Схоластична теорія літургійних «інтенцій» у Римо-Католицькій Церкві

1. Схоластична теорія літургійних «інтенцій» у Римо-Католицькій Церкві

У перших століттях другого тисячоліття Західні богослови почали захоплюватись нововідкритою для Західної Європи арістотелівською філософією, а головно методику метафізичного дослідження, і примінювати цю методику до досліджень богословських питань. Ключовими аспектами аристотелівського дослідження є: встановлення суті («субстанції») речі, на відміну від несуттєвих аспектів; пізнання суті через встановлення «чотирьох причин», від яких походить річ; а також ефект, який ця річ має на інші речі. Ці чотири причини такі: матеріальна («з якого матеріалу» походить»), формальна («згідно з якою формою був змінений матеріал»), виконавча («хто, що призвів до зміни») і цільова («для якої цілі була зроблена зміна»).

Ця нова методика «причини й наслідку» виглядала особливо корисною для того, щоб «містагогічному» вченню святих Отців про святі таїнства нарешті надати насправді «наукове» оформлення. Примінене до Євхаристії, наприклад, суть Євхаристійного таїнства полягало в переміні дарів (Причастя не належало до суті, бо могло відбутися або не відбутися, а без переміни не було Євхаристії); чотири «причини» були, відповідно, хліб і вино; Христові слова про Тіло і Кров; особа, яка отримала владу це виконувати; і принесення Христом жертву Себе самого Отцеві для спасіння світу (згідно з Ансельмівською сотеріологією про Відкуплення як сплачення Христом, Його смертю, гріховного боргу людства Отцеві, щоб Отець помилував людський рід).

Це стосовно «причин» постання Євхаристії. Продовжуючи цю причино-наслідкову логіку такого «наукового» дослідження Євхаристії, тобто щодо наслідків, чи ефектів Євхаристійної Жертви, тут була розроблена ціла метафізична структура, аргументована силогізмами, довкола логічних понять внутрішні/зовнішні (ефекти), загальні/специфічні, властиві/невластиві, й т. п. Крім того, запозичено за основу викладу поняття «чотирьох видів жертв», спільних для більшості релігій, а особливо наявні у Старому Завіті: жертви прославні, подячні, благальні й спокутні. Якщо Євхаристія була досконалою жертвою, вона мала сповнювати ці чотири функції (пор. М. Соловій, Божественна Літургія, 10-12).

Щодо цих чотирьох ефектів Євхаристійної жертви, схоластики розрізнювали між «вартістю» Літургії й її «діянням» (Й. Сліпий, Про св. Тайни // Твори, т. VI, c. 390-393). З перспективи вартості, знову розрізнюють, що а) з огляду на те, що «Христос-Бог є приносом і священиком… вартість Служби Божої є безмежна. Не можна собі уявити вищого ступеня звеличання й славослов’я, подяки, примирення й прохання від Служби Божої… Хресна жертва є принесена за всіх людей, отож і примінення її заслуг на Службі Божій не може вичерпати хоч яке велике число вірних… яке бере участь у жертві» (390). Але б), «крім нескінченної вартості Служби Божої з огляду на Христа, має літургія ще скінчену вартість з огляду на Церкву, яка приносить жертву Христа через священика, що довершує освячення» (390).

Також з перспективи діяння (і тут ми наближуємось до нашої теми «інтенцій») розрізнювали між чотирма «ефектами» Літургії: а) «діяння Служби Божої як славословної й подячної жертви є нескінчена [необмежена, безконечна], тому, що діяння відноситься до нескінченого Бога і не є обмежене скінченістю творінь» (392). Мається на увазі, що (за ансельмівською сотеріологією й розуміння Євхаристійної жертви) йдеться про дію між Богом-Сином і Богом-Отцем, і тому можна говорити тільки про найвищу, необмежену прославу й благодарення. Натомість, б) «діяння примирної й просительної жертви є обмежене з огляду на скінченність створінь» (392); тобто, тому, що в цьому діянні сприймачем дії-ефекту Літургії є людина (обмежена) – саму дію-ефект слід уважати обмеженою. «Маючи на увазі інтенсивність [скільки індивідуальна людина може прийняти], примирна жертва є обмежена і скінчена, бо душа не може прийняти нескінченого добродійства» (393). Цю обмеженість не слід розуміти як непевність щодо Божого дару, бо «просительна жертва Служба Божа вимолює непомильно природні й неприродні добра…» (392), але обмеженість є у людині, як створіння, «відповідно до розположення душі» (392), або в її різних суб’єктивних перепонах до приймання цього ефекту. Це є підґрунтям (або оправданням) чому можна (й треба) по кілька разів приносити примирну або просительну жертву за ту саму особу/справу (393).

Ці останні два ефекти Євхаристійної жертви, тобто спокутний і благальний, також називають «плодами Літургії». Це вже прямо торкається теми «інтенцій». Хоч Католицька Енциклопедія (ст. «Sacrifice of the Mass», вид. 1911 // newadvent.org) згадує, що дискутувалось богословами питання про їх обмеженість чи необмеженість, вона вирішує питання розрізненням, що внутрішня вартість цих ефектів є необмеженою (оскільки це жертва Боголюдини-Христа), а «зовнішня вартість [це, що приймає людина] необхідно має бути обмеженою внаслідок обмежень людської особи».

Отож у цій зовнішній вартості «плодів жертви» можна розрізнити а) «загальні плоди» (fructus generales), які «належить до Церкви [подається Церкві] і її вірних навіть у чистилищі без окремого наміру [«інтенції»]священика. Вони припадають поодиноким вірним відповідно до їх участі у потребах Церкви і їх внутрішнього приготування і [моральної] гідності» (392). б) «Зовсім окремі плоди» (fructus specialissimus), які «належаться [подаються] священикові і співслужачим та вірним, що беруть участь у Службі Божій» (392). Хоч ці плоди необмежені щодо екстенсивності (кількості учасників Літургії) (393), вони приймаються обмежено, відповідно до внутрішнього приготування кожного.

в) «Служительні плоди» (fructus specialesКатол. Енц.), «які священик вміняє [«аплікує» «інтенцією»] вірним, є правдоподібно [!] скінчені» (393). «Під спеціальним плодом Літургії мається на увазі той, що його аплікує спеціальною інтенцією священик, за що він може прийняти пожертву» (stipendium) (К.Е.). Катол. Енц. виразно каже, що ця думка є гіпотезою-припущенням більшості богословів, але підтримує такий вибір, аргументуючи, що якби вартість цих плодів була необмеженою, «одна Літургія, служена за сотні осіб була б так само ефективною, як сто Літургій служених за одну особу» (К.Е.). Конкретним висновком такої гіпотези є те, що «чим за більше осіб жертвується Служба Божа, тим менше [!] одержують вони з служительних плодів» (393), або «спеціальні плоди розподіляються pro rata [пропорційно, рівномірно] на [згаданих] сотні осіб» (К.Е.). Або виразніше: «Спокутна… вартість Літургії, за яку була прийнята пожертва, є настільки окреслена й обмежена від самого початку, що вона зростає pro rata (відповідно до більшого чи меншого числа живих чи померлих, за яких Літургія служиться) стосовно до кожної з цих осіб» (К.Е).

Додаткові аргументи пропонуються: «Теологи припускають, що Христос призначив [!] означене [обмежене] діяння Служби Божої» тому, що «Христос хоче, щоб Служба Божа часто приносилася і щоб ми часто з неї користали. Інакше вистачила б одні Служба Божа за всіх людей і всі потреби» (393). Або навіть: тому, що «діяння [жертви] є залежне [!] від наміру священника […] якщо намір є звернений на більше осіб, то він не може їх обняти [думкою] так точно як обнимає одну особу» (393). І ще: «Інакше незрозумілим був би звичай вірних просити про служення кількох Служб Божих за покійних або за свої інтенції» або заснування «Асоціацій літургійних інтенцій», щоб забезпечити щорічне служіння Літургії за душ у чистилищі (К.Е).

Вкінці, фінансовий аспект: для того, щоб запобігти захланності священнослужителів і фінансові надужиття у цьому питанні, (Римська) Церква видала ряд правил для його врегулювання, серед яких засуджується практику «як прогрішення проти справедливості, щоб священик прийняв пожертви за кілька Служб Божих, а служив за ці намірення тільки одну Службу Божу» (пор. Denzinger, n. 1110 – K.E.)

(Нині, виглядає, гіпотеза про обмеженість і розподільність плодів Євхаристійної Жертви відійшла у другий пран, і правило про пожертви висловлюється так: «Священикові дозволено поєднувати кілька інтенцій на одній Літургії, але пожертву він може присвоїти тільки одну».)

2. Латинське поняття «інтенції» і практика УГКЦ

Треба би написати подвійно довгий від цього текст, щоб показати, що все, що сказано, пункт за пунктом – від передумов причино-наслідкової методології, до силогістичної аргументації, до гіпотетичних висновків – є радикально чуже духові й думці Сходу про Літургію й Євхаристійну жертву. Вистачить вказати на деякі глави св. Івана Дамаскина (Точний виклад православної віри, 86) і Миколи Кавасили (Пояснення Божественної Літургії, особливо 1,12-14,28-35).

Радикально чужою для Візантійської літургійної практики є думка «аплікувати плоди» Євхаристійної Жертви до якихось осіб чи потреб, або, що ефект молитви при Євхаристійній Жертві може бути «обмеженим» чи «пропорційно розподіленим». Кавасила дуже гарно показує, що основна динаміка Літургії не є (людська) причина і (Божий) наслідок, а молитва (Церкви) й відповідь (Отця), певність про яку Церква має не у отриманій «владі» клиром і ними промовлених формулах, а в обітниці Христовій про силу молитву Церкви.

Тому в Літургії наша Церква молиться за всіх і за все, не «примушуючи Божої відповіді», ані не боячись, що комусь не вистачить благодаті чи прийдеться ділитись. При чому кожний з вірних , що просить про особливу згадку про когось на Літургії, свідомий того, що це просто вислів його віри (підсиленої пожертвою) у силу молитви Церкви, вислів, який не «замовляє» у Бога ефект, але є запевненням, що відповідно до його віри (і Божої мудрості) буде йому дано.

Не противиться цій традиції й логіці додати й прохання про молитву від вірних Римо-Католицької Церкви (приєднуючи їх пожерту до інших пожертв), навіть, якщо це прохання було зроблене чи висловлене у звичних для яримо-католиків поняттях «принести Євхаристійну Жертву за…», бо його прохання вповні виконане. Для греко-католика думати, що до такого «римо-католицького» прохання про молитви не можна додати інші прохання, бо припаде комусь менше благодаті, – було б грубим відступленням від богослов'я й духовності візантійської літургійної традиції. Намовляти чи переконувати когось – чи то з духовенства чи вірних) у таких поняттях (тим більше – зобов’язувати до них), навіть у гібридному варіанті, щоб в Літургії розрізнювати одну головну інтенцію і інші додаткові моління, – означало б намовляти до відступства й спотворення свого обряду. Таке намовляння чи зобов’язання до цих римо-католицьких понять (тим більше, що йдеться виразно про гіпотетичні раціоналістичні конструкції) – навіть з боку єрархії, чи то римо-католицької, чи УГКЦ – противилося б всім постановам церковного Учительства (від ІІ Ватиканського Собору й далі) стосовно до Східних Церков про відзискання, збереження й органічного розвитку їх літургійного богослов'я і благочестя.

М. Петрович

кафедра літургійних наук, УКУ

21 грудня, 2013

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

Схоластичне_розумiння_iнтенцiй.docx

Схоластичне_розумiння_iнтенцiй.docx
Размер: 26.3 Кб

.

Пожаловаться на материал

Латинське поняття «інтенції» і практика УГКЦ

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Воспитание и школа в эпоху Средневековья, Возрождения и Новое время

Тест по теме: « Воспитание и школа в эпоху Средневековья, Возрождения и Новое время».

Коливання і хвилі. Основи молекулярної фізики та термодинаміки

Змістовий модуль. Кінематика гармонічних коливань. Динаміка гармонічних коливань. Хвильові процеси. Макроскопічні стани

Информационно-коммуникационные процессы в сфере политики

Понятия политической рекламы и политического рынка. Политическая реклама в системе политического маркетинга

ЖАЛПЫ ДӘРІГЕРЛІК ТӘЖІРИБЕ. Тест с ответами

Методичні вказівки до виконання курсової роботи з дисципліни „Економіка підприємства”

Методичні вказівки до виконання курсової роботи з дисципліни „Економіка підприємства” для студентів напряму підготовки 6.030509 „Облік і аудит” в т.ч. зі скороченим терміном навчання

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok