Регіональні системи захисту прав людини

Суттєвим доповненням до універсального механізму захисту прав людини в рамках ООН є регіональні системи захисту прав людини, створені на всіх континентах планети за винятком Азії. Спроби створення регіональної системи захисту прав і основних свобод людини вжито також у рамках Співдружності Незалежних Держав.

Найстаршою регіональною організацією, головною метою якої є захист прав людини, стала Рада Європи, створений в 1949 р. Вже в листопаді 1950 його членами була прийнята "Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод ".Конвенція набула чинності 3 вересня 1953 В даний час в Раді Європи налічується 41 країна. Всі вони є учасниками конвенції.Конвенція в основному зачіпає проблему громадянських і політичних прав, тобто за змістом багато в чому збігається з Міжнародним пактом про громадянські та політичні права. Разом з тим вона має ряд моментів, які вигідно відрізняють її від Пакту. Конвенція розвиває і конкретизує багато положень про права людини, закріплені в Міжнародному пакті. Це перший міжнародний документ з прав людини, який носив обов'язковий, нормативний характер.

Головна цінність Конвенції визначається насамперед тим, що в ній містився механізм, що забезпечував реальне виконання цілого ряду прав і основних свобод людини, проголошених у Загальній декларації прав людини.Конвенція визначила заходи і засоби захисту прав людей, що знаходяться на території держав-членів Ради Європи. Найважливішими інструментами досягнення цієї мети були Європейська комісія з прав людини і Європейський суд з прав людини в Страсбурзі, які наділялися повноваженнями з розгляду скарг як держав, так і окремих осіб, неурядових організацій і груп про порушення їхніх прав учасниками Конвенції.Процедура розгляду скарг наступна: Комісія приймає справу до розгляду тільки після того, коли вичерпані всі внутрішні засоби захисту, і лише протягом шести місяців з дати прийняття остаточного внутрішнього рішення. Комісія не розглядає будь-яку петицію, яка є анонімною або явно необгрунтованою.В даний час за рішенням членів Ради Європи комісія з прав людини скасована і всі скарги безпосередньо спрямовуються і розглядаються в Європейському Суді.

У зв'язку з цим будь-яка країна, яка вступає відтепер до Ради Європи, повинна внести в своє законодавство необхідні зміни, що випливають з процедурного права, створюваного рішеннями Суду з прав людини.Треба відзначити, що Конвенція в наступні роки була доповнена протоколами, в яких було відображено цілий ряд соціально-економічних і культурних прав людини.Проблеми захисту прав людини є центральними в діяльності Організації з безпеки і співробітництва в Європі. В даний час ОБСЄ є найбільш представницькою регіональною організацією, до складу якої входять 55 держав.Гельсінська Заключний акт, підписаний 1 серпня 1975, визначив напрямки і конкретні форми співробітництва в різних областях, в тому числі і питаннях, що відносяться до прав людини, включаючи контакти між людьми, інформацію, культуру і освіту. Вся діяльність цієї організації заснована на розумінні того, що в сучасних умовах шлях до миру і безпеки лежить через затвердження загальної поваги до прав і свобод особистості, людській гідності

Проблема практичної реалізації основних прав і свобод людини викликали до життя розвиток правозахисного руху. Правозахисний рух та організації виникали і виникають в основному як реакція на порушення прав людини, а також з метою контролю за ходом виконання урядами власної країни як положень Конституцій, так і підписаних ними міжнародних документів у цій сфері. Порушень же прав людини в післявоєнній історії XX в. було предостатньо. Наприклад, жахливе придушення прав людини в 60-80 рр.. в ПАР, в 70-і рр.. - В Чилі. Це порушення прав, насамперед громадянські і політичні, в СРСР, інших соціалістичних країнах. Чимало фактів порушень прав людини мало місце і в країнах Заходу. Це і відсутність для мільйонів права на працю, високий рівень жорстокого поводження з дітьми, наявність у суспільстві бідних, фактична відсутність права громадян на безкоштовне медичне обслуговування і т.д.Підйом правозахисного руху припадає на 60-70-і рр.. XX в., Коли активізувалася діяльність неурядових правозахисних організацій, які зраджували гласності приховану в різних країнах інформацію про порушення прав людини.

У світі діє чимало правозахисних організацій. Серед них - Міжнародна комісія юристів, яка утворила Центр за незалежність суддів і адвокатів. З ними пов'язані більше 90 міжнародних, національних та місцевих організацій. З 1961 р. діє "Міжнародна амністія". Особливу популярність вона отримала в 70-80-і рр.. "Міжнародна амністія" домагається звільнення в'язнів совісті (засуджених за погляди, релігійні переконання, колір шкіри), виступає проти смертної кари, тортур та інших жорстоких, принижують людську гідність, покарань, вимагає справедливого і своєчасного суду для всіх політичних ув'язнених і допомагає тим, хто міститься в ув'язненні без пред'явлення обвинувачення чи без суду."Міжнародна амністія" діє в більш ніж 60 країнах, налічує сотні тисяч членів. Штаб-квартира - в Лондоні. У 1977 р. "Міжнародної амністії" присуджена Нобелівська премія миру, а наступного року вона нагороджена премією прав людини ООН.Міжнародне товариство прав людини (МТПЛ) створене в 1972 р.

у ФРН і є незалежною неурядовою організацією.Суспільство оприлюднює факти порушення прав людини в країнах, де немає надійного механізму громадського та демократичного контролю за дотриманням основних прав і свобод, допомагає громадянам, які борються за свої права без застосування насильства, надає моральну і матеріальну підтримку нужденним.У 1981 р. організація стає міжнародною, на початку 80-х рр.. отримує консультативний статус у Раді Європи. Правозахисна діяльність Товариства поширюється на 94 країни світу. Понад 200 тисяч громадян різних держав регулярно підтримують діяльність МТПЛ участю в його гуманітарних акціях, а також надають фінансову допомогу.Правозахисний рух в світі висунуло ряд яскравих особистостей. Серед них можна назвати Андрія Сахарова, Мартіна Лютера Кінга (США), Вацлава Гавела (Чехія) та інших.

2

Виникнення міжнародних організаційних механізмів захисту прав людини пов'язане з розширенням у цій сфері міжнародно-правового співробітництва після Другої світової війни. Це стало наслідком формування міжнародної єдності в розумінні цінності прав людини та їхнього захисту. Щойно таке розуміння було сформульоване у Статуті ООН, відразу ця організація стала центром міжнародно-правового співробітництва із прав людини. В її рамках були створені найбільш авторитетні міжнародні органи із захисту прав людини. З початку 50-х років почали виникати регіональні міжнародні організаційно-правові механізми захисту прав людини, перший з яких створено відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини.

У сучасному світі існує розгалужена система з декількох десятків універсальних і регіональних міжнародних органів із прав людини з різним обсягом компетенції. Це дозволяє класифікувати ці органи, щоб легше розібратися в особливостях їхньої діяльності. Існуючі міжнародні органи із прав людини поділяють насамперед на універсальні та регіональні.Універсальні міжнародні організаційні механізми захисту прав людини. Універсальні органи із прав людини мають компетенцію, що поширюється на значну кількість держав світу і, як правило, виключно на ті держави, які є учасницями відповідного універсального міжнародного договору про права людини (Комітет із прав людини, Комітет із прав дитини й ін.). В обмеженого кола міжнародних органів із прав людини контрольні повноваження не обов'язково пов’язані з участю держави в міжнародному договорі (Комісія з прав людини). Жоден з універсальних міжнародних органів із прав людини не є повноцінним міжнародним судовим органом, хоча пропозиції щодо їх створення висловлювалися відразу після закінчення Другої світової війни.Універсальні органи з прав людини можуть бути квазісудовими та конвенційними. До квазісудових належать органи, утворені на підставі міжнародних договорів для здійснення контролю за дотриманням цих договорів державами-учасницями та діють за процедурою, що нагадує судову (Комітет з прав людини). До конвенційних належать органи, утворені на підставі міжнародних договорів для здійснення контролю за дотриманням цих договорів державами-учасницями (Комітет із прав дитини — згідно з Конвенцією про права дитини; Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок — згідно з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок тощо) Конвенційні органи мають переважно політико-правовий характер.

Особливе місце посідає Комісія з прав людини — універсальний орган, повноваження якого не пов'язані з участю держави в міжнародних договорах про права людини. Її було засновано на підставі рішення ЕКОСОР у 1946 р. Комісія складається із представників 53 держав — членів ЕКОСОР, обраних на три роки. За час існування Комісія з прав людини зробила значний внесок у розуміння прав людини та в розвиток міжнародного співробітництва в цій сфері. Вона має широкі повноваження щодо контролю за дотриманням прав людини, проводить дослідження у сфері захисту прав людини та надає рекомендації та пропозиції ЕКОСОР, готує проекти міжнародних документів щодо прав людини та співпрацює з іншими міжнародними органами в цій галузі. Комісія вправі створювати власні допоміжні органи. Одним із них є Підкомісія з попередження дискримінації прав і захисту меншин.

Важливим повноваженням Комісії із прав людини є розгляд заяв і повідомлень про порушення прав людини. 31967 р. відповідно до рішення ЕКОСОР Комісія одержала право вивчати інформацію про грубі та масові порушення прав людини у всіх країнах, незалежно від того, чи є вони учасниками міжнародних договорів про права людини. На підставі таких досліджень Комісія вправі подавати до ЕКОСОР доповіді та пропонувати рекомендації щодо усунення порушень прав людини. У 1970 р. ЕКОСОР в резолюції 1503 затвердила процедуру розгляду Комісією із прав людини повідомлень про масові порушення прав людини. Комісія не розглядає повідомлення, якщо скаржник не вичерпав національні засоби правового захисту. Комітет з прав людини створено у 1977 р. відповідно до ст. 28 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. До складу Комітету входять 18 експертів, яких обирають із числа громадян держав — учасниць Пакту. Комітет розглядає доповіді держав — учасниць Пакту про заходи щодо захисту проголошених в ньому прав (ст. 40). У разі, якщо держава-учасниця зробить заяву згідно зі ст. 41 Пакту, Комітет може одержувати та розглядати в порядку, встановленому в цій статті, повідомлення від інших таких держав про невиконання нею своїх зобов'язань за Пактом.Згідно із Факультативним протоколом до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права Комітет із прав людини наділений повноваженням розглядати скарги від окремих осіб або груп осіб про порушення прав, зазначених у цьому Пакті, якщо такі порушення відбулися під юрисдикцією держав, що ратифікували Факультативний протокол. Протокол встановлює процедуру розгляду таких скарг. Комітет не розглядає повідомлення, якщо скаржник не вичерпав національні засоби правового захисту, якщо скарга стосується порушення права, яке не закріплене в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, або якщо це саме питання розглядається за іншою міжнародною процедурою. Розгляд скарг відбувається на закритих засіданнях, але рішення Комітету є відкритими та підлягають опублікуванню. Рішення Комітету є рекомендаціями.

Регіональні міжнародні механізми захисту прав люди ни створюються на підставі міжнародних договорів окремих груп держав, як правило в межах географічних регіонів. На цей час регіональні механізми захисту прав люди ни створено в Європі (у рамках Ради Європи — на підставі Конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 у рамках ЄС — на підставі установчих договорів ЕС; у рамках ОБСЄ — згідно з Гельсінським Актом 1975 р.); в Америці — згідно з американською Конвенцією про права людини 1978 р.; в Африці — згідно з африканською Хартією прав людини 1981 р. Після розпаду СРСР у рамках СНД також було зроблено спробу створити міжнародну систему захисту прав людини на підставі Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права й основні свободи людини 1993 р. Регіональні органи з прав людини поширюють свою компетенцію на держав — учасниць відповідного регіонального міжнародного договору про права людини. Іменування таких органів «регіональними» до певної міри умовне, оскільки захист не лише відбувається в межах територій таких держав, а поширюється також на осіб, що знаходяться під їхньою юрисдикцією.Серед регіональних міжнародних органів із прав людини є судові органи (Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини), квазісудові органи (Комітет незалежних експертів, утворений згідно з Європейською соціальною хартією), конвенційні органі (Європейський комітет із питань запобігання тортурам і такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, утворений згідно з Європейською конвенцією про запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню).

Європейський суд з прав людини. Правовою основою діяльності Європейського суду з прав людини є Конвенція про захист прав людини та основних свобод і Регламент Європейського суду з прав людини. Відповідно до Конвенції Суд може розглядати, по-перше, заяви держав — учасниць Європейської конвенції з прав людини з питань порушення Конвенції в інших державах-членах (ст. 33). По-другезаяви окремих осіб, груп і неурядових організацій про порушення прав людини, що мали місце в державах-членах (ст. 34). Порядок розгляду таких заяв різний.У разі звернення до Суду із заявою держави — члена Ради Європи (таке звернення може бути зроблене з метою захисту прав людини в іншій державі-учасниці)

Суд розглядає цю заяву, досліджує представлені факти, а в разі необхідності може провести розслідування. Держава, щодо якої було подано заяву, повинна створити всі необхідні умови для встановлення викладених у ній фактів.Процедура розгляду Європейським судом з прав людини заяв окремих осіб, груп і неурядових організацій більш складна.По-перше, мають бути дотримані умови, що стосуються суб'єкта подачі заяви. Якщо це особа, то мають бути дотримані вимоги, встановлені ст. 1 Конвенції. Особою вважається як індивід, так і юридична особа. Якщо це група осіб, то справа має стосуватися ідентичного порушення прав усіх осіб, що складають групу. Групою можуть бути визнані, наприклад, подружжя, члени організації. Якщо це неурядова організація, то для її звернення до Європейського суду в порядку ст. 34 Конвенції мають бути дотримані умови, що належать до критеріїв «асоціацій» (ст. 11 Європейської Конвенції про захист прав людини). По-друге, для звернення до Європейського суду з прав людини необхідно, щоб заявник вичерпав усі внутрішньодержавні способи правового захисту свого права. Практика Суду говорить про те, що в якості засобів правового захисту розглядаються лише засоби судового захисту, а також про те, що заявник повинен вичерпати не тільки всі доступні йому в державі засоби судового захисту, а й повноцінно використовувати існуюче законодавство. Заявник може звернутися до Європейського суду з прав людини, не використовуючи всіх внутрішньодержавних засобів правового захисту, в тому разі, коли вони безсумнівно неефективні. Звернення до органів несудового захисту (Уповноваженого із прав людини, прокурора, органів виконавчої влади, Президента держави тощо) не розглядаються Судом як звернення до правових засобів захисту. По-третє, заява може бути прийнята, якщо з дня ухвалення останнього рішення у цій справі внутрішньодержавними судовими органами минуло не більше шести місяців. По-четверте, Європейський суд не розглядає: анонімні заяви (ст. 35), але заявник може просити не вказувати його ім'я в разі офіційного опублікування результатів розгляду скарги 1; заяви, які одного разу вже були розглянуті Європейським судом з прав людини (ст. 35); заяви, що є предметом розгляду в іншому міжнародному органі із захисту прав людини (ст. 35); заяви, несумісні з положеннями Конвенції, явно необґрунтовані або такі, що містять ознаки зловживання правом звернення до Суду (п. З ст. 35). Неприйнятними є заяви, за якими Європейський суд з прав людини некомпетентний приймати рішення, наприклад не пов'язані з порушенням прав, проголошених у Європейській конвенції з прав людини.Роль неурядових організацій у міжнародному захисті прав людини. За останні десятиліття істотно зросла роль міжнародних неурядових організацій у захисті прав людини. Серед найбільш впливових організацій можна назвати Міжнародний Гельсінський Комітет, Міжнародну Амністію, Лікарів за мир та ін. Серед основних напрямів їхньої діяльності: моніторинг стану прав людини в окремих державах; моніторинг законодавства про права людини в окремих державах; складання доповідей про стан справ у галузі захисту прав людини; оприлюднення таких доповідей для ознайомлення громадськості та надання їх міжнародним міжурядовим органам із прав людини; участь у розробці міжнародних договорів із прав людини, а також інша діяльність.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

ППЛ семінар 002.docx

ППЛ семінар 002.docx
Размер: 26.2 Кб

.

Пожаловаться на материал

Виникнення міжнародних організаційних механізмів захисту прав людини. Європейський суд з прав людини. Головна цінність Конвенції. Проблема практичної реалізації основних прав і свобод людини.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Вопросы для государственного экзамена по курсу «Машины для строительства и содержания автодорог».

Оптимизация организации и обслуживания рабочих мест промышленного предприятия

Лабораторная работа. Основные направления организации рабочих мест Кафедра экономики и управления на предприятии нефтяной и газовой промышленности

Автоматизована система обліку та моніторингу комунікаційних мереж

Дипломна робота. Метою даного проекту являється : - створення сучасної телекомунікаційної мережі в інтересах населення та народного господарського комплексу; - організація якісного зв’язку для передачі різного виду інформації між проміжними та кінцевими населеними пунктами .

Межі прав людини за Конституцією України

Найбільш актуальними аспектами проблематики меж прав і свобод людини є питання про межі реалізації цих прав, а також про можливості і критерії їх обмеження. Належне їх рішення має важливе значення, як для формування доктрини українського конституційного права, так і для розвитку державно-правової практики.

Заявление иностранного гражданина или лица без гражданства о регистрации по месту жительства

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok