Економічна роль держави в ринковій економіці

Тема 17. Економічна роль держави в ринковій економіці

1. Еволюція теоретичних уявлень на роль держави в економіці

2. Державне регулювання економіки: суб’єкти, об’єкти та функції

3. Методи державного регулювання економічних процесів

4. Соціальна політика держави

1. Еволюція теоретичних уявлень на роль держави в економіці

Жодна сучасна національна економіка не обходиться без участі держави у її регулюванні. Держава впливає на економічну діяльність домогосподарств і фірм через систему важелів та інструментів: інфраструктура, гроші, ціни, кредити, податки, дотації, субсидії, ліцензії, квоти, інвестиції, патенти, амортизація тощо. Однак погляди на роль держави в економіці зазнали значних змін.

У ХVІ-ХVIII ст., коли ринкова економіка тільки формувалась, панували ідеї меркантилізму: визнання безумовної необхідності державного регулювання заради збільшення багатства завдяки розвитку торгівлі і мануфактурного виробництва.

В основі ідеології меркантилізму лежав принцип: державна влада повинна забезпечувати монополії (привілеї) для вітчизняних підприємців та комерсантів на внутрішньому і зовнішньому ринках. Держава своєю політикою повинна була:

сприяти експорту готової продукції;сприяти імпорту дешевої сировини і підтримувати національного виробника;

обмежувати імпорт промислових товарів і захищати національного виробника;

обмежувати експорт сировини.

У кінці XVIII ст. на зміну меркантилізму приходять ідеї класичної теорії саморегулювання, які заперечували необхідність державного втручання в економіку, були сформульовані А. Смітом в його праці “Про причини і джерела багатства народів”. Згідно А. Сміту, ринкова економіка є саморегульованою системою, яка “невидмою рукою” найефективніше розподіляє ресурси, в основі такої економіки лежить власна вигода. Вважалось, що економіка буде функціонувати ефективніше, якщо виключити її регулювання державою.

Наприкінці 30-х років виникає теорія державного регулювання, засновником якої стає вчений-економіст Джон Мейнард Кейнс. Він перший довів необхідність державного втручання, яке здатне урівноважити сукупний попит і сукупну пропозицію, вивести економіку з кризи і сприяти її стабілізації і прискоренню. Надалі теорія державного регулювання дістала назву кейнсіанської теорії.

Основні заслуги цієї школи:

1) в ній уперше сформовано макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, згідно з яким економіка розглядається з точки зору всіх факторів, які на неї впливають;

2) вона вперше встановлює певні кількісно-якісні функціональні зв'язки між факторами, які впливають на економіку;

3) Кейнс у своїх працях доводить, що вільна конкуренція, еластичність цін та заробітної плати – це ті показники, які не притаманні економіці із соціальною спрямованістю;

4) теорія доводить, що рівновага на ринку досягається не автоматично, а випадково, оскільки зростання пропозиції відбувається швидшими темпами, ніж попиту;

5) Кейнс розробив власну теорію щодо виходу із стану економічної нерівноваги.

Основний недолік цієї теорії: Кейнс не враховував, що постійне зростання сукупного попиту обов'язково призведе до інфляційних процесів, що підтвердилось інфляційною кризою в західних країнах у 70-х – початку 80-х рр.

Так з середини 70-х – початку 80-х рр. ХХ ст. у більшості країн з ринковою економікою склалася принципово нова господарська ситуація. Розгорнулися процеси інфляції,. Це привело до скорочення інвестицій, падіння продуктивності праці й виникнення масового безробіття. Інфляція та безробіття посилили соціальне напруження в суспільстві. Здавалося б, саме держава, яка набрала силу в попередній період, повицна розрядити цю ситуацію. Проте відбулося несподіване: держава виявилася неспроможною подолати проблеми, що виникли. В капіталістичному суспільстві настало глибоке розчарування державою, і в цьому проявилася своєрідна діалектика розвитку господарського механізму капіталізму. В минулому причиною нестабільності були дефекти ринкової системи координації. Тепер же з'ясувалось, що джерелом нестабільності виступила сама держава. Це викликало недовіру до теорії Кейнса й призвело до виникнення альтернативних макроекономічних концепцій, зокрема монетаризму, теорії раціональних очікувань, теорії економіки пропозиції.

Істотне розходження кейнсіанських і монетаристських поглядів існує в питанні внутрішньої стабільності економіки. Прихильники монетаризму (М. Фрідмен) обґрунтовують ідею про те, що потрібне створення державою фінансових умов для нормального функціонування ринку на основі монетарної політики

Теорія раціональних очікувань набула поширення з середини 70-х рр., коли в економіці одночасно виникли високі рівні інфляції й безробіття, тобто стагфляція. Ця теорія виходить з того, що всі ринки є високонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата й ціни можуть як підвищуватися, так і знижуватися. Ринкові суб'єкти поводяться раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін.

Теорія економіки пропозиції пояснює стагфляцію державним втручанням в економіку, зростанням податків, що негативно впливають на стимули праці. Спираючись на класичну теорію "вільної гри ринкових цін", представники теорії "економіки пропозиції" виступають на підтримку великих скорочень податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Інституційна економічна теорія (Д. Норт, О. Уїльямсон) розглядає державу як особливу організацію, яка здійснює свою діяльність на основі делегування їй громадянами частини своїх прав. Як правило, розподіл прав між громадянами і державою фіксується в конституції, яка відіграє роль соціального контракту. Також пропонує посилити вплив соціально-психологічних та політичних факторів на економічний розівиток.

Неокласичний синтез є теоретичною основою змішаної системи державного регулювання економіки: поєднує інструментарії кейнсіанської теорії бюджетного, податкового, фінансово-кредитного державного регулювання економіки з точнішим врахуванням і широким використанням ринкових умов (конкуренції, динаміки цін тощо).

Марксистські погляди на економічну роль держави відображають модель адміністративно-командної системи (АКС) (командної економіки).

По-перше, у цій системі метою і функцією державних планових органів є збереження параметрів існуючих економічних структур. Підприємства не закривалися, люди не бояться втратити роботу, рівень доходів гарантований, поява підприємств стала можливою тільки після узгоджень з вищими державними інтересами.

По-друге, в командній економіці держава встановлює ціни на господарські блага. Наразі встановлена державою ціна зовсім не впливає на становище підприємства. Якщо витрати перевищували доходи, то підприємство отримувало від держави дотації.

Якщо доходи перевищували витрати, то значна частина надлишку вилучалася у державний бюджет.

По-третє, в командній економіці держава виконує функцію єдиного підприємця. Саме вона, а не самостійні фірми, приймають рішення про те, що виробляти, як, за якими цінами, для кого.

По-четверте, в централізованій економіці держава стимулює гігантизм і монополізм.

Моделями державного регулювання є:

американська – лібералізована система управління національною економікою, в якій основними акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; державне регулювання зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метою створення “правил гри” і сприятливих умов для розвитку бізнесу;

японська – централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів державного регулювання економіки. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування, особистих інтересів колективним і державним інтересам;

шведська – управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного державного втручання у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення, домінування ідей рівності й солідарності;

німецька – система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів і створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян країни;

східноазійська – державне управління та координація соціально-економічного розвитку країни відбувається шляхом активних комплексних заходів з метою надання потужних імпульсів промисловому зростанню; державне втручання в ринкові відносини підпорядковане інтересам конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках.

2. Державне регулювання економіки: суб’єкти, об’єкти та функції

Державне регулювання економіки – це комплекс форм та засобів централізованого впливу на розвиток економічних об'єктів і процесів для стабілізації економічної системи та її розширеного відтворення.

Найважливішими напрямами державного економічного регулювання народного господарства, а отже, й встановлення рівноваги національного ринку, є:

1) регулювання системи продуктивних сил загалом, у тому числі кожного з її елементів (засобів праці, науки та ін.);

2) регулювання відносин економічної власності, в тому числі її окремих форм (акціонерної, державної та ін.);

3) регулювання техніко-економічних відносин, зокрема процесу концентрації виробництва, його спеціалізації тощо;

4) регулювання організаційно-економічних відносин і передусім маркетингу.

Суб'єкти державного регулювання – це суб’єкти виконання та суб’єкти впливу.

Субєкти виконання – держава та її інституційні органи (законодавчі, виконавчі і судові органи різних рівнів).

Субєкти впливу – фізичні та юридичні особи, громадянські і політичні обєднання, засоби масової інформації, окремі особистості тощо.

Об'єкти державного регулювання – це сфери, галузі економіки, регіони, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути проблеми, які не вирішуються автоматично.

Конкретні об’єкти ДРЕ: економічний цикл; структура економіки; умови нагромадження й інвестиційна діяльність; науково-технічний прогрес та інноваційні процеси; грошовий обіг, інфляція; ціни; платіжний баланс; блок соціальних проблем (зайнятість і доходи населення, підготовка й перепідготовка кадрів, соціальний захист тощо); умови конкуренції; навколишнє середовище (екологічні проблеми); регіони тощо.

Державне регулювання ринкової економіки здійснюється через економічні функції держави. Ними виступають ті заходи, що здійснюються державою і впливають на деякі сторони та процеси економічної діяльності в межах певної країни.

До основних функцій держави належать: законотворча; гарант вільної та добросовісної конкуренції; підтримання національної валюти, а за необхідності – її емісія; захист національного виробника та проведення розумної зовнішньо-торговельної політики; захист інтересів споживачів; виробництво суспільних товарів; компенсація зовнішніх витрат; стабілізація макроекономічних коливань, встановлення соціальних гарантій; розподіл та перерозподіл доходів; розробка і здійснення науково обґрунтованої і цілеспрямованої державної структурної політики.

В сучасних умовах держава виконує багатоманітні функції, вичерпний перелік яких скласти дуже непросто. З метою спрощення аналізу економічні функції держави можна згрупувати таким чином (див. рис. 17.1).

1739265153035

Групи функцій

00

Групи функцій

322516448895322516448895312991548895235839048895134874048895

-13335120650

Забезпечення правової основи ефективного функціонування ринкової економіки

00

Забезпечення правової основи ефективного функціонування ринкової економіки

1624965120650

Заходи із захисту конку-ренції

00

Заходи із захисту конку-ренції

2691765120650

Заходи із коригування розподілу ресурсів

00

Заходи із коригування розподілу ресурсів

3910965120650

Заходи з перерозподілу доходів і багатства

0

Заходи з перерозподілу доходів і багатства

4949190120650

Заходи щодо стабілі-зації економіки

00

Заходи щодо стабілі-зації економіки

Рис. 17.1. Класифікація економічних функцій держави

3. Методи державного регулювання економічних процесів

До основних методів регулювання економічних процесів відносять: економічне регулювання; правове регулювання; адміністративне регулювання.

Економічне регулювання передбачає використання лише економічних важелів. Його поділяють на пряме (за допомогою державних закупівель товарів і послуг, державного цільового фінансування, субсидії, субвенції, дотації фіксовані ціни та товари і тарифи на послуги тощо) і непряме (за допомогою антициклічної, інвестиційної та інших форм політики).

Державне замовлення – це засіб прямого державного регулювання господарських зв'язків між державою-замовником та підприємством- виконавцем. Державне замовлення полягає у формуванні на контрактній основі складу та обсягів продукції, необхідних для державних потреб: розміщення державних контрактів на п поставку серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності країни усіх форм власності.

Субсидія – форма цільової фінансової або матеріальної допомоги окремим суб’єктам економіки (галузям, регіонам, фірмам, банкам, фізичним особам, наприклад, житлові субсидії для населення).

Субвенція – форма грошової чи матеріальної допомоги, що надається державою в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, війна, економічні кризи тощо).

Дотація – різновид субсидії: асигнування, доплта з державного бюджету з метою збалансування бюджетів нижчих рівнів.

Фіксовані ціни на товари і тарифи на послуги –державне закріплення цін на деякі товари і тарифи на послуги на певному рівні.

Правове регулювання здійснюють внаслідок прийняття та вдосконалення правової бази (відповідного комплексу юридичних законів та поправок до них тощо).

Адміністративне регулювання передбачає використання заходів заборони (наприклад, заборона будівництва підприємств на певних територіях), дозволу (наприклад, дозволу державним підприємствам базових галузей промисловості займатися туристичним бізнесом) і примусу (примусове закриття четвертого блоку Чорнобильської АЕС). Основні інструменти адміністративного регулювання:

1) ліцензії – це спеціальні дозволи, які видаються СПД на здійснення окремих її видів, з метою захисту економічних інтересів держави, суспільства, його членів як споживачів товарів і послуг. Складовим елементом ліцензування є перелік видів діяльності, які мають дозвільний статус;

2) квоти – визначають частку СПД у виробництві, споживанні, експорті, імпорті товарів та послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, захисту вітчизняного ринку та стабілізації цін на внутрішньому ринку;

3) санкції – це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльності. Прикладом можуть бути сплата неустойки, пені, штрафів за невиконання суб'єктами ринку певних зобов'язань, а також вилучення на користь державного чи місцевого бюджетів виручку від незаконної діяльності.

4) норма – це науково обгрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості або це правила поведінки людей при здійсненні певних видів економічної діяльності;

5) норматив – це складова норми, яка характеризує кількість вироблених або використаних у споживанні товарів на будь-яку одиницю, наприклад на душу населення, на одиницю часу і т. д.;

6) стандарти – це єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величиною вимірювань, методами випробування та контролю, правилами пакування, маркування та зберігання продукції, технології виробництва. Об'єктами стандартизації є конкретна праця, норми та нормативи, вимоги, методи, терміни та позначення, які мають перспективу багаторазового використання і'застосування у різних галузях господарства, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів обов'язкові для всіх СПД.

Програмування національної економіки означає комплексний аналіз її стану, виявлення найважливіших проблем, вирішення яких неможливе за допомогою ринкового механізму і корпоративної планомірності, а також розроблення та реалізацію окремих стратегічних програм. Найдосконалішою формою таких програм є прийняття загальногосподарських планів терміном на 5 років, які щорічно коригуються. Такі плани-програми приймають у Японії, Франції, Нідерландах та в інших країнах. У Франції, наприклад, заходи щодо виконання п'ятирічного плану передбачають запровадження системи показників обсягів виробництва, динаміки національного доходу, модернізації промисловості та торгівлі, розвитку інфраструктури, наукових досліджень, підготовки робочої сили, житлового будівництва та ін. Виконання планів держава прагне підтримати конкретними фінансовими програмами, планами структурної перебудови економіки (розвиток галузей, які визначають науково-технічний прогрес, наприклад машинобудування, і "згортання" нерентабельних галузей, зокрема видобутку вугілля).

Важливими методами державно-корпоративного регулювання народного господарства є здійснення найважливіших форм економічної політики: науково-технічної; бюджетно-податкової; кредитно-грошової; амортизаційної; структурної; цінового регулювання.

Науково-технічна політика. Щоб послабити дію тенденції до гальмування корпораціями НТП і накопичення капіталу, держава активно стимулює розвиток НДДКР, науково-технічну політику.

Бюджетно-податкова політика пов’язане з функціонуванням державних фінансів, формування державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.

Кредитно-грошова політика. Основними елементами грошово- кредитної політики є операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, регулювання рівня банківського відсотка, пряме регулювання банківських резервів, регулювання ризику й ліквідності банківських операцій.

Амортизаційна політика. Важливим методом державно- монополістичного регулювання економіки є амортизаційна політика уряду. Держава здійснює політику прискореної амортизації. З погляду нагромадження капіталу така політика означає зростання частки амортизації у внутрішніх джерелах нагромадження. Це дає змогу корпораціям приховувати значну частину прибутків від оподаткування, оскільки суми амортизаційних відрахувань не оподатковуються, а також внаслідок скорочення частки податків у прибутках (через прогресивний характер оподаткування меншої частки балансового прибутку).

Структурна політика. Під впливом НТР відбуваються важливі структурні зміни в економіці розвинутих країн, зокрема, скорочується частка матеріального виробництва у ВВП, а нематеріального – зростає. За НТР здійснюється глибоке взаємопроникнення цих сфер, що виявляється у створенні інформаційної технології, виникненні й інтенсивному розвитку гігантських індустріально-промислових комплексів, які забезпечують збирання, оброблення, систематизацію інформації та її передавання кінцевому споживачеві.

Цінове регулювання. Його здійснюють державні органи прямо й опосередковано. У першому разі держава встановлює ціни на акцизні товари, на продукцію базових галузей промисловості (вугілля, електроенергію та ін.), які переважно є державною власністю, надає державні субсидії, в тому числі цінові, встановлює договірні ціни на товари і послуги військового призначення тощо.

4. Соціальна політика держави

В умовах ринкової економіки утвердження принципів соціальної справедливості проходить шляхом формування системи соціального захисту. Роль держави в цьому процесі полягає у встановленні на основі законодавства основних соціальних гарантій, нормативного регулювання механізмів їх забезпечення, а також безпосередніх функцій надання соціальної підтримки. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримки здоров'я, власного добробуту та сім'ї, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.

Необхідно розмежовувати заходи соціального захисту, які стосуються всіх членів суспільства, і заходи, які адресовані окремим соціальним групам. До перших можна віднести такі заходи:

забезпечення системи ефективної зайнятості, підготовки та перепідготовки кадрів, яка дозволила б кожній людині знаходити застосування особистих здібностей;

організація ефективної системи формування доходів, при якій рівень одержуваної винагороди безпосередньо визначається кількістю і результатами роботи людини незалежно від сектора економіки;

макроекономічне регулювання процесу диференціації в доходах і особистому споживанні, яке може здійснюватись через податкову систему, формування єдиного споживчого ринку;

офіційне встановлення реального рівня прожиткового мінімуму як у грошовій формі, так і за споживчим кошиком;

захист інтересів споживача за допомогою різних соціально- економічних інновацій, пов'язаних з переходом від „ринку продавця" до „ринку покупця".

Заходи допомоги окремим групам населення поширюються на:

1) працівників з фіксованими доходами, що поступають з державного бюджету;

2) ті групи населення, які з об'єктивних причин не можуть однаково з усіма конкурувати на ринку праці (пенсіонери, інваліди, безробітні, одинокі матері та ін.).

Із названих двох напрямів проведення політики соціального захисту держава повинна віддавати перевагу насамперед заходам, які стосуються всіх членів суспільства.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування. Виділяють його 4 види:

1. пенсійне страхування;

2. медичне страхування;

3. страхування на випадок безробіття;

4. страхування від нещасних випадків на виробництві.

У розвинутих країнах пенсійне та медичне страхування здійснюється шляхом відрахувань від заробітної плати та прибутків в однакових частках. У США та Японії платежі на соціальне страхування становлять 7,5 і 7% середньої заробітної плати робітника.

Страхування від безробіття надається із спеціальних страхових фондів. Розмір виплати залежить від тривалості періоду безробіття і від специфічних умов тієї чи іншої країни.

Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування та перекваліфікації. Особлива система працевлаштування існує для осіб, котрі не можуть на рівних брати участь у конкуренції на ринку праці. Це стосується насамперед інвалідів. Для них передбачається квотування робочих місць, державне фінансування виробництва, де працюють інваліди, пільгове оподаткування.

Другим елементом соціального захисту населення є правове регулювання найманої праці, яке здійснюється через законодавче встановлення мінімального рівня заробітної плати, пенсій, порядку укладення колективних договорів щодо умов праці, оплати робочої сили, соціального страхування, відпусток тощо.

В Україні мінімальна заробітна плата розглядається як „державна соціальна гарантія", розмір якої „встановлюється в розмірі, не нижчому за вартісну межу малозабезпеченості в розрахунку на одну особу" (Закон „Про оплату праці", ст. 3.9). До цього часу мінімальна заробітна плата в обсязі прожиткового мінімуму не встановлювалася; мірою неоподаткованого мінімального доходу фізичних осіб не була, що можна розглядати як порушення законів „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (ст.1 встановлює , що мінімальний розмір оплати праці має бути не нижчим від прожиткового мінімуму) та „Про прожитковий мінімум" (ст. 2) трактує поняття і розмір прожиткового мінімуму як базовий для визначення неоподаткованого мінімуму доходу та встановлення мінімального розміру заробітної плати). Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Надзвичайно важливим елементом соціального захисту населення є індексація грошових доходів населення залежно від підвищення рівня споживчих цін, тобто захист доходів людей від інфляційного зростання цін. Світовий досвід індексування грошових доходів населення вказує на те, що цим заходом соціального захисту слід користуватися з великою обережністю, оскільки це може призвести до розкручування інфляційної спіралі.

Елементом соціального захисту є соціальна допомога, яка надається з державного і місцевого бюджетів найменш соціально захищеним громадянам у вигляді грошової допомоги, надання безкоштовного харчування, інших послуг, соціальної реабілітації, а також утримання соціально-культурних закладів для громадян, які не мають можливості користуватися цими послугами на комерційній чи страховій основі. Така система характерна для розвинутих країн і може існувати тільки на основі ефективної економіки.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

тема17.docx

тема17.docx
Размер: 63.3 Кб

.

Пожаловаться на материал

Еволюція теоретичних уявлень на роль держави в економіці. Державне регулювання економіки: суб’єкти, об’єкти та функції. Методи державного регулювання економічних процесів. Соціальна політика держави

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

На какую высоту поднимается уровень жидкости в конденсаторе после сообщения его пластинам заряда

Задача. Решение. Плоский конденсатор расположен горизонтально так, что одна его пластина находится над поверхностью, другая  под поверхностью жидкости.

Робоча навчальна програма з предмета «Основи галузевої економіки та підприємництва»

Современные сухие строительные смеси и аксессуары

Сухие смеси представляют собой смесь вяжущих, заполнителей (наполнителей) и различных добавок. Основные материалы, используемые для их производства.

Показання та вимоги до виготовлення мостоподібних протезів

Методична розробка практичного заняття. Кафедра оториноларингології та пропедевтичної стоматології. З пропедевтики ортопедичної стоматології

Первый художественный музей России - Петергофский Эрмитаж

Работа по промежуточной аттестации По предмету \'\'История культуры Санкт-Петербурга\'\' на тему «Первый художественный музей России - Петергофский Эрмитаж»

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok