Господарство та економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – XV ст. ст.)

Территория рекламы

ЛЕКЦІЯ 4-5. Господарство та економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – XV ст. ст.)

  1.  Загальна характеристика  економіки Східної та Західної  цивілізації.
  2.  Структура феодального суспільства, суть рентних відносин та їх види.
  3.  Особливості господарського розвитку суспільств Європейської цивілізації  у V-Х ст.
  4.  Господарська система та економічна думка Західної Європи в ХІ – ХV ст.
  5.  Розвиток феодального землеволодіння та його форм в Україні.  

  1.  Загальна характеристика  економіки Східної та Західної  цивілізації

Середньовіччя -  період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії наприкінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочинаються наприкінці XV ст.

1.1.  Ісламська цивілізація

в Азії сформувалася арабо-мусульманська (ісламська) цивілізація. Ця форма цивілізації пов'язана з особливостями її культури, в основі якої є арабська мова, віровчення та культ ісламу.  Фундаментом мусульманського віросповідання була віра у єдиного Бога Аллаха та Магомета як його пророка. Іслам сформувався в арабському середовищі, батьківщиною його є арабські міста Мекка та Медина. На базі ісламу виросла могутня держава — Арабський Халіфат, до якого у період його розквіту входили Сирія, Палестина, Месопотамія, Єгипет, Хіва, Бухара, Афганістан, значна частина Іспанії, Вірменія, Грузія. Арабо-мусульманський світ відзначався високим рівнем урбанізації. Багдад вважався одним з найбільших міст світу, де торгували лісом, порцеляною, хутром, прянощами, шовком, вином, усім, що вироблялося в Індії, Східній Африці, Китаї, Середній Азії. Надзвичайно своєрідна та яскрава культура була створена у середньовіччя на арабо-мусульманському Сході. Арабська астрономія, медицина, алгебра, філософія, безсумнівно, були значно вищими за європейську культуру того часу.

1.2. Європа

У Європі середньовіччя — це період становлення нової форми Західної цивілізації — європейської християнської цивілізації. Європейська цивілізація формується на території колишньої Римської імперії, яка, як відомо, розпалася на дві частини: Східну (Візантійську) та Західну (Римську) імперії. Культурною базою європейської цивілізації була античність. Християнство, як і в часи античності, не мало єдиної організації. Найактивніше боролися між собою голови Західної Римської церкви — папа Римський та Візантійської церкви— Константинопольський патріарх. У період Середньовіччя Західна Європа почала долати ці наслідки загарбницьких воєн та відроджуватися. Духовною основою всієї Європейської цивілізації стає християнство. Процес становлення Європейської цивілізації значною мірою був процесом християнізації-- залучення язичницьких народів до християнської культури, вірувань і звичаїв, вступу до християнських організацій-- католицької та православної церков.

Католицька церква не лише мала надзвичайний вплив на державні справи європейських народів. Їй належали величезні земельні маєтності та фінансові кошти. Вона вела постійну боротьбу із світськими державцями за політичну владу, виступала з ідеями, які ініціювали широкі суспільні рухи (наприклад, Хрестові походи). Посідала вона й виключне становище у справі освіти та наукових досліджень.

  1.  Структура феодального суспільства, суть рентних відносин та їх види

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволодіння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою», одним з найдавніших зведень звичаєвого права. У «Салічній правді» знайшли відображення майнові відносини та захист прав власності через систему штрафів за різні злочини, зокрема за крадіжку худоби.  У ній також розглядаються питання майнової нерівності, формування землеволодіння, зокрема такої його форми як алод.

  1.  АЛОД

За «Салічною правдою» основною масою франкського населення є вільні общинники, а основною формою землеволодіння також є общинна (або громадська). Особиста ж власність поширюється на будинок, садибу, город, проте не на ріллю, яка залишається громадською, але в особистому користуванні. Вже з другої половини VI ст. у Франкській державі алод фіксується як особиста земельна власність: його можна купити, продати, закласти, подарувати, успадкувати. Одночасно вся суспільно-економічна структура спиралася на особисті домогосподарства, що забезпечувало активну участь общинників у громадському житті.

Водночас алод міг бути і великим земельним пожалуванням, яке отримували за службу від королів франків, але це вже було велике землеволодіння, яке займало території, що дорівнюють деяким сучасним державам Європи.

  1.  ПРЕКАРІЙ

Католицькі церковні установи, найчастіше монастирі, передавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за користування землею виконувати певні повинності. Прекарії могли бути кількох видів, як-от: прекарій пожалуваний, коли селянин, що втратив свій алод, звертається до землевласника (світського чи духовного) з проханням надати йому у користування земельний наділ; прекарій повернений, коли селянин, який втрапив у злидні, віддає свій алод великому землевласникові та отримує його назад у вигляді вже умовного користувача та прекарій з винагородою, коли прекаріст не лише отримував назад свій наділ, а й додаткові землі у користування.

2.3. БЕНЕФІЦІЙ

Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефіцій, адже надання землі у повну власність (у вигляді алоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. Бенефіції, тобто передача землі в умовну не спадкову власність, що передбачала несення певної служби, найчастіше військової.

2.4. ФЕОД

З часом (ІХ—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального землеволодіння — феод (або лєн), що також передбачала несення служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Протягом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сеньйора».

2.5. Феодальна рента

Отже, відповідно й селянин ставав утримувачем землі, отримував від феодала земельний наділ (вже згадуваний прекарій), де розміщувалися селянська садиба, рілля та інші господарські угіддя, з яких він і отримував необхідний для утримання власної родини продукт. За це користування (утримання) він ніс певні повинності на користь земельного власника. Основною формою таких повинностей була феодальна рента, яка виступала у трьох основних формах:

  •  відробіткова (панщина), найбільш архаїчна та найменш ефективна форма, що базується па перерозподілі живої праці й передбачає високий ступінь особистої залежності селянина від власника землі;
    •  продуктова, що ґрунтується па перерозподілі натурального продукту;
    •  грошова— найпрогресивніша форма, що передбачає відносно слабку особисту залежність, базовану на перерозподілі доходу. 

2.6. Особиста залежність

Особиста  залежність  безпосередніх  виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Великого (768-814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна людина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Надзвичайно важливим документом цієї епохи, пам'яткою економічної думки є «Капітуляри про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих маєтків, що перебували у віданні королівського двору та служили для задоволення потреб королівського дому, і містить докладні вказівки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свідчить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське. Таке господарство не виключало певних відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні обмінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рідко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт або оплата продукту певним місцевим еквівалентом, адже загальний грошовий еквівалент був відсутнім.

  1.  Особливості господарського розвитку суспільств Європейської цивілізації  у V-Х ст.

У добу середньовіччя господарське життя переживає процес аграризації, причому па значно нижчому рівні, ніж це було в античні часи. Це був тривалий процес, примітивна аграрна економіка досить довго панувала на теренах Європи, але риси її поступово змінювалися, еволюціонували. Перший етап господарського розвитку (V— XI ст.) характеризується пануванням натурального господарства. Землі Європи були мало залюдненими (чисельність населення Європи становила приблизно 25—30 мли осіб), а населення займалося в основному землеробством. Умови цієї праці були надзвичайно тяжкими, землеробство в  основному мало  підсічно-вогневий характер. Тобто в умовах необхідності отримання площ під посіви за панування лісів дерева підпилювали, потім валили, обрубували суччя та гілки, а наступної весни все спалювали і у розрівняну, ще теплу золу сіяли. Перші роки така ділянка давала непогані врожаї, але з кожним роком врожайність знижувалася, ділянку доводилося залишати й готувати в той самий спосіб нову. Проте такий екстенсивний спосіб землеробства не міг тривати довго, адже вільних земель, придатних для розчистки під посіви, ставало дедалі менше, землероби змушені були повертатися на вже полишені ділянки. Тривалість використання такої ділянки збільшується з появою досконаліших знарядь праці, які дозволяли ефективніше обробляти ґрунт, особливо з появою плуга (на півдні) та сохи (на півночі).

Добре відомими культурами цього періоду були зернові, найбільшого поширення набула полба (різновид пшениці), ячмінь, просо. Врожайність зернових була дуже низькою— сам-півтора, сам-два, дуже рідко — сам-три. Умови життя землеробів були надзвичайно тяжкими, у постійній боротьбі за виживання, беззахисності перед стихійними лихами, частими неврожаями та голодоморами. Раціон харчування був надзвичайно вузьким, великої рогатої худоби було мало, отже, в раціоні майже відсутніми були м'ясо-молочні продукти. Відсутність будь-якої санітарії призводила до епідемій та високого рівня смертності серед населення, особливо серед дітей. Тривалість життя порівняно з античними часами різко скоротилася і рідко перевищувала 40 років. У цих умовах триває процес утворення ранньофеодальних держав, найбільшою з яких була Франкська, територія якої охоплювала більшу частину Західної Європи.

У цих умовах триває процес утворення ранньофеодальних держав, найбільшою з яких була Франкська, територія якої охоплювала більшу частину Західної Європи.

Будь-якій державі притаманна певна економічна система, головною ознакою якої завжди с форма власності. В Європі, починаючи з V-—-VI ст., невпинно відбувався процес формування суспільно-економічних   структур,   що   отримали   назву   «феодалізм». За словами В. Левитського, «феодалізм, подібно до античного суспільства, ґрунтувався на принципі ототожнення особистої свободи та земельної власності, тобто право власності на землю могла мати лише вільна людина» ]. Водночас феодалізм мав певну ієрархічну структуру суспільних класів, що відповідала ієрархії земель, які могли бути як вільними, так і залежними, а відносини між об'єктами власності були лише виразом відносин, що напували між людьми. Це була так звана структура васалітету, тобто «сюзерен-васал»: король розподіляє землі між верхівкою, яка зобов'язана перед ним воєнною службою; вони ж роздають свої землі па умовах сплати ренти або також обов'язок несення військової служби особам,  що стоять нижче па ієрархічних щаблях, і так далі, доки, нарешті, землі, огорнуті цілою мережею взаємних зобов'язань, не переходили до залежних категорій безпосередніх землеробів. Не раз васал отримував від сюзерена разом із землею так звані імунітети, тобто звільнення від втручання королівських посадових осіб у справи земельної аристократії. Судові, адміністративні, поліцейські та фіскальні функції передавалися великим васалам та їх адміністраціям. Великим землевласником у державі франків була католицька церква, землеволодіння якої мали різні джерела; це були й пожалування, й залучення необроблюваних досі земель силами ченців та довколишніх селян, а особливо через заповіти або внески землі до монастирів. Саме на церковних та монастирських землях уперше виникли умовні форми землеволодіння, які й стали основною ознакою феодальної системи господарства.

  1.  Господарська система та економічна думка Західної Європи в ХІ – ХV ст.

Другий етап розвитку аграрної середньовічної економіки припадає на XI – XV ст., і його характеризує значний прогрес у господарському житті Європи. Цей прогрес передусім виявляється в розширенні землеробства «ушир», коли до господарських процесів починають залучати землі, які досі були незайманими, вкритими лісами чи болотами. Ці процеси були найтісніше пов'язані з певними демографічними зрушеннями, за цей період, незважаючи на численні війни та епідемії, населення Європи зросло в два рази. Зростання населення зумовило зростання потреби в сільськогосподарській продукції. На зміну застарілій перелоговій системі приходить нова – трипільна, що разом з застосуванням нових добрив та знарядь праці підвищило врожайність вдвічі. Перехід до грошової ренти(чиншу) збільшував зв'язок селянина з ринком та поглиблював товарно–грошові відносини, це стимулювало велику ярмаркову торгівлю що згодом витіснила дрібні місцеві ринки. Усі ці зміни господарського ладу приводили також до певних соціальних наслідків. Так, перехід до грошової ренти істотно послабив зв'язки селянства із землею і збільшив рухомість населення. Отримання особистої свободи викликало розшарування селянства, в результаті зростає число селян позбавлених землі, та заможних селян з іншого боку, які скуповують землю збіднілих сусідів та навіть панів.

В цей період в Європі відбувається становлення численних абсолютистських монархій. Відбуваються кардинальні зміни в феодальних господарствах, що надає селянам нові права та можливості. Міста поступово набувають статусу самоуправління.

Починаючи з X—XI ст., відбувається процес відокремлених ремесла  від  сільського  господарства та зростання ролі  міських поселень, зумовлений низкою причин, головною з яких є комутація ренти, яка відкрила шлях міграції населення, чим і скористалися передусім сільські ремісники. Відхід ремісників із села, переселення їх до більш значних ринкових осередків, заснування міст як їх центрів стає важливою  рисою господарського розвитку в розглядуваний період.

Істотно змінюється і правовий статус міста. У попередній період міста були сеньйоральними володіннями певних феодалів, тих, яким належала земля, на якій виникало місто їх огороджували кам'яними стінами та іншими оборонними спорудами, доступ у них був обмежений, а населення обкладалося такими ж повинностями на користь феодала, як і населення сіл. Усе це викликало невдоволення міщан, і, поступово зростаючи, воно призвело до так званих комунальних революцій. Населення міст, що досягли певної економічної ваги, починає боротьбу за звільнення від влади земельних магнатів, яка спочатку спрямовувалася на зменшення та стабілізацію ренти, але поступово перетворилася па боротьбу за свободу та самоуправління. Кожне місто здобувало незалежність по-різному – від відкритих збройних виступів до викупу жителями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. Майже скрізь ця боротьба закінчилася перемогою міст (комун). В Італії виник ряд міст-республік — Венеція, Генуя, Мілан, Флоренція; у Франції та Нідерландах — міста-комуни; у Німеччині — імперські міста — Бремен, Гамбург, Любек; в Англії більшість міст перейшла від старих власників під юрисдикцію короля. Усе це свідчило про формування міського самоврядування та соціально-економічної самостійності городян, які стали головною ознакою середньовічної західної соціокультурної традиції. Головна перемога мешканців міст (міщан) полягала в тому, що вони добилися особистого звільнення від кріпосної залежності. Це створювало сприятливі умови для ефективнішого розвитку ремесла та торгівлі.

Середньовічні міста були слабо заселеними, хоча серед них виділявся, наприклад, Париж, який налічував близько 100 тис. мешканців, проте у більшості міст населення рідко коли перевищувало 10 тисяч мешканців, а домінували міста з кількістю населення менше 2000. Площа їх також нечасто перевищувала 1,5—3 га.

  1.  Розвиток феодального землеволодіння та його форм в Україні

Становлення державності у східних слов'ян відбувалося протягом тривалого часу І було закономірним підсумком внутрішньої еволюції їхнього суспільства

Київська Русь була типовою ранньофеодальною державою, в якій завершується становлення феодальних відносин, зростає та змінюється феодальне землеволодіння (вотчина). Головними галузями економіки Київської Русі, як і в стародавніх слов'ян, були землеробство та скотарство. Основною формою державних податків спочатку була данина, яку збирали через так зване полюддя.. Князі самі або через своїх «посадників» об'їжджали підвладні їм території та збирали данину хутром, медом, воском та ін. У полюддя князь та його дружина вирушали у листопаді, і не раз збирали данину всю зиму та весну, а коли сходила з річок крига — підправляли зібране до Києва. Одиницею обкладання при стягуванні данини з окремої сім'ї був «дим», а з окремого господарства – плуг або рало.

Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-воєнними.

Налічувалося до 40 ремісничих спеціальностей: виготовлення зброї, щитів, панцирів, замків, цвяхів, предметів домашнього вжитку, гончарних, ювелірних виробів тощо. Рівень майстерності давньоруських ремісників був надзвичайно високим, не поступався рівню провідних країн того часу. Диференціація ремесел, посилення обміну сприяють розвиткові внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Основною формою внутрішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки, зв’язок між якими був відносно слабким. Зовнішня торгівля в Київській Русі розвивалась завдяки наявності таких важливих торговельних шляхів, як «з варяг у греки» (з Балтійського моря в Чорне), по Волзі до узбережжя Каспійського моря. Вивозились хутра, мед, віск, льняні тканини, прикраси. Ввозились шовкові тканини, парча, оксамит, срібло, мідь, прянощі.

Незважаючи на значну роль торгівлі та ремесла, переважна частина населення займалася землеробством й різними промислами. Значне місце посідало скотарство: розводили велику рогату худобу, коней, свиней.

З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма, як вотчина — спадкова феодальна власність на землю. Вона виникала в результаті жалування князем землі боярам і визначалась як безумовне володіння землею при необмеженому розпорядженні нею. Вотчина ділилася на панське господарство та селянське держання. У дрібне господарство смерда входили наділ землі, хата, худоба, птиця. Селянин платив феодалу оброк, обробляв своїми знаряддями та своїм тяглом панське поле.

Про створення та структуру Давньоруської держави вчені дізнались з літописів, найціннішим в інформаційному плані з яких був літопис «Повісті минулих літ», перша редакція якого була створена ченцем  Печерського монастиря Нестором близько 1111 р. Найповніше вона збереглася у Лаврентіївському та Іпатіївському літописах, які являють собою відповідний звід київського та галицько-волинського літописання. В повісті минулих літ згадуються ранні державні формування слов’янських племен ще до утворення Русі, та описуються династії князів різних племен та династії князів Київських:

Із зміцненням рільництва та поширенням трипілля, зміцняється вотчинна форма землеволодіння, і селяни поступово починають виконувати на користь князів та бояр панщину та сплачувати натуральні оброки.

«Руська правда» — найважливіше зведення норм давньоруського законодавства і одночасно однієї з найвідоміша пам'ятка тогочасної економічної думки. Руська правда» збереглася до нашого часу приблизно у 100 списках, які можна згрупувати у три основні редакції: «Коротка Правда», «Пространна Правда» та «Скорочена Правда».

Основними верствами населення Київської Русі були:

«мужі» - знать, бояри на чолі з Великим князем

«люди» - - міська знать

«молодші люди» — мешканці міст

«чернь» — найбідніші прошарки міста;

селяни (смерди) — основна маса населення.

Селяни поділялися на групи відповідно до ступеня залежності від знаті. На найнижчому щаблі знаходилися раби (холопи). Раби були одним з основних товарів, що продавали київські купці. У рабство потрапляли полонені, злочинці, боржники. Рабів-боржників називали закупами. Серед залежного населення розрізняли також рядовичів — людей, які за певною угодою ставали залежними. Залежність рядовича формально була тимчасовою, але найчастіше ставала постійною через нестачу коштів на викуп.

Достатньо чітко «Руська правда» дозволяла визначити суспільне становище представників тих чи інших соціальних груп. Так, визначаючи відповідальність за вбивство огнищанина (старшого княжого дружинника, представника княжої влади) або тіуна (княжого управителя), необхідно було виплатити штраф у 80 гривень (приблизно 16 кг срібла), тоді як за вбивство смерда (як і холопа) — лише 5 гривень (1 кг срібла). Однакова сума штрафу за життя смерда і холопа підкреслює їх близький соціальний стан.

Великий розділ «Правди» присвячено залежним категоріям населення, зокрема холопам; низка статей захищає права феодала. Так, у ст. 11 зазначається, що власник не лише повертає свого холопа, в разі його втечі, а й отримує штраф від тих, хто його переховував або не видавав.

Значна частина статей присвячена захистові майнових прав. Так, у ст. 13 статті йдеться про відшкодування збитків і покарання винного у разі виявлення речі у межах громади. Отже, давньоруське законодавство, як і західноєвропейське, активно захищає права власності, що свідчить про досить високий рівень розвитку цього інституту.

З прийняттям християнства з'являється ще один значний прошарок суспільства — духовенство, яке замінило собою волхвів та інших служителів язичницьких культів. Церква та монастирі також ставали великими землевласниками, процес закабалення, притаманний феодалам, власникам вотчин, відбувався й у вотчинах церковних. Церква приймала княжі пожалування, вона захоплювала землі вільних смердів, отримувала й так званих «задушних холопів» (тобто тих холопів, яких їхній власник заповідав «на спомин душі»).

У Київській Русі 13-—15 % населення мешкали у містах і селищах, яких нараховувалося близько 240. Але тільки 74 міста мали населення близько 4—5 тис. чол. Серед міст вирізнявся Київ, де мешкали 35—40 тис, чол. На той час це було одне з найбільших міст Європи. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно - військовими. Вони виникали на торговельних перехрестях та водних транспортних шляхах. Так, на шляху «із варяг у греки» були розташовані такі стародавні міста, як Київ, Любич, Чернігів, Смоленськ, Новгород та ін. Пізніше великі київські князі почали споруджувати міста-фортеці на нових землях з метою захисту від зовнішніх ворогів, для торгівлі з народами, які завоювали. З поширенням християнства міста почали виникати поблизу великих монастирів.

Міста ставали адміністративними, торговельними, ремісничими центрами, саме в них надавали перевагу для будівництва своїх дворів князі та бояри. Майстри родинами селилися у містах окремими районами, вулицями за певним галузевим принципом: поселення гончарів, ковалів, зброярів, кожум'як тощо. Ремісничі посади розташовувалися упритул до укріплених дитинців, як наприклад Поділ у Києві. Свого розквіту ремісниче виробництво досягло у XI— XII ст., коли ремесло нараховувало до 40 спеціальностей. Через високий попит на вироби із заліза (сільськогосподарський реманент, металеве спорядження, зброя) перше місце серед ремесел належало виплавці заліза та металообробці. Ковальство на той час поділялося на ряд спеціальностей, від нього вже відокремилися зброярі, щитники, гвіздочники. Власне, відбувався процес відокремлення ковальства від металургії.

Високим рівнем майстерності відзначалися й давньоруські ювеліри. Вони знали всі прийоми, відомі на той час найславетнішим майстрам інших країн тодішнього світу. Вони оволоділи складною технікою зерні, фігурного литва, перегородчастої емалі, створили справжні шедеври ювелірного мистецтва. їх вироби були широко відомі не лише на Русі, а й далеко за її межами.

Відзначалися високим рівнем та досконалістю виконання й вироби гончарів, які випалювали свої вироби у спеціальних горнах. Набуло поширення також і виробництво цегли— плінфи. Значних успіхів досягли давньоруські зодчі. У добу Київської Русі були побудовані такі величні споруди, як Десятинна церква, Софіївський та Успенський собори у Києві, Спаський та Борисо-Глібський собори у Чернігові, численні князівські та боярські «кам'яні палати».

Великого розвитку отримало також і теслярство, адже значну кількість церковних будівель, княжих та боярських теремів, а також будівель для простого люду зводили з дерева. Високої якості досягло виробництво тканин, особливо з льону та вовни.

Ремісники, як і на Заході у цехи, почали об'єднуватися у «дружини» (як, наприклад, вишгородські ремісники «древоділи»),  але вони не перетворилися на справжні ремісничі цехи, тотожні західноєвропейським, через низку причин, серед яких варто назвати відсутність конкуренції з боку сільських ремісників і відсутність феодалів— власників міст, а отже й необхідності захисту під їхньої сваволі.

Диференціація ремесел, посилення обміну сприяють розвиткові внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Основною формою внутрішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки, зв'язок між якими був відносно слабким. Значно більшого розвитку зазнала зовнішня торгівля. Давньоруські купці торгували з Візантією, Центральною Європою, Скандинавією, Середньою Азією, арабськими країнами. Основними експортними товарами були хутра, віск, мед, льон, шкіра, ювелірні вироби, панцирі, зброя тощо. Імпортували передовсім предмети розкоту — шовкові тканини, парчу, оксамит, зброю, ювелірні вироби, прянощі тощо.

Гроші у східних слов'ян з'являються задовго до створення держави. Архаїчна назва грошей «скот», яка зустрічається у «Руській правді», напевно, не означає, що худоба у давніх слов'ян була засобом обміну. Такі терміни існують у цілому ряді європейських мов, що дає можливість вважати цей термін залишковим явищем давньої індоєвропейської мови. У Київській Русі грошова одиниця найчастіше називалася купо, а також гривня як вища одиниця грошово-вагової системи. Гривня ділилася на 20 ногат, 25 кун та 50 резон. Ці грошові одиниці, як правило, були не реальними засобами обміну, а лише його ваговими елементами.

Кінець XI -- середина XIII ст. увійшли в історію Київської Русі як період феодальної роздробленості, причому характерною рисою цього процесу був його прогресуючий характер, коли держава досить швидко розпадається, і на теренах Русі з'являються окремі самостійні князівства та землі. Так, якщо у XII ст. утворилися 12 князівств (земель), то їх кількість на початку XIII ст. досягла 50. Великий князь Київський фактично втрачає значення глави давньоруської держави, хоча боротьба за київський «стіл» між князями не припиняєтеся.

Процес розпаду Давньоруської держави був закономірним, зумовленим об'єктивними причинами, зокрема й економічного характеру. Однією з найважливіших з них було зростання та зміцнення великого феодального землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, воно посилило владу місцевих бояр та князів, створило передумови економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель.

Галицько-Волинське князівство утворилося лише наприкінці XII ст. в результаті об'єднання князем Романом Мстиславовичем Волинського та Галицького князівств (1199 р.). Це був початок створення нової ранньофеодальної держави на теренах України. Вже у першій половині XIII ст.., це було велике феодальне об'єднання, в яке входили не лише Галицька та Волинська землі, а й Поділля та частина Київщини разом з Києвом, де князь Данило Романович поставив свого намісника. Економічний розвиток цих земель характеризувався тими ж особливостями, що й розвиток Київської Русі.

Протягом XIII—XIV ст. землі Давньоруської держави переживають вельми важкі часи, пов'язані з татаро-монгольською навалою. Вже перші наслідки навали були катастрофічними для руських князівств, 3 74 міст колишньої Київської Русі було зруйновано 49, з яких 14 вже ніколи не піднялися, а 15 перетворилися на села. У перші 50 років монгольського панування не було побудовано жодного міста, а домонгольського рівня кам'яного будівництва було досягнуто лише через 100 років, Зникла низка ремісничих спеціальностей, були втрачені секрети виробництва деяких ювелірних виробів (емалі, зерні, черні). Руські землі надовго потрапили в економічну та політичну залежність від Золотої Орди.

Політична залежність полягала у тому, що князі повинні були з'являтися до Золотої Орди за спеціальними «ярликами» — грамотами, що давали право на князювання, Отримання такого «ярлика» залежало не від прав на те чи інше князівство, а від подарунків та інших умов.

Проте втрати від монголо-татарської навали та тягар від «іга» не були однаковими для різних земель Русі. Найбільшої шкоди зазнала Північно-Східна Русь, найменшої—розташоване на південному заході Галицько-Волинське князівство. І хоча Данилові Романовичу (Галицькому) довелося їхати в Орду по ярлик, тобто визнати над собою владу золотоординських ханів, його землі перебували в меншій залежності порівняно з іншими руськими землями. Тому й господарство тут в основному зберігало поступовий характер. Відроджувалися розорені Батиєм старі міста. Торговельні центри та основні торгові шляхи поступово переміщуються до галицько-волинських міст, набувають значення такі міста, як Львів, Луцьк, Галич, Холм, сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції.

Данило Галицький веде непримиренну боротьбу з монголами, намагається організувати хрестовий похід проти них, звертається до західноєвропейських правителів та до Папи Римського. Але його намагання виявилися марними, ідея хрестового походу не отримала підтримки на Заході. У власних землях боротьба з татаро-монголами ускладнювалася неодностайністю населення у ставленні до них.

Так, у деяких регіонах населення надавало перевагу безпосередньому підпорядкуванню завойовникам перед власними князями. Це призвело до того, що Данило Галицький був змушений воювати проти своїх же племен, що не визнавали його владу і підкорялись лише Золотій Орді. На думку істориків   саме це викликало другий похід ханів Золотої Орди на руські землі. Після розгрому татаро-монгольських військ на Синіх Водах (1362 р.) військами трьох сусідніх народів — українського, білоруського та литовського — українські землі були звільнені від їх панування, але підпали під панування інших завойовників.

Кінець XI – середина XIII ст. увійшли в історію Київської Русі як період феодальної роздробленості, причому характерною рисою цього процесу був його прогресуючий характер, коли держава досить швидко розпадається і на теренах Русі з'являються окремі самостійні князівства та землі.

Процес розпаду Давньоруської держави був закономірним, обумовлений об'єктивними причинами, у тому числі й економічного характеру. Однією з найважливіших із них було зростання та зміцнення великого феодального землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, воно посилило владу місцевих бояр та князів, створило передумови економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель.

Як відомо, велике феодальне землеволодіння формується різними шляхами: захопленням земель сільської общини, освоєнням нових земель, а також як нагорода за службу князю. Спочатку цей процес сприяв зміцненню центральної влади, адже кожен з нових землевласників потребував підтримки великого князя. Не менш важливою причиною була зміна кон'юнктури та занепад торгівлі, особливо торговельного шляху «із варяг у греки». У цей час половці фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, нищівного удару транзитній торгівлі через Київ було нанесено двома подіями світового значення: по-перше, Візантія, позиції якої слабшали, у 1082 р. за допомогу у війні з Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії; по-друге, Хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на схід, безпосередньо зв'язавши Західну Європу з Малою Азією, Візантією. Унаслідок цього Київ втрачає значення основного торговельного центру, що зумовлює певною мірою й втрату політичної ваги, його відносний занепад та посилення інших міст – Чернігова, Галича, Володимира-на-Клязьмі, Новгорода, Смоленська тощо. При цьому не слід забувати, що зростаючі на торгівлі міста стають джерелом фінансових доходів, опорою політичного впливу.

Саме ці причини обумовили появу нового центру політичного та економічного життя, спадкоємиці Київської Русі, першої держави, що існувала лише на українських етнічних землях — Галицько-Волинської держави, яка упродовж півтора століття відігравала надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян. На жаль, нескінченні феодальні міжусобиці, свавілля бояр, постійне втручання сусідніх держав не дали можливості зберегтися цій державі, падіння якої призвело до багатовікової втрати української державності. Одними з перших на українські землі рушили литовські князі. Уже в другій половині XIV ст. під владою Литви опинилися вся Білорусь, частина земель Росії та значна територія України – майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля.

Руські землі з економічного та культурного погляду стояли вище Литви, що обумовило надзвичайно сильний вплив східнослов'янських народів на завойовників. Тому Литва, приєднуючи землі Русі, «старини не рушила, а новини не вводила», що пояснює відносно мирне приєднання українських земель. Загалом, українці досить схвально ставилися до цього акту, адже він сприяв обороні краю від набігів татаро-монголів.

Норми руського права, руські назви посад, станів, система адміністрації та інше було сприйнято Литвою. Державною мовою Великого князівства Литовського стала мова руська, нею велося все діловодство. В цих умовах Волинь, Поділля та Наддніпрянщина в межах Великого князівства Литовського зберігали свою самобутність. Але ситуація змінилася після Кревської унії Литви з Польщею (1385 р.). Протягом XIV — першої половини XVI ст. українські землі у складі Литовської держави зазнали глибоких політичних та соціально-економічних змін.

Як відомо, ще в середині XIV ст. землі Галичини були захоплені Польщею, і відразу ж розпочався процес покатоличення та опольщення місцевого населення. Унія між Польщею та Литвою відкривала можливості для польської шляхти поширити свої володіння та вплив на всі українські землі, але остаточно цієї мети Польща досягла лише після Люблінської унії (1569 р.), після утворення єдиної Польсько-литовської держави — Речі Посполитої.

Литовські Великі князі та польські королі вважали українські землі власністю своїх держав. Вони роздавали грамоти на володіння землями з правом експлуатації селянства, яке тут проживало. Права феодалів закріплювалися в державних актах — Литовських статутах 1529, 1566, 1588 рр., а також у численних привілеях, які забезпечували їм шляхетські звання, державні посади та звільнення від повинностей і податків.

Феодальна земельна власність була фундаментом усієї системи експлуатації. З розвитком великого феодального землеволодіння найтісніше пов'язувався процес поступового покріпачення селянства. Наділений землею селянин ставав особисто залежним від феодала, був змушений віддавати йому частину виробленого ним продукту. У Польському королівстві ще в 1347 р. було законодавче оформлено покріпачення частини селянства, а через кілька років дія цього статуту поширилася на Галичину. В Литві остаточне покріпачення селян закріпив Литовський статут 1588 р. За селянами зберігалося лише право на володіння рухомим майном, необхідним для виконання повинностей на земельних наділах, якими вони користувалися.

14

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Скачать

Лекція 4.5.doc

Лекція 4.5.doc
Размер: 139 Кб

Бесплатно Скачать

Пожаловаться на материал

Загальна характеристика  економіки Східної та Західної  цивілізації.  Структура феодального суспільства, суть рентних відносин та їх види.  Особливості господарського розвитку суспільств Європейської цивілізації  у V-Х ст.  Господарська система та економічна думка Західної Європи в ХІ – ХV ст.  Розвиток феодального землеволодіння та його форм в Україні.  

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Педагогическая психология

Педагогическая психология: становление, современное состояние, основные характеристики. Образование в современном мире. Приобретение человеком индивидуального опыта в образовательном процессе. Субъекты образовательного процесса. Педагог как субъект педагогической деятельности. Обучающийся (ученик, студент) субъект учебной деятельности. Общая характеристика учебной деятельности. Учебная мотивация. Общая характеристика педагогической деятельности. Педагогические функции и умения. Стиль педагогической деятельности. Психологический анализ урока. Взаимодействие субъектов образовательного процесса. Учебно-педагогическое сотрудничество. Общение в образовательном процессе. «Барьеры» в педагогическом взаимодействии, общении и учебно-педагогической деятельности.

Английский язык. Методичка

Кафедра иностранных языков Английский язык методические указания и контрольные задания для студентов 1 курса экономических специальностей заочной формы обучения

Психологія

Комплексний державний іспит. Науково-дослідна робота. Характеристика мисленевої організації. Клінічний психоаналіз як направлення класичного і сучасного психоаналізу. Якість психологічної інформації як основний принцип дослідження. Паблик рілейшнз і близька до них діяльність. Внутрішні нагороди для особистості в організації. Функції та роль сновидінь в психоаналітичній терапії.

Организация и финансирование работ по землеустройству и государственному кадастру недвижимости

Дипломный проект. Земельные ресурсы и недвижимое имущество. Правовая основа формирования документов по организации и финансированию работ по землеустройству и государственному кадастру недвижимости. Градостроительное регулирование территории муниципального образования

Экономика общественного сектора. Инфляция в России.

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok