником, дієприслівниковим зворотом та іменниково-прийменниковими конструкціями.

Поспішаючи і не роздумуючи,  ми діємо в скрутних обставинах

…Полохливі язики полум’я то здіймалися в повітря, то падали ниць, розвихрюючись, випалюючи довкола усе до чорного тла (П.Оровецький).

Подивись тепер на матір, на свою Вкраїну, що, колишучи, співала про свою недолю, що, співаючи, ридала, виглядала волю (Т.Шевченко).

А ти стоїш на березі, а ти стоїш вагаючись (В.Гуртовенко).

Хлопчик сам собі посміхнувся, зупинившись.

І коли дуне вітер, то дерева, нагинаючись, здаються живими (Є.Гуцало).

Не відокремлюється

Відокремлюється

Умови відокремлення обставини, вираженої дієприслівником

Одиничний дієприслівник

Перед дієсловом-присудком

Після  дієслова-присудка, якщо не є обставиною способу дії

Якщо  після дієслова є два і більше дієприслівників,  які виконують функцію обставини способу дії, то і перед першим дієприслівником кома ставиться

Після   

дієслова-присудка, якщо є обставиною способу дії

Якщо одиничний дієприслівник стоїть після сполучника, що стосується інших членів речення, то кома перед ним ставиться

Якщо  дві обставини з’єднані єднальним сполучником, то між ними кома не ставиться

Дієприслівниковий зворот

Якщо ж подібні обставини не мають уточнювального значення, то вони не відокремлюються:  Там далеко під горами смужкою блищить Дніпро (І.Нечуй-Левицький).

Можуть відокремлюватися обставини,  які уточнюють значення попередньої обставини:  На протилежному боці долини, попід горбами, чорнів обрідний безлистий ліс, а внизу, в затишку, жовтів широкий луг (В.Малик).

Відокремлені  обставини,

виражені  іменниково-прийменниковими конструкціями

Обставини відокремлюються тоді, коли їх треба виділити серед інших членів речення і надати їм особливої смислової ваги:  Часом зривалися і глухо падали в тиші яблука й замерзали там, між мокрої трави (В.Шевчук).

Завжди відокремлюються обставини з допустовим значенням, виражені іменником з прийменником незважаючи на:

 Незважаючи на дідову обіцянку, перевіз не прибував (М.Коцюбинський).

Обставини, виражені іменниками з прийменниками у зв’язку з, залежно від, на відміну від, завдяки, внаслідок, з причин, за браком, згідно з, за згодою, відповідно до, на випадок можуть відокремлюватися і не відокремлюватися, залежно від стилістичної функції звороту та наміру автора: Всупереч тим віщуванням проходили грози (М.Рильський); Всупереч зовнішній легковажності, Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці (О.Гончар).

Візьми олівець замість ручки;

Почергуй сьогодні замість мене.

І ніхто того не чув,

не знав й не бачив,

опріч Марка маленького 

(Т.Шевченко); Замість єднання та братерства між двома народами, єзуїти в колегіях посіяли пекельну ненависть та ворогування (І.Нечуй-Левицький)

Відокремлені додатки

Відокремлюються додатки, виражені зворотами зі значенням виключення, включення, заміщення, доповнення, що починаються словами крім, замість, за винятком, опріч, окрім, наприклад, навіть, включаючи, зокрема, особливо

Якщо прийменник замість синонімічний до прийменника за або взамін, то зворот  не відокремлюється

УВАГА!

Дніпро несе Тарасові здаля з усіх-усюд – поклони і привіти (П.Ребро).

Де-не-де поміж отими купинами розкидані блакитні люстерка – то над силу дихають до неба замулені джерела (О.Гижа).

З-за пагорба виднілись невисокі дерева чи кущі

Предметом вивчення лексикології є лексика, або словниковий склад мови

А Джусиха – їхня сусідка – через дорогу сидить (Є.Гуцало)

Село Шевченкове, Глухівського району, Сумської області

Цілий світ – великий, до того незнаний – розкрився тоді перед Ольгою (М.Олійник).

Весела, хоч і втомлена, Оксана радо зустрічала гостей

Останній сніг, там бурий, там блакитний, іще лежить в окопах і ярах (М.Рильський).

Великої шкоди завдають айсберги, тобто плавучі крижані гори.

З уточнюваними словами пов’язуються лише інтонаційно або інтонацією й пояснювальними словами

Уточнювальні відокремлені члени речення конкретизують або пояснюють той член речення, з яким вони пов’язані однією синтаксичною функцією

Тобто, або, себто, зокрема, а саме, навіть, як-от, притому, наприклад  тощо

Відокремлюються

Означення, що виступають уточненням до попереднього означення

Уточнювальні означення можуть приєднуватися за допомогою сполучників підрядності хоч, навіть, якщо

Назви міст, сіл, областей, районів, що означають місцезнаходження або адресу, незалежно від порядку слів

Уточнювальні означення можуть виділятися і за допомогою тире для надання їм більшої смислової ваги

Уточнювальне значення можуть мати і прикладки. Вони відокремлюються комами або тире

Уточнювальні  прикладки, що приєднуються сполучниками чи, або (в значенні тобто)

Якщо сполучниками чи, або поєднують два однорідні члени речення, то між ними кома не ставиться

Уточнювальні обставини, виражені іменниками з прийменниками або прислівниками, виділяються комами або тире

Якщо подібні обставини не мають уточнювального значення, то комами не відокремлюються

На щастя, все менше стає теорій про неперспективність деяких мов (С.Вовканич).

Одне слово, кожен лишався при своїх клопотах (О.Гуторов).

Полювання, як ви потім побачите, потребує чимало часу (О.Вишня).

Речення

Слова

За складом

вставні конструкції можуть бути

Вставними є такі конструкції, за допомогою яких мовець виражає ставлення до висловленої думки

Словосполучення

Основні ознаки

Не утворюють зі словами речення словосполучення

Не з’єднуються сурядним чи підрядним зв’язком з членами речення

Не є членами речення, не відповідають на питання

Не вносять у речення додаткових відомостей

За змістом відносяться до частини або до всього речення

Пов’язуються з реченням інтонаційно

Займають будь-яке місце в реченні

Навіть, насамперед, водночас, між тим, за традицією, буквально,  до того ж, майже, приблизно, принаймні, все-таки, якраз, мовби, немовби, мовбито, неначе, нібито, причому, притому, тож, отож, приблизно, саме, особливо, тільки, цебто

Ніколи

не бувають вставними

Поезія М.Рильського зросла на доброму, на міцному корені, який, коли говорити образно, щедро поливали і Шевченко, і Пушкін, і Міцкевич… (А.Малишко).

Взагалі, власне кажучи, з дозволу сказати, так би мовити,  що називається, якщо говорити правду тощо

Перебування в Києві, уяви собі, багато дало мені для п’єси (О.Довженко).

Розумієте, бачите, пам’ятаєте, уявіть собі, даруйте, пробачте на слові, дозвольте, погодьтеся, вірите, послухайте тощо

Жити, за словами Н.Вінера, - це значить користуватися правдивою інформацією (С.Вовканич).

Кажуть, повідомляють, за повідомленням, з погляду, за визначенням, по-моєму, на думку, пам’ятаю тощо

На щастя, жорстока дійсність розвіяла вітром усі ці хлоп’ячі дурниці… (С.Черкасенко).

А втім, не буду забігати вперед (М.Хвильовий).

На щастя, на жаль, на радість, на біду, ніде правди діти, чого доброго, нічого гріха таїти тощо

По-перше, з іншого боку, отже, нарешті, одним словом, власне кажучи, передусім, між іншим тощо

Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш… Мабуть, ти до мене думкою летиш (О.Олесь).

Безперечно, справді, певно, безсумнівно, очевидно, може, розуміється, звичайно, в усякому разі, здається, як водиться тощо

Вставні конструкції за семантикою можуть

Виражати  ступінь вірогідності повідомлюваного

(упевненість або невпевненість)

Виражати  почуття мовця, давати емоційну оцінку повідомлюваних фактів

Вказувати на порядок думок і їх зв’язок, послідовність викладу

Вказувати на джерело інформації

Вказувати на спосіб оформлення думок або на характер висловлювання

Звернені до співбесідника, щоб привернути увагу

УВАГА!

Іде Катерина – лихо тяжке – і в одній свитині … (Т.Шевченко).

Словосполучення

Одного разу … взяв собі газетку (рискнув!) і розгорнув… (О.Вишня).

Читач, – а у нас він талановитий і далекоглядний, – одразу ж розпізнав у Симоненкові явище нещоденне (Б.Олійник).

Речення

Слова

За складом

вставлені конструкції можуть бути

Вставленими називаються такі конструкції, що привносять у речення повідомлення іншого плану висловлення і тим самим допомагають точніше сприйняти і зрозуміти зміст речення

Основні ознаки

Не є членами речення, не відповідають на питання

Вносять у речення додаткові  відомості, уточнюють зміст, наголошують на деталях, передають побіжні зауваження, роздуми, почуттєві вислови тощо

За змістом співвідносяться або з  частиною, або з усім реченням

Пов’язуються з реченням інтонаційно, а також сполучниками (вони належать вставленій частині) та вказівними займенниками

Не можуть вживатися на початку речення

Не поділяються за значенням на види

О краю мій, коханий краю, коли ж це стратив я життя? (О.Олесь)

Не спонукають співрозмовника до відповіді, а використовуються як спосіб відтворити стан мовця, його вподобання , думки, почуття

Мій рідний сину, бійся нічиїх, вони завжди безликі і холодні (В.Крищенко).

Позначає конкретну особу, до якої спрямоване мовлення, і розраховане на реакцію цієї особи

Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни (Л. Костенко).

Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину (В.Симоненко)

Звертання – це слово (або словосполучення), що називає особу чи уособлений предмет, до яких спрямоване мовлення

Основні ознаки

Виражається іменником у формі кличного відмінка

Називає не активного діяча, а особу, до якої звертаються з мовленням

Вимовляється із кличною інтонацією

У реченнях із звертанням дієслово-присудок вживається у другій особі однини чи множини, але не пов’язується із звертанням двобічним зв’язком

У реченні займає будь-яку позицію

Не відповідає на питання, не є членом речення, але входить до змісту і його будови

За будовою звертання бувають

Непоширені

Поширені

За значенням звертання бувають

Власне звертання

Риторичні звертання

                                                Такі речення нерозчленовано відтворюють якусь думку і характеризуються звертальною (а не звертально-спонукальною) інтонацією. Речення-звертання стосується висловленого в цілому й не входить до складу окремого речення. Речення-звертання завжди міститься на початку висловлення і відрізняється від звертання більшою самостійністю та комунікативним навантаженням.

Залежно від контексту речення-звертання можуть передавати захоплення, відчай, гнів, радість, прохання, заклик, заборону, пересторогу тощо: Світе тихий, краю милий, моя Україно! За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш? (Т.Шевченко); Гей, ти, муко, моя свята, часе кривавий! Убієнним синам твоїм… всім їм осанна! (Є.Плужник); Ось воно, його довгожданне щастя, стоїть перед ним… – Югино! – задихаючись, дивиться на задумане обличчя і нічого від хвилювання не може сказати (М.Стельмах).

Звертання, незалежні від змісту висловлювання

Звертання, які водночас називають дійову особу в реченні

Приймай мене, мій ярий світе, в свою журу чи благодать, щоб разом плакать і радіти і все, що буде, розділять (В.Крищенко).

Вони вживаються в односкладних  означено-особових реченнях

Гей, ти, степ широколанний, мій килиме срібнотканний! Розпростерся ти широко, що не скине й орле око твоє займище безкрає! (І.Манжура)

Конкретизують підмети, виражені особовими займенниками ти або ви в називному відмінку

Я про тебе, о калино, пісню склав оцю дзвінку (В.Сосюра).

Понад руїною – над Україною годі, братове, годі ридати, вільну державу, сильну державу треба нарешті нам збудувати (В.Лігостов).

Їх можна видалити

За функціями звертання бувають

Звертання, які уточнюють значення особових

і присвійних займенників

Конкретизують додатки, виражені особовими займенниками ти або ви у формі непрямих відмінків

Люду мій бідний, окрадений люду! Що у твоїх я бачив очах, того вже й до віку свого не забуду! (М.Вороний)

Конкретизують означення,  виражені присвійними займенниками у формі будь-якого відмінка, роду і числа

Речення-звертання

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

Ищук экзамен.doc

Ищук экзамен.doc
Размер: 795 Кб

.

Пожаловаться на материал

Синтаксис. Словосполучення. Просте речення Кафедра журналістики та філології В опорних конспектах подається теоретичний матеріал з питань синтаксису словосполучення, простого речення і пунктуації.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Русский язык. 1 Класс

Тема урокаДатаПланируемые результаты (в соответствии с ФГОС)Вид и форма урокаКолич.часовКонтроль универсальные учебные действия(УУД)личностные результаты123561Предложение. Интонация. Знаки препинания в конце предложенияИзучение нового материала

Психология

Отрасли психологии. Психология – наука о человеке. Ответы по психологии. Методы, понятия, теории, классификация психологии. Темперамент. Мышление. Воображение. Внимание.

Транквилизаторы: поддержка в трудную минуту

Транквилизаторы обладают анксиолитическим, или, проще говоря, успокаивающим, действием. В идеале это действие должно быть тонким, избирательным. Негативные эмоции настолько сильны, что вы не в силах справиться с ними.

Исполнительное производство

Предмет, метод и система исполнительного производства (по лекции все)

Специфика школьной дезадаптации, методы ее диагностики

Диагностика межличностных отношений. Диагностика межличностных отношений ЛИРИ. Диагностика детско-родительских отношений.

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok