Значення журналу «Основа» як синтезу українознавства поч. 60-х р. 19 ст.

Основа — перший український суспільно-політичний і літературно- мистецький журнал та науково-літературний щомісячний. Журнал виходив від січня 1861 року до жовтня 1862 року у Петербурзі. Вийшло 22 номери: 12 – за 1861 і 10 – за 1862 роки. У передмові до 1 номеру упорядники говорили, що цей журнал, який виходитиме 2 мовами (російською і українською), ставить своєю метою розслідувати будь-які матеріали про Україну. У «Основі» були розділи:

– художньої літератури;

– наукові дослідження (з історії, мовознавства, фольклористики);

– відділ критики та бібліографії (його вів Куліш);

– словник української мови (до кожного номера).

Видавці намагалися друкувати все про Україну, про національні права, про можливості розвитку українського художнього слова. «Основа» стала своєрідною енциклопедією українознавства поч. 60-х років ХІХ ст. Журнал припинив своє існування через:

– цензурні утиски,

– матеріальні нестатки,

– внутрішні незгоди (сварки між Кулішєм і Білозерським).

За М. Зеровим, участь в «Основі» беруть два шари української інтелігенції: колишні кирило-мефодіївські братчики (їх світогляд склався у 40-х роках, до київської катастрофи 1847 р.) і молода генерація, що її ідеологія формувалася під новими впливами 60-х років, т.зв. «шістдесятники». «Провід належав першим, що й були фундаторами журналу; молодша генерація в «Основі» тільки випробовує сили» (т. 2, с. 215).

Авторами «Основи» були М.Костомаров (друкував як наукові статті (1861, № 3 – «Дві руські народності» та ін.), так і поезії); О.Стороженко, Ганна Барвінок, С.Руданський, брати Лазаревські, Л.Глібов, Д.Мордовець, П.Куліш. В «Основі» було надруковано понад 70 творів Т.Шевченка. Куліш дуже вимогливо підбирав літературу до цього журналу, він не хотів і не друкував там будь-що.

Частина матеріалів друкувалася російською мовою. Видавцями були Василь, Білозерський (редактор),Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Олександр Кістяковський (секретар), М. Щербак та інші. «Основа» обстоювала право української нації на вільний і всебічний розвиток. У часописі друкувалися твори художньої літератури, праці з історії, бібліографії, документи, спогади, літературна критика і публіцистика, рецензії тощо. Тут було вперше опубліковано багато творів Тараса Шевченка (понад 70 поезій, у тому числі «Іван Гус», «Неофіти»,п'єса «Назар Стодоля»), Леоніда Глібова, Степана Руданського, Пантелеймона Куліша, Олекси Стороженка, Якова Кухаренка, історичні праці Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Олександра Лазаревського, Тадея Рильського, Павла Житецького та інших.«Основа», як перший український суспільно-політичний та науково-літературний журнал, мав великий вплив на культурно-літературний процес і сприяв зростанню національної свідомості та національно-визвольного руху в Україні. В створенні журналу "Основа" також брала участь Ганна Барвінок, сестра О. Білозерського та дружина П. Куліша. Куліш вів бібліографічний відділ, був головним критиком журналу, незважаючи на це, писав публіцистичні статті. Один з видатних публіцистичних творів П. Куліша є "Листи з Хутора". 5 листів що зображували філософію хуторянства. Найважливішим значенням журналу «Основа» стало те, що він згуртував навколо себе українське письменство. Багато уваги журнал приділяв питанням освіти: організації недільних шкіл, створенню підручнітв та загальноосвітніх книг українською мовою. З його сторінок звучали прогресивні виступи на захист національних прав роз'єднаного кордонами українського народу.

Перший номер журналу вийшов 12 січня 1861 р. Він був двомовним (друкувався українською і російською). У «Програмі» до журналу, видрукуваній В.Білозерським, передбачалося дев’ять постійних розділів. Програмні завдання журналу визначалися так: «Мета нашого видання – всебічне й неупереджене вивчення Південноросійського краю, усвідомлення його потреб, критичний погляд на себе в минулому і сучасному, громадська користь.

Загальнолюдська просвіта, в застосуванні до місцевих умов краю, буде керівною ідеєю редакції». Тираж журналу становив у різний час від 800 до 1000 примірників. Вийшло всього 12 чисел 1861 р. та 10 чисел 1862 р. Від самого початку в редакції журналу позначилися розбіжності між Білозерським і Кулішем. До того ж журнал зазнавав нападок з боку російських видань. Зрештою, брак коштів змусив припинити видання. У 60-ті рр. це було єдиним українським універсальним періодичним виданням, що прагнуло охопити всі загальноукраїнські проблеми – в культурі, економіці, політиці, освіті, науці, літературі, фольклорі, історії, міжнародних відносинах. Цим воно викликало до себе широкий інтерес і загальне визнання як провісника народного пробудження в Україні. Закриття часопису стало передоднем Валуєвського циркуляру (1963 р.), який заборонив українське слово і надовго перепинив духовний розвій української нації.

Участь в «Основі» беруть два шари української інтелігенції: колишні кирило-мефодіївські братчики і молода генерація, так звані «шестидесятники». Провід належав першим, що, властиво, й були фундаторами журналу; молодша генерація в «Основі» тільки випробовує сили.

Часопис «Основа» (1861–1862) – це наймасштабніший проект петербурзької української громади середини ХІХ ст. Відтак, оскільки йдеться про питоме середовище видання, тогочасний «український» Петербург потребує  спеціальної уваги дослідників часопису, на яку досі не здобувся. Погляд на петербурзьку громаду як сутнісний контекст «Основи» дає змогу виразніше реконструювати деякі важливі аспекти її історії.

Протягом короткого часу, на рубежі 1850-х і 1860-х років, центром українського національного руху, літератури і журналістики в Російській імперії був Петербург, що видавалося цілком очевидним уже сучасникам. У другій половині 1850-х років до Петербурга «разом із найвидатнішими українськими інтелігентами емігрує – в повному значенні цього слова емігрує – культурний центр Малоросії».

Окрім тих українців, які приїхали до Петербурга з огляду на неможливість ведення на батьківщині широкої національно-культурної роботи, більшість їх опинилася в столиці внаслідок службових переміщень, у пошуках кар’єрних осягнень, з метою навчатися у найкращих в імперії навчальних закладах. Питання про кількісний склад тогочасної петербурзької громади, який до того ж навіть у порівняно вузьких хронологічних межах змінювався, не є остаточно з’ясованим, оскільки вона не передбачала формального членства. Тому кількість учасників громади можна лише орієнтовно визначити на підставі різноманітних синхронних і ретроспективних джерел, реконструюючи її персональний склад. За підрахунками Олександра Дорошкевича, вона нараховувала «близько 60 душ». Марко Антонович зазначив, що в його «далеко не повному списку всіх членів петербурзької громади ми маємо понад 50 членів, які в той чи інший час належали до неї, а ми ж маємо менше половини всіх членів, зокрема, коли мати на увазі, що до громади належали чужинці». У Петербурзі з’являються друком найпомітніші тогочасні українські видання, які були передвістям «Основи»: двотомні Кулішеві «Записки о Южной Руси» (1856, 1857), його роман «Чорна рада» (1857) і «Граматка» (1857), «Народні оповідання» (1858) Марка Вовчка, «Малорусский литературный сборник» (1859), Шевченків «Кобзар» (1860), альманах «Хата» (1860), десятки адресованих масовому читачеві «метеликів». У Петербурзі планувалося здійснювати журнальні проекти Куліша 1857–1858 років, які, проте, не вдалося втілити в життя.

В лютому 1860 року Білозерському було дозволено видавати «Основу», і він дістав змогу перейти від подолання бюрократичних перепон до практичних кроків зі створення часопису – до формування його авторського кола й наповнення редакційного «портфеля», до організації передплати.

Стратегію «Основи», на сторінках якої «були висловлені фактично усі актуальні ідеї щодо функціонування легального українського руху», визначали діячі розгромленого владою Кирило-Мефодіївського товариства – тогочасні мешканці столиці. Окрім самого Білозерського, це «емблематичні» її автори Шевченко, Костомаров та Куліш. Шевченко помер напередодні виходу у світ лютневого числа за 1861 рік; на сторінках часопису з’явилася друком низка першопублікацій його художніх творів, щоденника, епістолярію, біографічних матеріалів. Костомаров та Куліш були авторами більшості програмних і полемічних статей «Основи». Ближчу участь забезпеченні редакційно-видавничого процесу брали молодші члени громади Данило Каменецький, Олександр Кістяківський, Михайло Щербак. Авторами часопису були такі більш і менш відомі учасники петербурзької громади, як Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Ганна Барвінок, Микола Вербицький, Василь Гуглинський, Григорій Данилевський, Лев Жемчужников (він видавав як додаток до «Основи» i серію малюнків «Живописная Украина»), Всеволод Коховський, Макаров, Іван та Опанас Марковичі, Андрій Пестержецький, Степан Руданський, Симонов (М. Номис), Олекса Стороженко, Михайло Сухомлинов, Петро Таволга-Мокрицький, Павло Чубинський.

У період підготовки й видання «Основи» зібрання громади відбувалися в помешканні Білозерського. На зібраннях громади незрідка обговорювалися редакційні проблеми. З-поміж іншого було дискутовано й незгоди Білозерського, Костомарова і Куліша в «основ’янських» справах – непорозуміння «між своїми», хоч іноді й дуже гострі, що зумовлювалися передовсім відмінностями в поглядах на ведення часопису, його конкретне наповнення. Низку відповідних свідчень містять і мемуари Володимира Менчиця, і численні синхронні листи Костомарова й Куліша.

Микола Зеров, викладаючи схему «географічної» періодизації історії українського письменства, цілковито мав підстави трактувати її петербурзький період (1856–1863) як «період “Основи” і гегемонії Куліша». Однак роль Куліша (а часом і Костомарова) саме у веденні «Основи» часто безпідставно перебільшувано  – і то істотно. Не випадає говорити про «Кулішеву “Основу”», оскільки саме Білозерський завжди був реальним редактором часопису. Бернштейн аргументовано полемізував із поширеною в літературознавстві думкою, що «Білозерський відігравав в “Основі” ледве чи не останню роль, що це була більше підставна фігура, а керівництво журналу було, власне, в руках Куліша й Костомарова», проте дослідника мало хто почув.

«Основа» була проектом петербурзької громади, що мав загальноукраїнське значення. Принципове значення часопису в історії української культури полягало в тому, що цей видавничий проект засвідчив початок нового етапу розвитку національного письменства, готовність літераторів і науковців перейти від альманаху як гурткової форми організації літературно-наукового життя до вищого її (організації) типу – «товстого» журналу, який став регулярним «зв’язком між місцем і центром». Актуалізувавши і легітимізувавши в період загальноросійського суспільного піднесення українську проблематику, часопис заохотив до літературно-публіцистичної праці та українознавчих студій чимало молодих на той час авторів. Фактично на його сторінках було репрезентовано усі тогочасні українські літературно-наукові сили. З появою часопису формуються нові типи зв’язків як у самому українському літературно-науковому середовищі, так і між письменниками, публіцистами, вченими та істотно зрослою кількісно читацькою публікою

Юзефович мав рацію стосовно епохи «Основи», коли основним осередком українського руху справді був Петербург. Для українців, які мешкали в столиці, зосереджена виключно на українській проблематиці «Основа» була не лише засобом національного самопізнання, а й дуже істотним каналом комунікації з Україною.

Варто пригадати, що, приміром, Куліш друкував на сторінках «Основи» поруч з україномовними і багато творів, написаних російською, – не лише публіцистику і літературну критику, але й художню прозу (причому зосереджувався у цих творах виключно на українській проблематиці). Звертаючись до російської, Куліш мав на увазі передовсім сприяння розвитку національної самосвідомості українців, недостатньо обізнаних з рідною мовою, і трансляцію знання про Україну в позаукраїнські середовища. Навесні 1861 року Куліш свідчив у листі до Антона Кобилянського та інших буковинців: «[...] я пишу й московською мовою, повертаючи на добру дорогу тих, що нашої рідної мови не розуміють».  «Основа», що акумулювала весь тогочасний український інтелектуальний потенціал, стала дуже помітним явищем в історії національного руху, журналістики та письменства. Збереглося важливе свідчення і про істотну роль часопису як чинника національної самоідентифікації українців власне імперської столиці. Російський літератор Павло Анненков зазначав у мемуарах, що в Петербурзі «круг малороссов [...] с журналом “Основа” значительно увеличился и приобрел видное положение в обществе».

Перший розділ – “Журнал “Основа” та українське культурно-національне відродження: проблеми історіографії та джерелознавства” присвячений огляду та аналізу історіографічної традиції з проблеми та дослідженню джерельної бази роботи. Він містить два підрозділи. У першому, “Історіографія проблеми”, проаналізована історіографічна література по даній темі. Вивчення  діяльності “Основи”, майже за 140 років доцільно розділити на окремі періоди, з метою аналізу рецепції українськими і російськими науковцями творчої спадщини часопису. Першим періодом осмислення українськими дослідниками діяльності “Основи” можна вважати 1860-ті–1910-ті рр. Стаття М.І.Костомарова “Украинский сепаратизм” була однією з ключових для вивчення ідеології “Основи”16. У статті “Малорусская литература” (1871)17, він більш докладно розповів про освітянську й публікаторську діяльність часопису. Певну увагу діяльності “Основи” у соціальному та науковому аспектах приділив М.П.Драгоманов. Аналіз ним ролі “Основи” в українських культурі та суспільстві відображений у роботах “Шевченко, українофіли і соціалізм” (1879) та “Автобиографическая заметка” (1873)19. У статті “Література російська, великоруська, українська і галицька” (1873)20, М.П.Драгоманов розглянув, й високо оцінив ряд “основ’янських” праць М.І.Костомарова, зокрема, “Две русские народности” та “Правда полякам о Руси”. Російські дослідники, у першому періоді вивчення наукової спадщини “Основи”, були репрезентовані змістовним епізодом капітальної наукової праці О.М.Пипіна “История русской этнографии”, том 3 (1891).

 Другий період історіографічних вивчень “Основи” припадає на 1890-ті початок 1930-х рр. Початок визначила праця І.Я.Франка під умовною назвою “План викладів  історії літератури руської. Спеціальні курси. Мотиви”, в якій стисло проаналізовано діяльність ряду творчих особистостей та попередніх українофільких видань. Треба зазначити, що в в цих роботах вже відокремлені різні напрямки досліджень часопису. Це, зокрема, персоналістика (стаття І.Я.Франка про О.С.Афанасьєва-Чужбинського); праці у яких висвітлюються окремі віхи діяльності “Основи” (статті М.Шугурова та І.Я.Франка у яких аналізуються причини закриття журналу); та узагальнюючи роботи. Розвиток вивчень визвольного руху в український історіографії у 1920-ті рр. обумовив справжній ренесанс у “основ’янських” студіях, їх розголуження та конкретизацію. Дослідження цього часу розділяються за трьома напрямами: персоналістичним (В.Петров та В.Данилов) які досліджували співробітництво в “Основі” П.О.Куліша, В.М.Білозерського, М.О.Максимовича), проблемним  (М.С.Грушевський) вивчавший питання суспільної і наукової діяльності журналу, узагальнюючим (Д.І.Дорошенко). Більш того, до них можна додати і ще один напрям, який сформувався саме у цей час, вивчення соціального контексту діяльності “

Основи” (сюжети із студій І. Житецького і М.Гніпа ).майже зникли з наукового обрію. Загальна інформація про існування та діяльність “Основи” містилась у таких роботах, як: “Історія української культури” І.Крип’якевича (1937), розвідка М.Д.Бернштейна “Основа” і літературний процес 60-х рр. ХІХв.” (1947) (прообраз майбутньої монографії 1959р.), праця В.Порського (В.Міяковського) “З історії “Основи” (1948).

 Останній період можна відзначити як якісно нову фазу “основ’янських” студій, що характеризується різноманітністю проблематики та співпрацею вітчизняних і західних дослідників у вивченні культурно-громадської та наукової спадщини “Основи”, її місці і ролі у культурно-національному відродженні України.

Першу причину скорого занепаду «Основи» Єфремов вбачає в неорганізованості редакційної справи. В. Білозерський, редактор, на його думку, був людиною не авторитетною. Звідси непорозуміння з найактивнішим робітником журналу- Кулішем, який посварився з Білозерським.

Другу причину занепаду вбачають у нечіткості його громадського спрямування.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Особливості розвитку української літератури, художньої літератури, українознавства. Фольклористична діяльність. Особливості української творчості.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Эта тема принадлежит разделу:

Історія української літератури. Частина 1

Особливості розвитку української літератури, художньої літератури, українознавства. Фольклористична діяльність. Особливості української творчості.

К данному материалу относятся разделы:

Особливості розвитку української літератури 50-60-х років 19 століття

Значення журналу «Основа» як синтезу українознавства поч. 60-х р. 19 ст.

Трагічна доля 60 років у «Мертвому антракті» 19 ст. (А. Свидницький, С. Руданський)

Історія написання, видання, проблематика роману А. Свидницького «Люборацькі»

Особливості композиції та викладової форми роману А. Свидницького «Люборацькі». Роль авторських відступів

Фольклористична діяльність А. Свидницького. І, Франко про А. Свидницького

Тематика прози Олекси Стороженка

Легендарно-поетична основа, проблематика повісті О.Стороженка «Марко Проклятий»

Марко Вовчок у контексті міжлітературних взаємин

Особливості творчої манери Марка Вовчка у «Народних оповіданнях» (1 і 2 томи)

Композиція, жанр «Інститутки» Марка Вовчка

Казка у творчості Марка Вовчка. Аналіз казки «Маруся»

Проблематика російськомовних романів Марка Вовчка

Мотив неволі України у ліриці С. Руданського. Інші мотиви. Ліричний герой у його поезії

І. Франко про С. Руданського. Співомовки. Їх тематика, жанрова своєрідність

Поеми С. Руданського. Аналіз одної поеми (на вибір)

«Байки світовії» С. Руданського: структура, ідеї, мета їх створення

Літературне та громадське життя Л. Глібова

Л. Глібов - видавець, журналіст, публіцист. Жанри, псевдоніми, об’єкти викриття у фейлетонах. Чим актуальний Л. Глібов сьогодні?

Генеза жанру байки. Оригінальність інтерпретації мандрівних сюжетів у байках Л. Глібова

Моральні проблеми у байках Глібова

Жанрова різноманітність творчості Л. Глібова

Похожие материалы:

Характеристики транзистора

Лабораторная работа Цель: Экспериментальное снятие входных и выходных ВАХ транзистора.

Стоимость товарного знака, факторы на нее влияющие и методы оценки.

Товарный знак является своеобразной гарантией получения добавленной ценности, выгод, которые отсутствуют у товаров компаний-конкурентов.

Фундаменты на железобетонных оболочках. Конструкции набивных свай и столбов.

Конструкции железобетонных оболочек. Конструкция набивных свай и столбов. Буровые опоры

Дидактическая игра как средство развития мышления детей дошкольного возроста

Курсовая работа по дисциплине теоретические и методические основы организации игровой деятельности детей раннего и дошкольного возраста. Цель работы: рассмотреть возможности дидактической игры в развитии мышления детей дошкольного возраста.

Общая  характеристика  отраслей   материального  и  процессуального  права

Вопросы  тестового  контроля  к  рубежному  контролю  для  студентов 1го  курса  факультетов  фармация,  медико-профилактическое  дело, общая медицина  и  стоматология  на  осенний  семестр  2014-2015 учебного года. по теме «Общая  характеристика  отраслей   материального  и   процессуального  права».