Літературне та громадське життя Л. Глібова — Історія української літератури. Частина 1 | iFREEstore

Літературне та громадське життя Л. Глібова

“Найкращим українським байкописом” назвав Леоніда Глібова Іван Франко, вважаючи насамперед байки “головним титулом заслуги сего талановитого поета”. Не одне покоління від безтурботних дитячих днів і до похилого віку супроводжують мудрі і проникливі, лагідні і ущипливі, жартівливі і сумовиті слова байок і пісень відомого поета. З дитинства западають у пам’ять рядки: “На світі вже давно ведеться...”. А коли промчаться прудкоплинні літа, припорошуються скроні нетанучим інеєм, а серце защемить світлим сумом за молодістю, що “не вернеться, не вернеться вона”, пригадуються рядки чудової поезії “Журба”. Завидна доля здобути всенародне визнання, але дістається вона не всім. Юний Глібов знову серед рідних гаїв і полів Хорольщини. Тут він поринає у читання: цілими днями просиджує під улюбленим явором над річкою, не відриваючи очей від “Кобзаря” Тараса Шевченка та “Приказок” Євгена Гребінки.  Кілька днів ходив юнак під враженням від прочитаного. Йому дуже захотілося і собі написати щось по-українському. Леонід вирішує писати байки. Адже в байці можна висловити те, чого відверто ніяк не скажеш...

І в зошиті Леоніда Глібова одна за одною з’являються байки: “Вовк і Кіт”, “Лебідь, Рак і Щука”, “Мірошник”, “Жаба й Віл”, “Зозуля й Півень”, “Охрімова свита”, “Синиця”. Назви їх у більшості такі самі, як у Крилова. І змістом ці байки схожі на криловські. Проте у Глібова – своя манера вислову. І що далі, то він стає у своїх байках більш оригінальним. Особливо плідним для Глібова стає період навчання у Ніжині. Після невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету   Леонід Глібов 1849 року вступає до Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька. Цей заклад славився тим, що свого часу там вчилися М.Гоголь та Є.Гребінка. Написані під час навчання байки здобувають визнання як серед ліцеїстів, так і викладачів.

Однак, надто нещасливо склалися для Глібова обставини. Раптово помер його батько. Довелося на цілий рік залишити навчання і знову жити на хуторі. Невдовзі померла мати. Отож, закінчив ліцей Леонід Глібов аж у 1855 році, будучи вже одруженим. Атестат йому видали пізніше і неохоче. На цей час уже були надруковані байки “Вовк і Кіт”, “Вовк і Ягня”, і начальство вважало автора не благонадійним. Учителювати Глібову випало у містечку Чорний Острів на Поділлі. Викладав він тут історію та географію у дворянському училищі. Ряд архівних матеріалів дають повну уяву про педагогічну та літературну діяльність Глібова на Поділлі. “Леонид Глибов – учитель исторических наук” знаходимо в “Списке чиновников и учителей Черноостровского училища” від 9 жовтня 1857 року. 31 жовтня 1856 року смотритель Чорноострівського училища надсилає відомості про вчителя Глібова, де зазначає, що той має вік 30 років, платню 300 карбованців сріблом на рік, дружина Параска Федорівна, дочка Ліда. В іншому документі знаходимо згадку про те, що Глібова призначено за сумісництвом наглядачем загальної учнівської квартири, тобто гуртожитку, і за це йому буде відповідна доплата. Серед своїх колег молодий учитель виділявся старанністю і сумлінним відношенням до своїх обов’язків. Свідченням цьому є те, що завідувач училища Петро Кунашевський, йдучи у відпустку, залишає на   своє   місце   Глібова, хоч   в училищі було ще 8 учителів.         Понад два роки прожив у мальовничому подільському містечку Л.Глібов. Поряд з активною педагогічною роботою він багато працює як поет, надсилаючи нові твори до “Черниговских губернских ведомостей”. З кожним новим твором популярність Глібова як байкаря зростає. Тут, у Чорному Острові, він написав байки “Билина”, “Вівчар”, “Лящі”, “Щука”, вірші “Думка”, “Пісня”. Широко відому байку “Щука” байкар написав у Чорному Острові в 1857 році. То були часи загострення суперечностей кріпосницької системи. Місцевий магнат Пшездецький нещадно експлуатував селян-кріпаків, примушував їх працювати і в святкові дні. Це змусило селян звернутися до суду, несправедливе рішення якого згодом теж викликало обурення народу. Ймовірно, саме цей факт наштовхнув поета написати “Щуку”.          Подоляни вважають, що широко відомий сьогодні вірш “Журба”, який згодом завдяки композитору М.Лисенку, став піснею, поет теж написав під час перебування у нашому краї. Бо й досі стоїть недалеко від Чорного Острова та “гора високая, попід горою гай”, – Вовча Гора, як звуть її в народі. І схилені верби немовби й досі шелестять про нерозряджену журбу поета, життя якого минуло в боротьбі за кращу долю народу і нещедре було на радість.         Але Глібова, як людину діяльну, енергійну не може задовольнити задумлива атмосфера провінційного містечка. Він поривається з Чорного Острова до Чернігова. Тож 1858 року, коли трапилася нагода, він переїздить до Чернігова на посаду вчителя географії у чоловічій гімназії.         У своїй учительській практиці Глібов дотримувався прогресивних поглядів, прагнув, щоб учні мали глибокі знання з предметів, які викладав, турбувався про їх всебічний розвиток. Він часто читав на уроках свої вірші, а також інших українських та російських письменників, прищеплюючи учням любов до літератури. Будучи вимогливим учителем, Глібов водночас перебував із своїми вихованцями у товариських стосунках, за що його глибоко поважали гімназисти. Педагогічну і літературну працю Леонід Глібов активно поєднує з культурно-просвітительською діяльністю, організовує літературні вечори та вистави, пише п’єси і бере безпосередню участь у роботі недільної школи. Про цей період життя зберіг теплі спомини його учень Петро Косач, батько Лесі Українки. Байки та вірші Леоніда Глібова з’являються на сторінках журналу  “Основа”, що з 1861 року виходить у Петербурзі. В цей же час письменник стає видавцем, редактором, автором і коректором тижневика “Черниговский листок”.         Громадській і літературній діяльності Л.Глібова сприяли його дружні зв’язки з О.Мартовичем, І.Андрущенком, М.Кибальчичем. Він сам бере активну участь у культурно-освітньому русі, публікує актуальні статті з громадського життя. За друкування в “Черниговском листке” “неблагонадійних матеріалів”, зв’язок із членами народницької організації “Земля і воля” у 1863 році Глібова звільнено з посади вчителя і встановлено за ним політичний нагляд. У цьому ж 1863 році у Київській серії “Для народного читання” виходить перша збірка його байок. Ця радісна для письменника подія збіглася у часі з Валуєвським циркуляром про заборону друку українською мовою. Відтак книга була заборонена для народних шкіл, а частина примірників була знищена. Позбавлений роботи, він змушений був виїхати до батьків дружини в Ніжин, де перебував під наглядом поліції. Тут його спіткало ще одне родинне горе – померла його дружина. Аж наприкінці 1867 року він повертається до Чернігова. Ні вчителювати, ні видавати газети йому вже не дозволено. За допомогою друзів, що весь час клопотали за нього, Леонід Іванович дістає посаду управителя Чернігівської земської друкарні. Людина чулого серця, розважливої вдачі, він стає душею літературно-мистецького життя Чернігова, та й загалом пожвавлюється його літературна діяльність. У 1872 році в Чернігові виходить друге доповнене, а у 1882 році у Києві – третє видання збірки байок. Починається найбільш плідний період його творчості.         Жанровий   діапазон   творів   Л.Глібова   досить широкий: окрім байок, ліричні вірші і вірші для дітей, п’єси, нариси, оповідання, статті, театральні рецензії тощо. Найбільшу славу йому принесли, звичайно, байки, в яких він дотепно картав людські і суспільні вади. Такі байки, як “Вовк та Ягня”, “Вовк і Кіт”, “Вовк і Вівчарі” спрямовані, насамперед, проти кріпосництва, свавілля панів. Жорстоке самодурство багатіїв сатирично осуджується в байках “Мірошник”, “Вовк та Зозуля”. Хабарництво, казнокрадство висміюються у байках “Щука”, “Мишача рада”, “Лисиця і Ховрах”. Значну увагу у своїх байках Л.Глібов приділяв морально-етичним проблемам. У творах “Пан на всю губу”, “Вовк та Мишеня”, “Миша і Пацюк”, “Два куми”, “Зозуля і Півень”, “Чиж і Голуб” та інших поет висміює вади суспільної і людської моралі. Об’єктами висміювання стають неробство, паразитичне життя панівних верств, здирство і користолюбство, прагнення наживи і прислужництво (“Лев на облаві”, “Хазяйка і Челядники”, “Старець”, “Жаби” та інші). Засобами народного гумору, тонкої спостережливої іронії Л.Глібов картає недалеку пихатість і чванливість підпанків (“Зозуля і Горлиця”, “Лисиця і Виноград”, “Дуб і Лозина”, “Осел і Соловей”). Гумор, сатиричні та іронічні сценки у байках живі, іскрометні, виразні, вихоплені з гущі народного життя. Нерідко мораль байки формується в чіткому афоризмові, що згодом сприймається як прислів’я: “Дурний порядок – дурне й діло”, “Хто вище злізе – дужче пада”, “Чого не втямиш – не берись”. Ліричні вірші Л.Глібова (“Полтава”, “Пловец”, “Узник”, “Мелодия”, “Вечер в деревне”, “Осень”) позначені елегійним смутком, роздумами. За допомогою виразної поетичної палітри Глібов розкриває внутрішній світ ліричного героя, його складні почуття, його радощі й печалі.

Людина і природа, їх взаємини – в центрі таких поезій Глібова, як “Думка”, “Журба”. Усвідомлюючи швидкоплинність людського життя, поет звертає свої погляди до природи. У вірші “Думка” ліричний герой висловлює тугу за минулим, за молодими роками, яких не   повернеш.   Його   душевні   переживання    глибше розкриваються через сприйняття зовнішнього світу.  Пейзаж у “Журбі” стає ніби проекцією душі ліричного героя. Поет шукає відгуку своїм власним ліричним настроям, своєму смуткові за назавжди втраченою молодістю: як хвилі “річечки, голубоньки”, пробігли його “дні щасливії і радощі мої”, болить його серденько й журиться, що “молодість не вернеться – не вернеться вона!”. Глібову вдалося передати настрій постійного руху й оновлення   природи,  як   і   життя   людського, віруючи в його безсмертя.

У багатьох ліричних поезіях Глібов говорить про духовну красу, схвильовано й зворушливо розповідає про кохання, із щирою симпатією розкриває потаємні порухи жіночої душі. Це такі поезії, як “Летить голуб понад полем”, “Скажіть мені, добрі люди”, “Вечір”, “Ой, не цвісти калиноньці”, “Розмова” та інші. Поет уміє помітити ледь вловимі порухи душі, серця ліричного героя і передати у яскравих поетичних образах. Деякі із поезій стають популярними піснями й романсами, як “Вечір”, “Зіронька”, “Пісня” (“Скажіть мені, добрі люди”), “Пісня” (“Летить голуб понад морем”), “Журба” (“Стоїть гора високая”).         З 90-х років Л.Глібов почав писати для дітей. Окрім байок та поезій він написав понад 50 віршованих загадок, жартівливих пісеньок та акровіршів для дітей. Чимало з них з’явилося на шпальтах галицького дитячого журналу “Дзвінок”. Дітлахи з нетерпінням чекали на кожне наступне число, аби знову зустрітися з дідусем Кениром. Саме під цим псевдонімом ховалося ім’я Леоніда Глібова. Кажуть, що якось батько майбутнього письменника купив дуже співучу пташку – канарку, через що сусіди й прозвали Івана Назаровича “Кениром”. А для письменника це стало своєрідним знаком і символом. Для дитячих творів це ім’я так личило, що Глібов, не задумуючись, прямо й підписав першого свого вірша до “Дзвінка” – дідусь Кенир.

Так і уявляєш оточеного малечею мудрого дідуся, в очах якого світиться то лагідна усмішка, то лукавість. Жартун і витівник, він неквапливо проказує загадку і, погладжуючи дбайливо розчесану на два боки бороду, чекає на відповідь. Нуте, хто меткий на розум? А загадочки хитрі-хитрі!

Що ж воно таке? А загадка й  сама відповідь скаже, лиш будь уважним та прочитай початкові літери згори вниз. У творах Глібова для наймолодших читачів виявляється тонке відчуття дитячої психології і неабиякий учительський хист. Такі вірші, як “Веснянка”, “Квіткове весілля”, “Пташка”, “Зимня пісенька” залюбки діти і тепер вчать напам’ять. Вони прищеплюють читачам любов до праці, природи, творчості, підносять високі моральні якості, вчать любові до рідної мови, її краси і милозвучності. Багато байок Глібова включено до шкільних програм, хрестоматійних збірників. Писав Л.Глібов і прозу. Кілька оповідань і нарисів російською мовою під псевдонімами Одинокий, П.С. та ін.  “Пролісок”, “Шурочка”, “Лихач”, “В деревне”, п’єси “Хуторяночка”, “Типические пьесы с живыми картинками” відбивають бездуховність, задушливість провінційного життя, висміюють духовну обмеженість обивателів, порушують морально-етичні теми. Українська громада високо цінувала талант Леоніда   Глібова.    Сучасники     вбачали     в     ньому народного письменника, послідовника великого Кобзаря. У добрій славі і шані, але фізично розбитий, майже зовсім сліпий, доживав Леонід Глібов останні роки свого життя. Ось вже з рік йому дуже нездужається. Він нікуди не виходить з дому. Йому несила писати навіть під лінійку з лупою. Одного вечора Леонід Іванович продиктував близькому приятелеві байку “Огонь і Гай”, якій судилося стати останнім його твором.

Творчість Л. Глібова 50-х — початку 70-х років спрямована насамперед проти кріпосництва, свавілля панів, жорстокого визиску ними селян (байки «Вовк та Ягня», «Вовк і Кіт», «Вовк і Вівчарі» та ін.). Жорстоке самодурство вдасть імущих сатирично осуджується в байках «Мірошник», «Вовк та Зозуля». Тип байкового конфлікту тут цілком новаторський, оригінальний, «персонажі окремих байок зображені в момент найгостріших антагоністичних зіткнень» (М. Бондар). За таким же принципом побудовано байки, де висміюються хабарництво чиновництва, загальне казнокрадство («Щука», «Мишача рада», «Лисиця і Ховрах» та ін.), показується розклад і занепад кріпосницьких господарських відносин («Охрімова свита», «Мірошник»).

Як типовий просвітитель Л. Глібов значну увагу приділяв морально-етичним проблемам. Вади суспільної й людської моралі засуджуються у творах «Пан на всю губу», «Вовк та Мишеня», «Мишача рада», «Миша і Пацюк», «Два куми», «Троєженець», «Купець та Миші», «Зозуля і Півень», «Чиж і Голуб» та ін. У 80 — 90-х роках поглиблюється морально-етичний аспект його байок. Об'єктами висміювання стають неробство, паразитичне життя панівних верств, здирство й користолюбство, прагнення наживи, прислужництво перед вищими і брутальне свавілля щодо нижчих, розтлінна мораль «вседозволеності» («Лев на облаві», «Хазяйка і Челядники», «Старець», «Кундель», «Сила», «Танці», «Жаби», «Скоробагатько» та ін.).

Засобами народного гумору, тонкої, спостережливої іронії Л. Глібов картає недалеку пихатість і чваньковитість підпанків («Зозуля і Горлиця», «Лисиця й Виноград», «Дуб і Лозина», «Осел і Соловей», «Півень і Перлинка» та ін.). В окремих байках висловлюються думки про можливі шляхи суспільного розвитку. Письменник виявляє себе прихильником еволюційного шляху, доводить, що не революція, яка винищить все до тла («Огонь і Гай»), а старанна «пожиточна» праця (в тому числі освітня, культурна) піднесуть суспільство на вищий рівень («Жук і Бджола», «Солом'яний Дід»).

Гумор, іронічні й сатиричні сценки у байках живі, іскрометні, виразні, вихоплені з гущі народного життя. Широко використовує письменник прийоми драматургічного мистецтва — монологи й діалоги, риторичні запитання й вигуки, обірвані фрази тощо. Нерідко мораль байки формулюється в чіткому афоризмові, що згодом сприйматиметься як прислів'я: «Дурний порядок — дурне й діло», «Хто вище злізе, дужче пада», «Чого не втямиш — не берись» та ін.

Ранні ліричні вірші Л. Глібова («Полтава», «Пловец», «Узник», «Мелодия», «Вечер в деревне», «Осень») позначені елегійним смутком. Любовні мотиви супроводжуються роздумами про меркантильність світу, обивательську обмеженість. Українськомовна медитативна й пейзажна лірика забарвлена в тужливі тони («Вечір», «Скажіть мені, добрі люди» та ін.). У Л. Глібова є чимало пісень — романсів («Моя веснянка», «Зіронька», «Ой не цвісти калиноньці» та ін.). Улюбленою народною піснею стала поезія «Журба» («Стоїть гора високая...»), покладена на музику М. Лисенком. І. Франко відносив її до «правдивих перлин української лірики». Громадянський пафос наявний у вірші «Не плач, поет!», де звучить думка про служіння поетичним словом людям. Волелюбні мотиви характеризують вірш «Над Дніпром». Любов до рідного краю проймає поезію «У степу».

З 90-х років Л. Глібов почав писати вірші для дітей («Веснянка», «Квіткове весілля», «Пташка», «Зимня пісенька»), які прищеплювали читачам любов до природи, праці, творчості, підносили високі моральні якості, вчили любові до рідної мови, и краси й милозвучності.

Певне значення для історика літератури має проза Л. Глібова. Кілька оповідань і нарисів російською мовою під псевдонімами Одинокий, П. С. та ін. («Пролесок», «Шурочка», «В деревне», «Лихач») відбивають бездуховність, задушливість провінційного життя у традиціях «натуральної школи» М. Гоголя. На основі сюжету О. Шаховського «Ссора, или Два соседа» письменник створив одноактівку — водевіль «До мирового» (1862), де висміяв дріб'язковість і духовну обмеженість обивателів. Інші твори — легка, розважальна п'єса «Хуторяночка» та п'ятиактна п'єса «Типические пьесы с живыми картинками» (1967), сюжет якої запозичено в «Ревізора» М. Гоголя, — також порушували морально-етичні теми.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

ІУЛ екзамен 23.docx

ІУЛ екзамен 23.docx
Размер: 136.2 Кб

.

Пожаловаться на материал

Особливості розвитку української літератури, художньої літератури, українознавства. Фольклористична діяльність. Особливості української творчості.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Эта тема принадлежит разделу:

Історія української літератури. Частина 1

Особливості розвитку української літератури, художньої літератури, українознавства. Фольклористична діяльність. Особливості української творчості.

К данному материалу относятся разделы:

Особливості розвитку української літератури 50-60-х років 19 століття

Значення журналу «Основа» як синтезу українознавства поч. 60-х р. 19 ст.

Трагічна доля 60 років у «Мертвому антракті» 19 ст. (А. Свидницький, С. Руданський)

Історія написання, видання, проблематика роману А. Свидницького «Люборацькі»

Особливості композиції та викладової форми роману А. Свидницького «Люборацькі». Роль авторських відступів

Фольклористична діяльність А. Свидницького. І, Франко про А. Свидницького

Тематика прози Олекси Стороженка

Легендарно-поетична основа, проблематика повісті О.Стороженка «Марко Проклятий»

Марко Вовчок у контексті міжлітературних взаємин

Особливості творчої манери Марка Вовчка у «Народних оповіданнях» (1 і 2 томи)

Композиція, жанр «Інститутки» Марка Вовчка

Казка у творчості Марка Вовчка. Аналіз казки «Маруся»

Проблематика російськомовних романів Марка Вовчка

Мотив неволі України у ліриці С. Руданського. Інші мотиви. Ліричний герой у його поезії

І. Франко про С. Руданського. Співомовки. Їх тематика, жанрова своєрідність

Поеми С. Руданського. Аналіз одної поеми (на вибір)

«Байки світовії» С. Руданського: структура, ідеї, мета їх створення

Літературне та громадське життя Л. Глібова

Л. Глібов - видавець, журналіст, публіцист. Жанри, псевдоніми, об’єкти викриття у фейлетонах. Чим актуальний Л. Глібов сьогодні?

Генеза жанру байки. Оригінальність інтерпретації мандрівних сюжетів у байках Л. Глібова

Моральні проблеми у байках Глібова

Жанрова різноманітність творчості Л. Глібова

Похожие материалы:

Денежный рынок и монетарная политика

Спрос на деньги. Предложение денег и равновесие на денежном рынке. Центральный банк и его функции. Цели и инструменты монетарной политики. Передаточный механизм и эффективность монетарной политики

Социально-гуманитарные наукаи

Гуманитарные науки, философия.

Совершенствование ценовой стратегии компании ООО “РЕНТА”

Выпускная квалификационная работа. Целью данного проекта стало разработать рекомендации по совершенствованию ценовой стратегии рассматриваемого велнес-центра.

Розрахунок елементів планового аерофотознімання.

Лабораторна робота №1 на тему: Розрахунок елементів планового аерофотознімання. Параметри зйомки визначаються економічною ефективністю виконання робіт для виготовлення планів і карт.

Целевая направленность отчета о финансовых результатах

Бухгалтерская отчетность. Порядок составления отчета о финансовых результатах, анализ  его показателей в организации. Значение и целевая направленность отчета о финансовых результатах