Філософське розуміння істини. Поняття практики

Результатом пізнання, його найважливішим здобутком є досягнення істини.

Істина – адекватне відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб'єкта. Інакше кажучи, істина – це правильне відображення дійсності. Першою і вихідною ознакою істини, яка означає, що істина зумовлена в кінцевому підсумку реальною дійсністю, практикою і незалежністю змісту істинного знання від окремих людей є її об'єктивність.У цій тезі увага наголошується на незалежності від суб'єкта саме змісту істини. Водночас положення про об'єктивність істини не означає, що вона є елементом об'єктивного світу. Будучи результатом суб'єктивної діяльності людини, істина в той же час у своєму змісті відтворює дійсність, а отже, не залежить від суб'єкта. Наприклад, І. Ньютон відкрив основні закони класичної фізики, закон всесвітнього тяжіння у XVII ст., хоча дані закони діяли, проте лише Ньютону вдалося їх відкрити, з'ясувати їхню сутність, завдяки своїй обдарованості, талановитості.

Пізнання людиною абсолютної істини «в цілому» – суперечливий процес. Таку істину людина пізнає не відразу, не цілком, а поступово, частинами. На цьому шляху існують не лише елементи абсолютного знання, а й помилки, заблудження, відносна істина.

Відносна істина – це неповне, незавершене, неостаточне знання, котре в процесі пізнання уточнюється, поглиблюється. Воно визначається рівнем розвитку науки в даний період. Скажімо, наші знання про Космос, про фізичні процеси, про людину, суспільство та ін.

Істина завжди конкретна. Це один з основних принципів діалектичного підходу до пізнання, який передбачає точне урахування всіх умов (у соціальному пізнанні – конкретно-історичних умов), в яких перебуває об'єкт пізнання. Отже, абстрактної істини немає, істина завжди конкретна. Вимога конкретності істини означає, що об'єкт пізнання слід розглядати в тих умовах місця та часу, у тих зв'язках та відношеннях, у яких він виник, існує і розвивається.

Незнання або ігнорування цих меж перетворює наші знання з істини на заблудження (хибу, оману). Заблудження – це неправильне, викривлене, ілюзорне відображення дійсності; це невідповідність нашого знання сутності речі, недостовірність суб'єктивного знання про предмет його об'єктивному змісту. Наприклад, у процесі пізнання можливе перебільшення моменту відносності істини, твердження про те, що всі істини відносні, що в процесі пізнання ми не зможемо досягнути ніякого абсолютного знання, його елементів, частинок тощо. Таке перебільшення моменту відносності істини характерне для релятивізму (від лат. – відносний). Протилежний цьому напрямок у філософії має назву догматизму (від грец. – думка, положення). Догма – це поняття, ідея, вчення, котре вважається істинним за будь-яких умов. Заблудженняслід відрізняти від неправди – навмисного спотворення істини в корисливих цілях, і пов'язаної з цим передачі свідомо неправильного знання, так званих софізмів.

Основна проблема теорії істини полягає у встановленні відповідності між отриманими знаннями та реальними об’єктами, які постійно розвиваються. Важливим аспектом цієї проблематики є критерій істини(мірила достовірності людських знань, їхньої відповідності об'єктивній дійсності). Питання про критерій істини по-різному вирішувалося в історії філософської думки. Одні філософи оголошували критерієм істини ясність думки (Р.Декарт), другі – чуттєвість, безпосереднє сприйняття того чи іншого положення речей (Л.Фейєрбах), треті – загальнозначущість (О. Богданов), четверті – корисність (Дж.Дьюї).

Основним критерієм істинності є практика. Проте практику не можна вважати єдино можливим критерієм істини. Таким критерієм на певних станах пізнання може виступати і виступає відповідність наших знань законам логіки (так званий логічний критерій), частково інтуїція (інтуїтивне почуття достовірності) та інші чинники. Однак найбільш надійним, основним і ведучим критерієм істини була і залишається практика.

Практика (від грец. – діяння, активність) – це цілеспрямована предметна діяльність людей метою, якої є перетворення дійсності. У широкому розумінні практика розглядається як цілісна система діяльності людини, досвід всього людства.

Людська практика складна за своєю структурою. До неї входять ряд елементів, які свідчать про це. Основним елементом практики є праця як доцільна діяльність людини з перетворення природи, пристосування її речей до своїх потреб; предмет пізнання – речі, явища, процеси, їх сторони, властивості, відношення, котрі входять у процес пізнавальної діяльності людини; мета – ідеальне передбачення результату пізнання, на досягнення якого спрямовані пізнавальні дії; мотив – усвідомлене спонукання, вольова дія, що спрямована на пізнання того чи іншого його об'єкта, основа потреби; потреба – необхідність, що спонукає суб'єкт пізнання до активних дій щодо реалізації цієї необхідності; засоби пізнання – сукупність прийомів абстрактно-логічного мислення людини, котре здійснюється в різноманітних формах і методах (поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях, індукції, дедукції, ідеалізації, формалізації та ін.), і технічного оснащення процесу пізнання (приладів, матеріалів, устаткування для здійснення експериментальної діяльності); і, нарешті, результат пізнання – сума знань, котрі людина отримала в процесі пізнання.

Основні функціїпрактики пізнання проявляються:

1.Практика є джерелом пізнання тому, що всі наші знання зумовлені передусім її потребами.

2.Практика є основою пізнання і його рушійною силою. Вона пронизує всі сторони, моменти, форми, ступені пізнання від його початку і до його кінця.

Практика є кінцевою метою пізнання, оскільки останнє здійснюється не заради простої допитливості. Всі наші знання розраховані врешті-решт на те, щоб повернутися знову в практику й активно впливати на її розвиток.

Практика є вирішальним критерієм істини, тобто дозволяє відокремити істинні знання від хиби.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

У конспекті лекцій нормативного навчального курсу «Філософія» розглядаються основні проблеми історії філософії, простежується процес становлення та розвитку різноманітних напрямків, течій, шкіл. Конспективний виклад теоретичного матеріалу допоможе студентам осмислити проблеми соціального і духовного життя сучасності.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Эта тема принадлежит разделу:

Філософія. Конспект лекцій

У конспекті лекцій нормативного навчального курсу «Філософія» розглядаються основні проблеми історії філософії, простежується процес становлення та розвитку різноманітних напрямків, течій, шкіл. Конспективний виклад теоретичного матеріалу допоможе студентам осмислити проблеми соціального і духовного життя сучасності.

К данному материалу относятся разделы:

Сутність та предмет філософії

Світогляд та його структура

Історичні форми світогляду

Особливості філософського світогляду

Філософія в системі культури. Основні функції філософії

Особливості та характерні риси східного та західного типів філософствувань

Філософія Стародавньої Індії

Філософія Стародавнього Китаю

Особливості філософії Стародавньої Греції

Космологізм ранньої грецької філософії

Класичний період розвитку античної філософії

Філософія Сократа

«Теорія ідей» Платона

Вчення про буття Аристотеля

Пізньоантична філософія. Філософія елліністичного періоду

Філософія Стародавнього Риму

Релігійний характер середньовічного світогляду та філософії. Теоцентризм

Філософські ідеї патристики та схоластики. Номіналізм та реалізм

Антропоцентризм епохи Відродження

Розвиток натурфілософських вчень: геліоцентризм, пантеїзм

Особливості розвитку філософії Нового часу. Проблема наукового методу

Емпірико-сенсуалістична філософія (Ф. Бекон, Дж. Локк). Суб’єктивний ідеалізм (Дж. Берклі, Д. Юм)

Філософський раціоналізм (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц)

Вчення про субстанцію (Б. Спіноза, Г. Лейбніц)

Філософія епохи Просвітництва (Вольтер, Ж.-Ж. Руссо). Французький матеріалізм ХVІІІ ст.

Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії

І. Кант – родоначальник німецького ідеалізму

Філософські ідеї Й. Фіхте та Ф. Шеллінга

Філософська система і діалектика Гегеля

Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха

Основні напрямки та риси некласичної філософії

Філософські ідеї А. Шопенгауера

Ідея «надлюдини» у філософії Ф. Ніцше

Сутність позитивізму та основні етапи розвитку

Марксистська філософія

Антропологічний напрям у філософії (екзистенціалізм, фрейдизм, неофрейдизм та ін.).

Релігійна філософія (неотомізм, персоналізм,тейярдизм та ін.)

Американська філософія прагматизму

Постмодернізм – найсучасніший постнекласичний напрям

Особливості та джерела української філософії

Філософська думка Київської Русі

Філософські ідеї українського Ренесансу

Філософія Києво-Могилянської академії

Філософська система Г. Сковороди

Філософія серця П. Юркевича

Українська філософія ХІХ-ХХ ст.

Буття як всеохоплююча реальність

Основні форми буття

Співвідношення категорій «буття», «субстанція», «матерія»

Атрибути матерії та спосіб її існування

Проблема людини у філософії. Сутність людини

Антропосоціогенез. Єдність природного, соціального та духовного в людині

Філософія особистості. Співвідношення основних понять

Проблема смерті і безсмертя. Смисл життя людини

Сутність, особливості та структура свідомості

Генезис свідомості

Ідеальний статус буття свідомості

Самосвідомість

Особливості діалектичного осмислення буття

Основні закони діалектики та їх методологічне значення

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін

Закон єдності та боротьби протилежностей

Закон заперечення заперечення

Категорії діалектики

Альтернативи діалектики. Метафізика

Сутність пізнавального процесу та його структура

Філософське розуміння істини. Поняття практики

Методологія наукового пізнання. Основні форми

Предмет та головні ідеї філософії

Основні теоретичні концепції походження суспільства

Сучасне системне уявлення про суспільство

Техніка як соціальний феномен. Становлення філософії науки і техніки

Науково-технічна революція: сутність та соціальні наслідки

Постіндустріальне та інформаційне суспільство. Особливості розвитку.

Проблема сенсу історії. Історичний процес як реальність

Суб’єкт та рушійні сили історичного процесу

Основні виміри філософії історії

Людина та особа. Роль особи в історії

Похожие материалы:

Маркетинговая среда дошкольного образовательного учреждения

Маркетинговая среда в ДОУ. ШОТ - анализ»графический метод. Активное продвижение услуг через рекламу. Метод недобросовестной конкурентной борьбы. Обеспечение лидерских позиций

Уголовное право. Ответы по ГОСам

УК - уголовный кодекс законодательство Российской Федерации РФ. Юридические, судебные и правоохранительные. Наказания и притупления с точки зрения уголовного права.

Фінанси зарубіжних корпорацій

Навчально-методичний посібникдля самостійного вивчення дисципліни Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Настроение масс в политике

Природа массовых политических настроений. Массовые настроения как сигнал. Возникновение и развитие массовых настроений. Уровни развития настроений. Основные функции массовых настроений.

Краткая история Южно-Уральской Республики (ЮУР) с 1993г.

Южно-Уральская Республика — непризнанная автономия оренбургских казаков Оренбургской и Челябинской областей на территории РФ, ранее (1993) не предусмотренный Конституцией Российской Федерации субъект Российской Федерации.