Дослідження банківської системи та її розвиток

Территория рекламы

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти банківської системи

1.1. Сутність банківської системи

1.2. Структура банківської системи

1.3. Роль банківської системи в економічній системі

Розділ 2. Аналіз банківської системи України

2.1. Становлення та етапи розвитку банківської системи України

2.2. Сучасний стан банківської системи України

2.3. Тенденції розвитку банківської системи України

Розділ 3. Шляхи вдосконалення банківської системи України

3.1. Проблеми розвитку банківської системи України

3.2. Закордонний досвід розвитку банківської системи

3.3. Напрями вдосконалення банківської системи України

Висновок

Література

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Більшість науковців зазначає, що банківська система виступає одним із найважливіших механізмів організації економічної системи будь-якої держави, що суттєво відбивається на роботі усіх фінансових процесів громади. Ефективне та безперебійне виконання усіх функцій органів держави, її розвиток, взаємозв’язок установ банків із суб’єктами господарювання, гарантування стабільності національної валюти дуже сильно залежать від рівня ефективності банківської системи, безперервний розвиток якої відбувається нині. Достатнє фінансово-правове регулювання роботи банківської системи відчуває нестачу чіткого розуміння її поняття, її структури та її дослідження як складової державної фінансової системи.

Отже, нині українська банківська система – одна із найрозвинутіших складових господарського механізму, оскільки її перебудова почалася раніше за інші фінансові сектори, що було зумовлено ключовою роллю банків при переходу економіки до ринку. Можна сказати, що саме банки відіграють головну роль у виникненні найкращого середовища для вільного переливу капіталів та його мобілізації, нагромадженні коштів для докорінної перебудови економіки, для приватизації та розвитку підприємництва. В той же час всебічне розкриття їхніх потенційних можливостей у реалізації на ринку функції економічного посередництва якнайбільше визначається ознаками організації структури банківської системи України, що утворює складний механізм реалізації взаємовідносин та взаємозв’язків між банківськими установами на практиці, від чого залежать результати їхньої діяльності та ефективність фінансово-кредитного обслуговування всіх складових частин комплексу народного господарства.

Актуальність курсової роботи величезна, адже нинішній стан української банківської системи є досить складним. Я вважаю, що причинами цього є як проблеми становлення та розвитку банківської системи, так і кризовий стан економіки в цілому. Таким чином, актуальність зазначених проблем, недостатній рівень вивчення економічною наукою теоретичних і дослідження практичних питань роботи і розвитку української банківської системи в умовах перехідної економіки та світової економічної кризи обумовили вибір теми дослідження.

Метою даної курсової роботи є дослідження банківської системи та її розвиток.

Об'єктом дослідження є банківська система України

Предметом дослідження є банки, банківська система України, банківська діяльність, поняття, види, їх зміст, значення.

Мета дослідження передбачає виконання наступних завдань:

— дослідити розвиток української банківської системи;

— висвітлити роль банківської системи в розвитку фінансового ринку України;

— визначити структуру та функції банківської системи України;

— з'ясувати структурно-логічну схему банківської системи нашої держави;

— ознайомитись з світовим досвідом здійснення банківського нагляду;

— визначити проблеми, перспективи розвитку та сучасний стан вітчизняної банківської системи.

Методи досліджень. Теоретико-методологічною основою дослідження є загальні діалектичні методи пізнання соціально-економічних явищ і процесів, узагальнення наукових публікацій, теоретичні висновки, положення відповідних нормативно-правових документів національного законодавства.

Структура та обсяг роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку і списку використаної літератури. Кількість використаних літературних джерел дорівнює 35. Обсяг курсової роботи — 40 сторінок.

Розділ 1

Теоретичні аспекти банківської системи

1.1. Сутність банківської системи

Можна сказати, що успіх політики української держави загалом залежить від того, на скільки стабільна її фінансова система. Отже, в умовах переходу від жорсткої адміністративної системи управління фінансами до ринкової економіки саме банківська система повинна надати виправданий економічно розподіл фінансових ресурсів, закріпити відносини конкуренції, приватизацію майна держави, перебудову цінових пропорцій та ціноутворення. Таким чином, банківський сектор повинен удержувати у достатньо стабільному стані кредитно-грошову систему, утворювати умови для розвитку вітчизняної економіки, сприяти конвертованості національних грошей, навчати клієнтуру рахувати власні фінанси [10, с. 105].

Необхідно зауважити, що дуже часто банківську систему в літературі розглядають як просту сукупність банків, які функціонують в конкретній країні. Банківська система при такому підході до визначення її сутності являє собою технічне об'єднання банків, яке не має окреслених заздалегідь цілей, специфічних рис і не здійснює власних функцій і самостійної ролі на грошовому ринку.

Але насправді це не так. Банківська система має своє, притаманне тільки їй призначення, свої специфічні функції і риси у економіці, що не просто копіюють функції і призначення окремих банків. Отже, банківська система виникає не внаслідок простого поєднання окремих банків у випадкову групу, а будується за наперед виробленою концепцією, у межах якої відводиться визначене місце кожному банку [26, с. 31].

Отже, банківська система – це визначена законодавчо та чітко субординована і структурована група фінансових посередників, що здійснюють банківську діяльністю на професійній та постійній основі і взаємозв'язані функціонально в економічно самостійну структуру.

Таким чином, на перше місце в системі банків виходять такі цілі:

забезпечення регулювання банківської діяльності та суспільного нагляду з метою досягнення відповідності інтересів окремих банків із загальносуспільними цілями;

забезпечення стабільності функціонування і надійності системи банків із метою стабілізації валюти і безперебійного обслуговування фінансової сфери;

забезпечення більш задовільної взаємодії банків із органами влади держави та міжнародних фінансових інституцій з ціллю досягнення відповідності інтересів усіх учасників відносин [20, с. 14].

1.2. Структура банківської системи

Можна сказати, що розгляд названих цілей дає підстави визнавати, що усі вони можуть бути виконані тільки громадой банків, які з'єднані в цілісну систему банків. На сучасному етапі розвитку у теорії та практиці банківської справи відомо два варіанта банківських систем: однорівнева і дворівнева система [15, с. 9].

Таким чином, однорівнева банківська система припускає, що всі банки, що функціонують в країні, перебувають на одному ієрархічному рівні, тобто між ними є виключно горизонтальні зв'язки. Однорівнева будова систем банків характерна для країн із низьким рівнем розвитку фінансової системи, з тоталітарним або командно-адміністративним режимом керування. Відмітимо, що однорівнева банківська система існувала в СРСР. Вона складалась з Державного банку, Будівельного банку і Зовнішньоторговельного банку та сукупності ощадних кас.

Однак створена та діє в більшості країн світу дворівнева система банків. Така система банків улаштовується з головного або Центрального банку країни, який є державним емісійним центром, та усієї маси інших банків, які обслуговують фізичних та юридичних осіб. При дворівневій моделі на першому рівні міститься один банк (або декілька банків, з'єднаних спільними завданнями і цілями, як, наприклад, ФРС у США). Такій установі надається статус центрального банку. На нього накладається відповідальність за вирішення макроекономічних питань у кредитно-грошовому секторі, по-перше - підтримання достатності національної валюти та створення достатної праці всієї системи банків. Хоча усі ці завдання вирішуються завдяки участі усіх банків, але успіх може бути досягнений тільки при задовільному поєднанні зусиль кожного з них. Така спільна координація покладається на центральний банк, для чого він наділяється законодавче відповідними повноваженнями [7, с. 18].

Отже, решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками, перебуває на другому рівні банківської системи (у зарубіжних країнах комерційними називають тільки частину другорівневих банків). Переважно другорівневих банки - це банки, які утворені на акціонерній основі і виконують увесь комплекс базових завдань. У кожній країні, окрім комерційних, виділяють цілий комплекс інших банків - кооперативних, спеціалізованих тощо.

Комерційні банки, на відміну від центрального банка, покликані обслуговувати економічних суб'єктів - учасників валютного обороту: сімейні господарства, фірми, державні структури. Банківська система саме через ці банки обслуговує народне господарство відповідно до завдань, які випливають із кредитно-грошової політики центрального банку. Тому комерційні банки можна вважати фундаментом всієї системи банків, вершиною якої є центральний банк [23, с. 37].

Отже, відносно один одного банки другого рівня є фінансово рівноправними, самостійними, такими, які конкурують між собою на валютному ринку. Вони економічно й юридично відокремлені і організовують свою діяльність на комерційних фундаціях з метою одержання прибутку. Заради цього прибутку вони обслуговують своїх клієнтів, хоча зазнають при цьому великого ризику - процентного, кредитного, валютного тощо [13, с. 31].

Також дворівневість системи банків характеризується чітким законодавчим розмежуванням обов'язків і прав кожної ланки системи, а також фінансових небанківських посередників. Центральному банку у багатьох країнах надано право ліцензування діяльності банків та право встановлювати фінансові норми щодо діяльності інших, комерційних банків, здійснювати контроль, нагляд за цими банками. Закони, з іншого боку, обмежують права центральних банків у комерційній сфері, зокрема, забороняють їм працювати з господарською клієнтурою. Цим комерційні банки захищаються від конкуренції з боку більш сильного – центрального – банку, забезпечуються їхні права як банків другого рівня.

Станом на 1 січня 2014 року в Україні зареєстровано 195 комерційних банків (203 — на початку 2015 року), із них фактично працюють 153 банки, тобто 78,5%. Із усієї кількості банків 149 мають ліцензію Національного Банку на здійснення грошових операцій, що становить 76% комерційних банків [33].

Таким чином, система банків країни була створена на базі уніфікованої системи. Законодавчою базою передбачався лише загальний принцип будови системи банків і було зовсім відсутнє встановлення структури другого рівня. Як формальна, так і фактична спеціалізація банків, їх територіальна спеціалізація до початку 2001 року були відсутні.

Але комерційні банки України можна згрупувати за такими категоріями:

— за формою власності: із 195 комерційних банків України (станом на 1 січня 2014 року) тільки 2 мають державну форму власності. Це державно-комерційний банк Ощадбанк і Укрексімбанк. Інші банки — колективну форму власності;

— за приналежністю статутного фонду та способу його формування банки в Україні можуть створюватися у формі АТ, пайових і кооперативних банків. Кількість пайових банків в Україні становить 13%. Акціонерних банків більше, тобто 87% від комерційних банків України. Сума капіталу банку (тобто його власних коштів) визначається акціонерами — учасниками банку, але не може бути меншою за розмір, встановлений НБУ. На 1 січня 2014 року загальна сума балансового капіталу банківської системи України становила 6,5 млрд. три. (17% пасивів банківської системи) [35].

Треба відмітити, що нове законодавство також передбачає номінально банківську диференціацію за спектром послуг, які надаються. Отже, українські банки можуть функціонувати як спеціалізовані чи як універсальні. Тобто банки за спеціалізацією можуть бути інвестиційними, іпотечними, ощадними та розрахунковими. Статус ощадного – якщо більш як 50% його пасивів – внески фізичних осіб. Статус спеціалізованого банк отримує у тому разі, якщо більш як 50% його активів – активи одного типу. Вітчизняний закон не лише не зазначає особливостей у принципах діяльності спеціалізованих банків, а й не дає визначення інвестиційним, іпотечним, розрахунковим банкам. У наш час відсутня інформація статистики стосовно спеціалізації системи українських банків. Звичайно, спеціалізованим ощадним українським банком є Ощадбанк [1].

Нинішнє законодавство України також передбачає розподіл банків на групи за мінімальним розміром статутного капіталу на момент реєстрації:

1) місцеві кооперативні банки — 1 млн. євро;

2) комерційні банки, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн. євро;

3) банки, які здійснюють свою діяльність на території усієї України, — 5 млн. євро.

Із загальної кількості реально діючих в Україні банків найбільшу групу становлять невеликі банки (додаток А).

Отже, відповідно до наведеного в законі критерію 46,8% українських банків підлягає під визначення кооперативних місцевих банків, що фактично не є так. Тобто ці банки працюють не за принципом кооперації, а за принципом комерційної діяльності. Формально 28,6% банків – комерційні банки, які запроваджують свою діяльність на території однієї області, і 24,7% – це банки, що запроваджують свою діяльність на всій українській території. При чому 54,3% суми сплаченого статутного капіталу системи банків припадає на третю групу банків. Тобто на початок 2001 року на 10 найбільших банків, які є першими за сумою капіталу у рейтингу українських банків, припадав 41% капіталу української системи банків. А у Західній Європі більш ніж 70 % капіталу всієї системи банків припадає на 3-4 найбільших банки [18, с. 63].

Українську систему банків за роллю, яку виконують деякі комерційні банки, можна охарактеризувати за допомогою рисунка 1.1. [30, с. 10].

Рис. 1.1. Групування комерційних банків за їх роллю у економіці

1) Системні старі банки. Це колишні спеціалізовані держбанки СРСР, з яких більшість одержала після проголошення незалежності України й набуття чинності Законом "Про банки і банківську діяльність" від 1991 року статус комерційних українських банків. До них приналежать Промінвестбанк, Укрексімбанк, Ощадбанк і системи ощадкас, Укрсоцбанк, до ліквідації належав і АПБ "Україна". Можна сказати, що їх називають системними за те, що вони утворені на базі Зовнішторгбанку, Житлосоцбанку, Держбанку, Промбудбанку, вони мають велику мережу дирекцій, філій та відділень по всій українській території. Отже, ця банківська група бере саму активну участь у виконанні державних програм із розвитку галузей народного господарства з низькою рентабельністю, участь у державному кредитуванні шляхом купівлі ОВДП. Часто такі операції підривають саму діяльність цих банків, тому вони стають неплатоспроможними, як АПБ "Україна", або в їхній діяльності виникають проблеми, як це сталося в Ощадбанку [34].

2) Нові системні банки. Тут поняття "нові" досить відносне, тому що до таких банків відносять Приватбанк, ПУМБ, "Аваль", дата реєстрації яких припадає на 1991 — 1993 роки. Ми об'єднали ці банки в одну групу, бо вони створювалися без підтримкми держави та починали свою діяльність в умовах ринкової економіки. Це досить великі з розгалуженою мережею структурних підрозділів (у Приватбанку — 443, банках "Аваль" — 881, ПУМБ — 21) банки, що активно обслуговують великих клієнтів та успішно функціонують. Ця банківська група входить в першу десятку рейтингів банків. Наведеному в законі визначенню системного банку цілком відповідає Приватбанк, у якого питома вага зобов'язань в системі банків є 17%, і "Аваль" – 14,9%. Й, аналогічно, хоча частка зобов'язань ПУМБу не перевищує 10% зобов'язань банківської системи, все ж таки він фактично визнаний системним банком Аналогічна ситуація з Укрексімбанком, у якого частка зобов'язань становить 8,7% зобов'язань української системи банків [34].

Природно, нові системні банки домагаються ролі найбільших банків, які утворюють кістяк системи банків.

3) Комерційні банки України, зареєстровані протягом 1991—1999 років. Ця банківська група найстрокатіша та найчисленніша, тому що охоплює 1) великі банки із великою кількістю філій; 2) великі банки, операції яких мають локальний характер; 3) середні й дрібні банки. Вони, по-перше, не є системними банками, тобто або не мають великої кількості філій, або практично не обслуговують корпоративних клієнтів, їх зобов'язання не становлять 10% зобов'язань банківської системи України; по-друге, не беруть активної участі у програмах економічного розвитку і загальнодержавних проектах банків; по-третє, переживають менший контроль із боку Національного Банку. Менше половини депозитів юридичних та фізичних осіб та більша частка капіталу системи банків припадає на частку цієї численної банківської групи [35].

4) Іноземні банки. Серед 31 банку, які працюють на іноземному капіталі (такі банки входять до груп другої і третьої), в Україні із 100-відсотковим іноземним капіталом функціонує 7. В загалі, участь іноземного капіталу в українській системі банків становить 14,5% [33].

За розміром сплаченого статутного капіталу також йдуть попереду промислові регіони із міцною інфраструктурою. Невисокими розмірами цього фонду характеризуються регіони сільського господарства.

1.3. Роль банківської системи в економічній системі

Відмітимо: українська система банків — це один із найрозвинутіших елементів механізму господарства, тому що її реформування розпочалося раніше за інші економічні сектори, що визначалося домінуючою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринкової економіки. Банки мають центральне значення в утворенні найліпшого середовища для мобілізації та вільного переливу капіталів, для накоплення коштів нової економіки, розвитку підприємництва і приватизації [4].

Отже, система банків в ринковій економіці здійснює такі три головні функції:

Рис. 1.1. Головні функції банківської системи [11, с. 113]

Трансформаційна функція висловлена в тому, що банки, мобілізуючи кошти одних суб'єктів господарювання та передаючи їх іншим, мають можливість трансформувати знак й строки грошових капіталів та фінансові ризики.

Функція створення грошей та регулювання грошової маси є важливою функцією банківської системи, тому що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У здійсненні цієї функції приймають участь усі ланки системи банків, і вона стосується усіх напрямів діяльності банків.

Стабілізаційна функція, тобто функція забезпечення сталості діяльності банків та грошового ринку. Здійснення системою банків стабілізаційної функції реалізується шляхом приймання законів, нормативних актів, які визначають діяльність усіх ланок системи банків і утворення налагодженого механізму нагляду і контролю за дотриманням діяльності банків і чинного законодавства.

Отже, визначними рисами системи банків, які відокремлюють її меж іншими суб’єктами відносин ринку, є її дворівнева побудова, поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного окремого банку і діяльності банків у загалі, наявність загальносистемної інфраструктури і гнучке поєднання високого рівня централізації керування системою банків зі збереженням певної економічної відповідальності та самостійності кожного окремого банку, централізований механізм контролю і регулювання руху резервів банків, [28, с. 91].

Отже, система банків бере участь в реалізації основних функцій економічної системи, зокрема засобом:

— стабільності національної валютної одиниці;

— забезпечення засобів переміщення фінансових засобів через кордони держав, у часі та між окремими галузями;

— розробки та забезпечення засобів управління ризиками;

— забезпечення механізму поєднання фінансових ресурсів і їх розподілу між окремими суб'єктами господарювання;

— забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем, зокрема шляхом удосконалення способів клірингу;

— забезпечення насичення ринку ціновою інформацією, яка допомагає координувати децентралізований процес прийняття рішень в окремих галузях економіки [14, с. 220].

Таким чином, українська система банків має дворівневу будову: перший рівень — Національний банк України, другий — комерційні банки.

Отже, провідне місце в системі банків належить НБУ - Національному банку України. Він повинен запроваджувати спільну політику у сфері валютного обігу, зміцнення національної грошової одиниці — гривні.

Відмітимо: комерційні банки – це головний елемент кредитної системи України, який поєднує у собі кредитні установи, що виконують для своїх клієнтів різні банківські операції на базі комерційного розрахунку. Тобто в залежності від форми власності вони поділяються на приватні і державні.

Отже, банківська система – це не сегментований банк, який керується з одного офісу - центрального банку, а специфічна організаційно-правова та фінансова структура, яка забезпечує роботу фінансового ринку та економіки в загалі, вона покликана виконувати такі функції:

трансформаційну;

створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;

забезпечення оптимуму банківської діяльності і грошового сектору ринку.

Узагальнемо: банківська система та її окремі банки цілком відіграють дуже важливу роль у формуванні ринкових відносин, здійсненні структурних перебудов і фінансовому зростанні України.

Розділ 2

Аналіз банківської системи України

2.1. Становлення та етапи розвитку банківської системи України

1991–1994 роки. Після розпаду СРСР та утворення на його теренах п'ятнадцяти нових держав склалася парадоксальна ситуація, коли новоутворені ЦБ (центральні банки) всіх цих країн стали емісійними центрами, так як розпочали емісію неготівкової валюти, загальної для всіх цих держав. Центральний банк Росії керував лише приріст готівкових грошей. Це було основною причиною швидкого зростання в цей період цін. Отже, у 1992 році інфляція в Україні становила майже 2 000%. Наша країна ввела тимчасову валюту – купоно-карбованець [17, с. 53].

Отже, кінець 1992-го та 1993 рік – це період, унікальний з точки зору світового досвіду та катастрофічний для економіки України, бо інфляція в Україні з 31 грудня 1992 року по 31 грудня 1993 року встановлювала понад 10 000%, таким чином ціни за 1993 рік виросли більш ніж у 100 разів, а за період із 1 листопада 1992-го по кінець 1993 року – у 167 разів! Звичайно, складно говорити про те, що НБУ мав якусь можливість на протязі 1993 року проводити монетарну політику в банальному розумінні цього поняття. Таким чином, дефіцит бюджету держави покривався майже на 100% за рахунок прямих кредитів Національного банку України. Маса грошей протягом 1993 року зросла приблизно у 20 разів, а ціни – більш ніж у 100 разів [5, с. 116].

Таким чином виникла типова для тих економік, які пройшли через гіперінфляцію, ситуація, коли ціни зросли набагато швидше, ніж центральний банк друкував валюту. Отже, громада жила в умовах постійних інфляційних коливань, які разом із друком нової валюти також були серйозним фактором пришвидшення інфляції. Результатом гіперінфляції став спад економіки, найбільший за всю історію країни. Таким чином, реальний ВВП у 1994 році скоротився на 23% [25, с. 116].

Період макроекономічної стабілізації. Належних заходів щодо зниження інфляції та стабілізації макроекономіки вперше було вжито урядом та НБУ наприкінці 1993 року.

Нині Національний банк України досяг значного успіху у розробці інституційних основ і в реальному здійсненні курсової та монетарної політики. Вжили заходів щодо запровадили уніфіковані резервні вимоги; встановили єдину ставку рефінансування; переходу до єдиного обмінного курсу та конвертованості за рахунком поточних операцій; суттєво зменшили використання цільових і субсидованих кредитів; започаткували кредитні аукціони. Національному банку України, незважаючи на інфляційну фіскальну політику, вдалося здійснити істотні антиінфляційні заходи, завдяки чому економіка вийшла з гіперінфляційної кризи [22, с. 50].

Отже, завдяки заходам стабілізації, які були спрямовані на фіскальне коригування, дефіцит загального бюджету було зменшено із 15% у 1994 році до 5% у 1995 році. Тому інфляція знизилася з 400 відсотків у 1994му до 180 відсотків у 1995 році. Обмінний курс гривні щодо долара США набув стабілізації у другій половині 1995 року і істотно не набував змін протягом майже трьох років, утримуючись у обсязі 1.8–2.25 гривні за долар. Таким чином, запровадження нової валюти – гривні у вересні 1996 року допомогло стабілізувати інфляційні очікування та знизити інфляцію до 40% у 1996 році та 10% у 1997-му. Все це можна рахувати значущим політичним фактором, тому що вітчизняна валюта стала одним із головних атрибутів країни в якості незалежної держави [8, с. 138].

Економічна ситуація в 2000–2004 роках. Отже, після десятиліття економічного застою 2000й рік став першим роком справжнього фінансового зростання з періоду набуття нашою країною незалежності. Таким чином, збільшення обсягів справжнього ВВП на 6% дало поштовх до повномасштабного підйому економіки України. Так, у 2001 році темпи зростання справжнього ВВП сягнули 9.1% [33].

Реальне зростання ВВП протягом 2000–2004 років в середньому за рік перевищувало 8%, таким чином цей покажчик був вищим, ніж у 2004 році.

Україна, починаючи з 2000 року, ввела режим керованого плаваючого обмінного курсу замість валютного коридору. Суттєве зростання грошових агрегатів, у контексті фактичної прив'язки до долара США (починаючи із 2000 року), поєднувалося однозначними показниками інфляції, що було відбитком процесу ремонетизації економіки Україн. Отже, монетарна політика у цей період відзначалася масованими та нестерилізованими грошовими інтервенціями НБУ.

Отже, співвідношення обсяга кредитів сектора банків до ВВП у 2004 році зросло до 30% (у 2000 році цей показник становив 12,4%). Тобто кредити становили понад 2/3 від загальної суми банківських активів, а це було значущим показником на тлі транзитних економік [33].

2005-2014 роки – криза та довоенний період. У період до світової фінансової кризи (з 2005 р. до 2008 р.) система банків показувала надвисокі темпи зростання обсягів працездатності, що спричинило зріст її впливу на економічний та соціальний розвиток України. Про це свідчить співвідношення основних її показників розвитку до ВВП (додаток Б).

Для наочного представлення даних також використаємо графічний метод аналізу. Графік динаміки зміни грошових агрегатів в Україні за період 2005–2014 рр. (додаток В).

Таким чином, співвідношення активів до ВВП зросло з 52,51 % у 2005 р. до 102,4 % у 2008 р. Але за цими показниками у системи банків залишається значний невжитий потенціал. Так, відношення активів системи банків до ВВП у Німеччині становило близько 300 %, у Франції – 250 %, у Великобританії – 360 % [33].

До початку фінансової кризи 2008 р., кількість банків зростала: від 189 станом на 01.01.2002 р. до 198 станом на 01.01.2008 р. Протягом 2008–2009 рр. бачимо зменшення кількості банків з 198 станом на 01.01.2009 р. до 194 станом на 01.09.2010р. Кількість банків з іноземним капіталом стрімко збільшувалась до 2009 р., а станом на 01.09.2010 р. – 52 банки. Щодо банків із 100-відсотковим капіталом то їхня кількість, не зважаючи на фінансову кризу, з 2002 р. зросла утричі і станом на 01.09.2010 р. становить 20 банків. Водночас до 2009 р. поступово зменшувалась кількість банків, що перебувають у стані ліквідації, від 35 у 2002 р. до 13 у 2009 р. Проте за період з 01.01.2010 р. до 01.09.2010 р. їх кількість зросла від 14 до 18.

Аналіз сучасного стану банківської системи показав, що одним із найскладніших періодів у діяльності вітчизняних банків став 2009 р. Українські банки опинилися в скрутному становищі. Банки переживають кризу ліквідності; їм потрібні гроші, які вони намагаються залучити всіма можливими методами. У 2009р. спостерігалося зростання співвідношення загальних активів банків до ВВП, яке на 01.01.2010р. становило 109,5% (на 01.01.2009 р. – 102,7%). Загальні активи банків України зросли на 2.9% (за 2008 рік – на 57.2%) і на 01.01.2010 р. становили 1001,6 млрд. грн. [35].

У першій половині 2010 р. економіка України продовжила тенденції поступового виходу з кризового стану, котрі намітились ще з другої половини 2009 р. ВВП у І кварталі зріс на 4,9%. Проте слід відзначити, що такі значні цифри відмічаються на фоні глибокого минулорічного падіння. Тому стверджувати про остаточне подолання симптомів рецесії зарано.

Позитивним фоном для відродження фінансової системи є стабільність курсу гривні. Негативним фактором виступає наявність значної кількості пробемних кредитів та майже повна стагнація кредитування.

Активи банків демонструють поступове збільшення. За січень-квітень 2010 р. вони виросли з 868,1 до 885,8 млрд. грн. Однак кредитний портфель банків перебуває в стадії стагнації: він навіть скоротився з 730 до 723 млрд. грн. Особливий удар криза нанесла по споживчому кредитуванню фізичних осіб. З початку року спостерігається подальше скорочення обсягів кредитування з 217,3 до 206,1 млрд. грн. Натомість ринок кредитів для суб'єктів господарської діяльності фіксує мінімальний ріст на 3 млрд. грн.

Деструктивну функцію в майбутньому може зіграти і зростання грошової маси в економіці: з 480 до 521 млрд. грн. (травень 2010 р.), тоді як в минулий рік було зафіксовано її стабілізацію [33].

У 2010 р. продовжився приріст депозитів. Так, у січні-червні 2010 р. обсяг вкладів населення в банківській системі збільшився на 13,7%, а коштів юридичних осіб - на 6,2%. Переважна більшість депозитів оформлюється в національній валюті. Незважаючи на ознаки симптомів оздоровлення, стан банківської системи продовжує залишатися складним. Свідченням чого є збиток в сумі 7,5 млрд. грн. за п'ять місяців поточного року. Доходи банків за січень - травень 2010 року порівняно з відповідним періодом минулого року скоротилися на 11,3% і склали 53,9 млрд. грн. Витрати банків порівняно з відповідним періодом минулого року зменшилися на 15,6% і становили 61,4 млрд. грн. У післякризовий період з 2010 по 2013 роки середній темп приросту обсягу ВВП склав 10,36%, а грошової маси – майже 15%, згідно цього ми бачимо що темпи росту ВВП та грошової маси після світової фінансової кризи значно знизились, проте зберігається тенденція росту монетизації економіки [34].

2.2. Сучасний стан банківської системи України

Зрозуміло, що на фінансову ситуацію в Україні певним чином діє комплекс причин, які пов’язані напряму з діяльністю банків, адже банки зображають прямий зв’язок між владою та значущими секторами економіки через використання економічних ресурсів в ті галузі, де вони необхідні. Віра у вітчизняну систему банків повинна здійснюватися в тій країні, де стійка економічна, політична система, гнучка соціальна структура. Несвоєчасний вплив на причини появи нестабільності банків може привести до паніки у банківському секторі, що підвищує можливість кризи у цій сфері. Робота сектору послуг банків є одним з небагатьох економічних інститутів, який працює напряму з "людським" фактором клієнтів, і це дуже швидко реагує на різні зміни в України і тим самим може істотно вплинути на будь-які процеси в її фінансовому або політичному шарі [9, с. 107].

Отже, головний фактор, який нині впливає на систему банків, – ситуація в політиці. Можна сказати, що банківська система продемонструвала свою міць у перші дні соціально-політичної кризи, коли тривав ажіотаж навколо вітчизняних банків. Адже зараз сектор банків є більш стійким до шкідливих макроекономічних обставин, ніж у 2008 році. Це базується на рекапіталізації шару економіки за останні п’ять років, більш зрілих кредитних портфелях та нижчому зовнішньому борзі [31, с. 105].

Але з початку 2014 року основними подразниками банківської системи стали не тільки політична криза, загроза зовнішньої інтервенції та анексія Криму, а й суспільні настрої. Вони викликали паніку серед населення, що призвело до різкого вилучення депозитів з банківської системи в першу чергу фізичними особами. Від початку року обсяг депозитів у національній валюті скоротився на 10,3%. Позитивний нюанс, що ця тенденція призупинилась: відтік у квітні склав лише 0,3%, і без поганих політичних новин ця тенденція взагалі зупиниться. Обсяг депозитів в іноземній валюті скоротився на 17%. Якщо говорити про квітень, то тут динаміка трохи більша – скорочення склало близько 4%, але все одно спостерігається тенденція по скороченню відтоку. Основним джерелом банківської системи України на сьогоднішній день залишаються фізичні особи. Корпоративний сегмент з кожним днем усе зменшується. І бізнес також звужується, а разом з ним – і рештки юридичних осіб. Також спостерігалась тенденція по скороченню обсягів загальних активів банківської системи. В номінальному гривневому вираженні з початку року вони виросли приблизно на 500 млрд., якщо цей показник порахувати в валюті, то вийде, що активи скоротилися приблизно на третину, на 45-44 млрд. дол. Сумарний збиток комерційних банків станом на 1.04 склав майже 2 млрд. грн. У наслідок політичних подій в Україні було зафіксовано, що люди масово вилучали кошти з банків, які вони поклали на депозит. Цьому значну роль відіграв високий ризик неплатоспроможності, а також банківська паніка. Відомим фактом також залишається те, що в багатьох банкоматах неможливо було зняти готівку, а тому і збільшувався ризик до неотримання грошей узагалі, що призводило до занепокоєності населення [12, с. 33]. банківський криза паніка комерційний

Відтік вкладів із банків накладається також і на зростання обсягів неповернення кредитів клієнтами банків. Особливо це стосується валютних позик, які із девальвацією гривні стали для багатьох позичальників непосильно дорогими, оскільки більшість населення отримує все ж таки дохід в національній валюті. Довіра до гривні, як засобу заощадження, підірвана попередньою кредитно-грошовою політикою ЦБ, яка провокувала хаотичні девальвації, що завдають шкоди національній економіці та іміджу національної валюти. Левова частка депозитів (51% за даними НАБУ) все ще номінована у гривні. Однак, для того, щоб населення провело зворотню конвертацію своїх валютних заощаджень, необхідна стабілізація ситуації на південному сході і безумовна підтримка міжнародних кредиторів. Очевидно, що це питання знаходиться швидше в політичній, ніж економічній площині.

Отже, саму вигідну позицію сьогодні мають великі державні банки. Вони, володіючи традиційно високим рівнем свого капіталу, здатні втриматися, незважаючи на можливі втрати в АР Крим та на спад якості кредитного портфелю в загалі. Бо ці банки реально виходять агентами уряду, і він є найбільш зацікавленим в їх достатній роботі [24, с. 202].

2.3. Тенденції розвитку банківської системи України

Звідси висновок, що фізичні особи в період спаду макроекономічних показників і зростання геополітичної проблематики активно переводять свої внески з національної гривні в більш стійкі євро і долар, а також спостерігається послідовність переказів валюти у великі банки. Саме неможливість через відтік депозитів та відсутність іноземного капіталу надання кредитних позик фізичним особам, спричинило ліквідацію вже 11 банківських установ України за 2014 рік. Соціально-політичний чинник впливає згубно на суспільний настрій, через який виникає криза довіри населення до значної більшості банків та зменшення мобілізації рeсурсів банкaми. Близько 50% українських банків можуть не пройти екзамен на витривалість та мінімально стабільну працю в період війни, затяжність якої не лише дуже зменшила темпи розвитку сектору банків України, а й погіршила інвестиційний клімат вітчизни [6, с. 49].

Євроінтеграційна спрямованість розвитку економіки України вимагає вже зараз конкретних заходів для відповідної адаптації банківського сектору з метою запобігання ризикам від євроінтеграційного курсу України.

Заходи, пов'язані з лібералізацією руху капіталу. Вільний рух капіталу залишає дві можливості здійснення монетарної політики: плаваючий валютний курс і таргетування інфляції чи фіксований валютний курс і відмова від управління інфляцією. Національний банк України оголосив про намір впровадити таргетування інфляції, проте слід пам'ятати про необхідність узгодження переходу до таргетування інфляції з заходами щодо лібералізації руху капіталу. Лібералізацію короткострокових потоків слід відкласти до того часу, доки не будуть запроваджені режими таргетування інфляції та плаваючого валютного курсу. Одночасно Національний банк України повинен працювати над тим, щоб запровадити нагляд за банками на основі оцінки ризиків і покращити можливості прогнозування волатильних короткострокових потоків капіталу, а також керування ними. Для цього необхідно буде узгоджувати політику лібералізації із запровадженням таргетування інфляції та програмою розвитку фінансового сектору [29, с. 127].

Впровадження Базель II. Зважаючи на процеси європейської інтеграції, необхідно рухатися в напрямі прийняття системи Базель II. Найважливішим при цьому стає питання, коли і як необхідно впроваджувати нову систему. На думку членів Базельського комітету, жодна країна не повинна приймати систему Базель II, якщо відчуває, що вона до цього не готова. Строк прийняття цієї системи має визначатися внутрішніми умовами країни. Органи банківського нагляду повинні приймати її поступово та виходити з інтересів національної політики. На противагу Угоді 1988 p., прийняття якої було відносно простою справою, система Базель II є складнішою та висуває більш високі вимоги до банків та органів банківського нагляду [32, с. 112].

Впровадження системи Базель II доцільно проводити в три етапи, які можна охарактеризувати як:

посилення структури банківського нагляду;

впровадження та посилення трьох компонентів;

перехід від Угоди 1988 р. до системи Базель II [34].

Розширення транскордонного співробітництва органів банківського нагляду. Збільшення масштабів та підвищення складності роботи банківських груп та фінансових ринків викликає необхідність розширення міжнародного співробітництва органів банківського нагляду. Успіх системи Базель II значною мірою залежить від ефективності такої співпраці. У майбутньому виникатиме необхідність у більш широкій співпраці, координації роботи в оцінці достатності капіталу банків.

Посилення незалежності Національного банку України. Міжнародний досвід показує, що країни з відносно незалежним центральним банком, як правило, досягають кращих результатів в економіці, ніж країни з залежним центральним банком. Незалежність регулювання банківської діяльності також важлива для фінансової стабільності: значно підвищується ефективність регулювання, що сприяє злагодженій та ефективній роботі цього сектору фінансової системи [21, с. 43].

Отже, орган регулювання банків та їх нагляду значною мірою виконує свою незалежність саме як підрозділ НБУ. Національний банк України зобов’язан мати можливість здійснювати керування і нагляд, який є вільним від інструкцій, директив, інших форм втручання з боку українського Кабінету міністрів, галузевих та інших груп інтересів. Тому актуальності набуває посилення незалежності НБУ [27, с. 44].

Таким чином, незалежна українська система банків побудована відносно недавно (1991р.), але пройшла свій розвиток значно швидшими темпами, на відміну від провідних систем банків розвинених країн. Можна подати таку періодизацію вітчизняної системи банків, дослідивши процеси її розвитку та становлення, оптимізувавши кількість часових періодів, які становлять її структуру: 1) передісторія розвитку банківської системи України, 2) 1988-1990рр., 3) 1991-1992рр., 4) 1993-1997рр., 5) 1998-2000рр., 6) 2001-2008рр., 7) 2008-2015рр.

Однак українська система банків на нинішньому етапі ще не є оптимальною. Більшість банків є прихованими банкрутами. Вони працюють у нестабільному інфляційному полі із нерозвиненим економічним та податковим законодавством.

Робимо висновок: існує безліч проблем, котрі найближчим часом потрібно вирішити у межах сучасних інформаційних технологій покращення української системи банків з метою покращення та залучення заощаджень українського населення та сприяння розвитку економіки України; вдосконалення розвитку економічних механізмів; підвищення ефективності розподілу валютних ресурсів між підприємствами України; автоматизації вад неплатежів та розробки інструментарію її подолання; здійснення контролю за економічним станом підприємства на вітчизняному ринку під керуванням банків; підвищення та покращення ефективності платіжної системи на міжнародному та національному ринка. 

Тобто, потрібно створити економічну інфраструктуру, що буде стояти на сучасних інформаційних носіях, правовій системі України, системі аудиту банків тощо. 

РОЗДІЛ 3

Шляхи вдосконалення банківської системи України

3.1. Проблеми розвитку банківської системи України

Проаналізувавши роботи вітчизняних вчених, можна відмітити основні проблем розвитку банківської системи України [16, с. 19]:

1. Висока концентрація капіталу у групі найбільших банків. Лише 20 із 195 комерційних банків формують 99% портфеля кредитів і депозитів, що є досить негативним фактором, адже така ситуація може призвести до розширення практики домовленостей і змов великих банків між собою у проведенні своєї діяльності, наприклад, у встановленні цін на банківські послуги.

2. Нераціональна територіальна структура, територіальна нерівномірність банківської системи та локальний характер банківських ринків, що характеризуються високою концентрацією банків (близько 50%) та їх активів у Київській області, тоді як інша половина зосереджена в інших 18 областях України, що зумовлює недостатню кількість комерційних банків в інших регіонах та навіть відсутність у деяких з областей країни, деяку відсталість банківського сектора у них та відсутність у них конкуренції, а отже, і стимулів для підвищення конкурентоспроможності регіональних банківських установ.

3. Низький рівень капіталізації комерційних банків. За цим показником вітчизняні банки настільки відстають від іноземних, що навіть за сприятливих умов їм буде важко конкурувати не тільки на світовому ринку, а й всередині країни, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку.

4. Існування розриву між обліковою ставкою НБУ і ставками по кредитах комерційних банків (перша становить 15%, друга – 30 – 31%), що може стати серйозним бар'єром на шляху подальшого росту економіки країни, а також великий розрив між ставками за депозитами і комерційними кредитами, пов'язаний з перенесенням банками своїх витрат на клієнтів.

5. Низькі обсяги кредитування реального сектора економіки, що головним чином пояснюється різким збільшенням процентних ставок за державними короткостроковими зобов'язаннями, у зв'язку з чим банки змушені були скоротити кредитування приватного сектору для задоволення більш високого попиту на державні кредити та неефективністю податкової системи, яка негативно впливає на рентабельність багатьох господарських суб'єктів, а також практичною відсутністю механізмів масового споживчого кредитування та фінансування житла. Відношення кредитів українського банківського сектору до ВВП становить близько 9–14%, тоді як в країнах Центральної Європи, для порівняння, – 40–60%. Така кредитна політика банків є одні з найголовніших чинників слабкості банківської системи.

6. Проблема надійності і забезпеченості виданих кредитів. Небезпечною є тенденція залучення ресурсів вкладників, які не забезпечені власним капіталом, з подальшим виходом на ринок позикових капіталів без утворення резервів для покриття кредитних ризиків. Така політика загрожує обернутися катастрофічними наслідками у разі навіть короткострокової дестабілізації фінансового ринку.

7. Проблема незабезпечених, ненадійних кредитів викликає одну з найсерйозніших проблем сучасного банківського сектору України – велику частку проблемних кредитів у кредитному портфелі комерційних банків, що зумовлює низьку ліквідність банків, існування багатьох збиткових банків із "негативним" кредитним портфелем, банків, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення або у стані ліквідації.

8. З попередніми проблемами безпосередньо пов'язана проблема гарантування вкладів населення та відновлення довіри до банків. Заощадження населення складають основу пасивної сторони балансу у банківській системі будь-якої країни. Проте відносини між банками і населенням сьогодні досить проблематичні. З одного боку, довіра до банків підірвана через банкрутство трастів, банків, шахрайства у фінансовій сфері. З іншого боку, політика резервування, яку проводить НБУ, недостатньо стимулює банки до роботи з населенням. На сьогодні вклади населення до ВВП не перебільшують 6-7% (5,5 млрд. грн.), тоді як за оцінками різних експертів, на руках зосереджено $6-9 млрд. і від 10 до 12 млрд. грн.

9. Формування раціонального співвідношення в універсалізмі й спеціалізації банківських установ. Йдеться про необхідність дотримання певної збалансованості й пропорційності у розвитку різних видів банків. З іншого боку, в економіці необхідні також раціонально спеціалізовані банки й насамперед за функціональною ознакою – інвестиційні, ощадні, іпотечні, трастові, інноваційні, зовнішньоторговельні та інші види банківських установ. Власне, раціоналізм такої спеціалізації полягає у спроможності банків суттєво підвищувати якість надання відповідних послуг при одночасному зниженні їхньої собівартості.

10. Кадрова проблема, що включає у себе недостатній рівень кваліфікації менеджерів і спеціалістів та брак досвіду банківського персоналу. Ця проблема особливо гостра для тих комерційних банків, до керівництва якими в час "піку", їхнього утворення часто приходили люди без елементарної економічної підготовки, не кажучи вже про спеціалізовану банківську. Нині цю проблему практично розв'язано у кількісному плані, проте постає питання якості підготовки фахівців, що потребує узгодження навчального процесу із відповідними запитами банків, враховуючи постійний динамізм фінансового ринку та зміни банківських технологій здійснення різноманітних операцій.

11. Проблему низького рівня менеджменту складає і проблема браку наукових працівників щодо вибору сфер діяльності, пунктів та місць розташування банків, слабка наукова обгрунтованість аналітичної бази, недостатня увага до стратегічних проблем розвитку. Практично в усіх сферах банківської діяльності здебільшого відсутні середньо- та довгострокові стратегії, переважно діють короткострокові, розраховані на три–шість місяців або один рік, тоді як, наприклад, ринок кредитних ресурсів, як і будь-який інший сегмент ринку, потребує стратегічного бачення соціально-економічних процесів.

12. Слабка диференціація асортименту банківських послуг. Хоча нині їх нараховується близько 300 (кредитні, інвестиційні, трастові, розрахунково-касові, консультаційні, транспортні та інші), український банківський сектор не є достатньо розвинутим у цьому плані, що значно знижує його конкурентноздатність. До цього додається і проблема повільного, пасивного впровадження нових банківських продуктів, які приходять в Україну дуже швидко, тоді як уже зараз складається враження, що вона не встигає за розвитком цього процесу. Зокрема пластиковими картками скоро захочуть користуватися усі клієнти, а на сьогодні лише 10-15 банків із 200 розробляють для цього відповідні схеми.

13. Відмивання грошей, існування якого тісно пов'язане з банківським сектором економіки. Ця проблема значною мірою викликана недоліками в законодавстві, в результаті чого процедури відмивання є навіть не абсолютно незаконними, просто непередбачені законом. І хоча на сьогодні уже розроблено методику інспектування банків, яка дає змогу запобігти банківському шахрайству та відмиванню грошей, ця проблема створює велику непрозорість діяльності банків в Україні і ускладнює процедуру нагляду за ними.

14. Законодавчо-правове забезпечення банківської діяльності. Ще донедавна необхідного банківського законодавства в Україні не було (лише у 1999 р. з'явився Закон "Про Національний банк України" та у 2001 р. – Закон "Про банки і банківську діяльність". Саме наявність належного правового поля є вихідним і необхідним моментом у забезпеченні стабільного функціонування усіх банків.

Через зазначені проблеми багато банків у банківському секторі країни реорганізовуються, переводяться на режим фінансового оздоровлення або ліквідуються. Такі процеси свідчать про те, що наведені проблеми заважають підвищенню конкурентноздатності банківського сектора української економіки, гальмують його розвиток, а отже, і економічне зростання країни загалом. Саме тому дуже важливим є формулювання пропозицій для їх розв'язання та втілення цих пропозицій у життя як владними структурами, так і самими банківськими установами [19, с. 12].

3.2. Закордонний досвід розвитку банківської системи

Таким чином, у своєму розвитку Україна стикнулася з такими проблемами, як і у післявоєнний період країни Західної Європи: із необхідністю фундаментальної реструктуризації власної промисловості та стимуляції покращень та розвитку малого й середнього підприємництва, диспропорцією в фінансовому розвитку регіонів, концентрацією капіталів банків в окремих регіонах. Згадані країни, долаючи ці проблеми, поряд із лавою інших заходів вдавалися до реструктуризації системи банків. Створення регіональних банків було загальною ознакою реструктуризації систем банків Франції, Італії, Німеччини, Швейцарії [10, с. 105].

В Італії також істотну роль у банківській системі відіграють регіональні банки, у створенні яких активну участь брала держава з метою стимулювання розвитку відсталих регіонів.

У Німеччині, крім трьох банків-гігантів, існує безліч універсальних регіональних банків, сфера діяльності яких, судячи з їхньої назви, обмежена певним регіоном. У тих регіональних банків, які обслуговують тільки населення, кордони сфери впливу позначені особливо чітко. Однак найбільші регіональні банки обслуговують своїх клієнтів — юридичних осіб — і за межами регіону. Регіональні банки Німеччини були утворені після Другої світової війни на терені філій трьох гросбанків, а їхні операції були чітко обмежені кордонами земель, в яких вони функціонували. Створено їх було з метою зниження рівня монополізації ринку банківських послуг, наближення банків до економіки регіонів, зруйнованих війною [28, с. 91].

Серед комерційних банків Швейцарії помітну роль відіграють кантональні банки, діяльність яких сконцентрована у відповідних кантонах. Спочатку кантональні банки лише приймали вклади й надавали іпотечні кредити, але до цього часу вони значно розширили спектр своїх послуг і стали фактично універсальними [17, с. 53].

Створення регіональних банків для розв'язання певних проблем у різних країнах мало спільну мету — соціально-економічний розвиток регіонів, а значить, держави у цілому.

Проаналізуємо географічний аспект розвитку світових банківськох систем та їх вплив на розвиток української банківської системи.

До числа основних гравців на ринках Східної та Центральної Європи входять середні за світовими масштабами регіональні європейські банки, а саме: бельгійський КВС, австрійські Bank Austria, Erste і Raiffeisen, італійські UniCredito та BCI Intesa, французький Societe Generale, німецькі Commerzbank та Dresdner Bank. В останні роки спробу стати регіональними зробили деякі грецькі банки: Alpha Bank, National Bank of Greece, Piraeus Bank, однак їхня експансія обмежується рамками Балканського регіону (Болгарія, Румунія, Македонія, Албанія) [24, с. 202].

Що ж стосується глобальних гравців, то, як зазначав журнал The Banker, «найбільші банки світу мають тенденцію уникати посткомуністичного регіону. Очевидний виняток — це Citigroup, найбільший у світі банк. Крім Citigroup, більш-менш помітні позиції в Східній Європі зайняли голландські ING і ABN AMRO, німецький Deutsche Bank».

Є ще третя категорія банків, які прагнуть придбати недооцінені та розрізнені активи в окремих країнах Східної Європи за відсутності комплексної стратегії розвитку в даному регіоні [14, с. 220].

У кожній з п’яти країн Східної та Центральної Європи: Чехії, Польщі, Угорщині, Словаччині та Словенії (Central and Eastern European Five — СЕЕ5) — іноземними власниками банків є насамперед банки країн—членів ЄС. Нерідко саме банки сусідніх країн мають найбільшу частку. Так само, як Скандинавські країни є найбільшими інвесторами в країнах Балтії, австрійські банки мають найбільшу присутність у Чеській Республіці, Словаччині та Угорщині [8, с. 138].

Найважливішими інвесторами є КВС Bank (Бельгія), Erstre Bank (Австрія), HVB Group (Німеччина). Лише один з найбільших інвесторів (Bayerische Landesbank, Німеччина) має єдину велику дочірню компанію в одній країні регіону. Більшість банків фокусуються на всій Східній та Центральній Європі як цільовому регіоні, тому мають банки в трьох-чотирьох країнах СЕЕ5 і нерідко відкривають дочірні компанії в інших країнах Східної та Центральної Європи. Їхня стратегія фокусується на ринковій присутності, тоді як поведінка, орієнтована на обслуговування клієнта (в межах захисної експансії), не є характерною [20, с. 14].

Основний масив банківської системи на Заході складають банківські установи. У вузькому розумінні банк - це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Так він характеризується у банківській практиці Німеччини, США та інших країн, в яких поряд з групою банків, діє велика група інших банків другого рівня.

Світова практика виробила два принципи побудови банків (рис.3.1).

Принцип сегментування чітко простежується в банківському законодавстві США, Канади та Японії. У цих країнах проводиться розмежування між комерційними та інвестиційними банками, для яких існує відмінний режим регулювання діяльності або суттєво обмежується взаємопроникнення. У цих країнах більш, а в деяких менш виражене обмеження, яке стосується інвестиційної діяльності банків. У більшості випадків обмежується інвестування коштів у нерухомість, а також в акції небанківських компаній. Ці обмеження можуть виражатися у вигляді 100-відсоткової заборони або у визначених лімітах частки пакету акцій, якою може володіти банк. Ця частка коливається від 2% в Італії до 20% у Франції.

Таким чином, в більшості країн Західної Європи зняті такі обмеження, а банки другого рівня можуть надавати будь-які економічні послуги на валютному ринку [31, с. 105].

Рис. 3.1 Принципи організації діяльності банків [22, с. 50]

Залежно від прийнятого принципу побудови банків в країні будуть переважати спеціалізовані чи універсальні банки. Так, в ФРН більше 90% всіх банків другого рівня відноситься до категорії універсальних. На них припадає біля 3/4 всіх банківських депозитів. Разом з тим в ФРН функціонує група спеціалізованих банків: іпотечних, інвестиційних, кредитних товариств тощо [12, с. 33].

У США, поряд з універсальними банками, діє величезна кількість спеціалізованих. На них припадає понад 50% всіх активів фінансових установ США. До таких банків відносяться взаємоощадні банки, позичково-ощадні товариства, кредитні союзи. Крім того, в США надто розвинута мережа небанківських (недепозитних) фінансово-кредитних установ (фінансових, інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів), які за своїми операціями не відповідають критеріям банків [6, с. 49].

В Україні ж за набором операцій, що виконуються, переважну кількість банків можна віднести до категорії універсальних.

3.3. Напрями вдосконалення банківської системи України

Отже, наведені в другому розділі основні проблеми досконалості роботи системи банків України треба вирішувати терміново. На основі наведених досліджень ми пропонуємо такі варіанти щодо підвищення ефективності функціонування системи банків України:

– забезпечення принципу справедливого розподілу доходів між банками у зв'язку із внеском в загальний розвиток сфери економіки та банків;

– формування ефективного інституційного середовища для регулювання факторів конкурентної боротьби та уповільнення монополізації банківської сфери;

– створення умов прискореного розвитку регіонів та вирівнювання їх стану через збільшення фінансування та кредитування перспективних напрямів господарської діяльності;

– визначення незадоволених потреб клієнтів щодо банківського обслуговування та їх задоволення на основі пропозиції нових банківських продуктів і різних форм та способів надання послуг;

– підвищення використання “людського фактору” через створення ефективної системи управління та здійснення кадрової політики в банківських установах [26, с. 31].

Розглянемо кожний із запропонованих підходів та особливості забезпечення їх досягнення в сучасних умовах розвитку України, зокрема її банківської сфери.

Основна спрямованість подальшого реформування банківської системи пов’язується з утвердженням на ділі функціонально розглянутої дворівневої структури банківських відносин, що передбачає забезпечення Національним банком країни стабілізацію грошового обігу, з одного боку, і здійснення всього комплексу банківських послуг комерційними банками, з іншого. З цією метою потрібно здійснити таку систему заходів:

Суттєво прискорити розробку та прийняття комплексу законів про банківську та кредитну діяльність.

Здійснювати політику, спрямовану на зміцнення авторитету Національного банку України. Підтримувати принцип самостійності НБУ і його виключної підзвітності Верховній Раді. Верховна Рада має ухвалити постанову “Про регламент підзвітності НБУ Верховній Раді”. Ініціюватиметься також утвердження конституційної норми, за якої голова НБУ призначатиметься на 8 років, що сприятиме стабільності керівництва НБУ. З метою узгодження різних напрямків фінансової та грошово-кредитної діяльності ініціюватиметься заснування Міжвідомчої консультативної Ради по банках.

Відповідно до існуючої світової практики необхідно утворення автономної від НБУ системи органів по здійсненню реєстрації банківських установ та нагляду за банківською діяльністю.

Має бути розроблена та здійснена комплексна програма розширення мережі, зміцнення та підвищення ролі у ринковій трансформації економіки комерційних банків, скасування їх дискримінаційного оподаткування, прийняття нормативних актів, що мають забезпечити правову основу безпосередньої участі комерційних банків у приватизаційному процесі, санації збиткових підприємств, зрощування капіталів промисловості та банків і утворення на цій основі конкурентноздатного національного фінансового капіталу.

Необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення системного ризику для банківської системи в цілому, яка б включала, по-перше, механізм оперативної, бажано щоденної, оцінки стану банківської системи, однозначний об’єктивний механізм державної підтримки банківського сектора у разі виникнення несприятливого системного ризику. По-друге, необхідно створити для суб’єктів економіки можливість вчасно оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України. Для цього необхідно розробити офіційну методику оцінки стану банку на основі його звітної статистики, з врахуванням української специфіки.

З метою захисту заощаджень громадян потрібно створити Міжбанківський фонд гарантованого страхування банківських внесків фізичних осіб, що буде мати статус юридичної особи [15, с. 9].

Необхідно створити оптимальний механізми застави майна.

Треба визнати, що українська система банків сьогодні перебуває у стані перманентного реформування та потребує конкретних вчинків. Аби підвищити ефективність економіки України, банкам потрібно грати роль ланки між надходженням національних заощаджень та доскональним розміщенням капіталів в фінансовій сфері.

Таким чином, основною метою національної політики в сфері банків є: протидія надмірній концентрації фінансової влади та підтримка конкуренції на ринках банків, а також підтримка політики достатньої концентрації з метою підсилення їх конкурентоспроможності на міжнародних ринках послуг банків; зменшення наслідків можливих зрушень системи банків у випадку банкрутства великого банку; реалізація діяльності системи банків у кредитно-грошовій політиці; виконання встановлених правил, яке вимагає високого рівня ведення справи банків; задоволення потреб клієнтів та суспільства у придбанні зручних послуг банків; сприяння та стимулювання прибутковості і ефективності операцій з розміщення кредиту в будь-які фінансові сфери; допомога у ефективному розподілу прибутку між кредиторами, акціонерами, клієнтами тощо.

Отже, для успішного розвитку та функціонування системи банків необхідна подальша спеціалізація та структуризація комерційних банків, подальший розвиток різних видів установ банків, який сприятиме підвищенню діапазону операцій банків і економічних послуг та забезпечити покращенню фінансово-кредитного механізму в Україні.

Висновок

Таким чином, досліджуючи тему курсової роботи, ми намагалися вивчити та проаналізувати теоретичні напрями поліпшення роботи української банківської системи в умовах нинішньої економіки та ресурси для їх застосування на практиці. Отже, розвиток української банківської системи — одна із найнеобхідніших умов ефективної роботи фінансової системи України при переході її до ринкових відносин, оскільки вона сприяє раціоналізму у використанні фінансових ресурсів країни.

Отже, вважаємо, що нині діюча українська банківська система складається з двох рівнів, тобто має структуру, що охоплює Національний банк України (тобто Центральний банк як головний банківський інститут, який є державним емісійним центром та відповідає за стан всієї кредитно-грошової системи) та мережу комерційних банків, які покликані (за умови здорової конкуренції) задовольняти потреби у банківських послугах народного господарства та населення України, й створювати умови для поступового піднесення та стабілізації вітчизняної економіки.

Треба сказати, що закінчення структуризації української банківської системи за дворівневим принципом у той самий час не можна вважати остаточним завершенням її формування. Нині банки України перейшли на міжнародні стандарти ведення звітності і обліку, але праця в цьому напрямку не закінчилась. Отже, застосування сучасних норм складання балансів і бухгалтерського обліку, регулярне друкування звітів, балансів про прибутки і збитки сприятимуть ще більшій прозорості у діяльності банківської системи і поступово підвищать довіру клієнтів до вітчизняних банків.

Наголосимо також, що кризу діяльності банків не можна подолати суто банківськими заходами, монетарними або кредитними інструментами, тому що її першопричини ховаються в економіці. Саме тому потрібно говорити про банки та економіку, а не суто проблему банків.

Отже, маємо дві основні ланки державного регулювання української банківської системи: банківське регулювання та банківський нагляд.

Треба сказати, що проблеми банків України деколи подібні до проблем, що з’явилися в банківських системах закордонних країн, тобто це – знецінення активів банків, небажання інституційних інвесторів рефінансувати видані кредити, найчастіше короткострокові, відплив вкладів з банків. Отже, з метою підготовки до крупномасштабної конкуренції з іноземними банками треба: провести зменшення витрат на плин банківської діяльності, покрашення балансів, підвищення якості керування. Також слід відмітити роль послідовної кредитно- грошової політики, що проводиться центральним банком для зміцнення інших банків, зменшення адміністративного навантаження, підвищення рівня їх капіталізації, виготовлення умов для створення довших ресурсів та зниження кредитних ризиків.

Отже, покращення банківської системи та її правового регулювання нині є важливою проблемою, що має своє вирішення. Ефективний та стабільний розвиток системи значною мірою залежить від політики держави у сфері банківської діяльності, основними принципами якої є принципи невтручання, ринковості, конкурентності, добровільності. Одним із напрямів зростання якості державного регулювання є розробка стратегій розвитку української банківської системи, яка відображає пріоритетні напрями забезпечення ефективного та стабільного розвитку банківської системи, шляхи її пристосування до зовнішнього та внутрішнього середовища.

На підставі сказаного можна зробити наступний висновок: в цілому основними стратегічними напрямами розвитку української банківської системи повинні бути: формування внутрішніх довгострокових можливостей, дедоларизація економіки, посилення нагляду за банківською діяльністю з акцентом на контроль за відносними показниками розвитку, оптимізація діяльності банків з іноземним капіталом, мінімізація процентних ставок і зупинення інфляційних процесів, формування на ринку проблемних активів стійкої інфраструктури.

Список використаної літератури

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2001. – № 5–6. – Ст. 30.

Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-XIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 29. – Ст. 238.

Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20.09.2001 № 2740-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2002. – № 5. – Ст. 30.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні затверджена Постановою Національного Банку України №368 від 28.08.2001.

Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М.Герасимович та ін.; За ред. А.М.Герасимовича. – К.: КНЕУ, 2003. – 599 с.

Бакун О. Проблеми тa перспективи розвитку банківської системи України // Вісник НБУ. –2005. – № 1. – С. 45–49.

Банківська діяльність та механізм її регулювання в умовах ринкової трансформації: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.04.01 / К.В. Петренко; Київ. нац. унт ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – 19 с.: табл. – укp.

Банківські операції: Підручник / За ред. В.І. Міщенка. – К.: Знання-Прес, 2006. – 727 с.

Владичин У.В. Банківське кредитування: Навчальний посібник / За ред. д.е.н., проф. С.К. Реверчука. – К.: Атіка, 2008. – 648 с.

Вовчак О.Д. Кредит і банківська справа / О.Д. Вовчак, Н.М. Рущищин. – Львів: Новий світ – 2000, 2008. – 560 с.

Гриценко Л.Л. Банківська система України: сучасний стан і напрямки розвитку / Л.Л. Грищенко, Є.Ю. Онопрієнко // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 10. – С. 113.

Заруба Ю., Зарічна Г. Ресурсні пріоритети банківської конкуренції в Україні // Вісник НБУ. – 2004. – № 9. – С. 30–33.

Карчева Г. Основні проблеми розвитку банківської системи України в посткризовий період та шляхи їх вирішення / Г. Карчева // Вісник Національного банку України. – 2014. – № 8. – С. 29-32.

Колісник М.Б. Сутність та структурна побудова банківської системи України / М.Б. Колісник // Науковий вісник НЛТУ України. Збірник науково технічних праць. – 2010. – Випуск 20.1. – С. 220.

Комерційні банки та лізинговий бізнес в Україні: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.04.01 / О.Б. Васильчишин. – Т.: Терноп. акад. нар. госп-ва, 2004. – 20 с.: рис., табл. – укр.

Костюк О. Євразійські перспективи розвитку банківських систем: монографія / за заг. ред. О. Костюка, М. Лін, Г. Омета. – Суми: ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2014. – 157 с.

Котляревський О.В. Вплив ризиків на ціноутворення в комерційних банках України // Вісник ЖДТУ. – 2011. – №2 (56). – С. 52 – 54.

Кузнєцова А., Карпа Я. Банківський сектору країни як джерело фінансування інвестиційно-іноваційної діяльності // Вісник НБУ. – 2004. – № 1. – С. 60–64.

Лютий І.О. Банківський маркетинг: Підручник / І.О. Лютий, О.О. Солодка. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 776 с.

Оптимізація банківської системи України в контексті міжнародного досвіду: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.05.01 / С.М. Кушнеренко; НАН України. Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин. – К., 2004. – 18 с. – укp.

Основні показники діяльності банків України на 1 січня 2010 року // Вісник Національного банку України. – 2010. – № 2. – С. 43.

Папуша А. Стратегія розвитку малих і середніх банків д контексті глобалізаційних та євроінтеграційних процесів // Вісник НБУ. – 2005. – № 1. – С. 50–51.

Патрікац Л. Роль банківської системи в економічному зростанні // Вісник НБУ. – 2005. – № 1. – С. 34–38.

Петик Л.О. Банківська система України в умовах кризи / Л.О. Петик // Науковий вісник НЛТУ України. Збірник науково-технічних праць. – 2010. – Випуск 20.3. – С. 202.

Розвиток банківської системи України: монографія / [Барановський О.І., Барановська В.Г., Бридун Є.В. та ін.]; за ред. О.І. Барановського. – К.: Ін-т економіки та прогнозування, 2010. – 584 c.

Савченко Т.Г. Трансфертне ціноутворення як інструмент управління процентним ризиком банку / Т.Г. Савченко, О.М. Пожар // Вісник Національного банку України. – 2009. – № 7. – С. 30–38.

Сенченко О.С. Світовий досвід в організації проведення нагляду за фінансовою сферою / О.С Сенченко // Актуальні проблеми економіки. – 2014. № 7. – С. 44-45.

Тарасовець О.М. Перспективи розвитку банківських послуг // Фінанси України. – 2008. – № 1. – С. 91 – 95.

Ткачук В.О. Маркетинг у банку: Навчальний посібник / В.О. Ткачук. – Тернопіль: Синтез-Поліграф, 2006. – 225 с.

Фабер С., Карчева Г. Фінансовий стан та основні проблеми в діяльності банків // Вісник НБУ. – 2015. – №3. – С. 9–18.

Центральний банк та грошово-кредитна політика. Підручник / За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М.Ф. Пуховкіної. – К.: КНЕУ, 2005. – 556 с.

Щетинін А.І. Гроші та кредит: Підручник для студ. вищих навчальних закладів / А.І. Щетинін. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 432 с.

Офіційний Інтернет-сайт НБУ – HTTP://www.bank.gov.ua

Офіційний Інтернет-сайт Асоціації банків України – HTTP:// WWW.AUB.COM.UA

Офіційний сайт Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – www.fg.org.ua

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Скачать

Курсовая.docx

Курсовая.docx
Размер: 154.2 Кб

Бесплатно Скачать

Пожаловаться на материал

Курсова робота. Об'єктом дослідження є банківська система України, теоретичні напрями поліпшення роботи української банківської системи в умовах нинішньої економіки. Теоретичні аспекти банківської системи: сутність, структура. Аналіз банківської системи України. Шляхи вдосконалення банківської системи України

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Лечебное дело. Тесты с ответами

Государственный экзамен для Лечебного дела (ЛД). ГАК. Анатомия человека. Патологическая анатомия. Нормальная физиология. Биология. Микробиология. Общая и клиническая иммунология. Медицинская и биологическая физика. Фармакология. Военная и экстремальная медицина. Гигиена. Общественное здоровье и здравоохранение. Биомедицинская этика. История медицины. Кардиология. Гастроэнтерология и гепатология. Нефрология. Поликлиническая терапия и медико-социальная экспертиза. Гематология. Эндокринология. Инфекционные болезни. Нервные болезни. Лучевая диагностика и лучевая терапия. Педиатрия. Клиническая фармакология. Общая хирургия. Заболевания.

Социология. Конспект лекций

Конспекты по Социологии. Система социологического знания. Эмпирический уровень исследования. Программа социологического исследования. Социальное действие и взаимодействие. Социальная структура. Общество

Формы организации государства и права

Государство — политическая организация, при помощи которой осуществляется управление обществом. Государство и право неразрывно связаны.

Вопросы к экзамену(зачету) по политологии

Завдання І рівня підсумкового модульного контролю з Політології

Тести та відповіді по політології. Які з названих цінностей властиві лібералізму? Яка функція політології розкриває сутність. Влада, заснована на впливі засобів масової інформації. Розподіл влад

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok