Зміст освіти в сучасній школі

Лекція 3.

Тема: Зміст освіти в сучасній школі

Загальна характеристика змісту освіти.

Стандарти освіти.

Основні джерела змісту освіти: навчальний план, навчальна програма, підручники.


Загальна характеристика змісту освіти.

Зміст освіти на кожному етапі суспільного буття залежить від рівня розвитку науки та економіки, специфіки системи народної освіти певної країни, відведеного на освіту часу, теоретичного і практичного значення окремих галузей науки в загальній системі людських знань, завдань суспільства і держави у галузі політики, економіки і виховання (соціального замовлення для системи народної освіти).

Зміст освіти - система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості.

На зміст освіти впливають об'єктивні (потреби суспільства у розвитку людини, науки й техніки, що супроводжуються появою нових ідей, теорій і докорінними змінами технологій) та суб'єктивні чинники (політика панівних сил суспільства, методологічні позиції вчених тощо).

В історії педагогіки відомі різні підходи до визначення змісту освіти, які формували специфіку функціонування різних типів навчальних закладів.

Теорія формальної освіти. Висунута в працях Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Й.-Ф. Гербарта, І. Канта та ін.

Згідно з нею основним завданням освіти є розвиток розумових сил, логічного мислення, уяви, пам'яті, інтелекту учнів. А зміст освіти має базуватися на предметах гуманітарного циклу, математиці й логіці. За цією теорією працювали класичні гімназії, ліцеї в Росії та Англії. У наш час на цій основі організовано навчальний процес у гімназіях, окремих ліцеях гуманітарного напряму, деяких школах.

Теорія матеріальної освіти. Засновником є англійський філософ Герберт Спенсер (1820-1903). Зумовлена швидким розвитком техніки, промисловості, транспорту, зв'язку. Прихильники її основним завданням вважали здобуття прикладних знань, зосередження на вивченні предметів природничо-математичного циклу, в процесі засвоєння яких має відбуватися розвиток мислення, розумових здібностей. Раніше такі підходи сповідували реальні та комерційні училища, у наш час - коледжі, деякі ліцеї.

Педоцентрична теорія. Сформулював американський філософ, педагог Джон Дьюї (1859-1952). Згідно з нею зміст освіти визначається інтересами та здібностями дітей, а не соціально-економічними умовами й потребами суспільства. На практиці це виражається в організації замість систематичного навчання бесід, ігор, занять за інтересами.

Головні засоби підвищення ефективності діяльності системи освіти:

- випереджувальний розвиток всієї системи освіти, її спрямованості на проблеми майбутнього;

- формування безперевної системи освіти;

- активізація гуманного та творчого начала в освіті, створення передумов для всебічного розвитку й саморозвитку особистості, індивідуалізації та диференціації навчання, переходу на особистісно орієнтовані педагогічні технології;

- формування у процесі навчання цінностей мирного співіснування держав та міжнародного співробітництва;

- формування комунікативних навичок, уміння співпрацювати у колективі, відповідальності за індивідуальні та колективні рішення;

- запровадження гуманістично орієнтованих методів інноваційного та розвиваючого навчання на основі використання перспективних інформаційних технологій;

- забезпечення більшої доступності освіти для населення планети через використання можливостей дистанційної освіти та самоосвіти із застосуванням інформаційних і телекомунікаційних технологій.

Кардинальним завданням сучасної педагогіки є створення цілісних основ фундаментальної освіти.

Основні засоби фундаменталізації освіти:

1. Зміна співвідношення між прагматичним та загальнокультурним компонентами освіти.

2. Зміна змісту і методології навчального процесу.

3. Реалізація тріади «екологічне виховання - екологічне навчання - екологічна освіта».

Одним з головних напрямів якісної перебудови освітньої системи є перехід від концепції підтримуючого до концепції випереджаючого навчання, орієнтованого на майбутнє - такі умови життя і професійної діяльності, в яких випускник опиниться після закінчення навчання.

Реорганізація змісту освіти у руслі сучасних освітніх реформ:

1. Українознавча спрямованість. (передбачає вивчення української мови, літератури, історії та географії України тощо, використання українознавчого аспекту на інших дисциплінах);

2. Осучасненість змісту освіти (сприятиме адаптації молоді в самостійному житті);

3. Спрямованість на самостійне отримання, аналіз та застосування інформації. (сприятиме знаходити ін.. способів отримання інформації [не тільки розповідь учителя], набуття особистого досвіду творчої діяльності;

4. Підвищена увага до вивчення математики. (забезпечується як збільшенням навчального часу для вивчення дисципліни(екстенсивний шлях), так і перебудовою програм курсу з використанням нових наукових досягнень, гнучкістю, відкритістю, варіативністю програм (інтенсивний шлях));

5. Поглиблене вивчення іноземних мов. (знання іноземна мова вважається засобом підвищення конкурентоздатності особистості на ринку праці, засобом активізації міжкультурного спілкування та співробітництва);

6. Підвищення уваги до екологічної освіти. (передбачає формування навичок та наукових ідей, предметом яких є навколишнє середовище );

7. Включення у зміст освіти міждисциплінарних предметів і тем. (сприяє формуванню наукового світогляду, мислення, розкриттю ролі людини в пізнанні природи);

8. Поглиблене вивчення економічних та технічних дисциплін, інформаційних технологій. (передбачає залучення знань з галузі інформатики, використання комп'ютерно-орієнтованих засобів і методів навчання).

Стандарти освіти.

Стандарт освіти є змістовним ядром освіти, який містить у собі матеріал, необхідний і достатній для забезпечення завдань освіти.

Державний стандарт освіти – це нормативний документ, в якому визначено вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої та фахової підготовки в Україні.

Державні стандарт розробляються окремо для кожного освітнього рівня (початкова освіта, базова середня освіта та повна середня освіта) та освітньо-кваліфікаційного рівня (молодший бакалавр, бакалавр, магістр…).

Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не менше як один раз на 10 років.

Додержання вимог державних стандартів є обов’язковими для всіх навчальних закладів незалежно від форм власності

Існують державні стандарти:

Державний стандарт дошкільної освіти.

Державний стандарт початкової загальної освіти

Державний стандарт загальної середньої освіти

Державний стандарт віщої освіти (Галузеві державні стандарти вищої освіти)

Державний стандарт професійно-технічної освіти

Державний стандарт вищої освіти

Державний стандарт загальної середньої освіти - звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття.

Державний стандарт початкової загальної освіти ( від20 квітня 2011р.) впроваджено з 1 вересня 2012 р

Державний стандарт початкової загальної освіти розроблено відповідно до мети початкової освіти з врахуванням пізнавальних можливостей і потреб учнів. Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого та компетертнісного підходу.

Державний стандарт початкової загальної освіти містить:

Базовий навчальний план

Базовий навчальний план визначає зміст і структуру початкової загальної освіти за допомогою інваріантної і варіативної складових, якими встановлюється погодинне співвідношення між освітніми галузями, гранично допустиме тижневе навантаження учнів та загальнотижнева кількість годин.

Загальної характеристики інваріантної та варіативної складових змісту початкової загальної освіти;

Інваріантна складова формується на державному рівні і є обов’язковою для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування та форми власності. Інваріантна складова змісту початкової загальної освіти визначається за допомогою таких освітніх галузей, як "Мови і літератури", "Математика", "Природознавство", "Суспільствознавство", "Здоров’я і фізична культура", "Технології" та "Мистецтво". В інваріантній складовій визначено мінімально необхідну кількість навчальних годин на вивчення кожної освітньої галузі.

Варіативна складова визначається загальноосвітнім навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону, навчальних закладів, індивідуальних освітніх запитів учнів та (або) побажань батьків, або осіб, які їх замінюють. У початкових класах варіативна складова включає години, які виділяються на вивчення навчальних предметів освітніх галузей, курсів за вибором, проведення індивідуальних консультацій та групових занять з учнями.

Освітні галузі знань (навчальні предмети). Це змістова конкретизація цілей загальноосвітньої підготовки учня початкової школи в навчальних програмах з предметів, що входять до інваріантної складової базового навчального плану, а також система вимог, що визначає обов'язковий для кожного учня рівень засвоєння змісту освітньої галузі чи предмета.

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

Вони засвідчують досягнення учнем 1-4 класів мети загальноосвітньої підготовки; містять дані, що діти повинні знати, вмити за освітніми галузями.

Державний стандарт затверджується Кабінет Міністрів України. Переглядається не менше як один раз на 10 років.

Державний стандарт загальної початкової освіти зобов'язує загальноосвітній навчальний заклад:

- виконувати інваріантну складову змісту початкової освіти;

- визначати предметну спрямованість варіативної складової змісту початкової освіти, її змістове наповнення і форму реалізації за погодженням з відповідними органами управління освітою;

- вибирати і використовувати освітні програми, навчальні курси, посібники до варіативної складової змісту початкової освіти у порядку, визначеному Міністерством освіти України.

На основі Державного стандарту розробляються: варіативні програми, типові навчальні плани, щорічні робочі навчальні плани, підручники.

Державний стандарт професійно-технічної освіти містить сукупність державних вимог до змісту професійно-технічної освіти, рівня класифікації випускника професійно-технічного навчального закладу, основних обов’язкових засобів навчання та освітнього рівня випускника, а саме: освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника; типові навчальні плани підготовки робітника; типові навчальні програми з навчальних предметів; перелік обов’язкових засобів навчання; систему контролю знань, умінь, навичок учнів та критерії їх кваліфікаційної атестації. На сучасному етапі розробляються і впроваджуються державні стандарти професійно-технічної освіти з конкретних профілів.

Стандарт вищої освіти.

Стандарт вищої освіти – це сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності ВНЗів і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності.

Стандарт вищої освіти визначає такі вимоги до освітньої програми:

1) обсяг кредитів ЄКТС (європейська кредитно-трансферна система), необхідний для здобуття відповідного ступеня вищої освіти;

2) перелік компетентностей випускника;

3) нормативний зміст підготовки здобувачів вищої освіти, сформульований у термінах результатів навчання;

4) форми атестації здобувачів вищої освіти;

5) вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти;

6) вимоги професійних стандартів (у разі їх наявності).

Основні джерела змісту освіти: навчальний план, навчальна програма, підручники.

Зміст освіти для всіх типів навчальних закладів відображений у:

типових навчальних планах,

навчальних програмах,

підручниках і навчальних посібниках.

Типовий навчальний план - державний документ, що визначає обов’язковий перелік навчальних предметів, які вивчають у закладі освіти, їх розподіл за роками навчання, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, структуру навчального року.

Типові навчальні плани початкової школи складені на виконання Закону України "Про загальну середню освіту" з метою впровадження Державного стандарту початкової загальної освіти, (затвердженого 20.04.2011р.).

Відповідно до мов навчання у системі загальної середньої освіти передбачено окремі варіанти Типових навчальних планів початкових шкіл з українською мовою навчання, початкових шкіл з навчанням російською, іншою мовою національної меншини, спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов та спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням предметів художньо-естетичного циклу.

Типові навчальні плани містять інваріантну складову, сформовану на державному рівні, обов'язкову для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності, та варіативну, в якій передбачено додаткові години на вивчення предметів інваріантної складової, курси за вибором, індивідуальні та групові заняття, консультації.

На основі Типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають на кожен навчальний рік робочий навчальний план з конкретизацією варіативної складової, враховуючи особливості регіону та індивідуальні освітні потреби учнів.

В основу інваріативної складової покладено навчання за такими освітніми галузями "Мови і літератури", "Математика", "Природознавство", "Суспільствознавство", "Мистецтво", "Технології", "Основи здоров’я і фізична культура".

За наявності відповідного методичного забезпечення та належної підготовки педагогічних працівників за рахунок годин варіативної складової можуть вивчатися додаткові курси за вибором, зокрема: "Розвиток продуктивного мислення", "Риторика", "Абетка театрального мистецтва", "Ритміка", "Цікава економіка" та ін. Разом з тим години варіативної складової можуть бути використані на предмети інваріантної складової, на проведення індивідуальних та групових занять.

Значення варіативного компонента в змісті шкільної освіти поступово підвищується. У початковій школі на нього відводиться 8-10 % навчального часу, в основній - 15-20%, у старшій - до 35%.

У початковій школі з першого року навчання може здійснюватися поділ класів на групи при вивченні української чи іншої мови навчання (мови і читання), української мови (мови і читання) у школах з навчанням мовами національних меншин, іноземної мови відповідно до чинних нормативів.

При визначенні гранично допустимого навантаження учнів ураховані санітарно-гігієнічні норми та нормативну тривалість уроків у 1 класі - 35 хвилин, 2 - 4 класах - 40 хвилин.

Типові навчальні плани зорієнтовані на роботу початкової школи за 5-денним навчальними тижнем

У Законі «Про загальну середню освіту» визначено норму навчальних годин по класах (1-2 класи - 700, 3-4 класи - 790, 5 клас - 860, 6-7 класи - 890, 8-9 класи - 950, 10-12 класи - 1030). За дидактичними вимогами ефективне вивчення одного предмета доцільне в інтервалі двох-чотирьох годин щотижня. Відповідно до цього у початковій школі в інваріантній частині має вивчатися загалом до 7 предметів, в основній - до 14; у старшій, що працює як загальноосвітня, - до 16. У профільній школі в інваріантній частині кількість предметів обмежується до 8-9 назв.

Навчальна програма - документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок з кожного навчального предмета, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Основні розділи навчальної програми:

- пояснювальна записка, яка містить виклад мети навчання з певного предмета, ознаки процесу (організація навчання кожного класу);

- зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначенням кількості годин на кожну з них;

- обсяг знань, умінь і навичок (у їх різновидах) з певного предмета для учнів кожного класу;

- перелік унаочнень, літератури для учнів та методичної літератури для викладачів;

- критерії оцінювання знань, умінь і навичок щодо кожного з видів роботи.

Відповідно до навчальних програм розробляють підручники і навчальні посібники.

Підручник - книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни відповідно до мети навчання, визначеної програмою і вимогами дидактики.

Підручник повинен забезпечувати науковість змісту навчального матеріалу, якість, точність, простоту і доступність викладу, чіткість у формулюванні визначень правил, законів, ідей. Він має бути написаний точною і доступною мовою, мати чітко розподілений навчальний матеріал за розділами і параграфами, містити ілюстрації, схеми, малюнки, виділення шрифтом важливого матеріалу. Не другорядним є і його художнє оформлення.

Структура підручника:

1. Тексти: основний, додатковий, пояснювальний.

2. Позатекстові компоненти: апарат організації процесу засвоєння змісту; запитання і завдання; інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки розв'язування задач, прикладів); таблиці; написи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, карти, креслення та ін.); апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

За характером відображення дійсності тексти можуть бути

емпіричними (відображати факти, явища, події, містити вправи, правила)

теоретичними (містити закономірності, теорії, методологічні знання).

Більшість шкільних підручників містить тексти обох типів.

За основним методом викладу матеріалу тексти можуть бути

репродуктивні,

проблемні,

програмовані,

комплексні.

Репродуктивні тексти - високоінформативні, структурні, зрозумілі учням, відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання. Проблемний текст подають у формі проблемного монологу, в якому з метою створення проблемних ситуацій позначають суперечності, вирішують проблему, аргументують логіку формування думки. У програмованому тексті зміст подається частинами, а засвоєння кожного інформативного блоку перевіряється контрольними запитаннями. Комплексний текст містить певні дози інформації, необхідні учням для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання.

Матеріал підручника необхідно доповнювати додатковою інформацією, бо його зміст надто конспективний і знання, отримані учнями тільки з нього, будуть обмеженими. Тому, крім підручника, слід використовувати додатковий матеріал, наприклад навчальний посібник.

Навчальний посібник - книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

До цієї категорії навчальних видань належать

атласи, довідники, збірники задач, збірники вправ, словники, хрестоматії тощо.

Підручники і навчальні посібники сприяють формуванню в учнів навичок самостійної пізнавальної діяльності, самоконтролю, є засобом керівництва їх пізнавальною діяльністю.

Загальноосвітній навчальний заклад працює за навчальними програмами, підручниками, посібниками, що мають відповідний гриф Міністерства освіти і науки, та виконує навчально-виховні завдання на кожному ступені навчання відповідно до вікових особливостей і природних здібностей дітей.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

Лекція 3.docx

Лекція 3.docx
Размер: 40.5 Кб

.

Пожаловаться на материал

Загальна характеристика змісту освіти. Стандарти освіти. Основні джерела змісту освіти: навчальний план, навчальна програма, підручники.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Психология

Ответы на вопросы Психология как наука. Путь развития психологической науки. Трудности развития психологии. Педагогическая психология. Направленность личности, деятельность в психологии

Вопросы к экзамену по дисциплине «ГРАЖДАНСКОЕ ПРАВО»

Организация работы сортировочной станции. Курсовой проект

По дисциплине \"Управление эксплуатационной работой\". В данном курсовом проекте была разработана технология работы сортировочной станции.

Классификация помещений по опасности поражения электротоком

Основные причины поражения людей электротоком. Защитное заземление и зануление электроустановок Понятие об атмосферном и статическом электричестве. Меры защиты.

Биокоординационная химия

Итоговый сборник ответов по биокоординационной химии. Белковые молекулы. Аминокислоты из которых состоят белки. Физические и химические свойства белков. Типы реакций на белки. Расшифровка структуры белков.

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok