Методологія наукового пізнання. Основні форми

Наукове пізнання відрізняється від будь-яких видів пізнання використанням спеціально розроблених методів. Метод – це спосіб побудови і обгрунтування системи філософського і наукового знання, це шлях дослідження і практичного перетворення дійсності, це система правил, принципів і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей розвитку природи, суспільства і мислення або практичної перетворювальної діяльності людини.

Методологія – система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему.

Наукове знання і сам процес його одержання характеризуються системністю і структурованістю. Насамперед у структурі наукового знання виділяються емпіричний і теоретичний рівні, а сукупність тих дослідницьких процедур, які ведуть до досягнення знання на цих двох рівнях, відповідно поділяється на емпіричний і теоретичний етапи наукового дослідження.

Ці етапи і рівні в науковому дослідженні відрізняються за певними засадами. По-перше, вони відрізняються за гносеологічною спрямованістю (на емпіричному рівні – на вивчення явищ і поверхневих зв'язків між ними, без заглиблення у суттєві відношення, а на теоретичному рівні - на розкриття причин і суттєвих зв'язків між явищами). Головним пізнавальним завданням емпіричного етапу є описування явищ, а теоретичного - їх пояснення.

Емпіричний і теоретичний рівні відрізняються за характером наукових результатів. Основною формою знання, одержаного на емпіричному рівні, є факт і сукупність емпіричних узагальнень. На теоретичному рівні знання фіксується у формі законів, принципів і теорій. Відповідно відрізняються і методи, що використовуються при одержанні цих типів знання. На емпіричному етапі пізнання використовують спостереження, експеримент, індукцію, а на теоретичному – аналіз і синтез, ідеалізацію, індукцію і дедукцію, аналогію, гіпотезу тощо.

Аналіз – це розчленовування цілісного предмета на складники (сторони, ознаки, властивості або відносини) з метою їх усестороннього вивчення.

Синтез – це поєднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей або відносин) предмета в єдине ціле.

Абстрагування – це особливий прийом мислення, який полягає у відхиленні від ряду властивостей і відносин явища, що вивчається, з одночасним виділенням властивостей, що цікавлять нас, і відносин. Результатом абстрагуючої діяльності мислення є утворення різного роду абстракцій, якими є як окремо взяті поняття і категорії, так і їх системи.

Узагальнення – це такий прийом мислення, в результаті якого встановлюються загальні властивості й ознаки об'єктів. Операція узагальнення здійснюється як перехід від конкретного або менш загального поняття та думки до загальнішого поняття або думки. Наприклад, такі поняття, як «клен», «липа», «дуб» та ін. є первинними узагальненнями, від яких можна перейти до загальнішого поняття «листяне дерево».

Індукцією називається такий метод дослідження і спосіб міркування, в якому загальний висновок будується на основі окремих посилок.

Дедукція – це спосіб міркування, за допомогою якого із загальних посилок при необхідності слідує висновок індивідуального характеру. Наприклад, якщо ми знаємо, що всі метали електропровідні, і якщо встановлено, що мідь відноситься до групи металів, то з цих двох посилок при необхідності робимо висновок про те, що мідь електропровідна.

Аналогія – це такий прийом пізнання, при якому на основі схожості ознак об'єктів стверджується їх схожість і в інших ознаках.

Моделювання – це вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), що заміщає оригінал з певних сторін, який цікавить пізнання.

Спостереження – це цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, в ході якого ми одержуємо знання про зовнішні сторони, властивості та відносини об'єктів, що вивчаються.

Різниця між емпіричним і теоретичним етапами пізнання виявляється також у різномуспіввідношенні чуттєвого і раціонального моментів у методах, формах пізнання, що використовуються на кожному етапі. Звичайно, чіткої межі між емпіричним і теоретичним пізнаннями не існує. Так, емпіричне дослідження хоча й зорієнтоване на пізнання і фіксацію явищ, постійно проривається на рівень сутності, а теоретичне дослідження шукає підтвердження правильності своїх результатів у емпірії. Експеримент завжди теоретично навантажений, а будь-яка абстрактна теорія має емпіричну інтерпретацію.

Всі описані методи пізнання в реальному науковому дослідженні завжди працюють у взаємодії. Їх конкретна системна організація визначається особливостями об'єкта, що вивчається, а також специфікою того або іншого етапу дослідження. У процесі розвитку науки розвивається і система її методів, формуються нові прийоми і способи дослідницької діяльності. Завдання методології як науки полягає не тільки у виявленні та фіксації прийомів, що вже склалися, і методів дослідницької діяльності, але і в з'ясуванні тенденцій їх розвитку.

4. Наукове пізнання і творчість

Творчість – це активна взаємодія суб'єкта та об'єкта, в ході якої суб'єкт цілеспрямовано змінює оточуючий світ, створює щось нове відповідно до вимог об'єктивних законів, а також перетворює самого себе. Більш коротко творчість можна визначити як продуктивну людську діяльність, у ході якої створюються якісно нові матеріальні та духовні цінності.

Як специфічно людська властивість творчість виникає в процесі та на основі праці як здатність людини створювати з певного матеріалу нову дійсність з метою задоволення різноманітних людських потреб. Творчість як людська діяльність, що перетворює природу і соціальну дійсність, нерозривно пов'язана з пізнанням. Це пояснюється тим, що перетворююча діяльність людини є свідомою діяльністю, яка спирається на знання як результат пізнання.

У свою чергу, весь пізнавальний процес прогнозується творчістю. Не можна назвати жодної форми пізнання, яка була б «чистим відображенням», копіюванням об'єкта. Творчі компоненти наявні людині і у складі чуттєвих уявлень, і у системі понятійних образів як у живому спогляданні, так і в емпіричному, і в теоретичному пізнанні.

Отже, людина як суб'єкт пізнання – не пасивна споглядальна істота, котра механічно відображає природу, а активна творча особистість, яка реалізує в пізнанні свою свободу. Творчість є специфічним видом людської діяльності, в якій реалізується воля, мета, інтереси, здібності суб'єкта. У цьому процесі задіяний весь творчий потенціал людини (органи чуття, пам'ять, мислення, уява, фантазія, інтуїція та ін.) в їх єдності та взаємодії. І це стосується будь-якого виду творчості, включаючи і творчість у науковому пізнанні.

З гносеологічної точки зору наукова творчість є не що інше, як конструювання наукових образів об'єкта, що вивчається. Винятково важливу роль у цьому процесі відіграють уява і, особливо, інтуїція. Інтуїція (лат. intuitio, від intueor — уважно дивлюсь) – спосіб осягнення істини через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд, на відміну від опосередкованого, дискурсивного характеру логічного мислення.

Інтуїція – це кульмінаційний момент творчого процесу, коли всі елементи пізнавальної проблеми, які до цього були у відокремленому стані, об'єднуються в єдину систему. Основні характеристики інтуїції при дослідженні: безпосередність, несподіваність, неусвідомленість шляхів одержання нового знання. Інтуїція – це здатність суб'єкта робити у процесі пізнання висновок, який є науковим відкриттям, не усвідомлюючи проміжних ланок аргументації.

Отже, аналізуючи взаємозв'язок творчості і наукового пізнання, слід пам'ятати, що творчість є атрибутом наукового пізнання. Наукове пізнання – це завжди пошук і відкриття нового, відкриття раніше невідомих підходів і рішень, цілеспрямоване досягнення істини, активна (а не споглядальна, пасивна) діяльність суб'єкта в будь-якій її формі.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

У конспекті лекцій нормативного навчального курсу «Філософія» розглядаються основні проблеми історії філософії, простежується процес становлення та розвитку різноманітних напрямків, течій, шкіл. Конспективний виклад теоретичного матеріалу допоможе студентам осмислити проблеми соціального і духовного життя сучасності.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Эта тема принадлежит разделу:

Філософія. Конспект лекцій

У конспекті лекцій нормативного навчального курсу «Філософія» розглядаються основні проблеми історії філософії, простежується процес становлення та розвитку різноманітних напрямків, течій, шкіл. Конспективний виклад теоретичного матеріалу допоможе студентам осмислити проблеми соціального і духовного життя сучасності.

К данному материалу относятся разделы:

Сутність та предмет філософії

Світогляд та його структура

Історичні форми світогляду

Особливості філософського світогляду

Філософія в системі культури. Основні функції філософії

Особливості та характерні риси східного та західного типів філософствувань

Філософія Стародавньої Індії

Філософія Стародавнього Китаю

Особливості філософії Стародавньої Греції

Космологізм ранньої грецької філософії

Класичний період розвитку античної філософії

Філософія Сократа

«Теорія ідей» Платона

Вчення про буття Аристотеля

Пізньоантична філософія. Філософія елліністичного періоду

Філософія Стародавнього Риму

Релігійний характер середньовічного світогляду та філософії. Теоцентризм

Філософські ідеї патристики та схоластики. Номіналізм та реалізм

Антропоцентризм епохи Відродження

Розвиток натурфілософських вчень: геліоцентризм, пантеїзм

Особливості розвитку філософії Нового часу. Проблема наукового методу

Емпірико-сенсуалістична філософія (Ф. Бекон, Дж. Локк). Суб’єктивний ідеалізм (Дж. Берклі, Д. Юм)

Філософський раціоналізм (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц)

Вчення про субстанцію (Б. Спіноза, Г. Лейбніц)

Філософія епохи Просвітництва (Вольтер, Ж.-Ж. Руссо). Французький матеріалізм ХVІІІ ст.

Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії

І. Кант – родоначальник німецького ідеалізму

Філософські ідеї Й. Фіхте та Ф. Шеллінга

Філософська система і діалектика Гегеля

Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха

Основні напрямки та риси некласичної філософії

Філософські ідеї А. Шопенгауера

Ідея «надлюдини» у філософії Ф. Ніцше

Сутність позитивізму та основні етапи розвитку

Марксистська філософія

Антропологічний напрям у філософії (екзистенціалізм, фрейдизм, неофрейдизм та ін.).

Релігійна філософія (неотомізм, персоналізм,тейярдизм та ін.)

Американська філософія прагматизму

Постмодернізм – найсучасніший постнекласичний напрям

Особливості та джерела української філософії

Філософська думка Київської Русі

Філософські ідеї українського Ренесансу

Філософія Києво-Могилянської академії

Філософська система Г. Сковороди

Філософія серця П. Юркевича

Українська філософія ХІХ-ХХ ст.

Буття як всеохоплююча реальність

Основні форми буття

Співвідношення категорій «буття», «субстанція», «матерія»

Атрибути матерії та спосіб її існування

Проблема людини у філософії. Сутність людини

Антропосоціогенез. Єдність природного, соціального та духовного в людині

Філософія особистості. Співвідношення основних понять

Проблема смерті і безсмертя. Смисл життя людини

Сутність, особливості та структура свідомості

Генезис свідомості

Ідеальний статус буття свідомості

Самосвідомість

Особливості діалектичного осмислення буття

Основні закони діалектики та їх методологічне значення

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін

Закон єдності та боротьби протилежностей

Закон заперечення заперечення

Категорії діалектики

Альтернативи діалектики. Метафізика

Сутність пізнавального процесу та його структура

Філософське розуміння істини. Поняття практики

Методологія наукового пізнання. Основні форми

Предмет та головні ідеї філософії

Основні теоретичні концепції походження суспільства

Сучасне системне уявлення про суспільство

Техніка як соціальний феномен. Становлення філософії науки і техніки

Науково-технічна революція: сутність та соціальні наслідки

Постіндустріальне та інформаційне суспільство. Особливості розвитку.

Проблема сенсу історії. Історичний процес як реальність

Суб’єкт та рушійні сили історичного процесу

Основні виміри філософії історії

Людина та особа. Роль особи в історії

Похожие материалы:

Числові методи

ЦІЛЬ ЛЕКЦІЇ познайомити із задачами курсу \"Числові методи та автоматизація проектування\": викласти короткий зміст курсу;дати список рекомендованої літератури;ввести поняття «чисельні методи»;викласти основні положення апроксимації;навести приклад апроксимації табличних данихКлючові слова: чисельний метод, апроксимація, сплайн, припасування кривої

Міцність матеріалів при змінних напруженнях. концентрація напружень. Контактні напруження

Поняття про втомленість матеріалів. Визначення гранйці витривалості. Крива Веллера. Діаграма граничних напружень (Хейя). Концентрація напружень. Контактні напруження

Применение противотурбулентных присадок

Опыт промышленного применения противотурбулентных присадок. Уменьшение энергозатрат на перекачку применением противотурбулентных присадок

Деонтологические аспекты педагогической этики

Место и роль деонтологии в педагогической этике. Понятие нормы поведения. Общие нормы профессионально-этического поведения педагогов. Основные группы стандартов поведения педагогов (на основе кодексов). Механизм реализации профессионально-этических норм поведения педагогов.

Римская республика от Югуртинской до Союзнической войн. Гай Марий