Розвиток Олімпійських ігор

План

1. Загальна характеристика першого періоду Ігор Олімпіад (1896 – 1912 рр)

2. Загальна характеристика другого періоду Олімпіад (1920 – 1948 рр)

3. Загальна характеристика третього періоду Олімпіад (1952 – 1988 рр)

4. Початок четвертого періоду олімпійського руху сучасності.

 

Загальна характеристика першого періоду Ігор Олімпіад (1896 – 1912 рр)

Першим президентом МОК був обраний грек Деметріос Вікелас, а генеральним секретарем – француз барон П’єр де Кубертен. Через два роки Вікелас пішов у відставку, і пост президента з 1896 року зайняв Кубертен.

Для розширення членства в МОК була розроблена своєрідна, далеко не демократична система поповнення його складу, згідно якої нові кандидати не делегуються відповідною країною в МОК, а обираються ним самим. В силу цього обрані члени Комітету не представляють в МОК власну країну, а, навпаки є його представниками МОК в своїй країні. Було заявлено також, що членів МОК слід обирати з таких авторитетних діячів, котрі відіграють значну роль в спортивному житті своїх країн.

Рішенням установчого конгресу офіційною мовою МОК була обрана французька. У спеціальній статті Хартії було записано, що ігри слід організовувати раз на чотири роки в одному з великих міст будь якої країни. Та чи інша олімпіада може не відбутись через якісь причини, однак це не може змінити періодичність проведення ігор і тривалість чотирирічного інтервалу між ними. Всі згодились з тим, щоб адміністративним центром МОК став Париж.

З найбільшою стриманістю рішення МОК було сприйняте грецьким урядом, котрий заявив восени 1894 року, що через проблеми з державним бюджетом Афіни не можуть взятися за організацію олімпіади з метою подолання труднощів, що виникли Кубертен почав подвійну дипломатичну гру: з одного боку він запропонував Будапешту провести перші олімпійські змагання в рамках святкування тисячоліття Угорщини, з іншого боку – через грецьку опозицію і короля спробував здійснити тиск на уряд Греції, з тим щоб воно змінило свою негативну позицію.

МОК успішно витримав перше випробування, і Афінські ігри вдалось провести без особливих перепон у зв’язку з підготовкою чергових Ігор олімпійський рух кожен раз стикався все з новими і новими проблемами. Наприклад, Ігри, в Парижі, Сент-Луїсі і Лондоні, Супроводжувалися труднощами пов’язаними з проведенням всесвітніх виставок. Напередодні Стокгольмської Олімпіади довелось вирішувати проблеми пов’язані зі спробами зачепити національну свідомість угорців, чехів та фінів.

В період до 1914р включно Конгрес МОК скликався 6 разів на них запрошувалися також представники національних комітетів і міжнародних федерацій.

У 1898 році Другий Конгрес МОК, що відбувся у Гаврі, поруч з актуальними поточними справами обговорив питання, пов’язані з оздоровчим характером спорту, і проблеми спортивної педагогіки. Тут ще не окреслилися будь які істотні розбіжності.

Третій Конгрес МОК, що відбувся у 1905 році у Брюсселі, обговорив питання про єдині правила проведення змагань.

У 1906 році на зібраному в Парижі IV конгресі обговорювалися питання видання спортивної літератури, також тут довелося зіткнутися з проблемою суперництва за право проведення чергових Ігор (Сент-Луїс – Чикаго), з проблемою любительства та уніфікації правил змагань. На П’ятому Конгресі в Лозанні (1913р) на порядку денному стояли питання спортивної психології. Темою Шостого конгресу в Парижі (1914р) були олімпійські правила.

В період між Олімпіадою в Лондоні 1908 року і Олімпіадою в Стокгольмі 1912 року складає в олімпійському русі періоду першої світової війни главу, що мала епохальне значення. Саме тоді на порядок денний були винесені питання, завдяки яким програму літніх Олімпійських ігор можна було розробляти на сучасній основі.

З урахуванням досвіду проведення Олімпійських ігор в Лондоні та Стокгольмі з’явилося немало ідей, спрямованих на вдосконалення ігор, які були використані на наступних олімпіадах. Так наприклад з’явилися ідеї про те, що число спортсменів, що виставляються однією країною, в деяких видах спорту слід скоротити з дванадцяти до трьох, а в таких видах, як боротьба, слід було б обмежувати час поєдинків. Слід було б також ввести оцінку результатів по очкам. Скоротити по можливості програму змагань в таких видах де можна виграти за рахунок обдарованості, в таких, як стрибки з місця, пентатлон і декатлон, підняття обтяжень однією та двома руками. Потім виникла пропозиція про те, що заради уникнення пристрасного суддівства, необхідно в кожному виді спорту створювати міжнародне журі, по те, що треба виробити таку систему жеребкування, яка б не складала переваги для знаючих місцевість господарів змагань. Була виказана, звичайно, і думка по те, що для вирішення проблем пов’язаних із правилами змагань в таких видах спорту як фехтування, легка та важка атлетика необхідно створення міжнародних спортивних союзів.

Розвиток олімпійського руху точно відображає рівномірний ріст числа країн, що приймали участь у іграх. Країни засновники: Австралія, Австрія, Чили, Данія, США, Франція, Греція, Нідерланди, Угорщина, Великобританія, Німеччина, Росія, Швейцарія та Швеція.

Країни що приєдналися в період з 1900 по 1914 роки: Бельгія Чехословаччина, Південна Африка, Єгипет, Фінляндія, Ісландія, Японія, Канада, Куба, Люксембург, Норвегія, Італія, Терція, Португалія, Сербія, Нова Зеландія, Румунія. В умова загостреної міжнародної обстановки аналогічну небезпеку містило в собі також питання про адміністративний центр. Оскільки в 1914 році ще не можна було передбачити не тривалості війни, ні її закінчення, існувала небезпека того, що німці можуть висунути пропозицію про перенос резиденції МОК в Берлін. В той же час Кубертен хотів звільнити олімпійський рух від безпосереднього політичного тиску двох ворогуючих угруповань. Тому використовуючи безлад воєнного часу, 10 квітня 1915 року при підтримці президента Швейцарії він установив постійний адміністративний центр МОК в Лозанні. Пізніше міська влада надала в його розпорядження палац, який і понині є резиденцією МОК. Загальна характеристика другого періоду Олімпіад (1920 – 1948рр)

Народи, що втомилися від кровопролитної першої світової війни, знову накрили хвилі пацифізму. Можна було б по праву очікувати, що на перших же іграх, які будуть проведені під егідою олімпійського стягу, що символізує солідарність людей, буде присутній дух примирення.

Однак на засіданні в Лозанні в 1919 році, а потім у Амстердамі у 1920 році, не дивлячись на всі зусилля Кубертена, а також американських та італійських членів МОК, сильний відбиток наклала ейфорія від перемоги країн Антанти. Радянська Росія була виключена з числа учасників. Точніше організатори змагань поставили такі умови для виступу 8 спортсменів, які без запрошення були надіслані радянським спортивним керівництвом в Антверпен, що їх неможливо було виконати.

Успішне проведення Олімпіади в Антверпені, та рішення, що були прийняті тут на засіданні МОК, однозначно підтвердили життєвість сучасного олімпізму. Однак холодна війна в спорті слабшала надзвичайно повільно. Кубертен завдяки своєму особистому Авторитету добився того, щоб знову запросити виключені раніше країни - члени МОК, крім Німеччини та радянської Росії.

В той же час в міжнародному олімпійському комітеті виникали внутрішні розголоси з питань про зимові олімпіади, програму ігор, учасників жінок у олімпійських іграх та з ряду інших питань організаційного та адміністративного характеру. Надзвичайно складно судити про внутрішні причини цих заплутаних протиріч, так як, окрім гегемонічних прагнень Англійських, Американських та Французьких членів мок, що стояли за ними, сюди примішувалася спортивна групівщина, претензії на право організації Ігор та особисті переконання. На конгресі в Лозанні (1921р.) та приуроченому до нього засіданні МОК Кубертен добився також того, що право на проведення Ігор VІІІ олімпіади знову отримала столиця Франції.

У 20-х роках регіональні ігри, що слугували повсюдному розповсюдженню олімпійського руху, зачіпали інтереси великодержавної політики. В цьому зв’язку члени МОК напередодні Олімпійських ігор 1924 року в Парижі провели значну роботу в країнах Дальнього Сходу та країнах Латинської Америки. На порядок денний безпосередньо постало питання про Африканські ігри, який був особливо близький Кубертену. На засіданні МОК в Римі було прийнято спеціальне рішення про те, що на початку ігри будуть проведені в Алжирі. (1925 р), а пізніше – в Александрії (1927 р.) Єдиний недолік цього рішення, який доречи, з самого початку робив проблематичним його здійснення, заключався в тому, що його виконання хотіли покласти на колоніальну владу Франції, Італії та Іспанії. Єдиною особою, що мала відношення до Африки, з якою обговорювалося питання про проведення ігор, Був король Єгипту, інтереси якого в МОК представляв член Комітету грецького походження Ангело.

В результаті великої організаторської роботи в період між 1919 та 1924 роками олімпійський рух отримав подальший розвиток.

До нього приєдналася Аргентина, Болгарія, Еквадор, Естонія, Філіппінські острови, Гаїті, Індія, Ірландія, Польща, Мексика, Монако та Уругвай. Кубертен висловив надію, що наступить той час, коли молодь Росії зможе прийняти участь у іграх.

Загальна характеристика третього періоду Олімпіад (1952 – 1988рр)

Цей період охоплює 40-річний проміжок часу, для якого властиві як постійно діючі загальні тенденції, так і доволі різкі переходи від одного стану олімпійського руху до іншого.

Складність і суперечливість цього етапу розвитку олімпійського спорту, торкнулися усіх його боків – від чисто політичних аспектів до спортивних, пов’язаних з олімпійською програмою за підсумками змагань на олімпійській арені. В ці роки, ще в більшій мірі ніж раніше МОК виявився ареною великої політики. Основні проблеми і протиріччя характерні для політичного життя світової спільноти, безпосередньо відображалися на діяльності МОК, МСФ, НОК.

Після виходу на олімпійську арену Радянського Союзу, інших соціалістичних країн, одразу гостро постало питання про те, чи зможе олімпійський спорт стати ареною мирного співробітництва протилежних політичних систем, чи зможе МОК залучити до свого складу і організувати співробітництво капіталістичних, соціалістичних, та країн що розвиваються. Саме ця сфера відносин у олімпійському спорті в значній мірі визначила його розвиток на протязі третього періоду.

Спочатку 50-х років діяльність МОК постійно була пов’язана з врегулюванням суперечок і конфліктів, в основі якого були протиріччя політичного характеру. Так, наприклад, після утворення в 1949р Китайської Народної Республіки і утворення у 1950р НОК Китаю виникла проблема визнання цієї країни МОК. Це питання було пов’язане з гострими політичними протиріччями між СРСР, що визнав тільки Китайську Народну Республіку і США, що підтримували колишній, скинутий в процесі революції і громадянської війни уряд Китаю, котрий евакуювався на острів Тайвань, проголосив Китайську Республіку намагаючись присвоїти собі функції уряду всього Китаю. Представники Радянського Союзу, інших соціалістичних країн багато зробили для об’єктивного вирішення проблеми з тим, щоб КНР зайняла гідне цієї країни місце в міжнародному олімпійському русі. У 1952р., ще до визнання МОК, котре відбулося у 1956р., КНР була представлена всього одним спортсменом. Після визнання МОК НОК китайської республіки КНР відмовилась від участі в олімпійському русі. Відновлення НОК КНР відбулося тільки у 1979р.

Аналогічна ситуація склалася з Кореєю та Німеччиною.

Негативний вплив політичних конфліктів на світовий олімпійський рух змусив МОК і МСФ 8 лютого на спільній нараді у Лозанні (Швейцарія) з питання “Спорт і політика” прийняти рішення: “МОК і міжнародні федерації рішуче виступають проти будь якого втручання у спорт з політичних, расових і релігійних мотивів, і особливо проти такого втручання, котре перешкоджає вільному обміну спортсменами та офіційними особами. МОК вже застосовує це право для Олімпійських ігор і буде продовжувати рішуче здійснювати його, вдаючись у разі необхідності до переносу місця проведення ігор чи їх відміни...”. Виробленої позиції МОК і МСФ намагались притримуватись у наступні роки. Це в значній мірі дозволило міжнародному олімпійському спорту зберегти свою єдність не зважаючи на напружену атмосферу навколо Ігор Олімпіад 1976 – 1988рр.

Ще одним випробуванням для МОК було протистояння апартеїду, що став державною політикою з 1948 року в Південно-Африканському Союзі з 1961р – Південно-Африканська Республіка на сесіях МОК 1959 і 1964рр. Представники МОК СРСР, підтримані представниками інших країн добились прийняття рішення про усунення спортсменів ПАР від участі в Олімпійських іграх 1964 року.

Найважливішою тенденцією розвитку Олімпійського руху в третьому періоді було розповсюдження олімпійського руху в країнах Африки, Азії і Латинської Америки. Майже кожні Олімпійські ігри третього періоду, були пов’язані зі збільшенням країн учасниць з усіх регіонів світу. Наприклад, на Іграх ХVІІІ Олімпіади 1964р.

в Токіо вперше брала участь велика кількість країн, що звільнилися від колоніального гніту – Алжир, Берег Слонової Кістки, Камерун, Конго, Малагасійська Республіка, Малі, Нігер, Сенегал, Танганьїка і Занзібар, Чад, а також Домініканська Республіка, Лівія, Монгольська Народна Республіка, Непал.

Ріст популярності олімпійського спорту, прискорення процесу залучення в нього все більшої кількості країн безсумнівно є позитивним явищем у всіх відношеннях. Як у політичному так і чисто спортивному. Але саме ці явища привнесли в олімпійський спорт цілий комплекс проблем і протиріч. Однією із гострих проблем розвитку олімпійського спорту у третьому періоді став персональний склад МОК, що звісно прямо впливало на його діяльність. На початку 50-х років МОК складався з представників відносно невеликої кількості країн (в основному західних). В МОК не було і представників багатьох МСФ. Але його склад важко було змінити, оскільки у відповідності з існуючим порядком НОК і федерації не делегують своїх представників в МОК, котрий самостійно поповнює членство у ньому і визначає представників у країнах-учасницях міжнародного олімпійського руху.

У 1966р. у Римі відбулась перша сесія постійної Генеральної Асамблеї Національних олімпійських комітетів, рішення якої з часом стали однією з найважливіших рушійних сил в олімпійському спорті.

Постійно розширювалася олімпійська програма, цьому сприяла поява нових МСФ та нових видів спорту. МСФ з олімпійських видів спорту почали відігравати більш активну роль не лише в проведені Олімпійських ігор, але і в діяльності міжнародної олімпійської системи.

Розвиток олімпійського руху протягом третього періоду багато в чому визначався особами, які в різний час очолювали МОК. Цей період співпав з діяльністю трьох президентів: Єйвері Брендеджа – 1952 – 1972рр., Майкла Мориса Килланина – 1972 – 1980рр., Хуана Антоніо Самаранча – з 1980р. Якщо діяльність Килланина на посту президента відрізнялася

Початок четвертого періоду олімпійського руху сучасності

Закінчилася ера “холодної війни”, світ визнав пріоритети загальнолюдських цінностей над усіма іншими, рухнула берлінська стіна, змінилися політичні режими у країнах Східної Європи, відбулося об’єднання Німеччини та розпався СРСР, в останнє виступила збірна команда СНД, світове співтовариство засудило бойкоти Ігор і т д.

Підсумки Барселонських Ігор відомі. Ці Ігри оцінюються як одні з найбільш успішних в історії олімпійського спорту сучасності. Основні ж напрямки подальшого розвитку олімпійського спорту визначені на ХІІ ювілейному Олімпійському конгресі 1994р у Парижі. Сьогодні вже можна казати, що з Ігор ХХV Олімпіади у Барселоні почався принципово новий етап у розвитку олімпійського спорту.

Перш за все завершився період 40-річного протистояння на олімпійській арені соціалістичної і капіталістичної системи. Соціалізм у тому його вигляді, в якому він розвивався в ці роки в Радянському Союзі та в інших країнах, зійшов з політичної арени. Однак феномен олімпійського спорту цих країн назавжди залишиться в історії спорту в якості виключно яскравої, хоча і повної протиріч частини олімпійського спорту.

Олімпійський рух як глобальний соціокультурний рух з кожним роком стає все більш популярним у цивілізованому світі, сприяє зближенню національних культур, взаєморозумінню та дружелюбній взаємодії людей різних країн. Така узагальнена соціологічна та соціопедагогічна характеристика олімпійського руху, що отримала широке розповсюдження останніми десятиліттями.

Трагічні події 11 вересня у Нью-Йорку та Вашингтоні, що потягли за собою не безвісну ситуацію навколо Афганістану в значній мірі змінили світ. Згідно гіпотезі професора Гарвардського університету С. Хангтингтона в сучасному світі наближається протиборство різних цивілізацій. Зіткнення цивілізацій стане домінуючим чинником світової політики.

За рішенням ЮНЕСКО 2001 рік був названий роком діалогу між цивілізаціями. Діалогу, який має інтегрувати не лише світові держави, але і релігійні конфесії до одноголосного розуміння, де б мирне співіснування було головною задачею кожної держави. МОК прагне втілити ці принципи в життя, де концептуальною основою є Олімпійське перемир’я, традиція, що прийшла в сучасність із далекої античності.

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет ім. Івана Франка

Реферат на тему:

Розвиток Олімпійських ігор


← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

фізра.docx

фізра.docx
Размер: 24.5 Кб

.

Пожаловаться на материал

Реферат на тему: Розвиток Олімпійських ігор. Загальна характеристика першого періоду Ігор Олімпіад. Початок четвертого періоду олімпійського руху сучасності.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Інформаційни технології

Информация настолько важна, что в историческом развитии общества выделяют так называемые информационные революции, при наступлении которых человечество поднималось на новый уровень, обретало новые свойства.

Комитет по развитию городского хозяйства. Теория КРГГХ

Русский литературный язык

Признаки нормы. Норма и вариант. Классификация норм. Старшая и младшая нормы. Нормы произношения. Нормы ударения. Причины вариативности ударений. Словари и справочники норм произношения и ударения. Понятие лексики языка. Основные направления классификации лексического фонда русского языка. Причины заимствования, языки-источники, способы освоения заимствованных слов. Системность лексики русского языка. Синонимы, антонимы, омонимы, паронимы

История образования и педагогической мысли как область научного знания

Тест по теме: «История образования и педагогической мысли как область научного знания».

Уголовное право. ГОС экзамен Ответы

УП - Уголовное право; РФ - Российская Федерация; УК - уголовный кодекс;

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok