Облік фінансових інструментів

Территория рекламы

2.13. ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

 ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інструменти та її розкриття у фінансовій звітності визначаються ПБО 13 “Фінансові інструменти”, який набув чинності з 1 січня 2002 року.

Норми цього Положення не поширюються на:

1) фінансові інвестиції в асоційовані, спільні та дочірні підприємства;

2) активи і зобов’язання роботодавців щодо програм пенсійного забезпечення;

3) права і зобов’язання за договорами страхування (крім похідних інструментів у страхових контрактах);

4) права і зобов’язання щодо оренди (крім похідних інструментів, передбачених орендною угодою);

5) угоди, що передбачають платежі, виходячи з кліматичних, геологічних та інших фізичних змін навколишнього середовища;

6) угоди про фінансові гарантії, крім угод, які передбачають виплату внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу), валютного курсу або інших змінних, що є базисними;

7) угоди про непередбачене відшкодування при об’єднанні підприємств.

Класифікація фінансових інструментів

Відповідно до ПБО 13 фінансові інструменти поділяються на різні види,  залежно від умов, зазначених у контракті.

Фінансові інструментиФінансові активиФінансові зобов’язанняІнструменти власного капіталуПервинні інструментиПохідні інструменти (деривативи)Деривативи, придбані з метою хеджуванняДеривативи, придбані з метою торгівліХеджування грошових потоківХеджування справедливої вартості

Рис.1. Класифікація фінансових інструментів

 

Отже, як видно із класифікації, фінансові інструменти поділяються на фінансові активи, фінансові зобов’язання та інструменти власного капіталу.

Відповідно до ПБО 13 фінансовий інструмент – контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструменту капіталу іншого підприємства.

Інші визначення, що використовуються у Положенні та які пов’язані з визначенням фінансових інструментів, є такими:

Фінансовий актив – це:

а) грошові кошти та їх еквіваленти;

б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;

в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

 Фінансове зобов’язання – контрактне зобов’язання:

а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству;

б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Інструмент власного капіталу – контракт, який підтверджує право на частину в активах підприємства, що залишається після вирахування всіх його зобов’язань.  

Прикладами первинних фінансових інструментів є:

Фінансові активиФінансові зобов’язанняІнструменти власного капіталуГрошові кошти та їх еквіваленти Депозити грошових коштів у банкуДебіторська заборгованість від торговельних операційДебіторська заборгованість, придбана за факторинговою угодоюВекселі одержаніОблігації придбаніСуми, що підлягають отриманню за договором фінансової орендиФінансові інвестиції в акції інших підприємств Кредиторська заборгованість за торговельними операціямиВекселі виданіПозики отриманіОблігації випущеніЗобов’язання з фінансової орендиВласні прості акціїВарантиОпціони на придбання акцій

Рис. 2. Приклади первинних фінансових інструментів

За визначенням, наведеним у ПБО 13, похідний фінансовий інструмент – це фінансовий інструмент:

  •  розрахунки за яким провадитимуться у майбутньому;
  •  вартість якого змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу) або інших змінних, що є базисними;
  •  який не потребує початкових інвестицій1.

Прикладами похідних фінансових інструментів є:

  •  ф’ючерсні контракти;
  •  форвардні контракти;
  •  опціони;
  •  відсоткові та валютні свопи.

Оцінка фінансових інструментів

Усі фінансові активи та зобов’язання повинні визнаватися у балансі, включаючи всі похідні фінансові інструменти.

Усі фінансові інструменти повинні спочатку обліковуватися за їх фактичною собівартістю, яка складається із:

  •  справедливої вартості активів, зобов’язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент;
  •  витрат, які безпосередньо пов’язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов’язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

Оцінка фінансових активів

Після первісного визнання усі фінансові активи повинні переоцінюватися за їх справедливою вартістю, крім наведених нижче їх категорій, які оцінюються за амортизованою собівартістю:

  •  дебіторської заборгованості, що не призначена для перепродажу (амортизована собівартість зменшена на суму резерву сумнівних боргів);
  •  фінансових інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення;
  •  фінансових активів, справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити.

Дебіторська заборгованість, не призначена для перепродажу – дебіторська заборгованість, що виникає внаслідок надання коштів, продажу інших активів, робіт, послуг безпосередньо боржникові та не є фінансовим активом, призначеним для перепродажу.

Оцінка фінансових зобов'язань

На кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов’язань, призначених для перепродажу, і фінансових зобов’язань за похідними фінансовими інструментами.

Фінансове зобов’язання, призначене для перепродажу – фінансове зобов'язання, що виникає внаслідок випуску фінансового інструмента з метою подальшого продажу для отримання прибутку від короткотермінових коливань його ціни та/або винагороди посередника.

Похідні фінансові інструменти та фінансові зобов'язання, призначені для продажу, переоцінюються до справедливої вартості, крім зобов’язання за похідним фінансовим інструментом, яке має бути погашене шляхом передачі пов’язаного з ним інструмента власного капіталу.

Збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інструментів, які не є об’єктом хеджування та оцінюються за справедливою вартістю, визнається:

  •  іншими доходами (рахунок 74 “Інші доходи”);
  •  або іншими витратами (рахунок 97 “Інші витрати”).

Фінансовий актив і фінансове зобов’язання згортаються з відображенням у балансі згорнутого сальдо, якщо підприємство має:

  •  юридичне право на залік визнаних сум;
  •  можливість і намір погасити згорнуте зобов’язання або реалізувати активи і погасити зобов’язання одночасно.

Облік традиційних (первинних) фінансових інструментів

Дебіторська заборгованість

Одним із видів фінансових активів є дебіторська заборгованість. Дебіторська заборгованість включає:

  •  торгову дебіторську заборгованість – дебіторська заборгованість від продажу готової продукції, товарів, робіт та послуг;
  •  векселі отримані;
  •  заборгованість працівників, акціонерів перед підприємством;
  •  інші види.

Підприємство має змогу змінити час руху грошових коштів від реалізації, використовуючи свою дебіторську заборгованість як заставу для позики, або може продати її.

Єдиним питанням обліку такої дебіторської заборгованості є адекватне розкриття інформації у примітках до фінансової звітності.

Факторинг – це продаж дебіторської заборгованості третій стороні (фактору).

Факторингова угода передбачає:

  •  повідомлення клієнта про переадресування платежів на адресу покупця (фактора);
  •  передачу дебіторської заборгованості без права регресу (це означає, що покупець не може вимагати від продавця дебіторської заборгованості платежів, якщо деякі з них виявилися безнадійними).

Переваги від продажу дебіторської заборгованості для продавця:

  1.  така угода дозволяє підприємству отримати грошові кошти раніше;
  2.  ризик, пов’язаний з безнадійними боргами, передається покупцю.

Продаж дебіторської заборгованості відображається такою кореспонденцію рахунків:

Дебет 311 “Поточні рахунки в національній валюті”   

Дебет 952 “Інші фінансові витрати”     

Кредит 36 “Розрахунки з покупцями та замовниками”  

Облік деривативних (похідних) фінансових інструментів

Деривативом називається контракт, вартість якого залежить або походить від активів чи зобов’язань, що лежать в його основі, від базової ставки або індексу.

Деривативи застосовують для передачі ризиків, пов’язаних із зміною ціни, процентної ставки та інших ринкових ризиків, без фактичного отримання або передачі активів чи зобов’язань, які лежать в основі цих інструментів.

Деривативи застосовуються для двох цілей: торгівлі та хеджування.

Прибутки та збитки від торгівлі деривативами визнаються доходами або витратами. Прибутки та збитки від операцій хеджування наводяться у звітності різними способами залежно від типу хеджування.

Етапи обліку:

  •  Визнання – деривативи визнаються як призначені для хеджування або торгівлі;
  •  Оцінка – визначення справедливої вартості;
  •  Облік – відображається вплив облікових подій (операцій підприємства);
  •  Звітність – розкриття у фінансовій звітності та у примітках.
Типи деривативів

Як уже згадувалось у цьому розділі, похідні фінансові інструменти (деривативи) можуть бути таких видів:

  •  Форвардні контракти;
  •  Ф’ючерсні контракти;
  •  Опціони;
  •  Процентні та валютні свопи.
Форвардні контракти

Форвардний контракт – двостороння угода за стандартною (типовою) формою, яка засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту.

Базовий актив – товари, цінні папери, кошти та їх характеристики, що є предметом виконання зобов’язань за деривативом.

Ф’ючерсні контракти

Ф’ючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент укладення зобов’язань сторонами контракту. Фактично, ф’ючерсний контракт – це є стандартизований форвардний контракт, який вільно обертається на біржі.

Процентні свопи

Процентним свопом називається угода між двома сторонами на обмін процентними платежами. Головним чином він застосовується для того, щоб змінити характер процентних ставок, за якими компанія сплачує або отримує проценти.

Простим процентним свопом називається угода на обмін фіксованих процентних ставок на змінні.

Базисний процентний своп означає обмін процентних ставок, які базуються на різних ринкових показниках (наприклад, обмін LIBOR на прайм)..

Опціони

Опціон – стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Види опціонів:

  •  з поставкою або без поставки базового активу;
  •  опціон на купівлю (“кол”) або опціон на продаж;
  •  з виконанням протягом терміну дії або на день виконання.

Кінцевою датою опціону є кінцева дата періоду опціону.

Утримувачем називається покупець опціонного контракту. Сторона, яка складає контракт, є продавець опціону. Утримувач має право здійснити опціон, тоді як продавець зобов’язаний виконати опціон, якщо того забажає утримувач.

Опціон “пут” дає утримувачу право на продаж активів, які лежать в основі контракту. Опціон “кол” дає утримувачу право на купівлю активів, що лежать в основі контракту.

Ціна виконання опціону є ціною, за якою інструмент або товар, що лежить в його основі, можна придбати або продати при виконанні опціону.

Премія – ціна, що сплачується покупцем опціону його продавцю за набуте право скористатися опціоном.

Методи обліку деривативів

Контракти на деривативи хеджування укладаються з метою компенсацiї впливу ризиків, що випливають з очікуваних майбутніх операцій. Ці деривативи обліковуються за методом, що носить назву облік хеджування. За цим методом прибутки або збитки від деривативів, які хеджуються, реалізуються разом з прибутками або збитками від активів, які хеджуються.

Хеджування – застосування одного чи декількох інструментів хеджування з метою повної чи часткової компенсації змін справедливої вартості об’єкта хеджування або пов’язаного з ним грошового потоку.

Інструмент хеджування – похідний фінансовий інструмент, фінансовий актив або фінансове зобов’язання, справедлива вартість яких і грошові потоки від яких, як очікується,  компенсуватимуть зміни справедливої вартості або потоку грошових коштів об’єкта хеджування.

Облік хеджування здійснюється у разі наявності всіх таких умов:

  •  на початку хеджування оформлена документація про відносини хеджування, про цілі управління ризиком, про стратегію цього виду хеджування. Документацією має бути визначено інструмент хеджування, сутність ризику, що хеджується, та спосіб оцінки ефективності інструмента хеджування;
  •  очікується, що значення коефіцієнта ефективності хеджування буде в межах 0,8 – 1,25;
  •  справедливу вартість або грошові потоки від об’єкта хеджування та справедливу вартість інструмента хеджування можна достовірно оцінити;
  •  існує висока імовірність здійснення прогнозованої операції, яка є об’єктом хеджування грошових потоків;
  •  на основі постійної оцінки ефективності хеджування протягом звітного періоду встановлено фактичне значення коефіцієнта ефективності хеджування в межах 0,8 – 1,25.

Деривативи в обліку оцінюються за справедливою вартістю. Зміни справедливої вартості визнаються іншими доходами або іншими витратами (крiм обліку хеджування грошових потоків, згідно з яким зміни балансової вартості об’єкта хеджування відображаються зміною власного капіталу (у частині переоцінки фінансових інструментів).

Справедливою вартістю деривативів, які обертаються на біржі, буде їх поточна ринкова вартість. Щодо вартості деривативів, які обертаються на позабіржовому ринку (безпосередньо між сторонами контракту), то їх справедлива ціна повинна встановлюватися підприємством.

Справедлива вартість фінансових інструментів відображає ринкову оцінку теперішньої вартості чистих майбутніх грошових потоків втілених в них, для відображення:

  •  як поточних процентних ставок, так і
  •  ринкових оцінок ризиків того, що такі грошові потоки не існуватимуть.

Саме тому найбільш поширеним методом визначення справедливої вартості деривативних інструментів, де відсутні ринкові квоти, є дисконтування очікуваних чистих грошових потоків із застосуванням поточних процентних ставок та факторів ризику.

Облік хеджування

Розрізняють такі типи відносин хеджування:

  1.  хеджування грошових потоків;
  2.  хеджування справедливої вартостi.

Хеджування грошових потоків

Хеджування грошових потоків застосовується для хеджування ризику грошових потоків, який виникає внаслідок нестабільності в грошових потоках. Допускається особливий облік при хеджуванні грошових потоків. Похідні інструменти, що використовуються в хеджуванні грошових потоків, обліковуються в балансі за справедливою вартістю. Зміни балансової вартості об’єкта хеджування відображаються з одночасною зміною власного капіталу.

Хеджування справедливої вартості

Хеджування справедливої вартості обліковується таким чином:

а) прибуток (збиток) від переоцінки інструмента хеджування до його справедливої вартості визнається іншими доходами або іншими витратами;

б) зміни балансової вартості об’єкта хеджування визнаються іншими доходами або іншими витратами.

1 Згідно з МСБО 39 – “чи потребує малих початкових інвестицій”.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Скачать

ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ.doc

ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ.doc
Размер: 94.5 Кб

Бесплатно Скачать

Пожаловаться на материал

Класифікація фінансових інструментів. Оцінка фінансових інструментів і зобов'язань. Облік традиційних (первинних) фінансових інструментів. Облік деривативних (похідних) фінансових інструментів

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Предпринимательство. Туризм и гостеприимство. Ответы на ГОС экзамен

Основные особенности индустрии. Индустрия туризма и гостеприимства. Ресторанно-гостиничный бизнес в Казахстане.

Схоластична теорія літургійних «інтенцій» у Римо-Католицькій Церкві

Латинське поняття «інтенції» і практика УГКЦ

ТП - трудовое право. Сжатые шпоры

Вопросы для государственного экзамена по курсу «Машины для строительства и содержания автодорог».

Стратегія розвитку лісового господарства

Удосконалення ведення лісового господарства. Реформування економічної та фінансової системи ведення лісового господарства. Участь України у міжнародних процесах із збереження та захисту лісів.

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok