Менеджмент

МЕНЕДЖМЕНТ

1. Введение в менеджмент

1.1 

Что такое «менеджмент». Основные понятия

1.2

Место менеджмента в системе экономических знаний

1.3

Общий менеджмент и его уровни

1.4

Функциональные области менеджмента

2. История менеджмента

Практика управления имеет древнюю историю, но интерес к управлению как к научной дисциплине появился лишь около века назад.

2.1

Школы в управлении

2.2

Процессный подход

2.3

Системный подход

2.4

Ситуационный подход

3. Организации

Группа – 2 или более человек, взаимодействующих друг с другом таким образом, что каждый из них одновременно оказывает влияние на других и сам испытывает влияние остальных.

Группа становится организацией:

Наличие по крайней мере одной цели (т.е. желаемого конечного состояния или результата), которую принимают как общую все члены данной группы;

Наличие членов группы, которые намеренно работают вместе, чтобы достичь значимой для всех цели.

Формальная организация – имеет официальный статус, создается намеренно, документально оформлена. Имеет иерархию, лидера, цели и задачи, т.п.

Неформальная организация – спонтанно образующаяся группа людей, вступающих в регулярные взаимоотношения для достижения определенных целей, как правило, не связанных с целями формальной организации. У нее также может быть иерархия, свои задачи и лидеры, свои неписанные правила.

Сложные организации имеют набор взаимосвязанных целей.

3.1

Характеристики сложных организаций

3.2

Менеджеры и их роли

3.3

Критерии успеха организации

4.

Внутренние переменные организации

5.1

Характеристики внешней среды для организации

Законы и госрегулирование.

Политика. Национализация, напряженность и т.п.

6.

Стратегическое планирование

6.1

Миссия и цели организации

6.2

Оценка и анализ внешней среды организации

6.3

Управленческое обследование сильных и слабых сторон организации

6.4

Анализ стратегических альтернатив

6.5

Выбор стратегии

6.6

Реализация стратегии

6.7

Оценка стратегии

7. Организация

Организация – процесс создания структуры предприятия, которая дает возможность людям эффективно работать вместе для достижения его целей. Имеется два основных аспекта организационного процесса. Одним из них является деление организации на подразделения соответственно целям и стратегиям («стратегия определяет организацию»). Это то, что многие ошибочно принимают за весь организационный процесс. Более фундаментальный аспект устройства организаций – взаимоотношения полномочий, которые связывают высшее руководство с низшими уровнями работающих и обеспечивают возможность распределения и координации задач.

7.1

Делегирование, полномочия и ответственность

7.2

Линейные и штабные полномочия

7.3

Виды организационных структур

7.4

Характеристики структур

8.1

Модель мотивации поведения через потребности

8.2 Содержательные теории мотивации

Чтобы определить, как и в каких пропорциях нужно применять внутренние и внешние вознаграждения в целях мотивации, администрация должна установить, каковы потребности ее работников. Содержательные теории мотивации как раз и стараются назвать (идентифицировать) потребности, побуждающие людей к действию.

8.2.1

Иерархия потребностей по Маслоу

8.2.2

Теория потребностей МакКлелланда

8.2.3

Двухфакторная теория Герцберга

8.3

Процессуальные теории мотивации

9.

Контроль

9.3

Характеристики эффективного контроля

9.4

Поведенческие аспекты контроля

9.5

Информационно-управляющие системы

10.1

Коммуникационный процесс

10.2

Преграды на пути коммуникаций

10.3

Организационные коммуникации

11.

Принятие решений

11.1

Процесс рационального решения проблем

11.2

Факторы, влияющие на принятие решений

12.

Модели и методы принятия решений

12.1

Основные виды моделей и методов принятия решений

12.2

Методы прогнозирования

13. Групповая динамика

Группа – два лица или более, которые взаимодействуют друг с другом таким образом, что каждое лицо оказывает влияние на других и одновременно находится под влиянием других лиц. Группы, созданные руководством для организации производственного процесса, называются формальными группами. Группы, возникающие спонтанно, называются неформальными группами.

13.1

Формальные группы

13.2

Неформальные организации

14.

Руководство: власть и личное влияние

15. Теории лидерства

15.1

Поведенческий подход к лидерству

15.2

Ситуационный подход к лидерству

15.3

Адаптивное руководство

16.

Управление конфликтами

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

для самостійного вивчення дисципліни

«Менеджмент»

(для студентів 3 курсу заочної форми навчання

за напрямом підготовки 0501 – «Економіка і підприємництво»)

ЗМІСТ

Стор.Вступ……………………………………………………………...4Методичні вказівки до самостійного вивчення окремих тем дисципліни «Менеджмент»……………………………………..6Тема 1. Економічні й соціально-психологічні основи управлінської діяльності. Основні концепції керування як науки……………………………………………………………...6Тема 2. Основні змінні внутрішнього середовищаорганізації і їх взаємодія………………………………………..12Тема 3. Характеристика зовнішнього середовища і чинники, що впливають на ефективність керівництва організацією…...16Тема 4. Процес комунікації і його складов…………………....19Тема 5. Ухвалення рішення – складова частина управлінських функцій. Існуючі моделі формальних і неформальних методів прийняття рішень……………………………………………….22Тема 6. Сутність стратегічного планування і його основні елементи…………………………………………………………29Тема 7. Організація – функція керування……………………..34Тема 8. Основні сучасні теорії мотивації……………………..40Тема 9. Характеристики ефективного контролю……………..44Тема 10. Ефективність управління…………………………….50

Вступ

Можливо, багато хто з Вас задавався питанням, чому деякі компанії досягають успіху в бізнесі, а інші зазнають невдачі? Чим визначається успіх організації і що можна зробити для його досягнення? Щоб знайти відповіді на ці запитання, виникла і розвивається наука менеджменту.

У сучасному широкому розумінні менеджмент - це одночасно система наукових знань, мистецтва й досвіду, втілених у діяльності професійних керівників по досягненню цілей організації шляхом використання праці, інтелекту й мотивів поведінки інших людей. Знання, особисті якості й досвід менеджера взаємно впливають одне на одного. При цьому їх оптимальна комбінація змінюється стосовно:

- рівня відповідальності менеджера (вищий, середній, нижчий);

- функції, яку виконує менеджер (виробнича, інноваційна, фінансова, кадрова, маркетингова, облікова, інформаційна тощо);

- сфери (галузі), в якій виконує свою діяльність організація (виробнича, невиробнича, адміністративна, аграрна тощо).

Це означає, що не існує однакових для всіх компаній шляхів і засобів досягнення успіху. Проте в діяльності всіх менеджерів, незважаючи на те, яку посаду вони обіймають, які функції виконують, в якій сфері працюють, є дещо спільне. Саме це спільне, що визначає закономірності управління, що складає фундамент менеджменту як науки, є предметом курсу "Менеджмент". Конкретно в рамках цього курсу вивчаються: зміст основних функцій управління (планування, організації, мотивації, контролю); аналізуються механізми, способи й інструменти реалізації кожної функції; досліджуються підходи до їх ефективного застосування.

Основними цілями курсу “Менеджмент” є:

1) усвідомлення сутності основних понять і категорій науки управління і загальних закономірностей формування, функціонування і розвитку систем управління;

2) отримання фундаментальних знань про зміст і процеси реалізації функцій управління;

3) розвиток і закріплення навичок використання прийомів, способів та інструментів управління, що виправдали себе на практиці;

4) створення бази для вивчення в майбутньому спеціальних управлінських дисциплін.

Досягненню цілей курсу підпорядкована логіка його викладання, яка реалізує найпоширений у світовій практиці процесний підхід. Цей підхід передбачає послідовне вивчення кожної функції управління за схемою: сутність; основні елементи й етапи; інструменти й механізми їх ефективної реалізації.

Сучасна система підготовки менеджерів базується на тому, що менеджмент - це професія з усіма її атрибутами: рівнем кваліфікації, знаннями, функціями, майстерністю. Але кандидати на цю професію повинні мати певні здібності (вміти будувати стосунки з людьми, долати конфліктні ситуації, приймати раціональні управлінські рішення тощо). Все це обумовлює особливості методики викладання курсу, яка передбачає поєднання  лекцій з активними формами навчання. Разом з тим у процесі вивчення курсу “Менеджмент” наголос робиться на самостійну індивідуальну роботу студентів.

Після вивчення курсу “Менеджмент” студенти повинні мати цілісне уявлення про процес управління будь-якою організацією і його основні етапи, а також володіти практичними способами й прийомами управління, які широко використовують як іноземні, так і вітчизняні фірми.

1. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ОКРЕМИХ ТЕМ ДИСЦИПЛІНИ «МЕНЕДЖМЕНТ»

Тема 1. Економічні й соціально-психологічні основи управлінської діяльності. Основні концепції керування як науки

1. Поняття «менеджмент» і необхідність управління організаціями. Співвідношення категорій «управління», «менеджмент», «адміністрування», «керування». Організація, цілі її діяльності й критерії успіху. Поділ праці в організації і необхідність управління. Характеристика різних поглядів на сутність менеджменту. Поняття «менеджмент» у широкому й вузькому розумінні. Менеджмент як наука і мистецтво. Функції менеджменту, цикл менеджменту.

2. Менеджмент як вид професійної діяльності. Ознаки діяльності менеджера. Сфери менеджменту: виробництво, фінанси, кадри, нововведення, облік, маркетинг. Рівні менеджменту: вищий, середній, нижчий. Ролі менеджера в організації: міжособові; інформаційні; пов`язані з прийняттям рішень. Якості менеджера: технічні здібності; аналітичні здібності; здібності взаємодіяти з людьми; діагностичні здібності; концептуальні здібності. Співвідношення якостей, необхідних менеджеру на різних рівнях управління.

3. Еволюція управлінської думки. Передумови виникнення науки управління. Класична теорія менеджменту: школа наукового управління; адміністративна  школа управління. Неокласична теорія менеджменту: школа поведінки й школа людських стосунків. Кількісна теорія менеджменту: школа науки управління. Інтегровані підходи до управління: процесний підхід до управління; системний підхід до управління;  ситуаційний підхід до управління. Сучасні напрямки розвитку науки управління: тенденція підсилення технократичного аспекту менеджменту; орієнтація на технічні й технологічні нововведення; гуманізація управління; поєднання інтересів бізнесу, суспільства і людини; інтернаціоналізація менеджменту.

Питання для самоперевірки:

  1.  Що таке організація, які загальні риси мають всі організації? Чому організацією необхідно управляти?
  2.  Як Ви розумієте категорії “результативність” і “ефективність”? Чим вони відрізняються?
  3.  Поясніть сутність менеджменту як процесу здійснення функцій управління. Як Ви розумієте погляд на менеджмент як на мистецтво управління?
  4.  Які ознаки діяльності менеджера? Назвіть основні сфери менеджменту й охарактеризуйте рівні менеджменту.
  5.  Які ролі виконують менеджери в організації? Як Ви їх розумієте? Наведіть приклади. Які якості необхідні менеджеру?
  6.  Що нового в науку управління внесла адміністративна  школа? У чому виявляється обмеженість класичної теорії менеджменту?
  7.  Визначте вплив кількісної школи на розвиток управлінської думки.
  8.  Охарактеризуйте сучасні напрямки розвитку науки управління.

Тести для самоперевірки:

  1.  Організація – це:

а) група людей, які працюють спільно для досягнення своїх целей;

б) група людей, діяльність яких координується для досягнення загальної мети;

в) група людей, діяльність яких координується з метою підвищення її ефективності. 

  1.  Менеджмент – це складне явище, що може розглядатись як:

а) специфічний орган і рівень управління в організації;

б) як влада та мистецтво керування;

в) як спосіб, манера спілкування з людьми;

г) як процес та сукупність загальних функцій управління;

д) всі вищезазначені.

е) жодна з наведеного переліку

  1.  Принципи управління вперше були сформульовані в рамках:

а) школи наукового управління;

б) процесного підходу до управління;

в) адміністративної школи управління;

г) поведінкового підходу до управління.

  1.  Процесний підхід до управління зосереджений на вивченні:

а) взаємозв’язку функцій управління;

б) шляхів підвищення продуктивності праці робітників;

в) шляхів прийняття оптимального рішення;

г) єдності взаємозв’язаних частин організації;

д) мотивів поведінки людини в організації.

  1.  Системний  підхід до управління зосереджений на вивченні:

а) взаємозв’язку функцій управління;

б) шляхів підвищення продуктивності праці робітників;

в) шляхів прийняття оптимального рішення;

г) єдності взаємозв’язаних частин організації;

д) мотивів поведінки людини в організації.

Термінологічний словник

Адміністрування – поняття, що поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.

Адміністративна школа управління (класична теорія організації) - система поглядів на менеджмент, що опрацьовували підходи до удосконалення управління організацією в цілому (А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард).

Вертикальний поділ праці – відокремлення роботи з координації дій від самих дій, що координуються.

Горизонтальний поділ праці - поділ загальної роботи в організації на її складові частини.

Ефективність - наслідок того, що правильно створюються потрібні речі

Керування – поняття, що поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку й мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.

Менеджер – людина, яка займає постійну керуючу посаду, наділена повноваженнями і приймає в їх межах рішення з певних видів діяльності організації.

Менеджмент – поняття, що використовується переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).

Менеджмент (у вузькому розумінні) –це процес планування, організації, мотивації та контролю організаційних ресурсів для результативного й ефективного досягнення цілей організації.

Менеджмент (у широкому розумінні) – уміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей.

Ознаки діяльності менеджера: 1) керування роботою одного або кількох співробітників організації; 2) управління частиною або всією організацією; 3) наявність певних повноважень і прийняття в межах цих повноважень рішень, що матимуть наслідки для інших співробітників організації.

Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей.

Процесний підхід до управління - система поглядів на менеджмент, що розглядає управління як серію взаємозв’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у певній послідовності.

Ролі менеджера в організації: 1) головний керівник – символічний голова, в обов’язки якого входить виконання звичайних дій керівника (прийом відвідувачів, участь у церемоніях тощо); 2) лідер – керівник, що відповідає за наймання, навчання та мотивацію працівників; 3) зв’язуюча ланка – керівник, що забезпечує зовнішні контакти (листування, участь в нарадах на стороні тощо); 4) той, хто приймає інформацію – керівник, який розшукує і отримує різну інформацію (обробка пошти, особисті контакти, поїздки тощо); 5) той, хто розподіляє інформацію – керівник, який передає отриману інформацію членам організації; 6) представник – керівник, який передає інформацію для зовнішніх контактів організації, діє як експерт; 7) підприємець – керівник, який шукає можливості для удосконалень, ініціює нове, забезпечує його реалізацію; 8) той, хто усуває порушення –забезпечує коригування курсу дій у випадку виникнення відхилень від планів; 9) той, хто розподіляє ресурси – керівник, що розподіляє в межах своєї компетенції ресурси організації (розробка бюджетів); 10) той, хто проводить переговори – керівник, який представляє організацію на зовнішніх переговорах.

Системний підхід до управління - система поглядів на менеджмент, що розглядають організацію як систему в єдності частин, з яких вона складається, і зв’язків з її зовнішнім середовищем.

Ситуаційний підхід до управління - система поглядів на менеджмент, що одночасно визнає подібність загальних процесів управління і специфічність прийомів управління, вибір яких залежить від конкретної ситуації.

Управління – найбільш загальне поняття, що поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів (технічні системи, господарські системи, суспільні системи, державні системи тощо).

Цикл менеджменту – процес виконання функцій менеджменту в певній послідовності (планування – організація – мотивація – контроль).

Школа людських відносин - система поглядів на менеджмент, що досліджували переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації.

Школа науки управління (кількісний підхід) - система поглядів на менеджмент, що розглядали управління як систему математичних моделей та процесів. У центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, за допомогою якої управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей і взаємозв’язків.

Школа наукового управління – система поглядів на менеджмент, що спрямовані на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці (Ф. Тейлор, Френк та Ліліан Гілбрет, Г. Форд, Г. Гант).

Школа організаційної поведінки - система поглядів на менеджмент, що концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, що знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

Якості, необхідні успішному менеджеру: 1) технічні здібності - здатність кваліфіковано, професійно, зі знанням справи виконувати роботу на своїй ділянці, технічні прийоми конкретної діяльності; 2) аналітичні здібності - здатність ідентифікувати ключові фактори тієї або іншої ситуації, визначати як вони взаємодіють і які з них вимагають найбільшої уваги; 3) діагностичні здібності - здатність ставити діагноз проблем організації, тобто визначати їх симптоми й причини виникнення; 4) здатність взаємодіяти з людьми - здатність налагоджувати сприятливі стосунки із співробітниками організації); 5) концептуальні здібності - здатність усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки в організації, координувати діяльність окремих частин організації для досягнення поставлених цілей найбільш продуктивним способом.

Рекомендована література

  1.  Бодди Д., Пейтон Р. Основы менеджмента. – СПб: Питер, 1999. – С. 18 - 53.
  2.  Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, – 3-е изд. – М.: Гардарика, 1999. –  С. 11 - 42.
  3.  Дафт Р. Менеджмент. – СПб.: Питер, 2000. – С. 48-74.
  4.  Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – С.113-149.
  5.  Мильнер Б.З. Теория организации. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 480 с.
  6.  Робінс С.П., Деченсо Д.А. Основи менеджменту / Пер. з англ. А. Олійник та ін. - К.: "Основи", 2002. - С. 36 - 53.     
  7.  Румянцева З.П. , Филипов Н.Б., Шрамченко Т.Б. Общее управление организацией: принципы и процесы: 17-модульная программа для менеджеров "Управление развитием организации". Модуль 3. - М.: ИНФРА-М, 2000-М, 2000 - С. 25 - 68, 72 - 106.  
  8.  Фисун К.А., Ачкасов А.Е., Груба Г.И., Фисун И.В. Основы менеджмента: Конспект лекций  и практикум для самостоятельного изучения дисциплины студентами и слушателями ФПО и ЗО спец. 6.050107, 7.050107 – «Экономика предприятия», 6.050201, 7.050201 – «Менеджмент организаций», 6.050106, 7.050106- «Учет и аудит».  – Харьков: ХНАГХ, 2007.

Тема 2. Основні змінні внутрішнього середовища

організації і їх взаємодія

1. Основні внутрішні чинники організації. Цілі, структура управління, завдання, технології, люди – чинники, що визначають різницю між організаціями. Три основних аспекти людського фактору: поведінка окремих людей, поведінка людей в групах, характер поведінки лідера і його вплив на поведінку окремих людей в групах. Індивідуальна характеристика особистості: здібності, обдарованість, сприйняття, точка зору, цінності. Вплив середовища на особистість і поведінку.

2. Взаємозв’язок внутрішніх чинників в організації.

Питання для самоперевірки:

  1.  Що таке внутрішне середовище організації? З яких компонентів воно складається ?
  2.  Чи може організація мати більш ніж одну місію?
  3.  Проаналізуйте наведені приклади місії фірми на відповідність вимогам до слушно сформульованої місії:

а) місія фірми AVIS, яка займається прокатом автомобілів: “Стати швидко зростаючою компанією з найбільш високим рівнем прибутку серед всіх компаній, які займаються прокатом і орендою транспортних засобів без водіїв”;

б) місія невеликого рекламного агентства: “Стати найавторитетнішою компанією у своєму географічному регіоні, яка пропонує вичерпний асортимент рекламних послуг у справі забезпечення творчих контактів виробників продукції або послуг з їх клієнтами”.

  1.  Які вимоги потрібно враховувати при визначенні цілей організації?
  2.  Проаналізуйте властивості особистості й вплив середовища на поведінку співробітників організації.

Тести для самоперевірки:

  1.  Основними об'єктами менеджерського аналізу соціально-технічних факторів внутрішнього середовища організації є:

а) цілі, структура, завдання, технології, люди;

б) адміністративний апарат, фінанси, нормативні документи, матеріальні потоки;

в) показники використання основного капіталу, зворотного капіталу, трудових ресурсів, природних факторів, політики ціноутворення;

г) витрати, доход, обсяг реалізації продукції, ціна, рентабельність організації.

  1.  Місія організації – це:

а) взаємозв’язаний комплекс заходів щодо підвищення життєздатності організації в конкурентній боротьбі;

б) основний загальний орієнтир її діяльності, чітко визначена причина її існування, особлива роль;

в) процес контролю зовнішніх факторів для визначення майбутніх можливостей і загроз;

г) компоненти, що непрямо впливають на організацію;

д) немає правильної відповіді.

  1.  Вимоги до правильно сформульованих цілей:

а) структурованість;

б) орієнтація у часі;

в) відповідність ціннісним орієнтаціям керівника;

г) реалістичність і досяжність;

д) мобілізація працівників на результативну діяльність;

е) конкретність і вимірюваність;

ж) узгодженість;

з) письмове формулювання.

  1.  Лідерство можна визначити як:

а) можливість впливати на поведінку інших людей;

б) формально санкціоноване право впливати на підлеглих;

в) таку поведінку однієї особи, яка вносить зміни в поведінку інших людей;

г) здатність  однієї особи поєднувати різні джерела влади для впливу на іншу особу або групу людей.

5. Технологія – це:

а) процес конверсії (перетворення) входів в організацію (людських, фінансових, фізичних та інформаційних ресурсів) у виходи з організації (продукція, послуги, прибутки/збитки);

б) процес визначення обсягів і змісту кожного виду робіт в організації;

в) процес забезпечення досягнення цілей організації шляхом постійного спостереження за її діяльністю і усунення відхилень, які при цьому виникають.

Термінологічний словник

Внутрішній аналіз – процес оцінки факторів, що піддаються управлінню та контролю з боку організації, тобто факторів, що є результатом діяльності або бездіяльності її керівництва.

Завдання організації – це заяви організації про те, як, за допомогою чого вона збирається виконувати свою місію.

Координація робіт – процес узгодження дій усіх підсистем організації для досягнення її цілей.

Лідерство – здатність чинити вплив на окремих осіб та групи осіб в процесі спрямування їх діяльності на досягнення цілей організації.

Мета – кінцевий стан, якого організація прагне досягти в певний момент у майбутньому.

Місія організації – це уявлення про призначення організації з погляду самої організації.

Організаційна структура - абстрактна категорія, що характеризується трьома організаційними параметрами: 1) ступенем складності; 2) ступенем формалізації; 3) ступенем централізації.

Особистість - людина як носій яких-небудь властивостей і якостей

Технологія (у широкому розумінні) –процес конверсії (перетворення) входів в організацію (людських, фінансових, фізичних та інформаційних ресурсів) у виходи з організації (продукція, послуги, прибутки/збитки).

Рекомендована література

  1.  Блинов А.О., Бутырин  Г.Н., Добреньков Е.В. Управленческий консалтинг корпоративных организаций.- М.: ИНФРА, 2002
  2.  Большаков А.С. Менеджмент. Стратегия успеха. Философия и теория науки управления. – М.: ЛИТЕРА, 2001
  3.  Герчикова И,Н. Менеджмент: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.
  4.  Джеффи Дж. Фокс . Как стать генеральным директором. -  М.: АЛЬПИНА, 2003
  5.  Пер.Дженстер, Дэвид Хасси. Анализ сильных и слабых сторон компании. Определение стратегических возможностей. – СПБ.: Вильямс, 2003
  6.  Рогожин С. В., Рогожина Т.В. Теория организации: Уч. пособие. – М.: «Экзамен», 2004
  7.  Фисун К.А., Ачкасов А.Е., Груба Г.И., Фисун И.В. Основы менеджмента: Конспект лекций  и практикум для самостоятельного изучения дисциплины студентами и слушателями ФПО и ЗО спец. 6.050107, 7.050107 – «Экономика предприятия», 6.050201, 7.050201 – «Менеджмент организаций», 6.050106, 7.050106- «Учет и аудит».  – Харьков: ХНАГХ, 2007.

Тема 3. Характеристика зовнішнього середовища і чинники, що впливають на ефективність керівництва організацією

1. Зовнішні чинники прямого впливу: постачальники, трудові ресурси, установи державного регулювання, споживачі, конкуренти, профспілки.

2. Зовнішні чинники непрямого впливу: стан економіки, міжнародні події, науково-технічний прогрес, соціокультурні й політичні зміни, вплив групових інтересів.

3. Взаємозв’язок чинників зовнішнього середовища. Складність, рухливість, невизначеність зовнішнього середовища.

Питання для самоперевірки:

  1.  Що таке зовнішнє середовище організації? З яких компонентів воно складається?
  2.  За яким критерієм зовнішнє середовище організації поділяють на середовище прямого і непрямого впливу?
  3.  Розкрийте особливості впливу факторів міжнародного середовища на діяльність організації.
  4.  З якою метою у процесі стратегічного планування здійснюється аналіз зовнішнього середовища й внутрішніх можливостей організації?

Тести для самоперевірки:

  1.  Об'єкти зовнішнього середовища організації:

а) люди й організації, з якими організація безпосередньо взаємодіє;

б) природні й кліматичні умови, в яких функціонує розглянута організація;

в) все те, що перебуває за межами даної організації;

г) формальні й неформальні організації й об'єднання.

  1.  Зовнішне середовище прямого впливу включає…

а) фактори, що безпосередньо впливають на операції  організації і зазнають на собі прямий вплив цих операцій;

б) фактори, що можуть не чинити прямого впливу на діяльність організації, однак позначаються  на ній.

  1.  Середовище непрямого впливу як фактор зовнішнього оточення включає такі чинники:

а) рівень науково-технічного прогресу; стан економіки країни; соціокультурні чинники; політичні чинники й т.п.;

б) постачальники матеріалів, устаткування, енергії, капіталу, робочої сили; споживачи (реальні, потенційні), конкуренти (марочні, галузеві) й т.п.

  1.  Політичне середовище — це:

а) сукупність законів, державних установ і структур, які впливають і обмежують діяльність компаній і окремих осіб у даному суспільстві;

б) природні ресурси, що використовуються як сировина для виробництва; екологія, на яку справляє вплив будь-яка діяльність людини, у тому числі маркетингова;

в) сукупність чинників, що впливають на купівельну спроможність споживачів і структуру споживання.

  1.  Постачальники — це:

а) компанії і приватні особи, які забезпечують компанію і її конкурентів матеріальними ресурсами, необхідними для виробництва товарів і послуг;

б) групи, які є прямими (у разі безпосереднього спілкування) або непрямими об’єктами для порівняння, або зразками для наслідування в процесі формування поглядів або поведінки окремої людини.

в) група компаній, які пропонують товари або групи товарів, які значною мірою є взаємозамінними. Сукупність усіх виробників товару або послуг.

Термінологічний словник

Аналіз конкурентів — виявлення основних конкурентів, оцінювання їхніх цілей, стратегій, сильних і слабких сторін, а також можливих дій у відповідь; визначення конкурентів, яких потрібно або атакувати, або уникати.

Економічне середовище — сукупність чинників, що впливають на купівельну спроможність споживачів і структуру споживання.

Зовнішнє середовище опосередкованого впливу включає: економічну, соціальну, політико-правову, технологічну, екологічну, міжнародну компоненти тощо.

Зовнішнє середовище прямого впливу містить: постачальників, споживачів, конкурентів та інших економічних партнерів (наприклад банки).

Зовнішній аналіз – процес оцінки зовнішніх щодо організації факторів.

Рекомендована література

  1.  Блинов А.О., Бутырин  Г.Н., Добреньков Е.В. Управленческий консалтинг корпоративных организаций.- М.: ИНФРА, 2002.
  2.  Джеффи Дж. Фокс . Как стать генеральным директором. -  М.: АЛЬПИНА, 2003.
  3.  Пер.Дженстер, Дэвид Хасси. Анализ сильных и слабых сторон компании. Определение стратегических возможностей. – СПБ.: Вильямс, 2003.
  4.  Рогожин С. В., Рогожина Т.В. Теория организации. Уч. пособие. – М.: «Экзамен», 2004.
  5.  Щур Д.Л. Труханович Л.В. Кадры предприятия. 300 образцов должностных инструкций. Практическое пособие – М.: Д и С, 2003.
  6.  Фисун К.А., Ачкасов А.Е., Груба Г.И., Фисун И.В. Основы менеджмента: Конспект лекций  и практикум для самостоятельного изучения дисциплины студентами и слушателями ФПО и ЗО спец. 6.050107, 7.050107 – «Экономика предприятия», 6.050201, 7.050201 – «Менеджмент организаций», 6.050106, 7.050106- «Учет и аудит».  – Харьков: ХНАГХ, 2007.

Тема 4. Процес комунікації і його складові

1. Процес комунікації. Поняття “комунікація” та її роль у системі управління. Модель процесу комунікації. Основні етапи процесу комунікації (формування концепції обміну інформацією; кодування і вибір каналу;  передавання повідомлення; декодування; усвідомлення змісту ідеї відправника; зворотній зв’язок). Змістовна характеристика етапів процесу комунікації.

2. Міжособові та організаційні комунікації. Основні методи міжособових комунікацій: усна; письмова; невербальна. Переваги й недоліки кожного з методів міжособових комунікацій. Поняття «організаційні комунікації». Формальні і неформальні комунікації в організації. Міжрівневі, горизонтальні та діагональні комунікації. Комунікаційні мережі. Базові типи комунікаційних мереж і критерії ефективності їх застосування. Мережа неформальних комунікацій.

3. Управління комунікаційними процесами. Перешкоди на шляху до ефективної комунікації: фільтрація; вибіркове сприйняття; семантичні перешкоди; поганий зворотній зв’язок; соціокультурні відмінності між відправником та одержувачем повідомлення; інформаційні перевантаження. Методи подолання перешкод до ефективної комунікації. “Вікно Джохарі”. Стиль міжособових комунікацій. Стратегії підвищення ефективності комунікацій.

Питання для самоперевірки:

  1.  Дайте визначення поняття  “комунікація” і поясніть, чому вона є важливою для менеджера.
  2.  Назвіть основні елементи комунікації.
  3.  Як відбувається процес комунікації? Охарактеризуйте зміст основних етапів процесу комунікації.
  4.  Які Ви знаєте методи комунікації? У чому переваги й недоліки кожного з них?
  5.  Охарактеризуйте основні форми невербальної комунікації.
  6.  Які фактори і як обумовлюють вибір носія інформації для комунікації в ситуаційній моделі Ленгела-Дафта?
  7.  Що таке формальні й неформальні комунікації? Яку роль відіграють неформальні комунікації в управлінні організацією?
  8.  У чому Ви бачите специфіку нисхідних, висхідних і горизонтальних комунікацій? Які типи повідомлень передаються в їх межах?
  9.  Які фактори перешкоджають ефективній комунікації? Поясніть механізми їх впливу на комунікаційний процес.
  10.  За допомогою яких методів можна подолати перешкоди до ефективної комунікації та удосконалити комунікаційні процеси в організації?

Тести для самоперевірки:

  1.  Організаційні комунікації – це:

а) комунікації між двома або більше організаціями;

б) обмін інформацією, що забезпечує взаєморозуміння між відправником та одержувачем інформації;

в) комунікації між двома або більше особами;

г) комунікації з урахуванням ієрархії влади в організації.

  1.  Комунікація – це:

а) обмін інформацією між двома або більше особами;

б) передача інформації однієї особи іншій;

в) обмін інформацією, який забезпечує взаєморозуміння між  відправником та одержувачем інформації.

  1.  Комунікаційна мережа являє собою:

а) сукупність каналів комунікації;

б) сукупність методів комунікації;

в) форму поєднання індивідуумів, які беруть участь в процесі комунікації;

г) сукупність засобів комунікації.

  1.  Мережа неформальних комунікацій називається:

а) розкладеною мережею;

б) ланцюговою мережею;

в) “виноградною лозою”;

г) кільцевою мережею.

  1.  Письмове повідомлення постачальника про зміну умов поставки являє собою:

а) вербальну комунікацію;

б) висхідну комунікацію;

в) нисхідну комунікацію;

г) горизонтальну комунікацію;

д) неформальну комунікацію.

Термінологічний словник

Відправник – особа, яка генерує інформацію, що призначена для передачі.

Висхідні комунікації – передача інформації з нижчих рівнів управління на вищі.

Горизонтальні комунікації – обмін інформацією між членами однієї групи або співробітниками рівного рангу.

Декодування - перекладання отриманого повідомлення у форму, зрозумілу для отримувача.

Діагональні комунікації – комунікації, що перехрещують функції і рівні управління організації, проходять крізь них.

Зворотній зв’язок - процес передачі повідомлення у зворотному напрямку: від одержувача до відправника.

Канал комунікації – засіб, за допомогою якого передається інформація.

Кодування – процес трансформації (перетворення) інформації у повідомлення за допомогою слів, інтонацій голосу, рисунків, жестів, виразів обличчя тощо.

Комунікації – процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами.

Невербальна комунікація – обмін інформацією, який здійснюється без використання слів (натомість застосовуються різні символи).

Низхідні комунікації – передача інформації з вищих рівнів управління на нижчі.

Одержувач – особа, для якої призначена інформація, що передається.

Перешкоди ("шуми") – все, що спотворює (викривлює) сутність або зміст повідомлення.

Повідомлення - закодована за допомогою будь-яких символів інформація, призначена для передачі.

Стиль міжособових комунікацій – манера поведінки особи в процесі обміну інформацією.

Рекомендована література

  1.  Бодди Д., Пейтон Р. Основы менеджмента. – СПб: Питер, 1999. – С. 261-292.
  2.  Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, – 3-е изд. – М.: Гардарика, 1999. –  С. 378-391.
  3.  Дафт Р. Менеджмент. – СПб.: Питер, 2000. – С. 530-558.
  4.  Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – С.165-193.
  5.  Робінс С.П., ДеЧенцо Д.А. Основи менеджменту / Пер. з англ. А.Олійник та ін. – К.: Основи, 2002. – С. 472-491.
  6.  Фисун К.А., Ачкасов А.Е., Груба Г.И., Фисун И.В. Основы менеджмента: Конспект лекций  и практикум для самостоятельного изучения дисциплины студентами и слушателями ФПО и ЗО спец. 6.050107, 7.050107 – «Экономика предприятия», 6.050201, 7.050201 – «Менеджмент организаций», 6.050106, 7.050106- «Учет и аудит».  – Харьков: ХНАГХ, 2007.

Тема 5. Ухвалення рішення – складова частина управлінських функцій. Існуючі моделі формальних і неформальних методів прийняття рішень

1. Основи теорії прийняття рішень. Розширене й вузьке поняття “прийняття рішень”. Фактори, що впливають на процес прийняття рішень. Місце прийняття рішень у процесі управління. Моделі теорії прийняття  рішень: класична; поведінкова; ірраціональна.

2. Процес прийняття рішень. Інтуїтивна і раціональна технології прийняття рішень. Етапи раціональної технології прийняття рішень: діагноз проблеми; накопичення інформації про проблему; опрацювання  альтернативних варіантів; оцінка альтернатив; прийняття рішення. Людський і організаційний фактори у процесі  прийняття рішення. Індивідуальне й групове прийняття рішень. Методи творчого пошуку альтернативних варіантів.

3. Методи обґрунтування управлінських рішень.  Класифікація методів обґрунтування управлінських рішень. Кількісні і якісні методи. Можливості та сфери застосування аналітичних, статистичних,  теоретико-ігрових методів та методів математичного програмування. Інструменти обґрунтування управлінських рішень. Сутність і цілі використання платіжної матриці. Побудова “дерева рішень” і вибір оптимального варіанту. Обґрунтування рішень в умовах невизначеності. Теоретико-ігрові методи. Переваги й недоліки використання кількісних методів. Експертні методи прийняття рішень.

Питання для самоперевірки:

  1.  Що розуміється під процесом прийняття рішень в теорії управління?
  2.  На яких припущеннях побудована класична модель прийняття рішень?
  3.  Чим відрізняються між собою поведінкова і класична моделі прийняття рішень?
  4.  Що є характерною рисою ірраціональної моделі прийняття рішень?
  5.  З яких етапів складається раціональна технологія прийняття рішення?
  6.  В якій послідовності здійснюється процес оцінки альтернативних варіантів?
  7.  За яких умов доцільно використовувати:
  •  аналітичні методи;
  •  статистичні методи;
  •  методи математичного програмування;
  •  теоретико-ігрові методи;
  •  експертні методи.
  1.  У чому сутність методу “платіжна матриця”?
  2.  Поясніть механізм використання методу “дерево рішень”.
  3.  Що таке ціна гри і «сідлова точка»?
  4.  Як Ви розумієте   категорії “чиста стратегія” і “змішана стратегія”?

Тести для самоперевірки:

  1.  Класична теорія прийняття рішень спирається на поняття:

а) “обмеженої раціональності”;

б) “раціональності”;

в) “досягнення задоволення”.

  1.  Актуальність інформації – це:
а) властивість інформації бути зрозумілою для адресата;

б) стислість і чіткість викладення інформації;

в) її очевидність, що ґрунтується на її демонстрації;

г) наявність відомостей, необхідних і достатніх для прийняття раціонального управлінського рішення;

д) немає правильної відповіді.

  1.  Сутність методу фокальних об’єктів:

а) удосконалення об’єкта, що аналізується, за допомогою комплексу запитань;

б) проведення дискусії з обговорення ідей вдосконалення об’єкта, що аналізується;

в) систематичне дослідження всіх варіантів, що випливають із закономірностей побудови об’єкта, що аналізується;

г) перенесення ознак випадково обраних об’єктів на об’єкт, що аналізується.

  1.  Метод вирішення задач, в яких результати одного прийнятого рішення впливають на наступні рішення:

а) метод “платіжна матриця”;

б) метод “дерево рішень”;

в) метод теорії статистичних рішень;

г) метод теорії ігор.

  1.  Теорія ігор застосовується для обґрунтування вирішення ситуацій, невизначеність яких обумовлена:

а) наявністю фактора ризику прийняття неоптимального рішення;

б)відсутністю адекватних аналітичних і статистичних методів обґрунтування рішень;

в) свідомими діями розумного противника;

г) об’єктивними обставинами, які невідомі або мають випадковий характер.

  1.  Фірма визначила наступні вихідні дані для побудови графіка беззбитковості:
  •  ціна одиниці продукції  –    45;
  •  умовно-змінні витрати на одиницю продукції  –    30;
  •  умовно-постійні витрати  – 1200.

Точка беззбитковості в цьому випадку дорівнює:

а) 45 шт.

б) 50 шт.

в) 75 шт.

г) 80 шт.

Термінологічний словник

Аналітичні методи обґрунтування управлінських рішень - методи, що встановлюють аналітичні (функціональні) залежності між умовами вирішення задачі (факторами) і її результатами (прийнятим рішенням).

Змішані стратегії - стратегії, що визначають рішення гри без сідлової точки шляхом використання кількох чистих стратегій.

Ірраціональна модель прийняття рішення передбачає, що рішення приймається без дослідження альтернатив.

Кількісні методи обґрунтування управлінських рішень (методи дослідження операцій) – методи, що застосовуються за умов, коли фактори, які впливають на вибір рішення, можна кількісно визначити й оцінити.

Класична модель прийняття рішення передбачає, що особа, яка приймає рішення, повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії у процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.

Критерій актуальності інформації визначається відповідністю інформації об’єктивним інформаційним потребам.

Критерій комунікативності інформації визначається властивістю інформації бути зрозумілою для того, кому вона адресована.

Критерій лаконічності інформації визначається стислістю та чіткістю викладення інформації (досягається за рахунок високої згорнутості інформації без втрати її необхідної повноти).

Критерій несуперечливості інформації означає, що окремі частини однієї і тієї самої інформації не повинні суперечити одна одній.

Критерій переконливості інформації визначається доведеністю інформації, яка примушує вірити в її достовірність.

Критерій повноти інформації визначається наявністю відомостей, включаючи суперечливі, які необхідні й достатні для прийняття рішення.

Критерій своєчасності інформації визначається здатністю задовольняти інформаційну потребу у прийнятний для виконання строк.

Критерій точності інформації визначається ступенем відповідності інформації оригіналу.

Метод "дерева рішень" – метод обґрунтування управлінських рішень, що застосовується у ситуаціях, коли результати одного рішення впливають на подальші рішення, тобто для прийняття послідовних рішень.

Метод платіжної матриці – метод оцінки кожної альтернативи як функції різних можливих результатів реалізації цієї альтернативи.

Методи математичного програмування – методи вирішення екстремальних задач з кількома змінними.

Методи теорії ігор – методи, що використовуються для обґрунтування управлінських рішень в умовах невизначеності ситуації, яка є наслідком свідомих дій розумного супротивника.

Методи теорії статистичних рішень – методи, що використовуються для обґрунтування управлінських рішень в умовах невизначеності ситуації, яка є наслідком дії об'єктивних обставин, що невідомі або носять випадковий характер.

Основна задача теорії ігор - визначення стратегії, застосування якої гарантує кожному гравцю оптимальний виграш, тобто стратегію, відхилення від якої здатне тільки зменшити виграш.

Очікуваний ефект - це сума можливих результатів реалізації альтернативи за різних ситуацій, помножених на імовірність настання кожної з них.

Парні ігри з нульовою сумою - ігри, в яких беруть участь тільки дві сторони, при цьому одна сторона виграє рівно стільки, скільки програє інша.

Поведінкова модель прийняття рішення враховує вплив сукупності численних обмежуючих і суб’єктивних факторів на процес прийняття рішень.

Поняття “обмеженої раціональності” означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте);

Прийняття рішення (загальне визначення) – це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації.

Прийняття рішень (у вузькому розумінні) - вибір кращого рішення з численних альтернатив. Необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою, тобто процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанта, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.

Прийняття рішень (у розширеному розумінні) охоплює увесь процес управління (прийняття рішень, їх виконання та контроль результатів їх реалізації).

Сідлова точка – елемент в платіжній матриці гри, який є мінімальним у своєму рядку і одночасно максимальним у своєму стовпчику.

Статистичні методи обґрунтування управлінських рішень - методи, що ґрунтуються на збиранні й обробці статистичних матеріалів та врахуванні випадкових впливів та відхилень.

Управлінське рішення - первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.

Чисті стратегії – це пара стратегій (для кожного з гравців), які перехрещуються у сідловій точці.

Якісні методи обґрунтування управлінських рішень – методи, що використовуються в умовах, коли фактори, які визначають прийняття рішення, не можна кількісно охарактеризувати або вони взагалі не піддаються кількісному вимірюванню.

Рекомендована література

  1.  Гибсон Дж. Л., Иванцевич Д.М., Донелли Д.Х. – мл. Организации: поведение, структура, процессы: Пер. с англ. – 8-е изд. – М: ИНФРА-М, 2000. – XXVI, 662 с.
  2.  Дафт Р. Менеджмент. – СПб.: Издательство "Питер", 2000. – 832 с.
  3.  Завадський Й.С. Менеджмент: Management. – Т. 1. – Вид. 2-е. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. – 542 с.
  4.  Колпаков В.М. Теория и практика принятия управленческих решений: Уч. пособие. – К.: МАУП, 2000. – 256 с.: ил.
  5.  Литвак Б.Г. Разработка управленческого решения: Учебник – М.:Дело, 2000. – 392 с.
  6.  Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 702 с.
  7.  Ременников В.Б. Разработка управленческого решения: Уч. пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 140 с.
  8.  Румянцева З.П. и др. Общее управление организацией: принципы и процессы: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 3. – М.: «ИНФРА-М», 1999. – 336 с.
  9.  Смирнов Э.А. Управленческие решения. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 264 с. – (Серия «Вопрос-ответ»).
  10.  Фатхутдинов Р. А. Управленческие решения: Учебник. 4-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 283 с.

Тема 6. Сутність стратегічного планування і його основні елементи

1. Сутність планування як функції управління. Поняття “планування”. Місце планування серед функцій управління. Основні елементи системи планування. Етапи процесу планування: визначення цілей; розробка стратегії; надання стратегії конкретної форми. Типи планів в організації.  Ситуаційні фактори планування: рівень управління; життєвий цикл організації; ступінь невизначеності середовища.

2. Цілі управлінського планування. Поняття “мета” в управлінні та класифікація цілей організації.  Традиційний процес постановки цілей. Концепція управління за цілями (концепція МВО). Зміст основних етапів управління за цілями. Переваги й недоліки управління за цілями.

3. Стратегічне планування. Поняття “стратегія”. Значення і необхідність розробки стратегії.  Елементи стратегії. Рівні стратегії: загальнокорпоративна стратегія; стратегія бізнесу; функціональна стратегія. Піраміда стратегій. Процес формулювання стратегії. Визначення місії фірми. Зовнішній аналіз: сприятливі можливості та загрози. Внутрішній аналіз: сильні й слабкі сторони організації. SWOT-аналіз. Визначення конкретних цілей діяльності організації. Аналіз стратегічних альтернатив і вибір стратегії. Методи вибору загальнокорпоративної стратегії.  Вибір стратегії бізнесу (типові стратегії М. Портера). Функціональні стратегії. Надання стратегії конкретної форми. Тактичні й оперативні плани. Програми. Політика. Стандартні операційні процедури. Правила.

Питання для самоперевірки:

  1.  Як Ви розумієте сутність планування як функції управління?
  2.  В якій послідовності здійснюється процес планування?
  3.  Які типи планів організації Ви знаєте?
  4.  У чому полягає сутність процесу управління за цілями? Чим відрізняється традиційний процес постановки цілей від методу управління за цілями?
  5.  Що Ви розумієте під терміном “стратегія”?
  6.  Чому необхідно визначати стратегію? З яких елементів складається стратегія?
  7.  В якій послідовності здійснюється процес формулювання стратегії?
  8.  Як можна класифікувати загальнокорпоративні стратегії?
  9.  Як Ви розумієте сутність стратегії контролю над витратами?
  10.  У чому Ви бачите різницю між програмами й проектами?
  11.  Чим відрізняються політика, стандартні операційні процедури і правила?

Тести для самоперевірки:

  1.  В основу стратегії диференціації покладена:

а) ідея сегментації ринку;

б) орієнтація на обмежену частину асортименту продукції;

в) орієнтація на відповідну групу споживачів;

г) принцип поставки на ринок продукції з унікальними властивостями.

  1.  Стратегія бізнесу опрацьовується фірмою для визначення:

а) бізнесу, яким передбачає займатись фірма;

б) шляхів використання своїх конкурентних переваг;

в) оптимального використання усіх ресурсів фірми.

  1.  Синергічний ефект - це:

а) результат трансформаційного процесу в системі;

б) ефект цілісності;

в) ієрархія системи;

г) сукупність зв’язків між елементами системи.

д) вплив зовнішнього середовища на систему

  1.  Послідовність здійснення процесу формулювання стратегії:

а) визначення цілей діяльності;

б) внутрішній анализ;

в) зовнішній анализ;

г) визначення місії;

д) аналіз стратегічних альтернатив.

  1.  Послідовність реалізації етапів процесу управління за цілями (МВО):

а) самоконтроль;

б) планування дій;

в) періодична звітність;

г) встановлення целей.

Термінологічний словник

Бюджети – плани, в яких здійснюється розподіл ресурсів між окремими видами діяльності й підрозділами організації.

Глобальні фактори - умови і тенденції, що утворюються у макросередовищі організації.

Довгострокові плани – плани, розраховані на перспективу 3-5 років і враховують зміни в зовнішньому середовищі організації та її вчасну реакцію на них.

Завдання організації – це заяви організації про те, як, за допомогою чого вона збирається виконувати свою місію.

Короткострокові плани – плани, що складаються на період до 1 року і, як правило, не змінюються.

Мета планування - створення системи планових документів, що визначають зміст і певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації.

Метод “пакетного менеджменту” - метод поділу груп (пакетів) продукції організації відповідно до їх рейтингу за двома критеріями.

Надання стратегії конкретної форми - це впровадження стратегії, перетворення стратегії у конкретні дії організації.

Оперативні плани – плани, в яких стратегія деталізується у розрахованих на короткий термін рішеннях щодо змісту, виконавців і способів виконання певних дій.

Орієнтири – плани, що мають характер напрямку дій і не прив’язують управління до жорстких конкретних цілей, тобто надають у певних межах свободу для маневру.

Підфункції планування: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування.

Політика – загальне керівництво для дій і прийняття рішень, своєрідний “кодекс законів організації”, що визначає, в якому напрямку слід діяти.

Правила – опис змісту дій, які вимагаються від виконавця. Це найбільш вузька форма планів, що повторюються. Сутність будь-якого правила полягає у тому, що воно вказує, слід чи не слід виконувати певні дії.

Програми – плани, що охоплюють достатньо велику кількість дій, які не повторюються в майбутньому.

Проекти – плани, що за своєю сутністю схожі на програми, але відрізняються від них своєю широтою і складністю. Звичайно, проекти є складовою частиною більш широкої програми.

Розподіл ресурсів –спосіб розподілу обмежених ресурсів організації між окремими підрозділами. Пропорції розподілу ресурсів визначаються вибором сфери стратегії.

Синергія – це ефект цілісності, можливість отримання додаткового ефекту за рахунок інтеграції всіх можливостей організації. Синергічний ефект виникає як результат інтегрованої реалізації всіх елементів стратегії.

Стандартні операційні процедури (СОП) - послідовність конкретних дій, які має здійснити виконавець за певних обставин. СОП –випробувані способи дій у ситуаціях, що часто повторюються.

Стратегія – генеральна довгострокова програма дій і порядок розподілу пріоритетів і ресурсів організації для досягнення її цілей.

Стратегія диференціації спрямована на надання товарам або послугам якостей, більш привабливих для споживачів проти продукції конкурентів.

Стратегія контролю за витратами ґрунтується на зменшенні власних витрат на виробництво продукції проти витрат конкурентів.

Стратегія фокусування – зосередження виробництва продукції або надання послуг для окремих сегментів ринку.

Сфера стратегії – засоби адаптації організації до свого зовнішнього середовища.

Рекомендована література

  1.  Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, – 3-е изд. – М.: Гардарика, 1999. – 528 с.
  2.  Дафт Р. Менеджмент. – СПб.: Питер, 2000. – 612 с.
  3.  Дойль П. Менеджмент: стратегия и тактика. – Спб.: Питер, 1999. – 560 с.
  4.  Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 701 с.
  5.  Основы менеджмента: Уч. пособие для вузов / Под. ред. А.А. Радугина. – М.: Центр, 1998. – 432 с.
  6.  Румянцева З.П. и др. Общее управление организацией: принципы и процессы: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 3. – М.: «ИНФРА-М», 1999. – 336 с.
  7.  Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів. – Тернопіль: Карт-бланш, 1997. – 456 с.
  8.  Фисун К.А., Ачкасов А.Е., Груба Г.И., Фисун И.В. Основы менеджмента: Конспект лекций  и практикум для самостоятельного изучения дисциплины студентами и слушателями ФПО и ЗО спец. 6.050107, 7.050107 – «Экономика предприятия», 6.050201, 7.050201 – «Менеджмент организаций», 6.050106, 7.050106- «Учет и аудит».  – Харьков: ХНАГХ, 2007.

Тема 7. Організація – функція керування

1. Сутність функції організації. Сутність функції організації і її місце в системі управління. Поняття “організаційна діяльність”. Складові організаційної діяльності. Організаційна структура як результат організаційної діяльності: ступінь складності; ступінь формалізації, ступінь централізації.

2. Основи теорії організації. Класична теорія організації: принципи організації А. Файоля; модель бюрократичної організації М. Вебера. Характеристики “ідеальної бюрократії”. Сильні й слабкі сторони бюрократичної моделі організації. Поведінковий підхід у теорії організації:  організаційна теорія Р. Лайкерта. Переваги й недоліки поведінкового підходу в теорії організації. Ситуаційний підхід в теорії організації: ситуаційні фактори формування організаційної структури (технологія,  розміри організації; середовище; стратегія). Результати досліджень взаємозв’язків технологія – структура Дж. Вудворд і Ч. Перроу. Вплив розмірів організації  на її структуру. Механістична і органічна структура Т.Барнса і Дж. Сталкера. Характер впливу середовища на структуру організації в концепції Лоуренса-Лорша. Взаємозв’язок стратегії і структури. Форми організаційних рішень за Г. Мінцбергом (проста структура, машинна бюрократія, професійна бюрократія, дивізіональна форма, адхократія).

3. Основи організаційного проектування. Проектування робіт в організації: аналіз виробничих операцій; проектування робіт. Методи перепроектування робіт: ротація робіт; формування робочих модулів; розширення роботи; збагачення роботи; використання альтернативних графіків; створення інтегрованих робочих команд; створення автономних робочих команд; «гуртки якості». Модель характеристик роботи Р. Хекмана. Департаменталізація.   Базові схеми департаменталізації: функціональна; продуктова; географічна; за групами споживачів. Делегування повноважень. Елементи процесу делегування. Типи повноважень: лінійні; штабні; функціональні. Діапазон контролю. Типи посадових зв’язків підлеглий–керівник за В.А. Грайкунасом. Фактори, що впливають на частоту та кількість посадових зв’язків. Висока та плоска структури управління. Механізми координації. Вертикальна координація: прямий контроль, стандартизація. Горизонтальна координація: взаємні комунікації; тимчасові робочі групи; комісії. Нетрадиційні засоби координації.

4. Типи організаційних структур управління.  Лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, дивізіональна, матрична організаційні структури. Фактори формування організаційної структури управління. Переваги й недоліки різних типів організаційних структур. Методи вибору типу організаційної структури.

5. Управління організаційними змінами. Сутність організаційних змін. Процес організаційних змін. Модель процесу організаційних змін К. Левіна. Етапи процесу організаційних змін: визначення необхідності змін; визначення цілей організаційних змін; діагноз; планування змін і вибір техніки змін; здійснення змін; оцінка змін. Причини опору організаційним змінам і методи подолання опору змінам. Вибір тактики проведення організаційних змін.

Питання для самоперевірки:

  1.  Як Ви розумієте категорії  “організація”, “організаційна діяльність”, “організаційна структура”? Як вони  пов`язані між собою?
  2.  У чому полягають особливості організації як функції управління? Чим обумовлюється складність реалізації функції організації?
  3.  З яких етапів складається процес проектування робіт в організації? Дайте їх стислу характеристику.
  4.  Поясніть зміст процесу делегування повноважень. Дайте загальну характеристику лінійних, функціональних і штабних повноважень.
  5.  За допомогою яких механізмів здійснюється координація діяльності співробітників і структурних одиниць організації?
  6.  Дайте порівняльну характеристику лінійної і функціональної організаційних структур (принципи побудови, основні переваги і недоліки, сфери застосування).
  7.  Який принцип покладено в основу дивізіональної організаційної структури? У чому її переваги й недоліки?
  8.  Охарактеризуйте сутність матричної організаційної структури? У чому її переваги й недоліки?
  9.  Які Ви знаєте методи вибору типу організаційної структури управління?
  10.  Як Ви розумієте категорію “організаційні зміни”?

Тести для самоперевірки:

  1.  Департаменталізація – це процес:

а) розподілу завдань і повноважень по їх виконанню між співробітниками апарату управління;

б) призначення керівників структурних підрозділів організації;

в) розподілу загальної роботи в організації на окремі складові частини;

г) групування робіт і видів діяльності в певні блоки;

д) формування ієрархії управління.

  1.  Діапазон контролю це:

а) кількість рівнів управління в організації;

б) кількість зв’язків між робітниками в даному підрозділі;

в) кількість менеджерів в організації;

г) кількість робітників, безпосередньо підпорядкованих даному менеджеру.

  1.  Децентралізація означає:

а) підвищення рівня розподілу праці в організації;

б) збільшення кількості структурних підрозділів в організації;

в) використання більшої кількості правил і норм, що регламентують діяльність співробітників організації;

г) передачу права прийняття рішень з вищих рівнів управління на нижчі.

  1.  Створення комісій являє собою механізм:

а) вертикальної координації; 

б) горизонтальної координації;

в) діагональної координації;

г) немає правильної відповіді.

  1.  Штабні повноваження – це:

а) повноваження, що передаються від начальника безпосередньо підлеглому і далі іншим підлеглим за ланцюгом команд;

б) повноваження, делеговані особам, які здійснюють консультативні і обслуговуючі функції щодо лінійних керівників;

в) повноваження, делеговані особам, які в межах своєї компетенції пропонують або забороняють які-небудь дії підлеглим лінійних керівників;

Термінологічний словник

Базові параметри робіт (за Р. Хекманом): 1) сполучення навичок – ступінь, в якому робота вимагає варіювання різних дій для використання різних навичок та здібностей; 2) визначеність – ступінь, в якому робота вимагає завершеності або ідентифікації окремих частин; 3) значущість – ступінь, в якому робота впливає на діяльність інших співробітників організації; 4) самостійність (автономність) – ступінь, в якому робота забезпечує незалежність працівника у встановленні графіку роботи та процедур її виконання; 5) зворотній зв’язок – ступінь, в якому робота вимагає отримання чіткої інформації про ефективність її виконання.

Базові схеми департаменталізації: 1) функціональна – за основними функціями управління в організації; 2) продуктова – за окремими видами продуктів, що виробляються організацією; 3) територіальна – за географією фізичного розташування окремих підрозділів організації; 4) орієнтована на споживача – за принципом задоволення потреб найбільш значущих для організації споживачів.

Встановлення діапазону контролю - визначення кількості працівників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові.

Делегування повноважень – процес передачі керівником частини своєї роботи і необхідних для її виконання повноважень підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання.

Департаменталізація - групування робіт і видів діяльності і певні блоки (групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо).

Децентралізація - передача права прийняття певних рішень з вищих рівнів управління на нижчі.

Діапазон контролю – кількість робітників, безпосередньо підлеглих даному менеджеру.

Змістовність роботи – відносний ступінь впливу працівника на роботу або на її середовище: самостійність в плануванні та виконанні роботи, самостійність у визначенні ритму роботи, участь у прийнятті рішень тощо.

Комісія – постійна група, яка сформована з представників різних підрозділів організації з метою вирішення певної довгострокової проблеми або виконання довгострокового завдання.

Координація робіт – процес узгодження дій усіх підсистем організації для досягнення її цілей.

Методи перепроектування робіт: 1) ротація робіт – переміщення працівників через певні проміжки часу з однієї роботи на іншу. Ротація робіт може бути як горизонтальною так і вертикальною; 2) формування робочих модулів – ротація у відносно короткі проміжки часу, наприклад, впродовж одного робочого дня; 3) розширення роботи - горизонтальне розширення роботи за рахунок збільшення кількості операцій і зменшення частоти повторення циклу. 4) збагачення роботи - процес поглиблення роботи, підвищення її змістовності. 5) використання альтернативних графіків роботи .

Неформальна організація – система взаємозв’язків між співробітниками організації, які виникають і розвиваються спонтанно (не санкціоновано).

Обсяг роботи - кількість операцій та/або задач, які виконуються одним працівником, і частота їх повторення.

Оперативна (тимчасова робоча) група – група, яка створюється з працівників різних підрозділів для виконання спеціального завдання або вирішення специфічної короткострокової проблеми.

Організаційна діяльність – процес усунення керівником невизначеності і конфліктів між людьми щодо роботи або повноважень і створення середовища, придатного для їх спільної діяльності.

Організаційна культура – комплекс цінностей, пріоритетів, неписаних правил, що впливають на ведення справ організацією і в організації.

Організаційна структура - абстрактна категорія, що характеризується трьома організаційними параметрами: 1) ступенем складності; 2) ступенем формалізації; 3) ступенем централізації.

Організаційні зміни - будь-яка зміна в одному або кількох елементах організаційної діяльності.

Організація – функція управління, в межах якої здійснюється поділ робіт між окремими працівниками та їх групами і узгодження їх діяльності.

Повноваження лінійні – повноваження, які передаються від начальника безпосередньо його підлеглому і далі іншим підлеглим.

Повноваження функціональні - повноваження, що дозволяють особі, якій вони передаються, в межах її компетенції пропонувати або забороняти певні дії підлеглим лінійних керівників.

Повноваження штабні – повноваження, які передаються особам, що здійснюють консультативні, обслуговуючі функції щодо лінійних керівників.

Поділ праці - поділ загальної роботи в організації на окремі складові частини, достатні для виконання окремим працівником відповідно до його кваліфікації і здібностей.

Створення механізмів координації - забезпечення вертикальної і горизонтальної координації робіт і видів діяльності.

Ступінь складності організаційної структури – кількість виразних ознак організації (вертикальних рівнів в ієрархії управління, структурних підрозділів).

Рекомендована література

  1.  Бодди Д., Пейтон Р. Основы менеджмента. – СПб: Питер, 1999. – С. 513 – 666.
  2.  Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, – 3-е изд. – М.: Гардарика, 1999. – С. 249 – 377.
  3.  Дафт Р. Менеджмент. – СПб.: Питер, 2000. – С. 306 – 397.
  4.  Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – с. 307 – 358.
  5.  Мильнер Б.З. Теория организации. – М.: ИНФРА-М, 2001. – С. 17 – 56, 104 – 123, 306 – 353, 379 – 389.
  6.  Основы менеджмента: Учеб. пособие для вузов / Под. ред. А.А. Радугина. – М.: Центр, 1998. – С. 312 – 336.
  7.  Румянцева З.П. и др. Общее управление организацией: принципы и процессы: 17-модульная программа для менеджеров "Управление развитием организации". Модуль 3. – М.: ИНФРА-М, 2000. – С. 195 – 221.
  8.  Смирнова В.Г. и др. Организация и её деловая среда: 17-модульная программа для менеджеров "Управление развитием организации". Модуль 2. – М.: ИНФРА-М, 2000. – С. 46 – 58, 122 – 128.

Тема 8. Основні сучасні теорії мотивації

1. Поняття і сутність мотивації. Організація як соціальна система. Значення людського фактору в управлінні. Поняття “мотивація”. Взаємозв`язок потреб, спонукань, цілей і дій робітника в моделі процесу мотивації. Внутрішнє і зовнішнє винагородження як інструменти мотивації. Історичний аспект мотивації.

2. Змістовні теорії мотивації.  Сутність змістовного підходу до мативації. Теорія ”ієрархії потреб” А. Маслоу. Теорія ERG К. Альдерфера. Теорія потреб Д. МакКлеланда. Теорія “мотиваційної гігієни” Ф. Герцберга. Метод збагачення праці.

3. Процесні теорії мотивації. Сутність процесного підходу до мотивації. Теорія “очікувань” В. Врума. Теорія справедливості С. Адамса. Модель Портера-Лоулера.

Питання для самоперевірки:

  1.  Як Ви розумієте поняття “потреби” і “спонукання”? Чим вони відрізняються ?
  2.  Що таке внутрішнє і зовнішнє винагородження?
  3.  Дайте визначення категорії “мотивація”.
  4.  Як пов’язані між собою потреби, спонукання, цілі, дії і винагороди в моделі процесу мотивації ?
  5.  Які ідеї покладено в основу теорії ієрархії потреб А.Маслоу?
  6.  В якій послідовності задовольняються потреби людини згідно теорії ERG К. Альдерфера ?
  7.  У чому полягає внесок Ф.Герцберга у розвиток теорії мотивації?
  8.  За якою логікою здійснюється процес мотивації людини згідно теорії сподівань В.Врума?
  9.  Як би Ви охарактеризували внесок процесного підходу в розвиток теорії мотивації?

Тести для самоперевірки:

  1.  Згідно з теорією сподівань поведінка людини в організації спрямовується:

а) сподіванням отримання  винагороди за роботу;

б) впливом таких факторів: витрачені зусилля, сприйняття отриманих результатов;

в) оцінкою суб’єктом власної винагороди порівняно з винагородою, отриманою іншими;

г) оцінкою сили зв’язку між зусиллями – результатом; результатом – винагородою; винагородою – цінністю винагороди;

д) немає правильної відповіді.

  1.  Мотивація – це процес:

а) об’єднання працівників у  виробничому процесі;

б) винагородження працівників;

в) спонукання працівників до діяльності;

г) задоволення потреб працівників.

  1.  Сутність процесу мотивації зводиться:

а) до забезпечення справедливої винагороди працівників;

б) до задоволення потреб працівників;

в) до створення умов, що дозволяють працівникам задовольнити свої потреби;

г) до забезпечення узгоджених, ефективних дій працівників.

  1.  Згідно з теорією А. Маслоу поведінка людини в організації спрямовується:

а) її ціннісними орієнтаціями;

б) її прагненням до влади;

в) її психологічним станом;

г) її найбільш сильною потребою;

д) її сподіванням (очікуванням) винагороди.

  1.  Спонукання – це:

а) відчуття незадоволеності, нестачі чогось;

б) незадоволена потреба;

в) потреба, що викликає стан спрямованості на виконання певних дій для задоволення такої потреби

г) мотиваційна структура людини;

д) сукупність мотивів поведінки людини.

Термінологічний словник

Винагородження - широкий спектр конкретних засобів, що базуються на системі цінностей людини.

Гігієнічні фактори - фактори, що викликають незадоволення у процесі роботи і здійснюють демотивуючий вплив.

Мотиваційні фактори – фактори, що спонукають людину до високопродуктивної праці і викликають задоволення від роботи.

Мотивація (у широкому розумінні) – процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації.

Потреба – особливий стан психіки індивіда, відчуття нестачі (браку) чогось, відображення невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами.

Потреби в безпеці - потреби у задоволенні базових (фізіологічних) потреб і в подальшому.

Потреби в належності - потреби об’єднуватися з іншими людьми (належність до фірми, робочої групи, спортивної команди тощо).

Потреби в повазі - потреби в задоволенні самолюбства людини (усвідомлення особистих досягнень, компетенції, визнання іншими людьми).

Потреби в самореалізації - потреби в реалізації своїх потенційних можливостей, у зростанні як особистості.

Потреби в успіху - потреби в перевищенні встановлених стандартів діяльності.

Потреби у владі - потреби впливати на поведінку інших людей.

Потреби фізіологічні – потреби, пов’язані із забезпеченням фізичного виживання людини (потреби в їжі, житлі, родині тощо).

Спонукання – потреба, усвідомлена з погляду необхідності здійснення конкретних цілеспрямованих дій.

Сутність мотивації - створення умов, які дозволяють працівникам відчувати, що вони можуть задовольнити свої потреби такою поведінкою, яка забезпечує досягнення цілей організації.

Рекомендована література

  1.  Бодди Д., Пейтон Р. Основы менеджмента. – СПб: Питер, 1999. – С. 212-260.
  2.  Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, – 3-е изд. – М.: Гардарика, 1999. – С. 131-179.
  3.  Дафт Р. Менеджмент. – СПб.: Изд. "Питер", 2000. – С. 497-528.
  4.  Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992.
  5.  Основы менеджмента: Учеб. пособие для вузов / Под. ред. А.А. Радугина. – М.: Центр, 1998. –  С. 286-311.
  6.  Робінс С.П., ДеЧенцо Д.А. Основи менеджменту / Пер. з англ. А.Олійник та ін. – К.: Основи, 2002. – С. 394-426.
  7.  Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів. – Тернопіль: Карт-бланш, 1997. –  С. 220-239.

Тема 9. Характеристики ефективного контролю

1. Поняття і процес контролю.  Поняття “контроль” та його місце в системі управління організацією. Модель процесу контролю. Етапи процесу контролю. Вимірювання реальних процесів, що здійснюються в організації (основні методи вимірювання, їх переваги й недоліки; об’єкти управлінського контролю). Порівняння результатів реального виконання з встановленими стандартами. Реакція на порівняння (можливі варіанти дій керівника). Види управлінського контролю: випереджаючий; поточний; заключний. Характеристики ефективної системи контролю. Дисфункціональний ефект системи контролю.

2. Інструменти управлінського контролю. Основні складові фінансового контролю. Фінансовий аналіз. Аналіз фінансової звітності (баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух готівки). Аналіз фінансових коефіцієнтів (коефіцієнти ліквідності, платоспроможності, прибутковості). Аналіз беззбитковості. Визначення точки беззбитковості. Поняття «бюджет» і його сутність як інструменту контролю. Цілі складання бюджетів. Типологія бюджетів. Процедура складання бюджетів (бюджетування). Переваги та недоліки бюджетного контролю. Зовнішній та внутрішній аудит. Інструменти операційного контролю. Механізм складання графіку Гантта. Сутнісна характеристика сітьового графіку. Метод оцінки та перегляду планів (метод PERT). Метод критичного шляху (CPN). Загальна характеристика систем управління запасами та методів статистичного контролю якості.

3. Контроль поведінки робітників в організації. Модель процесу контролю поведінки робітників. Змістовна характеристика основних етапів контролю поведінки робітників. Підходи до оцінки діяльності виконавців в організації (за абсолютними стандартами; за відносними стандартами; за критерієм ступеня досягнення цілей організації). Складові прямого управлінського контролю поведінки робітників (винагородження; підвищення кваліфікації; підсилення мотивації; дисциплінарний вплив). Непрямий управлінський контроль поведінки робітників (селекція кадрів; організаційна культура; формалізація; тренінг).

Питання для самоперевірки:

  1.  Що таке контроль? Яке місце він займає в процесі управління?
  2.  Як контроль пов`язаний з функціями планування, організації та керування?
  3.  З яких етапів складається процес контролю? У чому зміст кожного етапу?
  4.  Охарактеризуйте модель процесу контролю.
  5.  Як можна класифікувати процеси контролю в організації?
  6.  З якою метою здійснюється попередній, поточний та заключний контроль?
  7.  Які вимоги ставляться до ефективної системи контролю? Поясніть.
  8.  У чому Ви бачите практичну цінність побудови графіку беззбитковості?
  9.  Для чого здійснюється операційний контроль?
  10.  Що Ви розумієте під контролем поведінки працівників в організації? З яких етапів складається модель контролю поведінки працівників?

Тести для самоперевірки:

  1.  Чинники, що обумовлюють ефективність поточного контролю:

а) охоплення широкої сфери діяльності організації;

б) побудова ефективної системи комунікації;

в) можливість з’ясувати причини відхилень від стандартов;

г) забезпечення інформацією для вдосконалення планування в майбутньому.

  1.  Концепція бюджетів опрацьовується:

а) менеджерами нижчого рівня управління;

б) менеджерами вищого рівня управління;

в) менеджерами середнього рівня управління.

  1.  Показники здатності фірми повернути борги та відшкодувати збитки за рахунок власного капіталу:

а) коефіцієнт чистого прибутку;

б) коефіцієнт поточної ліквідності;

в) коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштов.

  1.  Функції заключного контролю:

а) забезпечення інформацію для удосконалення планування у майбутньому;

б) оперативне реагування керівника на відхилення, що виникають;

в) побудова ефективної системи мотивації;

г) забезпечення якості/кількості "вхідних" ресурсів в організацію.

  1.  Параметри ефективної системи контролю:

а) всеосяжність і об’єктивність;

б) безперервність, регулярність, невідворотність;

в) гнучкість;

г) економічність;

д) зрозумілість для тих, кого перевіряють;

е) дієвість і своєчасність.

Термінологічний словник

Аудит – незалежна формальна верифікація фінансових звітів і операційних видів діяльності організації.

Баланс - фінансовий документ, в якому кошти організації (у грошовій формі) згруповано як за їх складом і розміщенням, так і за джерелами надходження.

Бюджет - планові або фактичні показники витрат (грошові кошти, активи, сировина і ресурси, заробітна плата) структурних одиниць організації.

Бюджетування - процес поділу фінансових ресурсів організації між окремими її підрозділами.

Бюджет балансовий - план активів і пасивів організації на кінець бюджетного періоду.

Бюджет витрат – план очікуваних витрат підрозділу організації.

Бюджет доходів – план грошових надходжень, що передбачається отримати в процесі діяльності підрозділу організації.

Бюджет прибутків - комбінація бюджетів витрат і доходів підрозділів організації, що утворюють єдиний баланс прибутку.

Бюджет фінансовий – план підрозділу організації на бюджетний період, в якому визначені джерела надходження і напрямки використання грошових коштів.

Графік Гантта – інструмент розробки графіків виробничих процесів і контролю за їх виконанням.

Звіт про прибутки й збитки - фінансовий документ, що характеризує загальні суми доходів організації і її витрати за певний період (три, шість місяців, рік).

Контроль – процес забезпечення досягнення цілей організації шляхом постійного спостереження за її діяльністю та усунення відхилень, які при цьому виникають.

Контроль випереджаючий - контроль “входів” у систему, що здійснюється до початку трансформаційного процесу.

Контроль заключний – контроль результатів трансформаційного процесу (“виходів” з організації).

Контроль поточний – контроль безпосереднього ходу трансформаційного процесу.

Ліквідність – здатність організації своєчасно сплачувати свої боргові зобов’язання за рахунок власних активів, тобто конвертувати свої активи в готівку для розрахунків за своїми боргами.

Метод критичного шляху (СРМ) - метод, який на підставі виробничого графіку дозволяє встановити критичну послідовність операцій, що обмежують швидкість здійснення будь-якого процесу.

Сітьове планування та управління (СПУ) – система специфічних методів планування та управління процесами розробки (реалізації) проектів шляхом застосування сітьових графіків.

Сітьовий графік - план виконання комплексу взаємопов’язаних робіт (операцій), що задається в графічній формі сітки.

Центр витрат – підрозділ організації, керівник якого контролює потоки витрат (відділ досліджень і розробок, відділ заробітної плати тощо).

Центр доходів – підрозділ організації, бюджет якого формується на отримуваних доходах або групових надходженнях (відділ збуту, відділ реалізації послуг тощо).

Центр інвестицій – підрозділ організації, бюджет якого розраховується на підставі вартостей активів, що використовуються для досягнення заданого рівня прибутку.

Центр прибутку – підрозділ організації, бюджет якого формується як різниця між доходами і витратами, тобто структурна одиниця організації, яка здатна самостійно забезпечувати прибуток.

Рекомендована література

  1.  Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. пер. с англ./ Научн. ред. и авт. предисл. Л.И. Евенко. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.
  2.  Армстронг М. Основы менеджмента. Как стать лучшим руководителем. Серия «Учебники и учебные пособия». Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 512 с.
  3.  Бодди Д., Пейтон Р. Основы менеджмента: пер. с англ./ Под ред. Ю.Н. Каптуревского – СПб: Питер, 1999. – 816 с.
  4.  Борман Д., Воротина Л., Федерманн Р. Менеджмент. Предпринимательская деятельность в рыночной экономике. Гамбург, 1992.
  5.  Брасс А.А. Основы менеджмента: Уч. пособие. – Мн.: ЧП «Экоперспектива», 1999. – 239 с.
  6.  Веснин В.Р. Основы менеджмента: Учебник. – М.: Изд. - «Триада, Лтд», 1997. – 384 с.
  7.  Галькович Р.С., Набоков В.И. Основы менеджмента. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 189 с.
  8.  Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1994. – 685 с.:ил.
  9.  Дафт Р. Менеджмент. – СПб.: Издательство "Питер", 2000. – 832 с.
  10.  Завадський Й.С. Менеджмент: Management. – Т. 1. – Вид. 2-е. - К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. – 542 с.
  11.  Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учебник. – Мн.: БГЄУ, 1996. – 284с.
  12.  Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 702 с.
  13.  Основы менеджмента: Уч. пособие. – М.: Изд. Дом “Дашков и КО”, 2000. – 176 с.
  14.  Основы менеджмента: Уч. пособие/ А.Ф. Андреев, Н.В. Гришина, С.Г. Лопатина и др.; Под общ. ред. С.Г. Лопатиной. – М.: Юрайт, 1999. – 295 с.
  15.  Цыпкин Ю.А., Люкшинов А.Н., Эриашвили Н.Д. Менеджмент: Учеб. пособие для вузов/ Под ред. проф. Ю.А. Цыпкина. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 439 с.

Тема 10. Ефективність управління

1. Ефективність діяльності організації. Поняття “організаційна ефективність”. Видова класифікація ефективності організації: індивідуальна, групова, загальноорганізаційна. Особливості оцінки ефективності діяльності організації.

2. Підходи до вивчення організаційної ефективності: цільовий; системний; параметричний, з урахуванням фактора часу. Критерії ефективності організаційної діяльності.

3. Ефективність управління. Поняття “ефективність управління”. Підходи до визначення ефективності управління: цільовий; функціональний; композиційний; множинний; поведінковий. Показники ефективності управлінської діяльності. Напрямки підвищення ефективності управління організацією.

Питання для самоперевірки:

  1.  Який зв’язок існує між ефективністю і результативністю функціонування організації, з одного боку, і рівнем управління і діями конкретних менеджерів, з іншого?
  2.  Які заходи з подолання недоліків управління компаніями використовуються для підвищення ефективності їх діяльності?
  3.  Які види ефективності Ви знаєте та який взаємозв’язок існує між ними?
  4.  Які фактори впливають на кожний вид ефективності?
  5.  У чому полягають особливості різних підходів до управлінської діяльності?
  6.  Як Ви розумієте внесок функцій управління в досягнення високої ефективності організації?
  7.  Які управлінські заходи використовують для реалізації цільового підходу до ефективності?
  8.  На чому ґрунтується системний підхід до визначення організаційної ефективності?
  9.  Які складові становлять предмет вибору в моделі конкуруючих оцінок?
  10.  Дайте загальну характеристику напрямків підвищення ефективності управлінської діяльності.

Тести для самоперевірки:

  1.  Визначення продуктивності як критерію організаційної ефективності:

а) здатність організації забезпечувати кількість і якість продукту  відповідно до вимог зовнішнього середовища;

б) здатність організації перерозподіляти ресурси з одного виду діяльності на інший з метою задоволення запитів споживачів;

в) співвідношення “виходів” до введених факторов;

г) задоволення запитів споживачів стосовно функціонування виробів чи надання послуг.

  1.  Сутнісний зміст системного підходу до організаційної ефективності:
а) підкреслення центральної ролі досягнення мети як критерію для оцінки ефективності;

б) визначення основних елементів в організації і необхідність її адаптації до умов системи більш високого рівня (зовнішнього середовища);

в) акцентування уваги на відносній важливості різних групових та індивідуальних інтересів в організації;

д) немає правильної відповіді.

  1.  Сутність функціонального підходу до визначення ефективності управління:

а) ефективність управління вимірюється ступенем досягнення організацією головних цілей її діяльності;

б) ефективність управління визначається з точки зору організації праці та функціонування управлінського персоналу;

в) ефективність управління вимірюється ступенем впливу управлінської праці на результати діяльності організації в целому;

г) ефективність управління оцінюється за допомогою синтетичних (узагальнюючих) показників, що охоплюють різні аспекти управлінської діяльності;

д) ефективність управління вимірюється ступенем задоволення потреб всіх груп, які зацікавлені у результатах діяльності організації.

  1.  Чинники, що впливають на індивідуальну ефективність:

а) мотивація;

б) технологія;

в) лідерство;

г) знання;

д) здібності.

  1.  Підходи до визначення організаційної ефективності:

а) системний;

б) функціональний;

в) багатопараметричний;

г) множинний;

д) цільовий.

Термінологічний словник

Гнучкість - здатність організації перерозподіляти ресурси з одного виду діяльності на інший з метою випуску нового продукту за запитами споживачів.

Ефективність –оптимальне співвідношення (сполучення) виробництва, якості, результативності, гнучкості, задоволеності, конкурентоздатності та розвитку організації.

Ефективність групова - рівень виконання завдань групами працівників або підрозділами організації.

Ефективність індивідуальна - рівень виконання завдань конкретними працівниками або членами організації.

Ефективність організаційна - рівень виконання завдань організацією.

Ефективність організації – співвідношення “виходів” до введених факторів.

Задоволеність - рівень задоволення організацією потреб своїх працівників.

Композиційний підхід до ефективності управління - ґрунтується на визначенні ступеню впливу управлінської праці на результати діяльності організації в цілому.

Множинний підхід до оцінки ефективності управління - спроба оцінити ефективність управління за допомогою синтетичних (узагальнюючих) показників, за допомогою яких охоплюються найважливіші аспекти управлінської діяльності конкретної організації.

Поведінковий (багатопараметричний) підхід до визначення ефективності - погляд на ефективність діяльності організації з точки зору задоволення інтересів усіх працівників та їх груп, які беруть участь в діяльності організації.

Поведінковий підхід до оцінки ефективності управління - ґрунтується на вимірюванні ступеню задоволення сподівань і потреб всіх груп, зацікавлених у результатах діяльності організації (головний критерій - досягнення балансу інтересів).

Продуктивність – здатність організації забезпечувати кількість та якість продукту  відповідно до вимог зовнішнього середовища.

Результативність управління - цільова спрямованість системи управління організацією на створення потрібних, корисних речей, здатних задовольняти певні потреби, забезпечити досягнення кінцевих результатів, адекватних поставленим цілям.

Розвиток – спосіб забезпечення ефективності, що полягає в інвестуванні коштів у задоволення майбутнього попиту зовнішнього середовища.

Системний підхід до визначення ефективності – погляд на ефективність діяльності організації, що передбачає визначення основних елементів в організації (входи – процес – виходи) і необхідність її адаптації до умов системи більш високого рівня, частиною якої вона є (зовнішнього середовища).

Функціональний підхід до оцінки ефективності управління - погляд на ефективність управління з погляду організації праці та функціонування управлінського персоналу, тобто результатів та витрат самої управлінської системи.

Цільовий підхід до визначення ефективності – погляд на ефективність діяльності організації з погляду досягнення мети як критерію для оцінки ефективності.

Цільовий підхід до оцінки ефективності управління - ґрунтується на посиланні, що головною метою діяльності будь-якої системи управління є досягнення організацією встановлених цілей найбільш доцільним способом. Відповідно до цього підходу ефективність управління вимірюється ступенем досягнення організацією показників, що характеризують головні цілі її діяльності.

Часова модель організаційної ефективності ґрунтується на системному підході й додатковому факторі – параметрі часу.

Якість – задоволення запитів споживачів стосовно функціонування виробів чи надання послуг.

Рекомендована література

  1.  Вершигора Е.Е. Менеджмент: Уч. пособие. - М.: ИНФРА-М, 1998. – 256с.
  2.  Гибсон Дж.Л., Иванцевич Д.М., Доннелли Д.Х.-мл. Организации: Пер. с англ. – 8-е изд. - М.: ИНФРА-М, 2000. – ХХVI, 662 с.
  3.  Иванов А.П. Менеджмент. Учебник - СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2002 г. - 440 с.
  4.  Мильнер Б.З. Теория организации: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 480 с.
  5.  Осовська Г.В. Основи менеджменту: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів спеціальності 7.050201 «Менеджмент організацій». - Житомир: ЖІТІ, 1998. - 600 с.
  6.  Райзберг Б.А., Фатхутдинов Р.А. Р.А. Управление экономикой. Учебник - М.: ЗАО "Бизнес-школа "Интел-Синтез", 1999 - 784 с.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

КЛ_менеджм_83с.doc

КЛ_менеджм_83с.doc
Размер: 602.5 Кб

.

Пожаловаться на материал

История менеджмента. Организации. Содержательные теории мотивации. Групповая динамика. Теории лидерства. Конспект лекций.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

К данному материалу относятся разделы:

Что такое «менеджмент». Основные понятия

Место менеджмента в системе экономических знаний

Общий менеджмент и его уровни

Функциональные области менеджмента

Школы в управлении

Процессный подход

Системный подход

Ситуационный подход

Характеристики сложных организаций

Менеджеры и их роли

Критерии успеха организации

Внутренние переменные организации

Характеристики внешней среды для организации

Стратегическое планирование

Миссия и цели организации

Оценка и анализ внешней среды организации

Управленческое обследование сильных и слабых сторон организации

Анализ стратегических альтернатив

Выбор стратегии

Реализация стратегии

Оценка стратегии

Делегирование, полномочия и ответственность

Линейные и штабные полномочия

Виды организационных структур

Характеристики структур

Модель мотивации поведения через потребности

Иерархия потребностей по Маслоу

Теория потребностей МакКлелланда

Двухфакторная теория Герцберга

Процессуальные теории мотивации

Контроль

Характеристики эффективного контроля

Поведенческие аспекты контроля

Информационно-управляющие системы

Коммуникационный процесс

Преграды на пути коммуникаций

Организационные коммуникации

Принятие решений

Процесс рационального решения проблем

Факторы, влияющие на принятие решений

Модели и методы принятия решений

Основные виды моделей и методов принятия решений

Методы прогнозирования

Формальные группы

Неформальные организации

Руководство: власть и личное влияние

Поведенческий подход к лидерству

Ситуационный подход к лидерству

Адаптивное руководство

Управление конфликтами

Похожие материалы:

Тестовые контрольные задания по фармацевтической химии

Кафедра фармацевтической химии. Ответы на тест

Медицинское обеспечение мероприятий гражданской обороны

Лекция по учебной дисциплине «Медицинское обеспечение мероприятий гражданской обороны». Лечебно-эвакуационного обеспечения (ЛЭО). Развёртывание и работа медицинской эвакуации.

Екологычна безпека. Міністерське тестування. Відповіді

Екологічна безпека є невід’ємною складовою частиною національної безпеки держави

Семейная социограмма

Цель применения: выявить положение субъекта в системе межличностных отношений и определить характер коммуникации в семье. 

Основы делопроизводства

Тесты делопроизводства. Направление подготовки: Государственное и муниципальное управление. Рабочая программа учебной дисциплины.

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok