Загальне мовознавство. Частина 1

Арендный блок

28.

Українська літературознавство 19 століття постаті,праці, ідеї

.

Розмірковуючи над предметом творчості, І. Франко доходив висновку, що для митця немає нічого ні гарного, ні бридкого, "не в тім річ, які явища, ідеї бере поет чи артист як матеріал для свого твору, а в тім, як він використає і представить їх, яке враження він викличе з їх допомогою в нашій душі, і в цьому полягає весь секрет артистичної краси".

29.

Українська літературознавство 20 століття :постаті праці їдеї

.

У вищих навчальних закладах працювали перспективні молоді літературознавці М. Зеров, П. Филипович, М. Драйхмара, які продовжували традиції старших поколінь українських учених. Їхні наукові досягнення були виразно представлені такими працями, як «Нове українське письменство» (в 1924 р.), «До джерел» (в 1926 р.), «Від Кулиша до Винниченко» (в 1929 р.) М. Зерова, «Шевченко й декабристи» (в 1926 р.), «Пушкін, у нашій літературі» (в 1927 р.), «З новітнього українського письменства» (в 1929 р.) П. Филиповича, «Леся Українка» (в 1927 р.) M. Драйхмари. В емігрантських колах Праги високої оцінки домоглася праця Л. Билецкого «Основи нашої науковою-науковій-літературно-наукової критика» («Спроба літературно-наукової методології») (в 1925 р.).

27.

Зародження та розвиток українського літературознавства (XI—XVIII ст.). літературознавчі праці викладачів києво-могилянської академії 17 -18 століття

.

26.

Порівняльно-історичний метод у літературознавстві. Фрейдизм, структуралізм, фемінізм

.

Основними проблемами (найчастіше штучного характеру), котрі вирішують постмодерністи стали: „війна цілісності", „активізація розбрату" у Ж.-Ф. Ліотара; „мовна спіраль" неопозитивіста Л. Вітгенштейна; „смерть автора" у М. Фуко; „фашизм мови" у Р. Барта; „ліберальний іронізм" Р. Рорті; „втеча від слова" у Дж. Стейнера тощо.

19 В українському сучасному літературознавстві ідеї постмодернізму використовують Ю. Андрухович, Р. Шульга, О. Гриценко та ін.

Серед постмодерних інтерпретацій, котрі виділяють окремо, особливе місце займаютьдеконструктивізм, неофемінізм та „неоміфологізм".

На думку цілого ряду дослідників, в основі постструктуралізму лежить саме деконструктивізм – теоретична концепція, націлена на те, щоб розглядати семіотичні структури (тексти) в ролі носіїв залишків „метафізичних ілюзій", котрі слід виявити. Основоположником деконструктивізму став французький філософ Жак Дерріда (нар. 1930), що сформувався під впливом Ніцше, Гайдеґґера, Гуссерля, Левінаса, семіотичної теорії тощо. Внутрішня суперечливість концепції французького мислителя в тому, що вона, передбачаючи децентрування інтелігібельної структури, утверджуючи „відсутність центру", водночас ґрунтується на ідеї деконструкції, роблячи тим самим її своїм центром.

Дерріда виділяє наступні операції та ступені деконструкції:

1) виявлення в тексті елементарної бінарної опозиції (наприклад, світло/темрява, наявність/відсутність, добро/зло, божественне/диявольське тощо);

2) виділення негативного терміну типу темрява, відсутність, зло, диявольське і т.д.;

3) інверсія (перестановка) термінів (темряви на місце світла, зла на місце добра тощо);

4) демонстрація однорідності термінів і доказ рівності негативного терміна позитивному;

5) фіксація спільної нейтральної передумови;

6) руйнування європейської свідомості як „білої міфології" (тобто міфології, що надає першочергове значення позитивним термінам)

20. Основними послідовниками цієї популярної в сучасній науці постмодерної інтерпретації стали П. де Ман, Д.-Х. Міллер, Г. Блум, Ю. Крістева та ін., серед українських літературознавців, для прикладу, С. Павличко.

Феміністична критика (неофемінізм, або феміністичний постструктуралізм) (від латинського – жінка), окрім ідеології постмодернізму, базується на ідеях жіночої емансипації (характерних ще для XIX ст.) та екзистенціалізму (переважно атеїстичного). Розрізняють дві основні феміністичні течії (з кінця 60-х): 1) французьку (С. де Бовуар як засновниця цієї течії, Ю. Крістева, Л. Ірігерей, Г. Сікту та ін.), зосереджену на обґрунтуванні концепції „інакшості жінки", жіночого письма, бісексуальності та на критиці „фалоцентризму" і 2) англо-американську (К. Міллет, Е. Шовалтер, Е. Моерс, М. Елман та ін.), перейняту в основному ідеями деконструктивізму.

Студії феміністок переважно інтердисциплінарні у своїй методології (запозичують концепції з різних теоретичних моделей), але підпорядковуються постмодерній філософії та феміністичній традиції: ідеться про реконструювання жіночої історико-літературної традиції та історіографії, перегляд патріархальних принципів та досвіду лесбіянства, актуалізацію природи жіночого тексту, боротьбу проти патріархальної („фалічної") культури, з метою захоплення бюрократизму головування матріархатом

21. Українську феміністичну критику представляють О. Забужко, С. Павличко, Н. Зборовська, В. Агеєва, Т. Гундорова та ін.

В українському літературознавстві окреслилася ще одна постмодерна течія, котру варто дефініціювати як „неоміфологізм"

22. „Неоміфологізм" використовує ідеї деконструкції та фрейдівського психоаналізу, частково – герменевтики, архетипної критики, семіотики, рецептивної естетики тощо. Стрижневою ідеєю „неоміфологістів" є деконструювання персоналій національних класиків та їхніх творів, представлення фундаментального національного дискурсу не як фактору національного буття (буття людини, держави і нації), а як чогось вторинного, апріорного, міфічного, а найголовніше – космополітичного, безнаціонального. Саме такого типу праці засновника „неоміфологізму" Григорія Грабовича („Шевченко як міфотворець") та його продовжувачів О. Забужко („Шевченків міф України"), Л. Плюща („Ексод Тараса Шевченка"), С. Павличко, О. Бузини та ін.

)23.

До інших помітних методологій сучасності належать: Неопозитивізм: А. Річардс, Ч. Огден, Т. Манро, М. Дессуар, Дж. Дьюї, С. Лангер, М. Вейц та ін.Неотомізм (або католицька критика): Г. К. Честертон, Г. Марсель, Ж. Марітен, Е. Жільсон, Дж. Коук та ін. Неомарксизм: Адорно, Гольдман, Габермас, Джеймсон, Лукач, Горкгаймер, Альтюсер та ін.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Скачать

мусіловська.docx

мусіловська.docx
Размер: 50.6 Кб

Бесплатно Скачать

Пожаловаться на материал

У перших чотирьох класах академії вивчали мови: українську, церковнослов\'янську, грецьку, латинську й польську. Проте дбали в академії і про належне знання української мови

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Неонатология

Неонатология – раздел педиатрии, наука о выхаживании новорожденных. История неонатологии. Недоношенный новорожденный. Характеристика недоношенного ребенка. Внешние признаки недоношенности. Причины недонашивания. Организация сестринского ухода при выхаживании недоношенного. Особенности работы медицинской сестры на отделении недоношенных.

Педиатрия. Билетная программа

Методические рекомендации по выполнению контрольных и курсовых работ (проектов) «Юриспруденция»

Господарський процес

Господарські суди. Правове становище судді. Підстави й порядок, правова характеристика, обов'язки. Прокурора. Державні органи. Судовий збір. Шпори.

Биржевое дело

Рекомендовано Государственным комитетом Российской Федерации. Уже несколько веков биржи являются одним из центров рыночной экономики. Биржевое дело

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok