Політика національно-культурного гноблення України з боку царизму

  1.  Політика національно-культурного гноблення України з боку царизму.
    1.  Національні культурні організації і рухи в умовах реакційної урядової політики.
    2.  Освіта і наука.
    3.  Мистецьке життя України під час національно-культурного відродження.

1________________________________________________________________________________

1.

Україна в складі Російської імперії у першій половині ХІХ ст.

2___________________________________________________________________________________________

2.

Суспільно–політичні рухи і національне відродження України у першій половині ХІХ ст.

3_______________________________________________________________________________________________

У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20% площі) і Російською (80% площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. Вживання української мови зберігається винятково у народному середовищі. Тобто, на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.

   Початкову освіту можна було отримати в досить розвинутій мережі братських, церковних, монастирських, січових (при полкових козацьких канцеляріях) шкіл. За свідченнями чужоземних мандрівників, усі діти, навіть сироти, навчалися грамоті, були писемними.

   Середня ланка освітніх закладів була представлена народними училищами, семінаріями, колегіумами. Центром вищої освіти й науки в Україні стала Києво-Могилянська академія. Усі типи навчальних закладів сприяли підвищенню освітнього рівня населення. На землях Війська Запорізького часів Нової Січі мала добру славу січова школа, де навчалися діти з різних міст. Сільські та міські школи утримувалися громадою - населенням села чи міського приходу. Громади або братства будували приміщення для школи, дбали про матеріальне забезпечення вчителів.

   Всього в Україні у першій половині століття діяло 1320 парафіяльних і повітових шкіл та училищ, відкрито 19 гімназій, навчалося близько 4 тис. учнів. У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині — німецькою і польською, на Буковині — німецькою і румунською. Формально у 1869 році тут було введене обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, однак переважна частина населення (від 55 до 75%) залишалася неписьменною

   У 1834 був відкритий Київський університет, першим ректором якого став відомий український вчений;— Михайло Максимович. Він заохочував і особисто брав участь у збиранні українського фольклору, вивченні пам'яток старовини. У 1865 відкрився університет в Одесі, у 1898 — Київський політехнічний інститут, 1899 — Катеринославське вище гірниче училище (нині Національна гірнича академія України). На західноукраїнських землях основними центрами науки були Львівський університет, 1661 року заснування, і Чернівецький університет, 1875 року заснування, заняття в яких велися польською і німецькою мовами.

   Особливого розвитку набули природничі науки. Світове визнання здобув доробок науковців, які працювали в Україні. Математик О. Ляпунов створив загальну теорію стійкості та рівноваги руху механічних систем. Хімік М. Бекетов став одним із засновників нової науки — фізичної хімії. Зоолог І. Мечніков заклав підвалини порівняльної патології, еволюційної ембріології, мікробіології. Разом з мікробіологом М. Гамалією 1886 р. у Одесі він заснував першу в Російській імперії та другу в світі бактеріологічну станцію для щеплення проти сказу. Фізіолог І. Сеченов став засновником російської фізіологічної школи, а фізик М. Авенаріус — школи молекулярної фізики. У другій половині XIX ст. відбулися значні зрушення і в сфері гуманітарних наук. На нові рубежі виходить історична наука. Саме в 40—90-ті роки процес збирання, систематизації та публікації історичних матеріалів та джерел вступив у вирішальну фазу — було створено Київський центральний архів (1852), опубліковано 35 томів «Архива Юго-Западной России» (1859— 1914), протягом 1863—1892 pp. Археографічна комісія в Петербурзі видала 15 томів «Актов, относящихся к истории Южной и Западной России». Така потужна джерельна база дала змогу збільшити кількість наукових праць з історії.

   Представниками народницької школи були також М. Грушевський, В. Іконніков, О. Єфименко, Д. Яворницький, Д. Багалій, М. Довнар-Запольський та ін. Оригінальним філософом цієї доби став П. Юркевич, науковий доробок якого є своєрідним підсумком української класичної філософії XVIII—XIX ст.

   Друга половина XIX ст. подарувала Україні плеяду видатних письменників. Перлинами першої величини сяють у цей час таланти І. Франка, П. Куліша, Л. Глібова, Лесі Українки, Панаса Мирного, М. Коцюбинського, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, П. Грабовського та ін.

 

4_______________________________________________

В українській літературі 20-х рр. поєднувалися демократичні традиції дожовтневої доби і новий досвід сил, пробуджених до творчого життя революцією. Створювалися різні гуртки, студії, письменники вели пошуки свого місця в літературному процесі, зростали громадянська зрілість, художні здобутки багатьох і багатьох талановитих митців.

В Україні сформувалася яскрава революційно-романтична течія: — П. Тичина, В. Еллан-Блакитний (Ел-ланський), В. Чумак, В. Сосюра, М. Бажай. Активно виступали представники інших напрямів і творчих течій у літературі — М. Рильський, П. Филипович; М. Драй-Хмара. Плідно працювали митці старшого віку, дореволюційного творчого формування: А. Кримський, X. Ал-чевська, П. Капельгородський, В. Вороний та іи. Значною подією в літературному житті республіки ставали памфлети М. Хвильового, сонети М. Зерова, новели й оповідання Г. Косинки, сатира і гумор Остапа Вишні, драматургія і проза М. Куліша, І. Дніпровського, М. Ір-чана, І. Микитенка, А. Головка. З'явилося чимало високохудожніх творів письменників, які були безпосередні* ми учасниками революційних перетворень: Івана Ле (Мойсі), О. Донченка, І. Сенченка, Г. Епіка, П. Панча, Ю. Японського та ін. Продовжували працювати й ті письменники, хто емігрував за кордон. Серед них був і В. Винниченко, літературна слава якого знайшла визнання в усьому світі.

Характерною особливістю літературного процесу в Україні у 20-ті рр. було виникнення й розпад багатьох літературних організацій ("Гарт", "Плуг", "Молодняк", "Авангард", "Нова генерація", "Урбіно", Ланка (згодом МАРС"), ВУСПП та ін.), перехід письменнинів з однієї творчої групи до іншої. Це засвідчувало справжнє відродження української літератури, як і культури взагалі.

У 1925 р. виникла Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала 22 письменників і поетів, зокрема П. Тичину, В. Сосюру, Ю. Смолича, М. Бажана, Ю. Яновського, П. Панча, О. Довженка, Леся Курбаса та ін. Ідейним керівником ВАПЛІТЕ був М. Хвильовий, а першим її президентом — відомий у той час прозаїк, поет і драматург Я. Яловий. Це була літературно-мистецька організація талановитих письмен-ників-однодумців, які прагнули протистояти адміністративно-командному втручанню чиновників від культури в творчі справи, що вже тоді давалося взнаки.

Поети, прозаїки, драматурги, критики — вихідці із західноукраїнських земель, які з різних причин опинилися на території радянської України, в 1925 р. об'єднались у Спілку революційних письменників "Західна Україна". Творчість спілчан представляли М. Ірчан, І. Ткачук, Д. Загул, Ю. Мережаний та багато інших. То був період бурхливого розквіту української літератури, час її злету.

Одначе на літературний процес негативно впливала бездумна, вульгарна підміна загальнолюдських цінностей класовими, що спричинялося до підміни естетичних понять політикою, до надмірної ідеологізації всього мистецтва, а в кінцевому підсумку вело до безпідставних звинувачень багатьох майстрів слова (насамперед з боку їхніх колег) у "націоналізмі", інших "ізмах" та ухилах.

У центрі різних думок і боротьби літературних угруповань опинився М. Хвильовий (справжнє прізвище — Фітільов) —учасник громадянської війни, талановитий поет і прозаїк, критик і публіцист. Росіянин за національністю, він був одним із основоположників і яскравих представників української пожовтневої літератури. М. Хвильовий чи не першим побачив, що в сфері культурного життя починають утверджуватися казенно-бюрократичний підхід до творчості, наказовий стиль, підміна художнього аналізу ідеологічними формулюваннями. Він інтуїтивно відчував, що в суспільстві назрівають тривожні, загрозливі зміни. У своїх творах ("Я — романтика", "Повість про санаторійну зону", "Про сатану в бочці", "Дві сили", "Вальдшнепи" та ін.) М. Хвильовий з великою майстерністю відтворив історичну правду про драматичні для народу України роки.

У 1925 р. широко розгорнулася літературна дискусія про шляхи розвитку української літератури. Разом із творчими питаннями в дискусії поступово почали визрівати й політичні оцінки, а згодом і політичні звинувачення, насамперед на адресу М. Хвильового. Приводом було різко сформульоване ним гасло "Геть від Москви!", яке не означало заперечення російської культури. Це був заклик до українського письменства не копіювати культурні надбання інших народів, зокрема й російську літературу, яку сам М. Хвильовий глибоко поважав, а чіткіше виявляти у своїй творчості національні риси й фактори, теми і мотиви, усвідомлювати повноцінність власних духовних багатств, звертатися до європейської спадщини. Та все ж учасники дискусії — письменники, критики, партійні і державні керівники республіки — звинуватили митця в націоналізмі, й на початку 1927 р. своїми колегами і друзями він був виключений із В АПЛІТЕ, яка за вказівкою партійного керівництва республіки через рік самоліквідувалася.

Раніше чи пізніше націоналістичний ярлик начепили й іншим майстрам слова, які збагачували скарбницю нової, пожовтневої культури, зокрема М. Рильському, а також М. Драй-Хмарі, який художніми засобами вітав революцію, талановитим прозаїкам і поетам, публіцистам і критикам М. Семенку, Є. Плужнику, М. Зе-рову, Г. Косинці, В. Підмогильному, Т. Осьмачці та багатьом іншим.

Літературний процес — це не тільки робота майстрів слова, а й сприйняття народом того, що вийшло з-під пера письменників. Наукові дослідження у другій половині 20-х рр. засвідчили, що письменні сільські жителі читали передусім В. Винниченка, а також твори "старих" письменників — М. Коцюбинського, І. Франка, Т. Шевченка, М. Вовчок. Любили вони мемуари, особливо про династію Романових. Книжками про громадянську війну не цікавилися. Робітнича молодь також зачитувалася В. Винниченком. Антирелігійні й політичні твори взагалі не читали, пояснюючи тим, що політичні науки вже набридли.

У 20-х рр. в Україні прискорився розвиток художньої творчості. У багатьох місцях формувалися самодіяльні й професійні музичні колективи, відкривалися концертні установи. Саме тоді розпочалося творче життя хорового колективу "Думка", створеного на базі хору Київської консерваторії. Першим (і впродовж 17 років беззмінним) її керівником був надзвичайно обдарований музично Н. Городовенко, який перед тим очолював університетський хор. Музиканти-ентузіасти на чолі з В. М. Яблонським утворюють у 1926 р. перший в Україні Київський симфонічний ансамбль. Плідно працювали композитори Г. Верьовка, П. Козицький, Л. Ре-вуцький. Інтенсивно відбувалося становлення українського радянського театру, яке пов'язане з творчістю таких майстрів сцени, як Лесь Курбас, Г. Юра, О. Сердюк,

А. Бучма та ін. В Україні розвивалися всі види образотворчого мистецтва, представленого як художниками старшого покоління — М. Бойчуком, І. Їжакевичем, К. Трохименком та ін., так і молодими митцями — А. Петрицьким, В. Касіяном, скульптором М. Лисенком та ін. Перші й відразу помітні кроки робило українське кіномистецтво. У 1927 р. почалося будівництво найбільшої в Європі Київської кіностудії, устаткованої найновішим обладнанням. її небезпідставно називали "українським Голлівудом". У другій половині 20-х рр. поринув у кінематографічне життя, з жадобою оволодіваючи його секретами, О. Довженко. І вже в 1928 р. з'явився його перший серйозний фільм "Звенигора".

Отже, у розвитку культури в Україні відбувалися процеси творення нового, покликаного до життя сподіваннями на удосконалення суспільства. Та одночасно втрачалося чимало з того, що було створено попередніми поколіннями. Лежали у згарищах чи руйнувалися від людської байдужості численні будівлі — як у багатьох містах, так і в колишніх панських маєтках, з лиця землі було стерто багато таких творінь архітектури, як храми та інші релігійні споруди, гинули художні цінності. Поняття цивілізованості було надто далеким від сприйняття його малоосвіченою частиною народу, зокрема багатьма його керівниками.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Файл

Політика національно.doc

Політика національно.doc
Размер: 120.5 Кб

.

Пожаловаться на материал

На початку ХІХ ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до складу Російської імперії. З ліквідацією політичної автономії України наприкінці ХVІІІ ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Программное взаимодействие с HTML документами на основе DOM API

Лабораторная работа Цель работы: ознакомиться с базовым синтаксисом и основными возможностями управления содержимым веб-страницы на стороне клиента. Получить практические навыки написания клиентских скриптов с использованием языка JavaScript.

Производственная стратегия предприятия

Управленческое консультирование. Планирование производства и контроль. Повышение производительности труда. Динамика производственной мощности предприятия. Конкурентоспособность предприятия. Структура управления.

Бронирование туристских услуг в сети Интернет

Курсовая работа по дисциплине: Информационные технологии в менеджменте. Теоретические аспекты бронирования. Бронирование туров на сайте туроператора

Технология обработки материалов

Базирование деталей в машиностроении. Обработка металлов давлением. Порошковые материалы. Плавка стали. Материалы, применяемые в машиностроении

Економічний аналіз та організаційно-економічна характеристика Товариства з обмеженою відповідальністю

Курсова робота Теоретико-методичні основи обліку і аналізу собівартості продукції тваринництва. Аналіз формування собівартості продукції тваринництва.

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok