ПРАВА ЛЮДИНИ : ПОНЯТТЯ, ВИДИ — Межі прав людини за Конституцією України | iFREEstore

ПРАВА ЛЮДИНИ : ПОНЯТТЯ, ВИДИ

"У сучасному світі немає суспільства, в якому б не використовувалося, не культивувалося поняття права. Тому правильне розуміння явищ, які ним відображаються, безпосередньо набуває світоглядного значення. Світогляд людини не може бути повним, досконалим, якщо у ньому відсутні знання щодо сутності права. Проте «участь» у його формуванні — не єдиний прояв реального значення положень, викладених у даному розділі. Немає, ясна річ, людини, котра у своєму буденному житті не вживала б таких слів, як «право», «права», «свобода», «обов'язок» та ін. Адже саме до цих термінів (точніше, до понять, що ними позначаються) вдаються тоді, коли виникає потреба довести обґрунтованість своїх вимог, очікувань, намагання виправдати свої вчинки і дії. А переконливість, ефективність застосування у таких випадках зазначених понять і термінів відчутно посилюється, якщо їх розуміння ґрунтується на наукових висновках та аргументах"1

"Концепція прав людини включає у себе два поняття цієї ідеї, дві групи прав. Перше полягає у тому, що невід'ємні і невідчужувані права належать людині тому, що вона людина. Це моральні, або природні права, які випливають з самої людської природи кожного індивіда, і призначення їхнє у тому, щоб підтримувати в людині почуття власної гідності. До другого поняття належать юридичні права, які встановлюються відповідно до нормотворчих процесів, які відбуваються як на національному, так і на міжнародному рівні. "2

Отже, права людини — це невідчужувані свободи і права особи, які індивід отримує в силу свого народження, основне поняття природного і, взагалі, будь-якого права в цілому. Права людини охоплюють громадянські права і політичні свободи, економічні, соціальні і культурні права, а також права спільнот, тобто дітей, жінок, національних меншин, народів тощо. До певної міри, можна говорити і про права людства. При розповсюдженні прав людини на спільноти вони не відчужуються від індивіда, вихідним залишається визнання самоцінності всіх індивідів, що складають ту чи іншу спільноту.

Професор Рабінович наголошує, що основні права людини — це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей.

1 Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. К.: Атіка. 2007. – С. 8

2 Чікіта І.В. Філософсько – правове обґрунтування соціально – економічних та культурних прав як невід’ємної частини прав людини. – Ст.2

Тому, по-перше, це певні свободи людини, тобто її спроможність діяти певним чином або ж утримуватися від певних вчинків з тим, щоб забезпечити собі належне існування, розвиток, задоволення тих потреб, які сформувались. І якщо йдеться про основні права, то під ними слід розуміти саме такі можливості, без котрих людина не може нормально існувати. Що значить «нормально»? Відповідь на це запитання зумовлюється біологічною і соціальною обґрунтованістю потреб людини. Варто наголосити, що самі потреби як результат історично-природного та соціального розвитку людини не є незмінними. По-друге, зміст і обсяг можливостей людини залежать насамперед від можливостей усього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. І з цього боку права людини — явище цілком соціальне: породжуються вони самим суспільством. По-третє, ці можливості за їх основними, «початковими» показниками, «дозами» мають бути рівними, однаковими в усіх людей. Лише тоді вони будуть правовими (від слів «правильний», «справедливий», «праведний» тощо). Тому, по-четверте, вони не повинні будь-ким відчужуватись, відбиратись, відтак не можуть вони бути і «дарунком» з боку держави або будь-якої іншої організації чи особи.

У Конституції України прямо не зазначено, що таке права людини, але основне завдання цього нормативно – правового акту саме перерахунок тих основних прав та свобод людини, які потрібні справді демократичному суспільству. На мій погляд, саме природні, невідчужувані права особи, які вона отримує з моменту народження, які зберігаються протягом усього життя та впливають на основні соціальні процеси взаємин між особами можна називати основними правами людини. Звичайно, крім основних прав людини та громадянина є інші, набуті свободи, які протягом життя надають особі певний спектр вибору, і саме вони найчастіше піддаються обмеженню. Тому спершу потрібно класифікувати їх, щоб розібратись у тонкощах обмеження цих прав.

Існують різні думки щодо класифікації прав людини, проте всі вони мають багато спільного та не відрізняються структурно. Варто зазначити, що ці класифікації набувають практичного значення, зокрема, при побудові Конституції та інших законів будь-якої держави (в тому числі України), оскільки здатні сприяти забезпеченню повноти й обґрунтуванню послідовності викладу таких прав у законодавстві. Що ж стосується прийнятих у 1966 р. Міжнародних пактів про права «соціальні, економічні і культурні», а також про права «громадянські і політичні», то видова класифікація, відображена у цих назвах, котра хоч і означала на той час значний крок уперед, зараз уже навряд чи видається взірцевою з точки зору суспільної науки і не завжди здатна задовольнити праворегулятивну практику. Стосовно ж так званих громадянських прав, то таке поняття (як і сам термін) пов'язується, асоціюється природним чином з правами саме громадян тієї чи іншої держави (тобто не всіх, не будь-яких людей). А тому зазначене поняття не є тотожним поняттю особистих (точніше — особистісних) прав людини. Професор Рабінович стверджує, що розмежувати основні права за певними групами можна насамперед за змістом (характером) потреб людини, котрі цими правами забезпечуються.4

 Тоді класифікація матиме такий вигляд:

фізичні (інакше кажучи, вітальні, тобто життєві) права — це можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біологічних, матеріальних потреб (зокрема права на життя; фізичну недоторканність; вибір місця проживання; безпечне природне середовище; житло; належний рівень, матеріального забезпечення; власність на предмети споживання; медичне обслуговування та інші види соціального захисту);

особистісні права — це можливості збереження, розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду та духовності (зокрема, право на ім'я; честь і гідність; свободу сумління, переконань та їх прояву й поширення);

культурні (гуманітарні) права — це можливості збереження і розвитку національної самобутності, доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому вдосконаленні (зокрема, право на освіту й виховання; користування надбаннями культури і мистецтва; наукову, технічну і художню творчість; авторські права);

економічні права — це можливості людини реалізовувати свої здібності, здобувати засоби для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (зокрема, права на власність щодо засобів виробництва; здобуття професії; вибір та здійснення трудової або іншої діяльності; справедливу оплату праці; відпочинок і дозвілля);

політичні права — це можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також громадських об'єднань політичного спрямування (зокрема, право на громадянство та правосуб'єктність; участь у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування; участь у державному управлінні суспільством; участь у створенні й діяльності громадських об'єднань; державний захист від порушень прав і свобод людини).

Не заперечуючи принципу неподільності та взаємозалежності усіх груп основних прав людини, не можна, однак, вважати, що всі вони є цілком рівноцінними для забезпечення її існування і розвитку. Тому й послідовність їх викладу не повинна бути довільною, «випадковою»: вона має так чи інакше зважати на певну нерівнозначність прав людини і відображати її.

3 Рабінович П.М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2004. – С. 9

4 Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. К.: Атіка. 2007. – С. 9-11

Крім наведеної класифікації, всі права людини можуть розподілятися на певні види і за іншими критеріями, а саме:

- за значенням для їх носія:

основні (безумовно необхідні для його існування та розвитку)

неосновні (які не є життєво необхідними);

 за характером, способом здійснення:

активні (свобода «для», тобто для вчинення активних дій)  

пасивні (свобода «від», тобто від втручання, перешкод з боку інших суб'єктів);

 за суб'єктним складом здійснення:

індивідуальні (здійснюються лише одноособовими діями — наприклад, право на свободу переконань, думок, на виховання своєї дитини),колективні (можуть бути реалізовані лише спільними діями групи носіїв права — наприклад, право на утворення громадських об'єднань, проведення мітингів, демонстрацій)

змішані (здійснюються як індивідуальними, так і колективними діями).

На мою думку, ця класифікація повністю показує спектр і поділ прав людини, проте у роботах інших науковців вказані ще деякі права, які не вказав професор Рабінович. Як я згадував раніше, всі класифікації є досить схожими і відрізняються хіба в деталях. Саме як доповнення до вищезгаданої класифікації, я б добавив роботу професорів Зайчука і Оніщенка. Тому що у них можна побачити ще такий поділ прав як на:

соціальні права — можливості громадянина бути повноцінним суб'єктом суспільних відносин і забезпечення йому необхідних для розвитку та існування умов. До цієї групи належать права: на працю, на страйк, на відпочинок, медичну допомогу і медичне страхування; право на безпечне навколишнє середовище.

Їх метою є забезпечення можливості заробляти собі на життя працею, на яку громадянин вільно погоджується і котру обирає; розпорядження суб'єкта власними здібностями до творчої та продуктивної праці; захист власних економічних та соціальних інтересів шляхом страйку; надання можливості для відпочинку; гарантування допомоги державою у випадках, умовах та у порядку, передбачених чинним законодавством; матеріальне забезпечення, соціальне обслуговування, встановлення особливих режимів щодо реалізації соціальних прав громадян; гарантування можливості на будівництво житла, придбання його у власність та оренду; забезпечення достатнього для розвитку життєвого рівня, сприятливого навколишнього природного середовища;

 За статусом, тобто ступенем поширеності права класифікують на:

загальні, що належать у рівній мірі всім громадянам незалежно від їх соціальної, професійної чи іншої належності. Саме такими є конституційні права, які реалізуються за принципами рівності всіх суб'єктів суспільних відносин.

спеціальні права, які відображають специфіку статусу різноманітних груп населення. Вони доповнюють, розвивають та конкретизують загальні права і не можуть їм суперечити. Такими, наприклад, є права молоді, пенсіонерів, військовослужбовців, депутатів тощо.

За способом закріплення розрізняють:

конституційні (основні) права, що встановлені та гарантовані Основним Законом держави і мають фундаментальний характер. Вони визначають реальну сутність держави, рівень розвинутості демократичних інститутів і становище особи у державі;

галузеві, передбачені поточним законодавством і які є конкретизацією основних прав людини. Вони приймаються на їх основі і детальніше визначають можливості суб'єктів у певній сфері відносин. Так, права, передбачені КЗпП України, розширюють та конкретизують конституційне право на працю.

За характером суб'єктів розрізняють:

права громадян держави;

права іноземців;

права осіб без громадянства;

права осіб з подвійним громадянством.

За соціальним статусом:

права людини, що належать суб'єкту від народження та гарантуються суспільством;

права громадянина, які надаються, гарантуються та охороняються державою, до якої належить особа.5

Після вивчення цих класифікацій можна зробити висновок, що існує єдність, взаємозв'язок та взаємозалежність всіх різновидів прав і свобод. Це визначає неможливість визнання пріоритету однієї групи прав (наприклад, політичних) над іншими. Так, політичні права складають органічну основу системи демократії і виступають як засіб контролю за владою. Культурні права надають можливість реалізувати духовні потреби людини, забезпечувати зростання рівня її культури, без якої особа не може повноцінно здійснювати особисті та політичні права. Соціальні та економічні права створюють матеріальні і суспільно орієнтовані умови щодо реальності категорії «правовий статус».

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

Межі прав людини за Конституцією України.docx

Межі прав людини за Конституцією України.docx
Размер: 91.8 Кб

.

Пожаловаться на материал

Найбільш актуальними аспектами проблематики меж прав і свобод людини є питання про межі реалізації цих прав, а також про можливості і критерії їх обмеження. Належне їх рішення має важливе значення, як для формування доктрини українського конституційного права, так і для розвитку державно-правової практики.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Эта тема принадлежит разделу:

Межі прав людини за Конституцією України

Найбільш актуальними аспектами проблематики меж прав і свобод людини є питання про межі реалізації цих прав, а також про можливості і критерії їх обмеження. Належне їх рішення має важливе значення, як для формування доктрини українського конституційного права, так і для розвитку державно-правової практики.

Похожие материалы:

Программа, реализующая поставленную задачу в виде многооконного приложения

Курсовая работа По предмету «Объектно-ориентированное программирование» Написать программу, реализующую поставленную задачу в виде многооконного приложения Задача заключается в смене элементов квадратной матрицы между 1-2 и 3-4 четвертями. Матрица делится на четверти ровно по середине.

Светодиоды

Лабораторная работа Изучить влияние напряжения UСД, тока IСД светодиода и его полярности на световую эмиссию.

Экономическая сущность, функции бюджета и его роль в социально-экономических процессах

Курсовая работа по дисциплине «Финансы». Теоретические основы бюджета. Понятие, функции и экономическая сущность бюджета. Роль бюджета в социально- экономических процессах. Анализ бюджетов отдельных уровней бюджетной системы РФ и ее совершенствование. Анализ федерального бюджета. Анализ бюджета субъекта РФ на примере бюджета Краснодарского Края. Анализ местного бюджета на примере бюджета муниципального образования города Сочи. Основные направления совершенствования бюджетной системы и бюджетного процесса. Проблемы и перспективы современной бюджетной системы. Предложения и рекомендации по совершенствованию бюджетной системы и бюджетного процесса в Российской Федерации

Тест по дисциплине «История управленческой мысли»

Английский язык. Экзаменационные билеты. Тексты и переводы

Examination Card. Read the text given below. For questions (1-4), choose the best answers