Фінансово-кредитна система

Тема 16. Фінансово-кредитна система

1. Суть фінансів та їх роль у ринковій економіці

2. Державний бюджет і бюджетний дефіцит

3. Податки і податкова система

4. Фіскальна політика

5. Сутність кредиту та його роль в економіці

1. Суть фінансів та їх роль у ринковій економіці

Фінанси – це сукупність економічних відносин з приводу формування, розподілу та використання фондів грошових коштів.

Головне призначення фінансів – забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб’єкта господарської діяльності, господарської діяльності, кожної державної структури, а отже, і суспільства в цілому достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами, тобто створенням умов для нормального відтворення соціально-економічного життя суспільства.

Фінансові відносини суспільства включають декілька складових. Це, по-перше, фінансові відносини між державою і суб'єктами господарської діяльності. Вони становлять, з одного боку, відносини щодо вилучення державою у суб'єктів господарювання певних коштів через платежі у державний бюджет і відрахування у різні фонди державних організацій. З іншого боку це – відносини щодо надання коштів державою суб'єктам господарювання через системи платежів та державних закупках та різного роду субвенцій, дотацій, пільг за кредитами тощо.

По-друге, це фінансові відносини між державою і так званими бюджетними організаціями, через які відбувається фінансування таких організацій.

По-третє, це фінансові відносини між державою і фізичними особами, які, з одного боку, включають відносини виплати фізичними особами різних обов'язкових платежів державі, насамперед, податків, а з іншого – це відносини, через які держава здійснює різного роду виплати певним категоріям населення (пенсії, допомога, субсидії тощо).

Четверту групу становлять відносини між самими суб'єктами економічної діяльності. Вони проявляються як через формування та використання різних фондів грошових коштів такими суб'єктами, так і через штрафні санкції при порушенні певних зобов'язань.

Наступною групою фінансових відносин є відносини між структурними підрозділами великих підприємств та їх об'єднань, а також між підприємствами і їх працівниками.

Функціонування фінансових відносин пов'язано із певними інститутами, що забезпечують їх реалізацію. Сукупність фінансових відносин суспільства та закладів і організацій, що гарантують їх нормальне функціонування, утворюють фінансову систему країни. Остання включає три взаємопов'язані підсистеми: державні фінанси, фінанси суб'єктів економічної діяльності і фінанси населення (фізичних осіб) (див. рис. 16.1).

161544083185

Фінансова система країни

0

Фінансова система країни

301561526670132969026670300609026670

204406598425

Фінанси суб’єктів економічної діяльності

00

Фінанси суб’єктів економічної діяльності

426339098425

Фінанси населення (фізичних осіб)

00

Фінанси населення (фізичних осіб)

-1333598426

Державні фінанси

0

Державні фінанси

Рис. 16.1. Структура фінансової системи країни

Державні фінанси – це система грошових фондів, зосереджених у розпорядженні держави і призначених для забезпечення властивих їм функцій, та сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються.

До складу державних фінансів відносять: загальнодержавні, регіональні, фінанси державних підприємств, фінанси державних установ та організацій, що здійснюють некомерційну діяльність.

Державні фінанси включають такі елементи, як державний бюджет, пенсійний фонд, фонди зайнятості населення, соціального страхування, соціального захисту та інші державні фонди цільового призначення. Вони виконують провідну роль у всій фінансовій системі суспільства. Через державні фінанси перерозподіляється значна частина валового внутрішнього продукту (від 1/3 в Японії до 2/3 у Швеції). В Україні ця частка становить менше

Другою складовою фінансової системи є фінанси суб'єктів економічної діяльності. Вони складаються з двох елементів – фінансів підприємницьких структур і фінансів неприбуткових та громадських організацій (різних спілок, громадських партій, громадських рухів, спеціальних цільових та благодійних фондів). Фінанси підприємницьких структур – це система грошових фондів, що забезпечують процес відтворення підприємницької структури. Вони набувають форми основних та оборотних фондів, прибутку, амортизаційних відрахувань, страхових фондів тощо.

Фінанси громадських організацій це система відносин: між громадськими об'єднаннями та їхніми членами; щодо сплати членських внесків, отримання різних виплат, надання пільг; за напрямами використання грошових фондів об'єднання; громадськими об'єднаннями і підприємствами, організаціями і установа ми (добровільні внески, пожертвування); між різними рівнями громадських об'єднань; між громадськими об'єднаннями і підвідомчими господарськими об'єднаннями.

Фінанси населення або фізичних осіб – це фонди грошових коштів, що формуються з доходів фізичних осіб. Їх ще називають фінансами домогосподарств. Це та частина доходів домогосподарств, що використовується для придбання цінних паперів або формування особистих фондів – пенсійного, медичного страхування та інших. Їх призначення – задоволення певних потреб у майбутньому та збільшення особистих доходів.

Повніше суть фінансів проявляється у тих функціях, які вони виконують (див. рис. 16.2).

188214033655

Функції фінансів

Функції фінансів

259651519113500259651419113524822151911351443990191135

183451548895

Розподільна

0

Розподільна

473011548895

Контрольна

00

Контрольна

336804048895

Стимулююча

00

Стимулююча

26289058420

Відтворювальна

00

Відтворювальна

Рис. 16.2. Функції фінансів

Характерні риси фінансів: мають грошову (натуральну) форму; мають розподільчий (нееквівалентний) характер, на відміну від обміну, якому властива еквівалентність; розподіл ВВП, НД здійснюється через реальні грошові фонди (на відміну від цінового розподілу); акумуляція та використання фінансових засобів здійснюється на безплатній основі.

Серед ознак фінансових засобів можна виділити наступні: виражають відносини власності; перебувають у постійному русі; мають особливі джерела формування; відрізняються за напрямами використання; мають специфічний склад учасників формування, розподілу, використання.

2. Державний бюджет і бюджетний дефіцит

Фінансові відносини, що складаються у держави з підприємствами, закладами та населенням, називаються бюджетними. Вони, по-перше, виникають у розподільному процесі, обов'язковим учасником яких є держава, і, по-друге, пов'язані з формуванням та використанням централізованого фонду грошових коштів, призначених для задоволення загальнодержавних потреб.

Бюджетні відносини – багатоманітні, бо опосередковують різні напрями розподільного процесу – між секторами та галузями економіки і територіями країни. Їх реалізація здійснюється через систему установ та організацій. Сукупність бюджетних відносин та відповідних їм інституцій становить бюджетну систему країни. Її структура залежить від державного устрою країни. Цілісність бюджетної системи забезпечується детальним ув'язуванням доходів та витрат уряду, закріплених в юридичних нормах. У федеральних державах вона трирівнева: федеральний рівень, рівень суб'єктів федерації і місцевий рівень. У державах з унітарним устроєм бюджетна система дворівнева – державний бюджет і місцеві бюджети.

Сукупність бюджетних відносин щодо формування та використання бюджетного фонду країни становить державний бюджет (рис. 15.3).

193929016510

Державний бюджет

00

Державний бюджет

289179010287000853440102870002806065102870

1310640193675

Найбільший централізований грошовий фонд, що перебуває у розпорядженні держави

00

Найбільший централізований грошовий фонд, що перебуває у розпорядженні держави

3729990193675

Грошове вираження збалансованості надходжень та видатків державної казни за певний період

00

Грошове вираження збалансованості надходжень та видатків державної казни за певний період

-3809193675

Головний фінансовий план держави

00

Головний фінансовий план держави

Державний бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади.

Суть державного бюджету проявляється в його функціях (див. рис. 15.4).

190119015240

Функції державного бюджету

0

Функції державного бюджету

3053715159385305371515938511868151593852425065159385

2767965193040

Фінансове забезпечення соціальної політики держави

00

Фінансове забезпечення соціальної політики держави

1491615193040

Стимулююча

00

Стимулююча

24765193040

Перерозподільна

00

Перерозподільна

4920615193040

Контрольна

00

Контрольна

Рис. 15.4. Функції державного бюджету

Будь-який бюджет складається з двох частин:

1) доходи –показує джерела та величину державних доходів;

2) видатки – показує джерела та величину державних витрат.

Головним джерелом формування доходів до державного бюджету:

Податкові надходження від сплати фізичними та юридичними особами загальнодержавних, місцевих податків, зборів, інші обов’язкових платежів. У деяких розвинутих країнах вони досягають 90% усіх доходів центрального бюджету і 70 % на місцевому рівні.

Ця група надходжень включає загальнодержавні податки – податок на прибуток підприємств і організацій всіх форм власності, податок на майно підприємств і організацій, податок з громадян, плату за землю і воду, податок на транспортні засоби, рентні платежі, податок на додану вартість, акцизний збір, мито. Місцеві бюджети до цієї групи доходів включають місцеві податки і збори.

Неподаткові надходження є доходи від власності, надходження від від державної власності, зокрема плата за оренду державного майна, дивіденди, одержані від акцій та інших цінних паперів, що належать державі у господарських товариствах, в тому числі і в процесі приватизації, адміністративні збори, надходження від штрафів та пеня, що стягуються за порушення податкового законодавства, фінансові санкції від приватизації державного майна, надходження від зовнішньоекономічної діяльності, надходження від внутрішніх і зовнішніх позик і повернутих державі позик та відсотків по наданих державою позиках і кредитах.

Цільові бюджетні фонди, зокрема внески до фондів пенсійного, сприяння зайнятості населення, здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.

Емісія грошей та офіційні трансферт (кошти, отримані місцевими бюджетами з державного бюджету на безоплатній і незворотній основі).

Видатки державного бюджету включають усі неповоротні платежі незалежно від того, чи є вони оплатними (тобто заплаченими в обмін на щось) чи безоплатними.

Їх здійснення відбувається через асигнування, субсидії, субвенції та дотації. Асигнування – це видатки на утримання державних підприємств та бюджетних організацій. Субсидіями є допомога держави у грошовій або натуральній формі місцевим бюджетам, юридичним і фізичним особам, іншим державам. Субвенції – це грошова допомога, яку виділяють центральні органи влади на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не покривається власними бюджетними коштами з незалежних від них причин економічного розвитку. Вони спрямовуються також на розвиток соціально-культурної та побутової сфер, розв'язання проблем зайнятості тощо. Дотаціями є допомога з державного бюджету підприємствам, організаціям та установам для покриття їх збитків. Дотації можуть надаватися і місцевим бюджетам, щоб забезпечити їх збалансованість.

Використання бюджетних коштів визначеними вище каналами пов'язане із бюджетним фінансуванням. Останнє є безповоротним наданням бюджетних коштів підприємствам, установам та організаціям на витрати, пов'язані з виконанням державних замовлень, державних програм, утриманням державних організацій. Здійснюється у формі виділення грошових коштів за певним призначенням для досягнення загальнодержавних цілей або для покриття витрат галузей, підприємств, які перебувають на повному чи частковому державному грошовому забезпеченні. Як правило, базується на таких принципах: цільовий характер, нормування коштів та контроль за їх використанням.

Видатки державного бюджету поділяються на поточні та видатки розвитку. Поточні видатки – це витрати бюджету на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року (держані підприємства, військові потреби), а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення (заробітна плата державним службовцям, охорона здоров’я, охорона довкілля, освіта), фінансування господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності тощо. Видатки розвитку – це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. До них належать фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого характеру, структурної перебудови економіки, субсидій та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Основними напрямами витрат державного бюджету є такі:

1) фінансування програм підтримки та підвищення життєвого рівня і заходів соціального захисту населення;

2) фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури;

3) фінансування галузей економіки;

4) утримання органів державної влади і управління;

5) витрати на оборону;

6) здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;

7) обслуговування внутрішнього та зовнішнього державного боргу.

У країнах із соціальною ринковою економікою головне місце посідають витрати на фінансування соціально-культурного розвитку та соціальний захист населення. Їх частка становить до половини бюджетних витрат. Така структура витрат свідчить про соціальну спрямованість бюджетної політики держави. Соціальні витрати бюджету створюють сприятливі умови для збереження і примноження освітнього, культурного, наукового потенціалу суспільства, зміцнення здоров'я населення, надання допомоги найменш соціально захищеним прошаркам населення.

Однією з найважливіших макроекономічних проблем є збалансованість державного бюджету. Оптимальним є таке співвідношення, коли доходи та видатки урівноважуються. Коли видатки бюджету перевищують його доходи, він називаться дефіцитним, а якщо доходи перевищують витрати – профіцитним.

Розрізняють також бюджетний дефіцит:

фактичний – відображає реальні надходження і видатки за певний період часу;

структурний – показує, якими мають бути надходження, урядові витрати і дефіцит при потенційному обсязі національного виробництва;

циклічний – відбиває вплив циклічних коливань на надходження, видатки та дефіцит і визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом.

Заходами щодо обмеження бюджетного дефіциту є:

1) перехід від фінансування до кредитування;

2) ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

3) зменшення видатків на фінансування військово-промислового комплексу, соціальних програм, державне управління;

4) зміна системи оподаткування.

Дефіцитність державного бюджету є досить поширеним явищем. Воно характерне для більшості країн. Деякі фахівці навіть вважають помірний дефіцит корисним для економічного розвитку. Однак у цілому бюджетний дефіцит негативно впливає на стан економіки і соціальну сферу суспільства. Він породжує державний борг. Це, по суті, сума минулих непогашених бюджетних дефіцитів країни.

Виникнення державного боргу, як правило, зумовлюється такими причинами, як ведення війн, мілітаризація економіки, надмірне розширення державного впливу на економіку, особливо в періоди економічних спадів. Державний борг поділяють на внутрішній і зовнішній. Внутрішнім є борг уряду країни своїм громадянам. Він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, бо не супроводжується вивозом за межі країни матеріальних цінностей, а приводить до перерозподілу доходів всередині країни. Зовнішній боргце борг іноземним державам, юридичним і фізичним особам, міжнародним організаціям. Він негативно позначається на становищі країни, оскільки призводить до вивезення з країни матеріальних благ для погашення боргу. Якщо у країни дуже великий зовнішній або внутрішній державний борг, їй може бути оголошений дефолт – визнання країни як неплатоспроможної.

Держава, що вається до запозичень, мусить управляти державним боргом:

1. Насамперед це використання законодавчих норм, що регулюють величину державного боргу.

2. Одержання позик у банків та позабюджетних фондів.

3. Зміна відсоткових ставок за позики (конверсія).

4. Зміна умов позики щодо терміну оплати (консолідація).

5. Додаткова грошова емісія.

3. Податки і податкова система

Податки – це примусовий платіж, який держава чи уповноважений нею орган стягує з фізичних та юридичних осіб на підставі чинного законодавства і спрямовує на задоволення загальнодержавних чи спільних регіональних потреб. Існує такий вислів „у цьому світі неможливо бути впевненим ні в чому, окрім смерті та податків” (Б. Франклін). Конструкція податку включає певні елементи (див. рис.16.5).

209169040640

Елементи податку

0

Елементи податку

287274018859502872739188595287274018859524155401885951634490188595624840188595

386334027305

Податкова ставка

00

Податкова ставка

493966527305

Податкова пільга

00

Податкова пільга

278701527305

Одиниця обкадання

00

Одиниця обкадання

187261527305

Джерело податку

00

Джерело податку

100584027305

Об’єкт податку

00

Об’єкт податку

6286527305

Суб’єкт податку

00

Суб’єкт податку

Рис. 16.5. Композиція податку

Суб'єкти податку – це фізичні чи юридичні особи, на які законом покладено обов'язок сплачувати податок. Це платник податку, що несе юридичну відповідальність за його сплату.

Об'єкт податку – це предмет, що підлягає оподаткуванню. Ним є різні види доходів: товари і послуги, а також різні форми нагромадженого багатства або майна, що підлягають обкладанню податком.

Об'єкт оподаткування безпосередньо пов'язаний із джерелом податку. Ним може бути дохід у формі заробітної плати, прибутку, відсотка, ренти, дивіденду тощо, а також капітал. Зрештою джерелом податку є національний дохід.

Одиницю обкладання податком називають одиницю виміру об'єкта податкуВеличина податку на одиницю обкладання називається податковою ставкою. Залежно від структури податку ставки можуть бути твердими або частковими, відсотковими. Тверді ставки встановлюються як абсолютна сума на одиницю обкладання (прикладом є земельний податок). Часткові ставки виражаються у певному відсотковому відношенні до об'єкта оподаткування. Розрізняють пропорційні, прогресивні та регресивні ставки. Пропорційні ставки побудовані за принципом єдиного відсотка до предмета обкладання. Прогресивні ставки збільшуються в міру зростання об'єкта обкладання за простою або складною прогресією. При регресивній ставці із збільшенням об'єкта оподаткування розмір ставки зменшується. При простій прогресії зміна податкових ставок стосується усього об'єкта оподаткування, а при складній – об'єкт податку ділиться на частини, кожна з яких оподатковується за окремою (збільшеною чи зменшеною) ставкою.

Елементом організації податків є також податкові пільги. Вони є повним або частковим звільненням від податку його суб'єкта відповідно до чинного законодавства. Однією з таких пільг є встановлення неоподатковуваного мінімуму, тобто тієї найменшої частини об'єкту оподаткування, що повністю звільняється від сплачування податку. Розрізянють такі види податкових пільг: податкові зижки – за пільговою ставкою оподатковується прибуток, дохід або суб’єкт оподаткування; податковий кредит – із суми податку віднімається сума пільг.

Організація оподаткування включає і способи стягування податків. У податковій практиці розвинутих країн існують три способи: 1) кадастровий; 2) стягування податку до одержання доходу; 3) за декларацією.

За формою стягування податки діляться на прямі та непрямі.

Прямі податки накладаються на доходи юридичних та фізичних осіб та їх майно. В Україні до прямих податків відносять податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, плату за землю, податок на транспортні засоби, податок на нерухомість, ренні платежі тощо.

Прямі податки, у свою чергу, набувають двох форм:

реальні (земельний податок, домовий, на грошовий капітал тощо);

особисті встановлюється для конкретного платника особисто (особистий прибутковий податок з громадян, податок на прибуток корпорацій, на доходи від грошових капіталів, на спадщину, на дарування, на майно та ін.).

Непрямі податки встановлюються у ціні товару і вносяться власником товару при його реалізації. До непрямих податків належать акцизи, податок на додану вартість і мито.

Акциз – це непрямий податок на високорентабельні товари, що включається до їх ціни. До них традиційно відносять лікеро-горілчані, тютюнові, ювелірні вироби, легкові автомобілі, вироби з кришталю та хутра і інші.

Податок на додану вартість. Це система оподаткування товарів на суму вартості, доданої на кожному етапі його виробництва і обміну. Об'єктом податку є додана вартість, створена на кожному етапі руху товару. Його джерелом виступає не прибуток як результат економічної діяльності, а частина ціни товару. Вносять його суб'єкти економічної діяльності, а фактично сплачує остаточний покупець товару (споживач). Ставки податку на додану вартість коливаються у межах 10-20%. При цьому вони можуть бути диференційованими. В Україні зараз ця ставка на рівні 18%.

Мито – встановлюється за ввезення та вивезення товарів через кордон або з транспортування іноземних товарів на території певної країни транзитом, тобто стягується з імпортних, експортних та транзитних товарів. Класифікація податків здійснюється і за таким критерієм, як податкова ставка. Розрізняють пропорційні, прогресивні і регресивні податки. Пропорційним є податок, що складається на основі пропорційних податкових ставок. При прогресивному податку його розмір із збільшенням доходу зростає як абсолютно, так і по відношенню до доходу. Тобто при більшому обсязі оподатковуваного доходу частка останнього, що вилучається у вигляді податку, зростає. Коли податок стягується за регресивною ставкою, то його абсолютний розмір із збільшенням доходу зростає, але частка податку у ньому характеризується тенденцією до зменшення. Такий податок доцільно застосовувати тоді, коли є потреба стимулювати збільшення обсягів виробництва понад певну межу.

Залежно від того, який орган влади стягує податок і до якого бюджету він спрямовується, розрізняють загальнодержавні та місцеві податки. Перші визначаються чинним законодавством країни, а другі – місцевими органами влади і самоуправління на підставі чинних законів.

Загальнодержавними податками є: податок на додану вартість; податок на прибуток підприємств; акцизний збір; податок на доходи фізичних осіб; мито; податок на нерухоме майно; плата за землю; рентні платежі; податок з власників транспортних засобів; податок на промисел; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього середовища; збір на обов'язкове страхування; відрахування у пенсійний та соціальні фонди.

Місцевими податками є: податок з реклами; готельно-курортний збір; комунальний податок; ринковий збір; за проїзд транзитного транспорту; збір за припаркування автотранспорту; збір за видачу ордера на квартиру; збір за участь на бігах на іподромі; збір за участь у грі на тоталізаторі; збір за проведення місцевого аукціону; збір за використання символіки.

За обєком оподаткування розрізняють :

Податки на доходи фізичних і юридичних осіб – безпосередньо стягуються з доходів (прибутку, заробітної плати, валового доходу та ін.).

Податки на майно – сплачують постійно впродовж усього часу перебування майна у власності, стягуються з рухомого майна (у вигляді дивідендів, відсотків) і нерухомого майна (землі, житла, будинку, будівлі, і особистого, і капільного.

Податки на споживання – сплачуються не під час отримання доходів, а за їх використанням (непрямі податки).

Перелік зборів та ставку оподаткування встановлює Верховна Рада України.

Світова практика виробила найзагальніші принципи функціонування податкової системи (див. рис. 16.6).

1815465149860

Принципи оподаткування

00

Принципи оподаткування

28632154572028632144572028632154572022536154572012725404572052959045720

2476536830

Рівно-мір-ність

00

Рівно-мір-ність

84391555880

Визна-ченість

00

Визна-ченість

163449036830

Зручність для платників податку

00

Зручність для платників податку

260604036830

Мінімальність вилучення

коштів у

платників податку

00

Мінімальність вилучення

коштів у

платників податку

406336546355

Еластич-нісь оподатку-вання

00

Еластич-нісь оподатку-вання

504444036830

Еконо-мічна ефек-тивність

00

Еконо-мічна ефек-тивність

Рис.

16.6. Найзагальніші принципи функціонування податкової системи

Американським економістом Артуром Лаффером на основі аналізу фактичних матеріалів довів, що зростання податкової ставки до певної межі приводить до збільшення доходів бюджету від податків. Однак перевищення цієї межі супроводжується не збільшенням таких надходжень, а їх зменшенням. Це пояснюється тим, що зростання податкових ставок посилює податкове навантаження на підприємців, збільшуючи частку їх доходу, що спрямовується на податки. В результаті частина підприємців відмовляється від господарської діяльності, бо вона стала невигідною. А частина підприємців ховається “у тінь”, тобто припиняє сплачувати податки. Так звана податкова база зменшується, що навіть при простих податкових ставках приводить до скорочення надходжень до бюджету. Графічно це виражається у вигляді кривої, яка відома в економіці як крива Лаффера (див. рис. 16.7).

113919011747500 Податкова ставка (у %)

28194012255500 100

2567940139064113919013906500 А ОА

О

Податкові надходження

114300013843000

Рис. 16.7. Крива Лаффера

З графіка видно, що підвищення відсоткової ставки до точки А приводить до збільшення надходжень до бюджету. Але подальше її підвищення супроводжується зменшенням податкових надходжень (починаючи з точки ОА крива рухається у зворотному напрямку). Названа залежність повинна враховуватися при обгрунтуванні податкової політики держави.

4. Фіскальна політика держави

2110740503555

Функції

0

Функції

Фіскальна політика – це система заходів держави у сфері державних витрат та податків, пов'язаних з регулюванням становища в економіці. Як така вона виконує декілька функцій (див. рис. 16.8).

295846517335529584651733551501140173355

8191540640

Антициклічне регулювання

00

Антициклічне регулювання

220599040640

Перерозподіл ВВП

0

Перерозподіл ВВП

389191540640

Формування державних грошових ресурсів

00

Формування державних грошових ресурсів

Рис. 16.8. Функції фіскальної полатики

По-перше, системою названих заходів держава впливає на кон'юнктуру економічного розвитку країни, здійснює антициклічне регулювання економіки. По-друге, з використанням заходів фіскальної політики держава здійснює перерозподіл валового внутрішнього продукту, бо через податки та інші фіскальні канали зменшує або збільшує доходи власників факторів виробництва. І, по-третє, фіскальна політика виконує функцію нагромадження грошових ресурсів у розпорядженні держави для реалізації соціальних програм. Розрізняють два види фіскальної політики (див. рис. 16.9).

177736612065

Види фіскальної поітики

00

Види фіскальної поітики

1958340131445002891790131445

3425190146050

Недискреційна

00

Недискреційна

434340127000

Дискреційна

00

Дискреційна

Рис. 16.9. Види фіскальної політики

Дискреційна фіскальна політика – це свідоме маніпулювання податками та урядовими видатками з метою стабілізації економіки, зміни обсягу ВВП, досягнення рівноваги в економіці та зайнятості і контролю над інфляцією. Вона передбачає зміни в оподаткуванні (зміна ставок оподаткування, скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг, трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів) або програмах державних видатків, що пов'язано із прийняттям нових законів, якими можна змінювати структуру фіскальної політики. Основними знаряддями дискреційної фіскальної політики є громадська робота і зміни ставок податків.

Недискреційна фіскальна політика – це вплив на обсяги виробництва через так звані автоматичні, або вбудовані, стабілізатори. Останні є механізмами, дія яких постійно спрямована на пом'якшення циклічних коливань. До них належать податкові ставки, розміри допомоги по безробіттю, а також трансфертні платежі, система участі у прибутку. Так, визначенням податкових ставок автоматично встановлюється залежність між ВВП і розміром податкових надходжень, оскільки останні при сталості податкової ставки змінюються залежно від ВВП. Таким є взаємозв'язок між обсягом виплат по безробіттю і кількістю безробітних, що мають право на одержання цього виду допомоги.

5. Необхідність, суть та джерела кредиту

Кредит – це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

Для виникнення кредиту потрібні певні економіко-правові умови.

По-перше, природа кредитної угоди базується на тимчасовому запозиченні чужої власності і обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань.

По-друге, учасники кредитної угоди повинні бути самостійними особами, при чому дієздатними.

По-третє, кредитна угода може відбуватись лише за умови співпадіння економічних інтересів її учасників – кредитора і позичальника. Суб'єктами кредиту виступають кредитор, який надає об'єкт своєї власності у тимчасове користування, та позичальник, що отримує позику. Кредиторами і позичальниками можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити основні типи кредитних відносин (це одна з форм виробничих відносин, що ґрунтується на русі початкового капіталу), найпоширеніші з яких такі: кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями, товариствами – з іншого; кредитні відносини між банками і державою; підприємствами, організаціями та товариствами; банками і населенням; кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням, з іншого; кредитні відносини між фізичними особами (громадянами); зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, яка, насамперед, визначається складом суб'єктів цих відносин.

Джерелом коштів, які можуть бути надані в позичку, є: залишки на рахунках у банках вивільнених з кругообігу коштів (передусім, це кошти, що призначені для нових закупок сировини, матеріалів, палива, тари тощо); грошові кошти підприємств для виплати заробітної плати; нерозподілені амортизаційні відрахування, прибуток та інші кошти підприємств; грошові заощадження населення; тимчасово вільні кошти, що є на рахунках державного і місцевих бюджетів та бюджетних установ; власні кошти банків; статутний, резервний та інші фонди; нерозподілений прибуток тощо. Отже в народному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватись як кредитні ресурси для надання позичок. Сукупність цих коштів становить позичковий фонд країни. Одна частина його – це постійні ресурси, а друга – перемінні. Постійні ресурси можуть використовуватись для надання довгострокових позичок, а перемінні – переважно для короткострокових.

1986915328930

Функції кредиту

0

Функції кредиту

Повніше суть кредиту проявляється у тих функціях, які він виконує (див. рис. 16.10).

303466512763529679901276351424940127635

4139565104140

Регулююча

0

Регулююча

81915104140

Розподільна

0

Розподільна

1871980104140

Заміщення готівки кредитними операціями

00

Заміщення готівки кредитними операціями

Рис. 16.10. Функції кредиту

До функцій кредиту, по-перше, належить розподільна функція, яка полягає у тому, що через кредит тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб використовуються для задоволення тимчасових потреб у таких коштах інших осіб. При цьому перерозподіляються не тільки грошові, а й товарні ресурси. Ця функція проявляється і у скороченні потреби суб'єктів господарювання (підприємців) у власних оборотних коштах. Другою функцією кредиту є заміщення готівкових грошей кредитними операціями. Через кредитну систему здійснюється основна частина розрахунків між суб'єктами економічної діяльності у безготівковій формі. Це є важливим фактором економії на грошовій емісії. Виконує кредит і регулюючу функцію, яка полягає в тому, що кредит є важливим важелем державного регулювання економіки.

Організація кредитування здійснюється на певних принципах. Це поверненість, строковість, платність, цільовий характер та забезпеченість.

Виділяють такі види кредиту (див. рис.16.11).

1034415153670

Види кредиту

00

Види кредиту

4758690590554396740590553653790590552948940590552196465590551539240590551167765590550

459676531750

Міжнародний

0

Міжнародний

25336550165

Банківський

00

Банківський

172021550165

Споживчий

00

Споживчий

318706550165

Лізинговий

00

Лізинговий

3901440117475

Державний

0

Державний

2415540118110

Іпотечний

00

Іпотечний

834390108585

Комерційний

00

Комерційний

Рис. 16.11. Основні види кредиту

Першим видом кредиту є банківський кредит, об'єктом якого є грошові кошти. Кредитором є банк, а позичальником – домогосподарства, підприємницький і державний сектор. Він може бути прямим і опосередкованим. При прямому кредиті банк надає позику безпосередньо позичальнику, а при опосередкованому – через посередника.

Другим видом є комерційний кредит. Його об'єктом є товарний капітал. Інструментом комерційного кредиту є вексель. Такий кредит надають один одному підприємці у формі продажу товарів з відстрочкою платежів. Продавець товарів отримує від покупця не гроші, а вексель як боргове зобов'язання. Таким чином прискорюється процес реалізації товарів, що вигідно як продавцю, так і покупцю. Відсоток за цією формою кредиту включається до ціни товару і фіксується у векселі. Його норма залежить від відсоткової ставки, але при банківському кредиті, як правило, нижча, бо головною метою цього кредиту є не прибуток, а прискорення товарообігу.

Третьою формою кредиту є споживчий кредит. Це продаж товарів та послуг безпосередньо споживачам із відстроченням платежу. Він, як правило, короткостроковий. Об'єктом цієї форми кредиту є товари тривалого користування (меблі, апаратура, холодильник, пральні машини, автомобілі, телерадіоапаратура тощо), а також деякі послуги, що продаються чи надаються у кредит (підприємства зв'язку).

Близький за сутністю до споживчого кредиту іпотечний кредит. Це довгостроковий кредит, що надається під заставу нерухомості: землі, будівель, споруд виробничого і житлового призначення. Його надають переважно спеціалізовані банки (земельні, іпотечні). Умови цього кредиту надзвичайно жорсткі: при невиплаті хоча б частини позики застава, якою є придбана нерухомість, відчужується у позичальника на користь кредитора.

Специфічним видом кредиту є лізинговий. Це форма довгострокового кредиту, що відображає відносини власності між економічними суб'єктами з приводу оренди засобів виробництва.

Ломбардний кредит – короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує повернення кредиту.

Поширеним у сучасних умовах видом кредиту є державний. Він виражає відносини щодо акумуляції державою грошових коштів недержавних осіб на принципі поверненості і строковості для фінансування державних витрат. Це кредит, наданий державі (у тому числі й місцевим органам влади) фізичними та юридичними особами

Кредитні відносини характерні і для міжнародних зв'язків. Вони виступають у формі міжнародного кредиту. Це кредит, наданий державою, банком, іншою юридичною та фізичною особою однієї країни іншій країні або юридичним чи фізичним особам іншої країни.

Кредит відіграє важливу роль у ринковій економіці. Він є регулятором усього відтворюваного процесу в економіці через перерозподіл вільних ресурсів. Кредит сприяє збалансованості економіки, впливає на її структуру. Він сприяє зростанню місткості ринку та прискоренню науково-технічного прогресу. Значну роль відіграє кредит і у соціальній сфері.

Система кредитних відносин, принципів і форм кредитування та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування становить кредитну систему.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Кредитна система має трирівневу структуру: центральний банк; комерційний банк; спеціалізовані банківські установи, до яких входять: комерційні банки, спеціалізовані банківські установи (іпотечні, зовнішньоторговельні, ощадні банки, земельні банки, торгові банки інвестиційні банки тощо); небанківські фінансово-кредитні устанви (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і т.ін.).

Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає у себе два основних поняття:

По-перше, сукупність кредитно-розрахукових і платіжних відносин, які базуються на певних формах і методах кредитування. вони пов’язані з рухом капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту.

По-друге, сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і напрявляють їх господарюючим мубєктам, населенню, упряду, в яких виникає потреба у цих коштах.

В Україні кредитна система складається з Національного банку України, комерційних банків та небанківських кредитно-фінансових установ (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найактивніше у системі кредитно-фінансових інститутів України виступають комерційні банки.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

тема16.docx

тема16.docx
Размер: 205 Кб

.

Пожаловаться на материал

Суть фінансів та їх роль у ринковій економіці. Державний бюджет і бюджетний дефіцит. Податки і податкова система. Фіскальна політика. Сутність кредиту та його роль в економіці

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Селекция и семеноводство

Понятие сорта. Требования предъявляемые к сорту производством. Межвидовая гибридизация: трудности скрещивания, фертильность гибридов и особенности расщепления. Типы скрещиваний. Методы работы с поколениями внутривидовых гибридов. Индивидуальный и массовый отбор. Понятие об оценке селекционного материала. Методы индивидуального отбора

Типы итоговых корректировок и процесс их внесения. Премии и скидки в оценке контрольных и неконтрольных пакетов акций. Методы проведения поправок на недостаток ликвидности.

Целями инфляционной корректировки документации являются: приведение ретроспективной информации за прошедшие периоды к сопоставимому виду; учет инфляционного изменения цен при составлении прогнозов денежных потоков и ставок дисконтирования.

Закон РФ «О средствах массовой информации»

Режим массовой информации раскрывается только через его организационно-правовую основу.

Организация нормирования и оплаты труда на строительных предприятиях

Методические указания по выполнению контрольных работ для студентов заочной формы, обучающихся по сокращенным программам Факультет: Экономический. Специальность: Экономика и управление на предприятии. Кафедра экономики и управления в строительстве.

Острый мастит. Железодефицитные анемии

Острый мастит — воспаление молочных желез. Этиология и патогенез. Патологоанатомическая картина. Клиническая картина и диагностика. Лечение. Железодефицитные анемии.

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok