Висвітлення існуючих проблем і перспектив розвитку медичного страхування та шляхи їх удосконалення в Україні.

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Сутність та теоретичні основи медичного страхування та страхової медицини.

1.1 Сутність медичного страхування …………………………………………………..6

1.2 Обов’язкове і добровільне медичне страхування………………………………….9

Розділ 2. Сучасний стан медичного страхування в Україні

2.1 Фінансові аспекти страхової медицини……………………………………………19

2.2 Стан страхової медицини…………………………………………………………....24

Розділ 3. Напрями удосконалення медичного страхування

3.1 Зарубіжний досвід організації медичного страхування…………………………..30

3.2 Удосконалення системи медичного страхування…………………………………37

Висновок…………………………………………………………………………………41

Список використаної літератури……………………………………………………….43

Вступ

Запровадження в Україні ринкової економіки супроводжується виникненням ряду соціальних проблем, серед яких слід відмітити збільшення диференціації в доходах населення, зростання рівня безробіття та загальне погіршення рівня життя населення. У зв’язку з цим однією з основних задач соціально-орієнтованої економіки держави виступає зважена податкова політика, забезпечення соціальної захищеності від безробіття та інфляції, забезпечення соціальних гарантій громадянам. Усі вищенаведені заходи можна об’єднати в одне поняття – соціальний захист.

Соціальний захист – це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Результатом цих заходів є стан захищеності або безпека людини, особи. Таким чином до соціального захисту треба віднести соціальну допомогу, соціальне страхування, програми зайнятості, охорону здоров’я та ін.

З соціально-економічної точки зору медичне страхування є однією з найважливіших складових національних систем охорони здоров’я. Визначення даного питання полягає у тому, що медичне страхування є формою захисту від ризиків, що загрожують найціннішому в особистому та громадському відношенні – здоров’ю та життю людини.

Актуальність обраної теми полягає в необхідності сприянню розвитку медичного страхування в Україні. Так як в спадок від СРСР країна отримала складну систему охорони здоров‘я, яка розвивалась переважно на екстенсивних засадах. Фінансово-економічна криза ще більш ускладнила становище в сфері охорони здоров‘я: хронічне недофінансування призвело до погіршення якості медичного обслуговування населення та зробило його важкодоступним для малозабезпечених верст населення.  Нинішній стан охорони здоров’я в Україні можна характеризувати як критичний.

Поступове погіршання медико-демографічної ситуації в країні в цілому та в її регіонах обумовлює необхідність невідкладного реформування галузі, пошуку нових організаційних форм її функціонування. Однією з причин, що перешкоджає розвитку вітчизняної медицини та охорони здоров’я є існуючий порядок фінансування, обумовлений недостатністю бюджетних коштів, що виділяються на її потреби.

В умовах хронічного дефіциту бюджетних ресурсів страждає не тільки населення, яке, всупереч вимогам Конституції України, фактично за власні кошти оплачує своє лікування, а й медичні заклади, котрі не оновлюють матеріально-технічну базу для роботи, а персонал отримує зарплатню, що не перевищує двох прожиткових мінімумів.

Натомість, світовий досвід доводить, що оптимальним рішенням існуючих проблем, є впровадження обов’язкового медичного страхування та активний розвиток страхової медицини, що має стати ефективним механізмом акумулювання коштів для фінансування охорони здоров'я. Крім того, медичне страхування забезпечить підвищення раціональності використання фінансових ресурсів постачальниками медичних послуг.

Дослідження проблеми розвитку страхової медицини в Україні охоплює економічні, правові і соціальні аспекти та має вкрай важливе значення, як з теоретичної, так і з практичної точок зору. За її допомогою вирішиться проблема гарантованості і доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових ресурсів в сферу охорони здоров’я.

Об’єктом дослідження даної роботи є обов’язкове і добровільне медичне страхування, його запровадження та функціонування в Україні.

З соціально-економічної точки зору медичне страхування є однією з найважливіших складових національних систем охорони здоров’я.

Медичне страхування ознаменоване цілою низкою досліджень та публікацій. А саме, це праці таких фахівців як, М. Клімов, Н. Андріїшина, Е. Писанець, Є. Поліщук, М. Мних та інших вчених, якими розглянуто необхідність та особливості медичного страхування в Україні, а також проблеми та можливі шляхи їх вирішення.

Метою даної роботи є висвітлення існуючих проблем і перспектив розвитку медичного страхування та шляхи їх удосконалення в Україні.

Для досягнення поставленої мети планується вирішити такі задачі:

1. Визначити сутність та види медичного страхування

2. Розкрити сучасний стан медичного страхування в Україні

3. Знайти оптимальні рішення покращення медичного страхування в України. Розділ 1. Сутність та теоретичні основи медичного страхування та страхової медицини.

1.1 Сутність медичного страхування та страхової медицини

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування.

Медичне страхування – вид особистого страхування на випадок втрати здоров’я від хвороби або внаслідок нещасного випадку.

Медичне страхування застосовується з метою мобілізації та ефективного використання коштів на покриття витрат на медичне обслуговування страхувальників.

Медичне страхування пов'язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

Основні завдання медичного страхування зображені в таблиці 1.1.

101559381915

Основні завдання медичного страхування

00

Основні завдання медичного страхування

155954746172800

3085849175320002507268175260

18727735596

Посередницька діяльність в організації та фінансуванні страхових програм із надання медичної допомоги населенню.

00

Посередницька діяльність в організації та фінансуванні страхових програм із надання медичної допомоги населенню.

335280035560

Розрахунок з медичними, соціальними установами та приватними лікарнями за виконану роботу згідно з угодою через страхові фонди, які формуються за рахунок грошових внесків підприємств, закладів, організацій, громадян.

00

Розрахунок з медичними, соціальними установами та приватними лікарнями за виконану роботу згідно з угодою через страхові фонди, які формуються за рахунок грошових внесків підприємств, закладів, організацій, громадян.

174879035560

Контроль за обсягом та якістю виконання страхових медичних програм лікувально-профілактичними, соціальними закладами і окремими приватними. лікарнями..

00

Контроль за обсягом та якістю виконання страхових медичних програм лікувально-профілактичними, соціальними закладами і окремими приватними. лікарнями..

Таблиця 1.1 Основні завдання медичного страхування

Об'єктом страхування є майнові інтереси, які не суперечать чинному законодавству України, пов'язані із здоров'ям страхувальника (застрахованої особи), а саме – витрати, які пов’язані із отриманням медичної допомоги або медичних послуг при порушенні стану здоров’я, хворобою та втратою працездатності застрахованої особи. Отже, об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Мета його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Суб'єктами медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи .

Страховики - це незалежні страхові організації, які мають статус юридичної особи і ліцензію держави на право здійснювати медичне страхування.

Страхувальники – дієздатні фізичні або юридичні особи, які мають право укладати договори страхування на свою користь або на користь третіх осіб.

Застраховані — це громадяни, на користь яких укладаються договори страхування. Якщо фізична особа укладає договір страхування відносно себе самої, то страхувальник і застрахований є однією особою.

У медичному страхуванні страховим випадком є звернення застрахованої особи під час дії відповідного договору до медичної установи (з передбачених у договорі страхування) у разі гострого захворювання, загострення хронічного захворювання, травми або інших нещасних випадків з метою дістати консультативну, профілактичну або іншу допомогу, яка потребує надання медичних послуг у межах їх переліку, передбаченого договором страхування.

Страхове відшкодування здійснюється шляхом оплати медичному закладу вартості медичного обслуговування застрахованої особи у межах страхової суми та переліку видів медичних послуг згідно програми страхування, визначеної договором добровільного медичного страхування.

Договір медичного страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку оплатити медичні послуги, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначений термін та виконувати інші умови договору.

Згідно з інструкцією «Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням» від 15 липня 1996 року було визначено, що страховики можуть отримати ліцензію на два види страхування за напрямком медичного страхування: страхування здоров'я на випадок хвороби та безперервне страхування здоров'я, що проводяться в добровільній формі.

Страхування здоров'я на випадок хвороби передбачає страхування медичних витрат на випадок конкретної хвороби, яка зазначається в договорі страхування.

Наприклад, це можуть бути різні інфекційні хвороби, хвороби серцево-судинної системи, систем дихання. Договір страхування може укладатися стосовно якоїсь однієї хвороби або цілого ряду хвороб, що турбують страхувальника. У разі настання страхового випадку страхова сума або її частина виплачується застрахованій особі. Якщо правила страхування передбачають оплату страховиком надаваних застрахованому медичних послуг, то така оплата здійснюється за його розпорядженням.

Безперервне страхування здоров'я передбачає поліклінічне обслуговування застрахованого (включаючи й аптечне), стаціонарне обслуговування, послуги невідкладної медичної допомоги, а також стоматологічну допомогу.

Воно  проводиться на випадок захворювання, яке триває не менш як два тижні. При цьому договори страхування укладаються на строк не менш як три роки. У разі настання страхового випадку передбачаються послідовні виплати застрахованому в межах терміну та місця дії договору страхування протягом періоду захворювання.

1.2 Обов’язкове і добровільне медичне страхування

Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування.

Медичне страхування може проводитися в обов'язковій і добровільній формах (Таблиця 1.1)

2026920206623

Страхування

00

Страхування

195643525328200360108529972000

3122930228544

Добровільне

страхування

00

Добровільне

страхування

1245870205050

Обов’якове

страхування

00

Обов’якове

страхування

39897052730501772285273409

2943225285253

Страхування життя

Страхування від нещасних випадків

Медичне страхування

Страхування наземного транспорту

Страхування залізничного транспорту

Страхування інвестицій

Страхування фінансових ризиків

Страхування судових витрат

Страхування медичних витрат

Ін. види згідно зі ст.6 Закону України «Про страхування»

00

Страхування життя

Страхування від нещасних випадків

Медичне страхування

Страхування наземного транспорту

Страхування залізничного транспорту

Страхування інвестицій

Страхування фінансових ризиків

Страхування судових витрат

Страхування медичних витрат

Ін. види згідно зі ст.6 Закону України «Про страхування»

469872285253

Страхування спортсменів вищих категорій

Особисте страхування від нещасних випадків на транспорті

Авіаційне страхування цивільної авіації

Страхування засобів водного транспорту

Страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки а шкоду яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту

Ін. види згідно зі ст.7 Закону України «Про страхування»

00

Страхування спортсменів вищих категорій

Особисте страхування від нещасних випадків на транспорті

Авіаційне страхування цивільної авіації

Страхування засобів водного транспорту

Страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки а шкоду яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту

Ін. види згідно зі ст.7 Закону України «Про страхування»

Таблиця1.2. Форми медичного страхування

Обов'язкова форма медичного страхування використовується, як правило, у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров'я, а добровільна - там, де поширені приватні страхові програми.

Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством.

Обов'язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю.

Обов'язкове медичне страхування базується на таких принципах: загальності, державності, некомерційності. Принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни незалежно від статі, віку, стану здоров'я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг. Принцип державності означає, що кошти обов'язкового медичного страхування - це державна власність. Держава забезпечує сталість системи обов'язкового медичного страхування і є безпосереднім страхувальником для непрацюючої частини населення (наприклад, пенсіонерів). Некомерційний характер обов'язкового медичного страхування базується на тому, що його здійснення і прибуток - це несумісні речі. Прибуток від проведення обов'язкового медичного страхування є джерелом поповнення фінансових резервів системи такого страхування і не може бути засобом збагачення. Для обов'язкового медичного страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих. За умовами обов'язкового медичного страхування роботодавці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Частина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих. Частина кожної зі сторін залежить від конкретних економічних умов проведення такого страхування та вартості медичного обслуговування. Із коштів створеного страхового фонду відбувається відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрахованих працівників у разі їхньої непрацездатності через втрату здоров'я. В основу проведення обов'язкового медичного страхування закладаються програми обов'язкового медичного обслуговування. Ці програми визначають обсяги й умови надання медичної та лікувальної допомоги населенню. Програма охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину, який має право ними користуватися. Суб'єктами обов'язкового медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи.

Страхові медичні організації за рахунок сформованих страхових фондів здійснюють оплату медичної допомоги застрахованим, а також інші види діяльності з охорони здоров'я громадян. Медичне страхування як основу спеціалізації страховика важко поєднати з іншими видами страхової діяльності, зважаючи на його специфічність. При проведенні медичного страхування страховикові необхідно мати справу з багатьма клієнтами, які страхуються, повсякденно вирішувати з ними питання з приводу настання страхових випадків і виплати значних за обсягом страхових сум.

Страхові медичні організації несуть відповідальність за необгрунтовану відмову укласти договір обов'язкового медичного страхування, несвоєчасне внесення платежів зі сплати послуг медичної установи, невиконання умов договору медичного страхування. Якщо страхова медична організація не відповідає обґрунтованим вимогам застрахованого, він має право розірвати з нею договір страхування й укласти його з іншою страховою медичною організацією.

Страховики - це незалежні страхові організації, які мають статус юридичної особи і ліцензію держави на право здійснювати медичне страхування. Страхові медичні організації за рахунок сформованих страхових фондів здійснюють оплату медичної допомоги застрахованим, а також інші види діяльності з охорони здоров'я громадян. Медичне страхування як основу спеціалізації страховика важко поєднати з іншими видами страхової діяльності, зважаючи на його специфічність. При проведенні медичного страхування страховикові необхідно мати справу з багатьма клієнтами, які страхуються, повсякденно вирішувати з ними питання з приводу настання страхових випадків і виплати значних за обсягом страхових сум.

Для контролю за якістю медичних послуг у страхових медичних організаціях, як правило, створюються спеціальні експертні комісії, які мають перевіряти в медичних установах правильність установленого діагнозу, лікування тощо. Коли в результаті перевірки виявляться порушення з боку медичної установи, то до неї можуть бути застосовані певні санкції. Крім того, страхова медична організація може замінити медичну установу, в якій обслуговується застрахований. Отже, страхові медичні організації захищають права та інтереси громадян при одержанні ними медичної допомоги згідно з програмами обов'язкового медичного страхування.

Страхова медична організація може бути створена в будь-якій організаційно-правовій формі. Однією з цих форм є акціонерна форма. Акціонерна форма організації страховика дозволяє йому сконцентрувати в себе значні фінансові ресурси і забезпечує дієвий контроль за діяльністю страхових організацій та медичних установ. Водночас, у Західній Європі саме акціонерна форма створення страхових медичних організацій виявилась найбільш непопулярною, оскільки під час здійснення діяльності у сфері охорони здоров'я важко розраховувати на сталі прибутки. У Німеччині, навпаки, ця форма посідає значне місце. При цьому законодавство Німеччини зобов'язує страхові медичні організації значну частину прибутку передавати на користь клієнтів.

Страхові медичні організації здійснюють свою діяльність на основі договорів про співробітництво із медичними установами. У системі обов'язкового медичного страхування страховиком можуть бути і фонди обов'язкового медичного страхування, які являють собою самостійні державні некомерційні фінансово-кредитні установи, створювані для реалізації державної політики в галузі медичного страхування.

Такі фонди створюються на державному і територіальному рівнях.

Страхувальниками в системі обов'язкового медичного страхування для працюючого населення є роботодавці (підприємства, установи, організації; селянські (фермерські) господарства; особи, котрі здійснюють індивідуальну трудову діяльність; особи які займаються підприємництвом без створення юридичної особи; громадяни, які мають приватну практику у встановленому порядку; громадяни, які використовують працю найманих працівників у особистому господарстві; для непрацюючого населення (дітей, школярів, студентів денної форми навчання, пенсіонерів, інвалідів, безробітних, що зареєстровані в установленому порядку) - органи державного управління, виконавчої влади, місцеві адміністрації.

Застраховані - це громадяни, на користь яких укладаються договори страхування. Медичні установи як суб'єкти обов'язкового медичного страхування являють собою ті установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг згідно з програмами обов'язкового медичного страхування (лікувально-профілактичні установи, науково-дослідні інститути, інші установи, що надають різні види медичної допомоги).

Ліцензія - це державний дозвіл медичній установі на здійснення нею певних видів діяльності і послуг за програмами обов'язкового медичного страхування. Ліцензію повинна мати будь-яка медична установа незалежно від форми власності.

Крім того, вона має пройти акредитацію на відповідність установленим професійним стандартам.

Медичні установи здійснюють свою діяльність на підставі договору зі страховими медичними організаціями, який передбачає обов'язок медичної установи надавати застрахованому контингенту медичну допомогу певного обсягу та якості в конкретні строки (у межах програми обов'язкового медичного страхування). У договорі встановлюються обсяг лікувально-діагностичної допомоги і нормативи відшкодування витрат. За надання медичних послуг медичні установи одержують плату.

Медична установа несе відповідальність за відмову в наданні медичної допомоги застрахованому, невідповідність медичних послуг за обсягом та якістю умовам договору зі страховою медичною організацією. Розрахунки з медичними установами здійснюються страховими організаціями за фактично надану застрахованим медичну допомогу чи послугу. Це забезпечує контроль за якістю медичної допомоги та використанням коштів, дає можливість створити економічні стимули для поліпшення обслуговування застрахованих громадян у медичних закладах.

Система обов'язкового медичного страхування зобов'язує страхувальників укладати відповідні договори із страховиками, згідно з якими застраховані мають право на одержання медичних послуг, перелік і обсяг яких установлюється програмами обов'язкового медичного страхування, у медичних установах, включених до системи обов'язкового медичного страхування. При укладенні договору страховик видає страхувальникові страховий договір, а застрахованому - страховий поліс, який має силу договору.

У договорі обов'язкового медичного страхування визначається, що страхова організація бере на себе зобов'язання з оплати медичних та інших послуг, що їх буде надано застрахованому згідно з програмою обов'язкового медичного страхування. У свою чергу, страхувальник зобов'язується сплачувати внески страховій організації. У договорі обумовлюються розмір, строки і порядок внесення страхових внесків, строк дії договору, відповідальність сторін у разі невиконання умов договору, а також порядок вирішення спорів.

Страховий поліс обов'язкового медичного страхування підтверджує право громадянина на одержання медичної допомоги за програмою обов'язкового медичного страхування. Обов'язкове медичне страхування охоплює практично все населення і задовольняє основні першочергові потреби, але воно не може охопити весь обсяг ризиків. Тому незадоволений страховий інтерес реалізується організацією добровільного медичного страхування.

Розглянемо детальніше добровільне медичне страхування (ДМС).

За своїм призначенням медичне страхування є формою захисту інтересів громадян у разі втрати ними здоров'я з будь-якої причини. Воно пов'язане з компенсацією громадянам витрат, зумовлених оплатою медичної допомоги, та інших витрат, пов'язаних із підтримкою здоров'я:

· відвідуванням лікарів та амбулаторним лікуванням;

· придбанням медикаментів;

· лікуванням у стаціонарі;

· отриманням стоматологічної допомоги, зубним протезуванням;

· проведенням профілактичних та оздоровчих заходів тощо.

Суб'єктами добровільного медичного страхування є:

· страхувальники - окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди;

· страховики - страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування;

· медичні установи, що надають допомогу на засоби медичного страхування і також мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності.

Страхові фонди добровільного медичного страхування утворюються за рахунок:

· добровільних страхових внесків підприємств та організацій;

· добровільних страхових внесків різних груп населення;

·добровільних внесків окремих громадян. Добровільне медичне страхування може бути індивідуальним і колективним.

При індивідуальному страхуванні страхувальниками, як правило, виступають окремі громадяни, які уклали договір із страховиком про страхування себе або третьої особи (дітей, батьків, родичів) за рахунок власних грошових засобів.

При колективному страхуванні страхувальником, як правило, є підприємство, організація, установа, яка укладає договір із страховиком про страхування своїх працівників або інших фізичних осіб (членів сімей працівників, пенсіонерів тощо) за рахунок їхніх грошових засобів.

Страхові організації укладають угоди з профілактично-лікувальними закладами (незалежно від форм власності) про надання ними медичної допомоги застрахованим за певну плату, яку зобов'язується гарантувати страховик.

Страховий поліс з добровільного медичного страхування обумовлює обсяг надання медичних послуг, можливість вибору умов отримання медичної допомоги тощо. Програми добровільного медичного страхування розширюють можливості і поліпшують умови надання профілактичної, лікувально-діагностичної та реабілітаційної допомоги.

Договір з добровільного медичного страхування може, зокрема, передбачати:

· ширше право вибору застрахованим пацієнтом медичних установ, лікарів для обслуговування;

· поліпшення умов утримання застрахованого в стаціонарах, санаторіях, профілакторіях;

· надання спортивно-оздоровчих послуг та інших засобів профілактики;

· подовження тривалості після лікарняного патронажу та догляду за пацієнтом у домашніх умовах;

· діагностику, лікування та реабілітацію з використанням методів нетрадиційної медицини;

· розвиток системи сімейного лікаря;

· страхування виплат з тимчасової непрацездатності, вагітності, пологів та материнства на пільгових умовах за строками і розмірами грошових виплат;

· участь у цільовому фінансуванні технічного переозброєння й нового будівництва лікувально-профілактичних установ, підприємств з виробництва медичного устаткування, ліків з правом першочергового отримання послуг або продукції цих підприємств та організацій. Тарифи на медичні та інші послуги з добровільного медичного страхування встановлюються за згодою страховика і медичної установи, що обслуговує застрахованих.

Розміри страхових внесків встановлюються на договірній основі страховика і страхувальника з урахуванням оцінки ймовірності захворювання страхувальника у зв'язку з віком, професією, станом здоров'я тощо.

При співіснуванні обов'язкового та добровільного медичного страхування держава повинна запровадити механізми, які б забезпечували неможливість реалізації програм добровільного медичного страхування за рахунок погіршення реалізації програм з обов'язкового медичного страхування. Мета ДМС — гарантування громадянам (застрахованим особам) при настанні страхового випадку оплати вартості медичної допомоги за рахунок коштів страхових резервів та фінансування профілактичних заходів.

Головні завдання ДМС:

1. забезпечення охорони здоров'я населення;

2. забезпечення відтворення населення;

3. розвиток медичного обслуговування;

4. фінансування системи охорони здоров'я;

5. перерозподіл коштів, що використовуються на оплату медичних послуг, між різними верствами населення.

Особливості ДМС визначаються його місцем в системі соціально-економічних гарантій громадян і полягають у такому:

· ДМС є однією із форм особистого страхування;

· воно є важливим ринковим компонентом, що доповнює системи обов'язкового загальнодержавного медичного страхування і соціального забезпечення;

· програми ДМС обираються за бажанням страхувальника і залежать від його платоспроможності;

· ДМС ґрунтується на принципі страхової солідарності, зміст якої полягає в тому, що застрахована особа отримує медичну допомогу у випадках та обсягах, що визначаються страховим договором згідно зі сплаченим страховим платежем.

Перевищення вартості медичних послуг над внесками страхувальника є можливим завдяки тому, що частина застрахованих, які внесли премії до страхової компанії, не потрапляють у страхову ситуацію і не користуються послугами медичних закладів.

Особливості договорів ДМС:

1. Предметом договору ДМС є зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхової суми (або її частини) страхувальнику (застрахованому) на оплату вартості медичної допомоги (медичних послуг) певного переліку та якості в обсязі обраної страхувальником програми медичного страхування. Ці виплати здійснюються страховиком незалежно від суми, яку має отримати застрахована особа за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, сум за договорами добровільного медичного страхування, укладеними з іншими страховиками, а також суми, що має бути сплачена як відшкодування заподіяної їй шкоди з боку третіх осіб згідно цивільного законодавства України.

2. Одержувачем страхової виплати може бути не тільки застрахована особа, а й лікувальний заклад або компанія, яка забезпечує отримання допомоги (медичних послуг).

3. Договори ДМС передбачають обов'язковість конкретної застрахованої особи, майнові інтереси котрої застраховано.

4. Договори мають трьохсторонній, а подекуди багатосторонній характер.

5. Територія дії договору ДМС не обмежується місцезнаходженням страховики.

Обидва розглянуті види добровільного медичного страхування не передбачають будь-якої виплати після закінчення строку дії договору страхування.

Розділ 2. Сучасний стан медичного страхування в Україні

2.1 Фінансові аспекти страхової медицини

Страхування в минулому характеризувалося тим, що в основному переважали угоди страхової взаємодопомоги, зміст яких полягав у тому, що всі особи, які уклали договори, згоджувалися покривати збитки якогось конкретного учасника їхнього товариства, тобто діяв принцип взаємного розподілу збитків. Виникнення і подальший розвиток обов’язкового медичного страхування й страхової медицини в Україні як системи сягає середини XIX сторіччя і проглядається через призму тодішнього державного устрою країни, коли в царській Росії 26 серпня 1866 року у зв’язку із настанням епідемії холери було прийнято тимчасове положення, згідно з яким власники фабрик і заводів зобов’язувалися організовувати для своїх робітників лікарні(із розрахунку 1 ліжко на 100 осіб). Це й поклало початок формуванню так званої фабрично-заводської медицини, у тому числі в Україні.

Отже, вітчизняне медичне страхування зародилося на Півдні України в кінці 80-х — на початку 90-х років XIX ст. У цей час прогресивна частина підприємців Одеси почала страхувати своїх робітників від шкоди їх здоров’ю на виробництві у діючих тоді приватних загально-страхових товариствах. Згодом, окрім Одеси, страхування поширилося на всі промислові центри Херсонської губернії — Миколаїв, Херсон, Єлізаветград.

Пізніше серед підприємців виникла ідея активного підтримання фабричної інспекції, у компетенції якої були і соціальні питання на виробництві, запровадження власного добровільного взаємного страхування на некомерційній основі тощо. У1899 p. почало діяти «Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів і ремісників від нещасного випадку з їх робітниками і службовцями». У 1912р. в Російській Імперії вийшов закон і було введено обов’язкове медичне страхування.

Відповідальними за створення і діяльність страхових організацій були роботодавці, у страхових товариствах повністю, а у лікарняних касах у їх правління входили і виборні від застрахованих. Внески в товариство страхування від нещасних випадків повністю складалися з відрахувань роботодавців, і суми їх залежали від ступеня небезпечності робіт.

З прийняттям незалежності, Україна самостійно визначає власну політику розвитку економіки та забезпечує соціальні гарантії своїм громадянам. Майже всі держави колишнього СРСР створили умови для розвитку медичного страхування. Україна ж тільки підійшла до цього питання, але підійшла зважено, маючи досвід роботи лікарняних закладів в умовах становлення ринку, створення і розвитку медичного страхування у добровільній формі завдяки страховим компаніям, виникненню лікарняних кас, благодійних організацій і фондів, які проводять велику роботу і на сьогодні мають деякі наукові започаткування, забезпечують потужне фінансування охорони здоров’я з усіх не бюджетних надходжень.

Від соціалістичного періоду своєї історії Україна успадкувала складну і малоефективну систему охорони здоров'я, розвиток якої базувався переважно на екстенсивних засадах. Соціально-політична криза в Україні призвела і до кризи в системі охорони здоров'я та погіршення якості медичного обслуговування населення. Так, у складеному вперше за історію Всесвітньої організації охорони здоров'я рейтингу національних систем охорони здоров'я Україна посіла 79 місце з 191 країни світу. Слабою втіхою може бути те, що США займають 37 сходинку, а Росії відведено 130 місце. За роки незалежності не відбулося кардинального реформування системи охорони здоров'я в Україні, проте відбулися певні зміни у функціонуванні медичної системи.

Найбільш суттєвими є такі:

- різке зменшення частки витрат на охорону здоров'я у структурі ВВП;

- скорочення кількості медичних закладів, перш за все в сільській місцевості

- введення приватного медичного обслуговування;

- запровадження елементів страхової медицини;

- легалізація народної медицини (відбулася й активізація самозванців від народної медицини та різного роду екстрасенсів і "цілителів");

- стихійне розповсюдження принципів ринкової економіки на медичне обслуговування населення, збільшення різного роду легальних і нелегальних поборів з хворих;

- початок створення національної системи забезпечення країни фармацевтичною продукцією;

- прийняття ряду законодавчих актів щодо діяльності медичної галузі;

- започаткована інтеграція національної системи до світової та європейської моделей охорони здоров'я.

Зазначимо, що організація національної системи охорони здоров'я повинна спиратися на основні принципи, визначені ВООЗ з метою втілення в соціальну практику стратегії "Здоров'я для всіх" яке мас базуватися на принципах справедливості, солідарності, доступності. Метою політики та діяльності системи охорони здоров'я має бути "досягнення позитивного стану здоров'я", а не зниження захворюваності, інвалідності та смертності.

В Україні соціально-правовою базою для розвитку системи охорони здоров'я є 49 стаття Конституції, яка визначає право людини на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я має забезпечуватися державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, а медична допомога у державних і комунальних лікувальних закладах надається безоплатно.

У концепції розвитку охорони здоров'я населення України визначені основні стратегічні напрями реформування галузі, що покликані розв'язати дві головні і взаємопов'язані проблеми: як забезпечити ефективну використання наявних ресурсів та які додаткові джерела можна залучити до фінансування галузі,

Отже для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування необхідно:

- втілення в соціальну практику політики пріоритетного розвитку медицини і охорони здоров'я;

- чітке визначення правового статусу громадянина о системі охорони здоров'я ;

- зміни принципів виділення коштів, що повинні розподілятися за нормативом на одного жителя;

- створення страхової системи фінансування охорони здоров'я;

- роздержавлення монопольне існуючої державної системи охорони здоров'я та створення медичних закладів різних форм власності;

- функціонування системи медичної допомоги на засадах вільного вибору громадянином форми та способів медичного забезпечення;

- забезпечення першочергової уваги проблемам організації первинної медико-санітарної допомоги населенню та охороні навколишнього середовища;

- встановлення принципу залежності зарплати медпрацівників від кількості іякості медичних послуг та створення системи правового, економічною тагромадського контролю за якістю медичної допомоги, а також введеннявідповідних санкцій за її не якісне надання.

Медичне страхування має бути складовою частиною системи медичного обслуговування і функціонувати разом з платною і безоплатною медициною.

Законодавчою базою розвитку медичного страхування є прийнятий у січні 1998 року закони про "Основи законодавства України та загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Саме поетапне впровадження страхової медицини стало основою для подолання кризи у медичній галузі і забезпечити формування адаптованої до ринкової економіки принципово нової правової, соціально-економічної, фінансової та організаційної системи взаємовідносин між надавачами та отримувачами медичних послуг, яка побудована на взаємній відповідальності сторін» системі підтримки та контролю з боку органів державної влади та місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що в Україні вже розпочате впровадження системи медичного страхування рядом страхових компаній, з 1997 року запроваджено обов'язкове медичне страхування громадян, які приїздять на відпочинок до Криму.

Спеціальними рішеннями уряду запроваджено лише два види добровільного медичного страхування - на залізницях та іноземних громадян. Крім того, Указом Президента України від 14 листопада 2000 року запроваджено проведення експерименту щодо обов'язкового соціального медичного страхування в місті Києві та Київській області.

Проте ефективне запровадження медичного страхування неможливе без створення відповідної законодавчої бази. Саме таким має стати розроблений і прийнятий Верховною Радою України законопроект "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування". Він, на нашу думку, в існуючому варіанті мас, значні концептуальні недоліки і не може бути прийнятий Верховною Радою України як закон.

Отже, проект Закону потребує суттєвого концептуального удосконалення коригування відповідності до рішення Конституційного Суду України та узгодження з існуючою нормативною базою.

За даними Всеукраїнської науково-практичної конференції: "Обговорення проблем реформування системи охорони здоров’я через впровадження Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”.. Спираючись на рекомендації ВООЗ та реальний рівень бюджетного фінансування охорони здоров'я, обґрунтовано розмір внеску на загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування, що в умовах 2010 року складав би 4 % до бази нарахування. Прогнозні розрахунки даного показника на період до 2040 року засвідчили, що розмір страхового внеску має тенденцію до зниження до 3,1 % у 2040 р. при одночасному зростанні суми страхових виплат в розрахунку на одну застраховану особу з 488,7 грн. у 2010 р. до 1007,1 грн. у 2040 р.

Таким чином, державна політика, спрямована на збереження і зміцнення суспільного здоров'я, повинна базуватися на новій парадигмі системи охорони здоров'я, в центрі якої перебуває не лікарня, а людина з її потребами з охорони здоров'я та медичної допомоги.

2.2 Стан страхової медицини

Розвиток системи охорони здоров’я є надзвичайно важливим явищем. Нажаль, в Україні зі збільшенням відсотку захворюваності населення, гостро постає питання про захист здоров’я людей. Одним із найважливіших компонентів ефективного функціонування економіки та системи охорони здоров’я є медичне страхування.

Медичне страхування – це гарант здоров’я нації в майбутньому. За допомогою страхової медицини в розвинутих країнах Європи вирішується питання гарантованості і доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових ресурсів у сферу охорони здоров’я.

Медичне страхування є формою захисту інтересів громадян у разі втрати ними здоров’я з будь-якої причини. Воно пов’язане з компенсацією витрат, зумовлених оплатою медичної допомоги та інших витрат, пов’язаних із підтримкою здоров’я, а саме з відвідуванням лікарів та амбулаторним лікуванням, придбанням медикаментів, лікуванням у стаціонарі, отриманням стоматологічних послуг, проведенням профілактичних та оздоровчих заходів.

Сьогодні система охорони здоров’я України знаходиться на небезпечно низькому рівні. Експерти вбачають причину її незадовільного стану в недостатньому фінансуванні галузі, в недосконалості законодавства, застарілій моделі медичної освіти. На потреби охорони здоров’я в останні роки виділяється 2,6 – 3,2% ВВП країни. В той час відомо, що при показнику менше 5,0% медична галузь фактично недієздатна. Фінансування з державного бюджету щорічно збільшується, але це не впливає на зниження негативних тенденцій у стані здоров’я. В країні продовжується свідомо утримуватись неефективна і недієздатна система охорони здоров’я, яка не задовольняє ні хворих, ні медиків.

Медичне страхування – це єдиний шлях виходу охорони здоров’я України з глибокої економічної й соціальної кризи. Вирішення всіх цих проблем потребує часу, фінансових ресурсів, відповідних фахівців. Головна роль у розв’язанні вище перелічених проблем відводиться державі. Важливим питанням залишається узгодження політики, направленої на розробку єдиної стратегії щодо впровадження медичного страхування. Держава має розробити систему підготовки відповідних фахівців, запланувати у бюджеті витрати на підвищення зарплати медпрацівникам.

Страхові компанії в свою чергу можуть докласти зусиль у інформуванні населення про медичне страхування. Разом з усіма проблемами Україна має багато можливостей та перспектив щодо розвитку системи медичного страхування. Це територіальне розміщення, яке дозволяє обмінятися досвідом з європейськими країнами, кількість населення, яка потребує якісного медичного обслуговування, наявність кваліфікованого медперсоналу та фахівців у галузі фармацевтики, мікробіології, та багато інших можливостей.

Медичне страхування може проводитися в обов’язковій і добровільній формах. Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров’я і рівень медичного обслуговування. Принцип обов’язкового медичного страхування діє, наприклад, у Франції, Канаді, Німеччині, Нідерландах.

В Ізраїлі Швейцарії переважає добровільне страхування. Ринок медичного страхування в Україні у 2011 році перебував у депресивному стані та продовжував привертати до себе увагу. Вартість програм медичного страхування з початку року зросла на 50-55%. Щоб залучити клієнтів, окремі страхові компанії часто знижують ціни на медичне страхування на 25-35%. За оцінками аналітиків, істотне зростання ринку медичного страхування можливе тільки після введення норми обов’язкового медичного страхування, оплачувати яку повинен роботодавець. Медичне страхування, яке провадиться в обов’язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов’язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Головною перевагою цієї норми буде масовість, що спричинить зниження тарифів на послуги медичного страхування.

Обов’язкове медичне страхування має такі переваги: як цільовий характер, незалежність коштів від держави та відокремленість від інших державних коштів, залучення додаткових позабюджетних джерел фінансування, вирівнювання обсягу та якості медичної допомоги громадянам по всій території країни. В той же час обов’язкове медичне страхування має певні недоліки: можливість ухиляння платників від відрахувань, підвищення вартості робочої сили, залежність від темпів економічного розвитку, необхідність створення відповідних регуляторних органів, що потребує додаткових фінансових ресурсів. Добровільне медичне страхування, на відмінну від обов’язкового, є галуззю не соціального, а комерційного страхування.

Як правило воно доповнює обов’язкове медичне страхування і забезпечує громадянам можливість одержання медичних послуг понад установлені в обов’язкових програмах. Даний вид страхування сприяє поліпшенню соціального захисту громадян і покликаний захищати майнові інтереси, пов’язані із здоров’ям і непрацездатністю

За даними опитувань, що проводяться в Україні, доля громадян, застрахованих в системі добровільного медичного страхування, серед дорослого населення (16 років і старше) склала 4,5% в жовтні 2011 року і 4,7% в листопаді 2012 року. Для багатьох застрахованих страхувальниками виступають працедавці. Доля індивідуальних клієнтів за власною ініціативою, по оцінках більшості страхових компаній, поки незначна .

В європейських країнах частка добровільного медичного страхування у фінансуванні системи охорони здоров’я становить 5-18 %. Аналізуючи витрати середнього українського домогосподарства, можна зробити висновок, що для більшості українського населення добровільне медичне страхування сьогодні є недоступним .

Існує ціла низка проблем, які стримують розвиток медичного страхування в Україні. Серед них можна виділити відсутність системи підготовки спеціалістів, низький рівень зарплат та надходжень премій, безвідповідальність страховиків перед страхувальниками, відсутність законодавства, яке б регулювало медичне страхування, недостатню інформованість населення щодо переваг і недоліків медичного страхування. Основною проблемою, що постає у сфері медичного обслуговування є невідповідність існуючим потребам обсягів коштів, що спрямовуються на фінансування цієї галузі з офіційних джерел. Це явище сприяє розвитку корупції, розвитку тіньової економіки. Діюча система медичного забезпечення в Україні перебуває в глибокій фінансовій кризі, що характеризується нерівномірним розподілом ресурсів у системі, низьким рівнем розвитку надання первинної медичної допомоги, низькою часткою видатків на охорону здоров’я по відношенню до ВВП.

Сьогодні людей, які не мають медичної страховки більше 95%. Тобто перспективи розвитку системи медичного страхування в Україні великі, оскільки потенційних споживачів страхових послуг багато. Але всі намагання будуть марними без належної підтримки держави. Розроблені закони в галузі медичного страхування мають бути ретельно перевірені вітчизняними та зарубіжними спеціалістами, які мають певний досвід в практичному медичному страхуванні.

З усього вище сказаного бачимо, що медичне страхування повинно бути обов’язковим. При добровільному медичному страхуванні споживачами послуг є лише 4,5 % населення. Медичне страхування населення призведе до зростання сильної та здорової нації, а як наслідок-сильної та ефективної економіки. На даному етапі системи охорони здоров’я необхідні радикальні зміни в підготовці та забезпеченні кадрами страхових компаній. Збільшення розміру страхових платежів потребує додаткового залучення в страхову індустрію висококваліфікованих спеціалістів (менеджерів, фінансистів, юристів, програмістів, експертів, брокерів, актуаріїв), які добре знають теорію та передові технології страхування. Реформація системи медичного обслуговування в Україні з подальшим переходом до обов’язкового страхування громадян – шлях, який зможе розв’язати більшість проблем медичної галузі держави.

Така система заходів дозволить створити умови для найбільш повного задоволення потреб населення в одержанні доступної і високоякісної медичної допомоги, зменшить навантаження на державний та місцеві бюджети та долю тіньової медицини в системі медичного обслуговування, допоможе уникнути необґрунтованих витрат на надання зайвих медичних послуг з метою одержання додаткового прибутку, підвищить фінансовий стан працівників медичних установ.

Таким чином, державна політика розвитку медичного страхування як частина загальної соціальної та економічної політики України повинна визначати основні принципи, напрями і форми економічного впливу у сфері соціального захисту населення. Медичне страхування має бути підтримано нормативно-правовою базою, удосконаленням податкової політики та державного нагляду, підвищенням фінансової надійності страховиків, страхової культури населення, підготовкою та перепідготовкою кадрів.

Сьогодні українська охорона здоров'я переживає глибоку кризу, що негативно позначається на стані здоров'я населення. Середня тривалість життя українців значно нижче, ніж в економічно розвинених країнах. В середньому українець живе приблизно на 11 років менше, ніж житель розвиненої європейської країни.

Необхідність введення в Україні обов'язкового соціального медичного страхування постійно обговорюється протягом останніх років. Це вигідно для всіх в однаковій мірі. Державі соціальне медичне страхування дозволить вирішити багато проблем, але перш за все — проблему фінансування охорони здоров'я, а громадяни зможуть розраховувати на більш якісну медичну допомогу. Покращиться забезпечення ліками населення та медичних установ.

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров’я збудь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту що до задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров’я.

Медичне страхування пов’язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров’я.

Соціальна та економічна ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини в країні.

Об’єктом медичного страхування є життя і здоров’я громадян. Мета його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Розділ 3. Напрями удосконалення медичного страхування

3.1 Зарубіжний досвід у реформуванні української медицини

Останнім часом дискусія в українському суспільстві навколо можливості запровадження в Україні так званої «платної медицини» досягла широкого громадського резонансу. Ми перед собою та перед суспільством повинні визнати – в Україні уже давно існує платна медична допомога, хоча вона є не зовсім законною. Як же цивілізовано вирішують це питання у світі? Універсальної моделі чи формули запровадження медичного страхування і відповідно платних медичних послуг не існує. Кожна країна адаптовує ці механізми до власних реалій, – розповідає президент Всеукраїнського лікарського товариства, голова Громадської ради МОЗ України Олег Мусій.

Так у США фінансування охорони здоров`я базується майже виключно на платній основі, яка реалізується через медичне страхування або безпосередньою оплатою громадянами за надану медичну допомогу. Страхова медицина у США значно відрізняється від західноєвропейської. У США відсутня єдина національна система медичного страхування. 75% працюючого населення США страхують їхні роботодавці у приватних страхових компаніях. Пропорція страхових внесків у цілому по країні така: 40% — держава, 40% — роботодавці та 20% — громадяни. Так як Конституція США не передбачає державного забезпечення медичною допомогою всіх громадян, крім соціально незахищених верств населення, тому певна частина населення, чиї доходи нижчі за межу бідності (пенсіонери, бідняки, інваліди), обслуговуються за державними програмами медичного страхування «Медікер» і «Медікейд».У зв’язку з високою вартістю медичної страховки і відносною добровільністю медичного страхування у США незастрахованими та відповідно незахищеними залишаються близько 17% населення країни, які у випадку необхідності звернення до лікаря повинні сплачувати за надану медичну допомогу з власної кишені, а це часто може складати річний і більше дохід громадянина.

Однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхування, є Німеччина. У Німеччині діє принцип обов’язкового медичного страхування, але передбачена можливість виходу певної категорії населення із державної системи та її участь у приватному страхуванні за умови контролю держави за його якістю. Німеччині діє децентралізована система медичного страхування: ним займається близько 1200 страхових кас (страхових фондів) побудованих за професійним принципом (шахтарі, фермери, моряки та ін.), за територіальним принципом та ерзац-каси. В системі медичного страхування величина внесків відповідає ступеню платоспроможності застрахованих. Медичні послуги надаються відповідно до стану здоров'я пацієнта і не залежать від величини його особистих внесків. Ця методика забезпечує солідарне вирівнювання, при якому здорові несуть витрати за хворих, молоді - за осіб похилого віку, забезпечені - за малозабезпечених.

Медичне страхування в Німеччині ґрунтується на двох основних принципах: солідарності та субсидіарності.

Принцип солідарності. Лікарняні каси обов'язкового медичного страхування є товариствами соціальної солідарності: сплачують страхування всі, отримують медичну допомогу тільки ті, хто захворів. Оскільки лікарняні каси зацікавлені в тому, щоб застраховані громадяни хворіли менше, то вони використовують різні засоби мотивації здорового способу життя. Для тих, хто не хворів протягом року, надаються безкоштовні туристичні путівки, проводиться додаткова оплата протезування зубів тощо.

Принцип субсидіарності обумовлює власну відповідальність застрахованих громадян за стан їхнього здоров'я, а в організації роботи лікарняних кас беруть участь платники страхових внесків.

Головна функція уряду стосовно медичного страхування - забезпечення відповідності діяльності страхових кас нормам закону, зокрема, щодо виконання страхових програм.

В Ізраїлі і Швейцарії переважає добровільне страхування здоров`я, а обов`язкове існує лише щодо осіб окремих професій. Велика Британія

У Великій Британії використовується система бюджетного фінансування охорони здоров'я, що обумовлює його державний характер із великим рівнем централізації управління. Закон про страхування, прийнятий у 1912 році, запровадив принцип обов'язковості та охопив обов'язковим медичним страхуванням третю частину населення Англії, Шотландії та Ірландії, практично всіх осіб, які працювали, та службовців за договором найму.

Фінансовою основою Національної системи охорони здоров'я є надходження з податків, які складають 90% бюджету охорони здоров'я. Тільки 7,5% бюджету формується за рахунок внесків роботодавців. Таким чином, Національна система охорони здоров'я практично існує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядом на охорону здоров'я зі статті затрат на соціальні потреби.

Уряд Великої Британії пропонує стимулювати спроби Національної системи охорони здоров'я підвищити ефективність медичної допомоги за рахунок збільшення конкуренції між її різновидами.

Один із найвищих у світі життєвих рівнів має Швеція. Тут страхові закони про медичне страхування були видані в 1898 році. Всезагальне обов'язкове медичне страхування було запроваджено в 1955 році. Воно обіймало всіх громадян у віці від 16 років. Національна система соціального страхування - загальна й обов'язкова для всього населення країни. А медичне та стоматологічне страхування є його невід'ємними частинами. Управління всією системою виконується 26 регіональними бюро соціального страхування, нагляд за діяльністю яких виконує Національна Рада соціального страхування. Затрати на соціальне благо компенсуються за рахунок 25% бюджету центрального уряду, 26% затрат несуть муніципальні та окружні ради та 48% - роботодавці. На охорону здоров'я та медичну допомогу 18% коштів виділяє уряд, 51% - місцеві органи влади, 31% - роботодавці. Однією з особливостей шведської системи страхування є передача застрахованими до страховиків своїх юридичних прав з питань медичного страхування.

Шведська система охорони здоров'я в значній мірі децентралізована. На вищому урядовому рівні Міністерством охорони здоров'я і соціального забезпечення визначаються стратегія і загальне планування розвитку охорони здоров'я, а Національна рада охорони здоров'я і добробуту визначає і контролює роботу служб охорони здоров'я в масштабах всієї країни.

На місцях кожна рада округу забезпечує медико-санітарне обслуговування всіх, хто проживає на території даного округу. Вона є власником всіх державних медичних установ округу і всіх фінансових коштів, які розподіляє між ними.

У Франції медичне страхування було введено в 1910 році у вигляді фондів взаємодопомоги, а починаючи з 1928 року ці фонди були перетворені у страхові компанії. На сьогодні у Франції існує єдина ієрархія страхових кас, діє вертикальна система медичного страхування: могутня страхова організація - Національна страхова організація (національна каса страхування найманих робітників), що знаходиться під контролем Міністерства соціального забезпечення та праці й обіймає 78% населення, має 129 місцевих відділень, кожне з яких відповідає за страхування в окремому регіоні і не конкурує з іншими. Місцеві відділення мають певну автономію, але, у цілому, підлягають адміністративному контролю з центру Франції зберегли свої страхові компанії, але і вони, у цілому, підпорядковані загальним правилам, встановленим урядом. Ці фермерські та інші професійні страхові каси обіймають 12% населення. Фірми й організації щомісячно відраховують у фонд ОМС до 36% грошових коштів, з яких утримується 6,5% із заробітної плати працівників.

Цей вид соціального захисту населення є обов'язковим для всіх категорій працівників і службовців. Здійснюється обов'язкове страхування студентів і школярів. Окремі категорії громадян самостійно купують страховий медичний поліс. На практиці використовуються колективні й індивідуальні страхові договори, що укладаються для покриття трьох основних ризиків: смерті, тимчасової непрацездатності, інвалідності чи хвороби. Більшість страхових компаній віддає перевагу комплексному страхуванню.

Система охорони здоров`я Канади в основному спирається на лікарів первинного медичного догляду, які становлять 51% від усіх лікарів-практиків. Вони є проміжною ланкою між пацієнтом та лікарями-спеціалістами і клінікою, контролюючи діагностичні обстеження та відпуск ліків за рецептами. Окрім загальнодержавної системи медичного страхування, провінції та території також забезпечують медичним обслуговуванням ту частину населення, якій потрібні додаткові медичні послуги, — людей похилого віку, дітей та безробітних. Це і безкоштовні ліки, і стоматологічна допомога, і послуги окуліста, і протезування та інвалідні візки.

Медичне страхування в Канаді є системою ощадних рахунків, коли всі кошти належать робітникові й невитрачені на лікування залишки накопичувально переходять із року в рік. Це дозволяє капіталізуватися коштам ринку медичних послуг, а з іншого боку, ця система відразу привертає увагу споживачів медичних послуг, надаючи їм упевненість у тому, що ці відрахування назавжди залишаються їхньою власністю. Проте і тут є один недолік — окремому індивідууму може знадобитися дуже дороге лікування і його накопичувального рахунку просто невистачить. Тим часом держава почала здійснювати додаткові страхові платежі на випадок екстра витрат від повного до часткового покриття, залежно від віку та стану здоров’я пацієнта. З іншого боку, ця модель страхування вважається економною, оскільки зацікавлена участь пацієнта і усуває зайві видатки.

На сьогодні саме Канадська система охорони здоров’я вважається однією з найкращих у світі, де саме пацієнт та його кошти у розумінні «платної медицини» є найбільш захищеними.

Заслуговує на увагу також і досвід оплати медичних послуг та надання медичної допомоги у такій країні як Бельгія, де пацієнт всю суму сплачує безпосередньо лікарю, а потім страховий фонд (лікарняна каса) повертає йому витрачені кошти. Залежно від виду надання медичних послуг та хвороби і до якого рівня надання медичної допомоги звернувся хворий ці кошти повертаються чи повністю, чи частково. Також заслуговує на увагу система виплати громадянам бонусів за здоров’я, коли людина яка не звертається за медичною допомогою певний час та веде здоровий спосіб життя отримує за це кошти.

Підсумовуючи вищенаведене доводиться констатувати, що універсальної, чи найкращої системи надання медичної допомоги та оплати за них у світі не існує. Кожна країна обирає свій шлях самостійно.

Отже, в Україні медичне страхування, як загальнообов'язкове на даному етапі фінансується за рахунок державного бюджету. Тому враховуючи вище зазначене, на мою думку, потрібно констатувати на реформуванні системи охорони здоров'я, і тому система охорони здоров'я повинна починатися, перш за все, з укріплення фінансової основи галузі, із зміни загальної схеми фінансування, що передбачає обов'язковий перехід від бюджетної системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової системи, що фінансується при активній участі підприємств, установ, організацій різних форм власності з елементами добровільного медичного страхування населення. І на мою думку, при цьому головним і визначальним повинно стати поєднання бюджетного фінансування та комерційного медичного страхування. Я вважаю, що в цих умовах медичне страхування повинно поділятись на три рівні:

- перший рівень: виділення коштів з бюджету на надання мінімальних медичних послуг ( перша допомога);

- другий рівень: визначення Міністерством охорони здоров'я України переліку хвороб, які будуть лікуватися за рахунок бюджетних коштів;

- третій рівень: комерційне страхування, яке передбачає отримання медичних послуг лише через систему медичного страхування у страхових організаціях.

І як наслідок, поступове впровадження цих елементів дозволить отримувати якісну медичну допомогу кожному громадянину країни.

Безумовно, розвиток медичного страхового сектору в Україні повинен спиратися на добре продуману, довгострокову концепцію страхування, що враховує як сучасне фінансово-економічне становище в державі, так і світовий досвід. В основу концепції має бути покладено вирішення питання обов'язкового медичного страхування громадян встановлення співвідношення між обов'язковим та добровільним медичним страхуванням, визначення фінансових коштів як із розробкою механізму їх отримання, так і механізму контролю за їх використанням. Такі дії, на мою думку, на макроекономічному рівні сприятимуть у майбутньому не лише впровадження процесу медичного страхування зокрема, а й, покращенню всіє системи надання страхових послуг в умовах ринкового управлінського процесу.

Хочеться мати надію, що Україна, при запровадженні страхової медицини, нової системи надання медичної допомоги, введення платної медицини та системи оплати за надані послуги перейме саме позитивний світовий досвід та врахує ті помилки, через які пройшли інші країни.

3.2 Удосконалення системи медичного страхування

Медичне страхування – одна з найважливіших складових ефективного функціонування національної системи охорони здоров'я. Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що медичне страхування є формою захисту від ризику, який загрожує найціннішому в особистому і суспільному плані – здоров'ю і життю людини.

Нині система охорони здоров'я знаходиться в критичній ситуації, яка потребує рішучих дій з боку держави. Бюджетні кошти, які виділяються на медицину, недостатні і дають змогу покрити лише мізерну плату медичного і обслуговуючого персоналу. Практично не фінансуються такі статті витрат, як придбання медикаментів, медичного обладнання, ремонт приміщень, харчування хворих.

Вихід із ситуації, що склалася, експерти галузі вбачають у системі багатоканального фінансування, де особливу роль буде відведено медичному соціальному страхуванню, коли замовником медичних послуг є страховик, оплачуючи реально надані послуги і контролюючи їхню якість. Цей метод існує у багатьох країнах і довів свою ефективність. За прогнозами, із впровадженням обов'язкової страхової медицини сума грошових коштів, що виділяються на рік на медичне обслуговування однієї особи, може збільшитися удвічі.

У Верховній Раді знаходяться кілька відповідних законопроектів, проте жоден з них не є компромісним. Зокрема, на початку 2009 року було винесено на розгляд депутатів законопроект № 3155 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким пропонувалося запровадити в Україні з 1 січня2010 р. загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування.

Автори законопроекту вважають одним з можливих напрямів реформування медицини перехід від системи виключно бюджетного фінансування сфери охорони здоров'я до нової, бюджетно-страхової моделі, що базується на соціальному страхуванні. Вона припускає фінансування цільовими страховими внесками працедавців, фондами соціального страхування, державою, а також за бюджетні кошти різних рівнів.

Баченням страховиків у вирішенні проблеми існування системи обов’язкового медичного страхування є впровадження бюджетно-страхової моделі за якої система фінансування охорони здоров’я буде здійснюватися на трьох рівнях: державне фінансування, обов’язкове медичне страхування та добровільне медичне страхування.

Така модель зокрема закладена в проекті Закону України «Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування», який розроблений за участю представників комітету по охороні здоров’я, материнства і дитинства Верховної Ради України, комітетом по питаннях медичного і особистого страхування Ліги страхових організацій України, асоціації Українського медичного страхового бюро.

Згідно даного законопроекту, медична допомога буде фінансуватися за рахунок бюджетних коштів — це буде перший рівень або базовий, життєзберігаючий.

Другий рівень — основний, здоров’язберігаючий — це обов’язкове медичне страхування, яке оплачується страховими компаніями, котрі мають відповідну ліцензію на здійснення відповідного виду медичного страхування. До страхових компаній, котрі займаються обов’язковим медичним страхуванням ставляться особливі вимоги (досвід роботи, наявність належним чином підготовлених страхових продуктів, зокрема договорів страхування, наявність працівників з відповідним досвідом роботи, фінансові вимоги тощо).

Третій рівень — сервісний, який фінансуватиметься за рахунок програм добровільного медичного страхування та покриватиме все те, що не покривається двома попередніми рівнями.

Трирівнева бюджетно-страхова модель окрім впровадження багатоканального фінансування системи охорони здоров’я та різних рівнів надання медичного обслуговування з правом добровільного вибору громадянами рівня отримання медичної допомоги, дозволить вирішити проблеми у сфери охорони здоров’я, що може значно поліпшити якість та повноту надання медико-санітарної допомоги всім категоріям населення з дотриманням вимог щодо захисту прав пацієнтів.

Необхідним вважається також проведення ряду заходів організаційного характеру, у тому числі, прийняття нормативно-правових актів, які б забезпечили вирішення таких важливих проблем як:

1. Забезпечення конкурентного середовища на ринку медичних послуг у разі прийняття законодавчих актів з питань обов’язкового соціального медичного страхування.

2. Створення умов розвитку добровільного медичного страхування в якості ефективного доповнення до обов’язкового соціального медичного страхування, яке б забезпечувало покриття витрат за надання медичної допомоги, понад або в межах обсягу і рівня, визначених програмами обов’язкового соціального медичного страхування.

3. Посилення зацікавленості роботодавців у турботі про збереження здоров’я своїх

працівників шляхом встановлення економічних стимулів щодо коштів, які направлятимуться підприємствами на добровільне медичне страхування.

4. Законодавче врегулювання питання щодо можливості юридичними особами(роботодавцями) включення витрат на сплату страхових платежів за договорами добровільного медичного страхування своїх працівників до складу собівартості продукції.

5. Підвищення надійності страхових організацій, що працюватимуть у системі добровільного медичного страхування, шляхом встановлення вимог до їхнього ліцензування відповідно до чітко встановлених критеріїв.

6. Забезпечення надходження коштів у систему добровільного медичного страхування, підвищення зацікавленості медичних установ, роботодавців і громадян шляхом створення уніфікованої оптимальної системи класифікації та ціноутворення на медичні послуги.

7. Забезпечення контролю за використанням єдиних стандартів усіма медичними установами, що працюють у системі добровільного медичного страхування, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості та організаційно-правової форми.

Така система заходів дозволить створити умови для найбільш повного задоволення потреб населення в одержанні доступної і високоякісної медичної допомоги, зменшить навантаження на державний та місцеві бюджети та долю тіньової медицини в системі медичного обслуговування, допоможе уникнути необґрунтованих витрат на надання зайвих медичних послуг з метою одержання додаткового прибутку, підвищить фінансовий стан працівників медичних установ.

Реформація системи медичного обслуговування в Україні з подальшим переходом до обов'язкового страхування громадян – шлях, який зможе розв'язати більшість проблем медичної галузі держави.

Висновок

За роки незалежності України в сфері страхових відносин відбулися кардинальні зміни, у ході яких сформувалася нова система страхування,створилися нові для вітчизняної економіки страхові послуги, нові суб'єкти страхових відносин.

Проблеми, які склалися на сучасному страховому ринку України, до кінця невирішені. Відсутність достатньої законодавчої бази, яка б свідчила про проведення державою активної структурної політики на ринку страхових послуг і порівняно невеликий фінансовий потенціал українських страховиків і низький рівень платоспроможності страхувальників, недостатній податковий стимул і низька страхова культура населення стали актуальною проблемою сучасності, що вимагає негайного рішення.

Медична галузь України залишається найменш реформованою, а тому недостатньо пристосованою до сучасних вимог ринкових відносин.

Медичне страхування — це єдиний шлях для виходу охорони здоров'я України з економічної й соціальної кризи.

На сьогодні виникла очевидна необхідність реформування системи охорони здоров'я України. Існуюча система державного фінансування медицини викликає справедливі дорікання як з боку медичного персоналу, так і з боку населення, що обслуговується в державних лікувально-профілактичних установах. Адже якість медичних послуг залишається досить низьким. Посилюються протиріччя між обсягами державних гарантій щодо охорони здоров'я населення й можливостями їхнього бюджетного фінансування.

Отже, на основі аналізу літературних джерел із проблематики запровадження обов'язкового медичного страхування, варто відзначити, що страхування потребує чіткого визначення правових, організаційних та фінансових засад запровадження такої системи. Ефективне забезпечення прав громадян на охорону здоров'я є першочерговим соціальним пріоритетом.

Зараз розвиток системи охорони здоров'я в Україні відбувається в умовах внутрішніх протиріч соціально-економічного розвитку держави. Галузь потерпає від непослідовної соціально-економічної політики, нерівних умов для ведення медичної практики різними суб'єктами господарювання та несприятливого інвестиційного клімату в галузі охорони здоров'я.

Дуже важливо, щоб Україна при запровадженні страхової медицини, нової системи надання медичної допомоги, введення платної медицини та системи оплати за надані послуги перейняла позитивний світовий досвід та врахувала ті помилки, через які пройшли інші країни.

Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов'язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю.

Концепція розвитку системи добровільного медичного страхування в Україні вимагає для своєї реалізації істотного вдосконалення нормативно-методичної бази. Робота в цьому напрямку може будуватися поетапно, поєднуючи зусилля всіх зацікавлених структур: органів державної влади, страхових організацій та медичних установ. Необхідним вважається також проведення ряду заходів організаційного характеру.

Таким чином, потрібна перебудова економіки охорони здоров'я і вона повинна починатися з укріплення фінансової основи галузі, із зміни загальної схеми фінансування, що передбачає обов'язковий перехід від бюджетної системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової системи, що фінансується при активній участі підприємств, установ, організацій різних форм власності з елементами добровільного медичного страхування населення. Таким чином, державна політика розвитку медичного страхування як частина загальної соціальної та економічної політики України повинна визначати основні принципи, напрями і форми економічного впливу у сфері соціального захисту населення.

Список використаної літератури

Опис книг

Книга одного автора:

Новосельська Л.І. Шляхи запровадження медичного соціального страхування в Україні // Науковий вісник. –2008. — № 18.1.

Окунський А. Р. Медичне страхування в Україні: проблеми і перспективи // Медичне право України: проблеми становлення та розвитку. Матеріали I Всеукраїнської науково-практичної конференції., м. Львів. – 2007. — №19.

Мних М.В. Медичне страхування та необхідність його запровадження в Україні / М. В. Мних // Економіка та держава. - 2007. -№ 2. - С. 40-41

Яковлева Т. Соціально-правові передумови запровадження обов’язкового медичного страхування / Т. Яковлева // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – №1

Чкан І.О. Історичні аспекти розвитку медичного страхування в Україні // Економічний простір. — 2008. — — с.19-26.

Терешко Х. Я. Історико-правова регламентація медичного страхування в Україні: деякі аспекти // Медичне право України: проблеми становлення та розвитку. – 2007. — №19. — с.312-317.

Мачуга Н. Проблеми становлення медичного страхування в Україні //Банківська справа. - 2000. - № 5. - C. 23-24

Медичне страхування: різні підходи як шлях до оптимального рішення //Україна BUSINESS. - 2004. - № 7. - C. 3

Рудень В. Виникнення та функціонування системи медичного страхування //Фінанси України. - 2000. - № 1. - C. 76-87

Школіна В. Шляхи розвитку медичного страхування в Україні/ В. Школіна //Економіка. Фінанси. Право. - 2003. - № 10. - C. 35-37

Книга двох авторів:

Рудень В. В. Передумови запровадження обов'язкового медичного страхування/ В. В. Рудень, О. М. Сидорчук //Фінанси України. - 2006. - № 10.

Вороненка Ю. В., Радиш Я. Ф. Медичне право в системі права України: стан і перспективи розвитку // Український медичний часопис. -2006. -№ 5. - С. 5-10.

Інтернет-ресурси:

http://www.day.kiev.ua

http://intkonf.org

http://www.apteka.ua

http://fingid.com/ua

HYPERLINK "http://kredituem.net" http://kredituem.net

РЕЦЕНЗІЯ

на курсову роботу студента: Горача Віталія Олександровича

(прізвище, ім’я, по батькові)

на тему: Медичне страхування та страхова медицина: необхідність запровадження та фінансові аспекти організації.

план роботи затверджено: 04.04.14

п/п

Критерії оцінювання курсової роботи

Бали, що знімаються за порушен-ня вимог

Бали, що знімаються з даної роботи

Примітки

1.

Оформлення курсової роботи не відповідає вимогам:

(значне перевищення обсягу (більше 5 стор.) текстової частини роботи, шрифт та інтервал не відповідають встановленим, відсутня нумерація сторінок, відсутні заголовки пунктів, неправильне оформлення цифрового та графічного матеріалу тощо)

5, 10, 15

2.

Несвоєчасне затвердження плану або несвоєчасна реєстрація курсової роботи

5

3.

Вступ не відповідає вимогам:

(відсутнє обґрунтування актуальності теми та її значимості, не визначені мета і завдання курсової роботи, не представлена характеристика структури роботи)

5, 10

4.

В курсовій роботі відсутня логічна послідовність і науковий стиль викладу

5, 10

5.

Викладення теоретичної частини курсової роботи не відповідає вимогам:

(відсутні глибина, всебічність і повнота викладення теоретичного матеріалу, не показані дискусійні питання тощо )

5, 10

6.

Практична частина курсової роботи не відповідає вимогам:

(відсутній табличний та ілюстративний матеріал або його аналіз, використані „застарілі дані”, наведені дані не пов’язані зі змістом тексту, відсутній аналіз поданого практичного матеріалу або його динаміка тощо)

5, 10, 15, 20

7.

Проблемна частина курсової роботи не відповідає вимогам:

(не виявлена і не поставлена проблема по даній темі, не визначені шляхи вирішення проблем, не зазначено вдосконалення фінансової практики, відсутня власна точка зору чи її аргументація тощо)

5, 10, 15, 20

8.

Висновки не відповідають вимогам:

(не мають зв’язку з результатами дослідження, не підведені підсумки по всіх висвітлених питаннях, не визначені шляхи і напрями вирішення проблемних аспектів теми тощо)

5

9.

Список літератури не відповідає вимогам:

(неправильно оформлений, відсутня законодавча та інформаційна бази, застаріла періодична література тощо)

5

Роботу перевірив:

(прізвище та ініціали наукового керівника)

Кількість балів за виконання курсової роботи

Зміна балів при захисті курсової роботи

Загальна оцінка

за 100-бальною шкалою

Оцінка,

що заноситься до екзаменаційної відомості

за 4-х бальною шкалою

за системою ECTS

Підпис наукового керівника

Дата перевірки курсової роботи

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

курсова1.docx

курсова1.docx
Размер: 95.7 Кб

.

Пожаловаться на материал

Курсова робота. Сутність та теоретичні основи медичного страхування та страхової медицини. Сутність медичного страхування. Обов’язкове і добровільне медичне страхування. Сучасний стан медичного страхування в Україні. Напрями удосконалення медичного страхування

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Заявление о заключении договора обязательного страхованиягражданской ответственности владельцевтранспортного средства

Плееродети. Кто такие плееродети?

Материал к презентации плееродети. Причины появления плееродетей? Последствия от использования наушников. Правило поведения родителей с ребенком – любителем плеера.

Необхідність, процедура, завдання служби безпеки фірми

Поняття, мета, загрози особистій безпеці підприємця. Тестові завдання. Забезпечення економічної безпеки. Сектор режиму і охорони.

Основы психологии

Основы психологии: Учебно-методическое пособие для студентов заочного отделения АГАУ. Научное и житейское понимание психологических явлений.

Средства, преимущественно влияющие на ЦНС

Контрольная работа. Педиатрический факультет. Ситуационные задачи

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok