Пізньоантична філософія. Філософія елліністичного періоду — Філософія. Конспект лекцій | iFREEstore

Пізньоантична філософія. Філософія елліністичного періоду

Стародавні греки називали себе еллінами, вони захищали себе і свою культуру від сусідніх народів. Але завоювання Олександра Македонського привели до формування імперії. Грецькі міста-поліси переживали занепад.

Світогляд епохи еллінізму стає все більш і більш суб’єктивним та індивідуалістичним. На перший план елліністичної філософії виходить проблема особистості. Особлива увага приділяється етичній проблематиці, а відправною точкою всіх міркувань стає визнання людського щастя найвищим благом. Відповіді на ці питання шукали чотири філософські школи – кінічна, стоїчна, епікурейська та школа скептицизму. Вони виникли на межі IV-III ст. до н.е. і продовжили своє існування в римській філософії.

Учні Сократа заснували декілька філософських шкіл, одною з них була школа кініків. Кініки взяли за основу практичну мораль Сократа,її настанови жити у злагоді з природою, невибагливо, у спокої та самовладанні. Найбільш яскравим представником кінічної школи був Діоген Синопський, який згідно легенди жив у бочці, поводився зухвало, зневажаючи норми пристойності. Саме його Платон назвав собакою (собака – «кіне»), а греки створили йому пам’ятник за те, що той «вказав найпростіший шлях до щастя».

Найважливішою школою цього періоду стає стоїцизм. Майже усі філософи-стоїки були «варварами», тобто народженими на околиці римського світу. Мабуть, тому фундаментом соціального ідеалу стоїків стала думка про рівність людей. Рівність між людьми вони пояснювали тим, що кожна людина і природа в цілому пов’язані єдиним законом, логосом. Символічним у цьому плані є те, що найвидатнішими стоїками стали раб Епіктет та імператор Марк Аврелій. До пізніх стоїків належали Плутарх, Сенека, Цицерон.

Стоїки вважали, що у світі немає випадковості, все зв’язано фатальною необхідністю. Щастя і душевний спокій у такому світі можливі лише через пристосування до природи, через життя в злагоді знею. Крім того, мудра людина повинна звільнитися від власних пристрастей. Єдине знаряддя людини у тяжкій життєвій боротьбі – байдужість до таких речей як багатство, фізична краса, соціальний стан, здоров’я. Якщо людина зберегла внутрішню свободу, то навіть загроза смерті не може знищити її як особистість. Тому мудрець повинен зберігати стан безсторонності, апатії (від грец. «апатейя» – байдужість).Стоїцизм звертався до мужності, душевної стійкості людей, чию вірув себе, у розум і справедливість не можна було зруйнувати зовнішньо юсилою.

Тоді ж, наприкінці IV ст. до н.е., виникла в Афінах школа Епікура. Для нього ідеальним було життя споглядача, далекого від марних, суєтних турбот. Філософське вчення Епікура було спрямоване на підтримку спокою. Його ідеал емоційного стану людини – атараксія (від грец. – незворушність), яка передбачає звільнення від усіх хвилювань і пристрастей. «Насолода, – зазначав він, – є початком і кінцем щасливого життя». Якщо стоїки нехтували життєвими радощами, ставилися з презирством до задоволень і насолоди як сенсу і вищої мети життя, то епікурейці, навпаки, прагнули обґрунтувати саме таку позицію. Філософія, як її розумів Епікур, повинна бути практичною системою знань,повинна забезпечувати щасливе життя. «Головне – живіть так, щоб уникнути страху», – казав він. Більш за все людину турбує страх смерті,але потрібно правильно поставитись до проблеми смерті, щоб подолати її. «Людина ніколи не зустрічається зі смертю, – говорив Епікур. –Коли ми є, її немає. Коли вона є, нас вже – немає»ю Тому не варто відчувати страх перед нею.

Засновником скептицизму був Піррон (IV ст. до н.е.), але найбільш відомий його представник – Секст Емпірик (ІІ-ІІІ ст. н.е.). Скептики оголосили неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу. Усі речі абсолютно непізнанні, а тому про них нічого не можна сказати – ні істинного, ні хибного. Грецьке слово «скепсис» означає сумнів і відмову від оцінок. Немає ніякої різниці між добром і злом, щастям і нещастям. Жодної проблеми не можна вирішити однозначно,жодне твердження не більш істинне, ніж протилежне йому. «На кожне слово є зворотне слово», – улюблене прислів’я скептиків. Філософський спосіб ставлення до речей повинен проявлятися в стримуванні відбудь-яких суджень про них, користю від того буде незворушність, спокій, що і є вищим благом для філософа. Потрібно виявляти обережність у власних думках, оскільки пізнання має імовірнісний характер і може привести до догматичних висновків, – таку настанову скептиків успадкувала сучасна філософія.

У період пізньої античності (III ст. н.е.) виникає філософська школа неоплатонізму, яка здійснила величезний вплив на філософську і богословську думку Європи. Неоплатонізм як релігійно-філософське вчення висуває ідею спасіння людської душі. Основні представники цієї школи – Плотін, Порфирій, Прокл, Ямвліх. Неоплатоніки систематизували вчення Платона з урахуванням філософії Аристотеля. Філософія Плотіна, найбільш відомого серед неоплатоніків, стала завершенням грецької філософії та переходом останньої до релігійного містицизму.

Центральне поняття неоплатонізму – поняття Єдиного. Єдине розуміється як духовна безособова основа, джерело всього існуючого всвіті. Єдине, як абсолютне світло, як повнота буття випромінює із себе енергію, «переливає» її «через край», породжуючи тим самим інші три форми буття спочатку Світовий Розум («Нус»), потім Світову Душу («Софію») і, нарешті, – природно-космічний світ. Процес випромінювання енергії та породження через це інших форм буття називається «еманацією». Цей процес є процесом деградації, «шляхом униз», переходом від світла до темряви, від абсолютного буття до небуття. Кожна ступінь еманації стає все менш досконалою формою буття, менш освітленою, з меншою мірою повноти і все більш «роздрібненою». Якраз матеріальний світ є найнижчою формою буття, осередком темряви, зла, множинності. Але, разом з тим, у процесі еманації у матеріальноприродний Космос «входить» Світова Душа. Вона наповнює його красою, сенсом і гармонією. Через осягнення гармонії природного світу людина може почати «шлях догори» – піднесення до Світової Душі і потім – до Всесвітнього Розуму.

Кінцевою метою і сенсом життя повинно стати повернення до Єдиного. Шлях до цього – очищення душі від кайданів всього матеріального і осягнення сутності Єдиного. Причому, оскільки Єдине підноситься над Світовим Розумом, знаходиться за його межами, шлях до спасіння лежить через інтуїцію, надрозумне містичне просвітлення. Пізніше найвідоміші представники середньовічної патристики (передусім Августин) застосовують принципи неоплатонізму для систематизації християнського віровчення.

Епоха еллінізму була епохою втоми, занепаду, згасання. Аристотель був останнім грецьким філософом, чиє світобачення залишилося оптимістичним. Після нього всі філософи тією чи іншою мірою проповідували втечу від життя. Поступово поряд з філософськими ідеями античності поширювалися і міцнішали нові ідеї. Зароджувалася нова ера – ера християнства.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

Філософія. Конспект лекцій Андрусів Л.З..docx

Філософія. Конспект лекцій Андрусів Л.З..docx
Размер: 368.3 Кб

.

Пожаловаться на материал

У конспекті лекцій нормативного навчального курсу «Філософія» розглядаються основні проблеми історії філософії, простежується процес становлення та розвитку різноманітних напрямків, течій, шкіл. Конспективний виклад теоретичного матеріалу допоможе студентам осмислити проблеми соціального і духовного життя сучасності.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Эта тема принадлежит разделу:

Філософія. Конспект лекцій

У конспекті лекцій нормативного навчального курсу «Філософія» розглядаються основні проблеми історії філософії, простежується процес становлення та розвитку різноманітних напрямків, течій, шкіл. Конспективний виклад теоретичного матеріалу допоможе студентам осмислити проблеми соціального і духовного життя сучасності.

К данному материалу относятся разделы:

Сутність та предмет філософії

Світогляд та його структура

Історичні форми світогляду

Особливості філософського світогляду

Філософія в системі культури. Основні функції філософії

Особливості та характерні риси східного та західного типів філософствувань

Філософія Стародавньої Індії

Філософія Стародавнього Китаю

Особливості філософії Стародавньої Греції

Космологізм ранньої грецької філософії

Класичний період розвитку античної філософії

Філософія Сократа

«Теорія ідей» Платона

Вчення про буття Аристотеля

Пізньоантична філософія. Філософія елліністичного періоду

Філософія Стародавнього Риму

Релігійний характер середньовічного світогляду та філософії. Теоцентризм

Філософські ідеї патристики та схоластики. Номіналізм та реалізм

Антропоцентризм епохи Відродження

Розвиток натурфілософських вчень: геліоцентризм, пантеїзм

Особливості розвитку філософії Нового часу. Проблема наукового методу

Емпірико-сенсуалістична філософія (Ф. Бекон, Дж. Локк). Суб’єктивний ідеалізм (Дж. Берклі, Д. Юм)

Філософський раціоналізм (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц)

Вчення про субстанцію (Б. Спіноза, Г. Лейбніц)

Філософія епохи Просвітництва (Вольтер, Ж.-Ж. Руссо). Французький матеріалізм ХVІІІ ст.

Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії

І. Кант – родоначальник німецького ідеалізму

Філософські ідеї Й. Фіхте та Ф. Шеллінга

Філософська система і діалектика Гегеля

Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха

Основні напрямки та риси некласичної філософії

Філософські ідеї А. Шопенгауера

Ідея «надлюдини» у філософії Ф. Ніцше

Сутність позитивізму та основні етапи розвитку

Марксистська філософія

Антропологічний напрям у філософії (екзистенціалізм, фрейдизм, неофрейдизм та ін.).

Релігійна філософія (неотомізм, персоналізм,тейярдизм та ін.)

Американська філософія прагматизму

Постмодернізм – найсучасніший постнекласичний напрям

Особливості та джерела української філософії

Філософська думка Київської Русі

Філософські ідеї українського Ренесансу

Філософія Києво-Могилянської академії

Філософська система Г. Сковороди

Філософія серця П. Юркевича

Українська філософія ХІХ-ХХ ст.

Буття як всеохоплююча реальність

Основні форми буття

Співвідношення категорій «буття», «субстанція», «матерія»

Атрибути матерії та спосіб її існування

Проблема людини у філософії. Сутність людини

Антропосоціогенез. Єдність природного, соціального та духовного в людині

Філософія особистості. Співвідношення основних понять

Проблема смерті і безсмертя. Смисл життя людини

Сутність, особливості та структура свідомості

Генезис свідомості

Ідеальний статус буття свідомості

Самосвідомість

Особливості діалектичного осмислення буття

Основні закони діалектики та їх методологічне значення

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін

Закон єдності та боротьби протилежностей

Закон заперечення заперечення

Категорії діалектики

Альтернативи діалектики. Метафізика

Сутність пізнавального процесу та його структура

Філософське розуміння істини. Поняття практики

Методологія наукового пізнання. Основні форми

Предмет та головні ідеї філософії

Основні теоретичні концепції походження суспільства

Сучасне системне уявлення про суспільство

Техніка як соціальний феномен. Становлення філософії науки і техніки

Науково-технічна революція: сутність та соціальні наслідки

Постіндустріальне та інформаційне суспільство. Особливості розвитку.

Проблема сенсу історії. Історичний процес як реальність

Суб’єкт та рушійні сили історичного процесу

Основні виміри філософії історії

Людина та особа. Роль особи в історії

Похожие материалы:

Прогноз развития Российской федерации

Факультет «Экономики и предпринимательства» Магистерская программа «Менеджмент» «Прогноз развития Российской федерации» ПОЯСНИТЕЛЬНАЯ ЗАПИСКА К КУРСОВОЙ РАБОТЕ (ПРОЕКТУ) по дисциплине «Компьютерные технологии в науке и образовании»

Вероятностно-статистический анализ материалов наблюдений(Проверка согласия эмпирического распределения с нормальным)

Практическая работа. Преобразовать исходную выборку в статистический группированный ряд, построить график эмпирических частот (многоугольник распределения) и выдвинуть гипотезу о законе распределения генеральной совокупности. Выдвинуть гипотезы об асимметрии и эксцессе кривой распределения.

Жилищное право. Жилищный фонд

Понятие жилищного фонда и его виды Виды жилищного фонда в зависимости от форм собственности, в зависимости от форм использования Жилищный фонд - это совокупность всех жилых помещений независимо от формы собственности, включая жилые дома, специализированные дома (общежития и др.), служебные жилые помещения, квартиры и иные помещения, предназначенные (пригодные) для проживания.

Механизмы каталитических процессов

Основные требования к промышленным катализаторам. Производство катализаторов гидрирования и дегидрирования. Теория катализа полиэдрами. Производство алюминиевого катализатора

Основные требования к современному уроку. Характеристика параметров организационной четкости урока

Типы уроков. Структурные компоненты комбинированного урока. Дидактическими требованиями к современному уроку. Правила организации современного урока. Подготовка учителя к урокам. Особенности самоорганизации учителя. Требования к технике проведения урока.