Удосконалення правового регулювання надання адміністративних послуг

ВСТУП

Актуальність теми . Сьогодні всебічне забезпечення прав та свобод людини під час надання адміністративних послуг органами виконавчої влади України є найактуальнішим питанням, яке постає під час вирішення важливих правових завдань у рамках різних галузей права. Урегулювання проблеми визначення ціннісної орієнтації інституту адміністративних послуг протягом чергового етапу його становлення (що зумовлено прийняттям нових галузевих нормативно-правових актів та початком функціонування Єдиного державного реєстру адміністративних послуг в Україні) надає особливої актуальності визнанню і збереженню прав та свобод людини, що може бути досягнуто лише завдяки якісному забезпеченню доступних сервісно-публічних послуг.

Ступінь вивчення проблеми. Питання адміністративних послуг в Україні значною мірою потребують ґрунтовних наукових досліджень та відповідного адміністративно-правового оформлення. Вони певною мірою були предметом науково-теоретичних досліджень таких вчених як В. Авер’янов, К. Афанасьєв, Б. Борисов, О. Вінніков, В. Гаращук, Н. Гнидюк, І. Голосніченко, Я. Гонцяж, В. Долечек, В. Євдокименко, І. Ібрагімова, Р. Калюжний, А. Каляєв, В. Кампо, С. Ківалов, А. Кірмач, В. Кудря, Т. Коломоєць, І. Коліушко, Є. Куріний, Р. Куйбіда, І. Лазарєв, А. Ластовецький, М. Лесечко, А. Ліпінцев, О. Люхтергандт, Н. Нижник, О. Пастух, В. Петренко, О. Поляк, В. Тимощук, О. Харитонова, В. Ципук, А. Чемерис, Б. Шльоер, Х. Ярмакі та ін. Водночас ці дослідження стосувалися окремих аспектів адміністративних послуг, а комплексне дослідження питань адміністративних послуг майже не проводилося.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є розкриття проблем та перспектив удосконалення правового регулювання надання адміністративних послуг.

Для досягнення мети автором визначені наступні завдання дослідження:  

-вивчення системи та порядку надання адміністративних послуг; 

- вивчення законодавства про адміністративні послуги;

- виявлення та аналіз проблем функціонування інституту на даному етапі,

- визначення можливих напрямків удосконалення правового регулювання надання адміністративних послуг.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної роботи є суспільні відносини, які пов’язані з державними послугами, національне законодавство щодо регулювання цих відносин.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є правовий інститут адміністративних послуг в Україні.

Методи дослідження. В магістерській роботі використовувалася сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Основним методом при здійсненні дослідження стали:

-загальнонауковий діалектичний метод за допомогою якого досліджував поняття та види надання адміністративних послуг ,робив аналіз законодавства у даній сфері;

-метод порівняльного правового дослідження, використовував при зіставленні проблем та перспектив правового регулюванні надання адміністративних послуг;

-методи системного та структурно-функціонального аналізу використовував при дослідженні правових проблем надання адміністративних послуг та правового регулювання порядку надання адміністративних послуг.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна полягає у запропонованих нових інноваційних технологіях котрі можна застосувати у процесі надання адміністративних послуг для покращення їх якості, а також внесення запропонованих нововведень у законодавство .

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, викладені у курсовій роботі, можуть бути використані, зокрема у: правотворчості. – при розробці та прийнятті підзаконних нормативно-правових актів з питань надання адміністративних послуг; науково-дослідній сфері ; навчальному процесі – для підготовки підрозділів навчальних посібників, навчально-методичних рекомендацій для навчальних курсів „Адміністративне право України” та „Адміністративно-процесуальне право України”.

Структура магістерської роботи. Магістерська робота складаєься з:

-змісту

-вступу

-основної частини,яка складається із трьох розділів, кожен розділ містить два підрозділи

-висновків

- списку використаних джерел

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ ТА ЇХ ВИДИ

1.1. Поняття адміністративних послуг та їх види

Адміністративно-правова наука не виробила загальноприйняту позицію щодо поняття „адміністративні послуги”. Більше того, сам термін „адміністративні послуги” поки, що сприйнятий не всіма українськими ученими і практиками. Процедура видачі ряду дозволів, ліцензій, сертифікатів тощо за зверненням зацікавленої особи пов’язана з виконанням нею встановлених вимог, передбачає альтернативні варіанти використання уповноваженим органом його дискреційних повноважень і в будь-який час може бути призупинена за бажанням суб’єкта звернення без настання негативних для нього юридичних наслідків. Рівною мірою суб’єкт звернення на свій розсуд може і не скористатись отриманим документом, що також буде для нього цілком правомірним.

Термін „адміністративна послуга” спрямований не на виокремлення нового виду відносин між державними органами і приватними (фізичними та юридичними) особами, а на змістовну переоцінку характеру їхніх взаємовідносин [37, с. 251]. Адже владне розпорядництво з боку державних органів, їх посадових осіб – це один формат оцінки їх відносин з громадянами чи юридичними особами, а надання тими самими суб’єктами адміністративних послуг останнім – зовсім інший.

Категорія „послуги” акцентує увагу на виконанні саме обов’язків держави перед приватними особами, спрямованих на юридичне оформлення умов, необхідних для забезпечення належної реалізації ними своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

При дослідженні адміністративних послуг як правового інституту адміністративного права потрібно звернути увагу на те, що в теорії права інститут права визначається як система відносно відокремлених від інших і пов’язаних між собою правових норм, що регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Тому необхідно погодитися з позицією І. Коліушко, що у зв’язку з однорідністю відносин, пов’язаних з адміністративними послугами, однорідністю норм, якими регулюються ці відносини, тривалою історією та широкою правовою базою адміністративні послуги заслуговують на виділення в окремий інститут права [19, с. 47].

Правовий інститут адміністративних послуг являє собою систему відносно відокремлених і пов’язаних між собою правових норм, які регулюють відносини що виникають при реалізації суб’єктивних прав фізичної або юридичної особи (за їх заявою) у процесі публічно-владної діяльності адміністративного органу.

Аналіз різних точок зору на сутність адміністративних послуг, що надаються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування дає підстави стверджувати про відсутність єдиної думки з цього приводу.

Адміністративну послугу розглядають як правовідносини, що виникають при реалізації суб’єктивних прав фізичної або юридичної особи (за їх заявою) в процесі публічно-владної діяльності адміністративного органу для отримання певного результату [25, с. 84].

Адміністративні послуги — це та частина публічних послуг, які надаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і надання яких пов'язане з реалізацією владних повноважень.

Можна виділити такі формальні ознаки адміністративних послуг:

1) адміністративна послуга надається за заявою особи;

2) надання адміністративних послуг пов'язано із забезпеченням умов для реалізації суб'єктивних прав конкретної особи;

3) адміністративні послуги надаються адміністративними органами (насамперед органами виконавчої влади та місцевого самоврядування) і обов'язково через реалізацію владних повноважень. Тобто отримати конкретну адміністративну послугу можна лише у відповідному (як правило, тільки одному) адміністративному органі;

4) результатом адміністративної послуги в процедурному значенні є адміністративний акт (рішення або дія адміністративного органу, яким задовольняється заява особи). Такий адміністративний акт має конкретного адресата — споживача адміністративної послуги, тобто особу, яка звернулася за даною послугою [6, с. 12].

Крім того, формальною ознакою адміністративної послуги можна вважати наявність спеціального правового регулювання порядку надання таких послуг. В ідеалі право на отримання особою конкретної адміністративної послуги та відповідне повноваження адміністративного органу має бути безпосередньо передбачене законом.

В.Б. Авер'янов серед обов'язкових ознак адміністративних (виконавських) послуг називає те, що «приватні особи мають право на свій розсуд користуватися результатами наданих послуг» [5, с. 125]. З таким висновком у найзагальнішому вигляді можна погодитися. Хоча, з іншого боку, прийняте щодо приватної особи рішення в багатьох випадках породжує і зобов'язання, яких неможливо уникнути. Наприклад, якщо особа зареєструвалася суб'єктом підприємницької діяльності, вона не може просто викинути своє свідоцтво. Особі потрібно або стати на облік у низці державних органів та регулярно подавати певні звіти, або ж звернутися знову до реєстраційного органу із заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Як другорядну ознаку адміністративних послуг можна виділити їх типовість, або ординарність. Ця ознака особливо актуальна для адміністративних послуг, які можуть надаватися через «універсами послуг», де спілкування між адміністративним органом і особою фактично є «документальним» і, як правило, не вимагає особистого вислуховування особи.

Отже, адміністративна послуга — це спрямована на забезпечення умов для реалізації суб'єктивних прав фізичної або юридичної особи публічно-владна діяльність адміністративного органу, яка здійснюється за заявою особи.

Не належать до адміністративних послуг відносини: а) які виникають між особами та адміністративними органами за ініціативи останніх (наприклад, у ході перевірок суб’єктів господарювання чи притягнення до адміністративної відповідальності); б) щодо діяльності адміністративних органів, яка не пов’язана з реалізацією ними владних повноважень [18, с. 101].

Оскільки адміністративні послуги характеризуються багатогранністю та різноманітністю, можна зробити висновок про необхідність їхньої класифікації. Класифікацій адміністративних послуг може бути багато. Наприклад, за критерієм платності адміністративні послуги можуть поділяти на платні й безоплатні для особи. Залежно від суб'єкта, який надає адміністративні послуги, їх можна поділити на державні адміністративні послуги і муніципальні адміністративні послуги. Важливими є насамперед ті класифікації, які мають практичне значення, тобто дають можливість давати рекомендації щодо покращення системи надання адміністративних послуг.

Одним із таких критеріїв класифікації можна назвати рівень встановлення повноважень щодо надання адміністративних послуг та правового регулювання процедури їх надання, зокрема: 1) адміністративні послуги з централізованим регулюванням (закони, акти Президента, Кабінету Міністрів та центральних органів виконавчої влади); 2) адміністративні послуги з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади); 3) адміністративні послуги зі «змішаним» регулюванням (коли здійснюється водночас і централізоване, й локальне регулювання). Така класифікація дає змогу виробити кілька правил щодо впорядкування системи надання адміністративних послуг, особливо щодо послуг з локальним регулюванням. По-перше, необхідно зважено підходити до запровадження нових видів послуг і зважати на людські, фінансові та технічні ресурси для надання якісних послуг. Не повинно бути ситуацій, коли орган влади вирішив видавати дозволи на щось, хай і обґрунтовано, але при цьому іще не розв'язав питання процедури надання цієї послуги і не створив матеріально-організаційних умов для її надання. По-друге, стосовно «локальних» адміністративних послуг найбільшу активність у частині перегляду та вдосконалення організації їх надання можуть проявити органи місцевого самоврядування. Як показує практика, в багатьох випадках у локальних актах недостатня увага приділяється процедурному аспекту регулювання. Щодо послуг зі змішаним регулюванням, то тут також є можливості більш чітко виписати процедуру їх надання. У деяких «змішаних» послугах за наявності локального регулювання пріоритет надається саме останньому [33, с. 11].

Наступним критерієм класифікації адміністративних послуг, який може мати і теоретичне, і практичне значення, є зміст адміністративної діяльності щодо надання адміністративної послуги. Це зокрема, реєстрація, надання дозволу (ліцензії), сертифікація, атестація, верифікація, нострифікація, легалізація, встановлення статусу тощо. Але часто навіть за однією назвою криється різне змістове навантаження. Так, при реєстрації державного акта про право власності на земельну ділянку первинним є інтерес держави щодо обліку землевласників та гарантування прав останніх, а при реєстрації суб'єктів діяльності первинним є бажання особи отримати дозвіл на зайняття підприємницькою діяльністю. І хоча в усіх справах вчиняється або приймається індивідуальний адміністративний акт, для особи принципово важливим є його остаточне оформлення, наприклад, отримане на руки свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. Тому у визначенні процедури надання адміністративної послуги необхідно орієнтуватися саме на кінцевий результат, якого очікує споживач.

Можна класифікувати адміністративні послуги за галузями законодавства, точніше, за предметом (характером) питань, за розв'язанням яких звертаються особи до адміністративних органів [40, с. 376]. Серед них можна виділити підприємницькі (або господарські), соціальні, земельні, будівельно-комунальні, житлові та інші види адміністративних послуг. При цьому під соціальними адміністративними послугами розуміються послуги, пов'язані з реалізацією владних повноважень, приміром, призначення державної соціальної допомоги тощо. Прикладом земельних адміністративних послуг може бути прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у користування, а прикладами підприємницької адміністративної послуги — реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, видання ліцензій тощо. Такий підхід не вступає в жодну суперечність із загальним поняттям «адміністративні послуги», оскільки всі ці відносини належать до галузей законодавства, які «виросли» з адміністративного права і мають адміністративний характер. У процедурному аспекті також не видно жодних суттєвих відмінностей між цими послугами: надають їх адміністративні органи, процедурний результат той самий — рішення адміністративного органу.

Розвиток системи надання адміністративних послуг, забезпечення належної якості їх надання потребує розроблення законодавства у цій сфері. Початком розвитку інституту адміністративних послуг стало запровадження Концепції адміністративної реформи, затвердженою Указом Президента України від 22 липня1998 р.[8]

На сьогоднішній день першочергове значення має розроблення проектів та прийняття основоположних законів, які повинні визначити основні засади функціонування системи надання адміністративних послуг фізичним та юридичним особам.

Для підвищення якості надання адміністративних послуг органами виконавчої влади здійснюються кроки щодо законодавчого визначення засад їх діяльності у цій сфері.

Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади (постанова № 90-р від 15.02.2006 р.) [2]. Суть концепції полягає в тому, щоб "прості люди" могли витрачати менше свого часу, не менш цінного, ніж час чиновників, на заповнення паперів та оплату чиновних послуг (погоджень та довідок), які не передбачено законом.

Окрім добрих намірів зробити спілкування бізнесу і громадянина з чиновниками "швидшим" і "дешевшим", урядове рішення передбачає цілком конкретні заходи, спрямовані на спрощення процедур і зниження рівня оплати за адміністративні послуги.

Але їх, напевно, варто доповнити пропозиціями споживачів адміністративних послуг, у тому числі, громадських організацій та бізнес-асоціацій. І така можливість наразі в документі також передбачена.

Подання пропозицій від організацій громадянського суспільства та бізнес-асоціацій, принаймні через дорадчі органи, а головне, подальший громадський контроль за здійсненням указаних у концепції заходів, може серйозно посприяти позитивним змінам.

Ключовими засадами цієї концепції, які можуть вплинути на розвиток громадянського суспільства в Україні, є такі положення.

1. Адміністративна послуга вперше виділена як різновид послуг не лише державних органів, державних підприємств та організацій, але також і тих осіб, які виконують делеговані державою функції. Адміністративні послуги стосуються тільки юридичного оформлення умов реалізації прав та свобод на підставі заяв зацікавлених фізичних або юридичних осіб [2].

До спектру адміністративних послуг прямо включено видачу різноманітних дозволів, сертифікатів, ліцензій, свідоцтв, посвідчень особи, включення в державні реєстри тощо. Ці акти повинні мати індивідуальний характер і не можуть стосуватись осіб, які не подавали заяв на надання певних адміністративних послуг.

В концепції окремо зазначено, що перевірки та інші контрольні заходи не є адміністративними послугами, тому вповноважені на надання послуг державні органи не повинні здійснювати контрольні функції або перекладати на заявників тягар щодо збирання довідок або погоджень інших державних органів.

Це чи не перша в Україні глобальна спроба розділити сфери послуг і контролю в сфері державного управління. Серед принципів надання адміністративних послуг концепція виділяє такі, як доступність для всіх осіб, дотримання стандартів надання послуг, а також обґрунтування витрат.

Зокрема, прямо пропонується переглянути та/або скасувати переліки платних послуг державних органів, які не визначені спеціальними законами.

Критерій зручності включає можливість звернутися за дозволом чи свідоцтвом поштою або електронною поштою, оплати послуги безпосередньо в приміщенні вповноваженого органу (в т. ч. платіжними картками) та узгодження графіку приймання із зацікавленими особами. Оплата адміністративних послуг має здійснюватися після прийняття рішення про їх надання, а не авансом. Окрім того, концепція вимагає, щоби плату за певні адміністративні послуги встановлювали виключно закони. Адміністративні послуги не повинні включати кілька платних послуг або зобов’язувати до оплати інших послуг.

Критерій відкритості передбачає можливість безперешкодного та своєчасного одержання адміністративної інформації (бланків, зразків документів, контактних даних відповідальних осіб, описів процедури надання певних адміністративних послуг) у приміщенні вповноваженого органу, на офіційних сайтах, в буклетах або електронною поштою [2].

Важливу роль також відіграло прийняття Закону України „Про адміністративні послуги”, який визначив поняття адміністративних послуг, встановив правові засади та принципи надання адміністративних послуг, врегулював питання якості надання послуг, усунув суперечності та заклав основи для якнайкращого задоволення інтересів споживачів адміністративних послуг, визначив види адміністративних послуг, механізм їх надання, відповідальність за порушення законодавства про адміністративні послуги.

Закон увів такі поняття як «інформаційна і технологічна картки адміністративної послуги», «центр надання адміністративних послуг», «Єдиний державний портал адміністративних послуг», «Реєстр адміністративних послуг».

Серед інших основних нормативно-правових актів можна виділити такі які дещо доповнюють прогалини та колізії,а саме:

30 січня 2013 року затверджено Порядок ведення Реєстру адміністративних послуг,що замінив собою постанову про Реєстр адміністративних послуг 2011 року.

12березня 2013 року Указом Президента України  затверджено Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». План передбачає широкий комплекс заходів з реформування надання адміністративних послуг (п.п. 81-84).

1 серпня 2013 р. Постановою Кабінету Міністрів України [15] затверджено Примірний регламент центру надання адміністративних послуг. Документ регулює такі питання: вимоги до приміщення, в якому розміщується центр; інформаційна та технологічна картки адміністративних послуг; робота інформаційного підрозділу центру; керування чергою; прийняття заяви та інших документів; опрацювання справи; передача вихідного пакета документів суб'єктові звернення.

Майбутнє правового регулювання адміністративних послуг пов'язується з допрацюванням і прийняттям Адміністративно-процедурного кодексу України[16] — масштабного зводу «належного врядування», необхідність якого задекларована Концепцією 1998 року.

У сфері зовнішніх відносин можна виділити великий спектр адміністративних послуг, яким притаманна ознака платності І безоплатності.

22 грудня 2003 р. для України набула чинності Гаазька конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961 р.)

Офіційні документи, які будуть використовуватись на території держав-учасниць Конвенції, мають засвідчуватися спеціальним штампом "Apostille" (далі - апостиль), проставленим компетентним органом держави, в якій був складений документ.

Офіційні документи, на яких проставлено апостиль, не потребують будь-якого подальшого засвідчення (легалізації).

Процедура проставлення алостиля на офіційних документах, складених на території України і призначених для використання на території інших держав, регулюється Правилами, затвердженими наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5 грудня 2003 р. № 237/803/151/5.

Апостиль не проставляється: на оригіналах, копіях та фотокопіях паспортних документів, військових квитків, трудових книжок, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчень особи, нормативно-правових актів, роз'яснень та правових висновків щодо їх застосування, документів, що мають характер листування.

Апостиль також не може бути проставлено:

1) на документи, видані закордонними дипломатичними установами України;

2) на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій.

Оригінали офіційних документів, виданих державними установами колишніх союзних республік у складі СРСР, не можуть бути прийняті на території України для проставлення алостиля.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про надання повноважень на проставлення алостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" від 18 січня 2003 р. Ms 61 апостиль проставляється:

Міністерством освіти і науки України - на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки: дипломах про освіту, сертифікатах про присвоєння вчених звань, атестатах, довідках з навчальних закладів, навчальних планах тощо;

Міністерством юстиції України - на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України: свідоцтвах та довідках, виданих органами РАЦС, документах, виданих або посвідчених нотаріусами, судових рішеннях та довідках;

Міністерством закордонних справ України - на всіх інших вилах документів.

Згідно з наказом МЗС " Про розмір та порядок оплати послуг з проставлення апостиля" від 22 грудня 2003 р. № 253, зареєстрованим Міністерством юстиції України від 24 грудня 2003 р. № 1211/8532, плата за надання послуг з проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, становить для:

громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства -З неоподатковувані мінімуми доходів громадян (51,00 гривня);

юридичних осіб - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85,00 гривень).

Від унесення плати звільняються інваліди 1-шої і 2-гої груп, інваліди Великої Вітчизняної війни, громадяни, віднесені до 1-шої і 2-гої категорій потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи та діти-сироти уразі проставлення апостиля на документах, що стосуються безпосередньо цих громадян.

Відносини адміністративних послуг (або сервісні, чи реординаційні) виникають у зв'язку зі зверненнями фізичних, юридичних або інших колективних осіб, до носія владних повноважень, щодо реалізації суб'єктом звернення своїх прав, свобод та законних інтересів шляхом прийняття владного рішення. Адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень уповноваженим суб'єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними, юридичними або іншими колективними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрації тощо).

У чинному законодавстві на сьогоднішній день можна виділити такі групи адміністративних послуг за їх предметом:

1) видача дозволів (наприклад: на зайняття окремими видами підприємницької діяльності; на проведення мітингів, демонстрацій; на розміщення реклами; на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї), в тому числі акредитація, атестація, сертифікація (наприклад: акредитація вищих навчальних закладів, закладів охорони здоров'я; атестація підприємств, робочих місць; сертифікація товарів, робіт І послуг);

2) реєстрація з веденням реєстрів (наприклад: реєстрація актів цивільного стану, суб'єктів підприємницької діяльності, автомототранспортних засобів), у тому числі легалізація суб'єктів (наприклад: легалізація об'єднань громадян);

3) легалізація актів (консульська легалізація документів), нострифікація (визнання дипломів, виданих в інших країнах) та верифікація (встановлення достовірності сертифікатів про походження товарів з України);

4) соціальні адміністративні послуги - визнання певного статусу, прав особи (наприклад: призначення пенсій, субсидій).

Публічне визнання цього виду адміністративно-правових відносин пов'язано з Концепцією адміністративної реформи (1998 р.), у якій зазначено, що одним із завдань реформи є запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади як діяльності щодо надання державних (управлінських) послуг. На розвиток положень Концепції приймається низка нормативних і програмно-організаційних документів, у яких питання адміністративних послуг отримують практичний вимір.

Так, Програма розвитку державної служби на 2005-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2004 р. № 746) до заходів гармонізації системи державної служби відносить орієнтацію стратегічного планування діяльності державних органів на надання державних послуг. У 2006 р. Кабінет Міністрів України схвалює Концепцію розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади (розпорядження від 15 лютого 2006 р. № 90-р), яка визначила принципи та напрями подальшого реформування діяльності органів виконавчої влади у сфері адміністративних послуг. У 2009 р. Кабінетом Міністрів України затверджуються Положення про Реєстр адміністративних послуг (постанова від 27 травня 2009 р. № 532) і Тимчасовий порядок надання адміністративних послуг (постанова від 17 липня 2009 р. №737).

Активізували свою діяльність у цій сфері і суб'єкти, які безпосередньо надають адміністративні послуги. Приймаються стандарти надання адміністративних послуг Міністерством юстиції (2009 р.), Міністерством фінансів України (2010 р.), Фондом державного майна (2011 р.), Державним комітетом телебачення та радіомовлення України (2011 р.) та іншими.

Відносини відповідальності публічної адміністрації виникають у зв'язку із наявністю публічно-правового спору щодо правомірного використання владних повноважень публічною адміністрацією. У таких випадках порушується адміністративна справа (справа адміністративної юрисдикції), де відповідачем виступає суб'єкт владних повноважень.

Справи адміністративної юрисдикції розглядаються за нормами адміністративного судочинства, які встановлені Кодексом адміністративного судочинства України (від 6 липня 2005 р.).

Відповідно до нього справа адміністративної юрисдикції (або адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Порушуються такі справи за адміністративним позовом. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише такого змісту:

- про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

- про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

- про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

- про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

- в інших випадках, встановлених законом.

Відносини відповідальності за порушення встановленого порядку і правил (адміністративно-деліктні відносини) виникають у разі порушення заборон, які встановлені Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими нормативними актами. Розвиток таких відносин завершується застосуванням до винних таких заходів:

- накладення адміністративних стягнень на фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень;

- накладення дисциплінарних стягнень на фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень (ст. 15 КУпАП);

- застосування до фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень заходів впливу, які не визначаються законодавцем як адміністративні стягнення (ст. 24і КУпАП);

- накладення на юридичних осіб за порушення адміністративно-правових установлень стягнень, які не визначаються законодавцем як адміністративні стягнення (притягнення до відповідальності в адміністративному порядку);

- застосування до юридичних осіб за порушення адміністративно-правових установлень заходів адміністративного впливу, які не визначаються законодавцем як стягнення.

Концепція адміністративної реформи України, затверджена Указом Президента України від 22 липня 1998 р., встановила безоплатний стандарт адміністративних послуг. У той самий час передбачалася можливість отримання платних адміністративних послуг на розсуд суб'єкта. Разом із тим сучасне бачення розвитку адміністративних послуг спрямоване на розвиток платних адміністративних послуг.

Таким чином, адміністративні послуги в сфері науки за критерієм платності можна поділити на: платні та безоплатні.

Платними послугами в сфері науки є такі.

1. Державна акредитація фізичних та юридичних осіб у сфері наукової та науково-технічної експертизи

Це державне визнання кваліфікації фізичної та юридичної особи у сфері наукової та науково-технічної експертизи.

Фізичні особи, які на постійній або професійній основі здійснюють діяльність, пов'язану з наданням експертних послуг, та юридичні особи, статутом яких передбачено таку діяльність, повинні пройти державну акредитацію і отримати свідоцтво, що підтверджує кваліфікацію його отримувача з питання організації та проведення наукової і науково-технічної експертизи.

Порядок державної акредитації, форма свідоцтва і перелік документів державного зразка осіб, які мають право на здійснення експертної діяльності та експертних послуг без отримання свідоцтва, визначаються МОНмолодьспорт.

Основні функції Міністерства при проведенні акредитації: а) розгляд заявок на проведення наукової та науково-технічної експертизи; б) перевірка кваліфікації юридичних та фізичних осіб, щодо спроможності здійснювати наукову та науково-технічну експертизу; в) видача свідоцтва; г) контроль за додержанням вимог здійснення експертної діяльності суб'єктами, які проводять наукову і науково-технічну експертизу; г) ведення Єдиного реєстру виданих державних свідоцтв на право організації, проведення або організації та проведення наукової та науково-технічної експертизи; д) підготовка та прийняття інструктивних, нормативних та методичних документів з питань проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової і науково-технічної експертизи; е) пролонгація чинності свідоцтва;

є) надання консультативних, інформаційних та інших послуг заінтересованим особам щодо державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової і науково-технічної експертизи.

Державне свідоцтво видається строком на 5 років.

2. Державна акредитація фізичних і юридичних осіб на право провадження посередницької діяльності у сфері трансферу технологій.

Для проведення даного виду державної акредитації з представників центральних органів виконавчої влади утворюється Державна комісія з питань акредитації фізичних та юридичних осіб на провадження на постійній та/або професійній основі посередницької діяльності у сфері трансферу технологій.

За результатами державної акредитації МОНмолодьспорт видає свідоцтво про державну акредитацію на провадження на постійній та/або професійній основі посередницької діяльності у сфері трансферу технологій.

Для проведення державної акредитації фізичні особи, що мають намір на постійній та/або професійній основі провадити посередницьку діяльність у сфері трансферу технологій (технологічні брокери), та юридичні особи, установчим документом яких передбачена така діяльність і до штатного розпису яких входить щонайменше один технологічний брокер, подають до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України відповідну заявку разом з необхідними документами.

МОНмолодьспорт у двадцяті ідейний строк після надходження заявки разом з необхідними документами здійснює їх реєстрацію, розгляд та перевірку відповідності кваліфікації заявника вимогам, передбаченим законодавством для провадження на постійній та/або професійній основі посередницької діяльності у сфері трансферу технологій.

Комісія на засіданні розглядає подані МОНмолодьспорт пропозиції та приймає рішення про проведення державної акредитації або про мотивовану відмову заявникові у державній акредитації. Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується всіма присутніми на засіданні членами Комісії, та у десятиденний строк з дати його прийняття затверджується наказом МОНмолодьспорт.

МОНмолодьспорт у триденний строк після затвердження рішення Комісії письмово повідомляє про нього заявника. На підставі наказу МОНмолодьспорту про затвердження рішення Комісії оформляється свідоцтво за встановленою формою, яке підписується Міністром освіти і науки та засвідчується печаткою МОНмолодьспорт. Строк дії свідоцтва становить три роки з дати його оформлення.

3. Акредитація вищого навчального закладу - недержавне визнання його статусу (рівня акредитації).

Акредитація спеціальності у навчальному закладі з певного напряму за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем - це державне визнання відповідності рівня підготовки (перепідготовки) фахівців з цієї спеціальності державним вимогам. Акредитація закладу проводиться протягом навчального року. Акредитація спеціальності проводиться після (або в період) закінчення терміну навчання фахівців у навчальному закладі за цією спеціальністю.

Акредитаційна експертиза проводиться експертною комісією, яку формує МОНмолодьспорт. Рішення про акредитацію (або відмову в акредитації) приймає Державна акредитаційна комісія. Зазначене рішення через два тижні з дня прийняття затверджується МОНмолодьспорт. У разі позитивного рішення щодо акредитації МОНмолодьспорт видає навчальному закладу сертифікат про акредитацію.

Загальний термін дії сертифіката становить для навчальних закладів, які мають статус національних, 10 років, інших - 5 років2.

4. Здійснення державної наукової і науково-технічної експертизи проводять органи виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України; підприємства, установи та організації, тимчасові експертні колективи, компетентні у відповідній галузі наукової і науково-технічної діяльності, за дорученням державних органів.

Проведення державної наукової і науково-технічної експертизи є обов'язковим щодо державних цільових і міждержавних науково-технічних програм. Види наукових та науково-технічних експертиз: попередня, первинна, повторна, додаткова, контрольна наукова і науково-технічна експертизи.

5. Здійснення державної реєстрації договорів про трансфер технологій та ведення Державного реєстру договорів про трансфер технологій

Здійснюється МОНмолодьспорт на підставі експертного висновку стосовно технологій або технологій і обладнання, що використовуються для їх застосування, для яких суб'єктами трансферу технологій передбачається отримання субсидій, а також стосовно технологій або технологій і обладнання, які плануються для використання в Україні за рахунок державних коштів.

Метою державної реєстрації договорів про трансфер технологій є систематизація та уніфікація інформації щодо трансферу науково-технічного та інтелектуального потенціалу України, сприяння ефективному розвитку виробництва, в якому використовуються новітні вітчизняні технології, забезпечення охорони майнових прав на вітчизняні технології та розширення міжнародного науково-технічного співробітництва у цій сфері.

Основними функціями МОНмолодьспорт щодо державної реєстрації є: 1) прийняття заявок, які подаються на державну реєстрацію, та їх розгляд; 2) прийняття рішення про державну реєстрацію або обгрунтованого рішення про відмову в державній реєстрації; 3) внесення відомостей про державну реєстрацію до Державного реєстру договорів про трансфер технологій; 4) повідомлення заявника про прийняте рішення щодо державної реєстрації або про обґрунтовану відмову в державній реєстрації; 5) підготовка та розміщення на офіційному сайті МОН даних про здійснення державної реєстрації; 6) ведення Державного реєстру.

Державна реєстрація чинна протягом дії договору про трансфер технологій.

Разом із тим, до платних адміністративних послуг у сфері науки належать також: проведення державної експертизи договорів із трансферу технологій (регулюється Законом України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" від 14 вересня 2006 р. № 143-V (ст. 13); видача диплома кандидата та доктора наук; визнання і встановлення еквівалентності дою/ментів про науку, виданих навчальними закладами іноземних держав; здійснення атестації та присвоєння вченого звань професора і доцента; нострифікація; видача атестати доцента і професора видаються Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, а дипломи кандидата і доктора наук та атестат старшого наукового співробітника - Вищою атестаційною комісією України та ін.

У свою чергу, до безоплатних адміністративних послуг у сфері науки, які надаються органами публічного управління, належать:

- здійснення державної реєстрації технологічних парків (Порядок державної реєстрації технологічних парків визначається постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2006 р. № 1657 "Деякі питання організації діяльності технологічних парків");

- видача атестата, який засвідчує присвоєння вченого звання професора і доцента, виготовленого за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України;

- здійснення позачергової атестації працівника (за власною заявою) з метою підвищення кваліфікаційної категорії (тарифного розряду) або за поданням керівника чи педагогічної ради навчального закладу з метою присвоєння працівнику кваліфікаційної категорії, педагогічного звання та у разі зниження ним рівня професійної діяльності (постанова Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2010 р. № 930 "Про затвердження Типового положення про атестацію педагогічних працівників");

- видача Свідоцтва про державну акредитацію на провадження на постійній та/або професійній основі посередницької діяльності у сфері трансферу технологій (наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 25 лютого 2010 р. № 142 "Стандарт надання державної адміністративної послуги з видачі Свідоцтва про державну акредитацію на провадження на постійній та/або професійній основі посередницької діяльності у сфері трансферу технологій") та ін.

Розробка та офіційне прийняття стандартів обслуговування громадян, на думку авторів Хартії споживачів, має цілий ряд позитивних наслідків для установ. Оскільки такі стандарти встановлюються з урахуванням консультацій зі споживачами послуг та іншими зацікавленими особами

(передусім, персоналом установи, що безпосередньо надає послуги), результат їх розробки відображає, що саме споживачі послуг чекають від установи. Це надає можливість суб'єкту надання послуги зорієнтувати свою діяльність на кінцевий результат, заради досягнення якого він і був створений.

Встановлення та дотримання стандартів публічних послуг робить зрозумілою та прозорою діяльність публічної адміністрації для споживачів. Такі стандарти є необхідними для оцінки рівня послуг, що надаються, та є підставою для вжиття заходів у тих випадках, коли вони порушуються. Стандарти публічних послуг допомагають запровадити ефективне використання ресурсів у процесі надання послуг. Крім того, вони забезпечують персонал надійним зворотним зв'язком з боку користувачів послуг.

Принципи якості надання публічних послуг є певною системою загальних положень, якими повинні керуватися суб'єкти надання публічних послуг у Великобританії.

1. Стандартизація якості обслуговування. Полягає у розробці та впровадженні положень, що відбивають природу та якість тих послуг, які бажає отримати споживач. Вони завжди публікуються та розміщуються в місцях надання послуги.

2. Рівність/різноманітність. Публічна адміністрація зобов'язана забезпечувати права на рівне ставлення до усіх споживачів. Тому стандартизація публічних послуг у Великобританії спрямована на забезпечення реальної рівності для усіх осіб, незалежно від статі, віку, сімейного стану, сексуальної орієнтації, релігійних переконань, фізичних можливостей, расової належності тощо.

3. Фізична доступність. У місцях надання публічних послуг забезпечуються чисті, доступні приміщення, що відповідають стандартам техніки безпеки. Окрема увага приділяється забезпеченню доступу до послуг особам з фізичними недоліками та тим, хто має специфічні потреби.

4. Інформативність. Суб'єкти надання публічних послуг повинні забезпечувати доступ до інформації щодо послуги в усіх пунктах взаємодії відвідувачів з персоналом, а також забезпечувати доступ до неї особам зі специфічними потребами. Крім того, доступ до такого роду інформації забезпечується за допомогою сучасних інформаційних технологій (розміщення у мережі Internet, електронні термінали тощо).

5Своєчасність і пунктуальність. Публічні послуги мають надаватись вчасно з мінімальними затримками, сприяючи створенню атмосфери взаємної поваги між службовцем та споживачем.

6. Скарги. У Великобританії, при стандартизації процедур з надання публічних послуг, встановлюється проста у використанні, прозора та доступна для ознайомлення споживачів система подання скарг щодо якості послуг, що надаються.

7. Апеляції. Аналогічно встановлюється формалізована, проста у використанні, прозора і доступна для ознайомлення споживачів система апеляцій/запитів для тих, хто залишився не задоволеним щодо рішення, яке прийняте щодо надання послуги.

8. Консультації та оцінювання. Забезпечення та організація консультацій зі споживачами та їх участь у розвитку, наданні й оцінці послуг.

9. Вибір. Забезпечення там, де це можливо, вибору споживачем способу надання послуги, включаючи способи оплати, розташування пунктів контакту з персоналом, години роботи та час надання послуги.

10. Рівність офіційних мов. Публічні послуги надаються на усіх офіційних мовах, визнаних такими на відповідній території, а споживачі інформуються про їх право обирати мову для взаємодії з персоналом.

11. Краща координація. Полягає у забезпеченні скоординованої взаємодії представників та органів публічної адміністрації при наданні публічних послуг споживачам.

12. Внутрішні споживачі. Представники публічної адміністрації, що надають публічну послугу розглядаються як внутрішні споживачі такої послуги, тому вони отримують повну підтримку та необхідні консультації щодо надання публічних послуг.

Юридичне впровадження цих принципів характеризується у Великобританії значною різноманітністю. Вони, разом зі стандартами надання послуг, вводились децентралізовано: рішеннями окремих міністерств і незалежних регулюючих агентств - на національному рівні; територіальними підрозділами урядових департаментів - на локальному рівні; окремими державними установами безпосередньо для своїх клієнтів. Момент введення того або іншого стандарту визначався кожною організацією самостійно, виходячи як з її готовності до цього, так і з тиску громадськості.

Отже, стисло підсумовуючи особливості надання публічних послуг у Великобританії, слід визначити такі ключові положення: обов'язкова участь споживачів послуг у встановленні стандартів якості публічних послуг; включення цих стандартів до системи відповідальності державної організації, у тому числі до механізмів морального та матеріального стимулювання співробітників; нерозривний зв'язок між стандартизацією публічних послуг та орієнтацією усього бюджетного процесу на кінцеві результати. Адже ці положення, як випливає з проведеного аналізу, забезпечують реальний вклад якості публічних послуг у підвищенні рівня добробуту населення.

1.2. Вимоги щодо якості надання адміністративних послуг

Оцінка якості надання адміністративних послуг є перевіркою діяльності адміністративного органу щодо надання адміністративних послуг, у тому числі результату такої діяльності на відповідність офіційно встановленим вимогам та очікуванням споживачів. Для оцінки якості надання адміністративних послуг необхідно визначити критерії, за якими може здійснюватися така оцінка. Під критерієм розуміється підстава для оцінки якості надання адміністративних послуг.

Задоволеність споживача та орієнтація на споживача мають бути основними принципами при визначенні критеріїв оцінки якості надання адміністративних послуг. Варто погодитися з експертами Центру політико-правових реформ щодо мінімального переліку критеріїв, які має бути взято за основу відповідними органами: а) результативність; б) своєчасність; в) доступність; г) зручність; д) відкритість; ж) повага до особи; з) професійність.

Критерій доступності передбачає:

- територіальну наближеність адміністративного органу до отримувачів послуг;

- наявність транспортного сполучення, вказівних знаків, під'їзних шляхів та місць паркування для транспортних засобів фізичних та юридичних осіб;

- можливість вільного (безперешкодного) доступу до приміщення адміністративного органу;

- безперешкодне одержання бланків та інших формулярів, необхідних для звернення за адміністративною послугою, можливість отримання таких бланків з веб-сторінки адміністративного органу;

- зручність - урахування інтересів та потреб отримувачів послуг у процесі організації надання адміністративних послуг [28, с. 544].

Критерій зручності передбачає:

· можливість вибору способу звернення за адміністративною послугою, у тому числі поштою, електронною поштою тощо;

· запровадження принципу "єдиного вікна";

· установлення адміністративним органом графіка приймання фізичних та юридичних осіб з урахуванням їх інтересів;

· удосконалення порядку оплати адміністративної послуги (плата у міру можливості повинна прийматися безпосередньо в приміщенні адміністративного органу);

· відкритість - безперешкодне одержання необхідної для отримання адміністративної послуги інформації, яка розміщується на інформаційних стендах в адміністративних органах, на їх веб-сайтах друкується в офіційних виданнях та буклетах.

Критерій відкритості передбачає:

· наявність інформації стосовно процедури надання певної послуги, переліку документів для її отримання із зразками;

· заповнення таких документів, розміру та порядку оплати адміністративної послуги, посадових осіб, відповідальних за надання певних видів адміністративних послуг;

· можливість отримання інформації телефоном та електронною поштою, а також кваліфікованої консультативної допомоги;

· повага до особи - ввічливе (шанобливе) ставлення до отримувача адміністративної послуги.

Цей критерій включає:

· готовність працівників адміністративного органу допомогти отримувачеві послуги в оформленні документів;

· дотримання принципу рівності усіх громадян;

· забезпечення побутових зручностей в адміністративному органі;

· професійність - належний рівень кваліфікації працівників адміністративного органу [21, с. 30].

Крім зазначених, можна встановити ще декілька критеріїв оцінення якості надання адміністративних послуг, а саме:

а) простота. Вимоги, які ставляться до приватної особи для отримання послуги, повинні бути обґрунтованими і найпростішими. Спілкування між адміністративними органами (погодження, експертизи, повідомлення) повинно здійснюватися переважно всередині адміністрації, без залучення особи. При вдосконаленні правового регулювання необхідно максимально спрощувати правила і порядок надання послуг;

б) оперативність, строковість. Часове обмеження щодо надання адміністративної послуги означає, що послуга повинна надаватися не пізніше визначеного строку (строковість), по можливості якнайшвидше (оперативність) та з урахуванням конкретних потреб особи у певній ситуації (своєчасність). Своєчасність вимагає, щоб, зважаючи на особливості окремо взятої ситуації, орган в окремих випадках діяв навіть швидше, ніж того вимагає закон. За цими ознаками своєчасність є найвищою оцінкою якості надання послуги;

в) рівність. Адміністративний орган повинен однаково (однаково доброзичливо) ставитися до всіх споживачів адміністративних послуг. Це також означає, що однакові справи повинні вирішуватись однаково, в однаковий строк, з однаковими вимогами тощо;

г) справедлива вартість. Особа не повинна відчувати себе ошуканою державою. Вартість послуги, за загальним правилом, не повинна перевищувати вартості фактичних витрат на надання цього виду послуг. Стандартом також має бути визначення плати за адміністративну послугу в фіксованому розмірі централізовано (це означає, що послуга коштує однаково в різних місцевостях держави тощо). Сюди ж можна включати зручність оплати;

д) економічність та ефективність надання;

ж) чутливість. Орган та його працівники повинні ставитися до кожної особи як до найважливішого споживача/клієнта. Службовець, який спілкується з приватною особою, повинен роз’яснювати їй її права та обов’язки, повідомляти іншу необхідну інформацію, тобто сприяти особі в позитивному вирішенні її справи [23, с. 151].

Кожен із цих критеріїв слід розглядати окремо, враховуючи структурні показники, що впливають на загальну оцінку якості за конкретним критерієм. Водночас не слід забувати, що на оцінювання якості послуги впливають всі критерії у комплексі, і нехтування хоча б одним із них має відбиватися на загальній оцінці послуги.

На основі зазначених критеріїв встановлюються стандарти надання адміністративних послуг. Підтримуючи позицію В. Тимощука, під стандартами якості адміністративних послуг потрібно розуміти конкретні вимоги щодо надання адміністративної послуги, яким повинна відповідати діяльність адміністративного органу і за допомогою яких можна оцінити, наскільки якісно надається та чи інша адміністративна послуга [36, с. 51]

Особливо актуальними є проблеми віднесення окремих видів адміністративних послуг до платних, обґрунтованості розмірів плати за них, прозорості цього процесу.

Встановлення справедливої чіткої плати за адміністративні послуги може запобігти корупції, адже „безкоштовна невизначеність” часто змушує шукати шляхів до визначеності, але не завжди законної. Крім того, плата за послуги може бути дієвим інструментом для мотивації службовців у наданні послуг якісно, особливо у випадку, коли від цих коштів прямо залежатиме фінансування відповідного адміністративного органу та преміювання службовців. Уявляється, що окремі адміністративні послуги повинні бути безплатними для особи (у справах державного пенсійного та соціального забезпечення), але зробити переважну більшість адміністративних послуг безоплатними для користувачів сьогодні не наважуються навіть економічно розвинені держави.

Варто зауважити, що введення в правовий обіг терміна „адміністративні послуги” не означає, що пропонується запровадити додатковий вид платної діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Навпаки, цей термін дає можливість припинити неправомірну практику „платних послуг” господарського характеру типу ксерокопіювання, ламінування. Справжні адміністративні послуги реально вже існують, і йдеться лише про зміну формату відносин „влада – громадянин”. Проблема платності послуг вимагає впорядкування, адже за одні послуги стягується державне мито, за інші – податкові збори чи інші форми платежів (збір за реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності).

За загальним правилом, адміністративні послуги повинні бути платними, тому що:

1) це справедливо, адже одні особи не звертаються за певними послугами жодного разу в житті, тоді як інші звертаються регулярно;

2) це може запобігати корупції, адже "безкоштовна невизначеність" змушує шукати шляхи для позазаконної визначеності;

3) плата за послуги може бути дієвим інструментом для стимулювання службовців надавати послуги якісно в разі, якщо від цих коштів залежатиме фінансування відповідно адміністративного органу та преміювання службовців [12, с. 12].

Плата за адміністративні послуги повинна визначатися:

1) законом або в порядку, встановленому законом;

2) у фіксованому розмірі;

3) як правило, на основі собівартості надання даного виду послуг;

4) з обов’язковим проведенням попередніх консультацій з громадськістю (майбутніми споживачами послуг) [40, с. 378].

Політика цін і тарифів на адміністративні послуги не повинна суперечити ст. 3 Закону України “Про ціни і ціноутворення”. Якщо держава визначає, що фінансування певних адміністративних послуг буде здійснюватися лише за рахунок бюджетів, а інших адміністративних послуг – за рахунок утримання плати з отримувача таких послуг, то має бути чіткий та зрозумілий критерій – які адміністративні послуги мають бути безоплатними, а які мають бути безумовно оплатними, чи частково оплатними. Якщо проаналізувати структуру органів, бюджетних установ та організацій, які мають право надавати платні послуги, то виявляється не досить прозорий принцип закріплення цього права, іноді це є елементарним залученням додаткових джерел фінансування своєї діяльності. Така практика є загальноприйнятим явищем у зарубіжних країнах, але там „подолано інституційні та інші бар’єри на шляху до одержання дозволу на часткове самофінансування і мають місце позитивні результати роботи”.

Визначаючи розмір плати за послуги, слід також враховувати недопустимість обмеження реалізації прав і свобод громадян через надмірну плату за адміністративні послуги. Необхідно пам’ятати, що органи влади утримуються на гроші платників податків і було б цинічно перетворювати державу на комерційне підприємство.

Державні та комунальні підприємства, установи й організації як звичайні суб’єкти господарювання повинні мати право надавати будь-які послуги нарівні з приватним сектором. Більше того, вони повинні самі „боротися” за свого споживача та за розширення кола клієнтів, необхідно лише забезпечити належний контроль за ефективністю використання виділених їм публічних коштів та ціноутворенням.

Порядок оплати теж має бути раціональним. Може бути щонайменше два механізми оплати адміністративних послуг. Якщо плата є відносно невисокою, а ймовірність прийняття негативного рішення незначною, то оплата може здійснюватися перед або разом із поданням заяви на отримання адміністративної послуги. У такому разі особа сама зважує на ризики. Випадки відмови в реєстрації суб’єктом підприємницької діяльності фізичної особи є досить винятковими, тому тут цілком обґрунтовано брати плату наперед. В іншому випадку, тобто коли плата за послугу є доволі високою, а дискреційні повноваження (можливість розсуду) органу широкі, доцільно, щоб плата вносилася після прийняття позитивного рішення. У таких випадках можна стягувати окремо витрати на провадження (бажано також у фіксованому розмірі). Тобто буде два платежі: перший – за розгляд справи, а другий – у разі прийняття позитивного рішення. Проте кількість адміністративних послуг із таким порядком оплати повинна бути якнайменшою.

Пропонується декілька підходів до систематизації платних та безоплатних послуг: 1) безоплатними повинні бути послуги у справах соціального та пенсійного забезпечення; 2) безоплатними можуть бути послуги у випадках, коли розмір плати є настільки дрібним, що плата не виправдовує витрат, пов’язаних з її стягненням; 3) адміністративні послуги можуть бути платними лише тоді, коли не належать до системи життєзабезпечення громадян та суб’єктів господарювання [20, с. 37].

Упорядкування системи адміністративних послуг - основний напрям наближення влади до пересічного громадянина, задоволення його потреб, захист прав та свобод. Водночас за умов фінансової кризи та потреби удосконалення державного контролю за системою надання адміністративних платних послуг виникає потреба ведення єдиного обліку всіх послуг, що надаються публічною адміністрацією.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. № 251 -р "Про заходи щодо упорядкування надання державних платних послуг" та на виконання постанови Головне управління державної служби України є держателем зазначеного Реєстру, а Центр адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу - його технічним адміністратором.

Нормативною базою для формування Реєстру є затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 р. № 90-р Концепція розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади.

Реєстр адміністративних послуг є невід'ємною частиною Реєстру державних функцій, сформованого Центром адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 р. № 657-р "Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності" на період до 2010 року згідно з результатами комплексного горизонтального функціонального обстеження 61 центрального органу виконавчої влади. Реєстр державних функцій - це електронна база даних функцій, які виконуються публічною адміністрацією, що містить інформацію про:

- нормативно-правовий акт, яким затверджена та чи інша функція;

- орган, за яким закріплено виконання функції;

- тип функції (нормативно-правове регулювання, контроль та нагляд, управління майном, державна послуга, в тому числі її платність чи безоплатність);

- сферу функції (інтелектуальна власність, податки тощо).

До додаткових можливостей використання реєстру державних функцій належать такі:

- проведення експертиз щодо вмотивованості тих чи інших змін у системі публічних органів;

- оцінка якості адміністративних послуг, які надаються публічними органами;

- використання реєстру державних функцій як основи у затвердженні нових положень про публічні органи.

Відповідно до положення про Реєстр адміністративних послуг доступ до нього є загальним. На сьогодні Реєстр містить у собі інформацію про назву адміністративної послуги; нормативно-правової основи її надання; суб'єкта її надання; розмір плати (у разі надання послуги на платній основі).

Новітні моделі публічного управління орієнтовані передусім на те, щоб створити гнучку й результативну ринково орієнтовну систему, стратегічно спрямовану на клієнта-громадянина. На зміну адмініструванню має прийти менеджмент з його ідеологією, методологією, передовими підходами та технікою. Реформування державного управління вимагає насамперед підвищення ефективності діяльності органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування, якісної реалізації державних функцій, зокрема надання адміністративних послуг. Одним із найважливіших завдань є впровадження стандартів щодо оцінювання якості надання адміністративних послуг населенню.

Система управління якістю (далі – СУЯ), що створена відповідно до міжнародних стандартів ISO серії 9000, спрямована на забезпечення високої якості продукції, процесів, робіт і послуг, що зазначено у Програмі запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади (далі – Програми), яка була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 614.

Необхідність розроблення цієї Програми обумовлена: відсутністю єдиних для всіх органів виконавчої влади стандартів і процедур діяльності; недостатньою орієнтованістю діяльності органів виконавчої влади на задоволення потреб споживачів, зокрема у сфері надання послуг; низкою якістю значною кількістю послуг, що надаються органами виконавчої влади; потребою у здійсненні додаткових заходів щодо запобігання проявам корупції серед посадових осіб, уповноважених на виконання функцій держави [8].

Існуюча практика надання адміністративних послуг в Україні має низку суттєвих недоліків: перекладення обов'язків адміністративних органів зі збирання довідок, погодження документів, необґрунтоване справляння плати або її завеликі розміри за надання окремих видів послуг; встановлення незручного графіка прийому громадян, неналежне законодавче регулювання процедурних питань надання послуг тощо.

Проте, зі вступом у силу Закону України «Про адміністративні послуги», що врегульовує надання адміністративних послуг державними органами, систему надання адміністративних послуг очікує функціональна перебудова.

Основними аспектами зазначеного Закону є: чітке визначення терміну «адміністративна послуга»; можливість подання документів та надання адміністративних послуг в електронній формі; утворення центрів надання адміністративних послуг з метою створення зручних та доступних умов спілкування громадян із владою; встановлення виключно законами переліку адміністративних послуг, вимог до їх надання; переліку та вимог до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги; платності або безоплатності; граничного строку надання адміністративної послуги; переліку підстав для відмови у наданні адміністративної послуги; введення поняття «адміністративний збір» як єдиної плати за адміністративну послугу; заборона надання інших платних послуг органами влади (ксерокопіювання, консультування тощо), крім адміністративних; заборона делегувати суб’єктам господарювання повноважень із надання адміністративних послуг; законодавча заборона вимагати документи та інформацію, якою вже володіють суб’єкти надання адміністративних послуг, або яку вони можуть отримати самостійно [7].

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови поняття «оцінка» трактується як: 1) дія за значенням оцінити, оцінювати; 2) вартість, ціна чого-небудь; 3) думка, міркування про якість; характер, значення і ін. чого-, кого-небудь; «оцінювати» означає: 1) призначати ціну чому-небудь, визнавати вартість чогось; 2) визначати якості; цінність та ін. кого-, чого-небудь; складати уявлення, робити висновок про кого-, що-небудь, визначати суть, характер, значення, роль чогось; розуміти, визнавати позитивні якості, цінність кого -, чого-небудь [3, с. 871].

Дослідник О. Бабінова зазначила, що оцінка якості надання адміністративних послуг може здійснюватися з точки зору держави (внутрішня оцінка органу) та з точки зору споживачів (зовнішня оцінка). А також можна виокремити «змішану» оцінку, яка здійснюється зовнішнім суб’єктом, який проте є не споживачем, а швидше «відповідальним надавачем» послуги. При цьому споживачі можуть оцінювати цю якість і за суб’єктивними критеріями, які складно піддаються нормативному визначенню (наприклад, повага до особи), а також за встановленими стандартами, але з підвищеними очікуваннями (наприклад, особа просить, щоб їй надали послугу в швидший термін, ніж встановлено законом) [1].

О. Бабінова пропонує також застосовувати досить прості аналітичні технології, які можуть бути корисними при аналізі результативності органу влади у різних сферах діяльності, яка таким чином може бути значно поліпшена. Серед них порівняння результатів. Така технологія здійснюється за конкретними даними та має важливе значення. Це дає можливість зрозуміти, чому окремі органи влади можуть досягати високого рівня продуктивності та ефективності, добиватися кращих результатів, а інші - ні. Обмін результатами є корисним як для платників податків, так і для представників влади [1].

А. Кірмач і В. Тимощук акцентують свою увагу на тому, що оцінка якості надання адміністративних послуг повинна здійснюватися на основі критеріїв, щоб мати змогу оцінювати та стандартизувати процеси надання цих послуг. Критерії – «це ті показники, які є підставою для встановлення стандартів надання адміністративних послуг і за якими можна визначати, наскільки при наданні конкретної послуги є задоволеними потреби та інтереси споживача/клієнта та наскільки адекватною і професійною є діяльність адміністративного органу» [6].

Оцінку результативності надання адміністративної послуги можна здійснити і за допомогою методів оцінювання, що використовуються при управлінні якістю. Найпоширенішим з них є метод управління за цілями, який полягає в оцінці досягнутих державним органом та державним службовцем цілей Політики органу у сфері якості. Зазначений метод передбачає системний контроль і аналіз якісних та кількісних показників реалізації Політики органу у сфері якості і відповідно - здійснення коригувальних та запобіжних дій для удосконалення діяльності та формування на основі здійсненого аналізу нових цілей.

Побудова СУЯ вимагатиме значних зусиль від персоналу органів виконавчої влади і робити ці зусилля буде легше, якщо буде зрозумілою їх мета. Також важливо акцентувати увагу на тому, що мова йде не про побудову окремої системи управління якістю, а про удосконалення існуючої системи управління, її спрямування на якість послуг і приведення у відповідність до визнаних міжнародних стандартів.

Крім загального обговорення можуть застосовуватися такі методи, як [5, с. 3-4]: проведення навчання власним співробітником, який пройшов навчання, чи запрошеним експертом (керівництво органу виконавчої влади повинно розуміти, що означає «СУЯ», «побудова СУЯ», «стандарт ДСТУ ISO 9001-2001»); ознайомлення з матеріалами, пов’язаними з управлінням якістю, включаючи міжнародний досвід побудови СУЯ в органах державної влади; вивчення досвіду функціонування СУЯ в інших вітчизняних органах виконавчої влади чи на провідних підприємствах галузі/регіону (важливо, щоб ці органи або підприємствами були авторитетними для керівника органів виконавчої влади і могли вплинути на його думку).

Тільки після того, як керівник органу виконавчої влади внутрішньо переконався у необхідності та корисності побудови СУЯ, він може розпочинати наступні кроки з побудови СУЯ, в першу чергу – переконувати персонал в необхідності цієї роботи.

Загальні підходи до побудови системи управління якістю в органах влади передбачають: визначення всіх послуг, які надаються даним органом, основні категорії споживачів, встановлення критеріїв якості послуг та ознаки невідповідних послуг; запровадження процесного підходу, затвердження та впровадження методики усіх процесів; підготовку персоналу органу влади та запровадження системи регулярного внутрішнього навчання; започаткування та регулярне проведення вивчення очікувань та рівня задоволеності споживачів послуг, які надаються органом влади; проведення сертифікаційного аудиту [4, с. 38].

Для унормування оцінки якості надання адміністративних послуг в Україні запроваджено стандарт серії ISO 9000. Необхідність прийняття цих стандартів зумовлена вимогами замовників адміністративних послуг щодо якісного і вчасного задоволення їх потреб, що характеризує будь-яку демократичну, правову, соціально орієнтовану державу. Вимоги до адміністративних послуг встановлюються або замовниками, або органами з передбаченням вимог замовників, або регламентами. Вимоги до адміністративних послуг і в деяких випадках пов’язаних з ними процедур можуть бути викладені, наприклад, у стандартах на процеси, контрактних угодах і регламентах [4, с. 40].

Оцінка процесів надання адміністративних послуг проводиться відповідно до стандартів ISO 9000-2001 і передбачає відповіді на чотири істотні запитання стосовно кожного оцінюваного процесу, а саме: а) чи ідентифіковано і належним чином визначено процес? б) чи розподілено відповідальність? в) чи впроваджено та актуалізовано методики? г) чи процес ефективний для досягнення необхідних результатів? Сукупність відповідей на ці запитання може визначити результат оцінювання [4, с. 42].

Після складання переліку послуг та визначення їх споживачів для кожної послуги необхідно визначити [5, с. 17]:

- зобов’язання ОВВ щодо якості послуги - характеристики її якості. Ці характеристики повинні, за можливості, відображати очікування споживачів і давати достатньо всебічний опис того, яка саме послуга може вважатися якісною. Вони повинні бути достатньо чіткими, щоб забезпечити можливість об’єктивної перевірки, чи є послуга якісною. Часто буває зручним визначати зобов’язання ОВВ щодо якості послуги від зворотного – визначити, у яких випадках ОВВ готовий визнати, що послуга була надано неякісно;

- порядок перевірки відповідності послуги визначеним зобов’язанням. Повинно бути зрозуміло, яким чином ОВВ може переконатися, що надана послуга є якісною (наприклад, через погодження вихідного документу, контроль дотримання термінів, тощо). Як правило, ОВВ не повинен покладатися тільки на скарги споживачів, і вважати їх відсутність достатнім доказом якості послуги. Для кожного виду перевірки відповідності послуги повинна бути визначена відповідальність за її проведення та форма фіксації її результатів;

- дії при виявленні невідповідностей послуги визначеним зобов’язанням. Повинно бути визначене, хто і що робить при виявленні невідповідної послуги (як власними силами, так і за скаргою споживача). Мова йде про виправлення ситуації для споживача (коригування послуги, повторне надання послуги, інформування споживачів та вибачення перед ними, тощо), а не про внутрішні дії – аналіз причин, визначення винуватців, тощо.

Визначення наведених атрибутів для кожної послуги є важливим тестом, щоб оцінити, чи правильно розроблено перелік послуг. Наприклад, якщо для певної послуги не вдається визначити зобов’язання ОВВ щодо її якості, то, швидше за все, ця послуга була визначена невірно – її треба вилучити з переліку або уточнити її зміст [5, с. 17].

Зазначена інформація може бути доведена до усього персоналу, пов’язаного з наданням послуг, в також до споживачів і може використовуватися в роботі ще до повного запровадження СУЯ. Вважаємо, що це може бути корисним, для того, щоб співробітники мали більше часу на перехід від парадигми «виконання покладених функцій» до «надання послуг споживачам».

Особливу увагу на етапі впровадження СУЯ треба приділяти моніторингу діяльності (моніторинг процесів, моніторинг якості послуг, виявлення невідповідних послуг і управління ними). Весь персонал, відповідальний за збирання та реєстрацію відповідних даних повинен пройти належну підготовку, знати відповідні форми для реєстрації. Особлива увага повинна приділятися моніторингу міжфункціональних процесів, які потребують збору даних від різних структурних підрозділів.

Крім збирання даних важливо забезпечити їх регулярний аналіз керівниками органів виконавчої влади різного рівня. Керівники повинні усвідомити, що в рамках СУЯ це їх основна функція, яка повинна обов’язково виконуватися: регулярно аналізувати певний обсяг даних про функціонування процесів і якість послуг і приймати рішення з удосконалення при виявленні проблем. Може бути корисним для основних заходів (апаратні наради, тощо) скласти графік на кілька місяців – яка саме інформація повинна там розглядатися крім поточних проблем [5, с. 31].

Однією зі складних проблем при впровадженні СУЯ є забезпечення реєстрації усіх невідповідних послуг. Це поняття є новим для персоналу ОВВ, крім того співробітники можуть боятися реєструвати невідповідності, щоб не бути покараними за них. Щоб зробити цю систему простішою для персоналу можна для кожного структурного підрозділу органу виконавчої влади розробити окремий список можливих невідповідностей послуг, що можуть виникнути у цьому підрозділі і потребують реєстрації. Крім того, керівники органів виконавчої влади можуть виконувати певні дії (наприклад, затвердження відповідей на звернення з порушенням терміну, повторне затвердження документів після повернення на доопрацювання, тощо) тільки після представлення запису, в якому зареєстрована невідповідність. Це повинно гарантувати, що такі випадки будуть реєструватися і будуть вживатися заходи для запобігання їх повторенню [5, с. 31].

Оцінювання державного управління в цілому та окремих його складових проводиться, зокрема, за допомогою програми SIGMA (Support for Improvement in Governance and Management – програма підтримки вдосконалення врядування та менеджменту). Це один з аналітичних центрів, створений за ініціативи Організації економічного співробітництва та розвитку та Європейського Союзу. Ця програма була започаткована для підготовки систем державного управління країн Центральної та Східної Європи до вступу у Європейський Союз. У 2006 році  SIGMA провела оцінку державного управління в Україні. За результатами дослідження було зазначено, що задекларовані Україною цілі не були досягнуті. У 2010 році співпраця України з програмою SIGMA була продовжена. Подальша робота цієї програми буде направлена на оцінку державного управління у сфері державних фінансів, фінансовий менеджмент і контроль, внутрішній і зовнішній аудит. Для вдосконалення функціонування системи надання державних адміністративних послуг будуть корисними рекомендації з питань внутрішнього і зовнішнього аудиту [2, с. 101].

Необхідно зазначити, що європейські стандарти щодо оцінювання якості надання адміністративних послуг – це, передусім, комплекс принципів, норм формування та впровадження, вимог до державного службовця. Ця сукупність створює засади для наближення до певного, визнаного світом, стандарту для реалізації впровадження концепції «сервісної держави». Дотримання цих стандартів виведе Україну на новий рівень взаємодії держави та громадян, а також надання якісних адміністративних послуг. Проте, вимірювання ступеня задоволення споживачами наданням державних послуг в Україні практично не здійснюється. Відсутні: критерії оцінювання, розроблений інструментарій оцінки споживачами, а також оцінка кваліфікованими фахівцями за методами класифікації результатів. Не створено мережі незалежних інституцій оцінки надання послуг, які би вимірювали ступінь задоволення споживача в наданні послуг.

РОЗДІЛ 2. ІНСТИТУТ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ, ЯК СТРУКТУРНА ЧАСТИНА ГАЛУЗІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

2.1. Правове регулювання порядку надання адміністративних послуг в Україні

Адміністративна послуга – це послуга, яка є результатом здійснення суб'єктом повноважень щодо прийняття згідно з нормативно-правовими актами на звернення фізичної або юридичної особи адміністративного акта, спрямованого на реалізацію та захист її прав і законних інтересів та/або на виконання особою визначених законом обов'язків (отримання дозволу (ліцензії), сертифіката, посвідчення та інших документів, реєстрація тощо).

Адміністративні послуги надаються суб’єктами надання адміністративних послуг безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг та/або через Єдиний державний портал адміністративних послуг. Заява на отримання адміністративної послуги (далі - заява) подається в письмовій чи усній формі. Письмова заява може бути подана суб’єкту надання адміністративної послуги особисто, надіслана поштою або у випадках, передбачених законом, за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку.

Фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, має право на отримання адміністративної послуги незалежно від реєстрації її місця проживання чи місця перебування, крім випадків, установлених законом.

Юридична особа має право на отримання адміністративної послуги за місцезнаходженням такої особи або у випадках, передбачених законом, - за місцем провадження діяльності або місцезнаходженням відповідного об’єкта.

Перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, визначаються законом. Забороняється вимагати від суб’єкта звернення документи або інформацію для надання адміністративної послуги, не передбачені законом.

Суб’єкт надання адміністративної послуги не може вимагати від суб’єкта звернення документи або інформацію, що перебувають у володінні суб’єкта надання адміністративних послуг або у володінні державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ або організацій, що належать до сфери їх управління. Для отримання адміністративної послуги суб’єкт звернення у випадках, передбачених законом, подає документи (якщо відомості, що містяться в них, не внесені до відповідних інформаційних баз в обсязі, достатньому для надання адміністративної послуги), зокрема:

1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, у тому числі військовослужбовців;

2) документи, що посвідчують:

- особу іноземця;

- особу без громадянства;

- отримання статусу біженця чи притулку в Україні (зокрема, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист);

3) документи військового обліку;

4) свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану;

5) документи, що підтверджують надання особі спеціального права на керування транспортним засобом відповідної категорії;

6) документи, що посвідчують проходження обов’язкового технічного контролю транспортних засобів відповідної категорії;

7) документи на транспортний засіб та його складові частини, у тому числі реєстраційні документи;

8) документи про трудову діяльність, трудовий стаж і заробітну плату громадянина;

9) документи про освіту та/або професійну кваліфікацію, науковий ступінь та вчене звання і документи, пов’язані з проходженням навчання, що надаються закладами освіти;

10) довідки, висновки та інші документи, що надаються закладами охорони здоров’я;

11) документи Національного архівного фонду та інші архівні документи відповідно до законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи;

12) рішення, вироки, ухвали і постанови судів;

13) установчі документи юридичної особи;

14) рішення, висновки і дозволи, що приймаються (надаються) органами опіки та піклування відповідно до законодавства;

15) документи медико-соціальної експертизи;

16) посвідчення та документи, що підтверджують право громадянина на отримання соціальної допомоги;

17) документи про державні і відомчі нагороди, державні премії та знаки розрізнення.

Суб’єкт надання адміністративної послуги отримує відповідні документи або інформацію без участі суб’єкта звернення, у тому числі шляхом прямого доступу до інформаційних систем або баз даних інших суб’єктів надання адміністративних послуг, підприємств, установ або організацій, що належать до сфери їх управління.

Суб’єкт надання адміністративної послуги, підприємства, установи або організації, що належать до сфери його управління, які володіють документами або інформацією, необхідними для надання адміністративної послуги, зобов’язані:

- забезпечити безоплатне надання таких документів або інформації не пізніше трьох робочих днів з дня отримання запиту від суб’єкта надання адміністративної послуги, якщо інше не передбачено законом;

- вживати заходів щодо розбудови системи міжвідомчої електронної взаємодії, забезпечення безоплатного та відкритого доступу до своїх інформаційних систем та баз даних, якщо інше не передбачено законом;

- відповідно до закону забезпечити зберігання та захист інформації, отриманої в результаті надання адміністративної послуги.

Суб'єкт надання адміністративних послуг забезпечує можливість безоплатного одержання суб'єктами звернення у достатній кількості бланків заяв та інших документів, необхідних для звернення щодо надання адміністративної послуги, в тому числі одержання бланків з веб-сайтів суб'єктів надання адміністративних послуг, у центрах надання адміністративних послуг.

Суб’єкт надання адміністративних послуг забезпечує вільний доступ до своїх приміщень, в яких здійснюється прийом суб’єктів звернень, у тому числі належні умови для доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом. У разі якщо законом не визначено граничний строк надання адміністративної послуги, цей строк не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб’єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.Адміністративна послуга вважається наданою з моменту отримання її суб’єктом звернення особисто або направлення поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) листа з повідомленням про можливість отримання такої послуги на адресу суб’єкта звернення. У випадках, передбачених законодавством, відповідний документ може бути надісланий поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку. При цьому строк доставки поштової кореспонденції не зараховується до строку надання адміністративної послуги.

Порядок надання інформаційних послуг з використанням електронної інформаційної системи "Електронний Уряд" користувачам - фізичним та юридичним особам встановлено Наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації.

Наказом було також затверджено відповідний перелік послуг, які надаються за допомогою системи "Електронний Уряд" наступним чотирьом групам користувачів:

а) фізичним особам за 20 групами послуг: Соціальний захист (6), Правова допомога громадянам (8), Громадянство України (2), Свобода пересування та вільний вибір місця проживання (4), Правовий статус іноземців, осіб без громадянства (3), Робота (11), Сім'я, дім, житло (12), Здоров'я (6), Освіта (8), Молодь (5), Культура та духовність (4), Екологія (6), Виїзд за кордон (3), Наука і технології (2), Права людини (3), Розвиток соціальної сфери села (9), Проблеми окремої соціальної групи (3), Доходи (4), Спорт і туризм (3), Зв'язок, телекомунікації та інформатика (2);

б) юридичним особам за 8 групами: Утворення підприємств (4), Сертифікація і ліцензування (5), Макроекономіка (6), Зовнішньоекономічна діяльність (5), Інвестиційна діяльність (5), Захист інтересів підприємств, регуляторна політика (4), Фінансовий ринок (2), Політичні партії, адвокатські об'єднання, об'єднання громадян (5);

в) державним службовцям за 4 групами: Правові засади (4), Кадрові питання (6), Діловодство (4), Інформатизація органів державної влади (2);

г) представникам міжнародної спільноти за 3 групами: В'їзд до України (5), Бізнес в Україні (4), Україна на світовій арені (3).

Встановлено, що орган виконавчої влади повинен надавати адміністративну послугу в електронній формі для задоволення потреб громадян і юридичних осіб. Основними видами адміністративних послуг, які можуть надаватися через систему електронного уряду є:

-інформування (надання безпосередньо інформації про державні (адміністративні) послуги);

-одностороння взаємодія (забезпечення можливості користувачам отримати електронну форму документа);

- двостороння взаємодія (забезпечення можливості оброблення електронного документа, включаючи ідентифікацію);

- проведення трансакцій (електронна реалізація можливостей прийняття рішень).

Користуючись вказаним Переліком, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування своїми нормативно-правовими актами затверджували власні переліки послуг. Так, наприклад, «Держжитлокомунгосп» України наказом затвердив Перелік інформаційних та інших послуг електронної інформаційної системи "Електронний Уряд", що надаються громадянам і юридичним особам Держжитлокомунгоспом України через мережу Інтернет. Відповідний Наказ видано Мінбудом України.

Найбільш активно в цьому напрямку діє Державна митна служба України, яка затвердила інструкцію про попереднє повідомлення в електронному вигляді та специфікації форматів електронних повідомлень . Державна податкова адміністрація затвердила порядок надходження та комп'ютерного оброблення податкової звітності платників податків в електронному вигляді до органів ДПА України .

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України наказами встановила вимоги до структури файлів, формату та опису полів електронної форми даних, що подаються юридичними особами - суб'єктами господарювання до Держфінпослуг для внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ, інформації, яка подається адміністраторами недержавних пенсійних фондів, звітних даних фінансових компаній та юридичних осіб - суб'єктів господарювання тощо.

Дуже важливим для забезпечення комплексного обслуговування громадян та юридичних осіб зі сторони органів державної влади є впровадження принципу «єдиного вікна». За цим принципом всі довідки від органів виконавчої влади, необхідні для надання тієї чи іншої адміністративної послуги конкретній фізичній або юридичній особі забезпечує та отримує відповідний орган виконавчої влади, до якого звернулись за наданням послуги. Для практичного впровадження такого принципу потрібна організація інформаційної взаємодії різних органів виконавчої влади. Існують декілька нормативно-правових актів, які регулюють саме питання взаємодії органів виконавчої влади.

Наприклад, Кабінет Міністрів України затвердив Порядок взаємодії органів виконавчої влади щодо обміну інформацією, необхідною для обчислення і справляння плати за землю. Цей Порядок встановлює механізм обміну інформацією, необхідною для обчислення і справляння земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі - інформаційний обмін), між органами виконавчої влади одночасно у письмовій та електронній формах.

Іншим прикладом є Порядок взаємодії суб'єктів інформаційного обміну щодо надання та використання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Цим Порядком врегульовано процедуру та умови обміну відомостями (повідомленнями) про здійснення дій з державної реєстрації та взяття на облік (зняття з обліку) юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Учасниками процесу обміну відомостями є:

-на центральному рівні - Держпідприємництво України, Держкомстат України, ДПАУкраїни, Пенсійний фонд України, Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Державний центр зайнятості - виконавча дирекція Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

-на регіональному рівні - державні реєстратори, Держпідприємництво України, регіональні та районні органи Державної податкової служби, районні (міжрайонні) та міські виконавчі дирекції відділень Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в районах та містах обласного значення, робочі органи виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Головні управління Пенсійного фонду України у регіонах.

У 2004 році Державна митна служба України розпочала експеримент з використання електронної форми декларування. Для забезпечення проведення цього експерименту були затверджені Тимчасові правила митного контролю і митного оформлення товарів і транспортних засобів, що декларуються з поданням вантажної митної декларації в електронній формі. При цьому регламентовано застосування електронного цифрового підпису в електронних документах відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" на договірних засадах.

Однією із істотних умов надання платних адміністративних (урядових) послуг за допомогою технологій е-урядування є наявність в державі системи масових електронних платежів. Значні зусилля щодо впровадження Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП) докладає Національний банк України. З цією метою ним затверджені такі нормативно-правові акти: Тимчасове положення про Національну систему масових електронних платежів, Правила Національної системи масових електронних платежів та Програма розвитку Національної системи масових електронних платежів на 2006 - 2008 роки . До основних завдань Програми належать:

-збільшення частки безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток, які найбільш повно відповідають вимогам безпеки (смарт-картки), у загальному обсязі операцій, що здійснюються з використанням платіжних карток в Україні;

-досягнення за кількісними та якісними показниками роботи НСМЕП рівня платіжної системи загальнодержавного значення;

-зменшення суспільних витрат на підтримку готівкового грошового обігу шляхом впровадження масових безготівкових розрахунків населення у сфері торгівлі та послуг в Україні.

Сьогодні практично усіма обласними державними адміністраціями визначено перелік адміністративних послуг, однак із них одиниці реалізуються в електронному режимі.

2.2. Правові проблеми системи надання адміністративних послуг в Україні

Адміністративні послуги є однією з сфер у взаємовідносинах «громадянин-держава», «юридична особа – держава». Платники податків очікують від субʼєкта надання адміністративних послуг не лише здійснення владних повноважень для набуття, зміни чи припинення своїх прав та обовʼязків, а й відповідну якість.

Сучасна вітчизняна організація надання адміністративних послуг з погляду зручності для приватних осіб характеризується багатьма недоліками об’єктивного та суб’єктивного характеру. Окремі вади мають легітимізований характер, тобто є законними з погляду законодавства:

1) адміністративні органи розпорошені територіально, тож їх відвідування вимагає від приватної особи витрачання значних зусиль та ресурсів;

2) у більшості органів встановлено обмеження щодо днів та годин прийому громадян, причому далеко не завжди з урахуванням критерію зручності для приватних осіб;

3) відсутня достатня інформація про порядок отримання послуг;

4) строки, встановлені для надання деяких послуг, є необґрунтовано тривалими;

5) наявне суперечливе правове регулювання, особливо локального рівня, та неналежне правове регулювання процедурних питань;

6) поширене фактичне примушування приватних осіб до отримання супутніх платних послуг (на зразок ксерокопіювання, консультування тощо), сплати "благодійних" внесків, оформлення відносин через "договори" [26, с. 184].

Головним недоліком суб’єктивного характеру є ставлення до приватної особи як до прохача, орієнтація не на сприяння в задоволенні запиту особи, а на формальне дотримання правил. Тому найважливішим завданням реформи та впровадження доктрини послуг є саме зміна ставлення влади до особи.

Переважна більшість незручностей створюється власне адміністративними органами, оскільки неналежно виконуються вимоги законодавства. Серед найпоширеніших типових порушень законодавства про надання адміністративних послуг є:

1) вимагання документів, не передбачених законодавством, або у формі, не передбаченій законодавством (наприклад нотаріально посвідчених копій документів);

2) порушення строків надання окремих видів послуг [28, с. 544].

Серйозною проблемою у наданні адміністративних послуг можна назвати суперечливість правового регулювання. І якщо на рівні централізованого регулювання ще можна розібратися в ієрархії правових джерел, то на рівні локального регулювання ситуація особливо складна. Місцева влада часто приймає нові акти, не скасовуючи попередніх. При цьому відсутні можливості системат изованого доступу до більшості нормативних документів в органах місцевого самоврядування. Не приділяється належна увага питанням процедури. Порядок надання деяких послуг встановлено самим органом для себе, що є неприпустимим. Часто місцева влада залишає за собою такі повноваження, які вже в принципі перестали існувати.

Дані опитування Фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва та Київським інститутом соціології у 10 містах України свідчать, що незважаючи на законодавчі та технологічні зміни у процесі надання адміністративних послуг їх якість залишається низькою. Так, респонденти оцінюють якість надання адміністративних послуг (видача різноманітних дозволів,довідок, паспортів, посвідчень, призначення допомоги та ін.) на 3,9 бала за 5-бальною шкалою. Більшість населення (67%) нічого не знає про діяльність місцевої або державної влади з надання адміністративних послуг.

Про створення центрів надання адміністративних послуг знають лише 8% опитаних, про спрощення процедур надання окремих адміністративних послуг -12%, про створення офіційних веб-ресурсів, що стосуються адміністративних послуг – 4%. А це безпосередньо впливає на якість та умови життя громадян України.

Питання оплати адміністративних послуг створює проблеми насамперед споживачам послуг (громадянам та бізнесу). Ідеться, зокрема, про здебільшого надмірні фактичні розміри плати за адміністративні послуги, а також ускладнення процедури їх отримання (через «подрібнення» однієї послуги на кілька окремих платних послуг). Споживачі послуг, як правило, не знають юридичних підстав, на яких збирається плата. Зручного й прозорого доступу до актів, що затверджують порядок та розмір плати за адміністративні послуги, немає, особливо якщо йдеться про акти центральних органів виконавчої влади, інші підзаконні акти чи рішення суб’єктів господарювання.

Оскільки споживач може не розуміти, яка сума коштів і за надання якої послуги ним має сплачуватися, працівники суб’єктів надання послуг мають можливість вводити в оману громадян щодо порядку та розмірів оплати. Особливо це поширено щодо «платних послуг» відповідно до «переліків», затверджених Кабінетом Міністрів України. Тож на практиці часто повна плата за адміністративні послуги де-факто перевищує офіційно встановлену у рази (наприклад, за закордонний паспорт громадяни сплачують різних платежів на суму понад 500 грн замість законних 170 грн державного мита).

Концентрація господарських послуг в руках органів виконавчої влади чи підпорядкованих їм підприємств також є негативом, оскільки такий монополізм публічної адміністрації (і її структур) використовується для «заробляння» за рахунок громадян. Наприклад, у 2005–2006 роках водіїв фактично зобов’язували придбавати пластикові тримачі для талонів техогляду. Громадяни змушені були їх купувати за 11 грн при собівартості 90 копійок. Те ж саме стосується структур, які виготовляли паспорти, номерні знаки тощо. Наприклад, лише за згадані тримачі було стягнуто з громадян понад 18 млн грн. А вартість ряду послуг санітарно-епідеміологічної служби протягом 2014 року зросла в 10 і більше разів, і рентабельність платних послуг санітарно-епідеміологічної служби у деяких регіонах складала понад 1000 процентів.[5]

Часто трапляються випадки, коли навіть законодавчо встановлені розміри плати за адміністративні послуги є непропорційними до тих затрат часових та трудових ресурсів, які витрачаються на надання конкретної адміністративної послуги. Наприклад, у Декреті Кабінету Міністрів України «Про державне мито» передбачається, що за видачу паспорта громадянина України справляється плата в розмірі одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян, тоді як за видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон – десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Хоча очевидно, що затрати органу влади на надання цих двох однопорядкових послуг не відрізняються у десять разів.

На вищезазначеному прикладі також чітко прослідковуємо те, що плата за надання адміністративних послуг часто встановлюється з метою отримання додаткових публічних доходів. При цьому даний підхід нерідко застосовується до адміністративних послуг, які є життєво необхідними для громадян й отримання яких не пов’язане з економічною діяльністю.

Нині в кращому випадку певним орієнтиром для встановлення ціни послуг є собівартість їх надання. Проте при визначенні розмірів адміністративного збору потрібно враховувати ще й інші критерії, а не лише собівартість. Адже, наприклад, деякі послуги надаються здебільшого неповнолітнім особам, які не мають власних доходів (як-от видача паспортів).

Надмірність плати за адміністративні послуги породжується також тим, що часто суб’єкти їх надання встановлюють розміри плати за надання адміністративних послуг самі для себе. Крім того, у процесі отримання адміністративної послуги споживачам нерідко у «добровільно-примусовому» порядку нав’язують послуги господарського характеру (ламінування документів, копіювання тощо). Також беруться кошти за дії, які повинні взагалі виконуватися безплатно (надання бланків документів, консультаційної допомоги тощо). Наприклад, спільним наказом МВС, Мінфіну та Мінекономіки «Про затвердження Розмірів плати за надання послуг органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Порядку їх справляння» від 05.10.2007 № 369/1105/336 передбачається оплата надання консультаційної допомоги, довідкових та інформаційних матеріалів з питань реєстраційно-екзаменаційної діяльності МВС із розрахунку 23 гривні за одну годину консультації або за один комплект довідково-інформаційних матеріалів, а за надання консультацій та матеріалів щодо оформлення документів з питань дозвільної системи – 9 гривень. Нерідко на практиці такі послуги фактично і не надаються конкретному споживачеві, а ці норми лише використовуються для легального отримання коштів.

Разом із тим розмір плати за адміністративні послуги буває надмірним і в тому разі, коли плата справляється за надання адміністративних послуг у відсотковому відношенні до кошторисної вартості об'єкта. І в цій частині зміни в законодавстві (постанова КМУ №915 від 11.10.2010) про заборону справляння плати за надання адміністративних послуг у відсотковому відношенні до кошторисної вартості об'єкта – ще потребують належної імплементації та виконання.

Вітчизняному законодавцю також притаманно встановлювати навмисно завищені розміри плати за виготовлення адміністративних актів, які були втрачені, знищені або пошкоджені. Але ж насправді встановлення такої плати межує із стягненням штрафу. Наприклад, відповідно до згаданого спільного наказу МВС, Мінфіну та Мінекономіки від 05.10.2007 № 369/1105/336 повторна видача окремих дозвільних документів замість утрачених – розраховується з коефіцієнтом п’ять до вартості визначених послуг.

Попри досягнення у реформуванні сфери адміністративних послуг залишаються невиконаними низка завдань:

1) не завершено формування мережі центрів надання адміністративних послуг[11]. Станом на кінець жовтня 2015 р. відкрито половину з запланованої кількості центрів[12]. При цьому розбудова мережі здійснюється нерівномірно: найбільша кількість створених центрів у Рівненській (45), Дніпропетровській (35), Полтавській (26), Сумській (25), Харківський (24), Волинській (20) областях, найменша – у Вінницькій (4), Житомирській (3), Львівській (3), Хмельницькій (3) областях та в місті Севастополь (1)[13]. Таким чином не забезпечуються рівні умови надання адміністративних послуг для мешканців усіх регіонів України;

2) не забезпечено надання гарантованого переліку найбільш запитуваних громадянами і бізнесом послуг у центрах надання адміністративних послуг. Наразі переважна більшість найбільш популярних послуг (наприклад, послуги з оформлення землі, дозвільних документів у сфері будівництва та реєстрації нерухомості, оформлення документів, що посвідчують особу) знаходяться у компетенції органів виконавчої влади і не надаються через центри надання адміністративних послуг. Перелік адміністративних послуг органів виконавчої влади, які повинні надаватись через центри надання адміністративних послуг, й досі не затверджено[14];

3) не прийнято низку законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, необхідних для повної реалізації положень Закону України «Про адміністративні послуги». Зокрема, не ухвалено закон про плату за надання адміністративних послуг (адміністративний збір) та Адміністративно-процедурний кодекс, необхідні для остаточного врегулювання питань оплати адміністративних послуг та процедури їх надання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування населенню та бізнесу[15]. Також не всі законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, згідно яких органи виконавчої влади надають адміністративні послуги, приведені у відповідність до вимог Закону України «Про адміністративні послуги». Наразі 20 з 31 центральних органів виконавчої влади, які надають адміністративні послуги і потребують приведення нормативно-правових актів, згідно яких надаються адміністративні послуги, у відповідність до вимог Закону України «Про адміністративні послуги», підготовили такі законопроекти[16]. 

Актуальними проблемами нинішнього етапу реформування сфери адміністративних послуг також залишаються:

- неефективна робота та неналежна якість надання адміністративних послуг у низці утворених центрів надання адміністративних послуг. На думку громадських експертів, на сьогодні робота центрів надання адміністративних послуг ефективно налагоджена лише у містах Вінниці, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Кіровограді, Луганську, Луцьку, Харкові, Черкасах, Хмельницькому. Решта центрів надання адміністративних послуг перебувають на початковому етапі діяльності.[17] Робота низки утворених центрів надання адміністративних послуг не відповідає вимогам Закону України «Про адміністративні послуги»[18]. Зокрема, у центрах Вінницької, Волинської, Донецької, Сумської, Харківської, Хмельницької області не дотримано вимог статті 12 Закону щодо прийому часу прийому суб’єктів звернень. Деякі центри не створили офіційні веб-сайти[19]. У низці областей України (Волинській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Львівській, Рівненській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій, АР Крим) дозвільні центри[20]] не є організаційною складовою утворюваних центрів надання адміністративних послуг[21]].

 Згідно результатів соціологічного дослідження, нині лише 12 % громадян оцінюють якість надання адміністративних послуг як добру. 33 % респондентів дали задовільну оцінку, 32 % – погану. Найбільше позитивних оцінок якості адміністративних послуг були виставлені у Західному регіоні (18 %), негативних – у Південному (37 %). Серед міст України найвищу оцінку якості надання адміністративних послуг отримали центри надання адміністративних послуг Харкова та Черкас (4,58 та 4,56 балу з 5 можливих), найнижчу – центри Миколаєва (2,87 балу) та Полтави (2,46 балу)[22].

Результати опитування відвідувачів центрів надання адміністративних послуг показали, що найбільш негативними  елементами при наданні адміністративних послуг нині є наявність черг та недостатність консультувань з питань надання адміністративних послуг. Респонденти також звернули увагу на те, що іноді в центрах від них вимагали додаткові, не передбачені законодавством документи для надання адміністративної послуги та пропонували самостійно погоджувати документи в інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування[23].

 - Низький рівень поінформованості населення з питань надання адміністративних послуг. Згідно результатів соціологічного дослідження, переважна більшість українців (67 %) нічого не знає про діяльність місцевої або державної влади з надання адміністративних послуг. Про створення центрів надання адміністративних послуг знають лише 8 % опитаних, про спрощення процедур надання окремих адміністративних послуг – 12 %, про створення офіційних веб-ресурсів, що стосуються адміністративних послуг – 4 %[24].

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ

3.1. Вдосконалення правового регулювання надання адміністративних послуг

Як показала практика сфера надання адміністративних послуг є досить недосконалою та незручною з огляду на критику з боку користувачів. Тому влада проводить заходи організаційного та нормативно-правового характеру з метою реформування правового регулювання надання адміністративних послуг. Серед заходів, які сприяли спрощенню доступу громадян до адміністративних послуг, підвищенню зручності їх отримання, поліпшенню якості адміністративних послуг, слід відзначити наступні.

 Основним реформуючим законодавчим актом у сфері надання адміністративних послуг  став Закон України «Про адміністративні послуги», який набрав чинності 7 жовтня 2012 року. Положення зазначеного Закону спрямовані на законодавче визначення загальних принципів реформування системи адміністративних послуг та засад подальшого її функціонування.

Так, Законом України «Про адміністративні послуги»:- визначено термін «адміністративна послуга» (стаття 1 Закону);- встановлено чіткі вимоги до інформування особи про адміністративні послуги (статті 6 та 8 Закону);- встановлено пряму заборону вимагати від суб”єкта звернення документи або інформацію для надання адміністративної послуги, не передбачені законом (частини шоста та сьома статті 9 Закону), а також документи або інформацію, що перебувають у володінні суб’єкта надання адміністративних послуг або у володінні державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ або організацій, - врегульовано питання строків надання адміністративних послуг (стаття 10 Закону);- передбачено, що плата за надання адміністративної послуги (адміністративний збір) вноситься суб’єктом звернення одноразово за весь комплекс дій та рішень суб’єкта надання адміністративних послуг, необхідних для отримання адміністративної послуги (включаючи вартість бланків, експертиз, здійснюваних суб'єктом надання адміністративної послуги, отримання витягів з реєстрів тощо) - передбачено утворення центрів надання адміністративних послуг (стаття 12 Закону);- встановлено заборону надання інших платних послуг органами влади (ксерокопіювання, консультування тощо), крім адміністративних, делегування суб’єктам господарювання повноважень із надання адміністративних послуг; - передбачено можливість надання адміністративних послуг в електронній формі та доступу суб’єктів звернення до інформації про адміністративні послуги з використанням мережі Інтернет (стаття 17 Закону);- передбачено затвердження вичерпного переліку адміністративних послуг на законодавчому рівні.

Наведені положення Закону дозволять забезпечити вирішення низки проблем, зокрема:

1. Затвердження вичерпного переліку адміністративних послуг, на етапі його формування, дозволить мінімізувати перелік (номенклатуру) адміністративних послуг і залишити лише ті, які є справді важливими для публічних інтересів.  2.  Реалізація положень Закону щодо утворення центрів надання адміністративних послуг дозволить максимально децентралізувати надання адміністративних послуг. Це наблизить надання адміністративних послуг до споживачів, що не тільки зручно для останніх, а й сприятиме більш точному. Крім цього, перевагами центрів надання адміністративних послуг є те, що: а) в цій установі особа може отримати всі або майже всі адміністративні послуги, які надаються в даній адміністративно-територіальній одиниці; б) прийом приватних осіб ведеться протягом усього робочого дня і навіть у суботу; в) тут же розташовані відділення банку, і особа може на місці оплатити послуги.   3. Статтею 5 Закону передбачено встановлення виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг: підстав для одержання адміністративної послуги; суб’єкта надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги; переліку та вимог до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги;  платності або безоплатності надання адміністративної послуги; граничного строку надання адміністративної послуги; переліку підстав для відмови у наданні адміністративної послуги. Зазначені положення в комплексі з нормами частин шостої та сьомої статті 9 Закону дозволять на законодавчому рівні детально регламентувати основні вимоги до процедури надання адміністративних послуг, зменшити до необхідного мінімуму кількість документів, які зобов’язана подавати особа, а все спілкування (збирання довідок, погодження тощо) здійснювати всередині влади. Правова визначеність у процедурних питаннях зменшить можливості для зловживань і гарантує правову захищеність приватним особам.    На сьогодні Урядом України здійснюється низка кроків, спрямованих на реалізацію положень Закону України «Про адміністративні послуги»,  удосконалення порядку їх надання.    Так, заінтересованими центральними органами виконавчої влади здійснюється:  - підготовка проекту Закону України про перелік адміністративних послуг та плату (адміністративний збір) за їх надання;  - внесення змін до законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про адміністративні послуги»;  - розроблення державної цільової програми створення та функціонування інформаційної системи надання адміністративних послуг на період до 2017 року, що передбачить, зокрема, заходи зі створення та забезпечення функціонування системи електронної міжвідомчої взаємодії, Єдиного державного порталу адміністративних послуг, системи інформаційної підтримки надання адміністративних послуг (цілодобова Урядова телефонна довідка);  - розроблення переліку адміністративних послуг органів виконавчої влади, які надаються через центри надання адміністративних послуг.   Таким чином, положення Закону дозволять вибудувати таку система надання адміністративних послуг, за якої кожен їх споживач не тільки знає, а й має можливість реально вимагати той рівень і ту якість послуг, які йому зобов’язані надати конкретні органи влади.

 Розбудова мережі центрів надання адміністративних послуг, які працюють за принципом «єдиного вікна».  У 2015 р. кількість центрів надання адміністративних послуг зросла втричі[2]. Наразі такі центри створені й функціонують в усіх областях України, що дозволило підвищити зручність і доступність одержання громадськістю адміністративних послуг в регіонах.

 Реалізація проекту «Адміністративні послуги: спрощений доступ через пошту». Проект, який надає можливість для громадян за принципом «єдиного вікна» отримати низку адміністративних послуг через відділення поштового зв'язку. Протягом року значно збільшилась кількість відділень Укрпошти, де можна отримати адміністративні послуги, розширився спектр цих послуг[3]. Упровадження проекту дозволило наблизити надання адміністративних послуг до людей, зробити їх отримання більш зручним.

 Успішне впровадження низки пілотних проектів з реформування сфери адміністративних послуг на місцевому рівні. З точки зору забезпечення доступності й зручності отримання послуг для суб’єктів звернення варто відзначити пілотний проект зі створення центрів адміністративних послуг «Прозорий офіс» в місті Вінниця. У «Прозорому офісі» інтегровано надання дозволів, адміністративних послуг, а також соціальних послуг та безоплатних консультацій з правових питань[4], у тому числі з питань отримання послуг, що надаються в Центрі. 

 У контексті запровадження механізму надання адміністративних послуг в електронній формі слід відзначити пілотний проект «Регіональний віртуальний офіс електронних адміністративних послуг», якій діє у Дніпропетровській області[5]. Нині через «Віртуальний офіс» підприємцям надається 1466 видів дозвільних документів[6]. Вся необхідна інформація щодо їх отримання доступна в он-лайн режимі. Про хід розгляду справи підприємців інформують через Інтернет та SMS-повідомлення. Вони також можуть скористатися консультацією адміністраторів дозвільних центрів в он-лайн режимі.

 Спеціальні веб-ресурси з питань адміністративних послуг також впроваджено Волинською облдержадміністрацією, Київською міськдержадміністрацією, Луцькою міськрадою [7].

Запровадження постійного моніторингу виконання органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування вимог Закону України «Про адміністративні послуги»[8] стало важливим кроком у напрямі посилення контролю за якістю надання адміністративних послуг населенню.  

 Реалізація заходів з інформування громадськості з питань надання адміністративних послуг. Окрім роз’яснення у ЗМІ основних положень Закону України «Про адміністративні послуги», підвищенню рівня обізнаності населення щодо порядку надання адміністративних послуг сприяло впровадження ініціативи «Публічні бібліотеки – мости до електронного урядування»[9]. У 2013 р. на виконання ініціативи було реалізовано 25 обласних проектів залучення населення до вивчення й використання електронних послуг й інструментів електронного урядування. У рамках реалізації проектів місцевими громадськими організаціями спільно із обласними універсальними науковими бібліотеками було проведено тренінги з електронних послуг для різних груп населення, а також інформаційні кампанії, які популяризують користування ними серед мешканців області.

Проаналізувавши розвиток та функціонування інституту адміністративних послуг органів виконавчої можна дійти висновку, що надання сервісно-публічних послуг органами внутрішніх справ потребує подальшого вдосконалення, навіть незважаючи на те, що наразі вже зроблено рішучі кроки на шляху до побудови ефективної моделі адміністративних послуг.

Хоча раніше серед учених точилася гостра полеміка з приводу того, чи можуть сервісно-публічні послуги органів виконавчої влади вважатися окремим інститутом, на сучасному етапі більшість із них дає стверджувальну відповідь на це запитання.

Ураховуючи той факт, що інститут права є системою порівняно відокремлених і пов’язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу громадських відносин, а також те, що основною метою інститутів, які існують у рамках адміністративного права, вважається забезпечення суцільного, порівняно завершеного правового регулювання, інтенсивне правниче вивчення сфери адміністративних послуг і практичне оновлення нормативної бази та порядку їх надання сприяли становленню нового, незалежного інституту адміністративного права.

Слушною є позиція С. Дембицької, яка зазначає, що введення в правовий обіг поняття «адміністративні послуги» спрямоване не так на впровадження окремого виду адміністративно-правових відносин між людиною і державою, як на переосмислення взаємовідносин між державними органами і громадянами, бо сутність цього поняття полягає у «службі держави інтересам людини», до того ж основним у цьому контексті виступає принцип верховенства права.

Природа змін полягає в тому, щоб місце домінуючої в минулому ідеології «панування» держави над людиною посіла програма «служіння» держави інтересам людини [5].

Уже зроблено перші кроки щодо вдосконалення інституту адміністративних послуг, які надаються органами виконавчої влади. Яскравим прикладом цього є функціонування Центру адміністративних послуг у Дніпропетровську, який, на думку експертів, найкращий в Україні. Протягом першого року роботи сервісно-публічні послуги було надано майже 130 тисячам фізичних та юридичних осіб. Але пріоритетом вважається не кількість громадян, які отримали адміністративні послуги, а якість цих послуг. Так, 14 червня 2013 року, відвідавши Дніпропетровський центр адміністративних послуг, представники німецької делегації високо оцінили якість, оперативність та доступність сервісно-публічних послуг, що надаються цією установою.

Окрім того, в найближчому майбутньому завдяки фінансуванню з державного бюджету (виділено близько 20 млн. грн.) планується  побудова навчально-тренінгових установ, у структурі яких функціонуватимуть єдиний паспортний відділ та навчально-методичний центр. Такі осередки (що з’являться в Дніпропетровську, Києві та Кіровограді) забезпечуватимуть проведення тренінгів для суб’єктів господарювання, навчання майбутніх працівників, а також підвищення кваліфікації кадрів, які вже працюють у регіональних центрах адміністративних послуг на території України.

Наразі в центри адміністративних послуг нашої держави громадяни звертаються по надання більш як 200 видів різноманітних послуг [16]. Ураховуючи даний показник, можна виокремити проблему необґрунтованого перевищення кількості сервісно-публічних послуг, котрі повинні надаватися органами виконавчої влади [8, с. 30]. Відтак доцільним вбачається, по-перше, проведення аналізу всіх існуючих адміністративних послуг, а, по-друге, – об’єднання тотожних за змістом сервісно-публічних послуг. Можна припустити, що це сприятиме скороченню їхньої кількості вдвічі.

Отже, виокремлюється інший проблемний аспект розвитку інституту адміністративних послуг в Україні: вже на початок 2014 року заплановано створення 650 центрів надання адміністративних послуг, хоча сьогодні функціонують лише 110 таких установ [14]. Заснування ушестеро більшої кількості інституцій протягом мінімального проміжку часу є практично неможливим, однак, зважаючи на віддаленість деяких населених пунктів від обласних центрів, виконання цього завдання має значне суспільне значення.

За даними соціологічних опитувань, суб’єкти (фізичні або юридичні особи), які відповідно до ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги» [1] звертаються до спеціалізованих центрів по такі послуги, задоволені високою якістю обслуговування та професіоналізмом працівників цих установ.

Слушним також є твердження В. Бесчастного, що рівень використання сучасних інформаційних технологій у сфері надання адміністративних послуг залишається недостатнім. З цієї причини актуальності набуває включення до механізму надання адміністративних послуг інформаційно-комунікаційної складової, котра давала б суб’єкту звернення змогу отримувати необхідний пакет послуг у режимі on-line.

Хоча наразі спостерігається зростання популярності застосування інформаційних технологій у сфері надання адміністративних послуг органами внутрішніх справ України, у багатьох розвинених країнах Заходу активно застосовуються явочно-нормативні процедури забезпечення громадян реєстраційними адміністративними послугами.

Тому вдосконалення інформаційно-комунікаційних технологій, задіяних у роботі механізмів надання адміністративних послуг органами виконавчої влади (зокрема, органами внутрішніх справ) щодо забезпечення громадян реєстраційними послугами, є важливим науково-технічним напрямом розвитку нашої країни [3].

Світова практика надання адміністративних послуг бере за основу оцінку їхньої якості, надану безпосередньо споживачем. Орієнтація на думку суб’єкта звернення, пріоритет забезпечення прав особи, яка отримує адміністративні послуги, набули ключового значення ще у 1980-90-х роках після запровадження критерію оцінювання інституту функціонування адміністративних послуг (зокрема, у Великій Британії, США, Канаді, Швеції, Фінляндії).

З другого боку, можна погодитися з думкою О. Кузьменка, який, наголошуючи на першочерговості реформування сучасної правової системи на користь людини та громадянина, вважає, що запроваджений в українському правовому просторі інститут адміністративних послуг є занадто розгалуженим (наприклад, тільки реєстраційні провадження регламентовані понад 750 нормативно-правовими актами, котрі виокремлюють більш як десять груп об’єктів державної реєстрації).

Тому неоднозначною видається потреба запровадження іноземного досвіду в сфері, де вже використовується визначена, але не впорядкована процедура діяльності публічних органів, яка, в принципі, може бути вдосконалена та приведена у відповідність до європейських стандартів, а не ігноруватися, як неіснуюча й застаріла [7].

Як слушно зазначає Ю. Даньшина, може бути забезпечене на основі досвіду Великої Британії, на території котрої функціонує програма «Модернізація уряду». Остання містить переліки відповідальних службовців, до яких особа може звернутися в разі надання неналежної сервісно-публічної послуги, і конкретних якостей адміністративних послуг [4].

Проте учені – фахівці з адміністративного права наголошують на першочерговості співпраці між країнами Європейського Союзу; крім того, має враховуватися не лише досвід конкретної країни, а й напрацювання в галузі надання сервісно-публічних послуг у кожному районі та області. Тобто вивчення сфери адміністративних послуг, поза сумнівом, повинно мати регіональний характер [6].

Використанню зарубіжного досвіду в сфері надання адміністративних послуг має передувати впорядкування вітчизняної нормативно-правової бази та практичних напрацювань діючих у державі установ, що сприятиме визначенню реального стану цього інституту.

В експертному середовищі вважають, що монополізм у наданні адміністративних послуг є одним із ризиків зростання рівня корумпованості цієї сфери, адже в такий спосіб перебираються повноваження, найчастіше закріплені за єдиним, чітко визначеним органом публічної адміністрації. Окрім цього, такий монополізм має ще й територіальний характер: приватна особа може звернутися по отримання послуги виключно до органу, розташованого на території визначеної адміністративної одиниці, як правило, – за місцем проживання фізичної чи місцем знаходження юридичної особи. Хоча згадуваний Закон України «Про адміністративні послуги» серед головних принципів їх надання визначає доступність та зручність отримання послуг для фізичних та юридичних осіб, що, по суті, має передбачати децентралізацію цього механізму [9].

У частині забезпечення двох невід’ємних аспектів надання адміністративних послуг – їхньої доступності та якості – Україна, без сумніву, досягла вагомих успіхів завдяки створенню установ забезпечення такими послугами в кожному обласному центрі та пріоритету думки суб’єкта звернення під час оцінювання наданих йому послуг.

Нині центри надання адміністративних послуг міст України практично не розробляють критеріїв їхньої якості, хоча останні досить вичерпно досліджені в роботах вітчизняних учених у галузі адміністративного права. Тобто результати теоретичних напрацювань de facto залишаються неапробованими, що, відповідно, також потребує реформування.

Упровадження критеріїв якості має наблизити Україну до європейських стандартів забезпечення осіб сервісно-публічними послугами та переорієнтувати цей інститут на гарантування прав і свобод людини та громадянина.

Згідно з положеннями Європейської хартії, підписаної в Парижі на Європейському з’їзді якості у 1998 році:

– якість – це мета досконалості організації (якщо остання є конкурентоспроможною, то вона повністю виправдовуватиме очікування клієнтів). У такому разі якість постає методологією та способом активної участі персоналу, відповідального за надання адміністративних послуг, адже підвищення мотивації та відданості своїй професії лише сприяє забезпеченню споживачів якісними послугами;

– якість є безсумнівним виміром ефективності, а завдяки скороченню витрат, використанню творчих можливостей, заохоченню ініціативи працівників – рушійною силою підвищення конкурентоспроможності та зайнятості.

Управління якістю є застосуванням тих чинників, які найістотніше впливають на рівень наданих послуг. Наразі національні й міжнародні організації розробили та ефективно використовують уже традиційні моделі підвищення якості адміністративних послуг, приміром, «Модель відмінності», запропоновану Європейською фундацією менеджменту якості (EFQM), та інші [13, с. 11–12].

Система оцінювання адміністративних послуг, уключаючи ті, що надаються органами внутрішніх справ України, повинна будуватися з урахуванням специфіки кожного населеного пункту, адже існування останньої є важливим джерелом удосконалення механізму забезпечення такими послугами.

З-поміж проблем галузі суттєвою вважається наявність прогалин у законодавчому закріпленні процесуального отримання адміністративних послуг. Не раз наголошувалося на необхідності ухвалення та набрання законної сили Адміністративно-процедурним кодексом України [11], який повністю відобразив би базові рекомендації Ради Європи у сфері надання адміністративних послуг.

У будь-якому разі Адміністративно-процедурний кодекс України має стати основоположним законодавчим актом, котрий регулюватиме порядок надання сервісно-публічних послуг. Визначення порядку надання окремих послуг повинно міститися у спеціальних законах, котрі прописували б: процедуру дотримання загальних принципів надання адміністративних послуг; механізм збереження цілісності кожної адміністративної послуги; принципи недопущення запровадження необґрунтованих послуг, перекладання обов’язків адміністративних органів на приватних осіб чи висунення до них додаткових вимог [2, с. 462].

Тобто набуття законної сили Адміністративно-процедурним кодексом  розв’яже проблеми нормативного закріплення надання адміністративних послуг в Україні та спірні питання щодо якісного забезпечення громадян сервісно-публічними послугами. Проте первинно має бути здійснено реформування механізму надання адміністративних послуг у системі Міністерства внутрішніх справ України, що, безперечно, сприятиме підвищенню авторитету працівників органів внутрішніх справ.

Проект Плану заходів з формування позитивного іміджу ОВС України на 2013–2014 роки [12] містить спеціальний розділ «Підвищення соціальної орієнтованості діяльності ОВС, подолання негативних явищ у роботі, зміцнення взаємодії із громадськістю», у якому, на думку автора, серед головних пріоритетів має бути таке завдання:

«Удосконалювати процес надання адміністративних послуг органами внутрішніх справ, оптимізувати законодавчу базу регулювання цього інституту, враховуючи відомчу специфіку підрозділів ОВС, які надають адміністративні послуги».

Недослідженим повною мірою залишається й формування статистики адміністративних послуг у системі органів внутрішніх справ. О. Поляк та Т. Старчинська слушно наголошують, що цілковита відсутність в Україні комплексного підходу до статистичного вивчення надання адміністративних послуг не сприяє забезпеченню належного переходу до створення системи національних рахунків відповідно до наявних стандартів.

Проблематичність цього питання, на думку вчених, полягає в тому, що:

– минув порівняно незначний проміжок часу з того моменту, коли адміністративні послуги в межах статистичних досліджень почали виокремлювати в окремий інститут (перша загальна класифікація послуг з’явилася в 1967 році й не охоплювала всіх видів економічної діяльності);

– відсутній систематичний аналіз процесів розширення кола суб’єктів надання сервісно-публічних послуг;

– не проводяться дослідження у сфері формування статистики адміністративних послуг, хоча в цьому є неабияка потреба [10].

Тож, використовуючи один із емпіричних методів наукового дослідження – опитування, котре, до того ж, є найпоширенішим способом збирання інформації (бо його результати не містяться в документальних джерелах, а також не доступні для прямого спостереження, даючи змогу ефективніше дослідити обрану проблематику [14, с. 30–31]), було проведено анкетування співробітників Дебальцівського МВ ГУМВС України в Донецькій області, учасниками котрого стали 56 працівників різних структурних підрозділів райвідділу. Поставлені запитання було сфокусовано на визначенні дієвості чинних нормативно-правових актів, а також на проблемах, які можуть стосуватися громадян у сфері надання/отримання адміністративних послуг органами внутрішніх справ.

Аналіз результатів проведеного опитування свідчить про необхідність зосередження уваги на цій проблемі, а отримані відповіді респондентів (більш як 50%) – про доцільність подальшої трансформації системи надання адміністративних послуг органами внутрішніх справ України (див. діаграму).

Окрім того, відповіді респондентів указують на те, що наразі особливої уваги потребують забезпечення реального функціонування нормативно-правових актів у сфері надання адміністративних послуг та подальша розробка останніх (із урахуванням специфіки підрозділів внутрішніх справ, що надають адміністративні послуги).

Зважаючи на те, що Закон України «Про адміністративні послуги» прийнято 6 вересня 2012 року [1], а опитування проводилося 14 березня 2014 року, результати останнього свідчать, що цей новий закон ще не усунув наявних недоліків і не сприяв формуванню думки про його результативність серед представників органів внутрішніх справ.

Отже, можна дійти такого висновку: розвиток інституту  адміністративних послуг в Україні полягає насамперед у тому, що процес розвитку механізму надання сервісно-публічних послуг органами виконавчої влади на сучасному етапі характеризується зосередженням уваги на функціонуванні центрів надання адміністративних послуг та підвищенні якості останніх. Однак розробка конкретних критеріїв якості надання сервісно-публічних послуг, зосередження достатньої уваги на проблемних аспектах забезпечення адміністративних послуг виконавчими органами України та систематизація нормативної бази в цій сфері все ще залишаються серед основних невирішених питань галузі.

3.2. Використання інформаційно-комунікаційних технологій, як засіб покращення надання адміністративних послуг

Міжнародний досвід показує, що технології електронного урядування сприяють покращенню ефективності та якості адміністративних послуг, зниженню корупції, зниженню адміністративного тягаря для громадян та бізнесу, а також посиленню демократії та конкурентоспроможності. Разом із тим, беззастережне запровадження надання адміністративних послуг виключно за допомогою ІТ-технологій не враховує існуючих в Україні реалій. Відсутність усталеної практики ведення електронного документообігу, суперечливе законодавство, недосконала судова система, відсутність захисту права власності, низький рівень довіри громадян до електронних послуг, недостатня поширеність і попит громадян на отримання послуг в електронному вигляді, високий рівень шахрайства й недієві заходи правоохоронних органів –негативні фактори, які суттєво впливають на розвиток в Україні системи надання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій. Наразі в Україні електронізація адміністративних послуг відбувається переважно за ініціативою органів влади без належної підтримки з боку громадян. Подібна ситуація вже мала місце у новітній історії України під час запровадження подання суб’єктами господарювання звітності в електронному вигляді. Вороже ставлення, недовіра суб’єктів господарювання до електронних систем, необхідність обов’язкового дублювання електронної версії паперовим варіантом, часті збої та перекладання вини за ненадходження звітності на суб’єктів господарювання створили негативне відношення, яке зараз поширюється на сферу адміністративних послуг.

Невідповідність дій органів виконавчої влади очікуванням громадськості, імітація реформи системи надання адміністративних послуг в Україні, недосконале вітчизняне законодавство – це лише частина негативних факторів, які знаходяться на поверхні.[40]

Проблема забезпечення доступу громадян до отримання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій складається з кількох аспектів: інституційних, організаційних, технічних, культурних тощо. Кожен із перелічених аспектів суттєво впливає на загальний коефіцієнт корисної дії органів влади у цьому напрямку. Відсутність комплексного підходу до розв’язання цієї проблеми унеможливлює досягнення успіху у сфері надання адміністративних послуг громадянам за допомогою ІТ-технологій.

Однією з найбільших переваг електронного урядування та надання адміністративних послуг із використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій є деперсоніфікація надання адміністративних послуг громадянам та бізнесу, що дозволяє зменшити рівень корупції в органах державної влади і має бути враховано в національному антикорупційному законодавстві. Процес надання адміністративних послуг в Україні, що передбачає міжвідомчу взаємодію або звернення громадян до декількох органів державної влади та органів місцевого самоврядування, пов’язаний зі значною втратою часу через відсутність взаємодії між відповідними відомчими інформаційними системами.

Для розв’язання цієї проблеми та налагодження ефективного механізму взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування громадянам і суб’єктам господарювання слід розширити використання електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису. Запровадження електронного документообігу та електронного цифрового підпису є обов’язковим, але недостатнім елементом розбудови інформаційного суспільства.

До основних проблем, притаманних сучасній адміністративній системі України, слід віднести:

- дублювання інформації у різних державних інформаційних системах;— безсистемний та неконтрольований процес створення баз даних;— відсутність єдиних стандартів та несумісність ресурсів, складність доступу до інформації;— відсутність єдиного механізму міжвідомчого обміну даними в електронній формі (тому відомості в державних інформаційно-аналітичних системах залишаються недоступними для інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що унеможливлює їх використання);— слабка захищеність державних реєстрів та інформації, у тому числі персональної;— високий рівень корупції у державних органах, органах місцевого самоврядування та у системі судочинства;— використання нестандартизованих, несистематизованих та неуніфікованих даних, протоколів обміну і відсутність єдиних класифікаторів, довідників, а також доступу до них;— обмеженість застосування автоматизованих систем пошуку та аналітичної обробки інформації.

Зазначені проблеми носять комплексний та міжвідомчий характер, і тому не можуть бути розв’язані на рівні окремих органів влади. Високий рівень корупції, інертність адміністративної системи, безкарність чиновників та відсутність захисту персональних даних також слід віднести до причин, що стримують упровадження складових системи електронного урядування, зокрема системи надання адміністративних послуг.

Розвиток електронного урядування потребує побудови гнучких систем, вимагає проведення скоординованих організаційно-технологічних заходів і погодження дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування в рамках єдиної державної політики. Також основою для надання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій є їх уніфікація, систематизація та стандартизація.

На жаль, на сучасному етапі не затверджено вичерпний перелік адміністративних послуг та єдині технологічні картки, відтак у різних органів влади існують різні підходи до надання адміністративних послуг. Серед найбільш поширених технологій – подрібнення однієї адміністративної послуги на декілька послуг. У такий ситуації майже неможливо «автоматизувати» процес надання адміністративних послуг. Неврахування державою цієї «дрібнички» призведе до «автоматизації хаосу» шляхом невиваженого та безсистемного запровадження електронного урядування, від якого громадяни не отримають жодних переваг, на відміну від громадян європейських країн.

В Україні розвиток інформаційного суспільства визначено одним із пріоритетів, що передбачає орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на формування інноваційної моделі розвитку високотехнологічне суспільство, в якому кожен громадянин має можливість створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися та обмінюватися ними. Це дасть змогу кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал для забезпечення особистого і суспільного розвитку та підвищення якості життя.

Однією з причин, що негативно впливає на процес запровадження системи електронного урядування в Україні, є ототожнення державними службовцями і посадовими особами місцевого самоврядування електронного урядування з простою інформатизацією існуючої системи державного управління. Проте, електронне урядування передбачає підвищення якості та доступності державних послуг для людини та громадянина, спрощення процедур та скорочення адміністративних витрат. Також електронне врядування повинне покращити якість адміністративних та управлінських процесів, забезпечити контроль за результативністю діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування з одночасним забезпеченням належного рівня інформаційної безпеки.

Систематизація адміністративних послуг з отримання документів дозвільного характеру почалася у 2005 році. Створення дозвільних центрів хоча і не стало панацеєю від усіх проблем підприємців, але дозволило суттєво спростити частину дозвільних процедур та унормувати процес отримання дозвільних документів. Завдяки послідовній роботі протягом кількох років держава забезпечила функціонування достатньо прозорої та передбачуваної системи надання адміністративних послуг (отримання документів дозвільного характеру) для суб’єктів господарської діяльності. З іншого боку залишилися громадяни, які мали отримувати адміністративні послуги, що були несистематизовані й не уніфіковані і для отримання яких не існувало єдиних вимог та вичерпних переліків документів.

Зараз типовою є ситуація, коли в межах одного міста у різних районах органи місцевого самоврядування надають різні за обсягом адміністративні послуги, а їх загальна кількість значно відрізняється від інших подібних органів влади (від 52 до 130). Така ситуація є нелогічною та свідчить про відсутність єдиного підходу до визначення адміністративної послуги, її обсягу та форми документа, в якому зафіксовано результат надання адміністративної послуги. Відтак існуючі адміністративні послуги не стандартизовані, як і дії органів влади з їх надання. Як наслідок, унеможливлюється надання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій. Адже, як відомо, електронізація адміністративних послуг можлива лише у випадку їх чіткого визначення, стандартизації та уніфікації процесу надання та форми документу, який використовується для оформлення результатів адміністративної послуги.

Громадяни, на відміну від суб’єктів господарювання, не мають вільного доступу до інформації про платність або безоплатність адміністративних послуг та терміни, протягом яких вони мають отримати адміністративну послугу. Як правило, закритість та непрозорість процесу надання адміністративних послуг призводить до стрімкого розвитку посередницьких структур, які за додаткову плату «допомагають» громадянам отримувати закордонні паспорти, різні довідки, витяги тощо.

Останнім трендом у процесі удосконалення адміністративних послуг є створення центрів надання адміністративних послуг, перевагою яких має стати усунення можливостей безпосереднього контакту заявника із суб’єктом надання адміністративної послуги. Очікується, що це також сприятиме зменшенню корупційних проявів. Використання ІТ-технологій дозволить максимізувати цей позитив.

Відповідно до чинного законодавства ЦНАПи утворюються лише у великих містах, на рівні обласних та районних центрів, а мешканці сіл, селищ та невеликих міст залишаються територіально «відрізаними» від можливості надання адміністративних послуг. Згідно зі статистичними даними, станом на 1 вересня 2013 року чисельність наявного населення України становила 45,5 млн. мешканців, з яких міське населення становило трохи більше 31 млн. (68,88%), а сільське близько 14 млн. осіб (31,12%). Єдиною можливість наблизити адміністративні послуги до цих громадян є створення можливості їх отримання за допомогою ІТ-технологій.

Надання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій не можна зводити лише до надання можливості ознайомитися із переліком документів на сайті органу влади або центру надання адміністративних послуг. Ця робота має починатися з критичного аналізу самої адміністративної послуги та процесу її надання.

Наприклад, в Україні Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (фізичної особи – підприємця) було замінено на виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Зараз Інформаційно-ресурсний центр (http://www.irc.gov.ua) надає можливість переглянути основні відомості про юридичну особу або фізичну особу – підприємця по запиту, але ця інформація не є юридично значущою. Так, для відкриття банківського рахунку необхідно засвідчити у нотаріуса підписи керівника й головного бухгалтера та зразок відбитку печатки. Правилами проведення нотаріальних дій встановлено, що для засвідчення підписів і печатки представник юридичної особи має надати витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (вартість від 57 грн.). При цьому витяг не має строку чинності і начебто його дія не обмежена у часі. Разом з тим нотаріуси наполягають на тому, що проведення нотаріальних дій можливе лише у той день коли виданий витяг. Якщо не вдалося або не встигли – слід отримувати новий витяг. У той же час, режим роботи реєстратора (видає витяги, виписки) у м. Дніпропетровську два дні на тиждень з 8 до 12 години. Таким чином постійно існують черги, а спритні «прискорювачі» без проблем можуть надати виписку у будь який день, вартість послуги від 110 до 250 грн. Хоча цілком логічним було б, щоб нотаріус самостійно робив запит або перевірку інформації, безпосередньо звернувшись до реєстру.[8]

Подібним чином організовано доступ до реєстру обтяжень та заборон на нерухоме та рухоме майно. Перед тим, як засвідчити або зареєструвати певні дії, нотаріус обов’язково надсилає запит до реєстру й отримує відповідь з унікальним кодом, який потім є доказом, що дії були вчинені належними особами або будь-які заборони відсутні. Відтак державні реєстри не виконують своєї функції, що є нелогічним.

Під час реєстрації у Міністерстві юстиції України друкованого засобу масової інформації заявник разом з іншими документами має надати засвідчену нотаріусом копію свідоцтва про державну реєстрацію або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Проте уповноважені працівники Міністерства юстиції України вимагають оригінал виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому зразок заяви про реєстрацію (перереєстрацію) друкованого засобу масової інформації (розміщений на сайті www.minjust.gov.ua) не містить усієї необхідної інформації. Це  унеможливлює підготовку документів заявником без сторонньої допомоги або без звернення за консультацією до Міністерства юстиції України. Результатом є затягування процесу реєстрації та витрачання зайвих коштів і часу на повторне подання комплекту документів або виправлення недоліків.

В Україні триває перерозподіл повноважень між центральними органами виконавчої влади. Одним із трендів цього перерозподілу є збільшення обсягів повноважень Міністерства юстиції України. Так, на користь цього центрального органу виконавчої влади від органів місцевого самоврядування було передано повноваження з реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. У той же час Міністерство внутрішніх справ України замість передачі своїх послуг до центрів надання адміністративних послуг створює власні центри для надання послуг, зокрема з реєстрації та перереєстрації транспортних засобів. Подібну тактику, шляхом утворення посередника у вигляді державного підприємства, використовує й Державна міграційна служба України, зокрема, під час надання адміністративної послуги з видачі громадянам документів для виїзду за кордон. Зараз цю адміністративну послугу надає Державне підприємство «Документ», яке окремим розпорядженням Кабінету Міністрів України було передано зі сфери управління Міністерства внутрішніх справ України до Державної міграційної служби України. Створені в містах і районах ЦНАПи позбавлені можливості надавати зазначені послуги, що користуються великим попитом у громадян.[10]

Фрагментарність системи електронного урядування в Україні, лобіювання вузьковідомчих інтересів та непослідовність упровадження призвели до несумісності частини баз даних, реєстрів тощо. Як наслідок більшість функцій та послуг, що надаються в європейських країнах за допомогою IT-технологій, в Україні так і залишаються мрією. З боку держави виглядає, що вона у своєму намаганні здійснити електронізацію адміністративних послуг значно випереджає суспільство, яке виявилося не готовим до такого стрімкого реформування системи надання адміністративних послуг. У той же час, з боку громадськості ця сама ситуація виглядає зовсім по-іншому.

На проблему використання ІТ-технологій для надання адміністративних послуг мають вплив кілька важливих факторів, що стримують електронізацію адміністративних послуг в Україні, зокрема: недостатній та нерівномірний попит з боку громадян на отримання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій; низький рівень проникнення інтернету у сільській місцевості; слабка захищеність державних електронних ресурсів; майже повна відсутність електронної комунікації між різними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; початковий етап розвитку надання послуг за допомогою ІТ-технологій; стійка традиція діловодства у паперовому вигляді; відсутність затвердженого переліку адміністративних послуг, що надаються органами влади, та форм документів, якими оформлюються результати надання адміністративних послуг; відсутність стандартизації адміністративних послуг та діяльності органів влади з їх надання;  неузгоджені та побудовані на різних технологічних рішеннях державні бази даних; недостатнє та недосконале інституційне забезпечення надання послуг за допомогою ІТ-технологій; недовіра українців до електронних документів й надання переваг паперовим документам; відсутність у громадян документу з відповідним носієм інформації, який можна використовувати для ідентифікації особи під час замовлення або отримання адміністративних або інших послуг за допомогою ІТ-технологій.

До причин, що стримують розвиток надання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій, належить нерівномірний та недостатній рівень проникнення інтернету. Наприклад, у сільській місцевості цей рівень є дуже низьким: лише 10% користувачів мешкають у селах. Проте у великих містах від 500 тис. до понад 1 млн жителів середній рівень доступу до інтернету становить 25-30%, а у містах з населенням 51-100 тис. – 47% населення. Значно кращими є показники з проникненням в Україні мобільного зв’язку – від 70-80% у Хмельницькій і Кіровоградській областях до 261% у м. Київ. Мобільний зв’язок можна розглядати як альтернативу для доступу до інтернету, однак загальний рівень проникнення мобільного інтернету в Україні все ще на низькому рівні – 21%. Загалом у 2013 р. 42% українців старше 16 років мали доступ до широкосмугового дротового інтернету вдома, при цьому середні витрати на домашній інтернет складали у середньому 82 грн. на місяць. Відтак частка витрат на доступ до домашнього інтернету перевищує 7% мінімальної заробітної плати, що також не сприяє збільшенню кількості користувачів. Цей аспект можна вважати суто технічним, який може бути розв’язаний за допомогою ринкових механізмів – збільшення конкуренції між провайдерами та відповідне збільшення охоплення інтернетом територій, у тому числі сільських.

До технічних аспектів також можна віднести неможливість ідентифікації громадянина, який звернувся за отриманням адміністративної послуги за допомогою ІТ-технологій. Показовим є приклад розв’язання подібного завдання, реалізований у системі «Приват-24», яка дозволяє використовувати для ідентифікації клієнта (після введення на відповідному сайті особистого логіну та паролю) надсилання паролю-підтвердження на мобільний телефон клієнта із подальшою його перевіркою, під час введення клієнтом сайті відповідної фінансової установи.

Більш важливим та показовим є ментальний аспект – використання інтернету для розваг та спілкування. Понад 63% вітчизняних користувачів використовують мережу лише для доступу до соціальних мереж. Значно менше інтернет використовують для перегляду та відправлення електронної пошти, завантаження музики та фільмів, пошуку інформації про продукти або послуги. Такий обсяг можна пояснити й відсутністю цікавої, оперативної та корисної інформації на державних інформаційних ресурсах, а також відсутністю доступу громадян до отримання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій.

Дана проблема охоплює майже усе українське суспільство. Найбільш зацікавленими у запровадженні системи надання адміністративних послуг за допомогою мережі інтернет є фізичні та юридичні особи, що зареєстровані або мешкають у невеликих населених пунктах (селах, селищах та невеличких містах). Зазвичай для отримання послуги їм необхідно їхати до районного або обласного центру, що значно впливає на вартість отримання адміністративної послуги. Серед фізичних та юридичних осіб також доцільно окремо виділити тих, хто вже активно користується ІТ-технологіями, та тих, хто не користується або вже не буде користуватися ІТ-технологіями  зважаючи на вікові, соціальні та інші обставини. Потреби зазначених категорій необхідно чітко усвідомлювати та ураховувати при запровадженні тотальної електронізації адміністративних послуг.

Юридичні особи та фізичні особи – підприємці мають майже 8 річний досвід отримання документів дозвільного характеру за системою «єдиного вікна». За весь час існування єдиних дозвільних центрів (ЄДЦ) в Україні запроваджено лише кілька пілотних проектів з надання підприємцям послуг за допомогою ІТ-технологій. Однак недосконале інституційне забезпечення не дозволяє надавати за допомогою ІТ-технологій найбільш затребувані послуги. На даний час за допомогою ІТ-технологій можна лише подавати заявки на отримання кількох дозвільних документів (декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об’єкту до експлуатації, декларації про початок виконання підготовчих робіт, декларації про відповідність матеріально-технічної бази).

Варто ураховувати, що зараз перехід на 100% надання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій призведе до значних проблем. Достатньо багато людей, які не звикли до електронних сервісів, мають певні застереження і не готові відмовитися від традиційного документообігу. Більшість аргументів прихильників ІТ-технологій конфліктують з аргументами їхніх противників. Зокрема, наводяться факти недосконалості систем захисту баз даних, технічної неможливості об’єднання різних державних електронних ресурсів, високий рівень корупції, відсутність захисту прав власності тощо. Таким чином, з метою урахування потреб різних груп впливу слід забезпечити паралельне функціонування електронної та паперової (традиційної) форм звернення та надання адміністративних послуг. Не обґрунтованою є відмова від будь-якого з наведених варіантів у перехідний період. З часом прихильників паперової форми значно поменшає, але це відбудеться природно. Саме тому не варто вводити жорсткі обмеження, зокрема, запровадження обов’язкового переходу на 100% надання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій. Значна частина населення України, особливо старшої вікової групи, психологічно не готові відмовитися від паперових документів. З іншого боку, ІТ-технології дозволяють зберігати час, гроші та інші ресурси, що позитивно сприймається молоддю, яка стане основним споживачем адміністративних послуг, що надаються за допомогою ІТ-технологій.

Відсутність необхідної нормативно-правової та нормативно-технічної бази, зокрема щодо надання адміністративних послуг в електронній формі, а також єдиних стандартів, протоколів і регламентів взаємодії суб’єктів електронного урядування, невідповідність їх міжнародним стандартам, відсутність або неналежне функціонування єдиної загальнодержавної системи електронного документообігу унеможливлять створення єдиного реєстру адміністративних послуг, які надаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Існуючий Єдиний веб-портал адміністративних послуг залишиться незатребуваним, бо в ньому будуть відсутні найбільш популярні та затребувані адміністративні послуги.

Функціонування відомчих центрів та порталів надання адміністративних послуг сприятиме подальшій сегментації та відходу від концепції «єдиного вікна» для всіх адміністративних послуг. Як наслідок не будуть об’єднані веб-портали органів виконавчої влади, які призначені для надання адміністративних послуг, а також не буде забезпечено передачу електронних документів у державні архіви, музеї, бібліотеки, їх довгострокове зберігання, підтримку в актуалізованому стані та надання доступу до них. Продовжуватиметься практика створення відомчих баз даних, які «неможливо» об’єднати з іншими даними для забезпечення доступу громадян до таких даних. Продовження існування запатентованого програмного забезпечення, за користування яким громадяни мають сплачувати кошти, що не потрапляють до державного бюджету, а надходять до правовласників. Не забезпечення належного захисту баз даних, державних реєстрів та персональної інформації – призведе до збільшення кількості випадків шахрайства, втручання у приватне життя, продажу баз персональних даних, витоку інформації з реєстрів, несанкціонованої зміни інформації у реєстрах тощо. Недотримання концептуальної ідеї забезпечення рівних можливостей для заявника отримання адміністративних послуг у відповідних центрах надання послуг та за допомогою ІТ-технологій.

Основним наслідком тривалого нерозв’язання зазначеної проблеми є негативний вплив на загальну конкурентоспроможність національної економіки та якість життя населення, що сприятиме формуванню недовіри громадян до державних електронних ресурсів, зниження їх ефективності, збереження «паперового» документообігу та його укорінення. Відсутність у громадян документу з відповідним носієм інформації, який можна використовувати для ідентифікації особи, не дозволить на практиці реалізувати ідею надання адміністративних або інших послуг за допомогою ІТ-технологій. Таким чином головна перевага надання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій, що полягає у відсутності контакту між заявником та суб’єктом надання адміністративної послуги, буде нівельована, що призводитиме до збільшення рівня корупції. Відставання України від європейських країн у сегменті надання послуг за допомогою ІТ-технологій матиме негативний вплив на бізнес-клімат та інвестиційний імідж країни, відтоку молоді та капіталу. Буде унеможливлено запровадження електронної демократії та розвиток інших сервісів для громадян із використанням ІТ-технологій.

Новий європейський план дій у сфері е-урядування на 2011 – 2015 роки (European eGovernment Action Plan 2011-2015), який було представлено 15 грудня 2010 року на конференції «Старт до відкритого урядування», ставить перед країнами Євросоюзу нові виклики щодо створення умов для розвитку електронних транскордонних послуг. Так, зокрема, зазначеним планом передбачено, що до 2015 року послугами е-урядування повинні користуватися 50% громадян Євросоюзу.

У ЄС зіштовхнулися із проблемою, яка полягає у тому, що послуги, які надаються в одній країні, важко застосувати в іншій. Для розв’язання цієї проблеми та зміцнення внутрішнього ринку розробляються ініціативи з надання транскордонних послуг на рівні ЄС, у першу чергу шляхом спрощення процедур для отримання транскордонних послуг online. Зменшення адміністративних бар’єрів відбувається за рахунок підвищення ефективності використання органами влади персональної інформації про громадян, що вже знаходиться у базах даних. Для цього використовується принцип «подання лише один раз для реєстрації певних даних» із забезпеченням систематичного аналізу вигод-витрат від застосування цього принципу. Також відбувається перехід від простих паролів до більш складних систем ідентифікації та аутентифікації, які передбачають внесення змін до директиви щодо використання електронного цифрового підпису. Електронне урядування також має перейти з протоколу от IPv4 до IPv6, що дозволить запустити нові пілотні проекти та надавати більше інноваційних послуг.

Узагальнюючи європейський досвід реалізації проектів електронного урядування, можна констатувати, що головним елементом систем е-урядування є портал державних послуг, який забезпечує надання електронних інформаційних та адміністративних послуг громадянам та підприємствам. Більшість держав Євросоюзу реалізували національні портали надання електронних державних послуг, при цьому здебільшого окремо створювалися портали послуг, що орієнтовані на дві категорії користувачів: громадян та бізнес-спільноту.

Часто портали державних послуг для громадян організовані на основі систематизації (за певною сферою) послуг,[30] пов’язаних із такими основними сферами, як охорона здоров’я, освіта, робота та інше, а також навколо основних цільових груп (батьки, громадяни з обмеженими можливостями, молодь та інші). Головною складовою систем електронного урядування країн Євросоюзу є надання 20 базових державних послуг в електронній формі: 12 для громадян та 8 для бізнесу. Разом з тим, ця вимога є одним із критеріїв під час розгляду заяви країни на вступ до Європейського союзу.

Особливої уваги заслуговує запроваджена у Чеській Республіці інформаційна система основних реєстрів. Саме переведення чинних реєстрів та інформаційних баз в електронний формат із забезпеченням захисту й доступу громадян може бути магістральним напрямком поліпшення системи надання адміністративних послуг в Україні. У Чехії електронізація основних реєстрів розглядалася як основа електронного уряду. Створення базових реєстрів інформаційної системи було розпочато в 2009 році і до цього часу ще не закінчено. Основними цілями проекту інформаційної системи основних реєстрів є: зведення до мінімуму загальної кількості відвідувань громадян для отримання державних послуг, забезпечення доступу до онлайн-реєстрів в будь-якому місці і в будь-який час. Технічні аспекти проекту досить складні, але система гарантує, що будь-який чиновник, який працює з реєстром, через систему ідентифікаторів має доступ до необхідних даних; також простежується, які частини реєстру він відвідав. Це сприяє уникненню зловживання особистими даними.

В цілому публічне адміністрування має забезпечити безпечний, ефективний і прозорий обмін точною і актуальною інформацією (так звані довідкові дані). Довідкові дані в даний час розподілені таким чином (із зазначенням відповідального органу):  реєстр громадян (оновлені довідкові дані про громадян Чехії, іноземців з видом на проживання або іноземців, які отримали притулок); реєстр прав та обов’язків (дані про повноваження державної влади, права та обов’язки жителів); реєстржителів (інформація, що стосується юридичних осіб, приватних підприємців і державних органів) та інші.

Електронні поштові скриньки необхідні для електронної комунікації, здійснюваної через CzechPOINT. Підприємства, підприємці і фізичні особи мають можливість отримати свідоцтво про реєстрацію, виписку з торговельного реєстру та деякі інші документи в електронному вигляді без відвідування контактної мережі місця CzechPOINT. Документ безкоштовно відправлять у поштову скриньку. Незважаючи на те, що система не завжди добре працює, часто недоступна і пропонує лише невелику частину всіх теоретично доступних послуг, вона має свої переваги. Наприклад, система ефективна в наданні документів, які отримувачі намагаються уникнути або не мають можливості отримати у письмовій формі (наприклад, коли вони переміщують свій бізнес). За даними офіційної статистики, близько 97% всіх повідомлень, надісланих через поштові скриньки, успішно доставляються отримувачам.

Чеський проект Czech POINT – це національний інформаційний термінал, метою якого є усунення бюрократичних бар’єрів у відносинах «громадянин – держава». Головним завданням цієї системи є максимальне використання даних, що належать державі, таким чином, щоб мінімізувати витрати громадян. Вже зараз ця система дозволяє значно спростити взаємодію громадянина з державою за допомогою єдиного офісу. На заключному етапі реалізації цього проекту кожен громадянин, для отримання адміністративних послуг, зможе звернутися з дому за допомогою мережі інтернет.

Розвиток системи надання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій прямо залежить від розвитку самої системи надання адміністративних послуг у країні. Автоматизація та електронізація уніфікованих і стандартизованих адміністративних послуг здатна підвищити ефективність діяльності органів влади з надання адміністративних послуг громадянам. Однак існуючу в Україні систему надання адміністративних послуг ще рано називати готовою до масштабної електронізації. Багато різноманітних обмежень та суперечливе законодавство уповільнюють реформування системи надання адміністративних послуг. Неузгоджені з концептуальною ідеєю реформи позиції і дії центральних органів виконавчої влади призводять до формалізації процесу реформування, без реального проведення реформи.

З метою забезпечення надання адміністративних послуг громадянам за допомогою ІТ-технологій доцільно розглянути такі шляхи розв’язання проблеми:

1. Збереження паралельного існування центрів надання адміністративних послуг та єдиних дозвільних центрів (з чітким розмежуванням сфери діяльності) як базових елементів інфраструктури надання адміністративних послуг. ЦНАПи та ЄДЦ мають не лише приймати і видавати документи з результатами надання послуг, а також можуть виконувати функцію підтвердження документів, отриманих громадянами з державних реєстрів та баз даних. У випадку реалізації даної альтернативи громадяни зможуть отримувати послуги за допомогою ІТ-технологій виключно у приміщеннях ЦНАП або ЄДЦ. Самостійно громадяни отримають можливість лише переглядати інформацію про себе у державних реєстрах та базах даних. На даний час адміністратори вже мають повноваження для посвідчення копій документів заявника.

Результат послуги, отриманої за допомогою ІТ-технологій, не має відрізнятися від послуги, отриманої традиційно, й відповідно, матиме таку саму юридичну силу. Проте на практиці  роздруківка з державного реєстру не тотожна виписці, оформленій на захищеному бланку  із печаткою органу влади. Функцію засвідчення можуть виконувати адміністратори. Подібним чином організована діяльність у Чехії.

Додатково ЦНАПи та ЄДЦ можуть надавати громадянам та підприємцям захищені скриньки електронної пошти для листування з державними органами, подання декларації в електронному вигляді, формування та отримання виписок з реєстрів із засвідченням даних печаткою адміністратора. Враховуючи, що не всі документи громадян переведені в електронний формат, ЦНАПи та ЄДЦ можуть під час прийому документів переводити їх в електронну форму, що спростить подальші процедури та не вимагатиме повторного подання копій документів (наприклад про освіту, інвалідність, нагороди тощо).

За такого розвитку подій ЦНАПи будуть надавати послуги виключно громадянам, а ЄДЦ – суб’єктам господарської діяльності. Наступним кроком стане масштабна електронізація адміністративних послуг, що надаються громадянам та бізнесу із послідовним об’єднанням обох ресурсів під єдиною структурою. Перевагою такого сценарію є те, що в Україні вже сформована та належно працює система єдиних дозвільних центрів, що не вимагає додаткових витрат із державного бюджету. Головною умовою успішної реалізації даного варіанту є забезпечення когерентності державної політики у сфері реформування системи надання адміністративних послуг.

2. Іншим варіантом розв’язання цієї проблеми є створення он-лайн сервісів на сайтах суб’єктів надання адміністративних послуг або їх відомчих ЦНАПів, які будуть надавати адміністративні послуги виключно тих органів влади, які їх утворили. Певною мірою такий варіант може бути ефективним у короткостроковому періоді. Частина органів влади може самостійно сформувати та налагодити більш ефективну систему надання адміністративних послуг. У довгостроковому періоді такий підхід не буде ефективним, бо він не відповідає концепції «єдиного вікна» для усіх адміністративних послуг. Також він призведе до значного збільшення видатків з Державного бюджету на формування відомчих ЦНАПів, їх облаштування, підготовку персоналу тощо. З часом необхідно буде переводити усі відомчі ЦНАПи з їх електронними послугами у єдину «структуру», що призведе до нових проблем перехідного періоду, технічної неможливості об’єднання баз даних, конфліктів обладнання, несумісність тощо. Як наслідок – гальмування процесу реформування системи надання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій. Для громадян та підприємців такий варіант також не є зручним, бо послуги, навіть в електронному вигляді, будуть розпорошені по різних суб’єктах. Частково цей варіант вже реалізовується в Україні. На вищому рівні має існувати єдина прийнятна форма організації ЦНАПів та надана оцінка діяльності зі створення їх відомчих аналогів.

3. Удосконалення роботи єдиного державного порталу адміністративних послуг (http://poslugy.gov.ua) як порталу, на якому будь-який громадянин може отримати усі види адміністративних послуг без територіальних або інших обмежень. Такий підхід найбільшою мірою відповідає кращим закордонним практикам організації системи надання адміністративних послуг. Подібна уніфікація та об’єднання адміністративних послуг усіх суб’єктів їх надання у єдину структуру дозволяє забезпечити універсальність, екстериторіальність для заявників, зменшення кількості документів для заявника, налагодження інформаційного обміну між органами влади, забезпечення безперешкодного та постійного доступу до державних реєстрів та баз даних, скасування зайвих документів, довідок, послуг тощо. Найголовнішою перевагою даного варіанту є його комплексність, яка дозволить забезпечити швидкий перехід до масштабної електронізації та надання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій.

Основними умовами, необхідними для реалізації даної альтернативи, є наявність політичної волі для перетворень, неухильне дотримання концепції «єдиного вікна» для усіх видів адміністративних послуг без виключень та обмежень, затвердження вичерпного переліку адміністративних послуг та стандартів їх надання, запровадження для громадян документу з відповідним носієм інформації, який можна використовувати для ідентифікації особи під час надання адміністративних послуг за допомогою ІТ-технологій. Реалізація даного варіанту дозволить належним чином організувати роботу єдиного порталу адміністративних послуг, звертатися за послугами за допомогою мобільних пристроїв, проводити аналіз кількості послуг та їх затребуваності, визначення рейтингу для першочергової автоматизації, подолання територіальних обмежень і подальше збільшення рівня проникнення мережі інтернет у сільській місцевості.

Кожна із наведених альтернатив може бути обрана у якості провідної, реалізована належним чином і дати позитивні результати. Додатковою перевагою під час реалізації будь-якої з альтернатив стане проведення «адміністративної гільйотини», під час якої будуть скасовані подрібнені адміністративні послуги, застарілі та незатребувані послуги, послуги, що дублюються, послуги, коли суб’єкт надання адміністративної послуги змушує заявника додатково отримувати довідки (дозволи, копії, витяги), які є у базах даних цього або інших органів влади і можуть бути отримані суб’єктом надання послуги самостійно.[20]

ВИСНОВКИ

Метою даної магістерської роботи стало розкриття проблем та перспектив удосконалення правового регулювання надання адміністративних послуг.

Для досягнення мети автором були виконані наступні завдання дослідження:  

-вивчено систему та порядок надання адміністративних послуг; 

- вивчено законодавства про адміністративні послуги;

- виявлено та проаналізовано проблеми функціонування інституту на даному етапі, а також окреслено можливі напрямки удосконалення правового регулювання надання адміністративних послуг.

Адміністративні послуги є однією з сфер у взаємовідносинах «громадянин-держава», «юридична особа – держава». Платники податків очікують від субʼєкта надання адміністративних послуг не лише здійснення владних повноважень для набуття, зміни чи припинення своїх прав та обовʼязків, а й відповідну якість.

Кожна особа має отримувати якісні послуги як в приватному, так і в публічному секторі. Забезпечення належного рівня якості надання адміністративних послуг потребує здійснення низки системних заходів.

Для реалізації принципів верховенства права та законності в сучасних умовах демократизації життя українського суспільства, а також у зв’язку з однорідністю відносин щодо надання адміністративних послуг, однорідністю норм, якими регулюються ці відносини, тривалою історією та широкою правовою базою адміністративні послуги заслуговують на виділення їх в окремий інститут адміністративного права, під яким слід розуміти систему відносно відокремлених і пов’язаних між собою правових норм, що регулюють відносини, які виникають при реалізації суб’єктивних прав фізичної або юридичної особи (за їх заявою) у процесі публічно-владної діяльності адміністративного органу.

Дослідження дозволило зробити висновок про необхідність: вдосконалення правового регулювання надання адміністративних послуг, адже у питанні правового регулювання адміністративних послуг відсутня однозначність; запровадження правової регламентації якості адміністративних послуг. Вбачається за доцільне також задля якісного надання громадянам адміністративних послуг прийняття Законів України „Про Кабінет Міністрів України”, „Про правотворчу діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування України”, „Про делегування повноважень органами влади України”, „Про нормативно-правові акти України”, „Про урядові органи, установи та організації”, „Про доступ до публічної інформації”, Адміністративно-процедурного кодексу України та ін.; внесення змін та доповнень до чинних нормативно-правових актів (наприклад, до Закону України „Про соціальні послуги”, Кодексу України про адміністративні правопорушення); прийняття нової редакції Закону України „Про державну службу”.

Необхідним є розроблення та затвердження Кабінетом Міністрів України типових документів, які: визначали би якість надання адміністративних послуг, у тому числі визначали би процедури контролю якості та механізм регулярного перегляду та покращання критеріїв оцінки якості; затверджували би положення про кожний вид адміністративної послуги, коло органів, що надають такі послуги, перелік документів, порядок надання адміністративних послуг тощо; регулювали діяльність органів, що надають адміністративні послуги; забезпечували здійснення нормативного регулювання якості адміністративних послуг з урахуванням стандартів якості міжнародного рівня; кількість інстанцій, залучених до надання адміністративної послуги (запровадження принципу єдиного офісу та єдиного вікна).

Необхідним є існування конкретних критеріїв, за якими можуть бути виділені платні адміністративні послуги. Основними підходами до систематизації платних та безоплатних послуг є: 1) безоплатними повинні бути послуги у справах соціального та пенсійного забезпечення; 2) безоплатними можуть бути послуги у випадках, коли розмір плати є настільки дрібним, що плата не виправдовує витрат, пов’язаних з її стягненням; 3) адміністративні послуги можуть бути платними лише тоді, коли вони не належать до системи життєзабезпечення громадян та суб’єктів господарювання.

Варто зауважити, що запропоновані критерії оцінки якості надання адміністративних послуг сформовані насамперед на очікуваннях споживачів. Звичайно, з точки зору публічних інтересів можна було б додати ще й інші критерії, наприклад, економічність (оцінка з точки зору кількості наданих послуг та витрачених на це публічних ресурсів); простота; оперативність, строковість; рівність; справедлива вартість; економічність та ефективність надання; чутливість.

Враховуючи соціально-економічні реалії сучасного періоду, нестабільність суспільних відносин, які складаються в ході реформ, запровадження правового інституту адміністративних послуг здійснить позитивний вплив на вдосконалення та підвищення ефективності управлінської діяльності. Тому запровадження інституту адміністративних послуг є об’єктивною необхідністю, викликаною самим життям.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти

1.Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії ВРУ 28.06.96.// ВВРУ. – 1996.- №30. - ст. 141.

2.Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 р. № 90-р, «Про схвалення Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади». Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/90-2006-%D1%80

3.Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.05.2014 р. № 523-р, « Про деякі питання надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/523-2014-%D1%80

Монографії, наукові статті, підручники та посібники

4.Авер’янов В.Б. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т.: Т.2. Особлива частина. – К.: Юрид. думка, 2005. – 624 с.

5.Авер'янов В.Б. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. – К.: Знання, 2003. – 384 с.

6.Авер'янов В.Б. До питання про поняття так званих "управлінських послуг"// Право України. – 2002. – № 6. – С. 125-127.

7.Адміністративні послуги – нова якість держави// Пріоритети. – 2003. – № 6. – С. 12-17.

8.Адміністративні послуги – новий інститут чи нова помилка?// Вісник АПрН України. – 2001. – № 3. – С. 109-114.

9.Александров В.Т. Послуги системи державного управління// Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Вип. 3 (18). – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2003. – С. 208-213.

10.Бахрах Д.Н. Административное право. – М.: НОРМА, 2001. – 288 с.

11.Беленчук І.А. Адміністративне право України: Навч. посіб. – К.: А.С.К., 2004. – 175 с.

12.Битяк Ю.П. Адміністративне право України: Підручник/ Ю.П.Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

13.Бугера О. Скільки коштують державні послуги?// Юридична газета. – 2004. – 15 січня. – С. 12.

14.Винников О. Реформі системи адміністративних послуг - бути// Пріоритети. – 2006. № 3(29). – С. 5-7.

15. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України: Навчальний посібник. – К. – 1995.

16. Грибанова М. Правосуб'єктні підстави адміністративної відповідальності фізичних осіб. // Право України. – 2001. - №12. – ст.39.

17.Герасименко Є. Форми та види вини при вчиненні адміністративного правопорушення //Право України. – 1998 - №7. – с.80.

18. Герасименко Є. Суб'єкт адміністративного проступку // Право України. – 1999. - №4. – с.44.

19.Додин Е.В. Державне управління: теорія і практика. — К., 1998.

20.Долечек В. Адміністративна реформа: поліпшення якості і підвищення ефективності державних послуг// Вісн. НАДУ. – 2004. – № 1. – С. 217-224.

21. Даньшина Ю. О. Зарубіжний досвід оцінювання якості адміністративних послуг // Теорія та практика державного управління. – 2011. – № 4. – С. 12.

22.Дембіцька С. Л. Адміністративні послуги та їх впровадження в умовах адміністративної реформи // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 2. – С. 119.

23.Євдокименко В. Управлінські, адміністративні і громадські послуги як сегмент регіональних ринків// Регіон. економіка. – 2004. – № 4. – С. 16-24.

24.Ківалов С.В. Адміністративне право України: Підручник. – Одеса: Юридична література, 2003. – 896 с.

25.Кірмач А. Адміністративні послуги – для громадян, а не для підприємців// Юридична газета. – 2006. – 28 вересня. – С. 8.

26.Коваленко А.А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія і практика. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 512 с.

27.Коліушко І.Б. Адміністративна реформа для людини (науково-практичний нарис)/ І.Б. Коліушко, В.Б. Авер’янов, В.П. Тимощук, Р.О. Кубіда. – К.: Факт, 2001. – 225 с.

28.Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні. – К.: Знання, 2002. – 260 с.

29.Коліушко І.Б. Управлінські послуги – новий інститут адміністративного права// Право України. – 2001. – № 5. – С. 30-34.

30.Колпаков В.К. Адміністративне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.

31. Колпаков В. К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України. - К.: Юрінком Інтер. – 2003.

32.Кононенко Л.М. Адміністративне право України. – К.: Просвіта, 2007. – 488 с.

33.Костусєв О. Платні адміністративні послуги несуть загрозу економічній безпеці держави// Право України. – 2008. – № 6. – С. 15-16.

34.Крегул Ю.І. Адміністративне право України: Навч. посіб. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т., 2004. – 190 с.

35.Колцуняк Ю. В. Європейський досвід Надання адміністратівніх Послуги у сфері правоохоронної ДІЯЛЬНОСТІ // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2010. - № 4. - С. 242-243.

36.Кузьменко О. В. Щодо доцільності запровадження інституту адміністратівніх услуг // Право України. - 2007. - № 6. - С. 17.

37.Коваль Л. Ю. Адміністративне право. Курс лекцій. – К. – 1998.

38. Ліпенцев А. Управлінські послуги: семантика понять та питання підвищення якості// Ефективність державного управління: Зб. наук. пр. – Вип. 4. – Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2003. – С. 184-193.

39.Макарейко Н.В. Административное право. – М.: Юрайт-Издат, 2003. – 223 с.

40.Мочерний С. Сфера послуг// Економічна енциклопедія. – К.: Академія, 2002. – Т. 3. – С. 544.

41.Міхровська М. С. Адміністративні послуги: питання занодавчого закріплення // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2012. - № 90. - С. 88.

42.Матвієнко А. Місцеве самоврядування як Ключовий суб'єкт децентралізації власти // Віче. - 2008. - № 9/10. - С. 29-31.

43.Паращук В. Адміністративні послуги – новий інститут чи нова помилка?// Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 3. – С. 111.

44.Писаренко Г.М. Запровадження доктрини адміністративних послуг в Україні// Митна справа. – 2005. – № 6. – С. 80-83.

45.Поляк О. В., Сарчінська Т. Г. Формування статистики управлінськіх / адміністратівніх услуг // Статистика України. - 2004. - № 4. - С. 67.

46.Прудіус Л. В. Оцінка якості Надання адміністратівніх услуг: теоретико-методологічний ПІДХІД: [наук. розробка]. - К.: НАДУ, 2010. - 40 с.

47. Практичний посібник/Бригілевич І.І., Ванько С.І. «Центри надання адміністративних послуг: створення та організація діяльності», К., 2011 р.

48.Садлер Д. Повышение качества государственных услуг: опыт Великобритании// Проблемы теории и практики управления. – 2000. – № 3. – С. 52-54.

49.Словник законодавчих термінів. – К.: Основи, 2000. – С. 404-405.

50.Сороко В.М. Концептуальний підхід до проблеми запровадження інституту надання державних послуг у практику діяльності державних службовців// Вісн. держ. Служби України. – 2004. – № 3. – С. 11-19.

51.Стеценко С.Г. Адміністративне право України: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2008. – 622 с.

52. Стефанюк В., Голосніченко І., Михеєнко М. Інститут адміністраиивної відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії і практики // Право України. – 1999. - №9. – с.6.

53.Тимощук В.П. Адміністративна процедура та адміністративні послуги: Зарубіжний досвід і пропозиції для України. – К.: Факт, 2003. – 496 с.

54.Тимощук В.П. Оцінка якості адміністративних послуг. – К.: Факт, 2005. – 88 с.

55.Чміленко Г. Надання управлінських (адміністративних) послуг населенню// Науковий потенціал майбутнього України на шляху до європейської інтеграції: Матер. наук. конференції курсантів, студентів та молодих науковців. – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2004. – С. 251-252.

56.Чміленко Г.М. Адміністративні послуги в Україні// Юридичний вісник. – 2005. – № 2. – С. 86-93.

57.Чміленко Г.М. Управлінська послуга та її вартість для суспільства// Наука і вища освіта: Матер. ХІІ міжвуз. студ. наук. конф. – Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”. – 2004. – С. 23.

58.Чміленко Г.М. Щодо питання управлінських (адміністративних) послуг// Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Вип. 22. – Одеса: Юрид. л-ра., 2004. – С. 376-379.

59.Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Навч. посіб. – К.: Істина, 2007. – 213 с.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Магістерська робота. Розкриття проблем та перспектив удосконалення правового регулювання надання адміністративних послуг. Поняття адміністративних послуг та їх види. Вимоги щодо якості надання адміністративних послуг. Правове регулювання порядку надання адміністративних послуг в Україні. Правові проблеми системи надання адміністративних послуг в Україні

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

История Китая и Японии

Создание японского государства, процессы в период разъединения Китая. Китайская империя, императоры. Складывание государства Японии

Проект аналізу та оцінки безпеки дорожнього руху автомобільної дороги

Методичний ПОСІБНИК до виконання дипломного проекту

Прикладное программное обеспечение систем управления

Блоки данных в инструментальной среде Step 7. Внутренние и внешние теги в WinCC. Что такое модули расширения при аппаратном конфигурировании ПЛК на примере ПЛК фирмы SIEMENS.

Трансформация образа Благовещения в церковном и светском искусстве

Курсовая работа. Цели работы: комплексный исторический, культурологический, художественно-стилистический анализ трансформации образа Благовещения со времен средневековья до наших дней.

Конспект лекций по курсу «Электротехника и электроника»

Основные понятия, определения и законы электротехники. Переменный электрический ток. Магнитные пускатели. Электродвигатели. Схема и временная диаграмма фазных токов статора асинхронного двигателя. Заземление.

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok