Ідея «надлюдини» у філософії Ф. Ніцше

Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) завжди викликала дуже суперечливі оцінки. Ніцше критикують за аморалізм, біологізм, волюнтаризм, антидемократизм, суб’єктивізм, пангерманізм. Основними працями мичлителя є «Так говорив Заратустра», «По той бік добра і зла» та ін. Філософія Ф. Ніцше позбавлена якості системності. У його творчості можна виділити декілька ключових тем: «життя», «воля до влади», «нігілізм», «імморалізм», «вічне про повернення», «смерть Бога», «ідея надлюдини».

Подібно Шопенгауеру Ніцше тлумачить дійсність як ірраціональну волю, яка нарожує уявлення, однак він веде мову не тільки про світову , але й про людську волю. Воля являє себе насамперед через життя, яке на думку Ніцше є першою і єдиною реальністю.

Ця воля є волею до влади, тобто прагненням людини до панування над іншими людьми. Таке прагнення на думку філософа є цілком природним, а все що заважає має бути відкинутим. У майбутньому мають зявитись сильні люди «аристократи духу» – надлюдина які не соромляться своєї волі до влади.

Звідси, слабким людям не слід ні співчувати ні допомагати бо підтримка слабих веде до виродження життя. Життя як реалізація людиною «волі до влади» – це сфера творіння значення, це наджиття, позбавлене стійкості і нормативності. Життя, що так розуміється, виявляється тим місцем, де світ культури, світ подібностей та символів жадає злитися з абсолютним буттям. Філософія сама виявляється проявом тиранічного інстинкту життя, філософія – це духовна воля до влади, до «створення світу».

Необхідно, говорить Ф. Ніцше, встати на шлях «переоцінки цінностей», на шлях «імморалізму». Людина, стверджує Ф. Ніцше, весь час хоче зняти з себе відповідальність за скоєне та перекласти її на світ загального. Повсякденна мораль – лицемірна, це поблажливе відношення до своїх і чужих недоліків, це недовіра до людини. Вона заснована на співчутті, на потуранні людським примхам, на любові до «ближнього».

Переоцінка цінностей припускає заперечення співчуття, доброти, поваги. Хто не шкодує себе, не має права шкодувати іншого, любов неможлива без ненависті, обов’язок з його примусовістю і загальнозначущістю повинен поступитися місцем вільній жертві. У руслі переоцінки цінностей Ніцше говорить і про цінності релігійні. Він хоче відділити себе від християнства, від масової релігійності, проте образ Христа притягає його все життя. Христос заперечував все те, що зараз називається християнством, говорить Ніцше. Бог помер, але це ви його убили. Христос брав на себе відповідальність за все людство, людина ж не хоче відповідати за свої власні вчинки. Християнство з його всепрощенням ослабляє в людині волю до творчості, християнство культивує в людині занадто людське. Тільки образ Христа відкриває шлях до надлюдини, довгий шлях людського вдосконалення. Отже, Ф. Ніцше відкидав Бога тільки як санкцію старої моралі.

Ідея надлюдини – центральна у філософії Ніцше. Надлюдина та, яка втілює в своєму житті християнський ідеал, виражений через апостола Павла: все мені дозволено, але ніщо не повинне володіти мною.

Надлюдина повинна замінити померлого Бога та творити своє життя сама, без підказки, адже вона вільна у всьому. Реальний предмет роздумів Ніцше – це людина, яка несе у собі образ надлюдини.

Така людина – це міст між твариною і людиною, це стріла, спрямована до ідеалу надлюдини. «Вищі люди», аристократи духу, аргонавти ідеалу – це не господарі життя. Той, хто прагне втілити в своєму житті ідеал надлюдини, приречений загинути від руки тих, хто прихильний до людського, занадто людського.

Міф про надлюдину є невід’ємним від міфу вічного повернення. Вічне повернення – складний, багатоступеневий символ, за яким може стояти й оцінка світу повсякденності як пекла нескінченного повторення вічних у своїй стандартності думок і вчинків. Таке повернення викликає у Ніцше жах. Можна розуміти вічне повернення й інакше, як суть філософського пізнання, що повертає нас до одних і тих самих «вічних» проблем. Три перетворення, про які говорив Заратустра, герой твору Ніцше, – це постійне перетворення шляхом самовтрати. Людина постійно повинна проходити шлях від стану «верблюда», яке несе вантаж знання, через стан «лева» – тотального критицизму – до стану «дитяти» – творця.

Ф. Ніцше є одним із представників філософії життя – напрям у некласичній філософії кін ХІХ-ХХ ст., представники якого проголосили життя (в його біологічній, психологічній формах) основним предметом філософії (А. Бергсон, Г.Зіммель та ін.)

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

У конспекті лекцій нормативного навчального курсу «Філософія» розглядаються основні проблеми історії філософії, простежується процес становлення та розвитку різноманітних напрямків, течій, шкіл. Конспективний виклад теоретичного матеріалу допоможе студентам осмислити проблеми соціального і духовного життя сучасності.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Эта тема принадлежит разделу:

Філософія. Конспект лекцій

У конспекті лекцій нормативного навчального курсу «Філософія» розглядаються основні проблеми історії філософії, простежується процес становлення та розвитку різноманітних напрямків, течій, шкіл. Конспективний виклад теоретичного матеріалу допоможе студентам осмислити проблеми соціального і духовного життя сучасності.

К данному материалу относятся разделы:

Сутність та предмет філософії

Світогляд та його структура

Історичні форми світогляду

Особливості філософського світогляду

Філософія в системі культури. Основні функції філософії

Особливості та характерні риси східного та західного типів філософствувань

Філософія Стародавньої Індії

Філософія Стародавнього Китаю

Особливості філософії Стародавньої Греції

Космологізм ранньої грецької філософії

Класичний період розвитку античної філософії

Філософія Сократа

«Теорія ідей» Платона

Вчення про буття Аристотеля

Пізньоантична філософія. Філософія елліністичного періоду

Філософія Стародавнього Риму

Релігійний характер середньовічного світогляду та філософії. Теоцентризм

Філософські ідеї патристики та схоластики. Номіналізм та реалізм

Антропоцентризм епохи Відродження

Розвиток натурфілософських вчень: геліоцентризм, пантеїзм

Особливості розвитку філософії Нового часу. Проблема наукового методу

Емпірико-сенсуалістична філософія (Ф. Бекон, Дж. Локк). Суб’єктивний ідеалізм (Дж. Берклі, Д. Юм)

Філософський раціоналізм (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц)

Вчення про субстанцію (Б. Спіноза, Г. Лейбніц)

Філософія епохи Просвітництва (Вольтер, Ж.-Ж. Руссо). Французький матеріалізм ХVІІІ ст.

Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії

І. Кант – родоначальник німецького ідеалізму

Філософські ідеї Й. Фіхте та Ф. Шеллінга

Філософська система і діалектика Гегеля

Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха

Основні напрямки та риси некласичної філософії

Філософські ідеї А. Шопенгауера

Ідея «надлюдини» у філософії Ф. Ніцше

Сутність позитивізму та основні етапи розвитку

Марксистська філософія

Антропологічний напрям у філософії (екзистенціалізм, фрейдизм, неофрейдизм та ін.).

Релігійна філософія (неотомізм, персоналізм,тейярдизм та ін.)

Американська філософія прагматизму

Постмодернізм – найсучасніший постнекласичний напрям

Особливості та джерела української філософії

Філософська думка Київської Русі

Філософські ідеї українського Ренесансу

Філософія Києво-Могилянської академії

Філософська система Г. Сковороди

Філософія серця П. Юркевича

Українська філософія ХІХ-ХХ ст.

Буття як всеохоплююча реальність

Основні форми буття

Співвідношення категорій «буття», «субстанція», «матерія»

Атрибути матерії та спосіб її існування

Проблема людини у філософії. Сутність людини

Антропосоціогенез. Єдність природного, соціального та духовного в людині

Філософія особистості. Співвідношення основних понять

Проблема смерті і безсмертя. Смисл життя людини

Сутність, особливості та структура свідомості

Генезис свідомості

Ідеальний статус буття свідомості

Самосвідомість

Особливості діалектичного осмислення буття

Основні закони діалектики та їх методологічне значення

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін

Закон єдності та боротьби протилежностей

Закон заперечення заперечення

Категорії діалектики

Альтернативи діалектики. Метафізика

Сутність пізнавального процесу та його структура

Філософське розуміння істини. Поняття практики

Методологія наукового пізнання. Основні форми

Предмет та головні ідеї філософії

Основні теоретичні концепції походження суспільства

Сучасне системне уявлення про суспільство

Техніка як соціальний феномен. Становлення філософії науки і техніки

Науково-технічна революція: сутність та соціальні наслідки

Постіндустріальне та інформаційне суспільство. Особливості розвитку.

Проблема сенсу історії. Історичний процес як реальність

Суб’єкт та рушійні сили історичного процесу

Основні виміри філософії історії

Людина та особа. Роль особи в історії

Похожие материалы:

Мелиоративное земледелие

Агробиологические основы орошения. Агроприемы, способствующие сохранению плодородия мелиорированных земель. Особенности проектирования севооборотов на мелиорированных землях. Особенности обработки орошаемых земель. Особенности применения удобрений на орошаемых землях. Причины вторичного засоления и меры его предупреждения. Влияние орошения на плодородие почвы. Причины заболачивания почв и пути его предупреждения. Особенности орошения риса без применения гербицидов

Средневековая литература

Лекции. Начало исторически известной западноевропейской литературы относится к IV-V вв н.э. После распада римской империи на историческую арену мировой истории выступили новые народы со своими идеологическими, мировоззренческими, политическими взглядами.

Методы принятия управленческих решений. Контрольная работа по МПУР

The main characteristics of parties

No matter that a political party is a group of people that is organized for the purpose of winning government power, by electoral or other means.

Правотворчество, понятие, принципы, разновидности.

Одно из важнейших направлений государственной деятельности — правотворчество. Правотворческий процесс основывается на определенных принципах, к числу которых можно отнести следующие: демократизм и гласность правотворчества