Основи слідчої діяльності

Территория рекламы

2) 

Загальні вимоги щодо організації роботи слідчих підрозділів

3)

Планування, аналітична, методична, статистична робота органів досудового розслідування та координація їх діяльності

4) 

Пізнавальна діяльність слідчого


6) 1. При надходженні до правоохоронного органу поштовою кореспонденцією заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, відділ документального забезпечення та режиму після реєстрації вхідної кореспонденції надає її керівнику органу досудового розслідування.

2. Керівник органу досудового розслідування розглядає вхідну кореспонденцію, при виявлення ознак кримінального правопорушення направляє заяву (повідомлення) для реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. Дані необхідні для внесення висвітлюються в рапорті.

3. Службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення (працівник ДІАЗ), реєструє заяву (повідомлення) в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ст. 214 КПК України).

4. За необхідності чергова частина направляє на місце події слідчо-оперативну групу, яка проводить огляд та про результати старший СОГ доповідає рапортом для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

5. Якщо виїжджати на місце події немає необхідності, - керівник досудового розслідування визначає слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування (ч. 1 ст. 214 КПК України).

6. Слідчий негайно розпочинає розслідування та направляє повідомлення прокурору про початок досудового розслідування (ч. 6 ст. 214 КПК України).

7) ст. 214 КПК.

У КПК передбачено можливість одержання інформації про кримінальне правопорушення не тільки через надходження заяв чи повідомлень, а і шляхом самостійного виявлення слідчим, прокурором із будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Під цим джерелом розуміється виявлення інформації слідчим, прокурором про певне кримінальне правопорушення під час іншого досудового розслідування, через засоби масової інформації тощо, співробітниками оперативних підрозділів за результатами проведення заходів, спрямованих на виявлення кримінального правопорушення.

У разі якщо кримінальне правопорушення виявляється безпосередньо працівником правоохоронного органу, складається рапорт із зазначенням відомостей, які становлять зміст ЄРДР. Рапорт передається керівнику органу досудового розслідування, який визначає попередню правову кваліфікацію і доручає слідчому провести досудове розслідування.


Знайшла тільки це(по старому КПК)


1. Керівникам лікарень, госпіталів, профілакторіїв, клінік, травмпунктів та інших закладів охорони здоров'я забезпечити негайно інформування органів внутрішніх справ про всі випадки звернення за медичною допомогою осіб з вогнепальними, ножовими пораненнями та з іншими тілесними ушкодженнями, якщо є підстави вважати, що вони отримані внаслідок кримінальних правопорушень чи пригод, а також визначити посадових осіб, відповідальних за цю роботу.

2. Відомості про звернення осіб з тілесними ушкодженнями кримінального характеру для надання медичної допомоги записуються до спеціального журналу закладу охорони здоров'я (додається). Журнал повинен бути пронумерований, прошнурований, скріплений печаткою та зареєстрований у канцелярії закладу охорони здоров'я і заповнятися згідно з переліком прав.

Журнали зберігаються в архіві закладу охорони здоров'я протягом трьох років, після чого знищуються спеціально утвореною комісією.

3. Начальникам міськрайлінвідділів внутрішніх справ:

3.1. Забезпечити своєчасну реєстрацію у журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події повідомлень з закладів охорони здоров'я про заподіяння громадянам тілесних ушкоджень та негайне на них реагування.

3.2. Організувати щоквартальні звірки записів у журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події з спеціальним журналом закладів охорони здоров'я.

4. Начальникам міськрайлінвідділів внутрішніх справ, керівникам органів охорони здоров'я районних (міських) державних адміністрацій щорічно аналізувати стан цієї роботи, наслідки розглядати на спеціальних нарадах, розроблювати спільні заходи для більш ефективної взаємодії при реагуванні на кримінальне правопорушення.

5. Керівникам органів охорони здоров'я Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити у необхідній кількості спеціальними журналами заклади охорони здоров'я, які надають медичну допомогу громадянам.

6. Наказ оголосити працівникам закладів охорони здоров'я та особовому складу органів і підрозділів внутрішніх справ.

10) До Реєстру вносяться відомості про:

час та дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;

прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;

інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;

короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела;

попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

передачу матеріалів та відомостей іншому органу досудового розслідування або за місцем проведення досудового розслідування;

прізвище, ім'я, по батькові та посада слідчого, прокурора, який вніс відомості до Реєстру та/або розпочав досудове розслідування;

дату затримання особи;

обрання, зміну та скасування запобіжного заходу;

час та дату повідомлення про підозру, відомості про особу, яку повідомлено про підозру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

зупинення та відновлення досудового розслідування;

оголошення розшуку підозрюваного;

об'єднання та виділення досудових розслідувань;

продовження строків досудового розслідування та тримання під вартою;

встановлені, відшкодовані матеріальні збитки, суми пред'явлених позовів у кримінальному провадженні, вартість арештованого майна;

закінчення досудового розслідування.

11

Запобіжні заходи: поняття, види, мета і підстави застосування

12

Загальний порядок застосування, зміни та скасування запобіжних заходів

13

Особисте зобов'язання

14

Домашній арешт

15

Тримання під вартою

16

Виклик слідчим, прокурором

17

Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом та вилучення документів

18

Тимчасовий доступ до речей і документів

19

Вимоги до проведений слідчих (розшукових) дій

20

Допит. Виклик особи для проведення допиту

21.

Тактика пред'явлення для впізнання

22.

Тактика обшуку

23.

Тактика огляду

24.

Тактика слідчого експерименту

25.

Поняття експертизи в кримінальному провадженні її види та значення

26.

Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій (Стаття 246 КПК)

27.

Заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій (Стаття 254 КПК)

28.

Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у доказуванні (Стаття 256 КПК)

29.

Загальні положення про втручання у приватне спілкування (Стаття 258 КПК)

30.

Поняття та тактичні особливості контролю за вчиненням злочину

 

31.

Стаття 272. Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

32.

Стаття 275. Використання конфіденційного співробітництва

33.

Загальні особливості фіксації результатів слідчих(розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій

.

34.

Особливості фіксації допиту

35.

Особливості фіксації одночасного допиту (очна ставка)

36.

Фіксація результатів пред’явлення для впізнання

37.

Фіксація огляду

38.

Фіксація результатів обшуку

.

39.

Фіксація ходу та результатів слідчого експерименту

40.

Фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій

.

41

Захист інформації отриманої в ході проведення негласних слідчих дій

42.

Використання в доказуванні протоколів проведення окремих НСРД

43.

Використання результатів негласних слідчих

44.

Нормативні акти

Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30.

Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України.-2013.-№ 9-і о, № Ц-12,№ І3.-Ст.88,іззмінами, внесеними згідно із Законами № 5076-VI від05.07.2012//ВВР.-2013.-№27. - От. 282; №5288-УІ від 18.09.2012 // ВВР. - 2013. - №37. -Ст. 490; № 222-VII від 18.04.2013; № 406-УІІ від 04.07.2013.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1996 р.

Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 04 листопада 1996 р. // Офіційний вісник України. -1998.-№ 13.

Закон України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів" // Відомості Верховної Ради України. -1994. -№ 11. - Ст. 50; 1999. -№ 4. - Ст. 35; 2002. - № 33. - Ст. 236; 2003.-№29.-Ст. 233.

Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - Ст. 51; Офіційний вісник України. -2003.-№9.-Ст.384. (пит. 45,46 цей закон)

Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" // Відомості Верховної Ради України. - 1998. -№20.-Ст. 99.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05 липня 2012 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2013. -№ 27. - Ст. 282.

Закон України "Про безоплатну правову допомогу" // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2011. -№ 51. - Ст. 577) із змінами, внесеними згідно із Законами № 3671-VI (3671-17) від 08.07.2011 // ВВР.-2012.-№ 16. - Ст. 146; ВВР, 2013, № 21, ст. 208.

Рішення Європейського суду з прав людини від 24 листопада 2011 р. "Загородній проти України", у рішенні (Заява № 27004/06) // Офіційний вісник України. - 2012. - № 35.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" [Електронний ресурс].

Типове положення про слідчий відділ (відділення) міського, районного, лінійного управління (відділу) головного управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті", затверджено Наказом МВС України № 68609 серпня 2012 р.

Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затверджено Наказом Міністерства юстиції України 02 липня 2012 р. № 967/5.

Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджено Наказом Міністерства юстиції України 08 січня 1998 р. № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26 грудня 2012 р. № 1950/5).

Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2012 р. № 305 // Офіційний вісник України. - 2012. - № 30. - Ст. 1114, № 71, ст. 2870.

Інструкція "Про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів", затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 01 січня 1996 р. № 710 із змінами, внесеними згідно

3 Постановою КМ №868 (868-2012-п) від 19 вересня 2012 р. // Офіційний вісник України. - 2007. - №48. - ст. 1970; 2012. -№71.-ст. 2870.

45.

Характеристика та особливості застосування заходів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні

46.

Процесуальний порядок застосування заходів безпеки ( Закон)

47.

Використання спеціальних знань

48.

Правовий статус спеціаліста ( КПК ст. 71)

48.

Правовий статус експерта ( ст..69 КПК)

50.

Оцінка експертного висновку

51.

Поняття, сутність і структура інформаційного забезпечення розслідування

.

52.

Види засобів інформаційного забезпечення розслідування

53.

Джерела інформації в оперативно-розшуковій діяльності

54

55.

Інформаційно-аналітичні системи

54.

Використання оперативної інформації

57.

Специфіка слідчої діяльності

58.

Професійні якості слідчого

59. Частина перша коментованої статті вводить правило, згідно з яким добровільне відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди можливе як самим підозрюваним чи обвинуваченим, так і будь-якою фізичною чи юридичною особою на прохання підозрюваного чи обвинуваченого, або за наявності його згоди. Проте, якщо стосовно фізичних осіб як суб'єктів добровільного відшкодування заподіяної підозрюваним, обвинуваченим шкоди якихось застережень (крім наявності в них цивільної дієздатності) не виникає, то щодо юридичних осіб вони є. Річ у тім, що добровільно відшкодовувати заподіяну підозрюваним, обвинуваченим майнову та/або моральну шкоду вправі лише юридичні особи приватного права. Юридичні особи публічного права, а так само ті, що утворені і функціонують на основі державної чи комунальної власності, такого права не мають. Механізм коментованого способу відновлення майнових прав потерпілої від кримінального правопорушення особи кримінальним процесуальним законом не передбачений. Не міг він бути передбачений і КПК 1960 р., оскільки цей закон взагалі не передбачав такого способу відшкодування шкоди у кримінальному процесі. Проте, незважаючи на ці обставини, добровільне відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок злочину, було і залишається досить поширеним. Тож законодавче закріплення добровільного відшкодування винним заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди як окремого правового способу усунення шкідливих його наслідків є позитивним явищем, про що свідчить судова практика.

Що ж стосується механізму відшкодування за допомогою цього способу, то він полягатиме у таких фактичних і процесуальних діях. Якщо після вчинення кримінального правопорушення шкода її заподіювачем не була відшкодована за його власною ініціативою, то слідчий чи прокурор після вручення підозрюваному письмового повідомлення про підозру мають роз'яснити підозрюваному, що добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди є обставиною, яка пом'якшує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 66 КК). У разі неможливості відшкодування завданої шкоди в повному обсязі також слід роз'яснити підозрюваному, що й часткове відшкодування буде враховане судом як обставина, яка характеризує особу обвинуваченого (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). У випадку вчинення підозрюваним кримінального правопорушення невеликої тяжкості вперше йому слідчий має роз'яснити, що його дійове каяття, одним із проявів якого є повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, а також примирення з потерпілим на цій же основі (статті 45,46 КК) є підставою для звільнення його судом від кримінальної відповідальності (див. коментар до ст. 286 КПК).

У разі вчинення підозрюваним (обвинуваченим) кримінального проступку, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, а також тяжких злочинів, унаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення (ст. 477 КПК), між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена угода про примирення. У змісті такої угоди зазначаються розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, які підозрюваний чи обвинувачений зобов'язані вчинити на користь потерпілого, та строк їх вчинення (ст. 471 КПК). Слідчий, прокурор зобов'язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз'яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні такої угоди (ч. 7 ст. 469 КПК). Зрозуміло, що добровільне відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди або готовність до її відшкодування у кримінальних правопорушеннях цієї категорії є чи не вирішальною умовою укладення угоди про примирення.

Добровільне відшкодування можливе різними способами: виплатою грошового еквівалента заподіяних збитків, а також компенсації ним моральної шкоди; натуральним, зокрема, передачею певних речей, цінностей, ремонтом пошкоджених речей тощо за умови, що на такий спосіб відшкодування одержана згода потерпілого, і він прийняв його.

Якщо добровільне відшкодування відбулося, слід з'ясувати цю обставину під час допитів підозрюваного чи обвинуваченого, потерпілої особи чи з пояснення представника юридичної особи і прийняти відповідні документи, які засвідчують відшкодування (заяви і розписки потерпілих, квитанції, інші фінансові документи). Добровільне відшкодування можливе і шляхом перерахунку коштів на депозитний рахунок органу досудового розслідування чи суду, на якому вони мають зберігатися до набрання рішенням суду законної сили, після чого повертатися потерпілим.

2. Другим способом відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди є пред'явлення цивільного позову в кримінальному провадженні. Частина друга коментованої статті зазначає, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Цивільний позов у кримінальній справі - це вимога особи, якій кримінальним правопорушенням або суспільно небезпечним діянням малолітньої, неосудної або обмежено осудної особи заподіяна майнова та/або моральна шкода, і яка пред'явила її у кримінальному провадженні до підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну (майнову) відповідальність за спричинену шкоду.

Інститут цивільного позову в кримінальному провадженні не є новелою КПК, проте де в чому підхід законодавця до цього питання змінився. Так, на відміну від КПК 1960 p., який передбачав, що цивільний позов про відшкодування шкоди у кримінальному процесі може бути пред'явлений тільки у справах про злочини, новий КПК передбачає можливість пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні не лише про кримінальні правопорушення (кримінальні проступки і злочини), а й у провадженні про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

За результатами судового розгляду кримінального провадження, у межах якого пред'являвся цивільний позов, суд ухвалює рішення, яке і вважається правовою підставою для відшкодування шкоди потерпілому. Рішення, які може прийняти суд за результатами розгляду цивільного позову у кримінальній справі, передбачені у ст. 129 КПК. Залежно від доведеності підстав і розміру позову суд задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

3. Ще одним способом усунення негативних майнових наслідків кримінального правопорушення є відшкодування завданої потерпілому шкоди за рахунок Державного бюджету України (ч. 3 ст. 127 КПК). Проте цей спосіб відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому реалізується лише у випадках та порядку, передбачених окремим законом.

Стаття 1177 ЦК також у загальних рисах передбачає відшкодування потерпілому завданої злочином шкоди державою (за рахунок Державного бюджету України). При цьому зазначена норма цивільного матеріального права встановлює спеціальні обставини, наявність яких є необхідними для її реалізації, а саме: 1) заподіяння кримінальним правопорушенням саме майнової (а не фізичної чи моральної) шкоди; 2) заподіяння майнової шкоди лише фізичній особі; 3) невстановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, або ж вона є неплатоспроможною.

Так само і ст. 1207 ЦК покладає на державу обов'язок відшкодувати потерпілим шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину (в останньому випадку особам, які визнані потерпілими внаслідок смерті загиблої особи), за тих же обставин. Однак умови та порядок відшкодування такої шкоди потерпілому названі норми цивільного права не передбачають, як і коментована стаття, відсилають до окремого закону, якого ще до сьогодні не прийнято.

60.

Доказування підстав та розміру цивільного позову у кримінальному провадженні

.

61

Ухвалювання обвинувальний вирок

62

Обов'язок забезпечення можливості здійснення потерпілим, цивільним позивачем своїх прав під час судового розгляду покладається на суд

63,64,65

Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені ст.ст. 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 270, 271, 272, 274 зазначеного Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (ст. 246 КПК України).

Розгляд клопотань, який віднесено згідно з положеннями цієї Глави до повноважень слідчого судді, здійснюється головою чи за його призначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва і Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Проводити негласні слідчі (розшукові) дії відповідно до ч. 6 ст. 246 КПК України має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

Відповідно і повноваження прокурора щодо забезпечення законності при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, які визначаються не законом, а КПК України, мають процесуальний характер, є одним з напрямів нагляду за додержанням законів у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Кодексом втілюється концептуальне положення про процесуальне керівництво прокурором усім досудовим провадженням, у тому числі й проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, з його початку до завершення.

Так прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, уповноважений доручати слідчому, органу досудового розслідування, відповідним оперативним підрозділам проведення у встановлений прокурором строк негласних слідчих (розшукових) дій, давати вказівки щодо їх проведення (ст. 36 КПК України).

Керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання законних вказівок і доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому КПК України, щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій тягне за собою передбачену законом відповідальність (ч. 3 ст. 39, ч. 5 ст. 40 КПК України).

З огляду на зміст ст. 41 КПК України оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України уповноважені здійснювати негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні саме за письмовим дорученням слідчого або прокурора.

Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого, однак вони не мають права здійснювати негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні з власної ініціативи або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативним підрозділом.

Згідно з КПК України прокурор, як і слідчий, або керівник органу досудового розслідування, самостійно приймає рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а у передбачених Кодексом випадках, коли рішення про їх проведення приймає слідчий суддя, складає відповідне клопотання до слідчого судді або погоджує таке клопотання слідчого. Вказане клопотання складається за необхідності проведення дій, що тимчасово обмежують конституційні права і свободи особи. Саме прокурор, якщо така негласна слідча (розшукова) дія проводиться у виняткових випадках, визначених Кодексом, до постановлення ухвали слідчого судді, зокрема, у разі встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України) або спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України), зобов'язаний невідкладно після початку її проведення звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді (ст. 250 КПК України).

Постановлення слідчим суддею ухвали про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не перешкоджає повторному зверненню з новим клопотанням про надання такого дозволу.

Прокурор повинен довести під час розгляду клопотання слідчим суддею законність отриманої інформації, яка стала підставою для проведення цих заходів, що вчинений злочин є тяжким або особливо тяжким, а також, що під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами мають суттєве значення для з'ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили.

КПК України прокурору фактично надано дозвільні повноваження щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій. Так, слідчий зобов'язаний повідомити прокурора про прийняття ним рішення щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій та про отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 246 КПК України).

Тобто прокурор, якщо не забороняє або не припиняє проведення негласних слідчих (розшукових) дій, фактично погоджується з обґрунтованістю їх проведення і несе відповідальність за порушення прав і законних інтересів осіб, допущених у зв'язку з їх проведенням.

Тільки прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням тяжкого або особливо тяжкого злочину, що готується або вчиняється, у формі контрольованої поставки, контрольованої та опeративної закупки, спеціального слідчого експерименту, імітування обстановки злочину (ст. 271 КПК України).

Прокурор у своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням злочину зобов'язаний викласти обставини, які свідчать про відсутність під час вказаної дії провокування особи на вчинення злочину, та зазначити про застосування спеціальних імітаційних засобів. У подальшому дії прокурора під час підготовки та проведення відповідних заходів спрямовані саме на запобігання та припинення провокацій (підбурювань) особи на вчинення злочину з метою її подальшого викриття, впливу на поведінку особи, зокрема шляхом насильства, погроз, шантажу з метою вчинення злочину, який вона не вчинила б без сприяння цьому.

Прокурор зобов'язаний прийняти рішення про припинення подальшого проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо в цьому немає необхідності. Якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням прокурора, строк її проведення може бути продовжений прокурором до вісімнадцяти місяців. Якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого судді, а прокурор вважає, що її проведення необхідно продовжити, то слідчий, за погодженням з прокурором, або прокурор має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про прийняття відповідної ухвали (ст. 249 КПК України).

Оскільки всі вказані вище рішення прокурора матимуть процесуальний характер, вони повинні оформлятись відповідною постановою.

Аналіз повноважень прокурора при проведенні окремих негласних слідчих (розшукових) дій свідчить, що прокурор вирішує завдання як щодо реалізації наглядової функції, спрямованої на забезпечення вимог закону і попередження можливих порушень конституційних прав і свобод громадян, так і щодо дотримання положень закону про фіксацію перебігу і результатів таких дій, збереження інформації, отриманої внаслідок їх проведення з подальшим її використанням для цілей кримінального провадження, у тому числі як докази для обвинувачення особи у вчиненні злочину під час судового розгляду.

Завдання прокурорського нагляду за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства обумовлюються предметом нагляду. Так, Закон України «Про прокуратуру» у ст.ст. 29, 30 достатньо конкретно визначає завдання та мету прокурорського нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства.

Так, у ст. 29 Закону записано, що нагляд має своїм завданням сприяти:

1) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, права підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;

2) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;

3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;

4) охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством;

5) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.

Здійснюючи нагляд, прокурор вживає заходів щодо узгодження дій правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

Нагляд прокурора безпосередньо спрямований, насамперед, на сприяння досягнення кінцевого результату: розкриття злочинів, захисту прав і свобод осіб, виконання принципу невідворотності відповідальності за вчинений злочин, здійснення заходів з попередження злочинів, тощо. Таким чином підкреслюється взаємозв'язок наглядової конституційної функції прокуратури з кримінально-процесуальною функцією розслідування злочинів, а також узгодження дій правоохоронних органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю. Це - органи внутрішніх справ, служби безпеки, спецпідрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, органи державної податкової служби, охорони державного кордону, митні органи та інші.

При цьому цілю або метою заходів, що вживаються прокурором, як зазначено у ст.30 Закону України «Про прокуратуру» є те, щоб органи дізнання і слідства:

1) додержували передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічних заходів, припинення та закриття справ, а також додержували строки провадження слідства та тримання під вартою;

2) при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи, з'ясовували обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом'якшують і обтяжують його відповідальність;

3) виявляли причини вчинення злочинів і умов, що сприяють цьому, вживали заходів щодо їх усунення.

Таким чином, законодавець вимагає від прокурора вживати заходів щодо встановленого законом порядку розслідування злочинів і додержання строків слідства і тримання під вартою, а також законного, обґрунтованого і справедливого притягнення винуватих до кримінальної відповідальності та виявлення і усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів.

Можна дійти висновку, що завдання, поставлені перед прокурорським наглядом за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства, взаємопов'язані та співпадають із завданнями кримінального судочинства в цілому, визначеними у ст.2 КПК України, фактично є їх відображенням та втіленням у наглядову діяльність прокурорів. У загальному вигляді їх можна сформулювати як забезпечення засобами прокурорського нагляду досягнення вимог закону щодо виконаня завдань кримінального судочинства, зокрема:

1. швидкого і повного розкриття злочинів;

2. викриття винних;

3. забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, а жоден невинний не зазнав покарання.

4. охорони прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

До завдань цього виду прокурорського нагляду відноситься також :

1) попередження, виявлення та усунення порушень, передбачених законами прав і свобод учасників досудового розслідування;

2) попередження, виявлення та усунення порушень процесуального порядку розгляду та вирішення заяв (повідомлень) про злочин тощо.

На кожній із досудових стадій кримінального процесу перелічені завдання та цілі нагляду прокурора конкретизуються, набувають специфічного характеру залежно від етапу розслідування та форми його завершення.

Кримінально-процесуальним та іншими законами визначено підслідність кримінальних справ слідчим різних відомств і компетенцію кожного з органів дізнання щодо розгляду, вирішення ними заяв, повідомлень про злочини, здійснення провадження у кримінальних справах. Тому ще одним із завдань прокурорського нагляду на цьому напрямку можна назвати забезпечення того, щоб слідчі та працівники, які провадять дізнання, діяли виключно в межах своєї компетенції.

Під час здійснення нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства прокурор використовує відповідні форми та методи.

Формами прокурорського нагляду єпередбаченічинним законодавством правові засоби зовнішньої реалізації або здійснення процесуальних повноважень прокурора. Останні чітко визначені законом, а також наказами, інструкціями, вказівками, розпорядженнями Генерального прокурора України, тобто підзаконними відомчими нормативними актами, якими на основі законодавства безпосередньо регулюється організація і діяльність органів прокуратури у цьому напрямку.

66

3

1.

Судовий контроль у кримінальному провадженні: поняття, зміст та значення

.

67

Розгляд клопотань про негласні слідчі дії

68

Огляд. Мета огляду

69

Огляд місця події. Судовий огляд місця події

70

Зовнішній огляд трупа. Порядок та послідовність

81.

Психологічний контакт у допиті

82.

Очна ставка

83.

Особливості тактики допиту неповнолітнього свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого (ст.ст. 168,437,438 КПК України)

.

84.

Тактичні прийоми підготовчого етапу пред'явлення для впізнання

85.

Процесуальний порядок пред'явлення для впізнання окремо регламентований ст. ст. 174-176, 309 КПК України

.

86.-90

Ст.262КПК

1. Огляд затриманої кореспонденції проводиться в установі зв'язку, якій доручено здійснювати контроль і затримувати цю кореспонденцію, за участю представника цієї установи, а за необхідності - за участю спеціаліста. У присутності зазначених осіб слідчий вирішує питання про відкриття і оглядає затриману кореспонденцію.

2. При виявленні в кореспонденції речей (у тому числі речовин), документів, що мають значення для певного досудового розслідування, слідчий у межах, визначених ухвалою слідчого судді, здійснює виїмку відповідної кореспонденції або обмежується зняттям копій чи отриманням зразків з відповідних відправлень. Зняття копій чи отримання зразків здійснюється з метою збереження конфіденційності накладення арешту на кореспонденцію. У разі необхідності особою, яка проводить огляд поштово-телеграфної кореспонденції, може бути прийняте рішення про нанесення на виявлені речі і документи спеціальних позначок, обладнання їх технічними засобами контролю, заміну речей і речовин, що становлять загрозу для оточуючих чи заборонені у вільному обігу, на їх безпечні аналоги.

3. У разі відсутності речей чи документів, які мають значення для досудового розслідування, слідчий дає вказівку про вручення оглянутої кореспонденції адресату.

4. Про кожен випадок проведення огляду, виїмки або затримання кореспонденції складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу. У протоколі обов'язково зазначається, які саме відправлення були оглянуті, що з них вилучено і що мас бути доставлено адресату або тимчасово затримано, з яких відправлень знято копії чи отримано зразки, а також про проведення інших дій, передбачених частиною другою цієї статті.

5. Керівники та працівники установ зв'язку зобов'язані сприяти проведенню негласної слідчої (розшукової) дії і не розголошувати факт її проведений чи отриману інформацію.

1. Положення коментованої статті регламентують проведення трьох взаємопов'язаних між собою негласних слідчих (розшукових) дій - огляду, виїмки та затримання кореспонденції. У цьому випадку під оглядом слід розуміти обстеження кореспонденції з метою перевірки, контролю, виявлення ознак злочину. Виїмка кореспонденції - вилучення у встановленому законом порядку кореспонденції (див. ст. 261 КПК), яка знаходиться в установах зв'язку та може мати доказове значення у кримінальному провадженні. Тимчасове затримання - припинення у встановленому законом порядку в установі зв'язку на певний час руху кореспонденції під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, з метою виявлення ознак кримінального правопорушення.

Огляд і виїмка кореспонденції слідчим може бути проведена на підставі ухвали слідчого судді, якою накладено арешт на кореспонденцію. Керівник установи зв'язку повідомляє слідчого про затриману кореспонденцію. Процесуальний огляд затриманої кореспонденції проводиться в установі зв'язку, якій доручено здійснювати контроль і затримувати цю кореспонденцію. Участь в огляді арештованої кореспонденції бере представник установи зв'язку, слідчий може також запросити спеціаліста, що сприятиме у проведенні цієї слідчої дії. У присутності зазначених осіб слідчий вирішує питання про відкриття й оглядає затриману кореспонденцію. З метою забезпечення конспірації цієї негласної слідчої (розшукової) дії арештована кореспонденція має бути відкрита в такий спосіб, що забезпечує цілісність упаковки і відсутність будь-яких ознак доступу до кореспонденції органами досудового розслідування, що забезпечується кваліфікованим спеціалістом.

2. Якщо в арештованій кореспонденції виявлено предмети, речовини або документи, що мають значення для досудового розслідування, слідчий у межах, визначених ухвалою слідчого судді, здійснює виїмку відповідної кореспонденції, за умови, що такі дії не зашкодять меті кримінального провадження, та вилучені предмети і документи можуть використовуватися у доказуванні.

Якщо вилучення кореспонденції може призвести до розголошення подальшого проведення негласних слідчих (розшукових) дій, слідчий, у межах, визначених ухвалою слідчого судді, може обмежитись зняттям копій чи отриманням зразків з відповідних відправлень. Копії відправлень чи отримані зразки після закінчення цієї негласної слідчої (розшукової) дії приєднуються до протоколу про її проведення та в установленому порядку передаються прокурору.

У певних випадках слідчим, що проводить огляд телеграфно-поштової кореспонденції, може бути прийняте рішення про нанесення на виявлені речі і документи спеціальних позначок, обладнання їх технічними засобами контролю, заміну речей і речовин, що становлять загрозу для оточуючих чи заборонених у вільному обігу, на їх безпечні аналоги. У такому разі шляхом виконання відповідних дій слідчим забезпечується також контроль за переміщенням цих об'єктів або ж забезпечується безпека такого переміщення.

3. Якщо у затриманій кореспонденції не було віднайдено предметів, документів, чи інших матеріальних об'єктів, що мають значення для досудового розслідування, слідчий дає вказівку про повернення арештованого відправлення до загального поштового потоку.

4. Згідно із ч. 4 коментованої статті про кожний випадок затримання кореспонденції, її огляду або виїмки слідчим складається протокол відповідно до вимог статей 104-107,252, частин 1,4 ст. 262 КПК. У протоколі про накладення арешту на кореспонденцію окремої особи, її огляду та виїмки зазначається, які саме телеграфно-поштові відправлення були оглянуті, що з них вилучено і що відправлено адресату або тимчасово затримано. Залежно від рішення, прийнятого внаслідок проведення цієї негласної слідчої дії, у протоколі може бути зазначено, з яких відправлень знято копії чи отримано зразки, або ж нанесено на їх вкладення спеціальні позначки, обладнано технічними засобами з метою контролю за їх рухом; повністю або частково замінено предмети і речовини, що є вкладеннями цих поштових відправлень, та інші дії слідчого, що виконувались ним під час коментованої слідчої дії.

5. Оскільки накладення арешту на кореспонденцію, її огляд та виїмка можуть бути проведені лише у тісній взаємодії із установами зв'язку, ч. 5 коментованої статті вказує, що керівники та працівники установ зв'язку зобов'язані сприяти проведенню цієї негласної слідчої (розшукової) дії і не розголошувати факт її проведення чи отриману за ними інформацію

91.

Організаційно-правові засади зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж

92.

Тактика зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж

94.

Обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи

95..

Організація і тактика обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи

.

96.

Аудіоконтроль та відеоконтроль особи

101.

Спеціальний слідчий експеримент та імітування обстановки злочину

.

102.. Відповідно до ч. 1 ст. 43 КК виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації вперше в історії вітчизняного кримінального законодавства визнається самостійною обставиною, що виключає злочинність діяння.

2. Підставою для виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації виступає почата і ще фактично незакінчена злочинна діяльність однієї особи або групи осіб в межах організованої групи чи злочинної організації.

Необхідність виконання спеціального завдання може бути обумовлена неможливістю встановлення гласними засобами кола співучасників

і каналів надходження предметів, обмежених чи вилучених з цивільного обігу (наркотичні засоби, зброя, радіоактивні матеріали, підроблені гроші тощо), або масштабністю проведення названих операцій (наприклад, при участі правоохоронних органів ряду держав), або неможливістю або ускладненістю одержання доказової інформації про тяжкий злочин, підготовлюваний більш тяжкий злочин (про його виконавців і осіб, причетних до такої злочинної діяльності, про рівень корумпованих зв'язків, місцезнаходження предметів злочину тощо). Це свідчить про виправдану необхідність і вимушеність тимчасового невиконання обов'язку припинення контрольованого злочину.

3. Об'єктом, якому при правомірному виконанні спеціального завдання завдається правомірна шкода, виступають ті об'єкти кримінально-правової охорони, яким заподіюється шкода у зв'язку з такою діяльністю, а саме:

інтереси правосуддя, що полягають у такій діяльності правоохоронних органів, яка забезпечує негайне припинення і повне розкриття злочинів. Заподіяння шкоди інтересам реалізації правосуддя має вимушений характер, оскільки є необхідним для збирання доказової інформації, попередження вчинення більш тяжких злочинів членами організованої групи чи злочинної організації, встановлення кола осіб, причетних до злочинної діяльності, викриття співучасників, невикриття особи, яка виконує спеціальне завдання, тощо.

Щодо поняття та ознак потерпілого див. ст. 49 КПК.

4. Об'єктивна сторона зазначених вчинків виявляється в діях або бездіяльності спеціальних суб'єктів, які можуть брати участь у вчиненні злочинів членами організованої групи або злочинної організації, або не припиняти таку злочинну поведінку названих осіб. Отже, бездіяльність особи, яка зобов'язана та має реальну можливість припинити злочинне посягання, за своїми зовнішніми, фактичними ознаками може збігатися з ознаками потурання вчинюваному злочину та ознаками інших службових та загально-кримінальних злочинів. При цьому необхідна наявність певної відповідності, оскільки шкода, що заподіюється об'єктам кримінально-правової охорони, повинна бути розмірною з тієї метою, яка досягається заподіянням зазначеної шкоди. Тому поставлена мета повинна бути настільки суспільне значущою, що допускається заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони, явно виправданою в даній ситуації.

5. Особа, яка виконує спеціальне завдання повинна усвідомлювати, що членами організованої групи чи злочинної організації вчинюється або готується вчинення злочину, неприпинення якого пов'язане з досягненням соціально-корисної мети. Про поняття та ознаки організованої групи та злочинної організації див. коментар до ст. 28 КК.

Метою виконання спеціального завдання, пов'язаного з проникненням у злочинну групу чи злочинну організацію, є намагання у подальшому припинити їх злочинну діяльність, розкрити злочини, попередити вчинення інших злочинів членами таких об'єднань. Така мета збігається з цілями проведення оперативно-розшукової діяльності взагалі, вона лише конкретизується залежно від виду контрольованого злочину і фактичних обставин його неприпинення. Крім того, суб'єкт усвідомлює, що шкода, яка заподіюється об'єктам кримінально-правової охорони розмірна, відповідає досягнутій меті.

6. Чинність ст. 43 КК поширюється на такі категорії осіб: 1) працівники (у тому числі негласні) оперативних підрозділів органів, що здійснюють опе-ративно-розшукову діяльність; 2) співробітники розвідувальних органів, які відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» можуть здійснювати оперативно-розшукові заходи; 3) штатні та позаштатні негласні співробітники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України (статті 13-14 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 18 лютого 1992 р. (ВВР. — 1992. — № 22. — Ст. 303); 4) члени організованої групи чи злочинної організації та інші особи, які погодилися співробітничати з працівниками оперативних підрозділів або дали згоду на проникнення у такі злочинні об'єднання з метою виконання спеціального завдання (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від ЗО червня 1993 р. (ВВР. — 1993. — № 35. — Ст. 358).

Слід зазначити, що провокування чи спонукання членів організованої групи чи злочинної організації до вчинення злочинів з метою їх викриття та притягнення до кримінальної відповідальності, утворює склад підбурювання до злочину, вчинення якого провокувала особа.

7. Згідно з ч. 2 ст. 43 КК не є злочином вимушене заподіяння шкоди пра-воохоронюваним інтересам, за винятком умисного вчинення особою, яка виконувала спеціальне завдання, у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

8. Про поняття та ознаки особливо тяжкого та тяжкого злочину див. коментар до ст. 12 КК. Насильство над потерпілим може полягати у різних формах незалежно від характеру заподіяної шкоди. Поняття спричинення тяжкого тілесного ушкодження дається в коментарі до ч. 1 ст. 121 КК. Тяжкими або особливо тяжкими наслідками можуть бути визнані, наприклад, випадки спричинення смерті однієї особи чи декількох осіб, заподіяння значної економічної шкоди, ускладнення міжнародних відносин, виникнення епідемій, епізоотій, еніфітотій та ін.

Вимушене вчинення інших видів злочинів при виконанні спеціального завдання не тягне кримінальної відповідальності.

9. У випадку вчинення особою, яка виконувала спеціальне завдання, умисних злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 43 КК, при притягненні до кримінальної відповідальності вона не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене на строк, більший ніж половина строку позбавлення волі, передбаченого в санкції відповідної статті Особливої частини КК. У таких випадках виконання спеціального завдання розглядається як обставина, що пом'якшує покарання (п. 9 ч. 1 ст. 66 К)

104.

Гласні і негласні штатні працівники оперативних підрозділів

1.

Поняття та види зразків для порівняльного дослідження

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Скачать

ОСД Екзамен.docx

ОСД Екзамен.docx
Размер: 540.6 Кб

Бесплатно Скачать

Пожаловаться на материал

Вимоги до роботи слідчих підрозділів. Призначення слідчої діяльності. Слідчий суддя. Експертна служба, експертиза. Допит свідка, порядок проведення допиту, обшук, розшукові дії. Кримінальний процесуальний кодекс КПК України. Кримінальний кодекс КК України.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

К данному материалу относятся разделы:

Загальні вимоги щодо організації роботи слідчих підрозділів

Планування, аналітична, методична, статистична робота органів досудового розслідування та координація їх діяльності

Пізнавальна діяльність слідчого

Запобіжні заходи: поняття, види, мета і підстави застосування

Загальний порядок застосування, зміни та скасування запобіжних заходів

Особисте зобов'язання

Домашній арешт

Тримання під вартою

Виклик слідчим, прокурором

Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом та вилучення документів

Тимчасовий доступ до речей і документів

Вимоги до проведений слідчих (розшукових) дій

Допит. Виклик особи для проведення допиту

Тактика пред'явлення для впізнання

Тактика обшуку

Тактика огляду

Тактика слідчого експерименту

Поняття експертизи в кримінальному провадженні її види та значення

Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій (Стаття 246 КПК)

Заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій (Стаття 254 КПК)

Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у доказуванні (Стаття 256 КПК)

Загальні положення про втручання у приватне спілкування (Стаття 258 КПК)

Поняття та тактичні особливості контролю за вчиненням злочину

Стаття 272. Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

Стаття 275. Використання конфіденційного співробітництва

Загальні особливості фіксації результатів слідчих(розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій

Особливості фіксації допиту

Особливості фіксації одночасного допиту (очна ставка)

Фіксація результатів пред’явлення для впізнання

Фіксація огляду

Фіксація результатів обшуку

Фіксація ходу та результатів слідчого експерименту

Фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій

Захист інформації отриманої в ході проведення негласних слідчих дій

Використання в доказуванні протоколів проведення окремих НСРД

Використання результатів негласних слідчих

Характеристика та особливості застосування заходів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні

Процесуальний порядок застосування заходів безпеки ( Закон)

Використання спеціальних знань

Правовий статус спеціаліста ( КПК ст. 71)

Правовий статус експерта ( ст..69 КПК)

Оцінка експертного висновку

Поняття, сутність і структура інформаційного забезпечення розслідування

Види засобів інформаційного забезпечення розслідування

Джерела інформації в оперативно-розшуковій діяльності

Інформаційно-аналітичні системи

Використання оперативної інформації

Специфіка слідчої діяльності

Професійні якості слідчого

Доказування підстав та розміру цивільного позову у кримінальному провадженні

Ухвалювання обвинувальний вирок

Обов'язок забезпечення можливості здійснення потерпілим, цивільним позивачем своїх прав під час судового розгляду покладається на суд

Судовий контроль у кримінальному провадженні: поняття, зміст та значення

Розгляд клопотань про негласні слідчі дії

Огляд. Мета огляду

Огляд місця події. Судовий огляд місця події

Зовнішній огляд трупа. Порядок та послідовність

Психологічний контакт у допиті

Очна ставка

Особливості тактики допиту неповнолітнього свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого (ст.ст. 168,437,438 КПК України)

Тактичні прийоми підготовчого етапу пред'явлення для впізнання

Процесуальний порядок пред'явлення для впізнання окремо регламентований ст. ст. 174-176, 309 КПК України

Організаційно-правові засади зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж

Тактика зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж

Обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи

Організація і тактика обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи

Аудіоконтроль та відеоконтроль особи

Спеціальний слідчий експеримент та імітування обстановки злочину

Гласні і негласні штатні працівники оперативних підрозділів

Поняття та види зразків для порівняльного дослідження

Похожие материалы:

Реферат по теме: Органические соединения

Органическая химия, наука, изучающая соединения углерода с другими элементами (органические соединения), а также законы их превращений.

Судебная экспертиза

Виды судебных экспертиз. Ответы на вопросы. Судебно-психиатрическая экспертиза - проводимое на основании постановления суда, исследование. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации УПК РФ. Гражданский процессуальный кодекс ГПК РФ.

Общая характеристика историко-литературного процесса. Литература «серебряного века» в контексте культурной и социальной жизни

Литературные группы «серебряного века». Человек, природа, общество: диалог А. Куприна с Н. Карамзиным в повести «Олеся». Интертекстуальный анализ рассказа Ивана Бунина «Легкое дыхание». Утопическое жизнетворчество Николая Гумилёва. Анализ стихотворения Н. Гумилёва «Баллада» («Пять коней подарил...»).

Әдебиетті оқыту әдістемесі пәнінің мақсаты мен міндеттері.

Меры принудительного исполнения: виды, основания применения.

Меры принудительного исполнения представляют собой процессуально закрепленные в особом законе либо указанные в исполнительном документе действия судебного пристава-исполнителя

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok