Морське міжнародне право

1. Поняття і визначення прилеглої зони та територіального моря

Прилегла зона — це пояс морських вод, що прилягає до територіального моря, у межах якого прибережна держава має право здійснювати контроль із метою недопущення порушень визначених правил (митних, фіскальних (податкових), імміграційних або санітарних). Прилегла зона також установлюється з метою реалізації покарання за порушення таких правил у межах території або територіальних вод прибережної держави.

Історія виникнення таких зон починається ще з XVIII сторіччя, коли ширина територіального моря у переважного числа держав не перевищувала 3 миль. Саме тоді деякі держави в односторонньому порядку стали встановлювати спеціальні зони за межами територіального моря, у яких вони претендували на здійснення юрисдикції у відношенні іноземних суден, головним чином із метою боротьби з контрабандою. Вперше 5-миль-ну митну зону оголосила Великобританія в 1736 році. У 1799 році 12-мильна митна зона була встановлена США, пізніше прилеглі зони були встановлені Францією, Бельгією й іншими країнами. В основному вони були спрямовані на припинення контрабанди, але в деяких випадках вже об'являлися фіскальні, санітарні й інші види прилеглих зон. З розвитком і інтенсифікацією торгового мореплавання багато держав почали укладати двосторонні і багатосторонні договори про прилеглу зону. Так, наприклад, Мексика в період із 1882 по 1899 роки уклала 10 угод із різними державами. Багатостороннім договором такого роду стала конвенція, укладена в 1925 році прибалтійськими країнами для боротьби з контрабандною торгівлею алкогольними напоями, у якій держави-учасниці взаємно визнавали здійснення митного контролю над приватновласницькими суднами в 12-мильній зоні.

Територіальне море - це примикає до сухопутної території або внутрішнім морським водам держави морський пояс, шириною до 12 морських миль, що знаходиться під суверенітетом прибережної держави.

Відповідно до вимог норм міжнародного права кожне прибережна держава національним законодавством визначає правовий режим свого територіального моря, оскільки воно входить до складу державної території, а його зовнішня межа є державним кордоном прибережної держави на морі.

Переважна більшість держав встановило територіальне море шириною від 3 до 12 морських миль включно.

Окремі країни, свого часу, скориставшись положенням (прогалиною в міжнародному праві), взяли ширину більше 12 морських миль (Ангола - 20, Нігерія - 30, Камерун, Мадагаскар - 50, Мавританія - 70). Деякі держави Латинської Америки і Африки заявили про поширення свого суверенітету на великі райони відкритого моря - до 200 морських миль (Панама, Сальвадор, Нікарагуа, Чилі, Сомалі та ін.) Це стало захопленням просторів відкритого моря і створювало перешкоду для їх вільного використання іншими державами.

Сучасна практика переважної більшості держав виходить з того факту, що в міжнародному праві склалася звичайна норма, кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 морських миль, відмірюються від вихідних ліній, визначених відповідно до Конвенції ООН з морського права .1982 р.

визначених відповідно до Конвенції ООН з морського права .1982 р.

2. Правовий режим територіального моря

Територіальне море, його дно, надра, повітряний простір над ним є складовою частиною території прибережної держави і перебувають під його суверенітетом. Суверенітет прибережної держави над територіальним морем здійснюється з дотриманням норм міжнародного права. Прикордонні війська і сили військово-морського флоту прибережної держави, здійснюють охорону державного кордону на морі. Територіальне море має велике значення для міжнародного судноплавства. Суду всіх держав користуються правом мирного проходу через територіальне море. Попереднього дозволу компетентних органів прибережної держави на такий прохід не потрібно.

Поняття мирного проходу

Під проходом розуміється плавання через територіальне море з метою або перетнути це море, не заходячи у внутрішні води, або пройти у внутрішні води чи з внутрішніх вод у відкрите море. Прохід повинен бути безперервним і швидким. Він включає зупинку і стоянку на якорі, але тільки якщо вони пов'язані із звичайним плаванням або необхідні, внаслідок непереборної сили або лиха.

Прохід є мирним, оскільки їм не порушуються світ, добрий порядок або безпека прибережної держави. Поняття мирного характерупроходу включає ряд вимог, які повинні виконуватися проходять судном:

повага суверенітету прибережного держави;

утримання від загрози силою або її застосування проти цієї держави;

дотримання інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права;

ненанесение економічного збитку, включаючи утримання від промислу живих і мінеральних ресурсів та іншої промислової діяльності;

дотримання всіх норм у галузі збереження морського середовища;

відмова від будь-якого вивчення та обстеження середовища;

відмова від перешкод будь-яким навігаційним і інших споруд і установок прибережної держави;

припинення будь-який іншої діяльності, прямо не відноситься до проходу.

Вона встановлюється тільки для запобігання прибережною державою порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил, тобто, у точно визначених цілях, і розширення цих цілей, виходячи зі змісту положень конвенцій, неприпустимо. Отже, прилегла зона може бути тільки чотирьох видів: митна; фіскальна; імміграційна; санітарна.За Конвенцією про територіальне море і прилеглу зону 1958 року ширина прилеглої зони не може перевищувати 12 морських миль від тих же вихідних ліній, від яких відміряється і територіальне море. Іншими словами, право на прилеглу зону мають ті держави, територіальне море яких менше 12 миль (розмежування між суміжними державами проводиться по серединній лінії при відсутності угоди про інше). Конвенція з морського права 1982 року містить два положення, відмінних від профільної Конвенції 1958 року: по-перше, прилегла зона поширюється на відстань до 24 миль, що відраховуються від вихідних ліній; по-друге, у пункті 1 статті 33 опущене посилання на те, що прилегла зона є районом відкритого моря. Незважаючи на таке фактичне її положення, остання зміна була пов'язана з розбіжностями на III Конференції ООН з морського права щодо статусу економічної зони, оскільки у випадку встановлення такої зони, прилегла зона буде перекрита нею.Прилеглу (санітарну) зону встановили Аргентина, Венесуела, Індія; митну — Сирія, фіскальну — Індія, Югославія, Сирія; імміграційну — Індія, Португалія.Українське законодавство не передбачає створення прилеглої зони.Слід зазначити, що, незважаючи на обмеження видів прилеглих зон у Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року, деякі прибережні держави на практиці почали встановлювати інші види таких зон (наприклад, зони безпеки, карної і цивільної юрисдикції, нейтралітету, запобігання забруднення, фортечні зони та ін.). У тих випадках, коли їхня ширина не перевищувала разом із територіальним морем 12 морських миль, їхнє встановлення не викликало яких-небудь заперечень, тому що мова фактично йшла про максимальне використання своїх прав прибережною державою. Після ж прийняття Конвенції з морського права 1982 року це, безумовно, є неправомірним.

3

Юрисдикція в територіальному морі. Конкретні питання, пов'язані з юрисдикцією прибережної держави щодо іноземних суден, що здійснюють право мирного проходу, вирішуються залежно від належності цих суден до класу військових кораблів, а також державних суден, що експлуатуються у некомерційних цілях, або до класу торговельних суден. Щодо суден, що належать до першого класу, діє принцип імунітету державної власності, відповідно до якого вони вилучаються з-під юрисдикції прибережної держави. У випадку недотримання такими суднами, скажімо, військовим кораблем, законів і правил прибережної держави під час мирного проходу через її територіальні води влада прибережної держави може вимагати, щоб цей корабель негайно покинув її територіальне море. При цьому шкоду і збитки, заподіяні кораблем-порушником, покриває держава його прапора.

На борту іноземного торговельного судна, що здійснює право мирного проходу, в принципі діє кримінальне й цивільне законодавство держави прапора судна, крім винятків, встановлених у конвенційному порядку. Так, кримінальна юрисдикція здійснюється прибережною державою щодо злочину, скоєного на борту іноземного торговельного судна під час проходу через територіальне море, якщо: 1) наслідки злочину поширюються на прибережну державу; 2) злочин порушує спокій у країні або добрий порядок у територіальному морі; 3) каштан судна, дипломатичний агент або консульська посадова особа держави прапора судна звертаються до місцевої влади з проханням про надання допомоги; 4) вжиті заходи необхідні для припинення незаконної торгівлі наркотиками або психотропними речовинами. Однак не підлягає обмеженню право прибережної держави вживати будь-які заходи для арешту або розслідування на борту іноземного судна, що проходить через територіальне море, після його виходу з внутрішніх морських вод. Це право спрямоване на забезпечення можливості прибережної держави заарештовувати і піддавати суду осіб, що несуть кримінальну відповідальність за злочини, скоєні під час перебування судна у внутрішніх водах такої держави.

При вчиненні злочину на борту іноземного судна до входу в територіальне море і при проходженні цього судна без заходу у внутрішні морські води, прибережна держава не повинна втручатися. Однак у виняткових випадках, пов'язаних із завдаванням збитків морському середовищу або порушенням режиму виключної економічної зони, Конвенція 1982 р. передбачає умови втручання прибережної держави.

Відповідно до ст. 28 зазначеної Конвенції прибережна держава не повинна зупиняти іноземне судно, яке проходить територіальне море або змінювати його курс з метою здійснення цивільної юрисдикції щодо особи, яка перебуває на борту судна. Прибережна держава може застосовувати щодо такого судна міри стягнення або арешт у будь-якій цивільній справі тільки за зобов'язаннями або в силу відповідальності, взятої або викликаної на себе цим судном під час або для проходу його через води прибережної держави. Ці обмеження не зачіпають права прибережної держави застосовувати міри стягнення або арешт у цивільній справі щодо іноземного судна, що перебуває на стоянці в територіальному морі або проходить територіальне море після виходу із внутрішніх вод.

4

Прилегла зона - це пояс морських вод, що прилягає до територіального моря, у межах якого прибережна держава має право здійснювати контроль з метою недопущення порушень певних правил. Прилегла зона також установлюється з метою реалізації покарання за порушення таких правил у межах території або територіальних вод прибережної держави. За юридичною природою прилегла зона - це частина відкритого моря, але зі спеціальним режимом. Положення про правовий режим прилеглої зони містяться в ст. 24 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. і в ст. 33 Конвенції ООН з морського права 1982 р.

В обох конвенціях зафіксоване положення про суворо цільовий характер прилеглої зони. Вона встановлюється для запобігання прибережною державою порушення митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил. Це означає, що прилегла зона може бути тільки чотирьох видів: митна, фіскальна, імміграційна і санітарна.

Спочатку, у Конвенції 1958 р. встановлювалось, що ширина прилеглої зони не може перевищувати 12 морських миль, потім, у Конвенції 1982 р. - 24 милі. Ширина прилеглої зони виміряється за тими ж правилами, що і ширина територіального моря.

9 липня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Постанову "Про прийняття за основу проекту Закону України про внутрішні води, територіальне море і прилеглу зону України".

Згідно з положеннями ст. 33 Конвенції 1982 р., прибережна державну прилеглій зоні може здійснювати контроль з метою відвернення порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил у межах її території чи територіального моря; покарання за порушення вищеназваних законів і правил, вчинене в межах її території або територіального моря. Контроль прибережної держави у прилеглій зоні може здійснюватись у двох видах.

Перший вид контролю направлений на відвернення порушень митних, фіскальних, імміграційних і санітарних правил у межах території чи територіального моря прибережної держави. Вказаний вид контролю має превентивний характер і може застосовуватися лише щодо тих суден, котрі прямують у бік територіального моря прибережної держави. Він може мати лише характер інспекції (огляду) з метою відвернення можливого правопорушення. Однак цей вид контролю не може призвести до таких наслідків, як арешт або недопущення проходу іноземного судна через територіальне море, якщо воно має право мирного проходу з метою перетнути територіальне море, не запливаючи у внутрішні води прибережної держави.

Другий вид контролю може здійснюватись з метою покарання за порушення митних, фіскальних, імміграційних і санітарних правил, що вчиняються в межах території чи територіального моря прибережної держави. Він здійснюється стосовно суден, які залишають територіальне море. При виявленні названих порушень у межах території чи територіального моря прибережної держави таке судно може бути затримане й у випадку необхідності примусово направлене в один із портів прибережної держави для подальшого покарання винних за вчинене правопорушення.

5

Делімітація та демаркація у морському праві

Державні кордони встановлюються, як правило, у договірному порядку між суміжними державами. Процес встановлення кордону складається з таких стадій:

1) делімітація – визначення в договірному порядку загального напряму проходження державного кордону шляхом детального словесного опису характерних місць його проходження (ріки, озера, гірські хребти, умовно обрані об’єкти тощо) та графічного зображення на картах.;

2) демаркація – це позначення лінії державного кордону на місцевості шляхом встановлення спеціальних прикордонних знаків (наприклад, стовпів, пірамід – на суші; створів, віх, маяків – на воді).

Процедура делімітації та демаркації кордону найчастіше здійснюється змішаними комісіями, утвореними зацікавленими сторонами на паритетних засадах. Комісія з делімітації укладає протокол-опис державного кордону, формує альбом карт та картографічних і географічних робіт. На підставі цих документів між суміжними державами укладається договір про кордон. Після підписання та ратифікації цього договору обома країнами спільна комісія приступає до процедури демаркації кордону, в процесі якої укладаються демаркаційні документи – протоколи-описи проходження лінії кордону на місцевості, протоколи-описи встановлених прикордонних знаків тощо. Станом на початок 2005 р. Україна має делімітовані та демарковані державні кордони з Угорською та Словацькою Республіками, а також Республікою Польща, делімітовані та частково демарковані – з Республікою Молдова та Республікою Білорусь, делімітовані та демарковані лише в межах сухопутних ділянок кордону та кордону по річці Дунай – з Румунією, делімітовані лише по сухопутних ділянках кордону – з Російською Федерацією.

Морські кордони, як правило, визначаються відповідно до норм міжнародного права, закріплених низкою міжнародних багатосторонніх конвенцій, зокрема, Конвенцією про відкрите море 1958 р., Конвенцією про територіальне море та прилеглу зону 1958 р., а також Конвенцією ООН з морського права 1982 р. Лінія державного кордону проходить по зовнішнім лініям територіальних вод.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. кожна держава має право встановити ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 морських миль1, які відраховуються від:

а) лінії берега, тобто лінії найбільшого відпливу – якщо берегова лінія є рівною;

б) прямої вихідної лінії, якщо берегова лінія є сильно порізаною або якщо у безпосередній близькості від берега знаходиться значна кількість островів. Пряма вихідна лінія з’єднує точки суші, що найбільше виступають у море, при цьому води, розташовані в бік берега від прямої вихідної лінії мають статус внутрішніх морських вод.

До внутрішніх морських вод включаються:

· води, розташовані в сторону берега від прямих вихідних ліній;

· води портів до лінії, яка проводиться через точки будівель (споруд), що найбільше виступають у море;

· води заток, бухт, лиманів, береги яких належать державі по лінії входу до них, за умови, що ця лінія не перевищує 24 морські милі;

· води історичних заток, тобто води заток, бухт, лиманів, ширина входу до яких перевищує 24 морські милі, але історично розглядаються світовим співтовариством як територія певної країни, на яку повністю поширюється її територіальне верховенство. Тобто підставою для юридичного визнання такого кордону є, по-перше, тривале використання державою таких саме як внутрішніх, а по-друге, – визнання правомірності такого використання з боку невизначеного кола інших держав. (246)

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Поняття і визначення прилеглої зони та територіального моря. Правовий режим територіального моря. Юрисдикція в територіальному морі. Прилегла зона. Делімітація та демаркація у морському праві.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok