Бухгалтерський облік загальновиробничих витрат підприємства

Національний  університет караблебудування 

імені адмірала Макарова

_____________________________________________________________________

Курсовий проект 

(робота)

         з      Бухгалтерського обліку 

на тему   Бухгалтерський облік загальновиробничих витрат              підприємства

студентки 3 курсу 3424 Бдтз групи

                                                                   Нігруци ОА

                                          напряму підготовки 

                                                          спеціальності облік та аудит 

                                              керівник Земляна НМ

                                                                Кількість балів______________

Члени комісіі __________    ____________

                                                                               __________   ___________

ЗМІСТ

Вступ

1. Сутність загальновиробничих витрат, їх завдання та класифікація

    1.1 Загальні принципи визначення витрати та їх класифікація.

    1.2. Поняття про загальновиробничі витрати, їх характеристика.

2.Облік загальновиробничих витрат 

  2.1 Порядок формування загальновиробничих витрат.       

           2.2Аналітичний та синтетичний облік загальновиробничих витрат 

    2.3  Облік і розподіл загальновиробничих витрат.

    2.3 Відображення звітності підприємства загальновиробничих витрат

    2.4 Удосконалення організації обліку і росподілу загальновиробничих витрат

Висновки

Список використаних джерел

Додатки 

ВСТУП

Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням його коштів та джерел їх утворення. Фінансовий стан підприємства — це забезпеченість власними обіговими коштами, стан нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, стан та динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотність коштів, платоспроможність та інші підсумки фінансово-госп одарської діяльності підприємства, що дозволяють дати оцінку досягнутим результатам, зробити висновки про рівень фінансово-економічного стану та про наявність нереалізованих внутрішньогосподарських резервів.

Прибуток підприємства являє собою підсумок його господарської діяльності та є джерелом його життєдіяльності. Величина прибутку напряму залежить від рівня витрат підприємства.

Бухгалтерський облік є функцією управління підприємства. На бухгалтерський облік покладено завдання з поліпшення інформаційного забезпечення управління і контролю за збереженням власності та зміцненням фінансового стану підприємства, підвищенням ефективності діяльності та зменшенням ризику втрати коштів через непродумані дії.

Встановлення ринкових умов зумовлює потребу перегляду положень бухгалтерського обліку витрат, а також методики формування й обробки одержаної облікової інформації, виходячи з існуючого господарського механізму та наявної обчислювальної техніки.

Саме тому тема курсової роботи “Бухгалтерський облік загальновиробничих витрат підприємства ” є досить актуальною.

Теоретичну основу дослідження питання обліку загальновиробничих витрат склали закони України, Інструкції та Положення з бухгалтерського обліку, наукові праці зарубіжних та вітчизняних вчених, таких як:  Грабова Н.Н., Завгородній В. П., Добровський В. Н та інших.

Метою даної дипломної роботи  є вдосконалення проведення обліку, аналізу та аудиту загальновиробничих витрат підприємства в сучасних економічних умовах в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

-розкрити теоретико-технологічні основи загальновиробничих витрат та характеристика базового підприємства;

-розглянути економічну сутність загально виробничих витрат;

-дослідити організацію обліку загальновиробничих витрат на підприємстві;

-розглянути аналітичний та синтетичний облік загальновиробничих витрат на підприємстві;

-провести вдосконалення організації та методології обліку і розподілу загальновиробничих витрат на підприємстві;

-здійснити аналіз загальновиробничих витрат;

-узагальнити результати роботи та зробити пропозиції щодо вдосконалення.

Предметом дослідження є фінансові результати від господарської діяльності базового підприємства.

1.Сутність загальновиробничих витрат, їх завдання та класифікація

    1.1. Загальні принципи визначення витрат, їх класифікація

Найбільша кількість господарських операцій, що здійснюються на підприємстві, пов'язана з виникненням витрат.

Відповідно до П(С)БО 16 "Витрати" під витратами розуміють зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу в наслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

На основі згаданого вище стандарту, можна скласти схему визначення та виникання витрат згідно принципів, наведених у стандарті (рис. 1.1.1). П(С)БО 16 "Витрати" дає нам чітке уявлення про те що не завжди зменшення власного капіталу є витратами. Згідно даної схеми, витрати лише тоді визначаються, коли вони зменшують власний капітал через зменшення суми активів або збільшення суми зобов'язань.

Наприклад, до витрат, їло виникають у зв'язку з зменшенням активів, належать:

списання матеріалів у виробництво, для ремонту обладнання, на адміністративні цілі;

нарахування зносу (амортизація);

списання основних засобів, що стали не придатними і не використовуються, нематеріальних активів, МШП та інших необоротних активів;

витрати від знецінення запаси;.

благодійні внески;

визнані економічні санкції: штрафи, пені, неустойки в сплачення;

інші витрати, пов'язані із зменшенням активів.

У свою чергу, витрати, що збільшують зобов'язання є нарахування:

заробітної плати;

податків, зборів, обов'язкових платежів;

відрахування на обов'язкове і добровільне страхування;

транспортні витрати;

оренди, комунальних послуг витрати зв'язку, послуг з реклами;

інші нарахування витрат, пов'язані із збільшенням зобов'язань.

У результаті таких витрат збільшується, як вже згадувалося, власний капітал підприємства.

Згідно П(С)БО 16 "Витрати" витрати можна про класифікувати за видами діяльності, а саме виділяють витрати звичайної і надзвичайної діяльності. (Рис. 1.1.1). Згідно схеми класифікації витрат за видами діяльності вони поділяються на звичайні та незвичайні.

Звичайні витрати підприємство несе у зв'язку із здійсненням всіх видів діяльності, якими воно займається. Це основна діяльність підприємства (операційна), пов'язана з процесом виробництва та реалізації продукції, а також інші види діяльності, які мають місце на підприємстві: фінансова діяльність. інвестиційна, та інша звичайна Діяльність (витрати від не операційних курсових різниць, оцінка необоротних активів тощо).

Надзвичайні витрати підприємство має в разі настання таких подій, які підприємство не планує, наприклад стихійні лиха, техногенні катастрофи і аварії. Окремо виділяють ще витрати на сплату податку на прибуток. Отже, витрати підприємства визначаються згідно П(С)БО 16 "Витрати", як зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу. Витрати можна прокласифікувати за періодами віднесення на фінансові результати.

Як видно із схеми об'єктів дослідження загальновиробничі витрати включаються у собівартість продукції і списуються на витрати діяльності (фінансові результати) в період реалізації виробничої продукції. Якщо продукція не реалізована в цьому періоді, коли вона виготовлена, то ці витрати разом та прямими матеріальними витратами, прямі витрати на оплату праці іншими прямими витратами формують собівартість виготовлених виробничих запасів (готової продукції. напівфабрикатів власного виробництва, незавершеного виробництва).

Крім наведених класифікацій витрати можна прокласифікувати за такими ознаками:

за видами діяльності;

за періодами віднесення на фінансові результати:

в залежності від економічної ролі у процесі виробництва:

по відношенню до обсягів виробництва;

в залежності від способу включення в собівартість продукції;

за ємністю складу;

за місцем виникнення.

за економічним змістом:

за доцільністю:

за календарним періодом,

з точки зору можливості впливу менеджера на витрати;

Загальна класифікація витрат представлена в таблиці 1.1.1

Виходячи із загальної класифікації витрат можна зробити характеристику загальновиробничих витрат.

Загальновиробничі витрати мають такі ознаки:

вони є витратами звичайної діяльності, накладними в залежності;

від економічної ролі в процесі виробництва;

комплексними за своїм складом;

непрямими в залежності від способу включення в собівартість продукції (в управлінському обліку при визначенні повної собівартості продукції);

за доцільністю загальновиробничі витрати в основному є продуктивними витратами.

Загальновиробничі витрати в більшій своїй величині (змінні і розподілені на постійні) списуються на собівартість реалізованої продукції, тобто на витрати діяльності одночасно із визнанням доходу від реалізації.

Загальновиробничі витрати є витратами конкретного цеху чи одного виробничого.

Щодо можливості впливу менеджера на величину загальновиробничих витрат, то це залежить від якості управління витратами на конкретному підприємстві. на нашу думку, більші можливості контролю за виробничими витратами.

Отже наведена класифікація витрат дає нам уявлення про те, які несе підприємство з точки зору різних класифікаційних ознак. Така інформація є дуже важливою для організації контролю і управління витратами з метою ефективного регулювання собівартості продукції.

    1.2. Поняття про загальновиробничі витрати, їх характеристика

Методологію обліку витрат підприємства визначає НП(С)БО 16 ""Витрати" він затверджений наказом Міністерства фінансів України від31 Грудня 1999 року №318 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 19 січня 2000 року №27/4248.

Загальновиробничі витрати накопичуються та розподіляються між об'єктами обліку витрат відповідно до певного чинника. Об'єкти обліку витрат – це продукція, роботи або вид діяльності підприємства, які вимагають визначення пов'язаних з їх виробництвом витрат. Згідно п.15 П(С)БО 16 "Витрати" до загальновиробничих витрат відносяться:

1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на плату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

2. Амортизація основних засобів загальновиробничого цехового дільничого, лінійного) призначення.

3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого дільничого, лінійного) призначення.

4. Витрати на утримання експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

5. Витрати на вдосконалення технологій й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому персоналу: відрахування на соціальні заходи, медичне страхування та апарату управління виробництвом: витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт. послуг ).

6. Витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього природної о середовища.

7. Інші витрати (внутрізаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади: поточні нестачі незавершеного виробництва: нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах: оплата простоїв) [37,С. 194].

В першому варіанті П(С)БО 16 "Витрати" в складі інших загальновиробничих витрат передбачалося відображення втрат від браку. Пізніше, на нашу думку зовсім правильно, останні були виключені із складу цих витрат, так. як вони є прямими витратами.

Таким чином, в складі загальновиробничих витрат відображаються витрати, пов'язані з організацією і управлінням виробництвом у виробничих підрозділах, а також витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією устаткування і транспортних засобів внутрівиробничого значення. Таке об'єднання названих витрат, на нашу думку пояснюється єдиною причиною, що ці витрати є накладними виробничими витратами. Подібний склад загальновиробничих (загальноцехових) витрат мав місце в нашій економіці до 1972 р., після чого витрати на утримання і експлуатацію устаткування були виділені в окрему облікову групу. Порівняння складу загальновиробничих (загальноцехових) витрат в різні періоди нашої економіки показано, що різниця полягає як у підході до виділення окремих статей (в останній час спостерігається їх округлення), так і у виділенні нових статей наприклад, амортизація матеріальних активів; витрати на охорону навколишнього природного середовища і т. д ).

Першу тенденцію у підході до класифікації загальновиробничих витрат могла пояснити тим. що конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості підприємство може встановлювати самостійно. Другою - появою нових об'єктів обліку у відповідності до міжнародної практики.

Крім сказаного, зміни в складі загальновиробничих витрат полягають ще в тому, що на величину цих витрат не впливають лишки матеріальних цінностей і незавершеного виробництва. Останні відносини на збільшення доходу підприємства.

Загальновиробничі витрати складаються з постійних і змінних витрат. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Постійні виробничі накладні витрати залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні та змінні витрати можна відобразити графічно 

Слід зазначити, що абсолютно точного поділу витрат на постійні та змінні досягти важко, тому що існує ще й такий вид витрат, як змішані витрати, тобто витрати, які містять в собі постійну та змінну частини. Наприклад, оплата праці апарату управління цехами може включати до себе постійну частину – оклад, та змінну частину – преміальні винагороди за збільшення обсягів виробництва понад певний показник – 95 (чим більший відсоток збільшення обсягів, тим вищі преміальні). Окрім цього, затрати, що для одного підприємства є постійними, для іншого - змінними. Підприємству буде надано право відповідно НП(С)БО 7 "Основні засоби" обрати прийнятний для нього метод нарахування амортизації основних засобів (з-поміж чотирьох запропонованих). Якщо підприємство обере виробничий метод, за яким сума амортизації визначається залежно від кількості виробленої продукції, то дані витрати будуть відноситися до змінних витрат. Якщо підприємство обере добре відомий в минулому прямолінійний метод, то витрати на амортизацію будуть відноситися до постійних витрат. Все вищезгадане стосується лише бухгалтерського обліку, в податковому обліку визначається відповідно до чинного законодавства.

Поділ витрат на змінні і постійні має важливе значення як для правильного списання і розподілу цих витрат між окремими видами об'єктів обліку витрат, так і для контролю за накладними витратами. При цьому потрібно враховувати поведінку кожної статті накладних витрат. Остання може вести себе одним із таких способів:

Може представляти собою статтю перемінних витрат і змінюватися в прямій пропорційній залежності від об'єкту ділових операцій.

Стаття може бути незмінною по своїй величині при любій зміні об'єму виробництва. Це не означає, що витрати по цій статті не можна скоротити. Контроль і аналіз витрат дає можливість визначити резерви їх зниження і прийняти відповідні управлінські рішення.

Стаття може бути напівзмінною або напівпостійною.

2.1. Порядок формування загальновиробничих витрат

Всі витрати операційної діяльності, в тому числі загальновиробничі, формуються в розрізі економічних елементів і статей витрат. В П(С)БО 16 "Витрати" виділені такі економічні елементи:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

На загальновиробничі потреби можуть бути використані такі матеріальні ресурси: паливо, енергія, запасні частини. основні, допоміжні і інші матеріали. Зокрема, для отримання і експлуатації устаткування використовуються масивні, обтиральні матеріали, різні емульсії для охолодження устаткування, паливо, енергія. вода, пара, стиснуте повітря та інші види енергії на приведення в рух виробничого устаткування, запасної частини, деталі, вузли та інші матеріали для ремонтів, інструменти пристрої, які обліковуються в складі малоцінних і швидкозношуваних предметів. На інші загальновиробничі і загальногосподарські потреби можуть бути використані сировина, основні матеріали, комплектуючі вироби, на вдосконалення технології і організації виробництва (поліпшення якості продукції, підвищення її надійності довговічності, інші експлуатаційні характеристики), різні допоміжні матеріали для проведення ремонтів, електроенергія, вода, пара власного виробництва, спецодяг, спецвзуття, малоцінний інвентар і інші матеріальні цінності.

Облік матеріальних витрат ведеться на підставі документів про відпуск матеріальних цінностей зі складу у виробничі підрозділи, і про їх використання у виробництво. Відпуск матеріалів у виробництва може здійснюватися на підставі лімітно-забірних карт (Форма М - 8 або М -9), акту-вимоги на заміну (додатковий відпуск) матеріалів (Форма М-10), накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (Форма М - 11).

Вартість матеріальних ресурсів віднесена на витрати виробництва залежить від вибору того чи іншого методу оцінки виробничих запасів. Відпущені запаси у відповідності з П(С)БО 9 "Запаси" можуть бути оцінені за одним із таких методів:

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасу;

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО);

собівартості останніх ;за часом надходжень запасів (ЛІФО);

нормативних витрат.

Зупинимося на особливостях застосування цих методів.

Метод ідентифікаційної собівартості застосовується щодо тих видів виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень і проектів, а також, щодо тих видів запасів, котрі це замінюють одне одного. Застосування цього методу передбачає ведення індивідуального обліку кожної одиниці запасів. Цей метод Застосовується при невеликій номенклатурі матеріалів, а також при списанні матеріалів, що дорого коштують (дорогоцінного каменю. дорогоцінних металів тощо)

Запаси можуть складатися також за середньозваженою вартістю, яка визначається у кожному виду (групі) запасів як частка ділення загальної вартості виду (групи) запасів на їх кількість. Зазначені кількість і вартість складаються відповідно із собівартості та кількості по залишку на початок місяця і по запасах, що надійшли протягом місяця. Отже, при різних цінах на один і той же вид запасів обчислюється їх середня ціна. за якою згодом оцінюється списання запасів на виробництво. Цей метод застосовується при великій номенклатурі використовуваних при виробництві продукції матеріалів.

Метод ФІФО передбачає що запаси мають списуватися за собівартістю відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження. В умовах інфляції він зумовлює зниження вартості відпущених виробництво ресурсів, за вищання їх залишку в балансі, а отже, завищення фінансового результату від основної діяльності підприємства.

Метод ЛІФО передбачу першочергове списання матеріалів за собівартістю останніх партій їх результаті відбувається завищення вартості відпущених цінностей, зниження їх залишку на кінець місяця в балансі, а отже, зниження прибутку підприємства.

Метод оцінки за нормативними витратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), установлених підприємством з урахуванням нормативних рівнів використання запасів. праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормованих витрат до фактичних витрат і піни мають регулярно перевірятися і переглядатися. На нашу думку. використання цього методу оцінки запасів при їх вибутті можливе при нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Суть його полягає в тому, що списання вартості запасів на витрати виробництва здійснюється за нормативною (плановою) собівартістю, а відхилення первісної вартості запасів від нормативу, які неминуче виникають у процесі виробництва, відноситься прямо на собівартість реалізації продукції в періоди їх виникнення. тобто по дебету рахунка 90 "Собівартість реалізації". Отже, матеріальні витрати у складі незавершеного виробництва і готової продукції будуть оцінені за нормативною (плановою) собівартістю.

Підприємство самостійно вибирає метод оцінки запасів. При цьому для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів котрі мають однакове призначення і однакові умови використання застосовується тільки один із запропонованих методів.

В складі загальновиробничих витрат значну питому вагу займають витрати на оплату праці (заробітна плата апарату управління підприємством: апаратом управління виробничими підрозділами, робітників що обслуговують устаткування; робітників, які зайняті переміщенням вантажів у виробничих підрозділах - водії авто і електрокарів; робітників, які здійснюють розвантаження матеріалів, інструментів, деталей. завантаження готової продукції; інших працівників, які зайняті у сфері управління і організації виробництва) Заробітна плата працівників зайнятих в управлінні і організації виробництва розраховуються за погодинною системою оплати праці. Витрати на оплату праці визначаються виходячи із посадових окладів і кількості відпрацьованого часу. На більшості підприємства використовується погодинно-преміальна оплата праці, при якій крім заробітної плати нараховується премія залежно від результатів роботи. Заробітна плата робітників. які обслуговують устаткування і зайняті переміщенням навантажувально-розвантажувальними роботами може розраховуватися за погодинною або відрядною системами, їх заробіток може залежати від заробітної плати робітників. які зайняті у виробничому процесі, тобто застосовуються непряма відрядна форма оплати праці

Друге, за величиною, місце в складі загальновиробничих витрат на багатьох підприємствах займає амортизація необоротних активів.

П(С)БО 7 Передбачає такі методи нарахування амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів):

прямолінійний;

зменшення залишкової вартості;

подвійного залишку, що зменшується;

кумулятивний;

виробничий.

Розглянемо кожен із даних методів нарахування амортизації. За методом прямолінійного списання вартості об'єкта основних засобів, то амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом строку його експлуатації. Щорічні амортизаційні відрахування визначаються за формулою:

Виробничий метод оснований на тому, що амортизація є тільки результатом експлуатації об'єкта основних засобів, і тимчасові строки не відіграють ніякої ролі в процесі її нарахування. Щорічна сума амортизації при цьому методі визначається так :

Амортизаційні відрахування = фактичний річний обсяг продукції (робіт, послуг) х виробнича ставка амортизації

в свою чергу:

Виробнича ставка амортизації = (первинна вартість –

ліквідаційна вартість) : загальний розрахунковий обсяг виробництва

Суть прискорених методів амортизації основних засобів по тому, що на початку експлуатації основних засобів суми нарахованої амортизації значно перевищують амортизаційні суми, нараховані, в кінці строку служби об'єкта. Використовуючи ці методи, виходять з того, що багато видів основних засобів виробничого призначення діють ефективніше. поки вони ще нові і мають, високі продуктивні здатності. І з часом витрати на ремонт збільшуються; і в кінці строку експлуатації об'єкта значно вищі. ніж на початку. Це призводить до того, що загальна сума витрат на ремонт і амортизаційних відрахувань залишається фактично постійною протягом багатьох років В результаті корисність об'єктів основних засобів залишається однаковою протягом тривалого часу.

Відповідно до методу зменшення залишкової вартості:

Річна сума амортизації = залишкова вартість об'єкта основних засобів х х річна норма амортизації

Ступінь кореня n = кількість років корисного використання об'єкта.

При методі подвійного зменшеного залишку прискореної амортизації ліквідаційна вартість об'єкта не враховується, щорічні амортизаційні відрахування визначаються за формулою :

Амортизаційні відрахування = 2 * Норма амортизації * Балансова вартість

Кумулятивний метод називають ще методом списання вартості за сумою чисел років. Амортизаційні відрахування при цьому методі розраховуються таким чином :

Амортизаційні відрахування = кумулятивний коефіцієнт * (первинна вартість – ліквідаційна вартість)

Кумулятивний коефіцієнт = число років, що залишається до кінця строку служби об'єкта : сума років строки служби об'єкта

Крім вищеперелічених методів нарахування амортизації, підприємств відповідно до 11(С)БО 7 "Основні засоби" може застосовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством.

Згідно із П(С)БО 7 ""Основні засоби" нарахування амортизації починається з наступного місяця після визнання об'єкта основних засобів активом. Нарахування амортизації припиняється з наступного місяця після вибуття об'єкта основних засобів і призупиняється на період реконструкції, модернізації добудування (дообладнання) і консервації об'єкта основних засобів.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємство з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році. Місячна сума амортизації при застосуванні всіх методів, крім виробничої о. визначається діленням річної суми амортизації на 12.

На підставі п. 27 П(С)БО 7 "Основні засоби" амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується з використанням тільки прямолінійного або виробничого методу. Крім цього, амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єктів у розмірі 50% вартості що амортизується, а решта 50% вартості, що амортизується, - у місяці їх виключення з активів (списання з балансу) у результаті невідповідності критеріям визнання активом, або у першому місяці використання об'єкта 100% його вартості. Тобто за суттю для малоцінних необоротних активів залишається раніше існуюча система нарахування зносу.

До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу названих елементів, зокрема оплата вартості продукції (робіт і послуг), одержаних зі сторони, витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування, винагороди за юридичні, й аудиторські послуги, послуги оцінки майна, тощо. Величина цих витрат визначається у відповідності з ; встановленими договірними цінами, нормами і тарифами.

Згідно з наказом №88 кіл 12.11.1993 року Міністерства фінансів України. Міністерства економіки України "Про затвердження норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання". Представницькі витрати це – затрати підприємств на прийом та обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули за запрошенням для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв'язків, становлення і підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань, пов'язаних з комерційною діяльністю.

Представницькі витрати можуть включати:

затрати, пов'язані з проведенням офіційного прийому (сніданку, обіду, вечері). При цьому обмежень щодо алкогольних напоїв у даних випадках чинні нормативні акти не містять.

транспортне забезпечення делегації;

заходи культурної програми;

буфетне обслуговування під час переговорів;

оплату послуг перекладача, який не перебуває у штаті підприємства;

оплату номерів у готелях;

витрати, пов'язані з бронюванням номерів у готелях (але не більше 50 відсотків вартості номера за добу).

Кошти, витрачені на ці цілі повинні мати обов'язкове документальне підтвердження. Це дуже важливо як для податкового, так і для бухгалтерського обліку.

Крім первинних документів, безпосередньо пов'язаних з витрачанням грошових коштів (рахунків готелів, ресторанів тощо). необхідно оформити наказ про організацію проведення переговорів, запрошення для учасників, програму проведення ділової зустрічі, кошторис витрат на проведення заходу. У цих документах повинні бути зазначені: дата. місце і програма проведення ділової зустрічі (прийому), запрошені особи, представники підприємства, яке приймає делегацію, розмір витрат.

Наказом по підприємству або іншим документом підприємства визначається коло осіб, які мають відношення до прийому представників інших організацій з питань комерційної діяльності. В наказі №88 обумовлено, що кількість учасників від сторони, яка проводить офіційний прийом, не повинна перевищувати кількості учасників, які прибули від запрошеної сторони. У випадках, коли представницькі заходи організовуються з метою реклами, витрати на їх проведення включаються до складу витрат на збут.

Що стосується податкового обліку, то основою базою, на якій ґрунтується правильне відображення так званих представницьких витрат, є підпункти 5.3.1 і 5.4.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р. №283 97-ВР.

Не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту Закону про прибуток не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів презентацій і свят на замовлення та за рахунок інших осіб (кафе, ресторани. бари).

Включаються до складу валових витрат витрати платника податку на проведення передпродажних і рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків-включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) квартал.

Як бачимо. Закон вимагає, щоб метою заходів, що проводяться, була реклама продукції, товарів (робіт, послуг) підприємства.

Такої ж точки зору дотримується і ДПАУ у своєму роз'ясненні від 07.03.2000 р. №1159/6/15-1116 "Включення витрат на організацію і проведення прийомів до валових витрат виробництва (обігу)".

Що таке реклама, визначає Закон України "Про рекламу" від 03.07.96 р. №270/96-ВР. Реклама - це спеціальна інформація про осіб або продукцію, що поширюється у будь-якій формі та у будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого отримання прибутку.

На жаль. Закон про прибуток нічого не говорить про склад затрат, які можна включати до складу витрат на проведення прийомів або презентації. Тобто будь-які втрати, що не заборонені законом. -дозволені. Але для включення цих витрат до складу валових витрат підприємства необхідно підтвердити їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства. Тому при формуванні програми прийому або презентації можна тільки максимально пов'язати всі заходи, що проводяться. з рекламною діяльністю підприємства.

За затратами, що включаються до складу валових витрат, підприємство має право на податковий кредит з ПДВ (підпункт 7.4 1.Закону України "Про податок на додану вартість" від 0304.97р. 168/97-ВР).

Накопичуються загальновиробничі витрати в розмірі статей витрат, перелік яких виключається підприємством самостійно На нашу думку, у фінансовому обліку ці витратити можна відображати за статтями. які вказані в П(С)БО 16 "Витрати". В управлінському обліку вказані статті доцільно деталізувати

Загальна методика побудови обліку загальновиробничих витрат за елементами аналогічне методиці побудови витрат виробничої діяльності.

Відповідно до законодавства підприємство має право обирати один між З способами обліку витрат діяльності:

з використанням 8-го класу рахунків "Витрати за елементами";

з використанням 9-го класу рахунків "Витрати діяльності";

з одночасним використанням 8-го і 9-го класу рахунків.

Облік витрат тільки по рахунках класу 8 можуть вести суб'єкти малого підприємництва, а також організації. діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності. У них підприємств інформація про витрати . формуватиметься в розрізі економічних елементів. Витрати списуються безпосередньо з кредиту рахунків класу 8 в дебет рахунку 23 "Виробництво" в частині прямих і загальновиробничих витрат, а всі інші витрати відносяться на рахунок 79 "Фінансові результати". Усі витрати, пов'язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю, витрати при надзвичайних операціях в цьому випадку враховуються на рахунку 85 "Інші витрати".

Необхідно відзначити, що не інструкції про застосування Плану рахунків не дане визначення "суб'єкт мають підприємництва". Якщо користуватися старими критеріями віднесення підприємств до "малих" за чисельністю працівників, то для багатьох Малих підприємств, які проводять різнопланову діяльність, такий облік витрат не за їх видами, а тільки за елементами обмежить можливість отримання важливої інформації для економічного аналізу, планування діяльності. Тому вести облік витрат тільки на рахунках можна рекомендувати тільки підприємствам з невеликою кількістю господарських операцій і при відсутності кількох напрямків діяльності.

Усі інші підприємства використовують рахунки класу 9. їх використання дозволяє здійснювати докладніший облік витрат. Такі підприємства можуть нести облік витрат тільки на рахунках 9 класу або за бажанням можуть використовувати одночасно з цим і рахунки класу 8 для узагальнення інформації про витрати за елементами.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

Документ.rtf

Документ.rtf
Размер: 291.2 Кб

.

Пожаловаться на материал

Курсовий проект. Метою даної дипломної роботи  є вдосконалення проведення обліку, аналізу та аудиту загальновиробничих витрат підприємства в сучасних економічних умовах в Україні.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Рабочая программа учебной дисциплины «Административное право»

Рабочая программа предназначена для преподавания дисциплины базовой (общепрофессиональной) части профессионального цикла студентам очной формы обучения по направлению подготовки «Юриспруденция»

Вопросы и задача по хирургии. Вариант №11

Острый аппендицит. Этиология. Патогенез. Особенности клиники у детей до 3-х лет. Двухфазность течения. Осмотр во сне. Ректальное исследование. Лечение. Острые воспаления среднего уха. Этиология, генез, симптомы, течение, лечение. Блефариты.

Теория государства и права ТГП

Теория государства и права ТГП, наука. Сущность государства, государственной власти РФ. Политические режимы, политическая система Российской Федерации. Право в жизни общества.

Пищеварительная система

Питательные вещества и пищевые продукты. Пищеварение в ротовой полости. Энергетический обмен и питание. Белки и их роль в организме. Белки. Клеточные липиды. Гомеостаз.

Характер, Ощущение, Способности, Экстерорецептивные, Деятельность, Память, Мышление в Психологии

Психология. Общепсихологические теории деятельности, процессы памяти. Характер человека. Органы чувств. Пороги ощущений. Специальные и общие способности. Интерорецептивные ощущения

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok