Доходи населення і його соціальний захист

Арендный блок

Тема 15. Доходи населення і його соціальний захист

1. Сутність, види і джерела формування доходів населення

2. Заробітна плата, її види, форми і системи

3. Сімейні доходи, структура їх використання та рівень життя

1. Сутність, види і джерела формування доходів населення

Дохід визначає матеріальне і духовне життя людей, можливість відпочинку, освіти, підтримання здоров’я, задоволення духовних потреб. Дохід – це кількість грошових коштів, благ чи послуг, отриманих індивідом. юридичною особою або економікою в цілому за певний період часу. Це ті матеріальні блага, як є в розпорядженні осіб і використовуються ними для задоволення своїх потреб. Або ж дохід населення це грошові або натуральні надходження, які має населення для задоволення своїх потреб з різних джерел. Використовуються на особисте споживання товарів і послуг та приріст заощаджень.

В економічній теорії доходи класифікують за різними критеріями:

1. За рівнем формування:

дохід як поняття приватногосподарське (макрорівень);

дохід як поняття народногосподарське (макрорівень).

2. За суб’єктом привласнення:

доходи населення; доходи підприємств (фірми); доходи держави; доходи суспільства (національний доход).

3. За джерелом надходження:

Доходи від трудової та підприємницької діяльності: заробітна плата, доходи працівників колективних підприємств, доходи від індивідуальної діяльності, доходи від підсобного господарства, доходи від кооперативної діяльності, доходи підприємців.

Доходів від власності: дивіденди від акцій, відсотки за майновим паєм, вкладеним у підприємство, відсотки від банківських вкладів, доходи від облігацій, орендна плата тощо.

Доходи, що безпосередньо не пов’язані з оцінкою результатів діяльності: виплати при безробітті, часткова компенсація виплат на освіту, виплати інвалідам і тимчасово непрацездатним, безплатне надання медичних послуг, адресна допомога малозабезпеченим верствам населення, благодійні послуги, соціальні пенсії тощо.

4. За величиною нарахованих і реально отриманих доходів населення:

номінальні доходи – загальна сума доходу в цінах поточного року;

реальні доходи – дохід з урахуванням зміни цін, або дохід у цінах базового року.

5. Особисті доходи населення поділяються на грошові, натуральні та сукупні.

Грошові доходи – це всі види надходжень у грошовій формі, тобто обсяг грошей, одержаних особою у виді доходу. Сюди відносяться заробітна плата, підприємницькі доходи, грошові виплати із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, грошові допомоги), гонорари, грошові надходження на цінні папери, проценти за депозитами тощо. Натуральні доходи – включають продукцію, створену домашнім господарством для власного споживання. Сукупні доходи – всі доходи, які населення отримує, в грошовій і натуральній формах, а також у вигляді пільг із суспільних фондів споживання (безплатні освіта та охорона здоров'я, пільгове або безплатне утримання дітей в дошкільних закладах, путівки до санаторіїв, будинків відпочинку).

Основними компонентами грошових доходів населення є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності і власності та різного роду соціальної допомоги у вигляді трансфертних платежів – пенсії, стипендії, матеріальна допомога тощо.

Трансфертні платежі – це всі виплатами з соціальних фондів (допомога по безробіттю, пенсія, стипендія, матеріальна допомога, тощо), а-1191895549529000 також допомоги, яка надається найбіднішим верствам населення громадськими благодійними організаціями. Уявлення про співвідношення цих джерел у грошових доходах населення України дають такі дані. В структурі доходів середнього українця в 2008 р. заробітна плата складає 43,3 % прибуток і змішані доходи – 15,4%, доходи від власності – 3,6%, соціальна допомога та інші одержані поточні трансферти – 37,3%.

6. Для аналізу доходів підприємства (фірми) використовують такі поняття.

Валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізації товарів і послуг:

TR = P·Q,

де TR – валовий дохід, P– ціна одиниці виробленого товару (послуги), Q– кількість реалізованих товарів (послуг).

Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг:

,

де АR – середній дохід, P– ціна одиниці виробленого товару (послуги), Q– кількість реалізованих товарів (послуг).

Граничний дохід – приріст валового доходу від продажу одинці реалізованих товарів і послуг:

,

де МR – граничний дохід, ∆R (Q) – приріст валового доходу, ∆Q – приріст обсягів реалізованих товарів (послуг).

7. Доходи, що утворюються в результаті використання певних факторів виробництва (факторні доходи):

доходи у вигляді заробітної плати, рентний дохід, процентний дохід або прибуток на капітал, підприємницький дохід (прибуток) у вигляді залишкового доходу.

2. Заробітна плата: суть, види, форми і системи

Продуктивною є теорію заробітної плати за Сей та Кері. Вона вважає заробітну плату як повну оплату праці, рівень якої змінюється прямо пропорційно продуктивності праці.

Пізніше з'явилась теорія “граничної продуктивності” (Кларк), згідно з якою загальний рівень заробітної плати визначається "граничним продуктом праці", тобто продуктом останньої, додаткової, ще однієї одиниці ресурсу праця. Цієї теорії дотримувався і Кейнс. Він же був прихильником "регульованої" заробітної плати, згідно з якою рівень заробітної плати визначається не лише станом на ринку праці, й державою, а також профспілками.

Класична політична економія виходила з так званого залізного закону заробітної плати. Найповніше суть заробітної плати на підставі цього закону обгрунтував Давид Рікардо. Він розрізняв природну і ринкову ціну праці. Під природною він розумів вартість певної суми життєвих засобів, необхідних для утримання робітника і його сім'ї. Ринкова ціна коливається навколо природної під впливом співвідношення попиту і пропозиції праці. Певною мірою таке трактування заробітної плати поділяють і деякі представники неокласичної школи.

Марксизм створив свою теорію заробітної плати. Згідно з нею заробітна плата є ціною робочої сили як товару.

Сучасна немарксистська економічна теорія базується на положеннях про те, що величина заробітної плати є результатом взаємодії двох груп факторів. З одного боку, як і представники класичної політекономії, неокласики вважають, що на рівень заробітної плати впливають фактори попиту на працю, що пов'язані з її корисністю, результативністю. З іншого боку, заробітна плата перебуває під впливом факторів пропозиції, які визначають її певний рівень, нижче якого вона не може опускатись. Тобто рівень заробітної плати визначається з урахуванням як результативності праці, так і витрат на відтворення її носія.

Такий підхід до з'ясування природи заробітної плати зумовлений специфічністю товару, формою ціни якого вона виступає.

Ринкова система обмежує дію власних законів встановлення рівноваги стосовно цього товару. Це проявляється у специфіці встановлення верхньої та нижньої меж ціни праці. Верхня межа, а отже – максимальний рівень заробітної плати, не може перевищувати загальну суму створеної цією працею нової (доданої) вартості, бо за таких умов підприємець не матиме мотивації до її використання, оскільки зникає джерело прибутку. Нижньою межею заробітної плати виступає вартість життєвих засобів найманого працівника, оскільки падіння її нижче цього рівня не дозволить відновлювати життєдіяльність, а отже, зникає і мотив найму на роботу. Соціально справедлива величина заробітної плати перебуває в названих рамках, а її конкретний рівень визначається взаємодією сил на ринку праці при регулюючій участі держави.

Слід зазначити, що рівень заробітної плати різних категорій працівників неоднаковий і залежить від факторів, що впливають на неї (див. рис. 15.1).

4434840160020

Престижність і привабливість праці

00

Престижність і привабливість праці

1466858890

Рівень кваліфікації

00

Рівень кваліфікації

241363575565

Фактори диференціації заробітної плати

00

Фактори диференціації заробітної плати

1842135330200038423853302000

1842135571500038423855715000

443484085090

Наявність не конкуруючих груп працівників

00

Наявність не конкуруючих груп працівників

1466855080

Умови праці

00

Умови праці

Рис. 15.1. Фактори диференціації заробітної плати

Під заробітною платою розуміють ціну за працю в одиницю часу (годину, день тощо). Для цього використовується поняття “ставка заробітної плати”. Це норма оплати праці працівника, яку він отримує за мінімальну кількість робочих годин. Загальний рівень винагороди за стандартний робочий тиждень називається тижневою ставкою заробітної плати. А заробітком іменується грошовий дохід, що його отримує працівник і який дорівнює ставці заробітної плати, помноженій на кількість відпрацьованого часу. Під заробітком розуміють повний обсяг коштів, одержаних працівником за роботу за наймом. Він включає як основну заробітну плату, так і інші платежі, (премії, доплати за роботу в нічні зміни тощо). Виділяють також номінальну та реальну заробітну плату. Та сума грошей, яку одержує працівник за свою роботу, називається номінальною заробітною платою. Сама по собі ця сума не є показником рівня життя працівника. Останнього цікавить, насамперед, кількість товарів та послуг, які можна придбати за одержану суму грошей. Вона і становить реальну заробітну плату.

Зміну реальної заробітної плати можна визначити за формулою:

,

де І рзп – індекс реальної заробітної плати; І нзп – індекс номінальної заробітної плати; І цін – індекс роздрібних цін.

Розглянемо основні фактори, що визначають динаміку реальної заробітної плати (див. рис.15.2).

Тому в розвинутих країнах ринкової економіки уже з середини XX ст. законодавчо почали встановлювати мінімальні рівні заробітної плати. Мінімальна заробітна плата – це встановлена державою нижня межа оплати праці за фактично відпрацьовану повну місячну норму робочого часу найменш кваліфікрвіаного робітника, що забезпечує нормальні умови відтворення його робочої сили (його сімї). Для їх визначення використовується так званий прожитковий мінімум, або метод бідності. Він визначається для сім'ї, що складається з працівника, його дружини та двох дітей. Розрахунок здійснюється на підставі нормативів задоволення мінімальних життєвих потреб у певному колі товарів та послуг з урахуванням рівня цін. Такий набір повинен забезпечити нормальні умови працівнику, що виконує найпростішу роботу. Рівня мінімальної заробітної полати обов’язково повинні дотримуватися роботодавці всіх форм власності. Вихохячи з її розміру, визначають розмір пенсії за віком, стипендії, розмір допомоги по безробіттю тощо. Вперше мінімальна заробітна плата була запроваджена у США в 1938 р. у вигляді мінімальної ставки заробітної плати в розмірі 1/4 дол. за годину. На кінець XX ст. вона становила 7,5 дол. У Великій Британії у 2005 р. така ставка дорівнювала 5 фунтів стерлінгів.

169926036830

Фактори динаміки реальної заробітної плати

00

Фактори динаміки реальної заробітної плати

316611015176500183261015176500

351091566040

Ті, що знижують заробітну плату

00

Ті, що знижують заробітну плату

381066675

Ті, що підвищують заробітну плату

00

Ті, що підвищують заробітну плату

4480560393700018326103937000

351091590805

Інфляція

00

Інфляція

381025400

Вартість життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили працвника

00

Вартість життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили працвника

448056017335500

3510915120015

Збільшення податків

00

Збільшення податків

183261012128500

381097790

Розширення кола потреб працівника під впливом закону зростання потреб

00

Розширення кола потреб працівника під впливом закону зростання потреб

3510915187325

Зростання безробіття

00

Зростання безробіття

44805603619500

183261015557500

3810113030

Підвищення кваліфікації працівників і інтенсивності їх праці

00

Підвищення кваліфікації працівників і інтенсивності їх праці

183261019939000

3810156845

Боротьба працівників за збільшення заробітної плати

00

Боротьба працівників за збільшення заробітної плати

Рис. 15.2. Фактори, що впливають на динаміку реальної заробітної плати

Роль заробітної плати в ринковій економіці проявляється у тих функціях, які вона виконує (див. рис. 15.3).

4358640192405

Регулююча (розподільна)

00

Регулююча (розподільна)

108585192405

Відтворювальна

00

Відтворювальна

377571017843500182308515938500

2367915126365

Функції

00

Функції

377571016954500182308514097000108585198120

Стимулююча (мотиваційна)

00

Стимулююча (мотиваційна)

4358640165100

Соціальна

00

Соціальна

Рис. 15.3. Функції заробітної плати

Головним призначенням організації заробітної плати є визначення розміру заробітної плати працівників залежно від тих факторів, що її формують: складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівників, результатів їх праці та господарської діяльності підприємства. Загальний розмір заробітної плати складається з двох частин: основної та додаткової. Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці у вигляді норм виробітку та обслуговування і посадових окладів. До додаткової заробітної плати належить винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, та премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Основою організації заробітної плати є тарифна система. Це сукупність нормативних документів, за допомогою яких установлюється рівень заробітної плати працівників залежно від умов її диференціації. На основі тарифної системи визначають розмір заробітної плати з огляду на складність праці, її умови (важкість, шкідливість, інтенсивність, привабливість) та кваліфікацію і відповідальність працівника. Цю функцію тарифна система виконує через свої структурні елементи (див. рис. 15.4).

251841087630

Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідник)

00

Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідник)

188023516383000

137160173990

Елементи тарифної системи

00

Елементи тарифної системи

2518410150495

Тарифна сітка

00

Тарифна сітка

1880235171450018802351714500

2518410170180

Тарифна ставка (посадовий оклад)

00

Тарифна ставка (посадовий оклад)

Рис. 15.4. Структура тарифної системи

Тарифна сітка – це шкала співвідношення в оплаті праці різних груп робітників залежно від складності робіт і рівня кваліфікації виконавців, складається з тарифних розрядів і тарифних коефіцієнтів. Або ж тарифна сітка – це сукупність кваліфікаційних розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за якими диференціюють заробітну плату працівників залежно від складності виконуваної роботи. Вона охоплює розряди і тарифні коефіцієнти. До першого розряду, що приймається за одиницю, належить проста малоква.

Другим елементом тарифної системи є тарифна ставка. Вона визначає розмір заробітку працівників даного розряду в одиницю часу (годину, день, місяць). Або ж тарифна ставка являє погодинну або місячну зарплату, в основному, для визначення оплати праці або розцінки за одиницю продукції. Вихідною є тарифна ставка першого розряду, яка визначає мінімальну оплату найпростішої праці в одиницю часу. Її розмір встановлюється колективним договором підприємства. При цьому враховуються такі фактори, як фінансові можливості підприємства на період дії колективного договору, рівень середньої заробітної плати, що склався на підприємстві на момент укладання угоди, оптимальна частка тарифу в середній заробітній платі та гарантії мінімальної заробітної плати.

Третім елементом тарифної системи є тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Це систематизований за видами економічної діяльності збірник описів професій, що включені до класифікатора професій. На його основі встановлюються розряди робіт та працівників, визначається кваліфікаційний статус усіх категорій тих, хто працює.

Тарифно-кваліфікаційні довідники включають детальні характеристики окремих професій і видів праці, вимоги, що висуваються до знань та навичок виконавця тієї чи іншої роботи, а також визначають розряд, яким тарифікується робота.

Другою складовою організації заробітної плати є нормування праці. Його суть полягає у визначенні необхідних затрат живої праці на виконання певного виду роботи в конкретно-організаційних умовах і встановлення на цій основі норм праці. Нормування праці необхідне як для організації тієї чи іншої діяльності, так і для обгрунтування розміру заробітної плати.

Організація заробітної плати включає і такий складовий елемент, як її форми та системи (див. рис. 15.5.

2051685115570

Заробітна плата

00

Заробітна плата

3232785495300015754354953000

464439067310

Відрядна

00

Відрядна

-2476573660

Почасова

00

Почасова

252793573660

Форми

00

Форми

1794510501650038804855016500

975360-1905005452110-190500

4644390-3175

Пряма відрядна

00

Пряма відрядна

-2476588900

Проста почасова

00

Проста почасова

17945101320800041281351778000

464439092710

Непряма відрядна

00

Непряма відрядна

41300409779000-24765104140

Почасово-преміальна

00

Почасово-преміальна

179451016637000

46443903174

Відрядно-преміальна

00

Відрядно-преміальна

4128135-444500-24765119380

За посадовими окладами

00

За посадовими окладами

4644390194310

Відрядно-прогресивна

00

Відрядно-прогресивна

179451017208500240411029210

Системи

00

Системи

4130040755650041300407556500

4644390171450

Акордна

00

Акордна

Рис. 15.5. Форми і системи заробітної плати

Формами заробітної плати називають способи встановлення її розміру залежно від затраченої праці за допомогою сукупності показників, що відображають результати праці і фактично затрачений робочий час. У практиці світового господарювання застосовуються дві форми оплати праці – почасова (погодинна) та відрядна, кожна з яких поділяється на ряд систем. При почасовій формі величина заробітку залежить від кількості відпрацьованого часу. Або заробітну плату, що виплачується за певний час функціонування робочої сили (година, день, тиждень, місяць), називають погодинною заробітною платою.

Почасова оплата включає такі системи: просту почасову, почасово-преміальну та за посадовими окладами.

Одиницею вимірювання погодинної заробітної плати є погодинна ставка заробітної плати, яку іменують ціною праці. Ціна праці – це лише спосіб (а не суть) вираження вартості робочої сили. Вона має таку формулу:

Ціна праці =Денна вартість робочої сили / Середня тривалість робочого дня

Відрядна заробітна плата – це така форма заробітної плати, за якої вартість (ціна) робочої сили сплачується залежно від кількості або якості виготовлених за одиницю часу виробів чи виконаних операцій.

Відрядна форма оплати праці полягає в тому, що величина заробітку залежить від установленої норми виробітку та розцінки. Вона використовується на тих роботах, де є потреба стимулювати збільшення виготовленого продукту. Відрядна оплата буває індивідуальною і колективною. Її системами є пряма відрядна, непряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна і акордна. Різновидами відрядної оплати праці є індивідуальний, колективний та орендний підряд.

Вибір почасової чи відрядної оплати праці визначається багатьма факторами. До них належать особливості технології та організації виробництва, форми організації праці, завдання, шо ставляться перед виробництвом тошо. Все залежить від того, наскільки форма оплати праці, що застосовується, відповідає конкретним умовам виробництва. Там, де є можливість чітко виміряти результат праці окремої особи обсягом виробленого продукту, доцільно використовувати відрядну форму. Там, де такої можливості немає, використовують погодинну оплату.

Поширюються і колективні системи оплати, зокрема бригадна. Ця система передбачає поєднання індивідуальної і колективної заінтересованості робітників у результатах діяльності, що дає додатковий стимул для активізації робочої сили. Відмінності в розмірі заробітку, що відображають відмінності членів бригади за рівнем кваліфікації, складністю виконуваних робіт тощо, визначаються постійною частиною – тарифними ставками.

Організація оплати праці в Україні здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих та регіональних угод; колективних угод; трудових угод.

Суб’єктами організації оплати праці є органи державної влади та місцевого самоврядування, власники, об’єднання власників або представницькі органи.

Одним з елементів соціального захисту населення є індексація грошових доходів населення. Це відшкодування населенню втрат від інфляційного знецінення його грошових доходів та заощаджень. Це означає, що заробітна плата, пенсії, стипендії, інші види доходів збільшуються із зростанням роздрібних цін.

За умов соціально ринкової економіки між роботодавцями і найманими робітниками повинні встановлюватися відносини, які б давали можливість враховувати інтереси тих і інших. Предметом переговорів між роботодавцями і профспілками, що представляють інтереси найманих робітників, є договірне регулювання оплати та умов праці робітників (кількість годин роботи, тривалість відпусток тощо), питання соціального забезпечення (оплата лікарняних, додаткові пенсії тощо), форми участі в управлінні підприємством тощо. Такі угоди укладаються в розвинутих країнах на різних рівнях: 1) рівень підприємства – колективний договір між профспілковим комітетом та адміністрацією; 2) рівень галузі – тарифна угода між галузевою профспілкою і урядом чи об'єднанням підприємців; 3) міжгалузевий рівень – тарифна угода між федерацією профспілок та урядом чи союзом підприємців. Роль таких угод у сучасному суспільстві значно зросла, що забезпечує порівняно високу заробітну плату в розвинутих країнах.

За умов інфляційного збільшення цін відбувається падіння реальної заробітної плати і рівня життя в цілому. Запобігти цьому має індексація доходів – регулярне підвищення номінальних доходів фізичних осіб залежно від зміни рівня цін. При цьому, щоб стримати інфляцію, індекс доходів є меншим за індекс споживчих цін. Отже, індексація тільки частково повертає втрати від збільшення цін і не забезпечує повного відновлення життєвого рівня населення.

Серед різних груп населення найбільш вразливими при інфляції є працівники бюджетної сфери (вчителі, лікарі, держслужбовці тощо). При індексації їхніх доходів необхідно враховувати як індекс зростання споживчих цін, так і індекс збільшення зарплати у виробничій сфері.

3. Сімейні доходи, структура їх використання та рівень життя

Сімейний доход – сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв’язків та спільності побудови невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім’ї, суспільства в цілому.

Сімейних доход – економічна основа відтворення сім’ї.

Існують різні джерела формування сімейних доходів:

заробітна плата, премії тощо;

доходи від власності (процен, рента, орендна плата, прибуток, дивіденти, тощо;

доходи від особистого підсобного господарства;

доходи від кооперативної діяльності;

доходи від індивідуальної трудової діяльності;

державні трансфертні платежі (пенсії, стипендії, допомоги безробіття послуги в галузі охорони здоровя, освіти тощо);

доходи від інших джерел (спадщина, дарування, виграші, аліменти тощо);

субсидії, дотації і компенсації тощо

Крім того, можуть бути нелегальні доходи.

Доходи населення в ринковій економіці виконують такі функції:

добробуту – забезпечення певного рівня життя населення;

мотиваційну – створення стимулів;

соціальну – формування якісного життя (умови праці, відпочинку, охорона правопорядку, дотримання прав людей та ін.).

Доходи сімей використовуються на споживання, виплату податків та заощадження. Розподіл доходів дає змогу отримати уявлення про рівень життя в країні, вирішення соціальних проблем.

На споживання витрачається переважна частина доходу сім'ї. Споживання сім'ї – це придбання і використання товарів особистого користування, які поділяються на такі групи:

придбання економічних благ довгострокового користання, що служать більше одного року (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на освіту, довгострокове страхування життя тощо);

придбання економічних благ поточного споживання, що служать менше одного року (одяг, продукти харчування, оплата комунальних послуг з охорони здоровя, транспортних та інших послуг;

сплата податків та обов’язкових неподаткових платежів;

придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти;

інші витрати (послуги лакаря, перукаря культури тощо) .

Інша частина доходу сім'ї, яка залишається після виплати податків і не використовується на споживання, становить заощадження, що зберігаються на банківських рахунках, вкладаються в облігації, акції тощо.

Для аналізу диференціації доходів різних груп населення використовуються споживчі бюджети. Це фактичний баланс доходів і видатків, що характеризує рівень життя сімей різних верств населення й показує джерело надходження доходів та основні статті їх витрат на придбання товарів і послуг.

Споживчий бюджет, розрахований на основі певних норм і нормативів, називається нормативним. Розрізняють середній і мінімальний нормативні бюджети. Мінімальний нормативний споживчий бюджет – це нижній рівень забезпечення сім'ї матеріальними благами, зменшення якого унеможивлює нормальне відтворення людини, означає злиденне існування сім'ї. Його ще називають бюджетом мінімальної матеріальної забезпеченості. Він виступає як поріг бідності, або прожитковий мінімум, бо забезпечує лише фізичне відтворення людини. В Україні поняття прожиткового мінімуму визначено у Законі “Про прожитковий мінімум”, прийнятому у 1999 р. Це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини і збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Він визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для чотирьох основних соціальних груп: 1) дітей у віці до 6 років; 2) дітей у віці від 6 до 18 років; 3) працездатних громадян; 4) осіб, які втратили працездатність. Встановлюється і середня величина прожиткового мінімуму. Прожитковий мінімум щорічно затверджується Верховною Радою України за поданням.

Прожитковий мінімум є по суті порогом бідності, при якій неможливо у наслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству у конкретний період часу. Межею бідності є рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб людини. Вона встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. Виділяється і крайня форма бідності, що за стандартами цивілізації порівнюється з межею виживання.

Другим типом споживчого бюджету є бюджет середньої сім'ї, або середній дохід. Це дохід так званого середнього класу. У розвинутих країнах Заходу найбільш наближеним до середнього споживчого бюджету є бюджет Геллера (США). Це бюджет середньої статистичної сім'ї з чотирьох осіб: чоловік, дружина, син 13 років і дочка 8 років. Така сім'я споживає типовий набір товарів і послуг, кількість і якість яких стандартна, а вартісна його величина обчислюється у ринкових цінах поточного року.

Ринкова економіка передбачає існування і прошарку багатого населення, до якого відносять тих, хто має те, що недоступне для переважної більшості населення. Головною ознакою цієї категорії населення є наявність власності і, відповідно, можливість впливати на соціально-політичний розвиток суспільства. В Україні до такого прошарку належать так звані олігархи.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто за величину, яка у вартісному вираженні відображає законодавчо визначений рівень споживання товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров'я. За Законом України “Про прожитковий мінімум” норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний рівень у споживанні населення.

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосгюдарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання – забезпечених та малозабезпечених.

Оскільки крайнім проявом бідності є злиденність, то поряд із прожитковим мінімумом використовують поняття фізіологічного мінімуму, під яким розуміють вартісну величину середньодушового сукупного доходу, що забезпечує такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижче якого існування людини недопустиме.

Фізіологічний мінімум – межа, що розділяє дві найнижчі групи сімей за рівнем споживання – малозабезпечених (бідних) та незабезпечених (злиденних). Прожитковий мінімум є важливим соціально-економічним нормативом для визначення:

розмірів мінімальної заробітної плати; мінімальної пенсії за віком;

допомоги багатодітним сім'ям;

виплат безробітним;

стипендій та інших соціальних виплат;

величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

державних стандартів обслуговування і забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти та ін.

Лише за умови виконання цих функцій прожитковий мінімум є засобом державної політики в подоланні бідності.

Рівень прожиткового мінімуму є важливою складовою для визначення на основі методики та рекомендацій ООН агрегованого показника – індексу розвитку людини (ІРЛ):

ІРЛ =

де і набуває значення від 1 до 5; ІРЛ – індекс розвитку людини; Іх1 – індекс очікуваної тривалості життя при народженні; Іх2 – індекс рівня освіти; Іх3 – індекс рівня бідності; Іх4 – індекс рівня безробіття; Іх5 – індекс реального ВВП на душу населення.

Структура сімейних доходів за напрямом використання їх: харчування; придбання одігу та взуття; придбання товарів тривалого використання; соціально-культурні та побутові послуги; комунальні поілги; транспорт; заощадження; інші витрати.

Ще в середині XIX століття німецький економіст, статистик Ернст Енгель дослідив структуру споживання з різними рівнями і виявив емпіричну залежність, яка потім отримала назву закону Енгеля. Зміст закону Енгеля полягає у тому, що частка національного доходу, витрачена на продукти харчування є важливим індикатором добробуту. Чим менша ця частка, тим вищий добробут.

Ринкова економіка характеризується диференціацією доходів, причини якої є: відмінність в освіті, професійної майстерності, галузі трудової діяльності, нерівномірний розподіл економічних ресурсів, відмінність у становищі на ринку, різне ставлення до ризиків, наявність зв’язків або дискримінація.

Диференціація доходів пов'язана із законом Парето, названим на честь відомого італійського економіста Вільфедо Парето, який створив основу економічної теорії добробуту, в тому числі і теоретичне обґрунтування розподілу доходів. Він вважав, що добробут суспільства досягає максимуму тоді, коли будь-які зміни у розподілі доходів не погіршують добробуту жодного із його членів.

Інший італійський учений Енріке Бароне розкритикував таке розуміння механізму максимізації добробуту суспільства. Він вважає, що зміни, викликані перерозподілом доходів, які спричиняють отримання вигод одними та збитків іншими, можна розглядати як приріст суспільного добробуту за умови, що ті, хто зазнав збитків, добровільно схвалять ці зміни.

Кількісно рівень диференціації доходів вимірюється декількома показниками (див. рис. 15.6).

167068526035

Показники диференціації доходів

00

Показники диференціації доходів

305181015494000147066015494000305181015494000

4432935121920

Децильний коефіцієнт

00

Децильний коефіцієнт

2194560121920

Коефіцієнт Джині

00

Коефіцієнт Джині

156210121920

крива Лоренца

00

крива Лоренца

Рис. 15.6. Основні показники диференціації доходів населення

Для визначення міри нерівності доходів у світовій практиці використовується декілька показників. Один із них – так звана крива Лоренца. Вона показує, наскільки фактичний розподіл доходів між різними групами населення відрізняється від рівномірного розподілу доходів (див. рис.15.7).

Частка доходу, %

100

80

60

40

20

Частка сімей, %

О

Крива Лоренца

Абсолютна рівність

20 40 60 80 100

Частка доходу, %

100

80

60

40

20

Частка сімей, %

О

Крива Лоренца

Абсолютна рівність

20 40 60 80 100

Рис. 15.7. Крива Лоренца

Якби доходи між сім'ями розподілялись рівномірно, то залежність між частками сімей і їх частками у загальному доході виражалась би бісектрисою. Це був би варіант абсолютної рівності, бо 20% сімей отримували б 20% загального доходу, а 40% відсотків сімей – 40% загального доходу, і відповідні точки знаходилися б на бісектрисі. Однак на практиці існує нерівність. Частка сімей з низькими доходами у загальному доході суттєво нижча їх частки у населенні. Тому крива, що виражає цю залежність, відхилятиметься вниз від бісектриси, яка означає абсолютну рівність. Вона і виражає міру нерівності доходів. Чим більше відхилення кривої Лоренца від лінії абсолютної рівності, тим вища міра нерівності.

З кривою Лоренца пов'язаний ще один показник нерівності доходів. Це коефіцієнт Джині, або індекс концентрації доходів населення. Він є узагальнюючим показником нерівності і визначається за допомогою кривої Лоренца відношенням площі сегмента, утвореного лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца (на рис. 15.7. сегмент заштриховано), до загальної площі трикутника, що знаходиться під лінією абсолютної рівності. КДжині= площа сегмента / площа трикутника

Якщо у розподілі доходів встановлюється абсолютна рівність, то площа трикутника дорівнюватиме нулю, а отже, нульовим буде і коефіцієнт Джині. Показником диференціації доходів є і так званий децильний коефіцієнт. Він виражає співвідношення між середніми доходами 10% населення з найвищими доходами і 10% населення з найнижчими доходами.

4. Соціальний захист населення

Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країні рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також підтримку окремих соціальних груп населення. Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, шо протидіють дестабілізуючим факторам. Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації в результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання медичних послуг та допомог сім'ям з дітьми.

Потреба у соціальному захисті зумовлюється природою ринкової економіки. Ринок не в змозі забезпечити своїм суб'єктам гарантований дохід і зайнятість. Цілий комплекс факторів зумовлює суттєві відмінності у рівні доходів, стані здоров'я, обсягу задоволення потреб. Зменшити негативний вплив таких факторів на рівень життя певних прошарків населення і покликаний соціальний захист. Це призначення виконується через дві його функції – лікувальну і запобіжну. Лікувальна функція пов'язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, що передбачають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомоги сім'ям з дітьми тощо. Ці заходи, по суті, лікують певні групи людей, становище яких можна охарактеризувати як хворобу бідності. Запобіжна функція соціального захисту є превентивною, тобто пов'язана з попередженням бідності шляхом надання індивідам можливості під час свого періоду активної економічної діяльності здобути право на забезпечення собі нормального рівня життя у разі втрати роботи та працездатності, хвороби, нещасного випадку.

Система соціального захисту включає три суб'єкти: державу, юридичні особи і громадян. Частина її заходів стосується усіх членів суспільства, а решта адресована окремим соціальним групам. Перша група заходів стосується забезпечення можливості для кожної особи застосування своїх здібностей і отримання доходу, визначення офіційного прожиткового мінімуму, захисту інтересів споживачів, індексації доходів. Друга група заходів соціального захисту стосується окремих груп населення, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, що зазнали впливу катастроф (повінь, землетрус, засуха тощо). Система соціального захисту ґрунтується на таких принципах, як всезагальність, доступність, різноманітність видів забезпечення, адекватність рівню розвитку економіки країни.

Залежно від призначення заходів формується і структура системи соціального захисту (див. рис.15.8).

212788557150

Структура системи соціального захисту

00

Структура системи соціального захисту

300418515367000300418515367000268986015367000102298515367000

480631551435

Соціальне страхування

00

Соціальне страхування

347281551435

Соціальна допомога

00

Соціальна допомога

381049530

Соціальне забезпечення

00

Соціальне забезпечення

136588549530

Соціальні гарантії держави населенню

00

Соціальні гарантії держави населенню

Рис. 15.8. Складові системи соціального захисту населення

Соціальне забезпечення – це система забезпечення непрацездатних громадян та осіб похилого віку. Воно призначене захищати права працездатних та непрацездатних у таких питаннях, як пенсійне забезпечення, надання допомоги на випадок тимчасової непрацездатності, надання допомоги матерям та сім'ям з дітьми, на випадок безробіття та інвалідам.

Право на соціальне забезпечення є конституційним. В Україні воно гарантується Конституцією України. Система соціального забезпечення включає пенсії, допомогу тим, хто працює (при тимчасовій непрацездатності, вагітності і пологах та ін.), допомогу сім'ям, в яких є діти, допомогу по безробіттю.

Пенсії це регулярні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні певного віку, у разі інвалідності та втрати годувальника, а також за вислугу років та особливі заслуги перед державою. Розрізняють трудові та соціальні пенсії. До трудових належать пенсії за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років. Право на пенсію за віком в Україні мають чоловіки, які досягли 60 років і мають стаж роботи не менше 25 років, та жінки віком 55 років зі стажем роботи на менше 20 років. Деяким категоріям громадян пенсія призначається на пільгових умовах, що регламентується відповідним законодавством. Крім трудових пенсій, призначаються і соціальні. їх отримують громадяни за відсутності права на трудову пенсію. Умови, порядок начислення та розмір пенсій усіх видів у нашій країні регламентується Законом “Про пенсійне забезпечення”.

Соціальне забезпечення включає і виплату допомоги громадянам, які працюють. Це допомога у випадку тимчасової непрацездатності, вагітності і народження дитини. Особлива увага надається допомозі сім'ям, в яких є діти. Це разова допомога при народженні дитини, щомісячна допомога на її виховання. Однак в Україні у зв'язку з обмеженням фінансових ресурсів розмір такого роду допомоги майже мізерний.

Другою складовою системи соціального захисту населення є соціальні гарантії держави населенню. Це реалізація державою конституційних прав громадянам на одержання найважливіших соціальних благ та послуг. Вони надаються тим, хто працює або розпочинає трудове життя, і повинні забезпечувати умови для одержання професії, трудового доходу, зайнятості, постійної перепідготовки і професійного зростання працівників для підтримки їх конкурентності на ринку праці, захисту основних прав людини у сфері праці. Серед основних соціальних гарантій – право громадян на вибір місця праці і професійну діяльність, мінімальний розмір оплати праці та пенсії, разову допомогу при народженні кожної дитини, мінімальний розмір допомоги по безробіттю чи стипендії, освіту, охорону здоров'я і надання медичної допомоги.

Важливе місце в системі соціального захисту відведено соціальній допомозі. Це турбота про громадян, що потребують підтримки, сприяння у зв'язку зі станом здоров'я, соціальним станом та малозабез- печеністю, з досягненням певного віку. Допомога надається у вигляді грошових та натуральних виплат.

Складовим елементом системи соціального захисту є соціальне страхування. Це система повного або часткового фінансового відшкодування фізичним особам певних життєвих ризиків: тимчасової втрати працездатності, старості, інвалідності, втрати годувальника. Соціальне страхування включає лише соціальні види ризику, його мета – страховий захист саме цих видів ризику, таких як втрата працездатності через хворобу, нещасний випадок, старість, втрата роботи тощо. Ці види ризику мають масовий характер, є соціальними, бо визначаються головним чином соціальними умовами і, як правило, від кожної окремої людини не залежать. Цей ризик враховується заздалегідь, і пов'язані з ним фінансові витрати розподіляються між усіма учасниками страхування. Залежно від виду розрізняють такі види страхування: пенсійне (забезпечення у старості), медичне (на випадок захворювання, втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві), на випадок безробіття (втрати роботи з незалежних від працівника причин). По кожному з видів ризику воно може бути добровільним або обов'язковим. Соціальне страхування включає не тільки грошові виплати та компенсації, а й певні послуги з лікування, реабілітації та профілактики. Фінансові ресурси для соціально-гострахування формуються переважно за рахунок внесків громадян, що страхуються, та роботодавців. В країнах розвинутої ринкової економіки соціальне страхування набуло значного поширення. Це і пенсійне страхування, і страхова медицина, і страхування від безробіття.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Скачать

тема15.docx

тема15.docx
Размер: 209.5 Кб

Бесплатно Скачать

Пожаловаться на материал

Сутність, види і джерела формування доходів населення. Заробітна плата, її види, форми і системи. Сімейні доходи, структура їх використання та рівень життя

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Разработка автоматизированной системы компьютерного ведения документации в структурах управления компании

Курсовая работа По дисциплине: Разработка, внедрение и адаптация программного обеспечения отраслевой направленности Целью данной курсовой работы является проектирование cистемы электронного документооборота для организации, внедрение которой позволит решить задачи по формированию единой базы данных по сотрудникам и сведений об организации, а также ведение электронного архива по всем видам документации, используемой в организации.

Travel фотографія

Реферат з дисципліни «Сучасні тенденції фотомистецтва». Туристична фотографія - це жанр фотографії, предметом якого є враження мандрівника і те, що він спостерігає в ході подорожей

Французская революция конец 18 века

Причины революции. Идеология французского просвещения. Периоды революции. Жирондисты. Германия 20 века. Веймарская конституция

Анаэробная инфекция. Классификация. Диагностика. Основные принципы лечения. Профилактика

Неспецифический язвенный колит: определение, этиология, патогенез, классификация, клиника, диагностика, дифференциальная диагностика, современные принципы лечения, профилактика.

Аналіз взаємозв’язку слова і використання наочності в процесі навчання рідної мови

Курсова робота. Метою цього дослідження є спроба здійснення аналізу взаємозв’язку слова і використання наочності в процесі навчання рідної мови.

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok