Історія сербської мови

Территория рекламы

Історія сербської мови

Південні слов’яни емігрували на Балканський півострів і зайняли територію між Східною Римською імперією (Візантія) і колишньою Західною Римською імперію, де на цій території знаходилась Франська держава і поодинокі германські землі.

Намагаючись поширити свій вплив і навертаючи на християнську віру язичницькі народи Рим і Цариград слали своїх місіонерів які поширювали християнство на грецькій і латинській мові. Слов’яни були язичники (багатобожці) і не знали ні грецьку ні латинські мови, не мали свого письма і терпіли вплив Риму і Візантії. Та в 9 столітті володар Моравії (республіка Чехія) Ростислав, попросив у візантійського царя Михаїла вчителів які проповідали християнство на слов’янській мові.

863 року візантійський цар Михаїл посилає 2 місіонерів, братів Кирила та Мефодія у Моравію. Кирило і Мефодій були вибрані через те що добре знали розуміли слов’янську мову. І могли б перекласти Біблію і інші церковні книги з грецької. І Кирило створив перше слов’янське письмо – глаголицю, яка пізніше отримала ім’я через церковнослов’янське дієслово «глаголити» - що означає говорити. Також за допомогою просвітителів Кирила та Мефодія з’явилась перша літературна мова – старослов’янська. Є думки що в кінці 9 століття учень Кирила і Мефодія Климент Охридський за виглядом грецького алфавіту створив інше письмо, яке сьогодні називаємо кирилицею і яка швидко замінила глаголицю.

Серби як і інші народи, прийняли християнство і старослов’янську мову як літературну. На той час не було друкарства, і церковні книги переписувались від руки. Переписувачи вносили у старослов’янські тексти мовні особливості народу до якого належали: сербського, болгарського, українського і т.д. Так протягом 11 і 12 століття з’явились редакції старослов’янської мови, така як сербська редакція яка по іншому називалась ще – сербськослов’янська мова, чи російська редакція – російськослов’янська мова. Спільна назва для всіх редакцій старослов’янської мови є церковнослов’янська мова – і вживався в основному для написання церковних книг. Сербськослов’янська мова була літературна мова Сербів від кінця 12 до першої половини 13 століття. Найвідоміший твір що зберігся на цій мові було Мирославлево Євангіліє, написано в кінці 12 ст. На сербськослов’янській мові крім церковних текстів було написано ділові документи, договори, грамоти, листи. В цих текстах сербослов’янска мова отримала більше особливостей народної мови. Найвідоміший юридичний документ написаний кирилицею того часу був Законник царя Душана, 1349 року.

Навалою Турків у 15 столітті і падіннями сербських середньовічних держав під турецьку владу був перерваний культурний розвиток сербів і розвиток сербослов’янської мови. Від тоді літературні здобутки були повністю обмежені для церковних потреб.

Тікаючи від турків 1690 року (Велике сербське переселення) серби у великій кількості на чолі з патріархом Арсенієм Чарноєвічем населили територію тодішньої північної Угорщини (Воєводина, північна Румунія). Власне тут і з’явились центри сербської культури, які будуть робити вклад у культуру сербської мови і всієї культури. Так у 18 ст. починають відкривати перші школи і з’являються перші автори які пишуть літературні твори на тогочасній мові. Найвідоміші письменники цієї доби – Гариїл Стефінович Венслович, Йован Раїч і Захарій Орфелін. Народна мова почала все більше пробиратись у літературу притискуючи церковнослов’янську, яка у великій мірі була не зрозумілою широкому загалу.

Австрія у 18 ст. робила великий культурний, політичний і релігійний тиск на сербів. Щоб опиратись цьому тиску, на прохання тодішнього сербського митрополита 1726 року, у Сербію прибуває у Сремські Карловці російський учитель Максим Суворов і відкриває слов’янську школу, дещо пізніше 1733 року прибуває Емануїл Козачинський з кількома російськими вчителями, з яким відкриває слов’янську –латинську школу. Російські вчителі взяли з собою і книги і підручники на російськослов’янській мові. Так біля 1730 року сербську редакцію старослов’янської мови замінила російська редакція старослов. – російськослов’янська мова.

Російськослов’янська мова була незрозуміла звичайним людям, його знали лише мала кількість людей, які ним писали літературні твори. Через це що російськослов’янська мова була власне як іноземна мова, багато письменників починають вносити особливості народної мови. В такий спосіб в середині 18 століття, з’являється одна мішіна мова названа слов’яносербська. Цією мовою яка була більш народніша, писали просвітителі з кінця 18 до початку 19 століть між ними і відомий просвітитель Досітей Обрадович. Він говорив про потребу народної мови, хоча у його літературній мові було багато форм взятих іх російськослов’янської мови. !810 року Сава Мркаль пише всій короткий алфавітний розбір. Цим твором він пропонує реформати церковну кирилицю і виключити з азбуки непотрібні букви. Між тим його реформа не вдалась, тому що вона суперечила сербській православній церкві.

Порекло и развој српског језика.

Јужни Словени доселили су се на балкан у VI и VII веку и заузели територије између Источног римског царства (Византија) и некадашњег Западног римског царства на ком се простору у то време налазиле Франачка држава и поједине германске земље.

Покушавајући да прошире свој утицај покрштавајући паганске народе. Рим и Цариград слали су своје мисионаре који су ширили хришћанство на грчком и латинском језику. Словени су били пагани (многобошци), нису знали ни грчки ни латински нити су имали своје писмо, и трпели су утицаје Рима и Цариграда. Онда у IX веку владар Моравске (Република Чешка) Растислав, затражио је од византиског цара Михаила учитеље који би проповедали хришћанство на словенском језику.

Године 863. Византсики цар Михаило шаље два мисионара из Солуна, браћу Ћирила и Методија у Моравску. Ћирило и Методије су били изабрани из разлога што су добро познавали словенски језик. Да би могли да преведу Библију и друге црквене књиге са грчког, Ћирило је сачинио прово словенско писмо – глагољицу која је касније добила име према црквенословеснком глаголу глаголити који значи говорити. Такође уз помоћ просветитеља Ћирила и Методиија настао је први словенски књижевни језик – старословенски. Предпоставља се да је крајем IX века Ћирилов и Методијев ученик Климент Охридски по узору на грчки алфабет сачинио друго словенско писмо које данас зовемо ћирилицом и која је убрзо заменила глагољицу.

Срби су, као и други народи, примили хришћанство и старословенски језик као књижевни. У то време није било штампарија па су црквене књиге преписиване руком. Преписивачи су уносили у старословенске текстове и особине језика народа којима су припадали: српског, руског, бугарског итд. Тако су током XI и XII века настале редакције старословенског језика као што су српска редакција старословенског језика која се другачије звала српскословенски језик или руска редакција старословенског језика – рускословенски језик. Заједнички назив за све редакције старословенског језика је црквенословенски језик јер је употребљаван углавном за писање црквених књига. Српскословенски језик је био књижевни језик Срба од краја XII до прве половине XVIII века. Најпознатије дело сачувано на овом језику је Мирослављево јеванђеље, написано крајем XII. На српскословенском језику, осим црквених текстова, писани су и пословни документи, уговори, одредбе и наредбе владара и феудалаца, преписнице, признанице итд. У тим текстовима српскословенски језик добио је више особина народног језика. Најзначајнији правни документ писан ћирилицом из тог времена је Душанов законик, из 1349. године.

Најездом Турака у XV веку и падом српских средњовековних држава под турску власт прекинут је културни развој Срба и развој српскословенског језика. Од тада је књижевно сваралаштво било скоро потпуно ограничено на црквене потребе.

Бежећи од Турака 1690. године (Велике сеобе Срба) Срби у великом броју предвођени патријархом Арсенијем Чарнојевићем населили територију тадашње јужне Угарске (Војводина, јужна Мађарска). Управо ту су настајали центри српске културе који ће допринети препороду српског језика и читаве културе. Тако у XVIII почињу да се отварају прве школе и да се јављају први аутори који пишу књижевна дела на тадашњем народном језику. Најпознатији писци, из тог доба, су Гаврил Стефановић Венцловић, Јован Рајић и Захарија Орфелин. Народни језик је почео све више да продире у књижевност потискавајући црквенословенски који је, у великој мери, био неразумљив широким народним масама.

Аустрија је у XVIII веку вршила велики културни, политички и верски притисак на Србе. Да би се Срби одупрели том притиску, на позив тадашњег српског митрополита 1726. године, долаѕи у Сремске Карловце руски учитељ Максим Суворов и отвара словенску школу. Нешто касније 1733. године, долази Емануил Козачински с неколико руских учитеља, с којима отвара словенско-латинску школу. Руски учитељи су са собом донели и књиге и уџбенике на рускословенском језику. Тако је око 1730. године српску редакцију старословенског језика – српскословенски, заменила руска редакција старословенског језика – рускословенски језик.

Рускословенски језик је био неразумљив обичном свету, знали су га само малобројни људи који су њиме писали књижевна дела. Због тога што је рускословенски био Србима, у суштини, страни језик, многи српски писци почињу да уносе у њега особине српског народног језика. На тај начин, половином XVIII века, настаје један мешовит књижевни језик назван славеносрпски језик. Тим језиком који се више ослањао на народни, писали су и просветитељски писци с краја XVIII и почетка XIX века, међу којима и истакнути просветитељ Доситеј Обрадовиц. Он се залагао за употребу народног језика иако је у његовом књижевном језику било и реци и облика преузетих из рускословенског језика. Крајем XVIII и почетком XIX влада велико шаренило у писаном језику. Тако је било све до Вукове реформе. Почетком XIX века, 1810. године Сава Мркаљ пише свој кратак спис азбукопротрес. Тим

делом он предлаже реформу црквене ћирилице и избацује из азбуке непотребна слова. Међутим његова реформа није успела јер се њој оштро супротставила српска православна црква.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Скачать

Історія сербської мови.docx

Історія сербської мови.docx
Размер: 25.5 Кб

Бесплатно Скачать

Пожаловаться на материал

Південні слов’яни емігрували на Балканський півострів і зайняли територію між Східною Римською імперією (Візантія) і колишньою Західною Римською імперію, де на цій території знаходилась Франська держава і поодинокі германські землі.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Физиология сенсорных систем

Ответы на физиологию сенсорных систем

Улицы и дороги

Под организацией движения в населенных пунктах, основные транспортные и пешеходные потоки, показатели дорожного движения

Хороведение. Конспект

Хоровое пение – одна из наиболее широких и общедоступных форм художественной деятельности людей. Понятие «хор» в хороведческой литературе Жанры хорового исполнительства

400 способов занять ребенка от 2 до 8 лет

Ш. Фельдчер, С. Либерман. 400 способов занять ребенка от 2 до 8 лет. Маленькие дети — очаровательные, азартные и счастливые искатели приключений, стремящиеся познать мир. Эти любознательные непоседы не останавливаются ни на секунду: ведь все, что их окружает, — так интересно да и к тому ; доставляет массу удовольствий.

Розыск должника, его имущества, розыск ребенка: порядок и органы, осуществляющие розыск.ст.65

Основания: Осуществляем если исполнительные действия, предусмотренные ФЗ, не позволили установить местонахождение должника, его имущества или местонахождение ребенка.

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok