Охарактеризуйте особливості географічного розташування та природно-ресурсний потенціал Фінляндії

Охарактеризуйте особливості географічного розташування та природно-ресурсний потенціал Фінляндії.

Фінля́ндія (фін. Suomi, швед. Finland; офіційно Фінля́ндська Респу́бліка) — держава уПівнічній Європі. Межує зі Швецією на заході, з Норвегією на півночі і Росією на сході. На півдні і на заході береги країни омивають води Балтійського моря і його заток —Фінської та Ботнічної. Столиця і найбільше місто — Гельсінкі. Восьма за площею країна в Європі і найбільша малонаселена країна в Європейському Союзі.

Країна розташована в Північній Європі. Межує зі Швецією (спільний кордон — 586 км), з Норвегією(729 км), з Російською Федерацією (1313 км). Загальна довжина сухопутного кордону — 2628 км. Берегова лінія — 1126 км.

Чверть території країни розташована за полярним колом — тут сонце не заходить за обрій протягом близько 73 днів, створюючи ефект літніх білих ночей, а взимку протягом 51 дня лишається за обрієм.[5]

Загальні відомості про країну

Фінляндія знаходиться на півночі Європи і має вихід до Ботнічної і Фінської заток Балтійського моря. Площа країни становить 338 145 км2. Найбільша протяжність із півночі на південь — 1160 км, максимальна ширина — 540 км. Біля берегів країни нараховується майже 180 тис. невеликих островів.

Економіко-географічне положення Фінляндії має низку особливостей, зокрема це одна з найпівнічніших держав світу, 1/4 її території розташована за Полярним колом, що ускладнює розвиток господарства значної частини країни. Балтійське море забезпечує вихід до Світового океану, однак негативно позначається замерзання на тривалий час Ботнічної і Фінської заток.

Офіційна назва країни — Республіка Фінляндія. Столиця — Гельсінкі (Helsinki).

Населення Гельсінкі налічує 539 тис. мешканців. Площа — 181,2 км2 (у т. ч. води — 448 км2). Місто знаходиться на півдні країни, на узбережжі Фінської затоки, і займає невеликий гранітний п-ів Естнес, малі острови і шхери. Висота над рівнем моря сягає до 75 м. У місті клімат помірний, перехідний від морського до континентального. Літо відносно тепле (середні температури липня — +16,8°С), зима холодна (середня температура січня — -9,7°С). Щороку випадає до 700 мм опадів.

Гельсінкі засновано у 1550 р. згідно з указом шведського короля Густава Вази. У 1641 р. місто було перенесене на 5 км південніше, до околиць п-ова Естнес. З проголошенням незалежності Фінляндії (грудень 1917 року) воно стало столицею Республіки Фінляндія.

Столиця є головним торгово-фінансовим і промисловим центром країни. Провідна галузь промисловості — машинобудування, особливо електротехнічне та електронне, суднобудування, приладобудування. Тут розвинуті також хімічна, текстильна, швейна, меблева, паперова, поліграфічна, харчова промисловість. Гельсінкі — головний порт країни, діє аеропорт міжнародного значення.

Гельсінкі — центр туризму. Щорічно його відвідують до 3 млн. туристів. Найвідомішими пам’ятками культури є колишній Сенат (1817—1818), собор св. Ми- колая (1830—1852), Гельсінський університет з обсерваторією й бібліотекою (1828—1832), парламент (1927 1931), комплекс Олімпійського стадіону (1934—1940) й Олімпійського селища (1938—1940) тощо.

Фінляндія парламентсько-президентська республіка. Виконавча влада належить президенту, який обирається на 6 років і є головнокомандуючим збройними силами країни. Парламент країни однопалатний, нараховує 200 депутатів, що обираються на основі пропорційного представництва на 4 роки шляхом загального голосування. Країна має 12 губерній (ляні), які поділяються на повіти.

Кордони. На заході Фінляндія межує із Швецією (586 км), на півночі — з Норвегією (727 км), на сході — з Росією (1269 км). Морські кордони країни проходять по Фінській затоці на півдні та Ботнічній затоці на заході. Загальна довжина кордонів країни становить 2690 км, берегової смуги — 1070 км.

Участь у міжнародних організаціях. Фінляндія з 1955 р. є учасницею ООН, з 1956 р. — учасницею Північної ради, міжурядового органу скандинавських країн, з 1995 р.

— ЄС.

Природні умови і ресурси

Природні особливості Фінляндії зумовлені її розташуванням у північних широтах, на Балтійському кристалічному щиті і впливом моря.

Рельєф. Фінляндія — горбкувато-рівнинна країна. Абсолютні висоти не перевищують 300 м (1/3 всієї території розташована нижче на 100 м від рівня моря, і тільки 1/10 — вище 300). Країна знаходиться у межах Балтійського крис- талевого щита, фундамент якого складений гранітами і гнейсами. Крайній північний захід Фінляндії є гірським районом з незначними висотами.

Клімат. Влітку на півдні країни день триває 19 год., а на крайній півночі сонце сяє 73 дні, тому Фінляндію називають «країною північного сонця». Літо прохолодне (середня температура липня становить +17°... +18°С на півдні та +14°... +15°С на півночі), зима холодна (середня температура лютого 13°... -14°С на півночі і від -8°С до -4°С на півдні). Середня річна кількість опадів сягає 450 мм на півночі й 700 мм на півдні.

Ріки й озера. Поєднання суходолу і води — унікальна особливість ландшафтів країни. У Фінляндії нараховується до 190 тис. озер, що займають 9% її площі («країна тисячі озер»). Переважають невеликі озера із середніми глибинами 5—20 м. Найбільше озеро країни -— Сайма (площею 1700 км2). Невеликі канали з’єднують ріки й озера держави. Важливу роль відіграє Сайменський канал, що поєднує озеро Сайма із Фінською затокою.

Мінеральні ресурси. Країна володіє різноманітними мінеральними ресурсами, насамперед металевими. У її надрах знаходяться великі запаси мідної руди (біля міст Рахі, Оутокумпу, Нокіа), залізних руд (родовища Коларі, Кярвясва- ру, Нюхамн тощо), молібдену та цинку (Віханті), а також ванадію і кобальту. Тут зустрічаються нікель, титан, вольфрам, срібло й золото, є великі запаси азбесту, графіту, різних будівельних каменів, торфу.

Рослинні і тваринні ресурси. Майже 2/3 території Фінляндії вкривають ліси. Переважають північно- і південнотай- гові ліси, а на крайньому південному заході — змішані ліси. Загальні запаси деревини країни оцінюються у 1,5 млрд. м . Величезні площі займають болота й заболочені землі (до 1/3 поверхні).

Тваринний світ країни небагатий. Так, у лісах водяться лось, білка, заєць, лисиця, видра. Ведмідь, вовк та рись живуть лише у східних районах країни. У Лапландії водяться дикі північні олені.

Рекреаційні ресурси. Велику увагу приділяють національним паркам (під охороною держави знаходиться 8% території країни). Зокрема, у Лапландії розташовані найбільші парки: Лемменйокі (1720 км2), Паллас-Оунаустунтурі (500 км2), Оуланка (107 км2).

Фінляндія — розвинута індустріально-аграрна країна, в економіці якої важливими є виробництво машин, устаткування і телекомунікаційного обладнання, вирощування необхідних сільськогосподарських культур.

Сучасний стан економіки. У 2004 р. ВНП країни становив 151,2 млрд. дол., або 29 000 дол. на душу населення. Частка промисловості і будівництва у ВНП сягає 30%, сільського і рибного господарства зменшилася до 3%. Збільшується кількість зайнятих у сфері обслуговування. У Фінляндії встановлені одні з найвищих у світі податків, які сягають 48% ВНП.

Особливістю економіки країни є високий рівень централізації та концентрації капіталу і виробництва. На тридцяти найбільших приватних, державних і змішаних концернах зосереджено до 50% робочої сили, забезпечено випуск більше половини промислової продукції і майже 3/4 експорту країни.

У Фінляндії більшість компаній та корпорацій є приватними, однак гідроелектростанції і залізниці знаходяться у державній власності, держава також регулює підприємницьку діяльність. Операції із землею суворо контролюються державою. В кооперативах зосереджено майже 1/3 роздрібної торгівлі, однак провідними є великі приватні маркетингові компанії. Фермери користуються послугами споживчих, виробничих та збутових кооперативів. Держава активно сприяє залученню іноземних інвестицій.

Загальна характеристика промисловості. У промисловості країни переважають дві групи галузей: обробка та переробка деревини і виплавка та обробка металів.

Гірничовидобувна промисловість. Запаси корисних копалин у Фінляндії незначні, а їх видобування розпочато лише останнім часом. Тут видобувають переважно цинк, мідь, залізну руду й ванадій. Металеві руди становлять майже 40% вартості продукції гірничовидобувної промисловості. Біля м. Торніо знаходиться родовище хрому та нікелю, які використовують для виробництва легованої сталі.

Паливно-енергетичний комплекс. Електростанції країни виробляють щорічно приблизно 71,5 млрд. кВттод. електроенергії. Її здебільшого забезпечують ГЕС, побудовані на ріках Кемійокі на півночі, Оулуйокі у центрі та Віронкоски на південному сході. У 70-ті роки XX ст. були побудовані дві АЕС поблизу Гельсінкі, а у 80-ті роки XX ст. споруджені ще дві атомні станції. На частку АЕС припадає 17% виробленої електроенергії. Фінляндія посідає друге місце у світі за видобутком торфу, частка якого становить 7% в енергобалансі країни.

Металургія. У країні ця галузь почала розвиватися з 50-х років XX ст. Потужний металургійний комбінат знаходиться у м. Рахе, а невеликі заводи розташовані у численних містах південного заходу країни. Виробництво сталі становить 3,2 млн. т на рік.

Машинобудування. Ця галузь посідає важливе місце у фінському експорті. Головні машинобудівні підприємства зосереджені переважно на південному заході країни (Гельсінкі, Турку, Тампере). Виробляють машини й устаткування для целюлозно-паперових підприємств, сільськогосподарську техніку, кабелі, трансформатори, генератори, електромотори, електротехніку, електронну продукцію тощо. Найдавнішою галуззю є суднобудування (концерн «Вяртсі- ля» ум. Турку), яке спеціалізується на випуску морських криголамів, танкерів, буксирів, морських поромів, бурових платформ для морських нафтопромислів тощо. Новою галуззю для Фінляндії стало виробництво мобільних телефонів — корпорація «Нокіа» (Гельсінкі) є одним із найбільших світових виробників мобільних телефонів.

Хімічна промисловість. Виробництво синтетичних волокон та пластмас з відходів деревообробної промисловості, фармацевтичної продукції, добрив та косметики є провідним у цій галузі. На частку хімічної промисловості припадає 10% вартості промислової продукції і 10% експортних надходжень.

Деревообробна промисловість. Фінляндія — найбільший у світі виробник пиломатеріалів, паперової маси, фанери. Обробка деревини хвойних порід зосереджена на узбережжі північної частини Ботнічної затоки і в районі Фінської затоки. У країні щорічно випускають 7,7 млн. м3 пиломатеріалів, 9,9 млн. т паперу та картону. Приблизно 30% паперової продукції становить газетний папір, а також картон, обгортковий папір і високоякісний папір для банкнот, акцій й інших документів.

Легка промисловість. Однією з давніх галузей країни є текстильна промисловість. У Тампере та Гельсінкі сформувалося потужне лляне і бавовняне виробництво. У Фінляндії є велика кількість швейних та трикотажних виробництв. Фінський високоякісний скляний посуд і художня кераміка набули світового визнання.

Харчова промисловість. Найрозвинутішим у країні є виробництво молочних продуктів (вершкова олія, сири тощо) фірми «Валіо».

Сільське господарство. Сільське господарство країни з харчовою промисловістю утворюють єдину систему переробки сільськогосподарської продукції. У Фінляндії нараховується приблизно 94 тис. фермерських господарств із ділянками ріллі менше 20 га. Обмежені можливості для розширення сільськогосподарського виробництва та механізація ферм сприяли скороченню кількості зайнятих у цій галузі.

Тваринництво. На тваринництво припадає 4/5 усіх доходів сільського господарства, тому воно є головною аграрною галуззю країни. Фермери спеціалізуються на розведенні молочної худоби, свиней та бройлерів. У 2004 р. нараховувалося до 1,2 млн. молочних корів і 1,6 млн. свиней. Виробництво молока сягає 2,3 млн. т на рік. У Лапландії вирощують північних оленів (майже 203 тис. голів). На звіроводських фермах країни розводять норок, песців, сріблястих лисиць тощо.

Рослинництво. Більшу частину орних земель Фінляндії засівають кормовими травами (травосумішшю з райграсу, тимофіївки, конюшини тощо). У країні вирощують також картоплю (754 тис. т), пшеницю (464 тис.), ячмінь (2 млн.), жито (47 тис.) і кормовий буряк. Країна на 85% забезпечує внутрішній ринок зерном, чому сприяло удосконалення методів меліорації земель, застосування добрив і виведення холодостійких сортів. Пшеницю, інші зернові культури та цукровий буряк вирощують на родючих глинистих рівнинах південного заходу, яблука, огірки і цибулю — на Аландських о-вах, помідори — у теплицях на півдні.

Лісове господарство. Сільське та лісове господарство країни взаємопов’язані. Більшість селян, крім орних земель, володіють і значними лісовими ділянками. Понад 60% лісів належить фермерам, які нині до 1/6 прибутків одержують від заготівлі лісу.

Ліси Фінляндії — найбільше природне багатство країни. Деревина використовується для виробництва фанери, целюлози, паперу та ін. Із 80-х років XX ст. щорічно вирубується 50—52 млн. м3 лісу, однак запаси деревини на 20 млн. м3 перевищують обсяги вирубування.

Рибальство. Ця галузь є важливою насамперед для внутрішнього споживання країни. Кількість зайнятих у рибальстві становить 1,2 тис. Загальний вилов риби у 2003 р. сягав 185 тис. т.

Державно-політичний устрій та територіально-адміністративний поділ Республіки Фінляндія.

Державний устрій Фінляндії

Державний устрій

Республіка.

6 грудня 1917 року Фінляндія здобула незалежність. В 1809-1917рр. була автономним Великим князівством Фінляндським у складі Російської імперії, до того - протягом століть входила до складу шведського королівства.

Конституція

Новий Основний закон, який вперше отримав назву “Конституція”, набрав чинності1 березня 2000р. (конституційне законодавство було вперше зведене до єдиного акту і попередні чотири конституційні закони втратили чинність). Нова Конституція Фінляндії звузила повноваження глави держави, зокрема, в процесі формування уряду і призначення прем’єр-міністра.

Глава держави

Президент, який обирається строком на 6 років.

За результатами останніх президентських виборів (січень 2006р.) президентом Фінляндської Республіки обрано Тар'ю Кааріну Галонен (офіційно розпочала другий термін на посаді глави держави 1 березня 2006 р.).

Законодавча влада

Здійснюється Едускунтою (парламентом).

Виконавча влада

Здійснюється президентом і Державною Радою (урядом).

Згідно з новою Конституцією, процедура формування уряду відбувається виключно під керівництвом парламенту. Президент лише пропонує на розгляд парламенту кандидатуру на пост глави уряду, яка узгоджується в процесі переговорів представників парламентських фракцій. Президент призначає уряд згідно з поданням прем’єр-міністра і не може вносити зміни у це подання. Втручання президента і спікера парламенту в процес формування уряду допускається тільки в разі відсутності згоди між парламентськими фракціями.

Державна Рада є підзвітною парламентові. Керівництво зовнішньою політикою здійснює президент у співпраці з урядом.

Парламент

Однопалатний, нараховує 200 депутатів, які обираються строком на 4 роки. Право обирати і бути обраним до парламенту мають всі громадяни Фінляндії, яким виповнилось 18 років. Вибори проводяться за принципом пропорційного представництва на основі регіональних (окружних) списків партій, блоків та виборчих об’єднань. Останні вибори до парламенту були проведені 18 березня 2007 р. (наступні – березень 2011 року).

Результати виборів: партія „Центр” отримала 51 мандат, партія „Національна коаліція” – 50, Соціал-демократична партія – 45, Союз лівих сил - 17, партія „Зелений союз” – 15, Шведська народна партія – 9, Християнсько-демократична партія – 7, партія „Справжні фіни” – 5 місць у парламенті.

Спікер парламенту

Саулі Нііністе (партія „Національна коаліція”).

Виконавча влада

Державну Раду Фінляндії сформовано у квітні 2007 року. До складу урядової коаліції увійшли представники чотирьох партій – „Центру”, „Національної коаліції” (ПНК), „Зеленого союзу” та Шведської народної партії (ШНП). До складу уряду Фінляндії входить 20 міністрів. Партії „Центр” та ПНК мають по 8, а „Зелений союз” та ШНП – по 2 міністерських портфелі.

У 2010 році у Фінляндії було створено шість Регіональних державних адміністративних відомств (Etelä-Suomi, Itä-Suomi, Lounais-Suomi, Länsi- ja Sisä-Suomi, Pohjois-Suomi, Lappi), кожне з яких відповідає за певний регіон (фін. alue, швед. region); крім того, сьомим регіоном є Аландські острови.

Ці більші регіони складаються з одного чи кількох менших регіонів (фін. maakunta, швед. landskap), яких всього 19. Регіонами керують регіональні ради, які виконують роль засідань з кооперації між комунами регіону, яких нараховується 336[1], з яких 108 міські. Основне завдання регіонів полягає в місцевому плануванні та розвитку підприємств і освіти. Окрім цього, на базі регіонів створюються заклади, пов’язані з охороною здоров’я. Наразі Кайнуу є єдиним регіоном, де представники ради виборні. В інших регіонах ради обираються радами комун, кожна з яких висуває представників відповідно до кількості населення.

На додаток до кооперації між комунами, за яку відповідають регіональні ради, у кожному регіоні є державний Центр зайнятості та економічного розвитку, завдання якого полягає в місцевому управлінні працевлаштуванням, сільським господарством, рибальством, лісництвом та справами підприємств. Регіональні контори Збройних сил Фінляндії відповідають за військову оборону регіонів та призов до армії.

Регіони чіткіше демонструють діалектні, культурні та економічні відмінності, аніж провінції, які існували раніше і були виключно урядовими адміністративними одиницями. Певною мірою вони відповідають положенню історичних провінцій, які чіткіше розділяють території з діалектними та культурними особливостями.

Області

Області Фінляндії

# на карті

Герб

Українською

Фінською

Шведською

Столиця

1

Лапландія

Lappi

Lappland

Рованьємі

2

Північна Пох'янмаа

Pohjois-Pohjanmaa

Norra Österbotten

Оулу

3

Кайнуу

Kainuu

Kajanaland

Каяані

4

Північна Карелія

Pohjois-Karjala

Norra Karelen

Йоенсуу

5

Північна Савонія

Pohjois-Savo

Norra Savolax

Куопіо

6

Південна Савонія

Etelä-Savo

Södra Savolax

Міккелі

7

Південна Пох'янмаа

Etelä-Pohjanmaa

Södra Österbotten

Сейняйокі

8

Пох'янмаа

Pohjanmaa

Österbotten

Вааса

9

Пірканмаа

Pirkanmaa

Birkaland

Тампере

10

Сатакунта

Satakunta

Satakunda

Порі

11

Центральна Пох'янмаа

Keski-Pohjanmaa

Mellersta Österbotten

Коккола

12

Центральна Фінляндія

Keski-Suomi

Mellersta Finland

Ювяскюля

13

Південно-західна Фінляндія

Varsinais-Suomi

Egentliga Finland

Турку

14

Південна Карелія

Etelä-Karjala

Södra Karelen

Лаппеенранта

15

Пяйят-Гяме

Päijät-Häme

Päijänne Tavastland

Лахті

16

Канта-Гяме

Kanta-Häme

Egentliga Tavastland

Гямеенлінна

17

Уусімаа

Uusimaa

Nyland

Гельсінкі

18

Кюменлааксо

Kymenlaakso

Kymmenedalen

Коувола

19

Аландські острови[2]

Ahvenanmaa

Åland

Марієхамн

Регіон Східна Уусімаа було приєднано до Уусімаа 1 січня 2011 року.[3]

Проаналізуйте основні етапи історичного розвитку фінської державності.

За деякими даними, перші люди прийшли на територію Фінляндії відразу після завершення льодовикового періоду, тобто після танення льодовиків і підняття суші над рівнем моря. Ці люди належали до фінно-угорських племен. Спочатку вони проживали лише на морському узбережжі, їх основним заняттям було рибальство і полювання. Опісля відбулося проникнення племен вглиб країни. Виживання населення серед боліт, його вміння соціально зорганізуватися у важких природних умовах і визначило, якоюсь мірою, як уже згадувалося, назву країни та ім'я народу - Суомі.

Залишки поселень кам'яного віку розкидані по всій території сучасної Фінляндії аж до Полярного кола, хоча більшість зосереджена на морському узбережжі. Знахідки бронзового і залізного віків засвідчують високий рівень торгових і культурних зв'язків Суомі зі Сходом і Заходом. Але навіть на початку нашої ери населення на території сучасної Фінляндії не було цілісно зорганізованим.

У I-II ст. н. е. з'явилися перші писемні згадки про фінів у працях римського історика Тацита. В II ст. про фінів писав грецький учений Птоломей. У цей час, окрім полювання та рибальства, населення почало займатися землеробством і скотарством.

У середині Х ст. розрізнені племена фінно-угорської мовної групи об'єдналися, утворивши своєрідні союзи племен хяме (тавастів) і фінів (суомі) па південному заході та карелів на південному сході. Ці союзи племен часто ворогували між собою.

В епоху вікінгів (IX - XI ст.ст.) через південну частину території сучасної Фінляндії пролягав торговий шлях "із варяг у греки", що, безумовно, активізувало розвиток цієї території.

В середині XI ст. шведи під приводом поширення християнства організували до Фінляндії хрестові походи, внаслідок чого вони підкорили окремі фінські племена, ослаблені ворожнечею між собою. Однак при вторгненні у карельські землі шведи зіткнулися з новгородцями, котрі прагнули володарювати у цих місцях. Протистояння закінчилося підписанням Горіховського мирного договору 1323 р., за яким шведсько-новгородський кордон пролягав від Карельського перешийка через землі поблизу озера Сайма аж до північно-східннх границь Ботнічної затоки.

Понад 600 років тривало шведське панування у Фінляндії. Протягом цього періоду тут вкоренилися шведське право і суспільних устрій, який не знав феодалізму. Тому фінляндські селяни зуміли зберегти вільний дух і особисту свободу. Однак увесь цей час шведські магнати грабували фінляндську землю.

З середини XVI ст. Швеція втягнула Фінляндію у низку воєн. Спочатку фіни воювали на Сході, потім - у Балтійських країнах, а опісля - в Центральній Європі. У результаті Швеція стала могутньою країною, вона здійснила адміністративну реформу, обновила центральні відомства і губернське управління, систему освіти та систему торгівлі. Розширивши свою територію навколо Балтики, Швеція змогла відсунути східний кордон Фінляндії далеко на схід. Звичайно, цьому сприяла й слабкість Росії. Оскільки на високі посади в Фінляндії призначалися переважно шведи, відбулося активне проникнення шведської культури на територію країни, в тому числі у найвіддаленіші райони.

У 1581 р. здійснилася велика мрія фінляндського народу: Фінляндія була проголошена Великим князівством. У 1640 р. у м. Турку був відкритий університет. У цей період у країні зародилися нові міста. Однак радість тривала недовго. У II половині XVI ст. загострилася боротьба Швеції з Росією за панування на Балтиці. Мирний період Фінляндії обірвався кризою, голодом, а також новою Північною війною. Внаслідок цих подій Швеція втратила великодержавне положення. Росія відсунула східний кордон Фінляндії на захід від Виборга. Після короткої війни, що закінчилася у 1743 р., Росія приєднала до себе всю південно-східну частину Фінляндії. Наприкінці XVIII ст. Фінляндія бачилася як окрема держава в складі Швеції.

Російсько-шведська війна 1808-1809 рр. стала для Фінляндії однією з найважчих воєн, наполеонівською війною, внаслідок якої країна перейшла до складу Росії в якості автономного Великого князівства Фінляндського, що існувало з 1809 до 1917 рр. У цей час Фінляндія отримала широкі права внутрішнього самоврядування, завдяки чому утворилась Фінляндська держава з власними органами управління й економікою. Завойована Росією 1743 р., південно-східна частина країни була возз'єднана з Фінляндією. Новою столицею країни стало м. Гельсінкі, куди був переведений університет.

У Фінляндії в період автономії викристалізувалася національна політика, що сприяло розвитку промисловості, сфери освіти, будівництву залізниці, яка з'єднала різні частини країни.

Наприкінці XIX ст. Росія намагалася зміцнити свої позиції у країні. Це викликало шалений опір фінів. Політичне протистояння ще більше загострилося під час Першої світової війни та жовтневого перевороту 1917 р. Воно дещо згладилося після проголошення сеймом Фінляндії 6 грудня 1917 р. незалежності Фінляндії, яку змушені були визнати Росія і багато інших держав на початку 1918 р., але опісля розгорілося по-новому, перетворившись у громадянську війну в січні 1918р. У громадянській війні, що тривала до травня 1918 р., перемогла буржуазія.

Згідно з конституцією 1919 р., Фінляндія стала республікою. Першим президентом країни був вибраний К.Й.Столберг (1865 - 1952).

Наприкінці 1939 р. на Фінляндію напав Радянський Союз. Важка зимова війна закінчилася підписанням миру в Москві у березні 1940 р. Однак 1941 р. Фінляндія розпочала військові дії проти Радянського Союзу, які вона здійснювала впродовж 1941-1944 рр. Внаслідок цього Фінляндія була змушена віддати Радянському Союзу території в південно-східній частині країни і в Лапландії, закріплені за нею після підписання Московського миру у 1940 р., а також здати під військову базу СРСР Порккала-Удд. На зміну маршалу Маннергейму, вибраному президентом Фінляндії на завершальній стадії війни, до влади прийшов 1946 р. Й.К.Паасіківі (1870 - 1956), який намагався підтримувати добросусідські відносини з Радянським Союзом.

У 1952 р. в Гельсінкі відбулися Олімпійські ігри, а в 1955 р. Фінляндію прийняли в 00Н і в Північну раду. Отже, після Другої світової війни Фінляндія, проводячи політику нейтралітету, налагодила мирні відносини з багатьма країнами, будуючи надійні зв'язки як зі Сходом, так і з Заходом.

Про тогочасну роль Фінляндії на міжнародній арені засвідчує хоча б той факт, що в Гельсінкі 1975 р. була проведена Нарада з безпеки і співпраці в Європі, скликана за ініціативою Фінляндії.

Політичні та соціально-економічні процеси в Європі, започатковані у 1989 р., не могли не позначитися на внутрішній і зовнішній політиці Фінляндії. Вона стала повним членом Ради Європи, що якоюсь мірою засвідчило її зближення із Заходом.

Фінляндія, котра двічі, в 1969-1970 рр. та 1989-1990 рр. була членом Ради безпеки, зайняла провідні позиції у боротьбі за мир не тільки в Європі, а й в усьому світі. В межах політичних структур 00Н Фінляндія приєдналася до багатьох контрольних систем за розташуванням ядерної зброї та ракет, що управляються, з метою запобігання їх розповсюдженню. Вона зробила вагомий внесок у боротьбу з випробуваннями хімічної зброї та підземними ядерними випробуваннями.

Після розпаду Радянського Союзу на картi світу з'явилися нові незалежні держави. Фінляндія відновила в серпні 1991 р. дипломатичні відносини з незалежними Литвою, Латвією, Естонією, а згодом встановила дипломатичні відносний з усіма країнами, що утворилися після розпаду СРСР.

У 1992 р. Фінляндія подала заяву до Європейського Союзу з проханням про прийняття рівноправним членом у цю організацію. Вирішення цього прохання на початку 1995 р. дало змогу Фінляндії зайняти належне місце в співтоваристві західноєвропейських країн, що, на думку фахівців, відповідає її національній індивідуальності. Членство Фінляндії в Європейському Союзі позитивно позначилося на соціально-економічному розвиткові і, безумовно, на зовнішній політиці країни. Більшість фінів впевнені, що членство Фінляндії у цій міжнародній організації забезпечить країні безпеку.

У 1996 р. Фінляндія стала членом Женевської конференції 00Н з питань роззброєння. Впродовж роботи конференції вона вела активну боротьбу за повну заборону піхотних мін. Тепер Фінляндія прагне інтенсифікувати співпрацю з країнами, що розвиваються, з метою забезпечення прав людини, рівноправності та демократії.

Опишіть процес формування державної символіки Республіки Фінляндія.

Герб Фінляндії — коронований золотий лев в червленому полі, права передня лапа замінена рукою в обладунку, що тримає срібний меч із золотою рукояттю. Лев зневажає задніми лапами срібну шаблю сарацина із золотою рукояттю. Щит усіяний 9 срібними трояндами. Офіційно використовується тільки з 1978, хоча з'явився вперше близько 1580року. Лев — стародавній скандинавський символ влади і могутності, символ лицарства (рука) і шабля сарацина — причетність до загальної культури християнської Європи в боротьбі з мусульманами.

Maamme (укр. Наш край), (суах. Vårt land) – національний гімн Фінляндії. У Конституції країни нічого не сказано про гімн, тому він має неофіційний статус.

Оригінальний твір був написаний Йоганном Людвігом Рунебергом у 1846 році, проте був надрукований тільки у 1848 році. Твір виступив прологом до циклу віршів «Розповіді прапорщика Стоя». Твір був написаний на шведській мові. Музику до майбутнього гімну написав Фредрік Пациус, емігрант з Німеччини. Вперше прозвучала в травні 1848 році у виконанні академічного хору на шведській мові. Переклад на фінську мову зроблений у 1889році, проте перші варіанти з’явились ще у 1867 році.

У оригінальному варіанті на шведській мові не йшлося про Фінляндію (за винятком 4 та 10 віршів, які дуже рідко співаються), а співалось про невизначену північну країну. У фінському варіанті же йшлося саме про Фінляндію.

Мелодія фінського гімну є також мелодією до Естонського національного гімну.

Прапор Фінляндії — державний прапор Фінляндії. Один з офіційних символів Фінської держави.

З XVII століття до 1809 року Фінляндія була частиною Швеції. Після здобуття незалежності був затверджений національний прапор за зразком шведського. Подібні прапори були введені в обіг фінськими яхт-клубами більш ніж на півстолітті раніше, коли Фінляндія входила до складуРосійської імперії. Перший яхт-клуб був заснований в 1861 році в Гельсінкі, він і затвердив білий прапор з синім хрестом і гербом своєї кантони. Інші яхт-клуби послідували цьому прикладу, узявши за основу біле поле з синім хрестом, але з гербами відповідних кантон. Перший, хто запропонував зробити білий і блакитний національними кольорами Фінляндії в1862 році, був поет Захаріас Топеліус.

Після здобуття Фінляндією незалежності 6 грудня 1917, було оголошено конкурс на створення національного прапора. Було представлено декілька проектів. Основними кольрами мали бути або червоний і жовтий(кольори національного гербу Фінляндії) або білий та блакитний. До остаточного затвердження прапора тимчасово вживали червоне полотнище із зображенням золотого (жовтого) лева національного гербу Фінляндії.

1 травня 1918 було затверджено сучасний варіант прапора.

З цього часу 1 травня у Фінляндії святкується День Прапора

Діва Фінляндія (Фінська діва, фін. Suomi-neito, швед. Finlands mö) — національна персоніфікаціяФінляндії. Діва Фінляндія — босонога молода панянка у віці близько 25 років, найчастіше зображується з заплетеним волоссям, блакитноока. Одягнена в синьо-білий національний костюм або в білий одяг. Спочатку її називали Аура на честь однойменної річки, що протікає через місто Турку (Або).

В якості національного символу образ діви Фінляндії використовувався з XVIII століття, коли її зображували як жінку з короною (дослівно — стінна корона, зубці якої виконані у вигляді фортечних башточок). З розвитком національної свідомості та набуттям Фінляндією незалежності образ діви Фінляндії отримав подальший розвиток. Зображення діви, що персоніфікують Фінляндію, а також поєднання синього та білого кольорів стали важливими інструментами пропаганди в боротьбі за захист фінської автономії від зазіхань російської окупаційної влади.[1]

Образ діви Фінляндії може також розглядатися як посилання на обриси Фінляндії на географічній карті. При невеликій уяві вона виглядає як жіночий силует з піднятою рукою (та другою — до Московського перемир'я 1944), головою та спідницею. Метафора так широко використовується, що північно-західну комуну Енонтекіе називають Рукою (фін. Käsivarsi) навіть в офіційному контексті.

Проблеми економічного розвитку Фінляндії на рубежі ХХ-ХХІ ст.

Структура економіки Фінляндії

В структурі економіки за валовим національним продуктом переважає сфера послуг (61 %), па частку промисловості та будівництва припадає 35 %, сільського і лісового господарства - 6 %. Дещо інший вигляд має структура валового внутрішнього продукту (див. табл. 1).

Таблиця 1. Структура валового внутрішнього продукту, %

Джерело: State Institute of Statistics

Як уже згадувалося, сучасного рівня розвитку промисловості Фінляндія досяла завдяки надзвичайно інтенсивній індустріалізації, що мала у 70-х - 80-х роках вибухоподiбний характер. За темпами приросту валового національного продукту Фінляндія вийшла тоді на друге місце у світі після Японії. З'явилися реальні можливості інтенсифікації процесів інтернаціоналізації фінляндської економіки та впровадження високих технологій. Все це зумовило значні зміни у структурі промислового виробництва країни. Традиційні галузі промисловості (деревообробка, виробництво паперу і картону) доповнилися новими галузями із сучасними технологіями.

У зв'язку зі змінами, що відбулися в галузевій структурі промисловості, продукція лісопаперової галузі втратила домінуючу позицію у фінляндському експорті. Тепер понад 40 % експорту становлять товари машинобудування і лише близько п'ятої частини - продукція лісопаперової промисловості. Однак Фінляндія і надалі залишилась одним із найбільших у світі виробників і експортерів пиломатеріалів, паперової маси, фанери. Найголовніші центри лісопильної промисловості розташовані на південному березі озера Сайма (м.Лаппенранта), а також у гирлах лісосплавних рік Кюмійокі (м.Котка), Кокемяенйокі (м.Порі), Оулуйокі (м.Оулу), Кемійокі (м.Кемі). По цих ріках в наш час сплавляють лише четверту частину лісу, що переробляється, решту довозять переважно автотранспортом.

Великі фанерні заводи розташовані здебільшого у внутрішніх озерних районах країни в містах Ювяскюля, Куопіо, Лахті та ін. Центри меблевої промисловості зазвичай збігаються з центрами фанерної галузі. Найголовнішим центром меблевої промисловості Фінляндії є м.Лахті.

Підприємства целюлозно-паперової промисловості сконцентровані переважно в південно-східній частині країни (міста Кусанкоскі, Котка та ін.), а також у південно-західній частині Озерного краю (м. Тампере). Майже вся деревна маса переробляється на папір і картон всередині країни, а значна частина целюлози вивозиться за кордон.

Питома вага сільського господарства у загальному виробництві Фінляндії постійно зменшується. Так, частка сільського господарства у загальному випуску валового національного продукту зменшилася з 9,7 % у 1960 р. до 2,9% у 1997 р. Кількість зайнятих у сільському господарстві країни за той самий період зменшилась з 29, 5 % до 5,0 %. Таке скорочення пояснюється деякою мірою політикою держави, спрямованою на зменшення виробництва основних видів продукції до рівня самозабезпеченості, а також впливом єдиної сільськогосподарської політики Євросоюзу. Скоротилася і кількість фермерських господарств. Процес скорочення фермерських господарств супроводжувався зменшенням абсолютної кількості і частки малих господарств площею до 30 га і зростанням частки великих господарств площею понад 30 га. При цьому зросла й абсолютна кількість господарств площею понад 30 га.

Основна галузь сільського господарства Фінляндії - тваринництво, головним чином молочного напряму. Тваринництво дає 75 % доходів, які отримують у сільськогосподарському виробництві. У 1998 р. було вироблено 322 тис. т м'яса і птиці, 2301 т молока.

У Фінляндії розвинене і виробництво зерна. У 1997 р. було зібрано 464 тис. т пшениці, 47 тис. т жита, 2004 тис. т ячменю, 1243 тис. т вівса, а також викопано 754 тис. т картоплі. Однак 1998 і 1999 рр. більшість з наведених показників порівняно з 1997 р. значно скоротилися

Фінляндія - учасниця багатьох із кожного названого типу організацій. Чи не найважливішим елементом сучасної фінляндської зовнішньої політики є її активна участь в інтеграційних процесах у межах Європейського Союзу. Варто наголосити, що Фінляндія є повноправним членом Євросоюзу з 1 січня 1995 р., членом 00Н з 1955 р., Організації економічної співпраці і розвитку - з 1968 р., Північної ради - з 1956 р., має статус спостерігача в Західноєвропейському Союзі з 1995 р.

В складі 186 країн-членів Фінляндія входить у Конференцію 00Н з торгівлі та розвитку, створеної 1964 р., і систематично вивчає вплив національної і міжнародної політики на розвиток, приділяючи головну увагу проблемам ринку, управління, намагаючись розв'язувати їх, використовуючи старі повноваження в сфері економіки і нові, недавно отримані повноваження в сфері досліджень і технічної допомоги. Фінляндія входить і до Європейської економічної комісії 00Н (створена 1947 р.), мета санкціонування якої - сприяння розвитку і зміцненню економічних відносин між країнами-членами, між ними й іншими країнами, а також збір, оцінка і поширення економічної, технічної та статистичної інформації. Вона є країною-членом Міжнародного банку реконструкції і розвитку, створеного 1945 р., який здійснює банківське кредитування та технічну допомогу країнам-членам, і його філіалів - Міжнародної фінансової корпорації (створена 1956 р. з метою сприяння економічному зростанню країн-членів через підтримку підприємництва у виробничій сфері) та Багатостороннього агентства з інвестиційних гарантій (створене 1988 р., надає гарантії через страхування інвестицій).

Фінляндія входить також до складу таких міжнародних економічних організацій, як Міжнародний валютний фонд (IMF), Всесвітня торгова організація (WTO), Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (UNIDO), Продовольча і сільськогосподарська Організація Об'єднаних Націй (FAO), Всесвітня організація інтелектуальної власності (WIPO), Міжнародне агентство з атомної енергії (IAFA), Всесвітня туристична організація (WTO), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСD), Міжнародне енергетичне агентство (ІFА), Агенство з ядерної енергії (NЕА), Організація зі співробітництва та безпеки в Європі (ОSCЕ), Європейський інвестиційний банк (EIB), Європейська патентна організація (ЕРО), Евріка (ЕUREKА), Європейське космічне агeнство (ЕSА), Європейська організація ядерних досліджень (СЕRN), Європейська конференція громадянської авіації (ЕСАС), Європейська конференція міністрів транспорту (ЕСМТ), Північна співпраця (NORDІС СООРЕRАТІОN), Рада держав Балтійського моря (CBSS), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЕВRD) та ін.

Фінляндія належить до відносно невеликих країн, економіка яких дуже залежить від зовнішнього ринку. Їй довелося вести тривалу і виснажливу боротьбу за місце під сонцем на цьому ринку, що вимагало постійного врахування політичної ситуації та урегулювання залежно від останньої зовнішньоторговельної політики. Наприклад, після закінчення Другої світової війни в умовах реконструкції економіки і виплати репарацій (1945-1954 рр.) Фінляндія була змушена жорстко регулювати свої зовнішньоекономічні зв'язки через укладання спеціальних угод як зі старими (Великобританія, Швеція), так і з новими (Росія) торговими партнерами.

В 1955-1959 рр. у Фінляндії відбулася лібералізація торгівлі: поступово усувалися кількісні та валютні обмеження, що стало своєрідним відображенням демонтажу військової економіки і свідченням наближення до вільного ринку. Однак 1960-1973 рр. під натиском скандинавських сусідів і внаслідок об'єднання західноєвропейських країн у Європейську асоціацію вільної торгівлі перед Фінляндією гостро постало питання про власну модель участі в процесах західноєвропейської інтеграції. Затримка розв'язання цього питання загрожувала країні ізоляцією на світовому ринку. Першим кроком до пошуку такої моделі став вступ Фінляндії в Європейську асоціацію вільної торгівлі. У 1974-1984 рр. почалося формування "європейського економічного простору" через усунення тарифів на торгівлю промисловими товарами. Впродовж цього періоду Фінляндія проводила "стратегію колективного пристосування", яка мала забезпечити країні відповідне місце у цьому просторі.

Однак 1985 р. після появи Білої книги Європейського Союзу, де висвітлювалися наміри організації забезпечити свободу руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили в межах кордонів ЄС, Фінляндія опинилася перед новим вибором: продовжувати "стратегію колективного пристосування" чи забезпечити собі членство в ЄС. У цей час вибір зробити було непросто, адже Фінляндія здійснювала широку клірингову (взаємозалікову) торгівлю з колишнім СРСР, що вселяло надію на подальшу стабільність розвитку країни. Це був період "особливих відносин" між цими двома країнами.

Проте наприкінці 1990 р. у зв'язку з кризовими явищами за ініціативою колишнього Радянського Союзу кліринг був скасований, що зумовило "обвал" двосторонньої торгівлі Фінляндії та СРСР. Останньою краплею став розвал СРСР і припинення Договору про дружбу, співпрацю і взаємодопомогу між Фінляндією і Радянським Союзом від 1948 р. У кінцевому підсумку вибір було зроблено: спочатку Фінляндія зміцнила взаємини з ЄС, а 1995 р. стала країною-членом цієї організації, отже, і частиною єдиного внутрішнього ринку Союзу. Так була підведена риска під епохою "східної торгівлі". Торгівля Фінляндії з Росією та іншими країнами колишнього Радянського Союзу стала частиною відносин ЄС з третіми країнами.

Тепер за кордон Фінляндія відправляє понад одну четверту її ВНП, причому понад 70 % цього обсягу припадає на західноєвропейські країни. Якщо експорт у країни ЄС 1995 р. становив майже 20 % ВНП, то тепер цей показник зріс до 50 %, і Фінляндія стала поряд з Бельгією, Нідерландами й Ірландією провідним внутрішнім експортером ЄС.

Сучасні політичні партії Фінляндії.

Зелений союз (фін. Vihreä liitto, (Vihr.); швед. Gröna Förbundet) — фінська зелена політична партія заснована в 1987 році. Партія має 15 місць із 200 у парламенті Фінляндії і входить доурядової коаліції разом із партіями Фінляндський центр, Національна коаліція та Шведською народною партією. Партія має 2 місця із 13 виділених для Фінляндії у Європарламенті(входить до фракції Зелені — Європейський вільний альянс). Зелений союз є членомЄвропейської партії зелених

Істинні фіни (фін. Perussuomalaiset; швед. Sannfinländarna) — фінська політична партія заснована в 1995 році. Партія має 39 місць із 200 у парламенті Фінляндії. Партія має 1 місце із 13 виділених для Фінляндії у Європарламенті (входить до фракції Європа за свободу і демократію).

Комуністична партія Фінляндії (фін. Suomen Kommunistinen Puolue аббр. SKP) — фінська ліва політична партія.

Комуністична партія Фінляндії (КПФ) була заснована 29 серпня 1918 на установчому з'їзді, що проходив у Москві.

З самого свого створення КПФ діяла в Фінляндії на нелегальній основі, її ЦК перебував у Петрограді.

У травні 1920 року у Фінляндії була утворена підконтрольна КПФ Соціалістична робітнича партія Фінляндії (SSTP). У серпні 1923 року урядКюесті Калліо уклало під варту більшість функціонерів SSTP, включаючи всю парламентську фракцію, сама партія була визнана фінським судом поза законом, а видання її газет було заборонено. Також піддавалися гонінням і інші перебували під впливом СКП легальні партії, багато їх члени були заарештовані.

Навесні 1928 року у Фінляндії пройшла ще одна хвиля арештів активістів лівих партій і членів підпільної організації КПФ, а наступні численні арешти комуністів пройшли в 1930-33 роках.

КПФ отримала право легальної діяльності тільки в 1944 році, після підписання перемир'я з Радянським Союзом.

В даний час в КПФ перебувають близько 4 000 осіб, що утворюють близько 200 первинних організацій.

Головою партії є Юрьйо Хаканом (з 1994), віце-головою Олена Гульден (з 2007), а генеральним секретарем Арто Віітаніемі (з 1994).

Органом КПФ є тижневик Тіедонантая (фін. Tiedonantaja), головний редактор Ерккі Сусі.

За результатами останніх парламентський виборів 2007 року КПФ не отримала жодного місця в парламенті країни.

Лівий союз (фін. Vasemmistoliitto (Vas.). Vänsterförbundet (vf)) — фінська ліва політична партія заснована в 1990 році в результаті кількох злиття лівих партій. Партія має 14 місць із 200 у парламенті Фінляндії і знаходиться в опозиції.

Історія[ред. • ред. код]

Партія була заснована в квітні 1990 року. Її утворення було результатом об'єднанняКомуністичної партії Фінляндії і її широкого фронту, Демократичного союзу народу Фінляндії, та об'єднанням, що вийшло з їх складу в 1986 році «Демократична альтернатива» (Комуністичної партії Фінляндії (Єдність), її молодіжне, студентське, жіноче і цивільне крило) і Жіночої демократичної ліги Фінляндії. Рішення про об'єднання було прийнято на засіданні Ради ДСНФ в березні 1989 року і ХХП з'їзді КПФ в березні 1990 року. Установчий з'їзд відбувся 28-29 квітня 1990 року.

Втім, велика частина активістів колишньої Комуністичної партії Фінляндії (Єдність), що залишалися на прорадянських позиціях (так звані таістоісти), в 1997 році покинули Лівий союз і відновили Компартію. У 2005 році колишній генеральний секретар партії і профспілковий лідер Матті Вііляйнен заснував товариство, що прагне до об'єднання Лівого союзу з Соціал-демократичною партією Фінляндії, що було визнано спробою розколоти партію.

На виборах в едускунту 2007 Лівий союз набрав 8.82% голосів, отримавши 17 місць у парламенті. На місцевих виборах 2008 року в муніципалітети від Лівого союзу було обрано 833 депутати із різних районів країни.

На виборах до Європарламенту 2009 року Лівий союз вперше не пройшов до Європейського парламенту, його голосу відібрали центристи з Зеленого союзу, а також праві — Істинні фіни і Християнські демократи.

Національна коаліція (Національна коаліційна партія) (фін. Kansallinen Kokoomus (Kok.); швед. Samlingspartiet (Saml.)) — фінська ліберально-консервативна політична партія заснована в 1918 році. Партія має 50 місць із 200 у парламенті Фінляндії і входить доурядової коаліції разом із партіями Фінляндський центр, Зелений союз та Шведською народною партією. Партія має 3 місця із 13 виділених для Фінляндії у Європарламенті(входить до фракції Європейської народної партії).

Спочатку партія дотримувалася консервативних цінностей, до яких потім долучилися ліберальні економічні ідеї. Коаліція прагне до вільної ринкової економіки, глобалізації, тісної інтеграції до Європейського союзу і свободи особистості.

Партія була заснована членами Фінської партії і Партії Молодофінів після фінської громадянської війни. Один з лідерів партії був Юго Паасиківі, який з травня по жовтень 1918 був прем'єр-міністром Фінляндії. Паасіківі прагнув до встановлення дружніх відносин з Радянською Росією. Але в самій партії були інші цілі, як правило більше в бік співпраці з Німеччиною. Національна коаліція була консервативною, націоналістичною та пронімецьку програму із сильним анти-комуністичним акцентом. Спочатку партія схилялася на користь створення в Фінляндії монархії, але в 1919 прийняла республіканську форму держави. Соціальною базою партії була фінська буржуазія, верхні шари чиновників, духовенство, значна частина офіцерського корпусу та інтелігенції.

У 1939—1944 роках Національна коаліція входила до складу урядової коаліції. З 1945 року партія пішла у опозицію. Хоча лідер партії, Юхо Паасіківі у 1946 займав пост прем'єр-міністра, а у 1946—1956 роках пост президента (у Фінляндії в руках президента зосереджена велика влада).

У 1958 році, вперше з 1945 року, партія увійшла до коаліційного уряду. Значного успіху партія досягла у 1979 році, коли вона виграла близько 22% голосів. Тоді Національна коаліція мала найбільшу кількість членів у своїй історії — близько 87000.

В даний час лідер партії — Юркі Катайнен, який також є міністром фінансів.

Соціал-демократична партія Фінляндії (фін. Suomen Sosialidemokraattinen Puolue; швед.Finlands Socialdemokratiska Parti) — фінська лівоцентристська політична партія заснована в 1899 році. Партія має 42 місця із 200 у парламенті Фінляндії і знаходиться в опозиції. Партія має 2 місця із 13 виділених для Фінляндії у Європарламенті (входить до фракціїПрогресивний альянс соціалістів і демократів).

Історія[ред. • ред. код]

Партія була заснована як Фінська робітнича партія (фін. Suomen Työväenpuolue) в 1899 році. Назва була змінена на нинішню в 1903 році. Партія залишається головною у позапарламентському русі до введення загального виборчого права 1906 року, після чого найбільший відсоток від голосів склав 47% в 1916 році, коли партія забезпечила собі більшість у парламенті. Це був єдиний раз в історії Фінляндії, коли одна партія мала більшість у парламенті. Вона втратила свою більшість на виборах 1917 року у 1918 році почалося повстання, яке переросло у фінську громадянську війну.

Колишні члени СДПФ взяли участь у створенні Фінської соціалістичної робітничої республіки . У результаті війни більшість партійних лідерів на всіх рівнях були вбиті, потрапили до в'язниці або в знайшли притулок у Радянській Росії. Проте, політична підтримка партії залишилася високою, а на виборах 1919 року партія, реорганізована Вяйне Таннером, отримала близько 80 з 200 місць в парламенті. Деякі соціал-демократи заснували Комуністичну партію Фінляндії у Москві в 1918 році. Хоча комуністична партія була заборонена в Фінляндії до 1945 року, підтримка фінського робітничого класу в наступних виборів була розділена між соціал-демократами і організаціями, що діяли у комуністичному фронті.

Під час Другої світової війни партія грає центральну роль широкому коаліційному уряді. Партія була членом Соціалістичного Інтернаціоналу між 1923 і 1940 роками.

Після закінчення війни Комуністичній партії було дозволено працювати відкрито, і головною особливістю фінського політичного життя в період 1944-1949 була жорстка конкуренція між соціал-демократами і комуністами за виборців і контроль над профспілками. У цей час, політичне поле було поділене приблизно порівну між соціал-демократами, комуністами і аграрною лігою, кожна партія отримувала близько 25% голосів. Через антикомуністичну діяльність, ЦРУ з США фінансувало партію.

СДПФ очолювала уряд у 1956-1957 і 1958-1959 роках. Останній кабінет, однак, змушений піти у відставку у зв'язку з тиском СРСР, що призвело до серії урядів аграрної ліги. Тільки в 1966 році, СДПФ була в змозі задовольнити Радянський Союз і повернутися до уряду. З тих пір, СДПФ була представлена ​​в більшості фінських урядів, часто співпрацюючи з Центристською партією (колишня Аграрна ліга) та іноді з Національною коаліційною партією.

Прем'єр-міністр Ліппонен очолював уряд у 1995-2003 роках. За цей час партія прийняла свою поточну проєвропейську лінію та брали активну участь у встановленні фінського членства в Європейському Союзі у 1995 році спільно з Кабінетом міністрів.

Фінляндський центр (фін. Suomen Keskusta (Kesk.); швед. Centern i Finland (C.)) — фінська ліберальна політична партія заснована в 1906 році. Партія має 35 місць із 200 у парламенті Фінляндії. Партія має 3 місця із 13 виділених для Фінляндії у Європарламенті (входить до фракції Альянс лібералів і демократів за Європу).

Історія[ред. • ред. код]

Партія була заснована в 1906 як рух громадян у фінському селі. У 1906 році були засновані два аграрних рухи, які в 1908 році об'єдналися в одну політичну партію: Аграрна Ліга (фін.Maalaisliitto). З самого початку свого існування партія підтримує ідею децентралізації. На зорі фінської незалежності партія підтримувала республіканізм, на відміну від монархії, що підтримували консервативні суспільні сили.

Представник Аграрної ліги — Лаурі Крістіан Реландер був другим президентом Фінляндії у 1925–1931 роках.

У 1965 партія змінила свою назву на «Центристська партія» (фін. Keskustapuolue) і в 1988 році вона прийняла свою нинішню назву Suomen Keskusta (буквально Фінляндський центр).

Представник центристської партії був з 2004 року єдиним фінським комісаром ЄС. Оллі Рен в наш час[Коли?] виступає в якості європейського комісара з економічних та фінансових питань .

Нинішній голова, Марій Ківініемі, очолювала урядову коаліцію, до якої входили також такі партії, як Національна коаліція, Зелений союз таШведська народна партія.

Християнські демократи (фін. Kristillisdemokraatit (KD); швед. Kristdemokraterna) — фінська християнсько-демократична політична партія заснована в 1958 році із християнсько-демократичної фракції партії Національна коаліція. Партія має 6 місць із 200 у парламенті Фінляндії. Партія має 1 місце із 13 виділених для Фінляндії уЄвропарламенті (входить до фракції Європейської народної партії).

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

Фінляндія.docx

Фінляндія.docx
Размер: 126.4 Кб

.

Пожаловаться на материал

Загальні відомості про країну. Природні умови і ресурси. Державно-політичний устрій та територіально-адміністративний поділ Республіки Фінляндія. Проаналізуйте основні етапи історичного розвитку фінської державності. Процес формування державної символіки Республіки Фінляндія. Проблеми економічного розвитку Фінляндії на рубежі 20-21 ст. Сучасні політичні партії Фінляндії.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Зразок виконаної  контрольної роботи: Туристичне обслуговування

Контрольна робота Спеціальність «Туристичне обслуговування» Назва дисципліни«Економіка підприємства »

Экономическая теория. Социология

Ответы на экзаменационные вопросы по «Экономическая теория. Социология» Конституции Республики Беларусь. Основные функции предпринимательства. Классификация потребностей. Функции рынка. Природные ресурсы. Спрос на землю

Методичні вказівки до самостійної роботи студентів з дисципліни «Архітектура комп’ютера»

Теоретичні завдання виконуються у вигляді конспекту у зошиті для лекцій з даної дисципліни. Оцінювання знань здійснюється за критеріями оцінювання навчальної програми.   

Гражданское право

Готовые ответы по гражданском праву. ГК РФ - гражданский кодекс Российской Федерации. Вопросы юридический и физических лиц. Сделки договоры и договоренности, какие сделки считаются действительными, а какие недействительными; их регулирование законом.

Методические рекомендации по выполнению контрольных и курсовых работ (проектов) «Юриспруденция»

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok