Особливості розслідування серійних вбивств

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Юридичний факультет

Кафедра кримінального права і криміналістики

ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ

СЕРІЙНИХ ВБИВСТВ

Дипломний проект

ОКР «Магістр»

Виконала: студентка 5 курсу, групи 508

спеціальності 8.03040101

«Правознавство»

Керівник: к. ю. н., доцент

Рецензент__

(прізвище та ініціали, кафедра, університет)

Національна шкала ___

Кількість балів: _______ Оцінка: ECTS _____

До захисту допущено:

Протокол засідання кафедри № __

від „___” _____ 2015 р.

В. о. зав. кафедри______ доц.

Чернівці – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СЕРІЙНІ ВБИВСТВА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СВІТОВА ПРАКТИКА РОЗСЛІДУВАННЯ

1. Поняття та ознаки серійного убивства

2.Розслідування серійних убивств у світовій практиці

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕРІЙНИХ ВБИВСТВ

2.1. Поняття та зміст криміналістичної характеристики серійних убивств

2.2. Спосіб вчинення серійних вбивств як обставина, що підлягає встановленню під час досудового розслідування.

2.3. Типові сліди серійних вбивств і способи їх приховування

2.4. Місце, час та обстановка вчинення серійних вбивств як обставини, що підлягають встановленню під час досудового розслідування

2.5. Особа злочинця-серійного вбивці

2.6. Особа потерпілого при вчиненні серійних вбивств

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ОРГАНІЗАЦІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ СЕРІЙНИХ ВБИВСТВ

3.1. Планування досудового розслідування серійних вбивств та висунення слідчих версій

3.2. Особливості проведення слідчих дій при розслідуванні серійних вбивств

3.3. Проблемні питання практики розслідування серійних вбивств та шляхи їх розв'язання

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

РОЗДІЛ 1. СЕРІЙНІ ВБИВСТВА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СВІТОВА ПРАКТИКА РОЗСЛІДУВАННЯ

1. Поняття та ознаки серійного убивства

Серійні вбивства існували здавна, але термін, що описує цей один із найжахливіших злочинів, змінювався протягом століть. В середньовічній Європі жорстоких убивць наділяли надзвичайними здібностями і вважали над людьми. Тоді їх називали не соціопатами і маніяками-вбивцями, а лікантропами. Цей термін походить від двох грецьких слів: «Лікос» - вовк і «антропосе» - людина. Іншими словами, цих злочинців вважали в буквальному сенсі слова вовками-перевертнями.. І влада і церква беззастережно визнавали наявність лікантропів, вважаючи її однією з найбільш нагальних соціальних проблем.

Сьогодні серійні убивства теж залишаються оповиті міфами та здогадками. E.W. Hickey пише про майже десятикратне збільшенні числа серійних злочинів за останні два десятиліття (70-е і 80-і роки 20-го століття) у порівнянні з двома минулими століттями. W.C. Myers із співавт. пише, що щорічний ризик стати жертвою серійного вбивці стосується 4-5 тисяч американців. З іншого боку, S.A. Egger та JA, Liebert вважали, що серійне вбивство - стійке явище, а будь-яке "збільшення" їх числа - результат професійної активності мас-медіа.

Дійсно широке висвітлення у ЗМІ та «популярність» серійних убивць може спонукати потенційних маніяків, зважаючи на притаманний їм егоцентризм, наслідувати інших для отримання слави. Дослідження демонструють існування ефекту «копіювання» або наслідування поведінки серійних убивць. Дослідження здійснені Bollen, Phillips, Mazur та Phillips вважають, що існує зв'язок між рівнем публічності щодо убивств, в т.ч. серійних та вчинення подібних злочинів, як наслідку

Зростання уваги суспільства до цих злочинів свідчить і збільшення кількості створених фільмів, які зображують реальних людей, які вбивають, в т.ч. зображуючи їх центральними героями картин. Вибух виробництва відбувся на початку 1990-х, коли кількість фільмів збільшилась від 23-х до більше 150, і продовжує зростати.

Статистичні дані про серійні вбивства вчинені протягом минулих століть свідчать про значну їх поширеність в США, що може бути результатом високого рівня звітності правоохоронних органів США чи відносної терпимості жорстокості, що просочилась в Американську масову культуру. Так в США з ХІХ ст. до 1990 року було 105 серійних убивць, в той час як в Франції цей показник - 11 убивць, в Германії – 17, Велика Британія – 39, Австралія – 10, Канада – 5, СССР – 3 серійних убивці. В інших країнах мали місце лише одиничні випадки виявлених серійних убивць.

FBI нарахувало, що протягом останніх років ці числа збільшились і перебувають у межах 200-500 убивць, що вчиняють 2000-3500 убивств щороку, що складає більше ніж 10% всіх убивств в США. Лише з 5-ма відсотками світового населення, вважається, що у США діють до 75% серійних убивць на Землі Статистичні відомості про реальний рівень серійних убивств є частковими. Австралійська організація кримінології в рамках Національної програми моніторингу убивств зафіксувала 13 серійних убивць протягом липня 1989 по червень 2006, від рук яких постраждало 52 жертви, що складає лише 1% усіх убивств протягом цього періоду.

Однак навіть ці дані не враховують можливих жертв серійних убивць, що вважаються зниклими безвісти, не повідомлені вбивства проституток чи безпритульних, смерті невпізнаних трупів, а також жертв убивць-медичних працівників, які кваліфікуються як природня смерть. Зважаючи на це будь-які обчислення реальної кількості серійних убивць та їх жертв не може бути адекватним через значну латентність даної злочинності.

В Україні відсутня офіційна статистика серійних убивств, однак можна припустити, що їх частка в загальній кількості убивств складає 5-ту частину (згідно емпіричних досліджень Антоняна Ю.М.).

Так, колумбієць Педро Алонсо Лопес на території трьох центральноамериканських країн (Еквадор, Колумбія, Перу) з 1973 по 1980 рр. убив 300 дівчаток віком до 10 років. Південнокорейський полісмен Box Дон на "сексуальному ґрунті" за два дні 1983 убив 57 осіб.

Абсолютно вірно зазначає В.Н. Ісаєнко, що «формування поняття серійних вбивств - одна з основних проблем науково-методичного забезпечення діяльності по їх виявленню, розкриття та розслідування. «Визначення поняття є неодмінною методичної складової наукового пізнання будь-якого об'єкта, виявлення його сутності, розкриття змісту і характерних ознак »

Р. С. Бєлкін зауважує, що мова криміналістики - це система її загальних і приватних понять, що виражаються визначеннями і позначеннями (знаками, термінами). При цьому під поняттям мається на увазі цілісна сукупність суджень про який-небудь об'єкт, під визначенням мається на увазі розкриття змісту поняття шляхом вказівки на істотні ознаки об'єктів, що об'єднуються даними поняттям

Проблема визначення поняття не є лише теоретичною операцією, що позбавлена сутнісного змісту. Поняття використовується для позначення певного класу об'єктів, і виключає з поля зору об'єкти, що не відповідають його сутнісним характеристикам. Елементом поняття є кожен предмет, а лише такий предмет, який відповідає ознакам його змісту.

Терміни, що використовуються на позначення досліджуваного нами явищі є досить різноманітні. Зустрічаються такі мовленнєві конструкції, як «серійні вбивства» (В.Н.Ісаенко), «серійні сексуальні вбивства» (Ю.М.Антонян, А.Р.Павлов, А.В. Хамуков та ін.), «Сексуально-садистські вбивства» (С.А.Афанасьев , А.О.Бухановскій), «вбивства з задоволення - lustmord» (М.Таtаг), серійні (багатоепізодні) сексуальні убивства (Кузнецова Н.Ф.)

Приблизно до середини ХХ століття в науці стосовно до вбивств, які нині мають назву як серійні, використовувалося поняття «множинні» або «багатоепізодні» вбивства, проте в подальшому, у тому числі з огляду на появу іноземної літератури, в основному літератури США, в науковий криміналістичний ужиток було введено поняття «серійне вбивство» (serial murder), а з сімдесятих років ХХ століття вказаний термін став широко використовуватися в засобах масової інформації у зв'язку з розслідуванням ряду гучних справ.

Термін "серійне вбивство" ('serial killer", "serial murderer", "serial homicide" був запропонований спеціальним агентом ФБР, полковником RK Ressler в 70-х рр. В ході розслідування в Нью-Йорку вбивств, скоєних Д. Берковітц ("Сином Сема"), який щосили намагався переконати психіатрів, що його розумом керував сусідський собака, чорний лабрадор-ретривер, нібито одержимий духом демона на ім'я Сем, якому вже шість тисяч років.

Згідно тлумачного словника української мови серія - ряд однорідних або споріднених за спільною ознакою предметів чи послідовний ряд яких-небудь дій, подій . З етимологічної точки зору, слово «серія» походить від французкого serie, звідки бере своє начало і німецьке та італійське - serie. Першоджерелом ж є латинське series - «ряд», «низка», «ланцюг» (одного кореня з sero - «зчіплюються», «з'єдную»). З латинської – бере своє коріння англ. series ».

Визначення поняття серійних вбивств у вітчизняній криміналістичній літературі з'явилося на початку 90-х років. Його сформулював Ю.М. Самойлов, як вчинення особою або групою осіб декількох злочинів даного виду, що мають логічний зв'язок: один і той же об'єкт посягання, мотив, спосіб вчинення та ін.

Поняття серійності тісно пов'язана з поняттям “множинність”, що є вчиненням однією особою двох чи більше кримінально караних діянь, які містять ознаки окремих складів злочинів. Множинність проявляється в певних кримінальним законом формах: повторність, сукупність і рецидив. Поняття «повторність» відповідно до ч.1 ст.32 ККУ є вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального Кодексу, тобто вчинення тотожних злочинів. Загальне розуміння поняття «Серійності» дозволяє віднести її до реальної сукупності злочинів, оскільки часто вбивства, що складають серію можуть бути кваліфіковані за різними частинами ст. 115 ККУ.

Терміни «сукупність» та «рецидив» ще більш змістовно-віддалені від визначуваного нами поняття, оскільки «сукупність» застосовується при акцентуванні уваги на групі різнорідних злочинів, а другий своє сутнісною ознакою має попереднє засудження особи.

Також варто звернути увагу на ще одне суміжне поняття - «багатоепізодність». Правоохоронні та судові органи оперують цим поняттям а також воно вживається у нормативних актах МВС, однак законодавчо сутність поняття не визначена.

Епізод слід розуміти як обмежений в місці, часу, ситуації самостійний акт завершеного або незавершеного кримінальнї довільної (вольового) поведінки. Багатоепізодність передбачає наявність не менше 2-х злочинних актів, кожне з яких може включати декілька складів злочинів.

Поняття «багатоепізодність» співвідноситься з поняттям «серійність» як загальне з приватним, «серійність» - один з різновидів багатоепізодності.

Отже основною ознакою, що відрізняє серійне та багатоепізодне вбивство є відносна однорідність криміналістичних ознак злочинів, що складають окремі епізоди Ми підтримуємо думку Михайлової О.Ю., Целиковского С.Б, які вважають, що багатоепізодне вбивство включає в себе цілий ряд дуже різних за своїм правовим і психологічним характеристикам діянь, наприклад, вбивства свідків і / або співучасників раніше скоєного злочину і т.п. Однак інші види багатоепізодних вбивств відрізняються від серійних цілим рядом ознак. До психологічних характеристик умисних серійних убивств належать наступні:

Найчастіше окремі епізоди в таких вбивствах вчиняються з різними мотивами і носять різний психологічний зміст для винного. Навіть у тих випадках, коли злочини вчиняються на основі схожої мотивації у злочинця зберігається персоніфіковане ставлення до жертви, що і визначає характер його дій.

2. У багатоепізодних злочини, як правило, цілком очевидна раціональна мета, до досягнення якої прагнув винний. У серійних злочинах основною метою злочинця є ірраціональна «кара »жертви. У цих злочинах жертви виступають тільки як «Символи» якогось явища, яке і підлягає знищенню.

3. У багатоепізодних вбивствах відсутні ознаки стереотипності і ритуальності агресивної поведінки. Єдність мотивації і деперсоніфікація жертви визначають реалізацію одного і того ж стереотипу поведінки в різних кримінальних епізодах серійних злочинів.

Cерійні вбивства у вітчизняній правовій науці часто розглядаються виключно, як такі що мають сексуальне підґрунтя. А.В. Хамуковм вказує, що «серійні вбивства визначаються як вбивства двох і більше осіб, вчинені в умовах неочевидності однією особою. Такі вбивства, як правило, пов'язані з сексуальними посяганнями на особистість і найчастіше мають сексуальну мотивацію Антонян Ю.М. сексуальними вбивствами називає всі випадки протиправного позбавлення життя, які пов'язані з сексуальними переживаннями або мотивами, навіть якщо має місце розлад потягу, а ще ширше -з відносинами між статями. О.Н. Кузнєцова вважає, що серійні вбивства становлять особливу групу злочинів, в яких простежується певна мотивація (головним чином з яскраво вираженою сексуальної забарвленням), усвідомлена жорстокість вчинення і виявляється почерк злочинця, що включає його поведінкові особливості, місце і спосіб нападу на жертви, характер нанесених ним пошкоджень , періодичність нападі і т.д. Можна припустити, що специфіка такого «сексуально-мотиваційного» підходу до визначення поняття серійних убивств пояснюється відсутністю достатньої об'активної інформації про інші типи серійних убивць, окрім сексуальних маніяків, таких як «ангели смерті», та ін..

Підтримуємо думку Михайлової О.Ю., Целиковского С.Б., які звертають увагу на тісний зв'язок серійних убивств та злочинів проти статевої свободи та недоторканості (такі як: Ст.152. Зґвалтування, Ст. 153. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, HYPERLINK "http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran999" \l "n999" \o "Стаття 155." Ст. 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, Ст. 156. Розбещення неповнолітніх). Ці діяння за своїми психологічними механізмами можуть бути досить близькими, однак лише з сексуально-мотивованими.

На нашу думку, такий підхід є уривчастим та не дозволяє повною мірою розкрити криміналістичні ознаки серійних убивств, а отже невиправданим оскільки тоді залишаться поза увагою правоохоронних органів такі багатоепізодні убивства, що не вчиняються з мотивів задоволення статевої пристрасті, чи навіть, зважаючи на поширювальне тлумачення сексуальних убивств, з мотивів панування та влади.

Інші визначення також є хибними та не відображають реальний механізм учинення даного виду злочинів, наприклад В.В. Морозов виділяє такі обов'язкові ознаки як ретельне маскування злочинцями своєї діяльності, підбір жертв, вжиття заходів з приховування слідів злочину. Даний підхід залишає поза увагою дезорганізованих серійних убивць.

Між тим, не можна повністю погодитися з зазначеним доповненням, так як воно відноситься до організованої категорії серійних вбивств, коли злочин добре розроблено та організовано. Злочинцеві в цьому випадку, виходячи з концепції «внутрішньої логіки злочинів», суть якої полягає в тому, що всіх людей можна поділити на дві великі групи за ознакою ступеня організації ними своєї життєдіяльності, яким притаманно ретельно планувати і формувати своє життя. Наприклад, до цієї категорії можна віднести серійного вбивцю Теда Банді, який використовував фальшиву гіпсову пов'язку на руці, просив допомогти перенести якусь річ в машину, посилаючись на зламану руки ,, де нападав на них, приводив у нечутливість, відвозив, ґвалтував і вбивав , В.В. Морозов не бере до уваги неорганізовану категорію серійних вбивств (неорганізованих злочинців), коли злочин відбувається імпульсивно, не заплановано, злочинець не приховує сліди злочину, як знаряддя вбивства використовує випадкові предмети. До такої категорії можна віднести, наприклад, Річарда Чейза, названого «Вампіром-вбивцею», який в США в 1977- 1978 році здійснив 6 вбивств, жертви навмисно не вибиралися, певного типу жертви не мав, злочини скоював імпульсивно, в основному в оселях жертв .

Дискусійним є питання віднесення (Н.А. Аверіна і А.І. Скрипніков) до категорії серійних дії з не доведеним до кінця злочинним умислом, кваліфіковані як замах на вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень, вчинені неодноразово (більше двох разів), що мають загальний або схожий мотив.. Наприклад, Раймонд Леслі Морріс, відомий як «Стаффордширський вбивця» і «вбивця з дороги A34», підозрювався у вбивстві чотирьох дівчаток в 1960-х роках, проте він був визнаний винним у вбивстві тільки однієї . Ряд таких злочинних діянь може бути названий багатоепізодним злочином, що об'єктивно виявляється у вчиненні суспільно-небезпечних діянь, що передбачені різними статтями Особливої частини Кримінального кодексу.

Вважаємо дискусіним виділення такої криміналістичної ознаки серійного вбивства, як вчинення в умовах неочевидності, прихильником якої є Тихонова Е.В. Антонян Ю.М. Бухановський. Так дана характеристика може відображати специфіку первинної слідчої ситуації,однак згодом можуть бути встановлені свідки подій. Однак враховуючи те, що розслідування серійних убивсв пов’язано з браком криміналістичної інформації, в т.ч. показань свідків чи потерпілих, та часте здійснення підозрюваним дій про прихованню слідів злочину вважаємо за доцільне видалення такої ознаки.

Інші науковці визначають серійні убивства через єдність мотивів, способів вчинення. Наприклад, В.Н. Ісаєнко зазначає, що «до серійних вбивств відносяться факти послідовного умисного позбавлення життя двох і більше осіб з певним часовим інтервалом між ними, що характеризуються схожістю мотиву, способу, часу і місця вчинення, збігом даних про потерпілих і іншими обставинами». Однак більш доречним буде застосування такої категорії для виділення таких убивств буде – вчинення злочинів, що становлять окремі епізоди (події злочину), кожному з яких притаманні свої ознаки складу злочину (обстановки, місця, часу), що нерідко можуть збігатись, однак формальна відсутність будь-якої з них не повинна впливати на характеристику цих епізодів як серії.

Такого ж підходу дотримується і Горбулінська И.Н. та визначає серійні вбивства - це вчинені різночасно два і більше вбивства, що характеризуються схожістю мотиву, часом, місцем і обстановкою злочинів, однотипністю способів вчинення і приховування злочинів, збігом характеристик осіб загиблих та іншими ознаками, відображені у слідовій інформації, що дають достатні підстави для висунення версії про їх вчиненні однією особою (особами). Тут робиться акцент на «signature», або «автографі» вбивці, під яким розуміюється «дії, необхідні для вчинення злочину, у вчиненні яких злочинець відчуває потребу». Мова йде про ті дії, вчинення яких не є необхідним для реалізації злочинного наміру (зокрема, це виражається в нанесенні строго певної кількості ушкоджень, тощо). Однак серійні убивства характеризуються не лише єдністю слідової картини та почерку, але й особливим психологічним значенням для убивці, а також особливістю часових зв’язків.

За даними M.P. Dietz, який вивчав злочину 30 багатоепізодних сексуальних садистів, багато з них готували обстановку, реквізит, костюми, а іноді розробляли повний сценарій своїх злочинів.

На нашу думку, виділення специфічних ознак, як однотипність жертв, не завжди притаманна усім видам серійних злочинців, наприклад серійні убивства на замовлення здійснюються залежно від волі замовника, однак характеризуються єдністю мотивів вчинення. Також «почерк» серійного вбивці може бути не вироблений, зважаючи на незначну кількість убивств, відсутнім, чи змінюватися з часом.

Також не варто забувати, про численні випадки наслідування та імітації серійних убивств, наприклад «імітатори» («copycats») «Зодіаку», скоїли злочини в Нью-Йорку Heriberto "Eddie" Seda вчинив серію убивств у 1989 році, та відістав криптографічний лист поліції. Прізвисько «Зодіак» пішло з листа, але Зодіак придумав свій псевдонім особисто, а разом з ним розробив свій імідж, стиль і логотип у формі кола та зображеного поверх хреста. Зважаючи на це, органам досудового розслідування не варто брати до уваги лише об'активну слідові картину, а досліджувати глибинні мотиви злочинця, залучаючи спеціалістів психіатрів та психологів. Тому визначальну роль для диференціювання серійних убивств від інших гоміцидів має суб'єктивна сторона злочину.

Варто відмітити, що питання про наявність серії, може виникнути лише тоді, коли сукупність інформації що відображається у матеріальних слідах злочину, їх однорідність та повторюваність дає підстави для висунення версії про їх вчинення однією особою, про що говорить І.М. Горбулінска.

З процесуальної точки зору серія убивств, є матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами) Прихильника виділення процесуальної ознаки є . А.Ю. Лаговський, Л.А. Бегунова, М.С. Басенко.

Еггер вказує, що низка вбивств може бути визначена як серійні вбивства коли: «... один або кілька людей (в більшості відомих випадків чоловік) здійснює друге вбивство та / або більш пізній вбивство, відсутні попередні відносини між жертвою і злочинцем, відбувається в інший час і, як правило, в іншому місці і не має ніякого зв'язку з першим убивством. Крім того, мотивом є не отримання матеріальної вигоди, а бажання вбивці отримати насолоду Egger основну увагу звертає на роль фантазії в акті серійні вбивства. За Еггером, серійні вбивці витрачають багато часу на фантазування та готування до можливого злочину.

Російські ж автори практично не враховують необхідність присутності тимчасового інтервалу між вбивствами, підходячи до питання віднесення злочину до категорії серійних досить формально.

Визначальною рисою серійних убивств є виділення періоду охолодження між убивствами. У Керівництві Класифікації злочинів, Дуглас, Берджесс, Берджесс, і Ressler визначають серійне вбивство, як ''три або більше окремі події в трьох або більше окремих місцях з періодом емоційного охолодження між вбивствами'' Період охолодження може тривати дні, тижні,місці чи роки.

Однак у вітчизняним науковцям криміналістам притаманне поширювальне розуміння серійних убивств, до яких включають і вбивства 2-х і більше осіб, що не були відірвані в часі. Зокрема Антонян М.Ю. при дослідженні архівних матеріалів Державний науковий центр соціальної та судової психіатрії імені В. П. Сербського виявив, що злочинці здійснювали суспільно небезпечні діяння з різною частотою і нерівнозначних кількістю жертв. І отже формулює висновок, що при розкритті "такого поняття, як багатоепізодним, не має ніякого кримінально-правового значення, який часовий проміжок мав місце між послідовними епізодами. Тихонова Е.В. наводить приклад серійного убивства, що не відповідає ознакам серійності, коли убивства були пов'язані між собою, друге було зумовлене вчиненням першого, для усунення свідка, і його приховання і повинно кваліфікуватись, як убивство двох осіб за п.1 ч.2 чт.115 ККУ. На нашу думку, такий підхід є хибним, оскільки наявність періоду затишшя між убивствам дозволяє розмежувати серійні вбивства від масових убивств.

Масові вбивства не пов'язані з убивствами під час воєн, геноцидом чи іншими злочинами проти людства, що були вчинені Сталіним чи Гітлером. Сьогодні масові вбивства починають все більше привертати публічну увагу, зважаючи на їх зростаючу кількість. За даними Hickey вони вчиняються кожні 10 днів у Сполучених Штатах. Хоча колись до масових убивств включали лише публічні прояви насильства, проте зараз приватні убивства ( убивство всіх членів сім'ї) теж вважається масовим. ФБР вважає масовим вбивство 4-ьох і більше людей.

Масові та серійні убивства мають безліч подібних рис, такі як: жертвами переважно є випадкові особи, тобто між злочинцем і потерпілим немає особистих зв`язків, злочинцям притаманні нарцисизм, безсердечність, підвищена агресивність, що відображає пережиті дитячі травми.

Щоб краще розмежувати ці категорії можна змоделювати поведінку серійного вбивці, як «мисливця за людьми», а для масового вбивці, як «бомбу з годинниковим механізмом». Масовий вбивця заявляє своє "останнє слово", однак йому рідко вдається продовжувати цю супільно-небезпечну діяльність, на відміну від серійних убивць.

Класичний приклад масового вбивці - Чарльз Уїтмен, який убив з вежі університету 16 людину і поранив 32 (загальна кількість постраждалих 48 осіб), Andrew Kehoe у 1927 убив 45( з низ 38 учнів молодших класів) та поранив 58 осіб (загалом потерпілими стали більше 100 осіб). Як показують дані випадки масові вбивства найчастіше тягнуть за собою більшу кількість жертв, ніж серійні (Джеффрі Дамер, наприклад, вбив 17 осіб). Хоча обидва ці злочини викликають жах та тривогу у суспільстві, реакція на масові убивства є більш локалізованою. Справа в тому, що ми схильні сприймати масове вбивство як більш зрозуміле, більш «людське» явище: неконтрольований вибух емоцій особистості. Ми протиставляємо «себе» та «їх», вважаючи психічно-хворими, та можемо прийняти цей факт, що хтось може «вибухнути» та обстрілювати людей. Однак більш страхітливим нам здаються серійні убивці, що носять «маску нормальності» та можуть знаходитись поміж нас.

Mass murder – вважється убивством 4-ьох і більше людей, що сталось в одному місці. Виділяють 2 типи масових убивць: людина, чиї проблеми зросли до такої міри, що він діє проти випадкових людей, через сплеск жорстокості. Інший тип включає сімейних масових убивць, що убивають усіх членів сім'ї, прикладом якого є John List, страховий агент, який вбив всю свою сім'ю в 1972 році та зник після вчинення злочину. Його автомобіль був знайдений на парковці аеропорту Він був знайдений сімнадцять років потому, дивлячись телевізійну програму про убивства.

Відмінністю між масовим та серійним убивством у просторово-часових характеристиках, вибірковості жертв, знаряддях, та мотивах. Масовий убивця зазвичай використовує вогнепальну зброю для встановлення присхоемоційного бар'єру між ним та жертвою, керується корисливим мотивом та мотивом помсти, та вбиває з невеликим проміжком часу в одному місці, в той час як серійні убивства мають зовсім інші криміналістичні характеристики, які будуть висвітлені пізніше.

Відмінним від масових і більше схожим на серійні убивства є «spree murder», що означає: 2 чи більше убивства,вчинені 1 чи більше злочинцями без cooling-off period (періоду затишшя) у різних місцях. Spree в Кембріджському словнику визначається , як весела дія вчинена протягом короткого проміжку часу. Даний термін звертає більше уваги на психологічний аспект, та мотивацію злочинців, що вчиняють масові убивства.

Характеристикою, що відрізняє mass і spree killers є вчинення spree убивств у різних місцях, однак протягом нетривалого проміжку часу без періоду охолодження. У випадку вчинення spree убивств правоохоронним органам відома особа підозрюваного і переслідування закінчується суїцидом або убивством злочинця працівником поліції. Навпаки, mass killer зазвичай барикадується і не переміщається під час убивств та не уникає поліції. Тривалість spree убивств може бути різноманітною: від 9 хвилин (Wesbecker) до декількох тижнів і місяців (of Charles Starkweather та Christopher Wilder).

Відмінності між серійним і spree убивцею варто розглянути на прикладі Andrew Cunanan, який у 1997 році, здійснив spree убивства у 4-ьох штатах, що закінчилось позбавленням життя відомого дизайнера Gianni Versace у Флориді. Cunanan боявся, що його заразили вірусом СНІДу та помстився тим, кого вважав відповідальними. Дехто з п`яти убитих були гомосексуалістами. Він змінював спосіб убивства: ножем, пістолетом та тупими предметами; та грабував жертв.

Прикладом масового убивства є Charles Whitman, відомий як «Техаський снайпер», 1 серпня 1966 забарикадувався на верху 27-поверхової вежі Техаського університету і протягом півтора годин стріляв з гвинтівки з оптичним прицілом по людям на вулиці. В ході обстрілу Уітменом було вбито 16 і поранено 32 людини. Це сталося невдовзі після того, як Уітмен убив своїх дружину і матір в їх будинках.

Уітмен вів життя яке його вдовольняло і не міг отримати того, чого прагнув.Приблизно за місяць до подій він почув про відомого масового убивцю Richard Speck і того ж тижня він відвідав вежу. За день до убивства він почав набирати лист каяття. Записка пояснювала, що він прийняв рішення вбити своїх дружину і матір, але не говорила нічого про майбутню атаку на території університету. Поруч з викладенням нерозуміння своїх дій він одночасно пояснював їх бажанням уберегти дружину з матір'ю від страждань цього світу.

Вбивство матері було вчинене біля опівночі. Спочатку він позбавив її свідомості задухою і після завдав кілька ножових поранень у груди. Після цього повернувся додому і дописав листа вже від руки своєму татові та братам. Також він давав розпорядження щодо собаки та його рахунків, що свідчить про його усвідомлення своєї подальшої долі. Першою жетвою обстрілів стала ненароджена дитина в утробі матері, потім її батько, Убивця не стріляв в одну людину більше ніж один раз і вибір жертв був випадковий. Whitman був убитий поліцією, що поникла до башні через 12 годин після убивства власної матері. Whitman убив 3 типи жертв: мтір і дружину, що були особистими цілями, адміністратора вежі та туристів що підіймались нагору, оскільки вони могли перешкодити йому. Двої людей, що залишали будівлю і приємно привітались з ним Charles не позбавив життя. Третьою групою жертв були випадкові перехожі.

Kethy Whitman – дружина Чарльза занавала насилля і була неодноразово зґвалтована. Називаючи її «моє найцінніше надбання» свідчили про його ставлення до неї як до речі , але не до людини з власними правами. У березні 1966 року мати Чарльза розлучилась з батьком, що стало нагадуванням про дружину, що його покинула і стало спусковим гачком щодо його убивств.

Вбивства жінки та матері незважаючи на їх роздільність в часі з іншими убивствами були частиною єдиного задуму правопорушника і між ними був відсутній період охолодження. Whitman хоча і не вчинив суїциду власноруч, однак це так званий «суїцид виконаний полісменом», коли злочинець розуміє що в нього немає іншого виходу і вчиняє дії, що змушують відрити проти нього вогонь, тому Whitman варто віднести до масового убивці.

Виділення поняття spree убивства викликає непорозуміння та проблеми для правоохоронних органів виявити наявність періоду охолодження між spree убивствами. Тому на міждисциплінарному симпозіумі у Сан Антоніо, що організований National Center for the Analysis of Violent Crime FBI, було вирішено виключити даний вид злочинів до серійних убивств, що нами цілком підтримується. Зважаючи на це, дискретність (от лат. discretus — розділений) чи наявність cooling-off period між вбивствами є обов'язковою ознакою серійних убивств, що також означає, що мотив кожного вбивства є автономний і не пов'язаний з попереднім вбивством.

Дискусійним є серед науковців питання щодо кількості убивств, що є необхідним для визнання серії. Однією з характерних особливостей багатоепізодних убивств є кількість осіб, які стали потерпілими від цих злочинів. Найчастіше кількість жертв коливається в межах трьох-шести осіб обох статей. (Антонян М.Ю.). NACV наводить дані, про те, що 60,9% серійний убивць посягали на життя від 2 до 4-х жертв, випадки коли жертв було більше ніж 10 складають 12,0% від загальної кількості. Jen Boschken, Колледж Святої Елизавети в Морристаун, Нью-Джерси вважає, що серійним убивством є «убивство 3-х і більше людей, що були вчені під час трох і більше подій»

Федаральний закон США «Захист дітей від сексуального насилля» 1998 року визначає серійне убивство, як: 3 чи більше убивства, не менш як одне з яких було вчинені на території США, які мають загальні риси, що дозволяє припускати вчинення їх однією особою чи особами.

На міждисциплінарному симпозіумі, що був проведений у 2005 році National Center for the Analysis of Violent Crime , що діє при Federal Bureau of науковці прийшли згоди що серійні убивства повинні володіти наступними ознаками:

Вчинений 1 чи більше особами

Наявні 2 чи більше жертв;

Події були окремими інцидентами, що стались у різний час;

Часовий проміжок між убивствами відрізняє серійне убивство від масових убивств.

Отже на думку National Center for the Analysis of Violent Crime серійне убивство - це незаконне позбавлення життя 2-х чи більше жертв одною і тією ж особою( -ами), кожне з яких є окремою подією.

Вважаємо, що можливість висування версії про серійні злочини наявна при вчиненні 2-х убивств, а потреба у наявності 3-х для активізації зусиль правоохоронних органів на пошук серійного убивці, застосування спеціальних методик є невиправданою і суперечить принципам гуманності та людино центризму, оскільки зволікання правоохоронних органів може вартувати життя людини, що є неприпустимим у сучасному демократичному суспільстві.

Наша позиція підтверджується міркуваннями Jenny Mouzos і David West з Австралійської асоціації кримінології, які підкреслюють наступну проблему: вбивця, який вчинив лише 2 гоміциди і затримується поліцією не буде вважатись серійним і піддаватиметься слабшому кримінально-правовому впливу, хоча мотивація та суспільна-небезпечність його буде така сама, як і того який убив п`ятьох.

На нашу думку, мотив, спрямованість злочинця є найважливішим критерієм, що повинен бути покладений в основу їх розмежування від ніших злочинів. Влучно буде процитовано думку професора М.І. Коржанського, який зазначив, що «значення мотиву як ознаки складу злочину в тому, що поки не відомий, не встановлений мотив вчинку, доти не можна сказати, що трапилось – злочин чи подвиг».

Деякі дослідники (наприклад, Хіккі ) стверджують, що серійні вбивці за великим рахунком, діють з потребою протиставити себе суспільству, в якому вони відчувають себе безпорадними. Для нас, як членів соціуму природно допускати, що люди, які здатні на такі дуже девіантні і агресивні дії повинні мати психічні порушення, оскільки ми прагнемо протиставити таких суспільно-небезпечних осіб собі, як цілком здоровим і «нормальним», вважаючи, що саме біологічні передумови, та особливості психіки є фатальними причинами серійного убивства.Однак, існує ряд серійних убивць,в тому числі Karla Homolka, Ted Bundy, Wayne Williams, David Berkowitz та інші не мали чітких історій психологічних розладів, ні дитинства з фізичним чи сексуальним насиллям. Крім того, якщо психологічне порушення у серійних вбивць, які затримані, можуть бути власне результатом затримання, таким чином нам не доступна в рафінованому вигляді інформація про психічний стан особи в момент вчинення діяння.

Цікавим є думка Антоняна Ю.М., який віділяє основу вчинення злочинів – страх смерті. «В деяких випадках, найчастіше в результаті емоційного отвергания родітелямі своєї дитини, незабезпечення його своїм піклуванням, цей страх може вийти за рамки. Тоді лічность починає гостріше відчувати загрозу швидкої загибелі і необхідність щось зробити, наприклад попереджувальні насильницькі дії.»

Спроби включити мотив у визначення серійного вбивства завжди містить в собі певну ступінь суб'єктивності з боку дослідника. Можна стверджувати, що діями злочинця керує почуття влади, однак все ж найбільш загальним є гедоністичний мотив. Задоволення виникає в результаті: споглядання страждань жертв, відчуття влади над людським життям, своєї унікальності і особливості, нездоланності, чи з нарцистичних, егоїстичних мотивів, який притаманний серійним убивцям медичним працівникам. При цьому для усіх серійних убивць характерно знеособлення жерстви, її особистість не має жодного значення для убивці. Навіть тоді коли убивця «полює» на певний тип жертв, для нього має значення лише особистість що символізують потерпілі. Поперднє знайомство з жерствою має нетриваий характер і не встановлює тісних особистісних зв'язків між ними. Так за даними NAVC відносини з жертвою у переважній більшості (53%) були на рівні знайомства чи відносин клієнта з повією. Незнайомці стають жертвами у 31,5% випадків, а «цілові» жертви, тобто такі що обрані убивцем, проте не знайомі з ним складають 11,7% випадків. Тому випадки вчинення убивств з мотивів ревнощів, образи помсти, чи іншій особистій основі не стосуються досліджуваної категорії убивств. Наприклад, особа, що ненавидить проституток, вважає їх дії аморальними і очищує від них світ кардинально відрізняється від чоловіка, що вбиває за зраду, навіть неодноразово протягом певного часу. Помітно, що обома керувало почуття ненависті, однак перший сприймав жертв знеособлено, і вбивство таких осіб приносило йому задоволення або не суперечило його системі цінностей, тоді як останнього з жертвою пов'язують особисті стосунки.

Найбільш доцільним, на нашу думку є виділення мотиву задоволення (гедоністичного) при характеристиці суб'єктивної сторони даних діянь. Сам потерпілий і пов'язані з ним жорсткі маніпуляції (навіть можуть бути специфічні тортури) використовуються як засіб досягнення певного афективного екзальтованого стану, який часто має під собою сексуальну підоснову незалежно від статі потерпілого. Ці стани психіки мають суб'єктивне значення найвищої насолоди і близькі до стану оргазму, який суттєво продовжений за часом Детально питання мотивації будуть розглянуті в наступних розділах.

Таким чином, в іноземній літературі так само немає єдиної думки про сутність серійних вбивств і всіма прийнятого визначення досліджуваного поняття, законодавчо визначення поняття серійне вбивство також не закріплено, хоч і зустрічається в офіційних документах правоохоронних органів. Подібний висновок підтверджує необхідність розробки даного поняття та єдності розуміння сутності серійних вбивств.

Загальним у поглядах науковців є те, що «серійність» вбивств означає, що вони скоєні що скоєні послідовно, з певним проміжком у часі певною особою при співпаданні мотиву, мети, способу вчинення.

На нашу думку, визначення серійного вбивства повинна включати в себе наступні елементи: (1) дві або більше жертв загиблих під час декількох непов'язаних подій (епізодів) - дискерптивність (2) Заподіяння смерті потерпілому, під час вбивство, приносить злочинцю насолоду, знімає психологічну напругу або іншим чином відповідає системі цінностей порушника 3) наявність об'єктивних ознак, що дозволяють припускати можливість їх вчинення однією особою (-ами). (4) вбивства не сталося під час воєнних дій та не є масовими убивствами.

Таким чином можемо запропонувати наступне визначення. Серійне убивство – вчинене 1-єю чи більше особами послідовне умисне позбавлення життя двох чи більше людей з гедоністичних мотивів, кожне з яких є окремими епізодами, дискретними у часі, причинах та місці однак наявні зв’язки між нимим дають достатні підстави вважати вчинення їх однією особою (-ами).

На основі аналізу літературних джерел варто видалити наступні ознаки серійних убивств:

Наявність 2-х чи більше жертв;

Роздільність у часі та наявність «періоду охолодження» між убивствами;

Переживання убивцею особливого психоемоційного стану під час убивства, та отримання задоволення нарцистичних потреб;

Жертва деперсоніфікується, однак у деяких випадках може мати символічне значення певної особи;

Кожен епізод має самостійне значення і не є пов'язаним х попереднім причиновими зв’язками

Протягом усієї серії убивств простежується наявність «індивідуального почерку».

2 Розслідування серійних убивств у світовій практиці

Серійні вбивства стали предметом уваги науковців не в ХХ ст. й не в останні десятиліття. Вони вчинялися здавна, на всіх континентах і у багатьох країнах світу – ще за часів Давнього Риму й до наших днів. Історія зберегла імена серійних вбивць-садистів: римські цезарі Гай Цезар («Калігула»), Нерон, Тіберій, римський імператор Октавіан Август, француз Жиль де Ре («Синя Борода») та ін.

Серійні вбивства, як супільне явище має історичний і загальний характер і притаманне багатьом країнам незалежно від політичних, економічних та інших умов.

У Європі, розповіді про відьом, перевертнів і вампірів були способом пояснення злочинної поведінки, що не уявлялось можливим без наділення винного надлюдськими можливостями чи якостями.

Відсутність обліку та досліджень залишили серійні вбивства в США скоєні до двадцятого століття під завісою міфу. Першим відомим серійним вбивцею в США був Micajah"Великий" Harpe, який тероризував західне побережжя в 1798 (в долинах річок Огайо і Міссісіпі), убивши щонайменше тридцяти двоєх людей разом зі своїм братом, Wiley "Малий" Harpe (Rothert 1924). Найбільш відомим з ідентифікованих серійних убивць дев'ятнадцятого століття був Герман Mudgett, відомий як HH Holmes, який задушив більше 200 чоловік, в основному жінок, в Чикаго і Філадельфії в 1880-х і 1890-х роках.

У Німечиині вживаним є термін «lustmord» — убивство заради веселощів і сексуального задоволення. У XVI столітті німець на ім'я Ніклаус Штюллер, - він убив трьох вагітних жінок і розкрив їм животи (одна з них була вагітна двійнятами) , У період між двома світовими війнами в Німеччині безчинствували як мінімум чотири таких чудовиська: «Ганноверський вампір» Фріц Хаарманн, який убив не менше п'ятдесяти молодих людей; «Берлінський м'ясник» Георг Гроссманн, визнаний винним у вбивстві і поїданні тіл чотирнадцяти дівчат; «Мюнстербергскій вбивця» Карл Денко - ще один канібал, який зарізав близько тридцяти осіб і зберігав шматки м'яса засоленими в підвалі свого готелю.

"Я спеціально не шукав жертву". Ця фраза належить ростовському Потрошителю Андрію Чикатило, що залишив за дванадцять років "вільного пошуку" 53 понівечених трупа. Лукавив чи найзнаменитіший маніяк останніх десятиліть, заявляючи про випадковість свого вибору? Засумніватися в його щирості можна, а й від об'єктивних фактів не відмовитися: в жодному з епізодів не можна було вирахувати момент нападу або заздалегідь передбачити привід для вбивства. Непередбачуваність, що не піддаються осмисленню вчинки роблять маніяків найбільш соціально небезпечними злочинцями. Вони викликають у суспільстві майже містичний жах і почуття несвідомого страху: наступною жертвою може стати кожен.

Чи не найбільш відомим злочинцем, чиї злодіяння увійшли в словник криміналістів термін "різник", ким був убивця лондонських повій. Ім'я його так і залишилося невідомим. Поліції, незважаючи на безпрецедентні на ті часи зусилля, затримати злочинця не вдалося. «Джек Різник» Саме така підпис стояв в знущальному анонімному листі, отриманому лондонською газетою «Таймс». Протягом 1888 -1891 року в бідних кварталах Лондона (Уайтчепел, Спітлсфілд і Стіпні) сталася серія (5) жорстоких вбивств повій.

Повії часто піддавались насиллю, що інколи завершувалось смертю. Серед таких був і напад на Емму Сміт, яка була побита й зґвалтована чотирьма людьми 3 квітня 1888 між 4:00 і 5:00 ранку, вона поверталась до свого будинку № 18 George Street, Спітлфілдз. На неї було здійснено напад і пограбувано приблизно о 1:30 ранку 3 квітня під час проходження біля церкви Whitechapel Перед смертю Сміт повідомила, що її атакувала банда з мотивів пограбування.

Сучасні методи, які використовуються зараз для об'єднання злочинів у серію (відбитки пальців, зразки ДНК), більшість з яких були недоступні та / або непридатними для досудового розслідування в той час. Таким чином зв'язок між жертвами встановлювались лише на основі рудиментарної інформації, почерпнуті з місця злочину, свідків, і коронерів. Водночас дослідження місця злочину, Як і слід було очікувати, свідчить про відносно невелику територію знайдення жертв, що дозволяє припускати, що Різник проживав по-сусідству.

Злочини відбулися в один і той же час - від 23 годин до 4 годин ранку. Всім потерпілим злочинець перерізав горло навскоси майже до шийних хребців, а потім випотрошив їх тіла, за що журналісти прозвали його «Джек-Різник».

Однак до сьогодні невідомо точна кількість жертв, що належали до однієї серії. Кеппел Р. вказує на 6 убивств. Жертвибули білошкіріповій, як правило, віком між 24 і 45 років, належали до бідної соцільної групи. Жінки піднімали свої спідниці для підготовки до статевого акту, потім вбивця схоплював їх горла і задушили. Вбивця опускав тіла на землю так, що голова, як правило, вказувала на лівий бік вбивці. Це підтверджується доповіддю слідчих, де вказувалось про відсутністю синців на головах жертв.

Серед можливих кандидатів на роль «Джека Різника» був названий українець Олександр Федорченко. Даний висновок зробив колишній слідчий Скотланд- Ярду Джон Пліммер, що випустив в 1998 році свою книгу - «Слідами вбивств в Уайтчепел: Вивчення вбивств, скоєних Джеком Різником», з використанням сучасних прийомів поліції ». Однак науковість методів визначення убивці підлягає обґрунтованому сумніву, як зазначає Ардашев Р., зважаючи на використання екстрасенсорних можливостей провидців під час дослідження.

Вбивця вчиняв злочини в найтемніші години, нападаючи на своїх жертв між північчю і 6:00 ранку зазвичай у кінці тижня. Шість вбивств сталося в трьох-місячний період, між 7 серпня 1888 і 9 Листопад 1888. Місця злочину розташовані в межах однієї квадратної милі. Кожне наступне вбивство починаючи від Сміт Келлі було за милю від попереднього місця вбивства. Тіла були залишені без транспортування чи переміщення. Зброю, що використовувалась був заточений довгий ніж. Жертви були вже або мертвим в несвідомому стані від ручного удушення коли їх горла були розрізані. Горла були розрізані з лівої сторони, коли тіла вже були на землі, а не стоячи (про це свідчить відсутність крові на одязі у звіті корнерів). На першу жертву, що була пов'язана з з Джеком Різником, Марта Табр, вбивця напав спереду. Всплески крові повинні були залишитись на одязі убивці, що збільшило ймовірність його виявлення. Тому злочинець пристосував свій Modus Operandi та вчиняв наступні злочини нападаючи ззаді. Жертви Taбр, Ніколс, Чепмен, Страйд і Еддоуз зазнали нападу на відкритому повітрі.

Коли це виявилось можливим вбивця перемістив убивства у приміщення, в помешкання Келлі, де приватність дала можливість вчиняті більш жорстокі дії.. Це не було значним відхиленням від його почерку, а природний розвиток потреби вбивці.

Підпис Джека Різника полягав у організації вбивств навколо сексуалізованого насильства. Основні компоненти підпису включають: контроль жертви і прогресивний piquerism (від франц. piquer - "колоти". Piquerism є отримання сексуального задоволення через колючо-ріжучі поранення або розрізання іншої людини або спостерігання цієї дії . Цілком імовірно, що Джек Різник використовував проникнення ножем, як метод демонстрування влади і контролю над жертвою а ніж через здійснення статевого акту.

Недивно, чому найвідомішими серійними убивцями стають невстановлені злочинці, які продовжують сіяти страх, ще довго після власної смерті, примушуючи наступні покоління шукати відгадку, чим ще більше вкорінюючись у світову історію.

Зодіак тероризував Сан-Франциско протягом дев'яти місяців, починаючи з грудня 1968 року. Перш ніж він зупинився (з невідомих причин), п'ять людей загинули і ще двоє були важко поранені. Що рухало маніяком-вбивцею? «Мені подобається вбивати людей. Це так забавно! »-« Пояснював »сам Зодіак в анонімному листі. Першими загинули дві людини - юнак і дівчина. Лиходій застрелив їх в автомобілі. Через півроку його жертвами стали ще двоє - у жінку вбивця вистрілив дев'ять разів з пістолета калібром 9 мм, а в чоловіка потрапили кулі (однак він вижив). Сорок хвилин після нападу в поліції пролунав телефонний дзвінок. Невідомий чоловік хрипким голосом заявив: «Якщо проїдете одну милю на схід від Коламбус-Парквей до громадського парку, то знайдете два трупи в коричневому автомобілі. Я застрелив їх з 9-міліметрової «Люгера». Тих діточок торік теж убив я. До побачення. Це було перше в ряду лиховісних повідомлень маніяка. Весь район охопила паніка. І тоді вбивця почав відправляти листи (див. Статтю «Листи і посилки») в місцеві газети, в яких замість підпису ставив астрологічні зодіакальні знаки. У кожному листі містилося одна шифрована рядок. Місцевий вчитель розшифрував їх, і вийшло одне послання, пояснює мотиви вбивці: «Я воскресну в раю, і тоді всі, кого я вбив, стануть моїми рабами. Я не називаю вам свого імені, бо ви спробуєте зупинити мене і перешкодите збирати рабів для загробного життя ». Два місяці потому Зодіак (як тепер його стали називати) знову вийшов на полювання за рабами. За описами, він був у чорному ковпаку з прорізами для очей, розмальованому білими зодіакальними знаками. Напавши на молоду пару, злочинець зв'язав свої жертви, погрожуючи пістолетом, після чого почав наносити удари мисливським ножем. Молодий чоловік отримав п'ять поранень в спину, але вижив; дівчина же померла від чотирнадцяти ран. Останньою жертвою Зодіаку став сан-Франциський таксист, застрелений в потилицю. Перш ніж покинути місце злочину, маніяк відірвав клаптик від сорочки вбитого. Незабаром редактор газети «Сан-Франциско хроніки» отримав поштою конверт. У ньому були цей клаптик сорочки і лист від Зодіаку, який погрожував «одного ранку підірвати шкільний автобус». На щастя, він так і не виконав свою погрозу. І - наскільки відомо - взагалі більше нікого не вбивав. Сюжет фільму Клінта Іствуда «Брудний Гаррі» (1971) - драматичне оповідання про полювання на Зодіаку. У ролі маніяка блискуче виступив актор Енді Робінсон. До речі, кіноверсія звучить куди більш оптимістично, ніж реальна історія: вбивці дається по заслугах. Насправді ж Зодіак просто-напросто безслідно зник, а тому в історії криміналістики так і залишився одним з найзагадковіших нерозкритих серійних вбивць.

Найбільш страшним убивцею двадцятого століття в Європі і третім у світі вважається німецький сексуальний маніяк Бруно Людке. Від його рук загинули під час між 1928 і 1943 рр. 85 жінок. У період між 1973 і 1980 рр. на території Еквадору, Колумбії і Перу були вбиті 300 малолітніх дівчаток у віці до 10 років. Вбивцею виявився колумбієць Педро Алонсо Лопес. У 1991 р в США був заарештований Джеффрі Даммер. Він був звинувачений у скоєнні 17 вбивств з сексуальних мотивів.

15 серпня 1990 р.в Павлограді 49-річного Володимира Світличного, «... Якому пред'явлено звинувачення в 23 нападах на малолітніх дівчаток. На рахунком Світличного за шість років полювання значилося 11 вбивств, 7 зґвалтувань і 5 замахів на зґвалтування ... 28 липня 1989 В.Світлічний ... вбив свою рідну дочку, 9-річну Олю. Цей монстр в людській подобі так і не дожив до суду. 8 вересня 1991 його знайшли повішеним у боксі СІЗО ... ». Після смерті даного обвинуваченого аналогічні напади на дівчаток незупинялись. Лише в 2005 році був заарештований житель м.Пологи Запорізької області С.Ф.Ткач, 1952 року народження, який за тривалий період проживання на території України здійснив десятки вбивств, а всі злочини, що інкримінуються В.Светлічному, були здійснені Сергієм Ткачем, що визнав начальник управління карного розшуку УМВС України в Дніпропетровській області В.Б.Мазан .В грудні 2008р. Дніпропетровським апеляційним судом С.Ф.Ткач засуджений до довічного позбавлення волі. Володимир Світличний став однією з жертв системи правоохоронних органів, зізнавшись у діяннях, які не скоював.

У період 1978-1990 р.р. Чикатило А.Р. на території Ростовської, Володимирській, Свердловській, Ленінградської, Московської областей, Краснодарського краю Росії, на Україні і в Узбекистані скоїв 52 вбивства з особливою жорстокістю на сексуальному грунті, у тому числі:

21 хлопчика у віці від 6 до 16 років;

14 дівчаток у віці від 9 до 17 років;

17 дівчат і молодих жінок.

Вітчизняний різник-Чикатило Андрій Романович народився в Сумській області. Батькам до моменту його народження було більше 30 років. Батько за характером був активним, діяльним, «бойовим», часто розповідав синові про війну, про те, як він був у концтаборі, при цьому плакав. Мати-м'яка була доброю, релігійною, однак не проявляла особливих почуттів до сина.

Дитинство його проходило у важких умовах, сім'я голодувала. До 12-річного віку страждав нічним енурезом, у шкільні роки двічі лікувався з приводу ударів голови. З дитинства був боязким, замкнутим, сором'язливим, близьких друзів не мав, відрізнявся мрійливістю, вразливістю і схильністю до фантазування. Часом з жахом згадував закривавлені шматки м'яса, калюжі крові, частини трупів, які він бачив під час війни. У період голоду в 1946-1947 рр. побоювався, що його теж можуть вкрасти і з'їсти, не відходив далеко від дому. Одного разу в дитинстві бачив, як мати вправляла сестрі випала пряму кишку і обробляла область статевих органів, випробував почуття неприязні, надалі, згадуючи цей епізод, довго відчував страх.

Навчання давалося з великими труднощами, доводилося багато часу приділяти домашнім заняттям. Залишався замкнутим, нетовариським, стриманим, мовчазним, «відчуженим», «в ньому було щось відразливе», вважали оточуючі, участі в загальних іграх не приймав. З дівчатками не дружив, завжди цурався їх. Потягу до однолітків не відчував, вважав, що це «ганебно». Написав клятву про те, що ніколи в житті не доторкнеться до будь-чиїх статевих органів, крім своєї дружини.

Провал при вступі на юридичний факультет МДУ а також неможливість здійснення статевого акту з жінками підсилили його відчуття своєї недосконалості і меншовартості, часом виникали думки про самогубство. З 1957 по 1960 рр. служив у військах КДБ, вступив в партію. Переживав через насмішок товаришів по службі з приводу жіночої талії та грудей, дуже цього соромився, в армії ж мав перші пасивні гомосексуальні контакти, за його словами насильницькі. Залицяючись в 25-річному віці за дівчиною, справляв на неї враження ласкавого, доброго, ніжного закоханого, він ніколи не застосовував насильства; двічі, при спробі здійснення статевого акту, зазнав невдачі. Коли дівчина жартома стала вириватися від нього, за відсутності ерекції відбулося сім'явиверження, згодом вирішив виїхати з села.

Одружився у 27 років. Жінка була головною у сім'ї та з перших днів їхнього спільного життя дружина відзначала у нього статеву слабкість. Згодом статеві стосунки між Чикатило та його дружиною припинились. Син Чикатила повідомив, що батько його завжди був економічний, скупуватий. чесним, порядним, «справедливість для нього була понад усе». Багато часу віддавав роботі, говорив, що «без нього робота встане, з нею не впораються, без нього не обійдуться». Зі слів сина відомо також, що його батько дуже боявся крові, при вигляді її бліднув, здавалося, що він ось-ось знепритомніє.

Після закінчення Саратовського університету (філологічного факультету) працював у різних навчальних закладах. Перший час працював з великим інтересом і бажанням, ретельно готувався до занять, однак не міг забезпечити порядок на уроках, учні знущалися над ним, відкрито курили в класі, прозвали його «Антена» за те, що він міг простояти цілий урок, заклавши руки за спину і нічого при цьому не кажучи.

У 1984 р виключений з КПРС у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності за розкрадання. У слідчому ізоляторі вступав у гомосексуальні пасивні контакти. Вважав, що конфлікти з начальством по роботі були у нього постійно, але він не міг лаятися і сперечатися, тому писав скарги, нібито через це проти нього в 1984 р і було сфабриковано кримінальну справу. У 1990 р він неодноразово звертався у ЦК КПРС зі скаргами про наявні порушення в побудові гаражів. Зі слів випробуваного, особи ассірійської національності за хабарі добилися будівництва гаражів прямо у нього під вікнами. Після його неодноразових скарг і спроб «вивести їх на чисту воду», став помічати, що за ним стежить «ассірійська мафія» - постійно бачив на вулиці і біля свого будинку їх машини, побоювався, що буде збитий ними, будинки замикався на всі замки, не відчиняв нікому двері, не переконавшись, що прийшли свої.

Чикатило пояснив, що ще коли працював вихователем в технічному училищі, у нього поступово сформувалася потреба «задовольняти свої статеві інстинкти по-різному». Перший епізод, коли він доторкався до статевих органів однієї з учениць на пляжі, пояснюється не бажанням отримати статеве задоволення, а «хвилинним поривом», «інтересом»: побачивши, що дівчинка зайшла далеко в воду, став виганяти її і при цьому кілька разів доторкнувся до її сідниць. Коли вона стала кричати, виникло бажання, щоб вона закричала голосніше, з'явилося збудження; сім'явиверження відбулося без ерекції. Після цього відчув полегшення, заспокоєння, покращився настрій. Надалі, залишившись після уроків наодинці з однієї з учениць, раптово відчув збудження і одночасно роздратування через те, що вона була «ледача і тупувата». Кілька разів ударив її по сідницях, намагався залізти під одяг, коли вона виривалася, відбулося сім'явиверження.

Коли опинявся в інтимній обстановці з дітьми, їм опановувала «якась неприборкана пристрасть», потім соромився своєї поведінки. Перше вбивство, вчинене в 1978 р, пояснює тим, що незадовго до того, що сталося був побитий учнями, побоювався, що на нього в будь-який момент можуть накинутися і повторити побиття чи навіть убити. Став носити в кишені чи сумці складаний ніж.

Вирішивши повністю віддатися реалізації своєї злочинної пристрасті і здійснювати для цього вбивства і розуміючи, що при роботі педагогом на одному місці він буде швидко викритий, як, в принципі, майже трапилося після вбивства їм Олени ЗАКОТНОВОЙ, коли Чикатило, хоч побічно, але потрапив в орбіту слідства за цим фактом, і тільки недбалість правоохоронних органів допомогла йому уникнути відповідальності за скоєне, Чикатило, дочекавшись, поки по справі Закотнової всѐ заспокоїться і уявний злочинець - А. Кравченко буде засуджений, в 1981 різко змінив профіль роботи.

Другий епізод стався в 1981 р з дівчиною, яка на автовокзалі підходила до чоловіків і пропонувала вступити в статевий зв'язок за гроші або спиртне. Разом прийшли в гай, де дівчина запропонувала йому вступити у статевий зв'язок, однак не міг «привести себе в стан збудження», їм у цей момент опанувала сильна лють, витягнув ніж і став наносити їй удари. Коли побачив розпореним тіло, знову відбулося сім'явиверження

Чикатило завжди і скрізь - по дорозі на роботу і з роботи, у відрядженні, на прогулянці- Був готовий до скоєння злочину, завжди маючи при собі ніж, дріт і мотузки для зв'язування жертв, практично ведучи справжнє полювання на людей, які можуть стати його наступною жертвою. В електричках, у пошуках потенційної жертви. Чикатило міг вийти в глухому, безлюдному місці, і, пославшись на особисті справи, залишитися на околиці міста.

З цією метою він спеціально виїжджав у міста і місцевості, що не було потрібно по службі -так, будучи по службі у м Кам'янсько-Уральський, Свердловської області в 1987 р, Чикатило виїхав спеціально в інше місто області, розташований на значній відстані - у м. Ревду6, де скоїв вбивство хлопчика 13 років; в тому ж році, поїхавши за продуктами в сусідню з Ростовською областю Донецьку область Україна, Чикатило, заїхав у Запоріжжі, де убив хлопчика 12 років; будучи в 1984 р у відрядженні у м Ташкенті, Чикатило виїжджав на територію Ташкентської області, де вбив дівчинку 12 років і молоду жінку.

Практично у всіх випадках роздягав потерпілих, а потім відносив одяг не велику відстань від місця злочину і закопував. Характерними були також нанесення жертвам ножових поранень очних яблук, вспорювання черева а також ампутація чи розпорошення статевих органів .

Чикатило розповідав, що одного разу познайомився з молодою дівчиною на автобусній зупинці в передмісті Ростова-на-Дону і під приводом спільного розпиття вина повів її в ліс. Це помітила досить велика група перебували на зупинці шоферів, які стали голосно жартувати і сміятися з приводу того, що він, старий, веде в ліс молоду. «Якби міліція знайшла цих шоферів, вони дуже добре змогли б описати мене», - вважав Чикатило. Кілька разів, за його словами, в той час, коли він наносив жертвам поранення, поруч проходили люди, які повинні були чути крики потерпілих. Ці розповіді злочинця свідчать про те, що не всі, навіть традиційні, можливості розшуку були використані. Втім, про розшук поговоримо нижче.

Знаходив своїх жертв на вокзалах, на вулицях, в електричках і аеропортах. Коли знайомився з майбутньою жертвою, зазвичай пропонував різні подарунки. На жертви Чикатило напав раптово, після приязної розмови, безладно наносив удари ножем, іноді каменем, або душив, ліз руками в статеві органи і задній прохід, розривав або розрізав їх, відрізав грудей, губи, ніс, кінчик язика, соски, яєчка (у хлопчиків), в більшості випадків вирізав статеві органи, розчленовував трупи, порпався в нутрощах; іноді ковтав кінчик язика, матку, яєчка та інші невеликі частини тіла У спробі імітувати статевий акт витеклу сперму брав на кінчик пальця і ​​поміщував їм в піхву, в задній прохід або рот жертви. Тут проявляється обмеженість і примітивність особистості Чикатило - літній чоловік, батько двох дорослих дітей, дід 2-х онуків – заздрив хлопчикам і підліткам (у тому числі своїм вихованцям та учням по школі-інтернату тапрофесійно-технічним училищам) за їх високу статеву потенцію, властиву їх віком юнацької гіперсексуальності і власне через це прагнув понівечити статеві органи інших.

6 вересня 1983 Прокуратурою Ростовської області були з'єднані в одному провадженні нерозкриті шість вбивств маленьких дітей із загальним способом вчинення злочину, в тому числі і двох молодих дівчат, що мали місце в р.р. Ростові н / Д, Новочеркаську, Новошахтинськ, в районі залізниці станцій «Шахтна» і Козачі табори.

По звинуваченню щодо даних убивств слідчими органами Ростовської області підозрювались психічно хворі люди (загалом 7 осіб), які себе обмовляли. Однак потім ця версія не отримала підтвердження і була відкинута. Дуже важливим виявилася думка психіатрів-сексопатологів і криміналістів з питання можливості здійснення подібного роду злочинів групою осіб. Цими фахівцями в досить позитивної формі було висловлено думку про те, що особи з відбитим на місцях подій поведінкою в силу своїх психопатичних і сексопатологічних особливостей майже ніколи не мають спільників і діють поодинці. До того ж після затримання та арешту розумово відсталих осіб аналогічні вбивства зі зростаючою жорстокістю продовжували відбуватися то в одному, то в іншому районі Ростовської області. Стала очевидною безперспективність обраного напрямку пошуку злочинця і проведених заходів.

Згодом Постановою Прокуратури РРФСР від 8 жовтня 1984 кримінальні справи про вчинені в Ростовській області 23 вбивствах жінок і дітей були об'єднані в одне провадження, а кримінальне переслідування відносно психічно хворих громадян в подальшому було припинено, з одночасним порушенням кримінальної справи за фактами порушення законності при розслідуванні справ за їх звинуваченням. Правоохоронними органами була вироблена основна версія: злочинець забирає жертв з місць великого скупчення людей, і основним майданчиком для його дій виступають автовокзали.

До аналізу матеріалів кримінальних справ був притягнутий кваліфікований психіатр-сексопатолог А. О. Бухановський і ряд психологів, з якими наслідок підтримувало постійний контакт.

За результатами аналізу матеріалів справи, консультативних висновків провідних фахівців в галузі судової медицини, психології, психіатрії, сексопатології та криміналістики був розроблений наступний розшукової портрет розшукуваного злочинця: «Вік від 25 до 55 років, високого зросту, фізично добре розвинений і має 4-у групу крові. Розмір взуття 43 і більше, носить затемнені окуляри, зовні охайний. При собі має дипломат або портфель, в яких носить острозаточенним ножі. Страждає психічним розладом здоров'я на грунті перверзних змін сексуального характеру (онанізм, педофілія, некрофілія, гомосексуалізм і садизм). Можливо, страждає порушеннями статевої функції. Як виявилося, багато з цих припущень збіглися з даними, що характеризують особистість реального злочинця, його поведінка до, в момент і після вчинення злочину.

Для розслідування у справі була створена слідча група прокуратури РРФСР, дислокована в місті Ростові-на-Дону та в м Шахти. На причетність до вбивств перевірялися: особи, раніше судимі за вбивства на сексуальному грунті, статеві злочини, в тому числі і відбувають покарання у місцях позбавлення волі; особи, які перебувають на обліку в психіатричних закладах, наркологічних кабінетах, у сексопатологів і венерологів; працівники залізничного транспорту; військовослужбовці військових частин, дислокованих в районах вбивств; працівники культурно-освітніх, спортивних, освітніх та дошкільну них установ; власники і водії транспортних засобів; власники відеотехніки; відвідувачі відеосалонів; колишні працівники правоохоронних органів, звільнені з негативних мотивів.

13.09.1984 р він затримувався співробітниками міліції в м Ростові н / Д, коли Чикатило весь вечір і всю ніч вів фактичну полювання за жінками і настирливо приставав до них. Тоді перевірялася його причетність до вбивства Закотонової і Пташникова, , проте достатніх доказів тоді не було виявлено. Проведеними судово-біологічної експертизи було встановлено, що групова належність біологічних слідів злочинця відноситься до четвертої групи крові і Чикатило був переданий в слідчий відділ Ленінського РВВС м Шахти і там заарештований за розкрадання державного майна - акумуляторів. При затриманні 13 вересня 1984 в м Ростові н / Д в портфелі Чикатило були виявлені ніж, дві мотузки-шнура, баночка вазеліну . Проведена пізніше комісійна судово-біологічна експертиза встановила, що кров Чикатило відповідає другій групі крові, а його виділення (піт, слина, сперма) - четвертій групі. Тим самим встановлювався факт його належності до осіб, що володіють феноменом "парадоксального виделітельства"

При цьому Слідством були проігноровані багато інших чинників: поведінка Чикатило, який раніше вже тричі затримувався; сліди, місця і спосіб вчинення злочинів. У тому числі було проігноровано повідомлення, що в камері затриманий Чикатило цікавився у сусіда по камері - чи можна визначити злочинця по спермі. Наявні докази винності Чикатило наслідок належним чином не проаналізувало і не оцінило в сукупності з висновками експертиз, довіряючи лише експертам, і затриманий був звільнений. Надалі були визнані помилки при проведенні цих експертиз.

Заслуговує на увагу і думка Н. Водько, що" версія про "парадоксальному виділення"імпонувала слідству. Це був вихід, щоб гідно пояснити причину допущених експертної та слідчої помилок. Було здійснено неправильний забір крові (беруть з вени або пальця, вона "чиста", а виділення змішуються з бактеріями, "чужими білками", іншими сторонніми домішками). Загалом, немає ніякого "парадоксального виділення". Тому що в природі немає людей, які мають різні групи крові і виділень.. Експерти, дають висновок на первинному етапі помилилися, оскільки не врахували факторів, які могли вплинути на результат: наприклад те, що біологічні виділення можуть змінитися на відкритому повітрі, або що на труп випадково могли потрапити біологічні виділення іншої людини, тварини.

Подібні помилки виникали при розслідуванні кримінальних справ стосовно С. Головкіна і В. Кулика (Іркутськ). Експерти вказували групу AB (IV), у Головкіна була Ba (III), у Кулика - AB (II). Слідчі вчасно усунули ці протиріччя призначенням повторних експертиз . Подібний факт також мав місце в Алма-Аті в 1989 р, коли у зв'язку з помилковими висновками експертів щодо виділень, вилучених з жертв насильства, шукали злочинця з четвертою групою крові. Повторна експертиза визначила групу сперми у всіх слідах як першу.

У справі Чикатило помилка експерта була неочевидній, а була якраз помітна в матеріалах справи. Для цього достатньо було уважно ознайомитися хоча б з постановою про призначення судово-біологічної експертизи та переглянути перелік поставлених питань, порівняти це з наявними у справі даними. Справедливості заради слід сказати, що все-таки це була більше помилка слідства, а не експерта. Саме слідчий відповідає за виконання вимог КПК України про повне, всебічне й об'єктивне розслідування обставин справи

З квітня 1986 спеціально створеними групами здійснювалося фізичне прикриття в місцях ймовірної появи злочинця, приховане спостереження на авто- і залізничних вокзалах, в парках, електропоїздах та інших місцях масового скупчення людей. При УВС Ростовської області спеціально був створений міжрайонний слідчо-оперативний відділЯк згодом буде встановлено, він у цей час здійснював вбивства в інших областях, куди виїжджав у відрядження і в особистих справах.

З квітня 1988 аналогічні вбивства знову стали відбуватися в Ростовській області. Але місцем вбивств злочинець обирав вже інші райони, не охоплені фізичним прикриттям і прихованим спостереженням - Червоно-Сулинський, Родіонова-Несветайского, м Новочеркаськ і Ботанічний сад у м Ростові.

13 листопада 1990 в лісовому масиві, що примикає до залізничної зупиночної станції «Лісгосп» було виявлено труп Коростік С.С., 1968 народження, загиблої від заподіяння безлічі ножових поранень, у тому числі у неї був повністю розрізаний живіт, вирізані статеві органи, відрізаний кінчик язика і соски молочних залоз, відпопереку до коліна ножові поранення. Труп був повністю голий і зі слідами зв'язування рук мотузкою. Судово-медична експертиза встановила, що смерть Коростік наступила ймовірно за 6 днів до виявлення трупа, а з урахуванням метеорологічних умов цей термін міг бути більше на кілька днів.

При здійсненні первинних слідчих дій за фактом вбивства гр. Коростік С.С. стало відомо з рапорту працівника міліції Рибакова І.М. від 6.11.1990 м, за графіком здійснював в той день фізичне прикриття на зупиночному майданчику електропоїздів «Лісгосп», що 6 листопада 1990 на цій зупиночної майданчику в числі інших осіб з'явився житель м Новочеркаська Чикатило Андрій Романович, який вийшов на зупиночну майданчик з лісосмуги, прилеглої до залізничної колії.

На мочці правого вуха і на руках у Чикатило були свіжі подряпини, а один палець руки був забинтований. Міліціонер Рибалок І.М. зажадав у нього документи, і той пред'явив йому паспорт і посвідчення МПС на ім'я Чикатило АНДРІЯ Романович і пояснив при цьому, що приїжджав до свого товариша в сел. Донський. Після цього Чикатило виїхав на електричці в бік м Шахти.

20 листопада 1990 Чикатило був заарештований у м Новочеркаську. При особистому обшуку у Чикатило був вилучений острозаточенним складаний ніж, два шматки прядив'яного шпагату. Спочатку Чикатило, як і в 1978 р і в 1984 р, наполегливо заперечував свою причетність до вбивств.

У цей період Чикатило виробив свою захисну позицію, якої притримувався протягом усього слідства і суду, і суть якої полягала в наступному:

- Не заперечуючи вчинення ним конкретних епізодів убивств і назвавши слідству всі факти вбивств, в тому числі і про 21 убивстві, яке йому не ставилося у вину. Чикатило стверджував, що це він всѐ здійснив у хворобливому психічному стані;

- Потерпілі самі лізли до нього і всі вони представляли собою бродяжок, осіб легкої поведінки, потенційних злочинців, були в основному розумово відсталими;

- Його на ці злочини штовхнуло саме суспільство - його скрізь труїли, принижували, що не

цінували на роботі;

- Він страждає статевим безсиллям і відводив свої жертви для задоволення своїх статевих потреб, а не з метою вбивства, а вже коли потерпілі починали над ним насміхатися з приводу його статевої потенції, - він втрачав над собою контроль і відбувалося вбивство, в момент вчинення якого він не міг себе контролювати; однак наявність при затриманні у Чикатило ножа свідчить про його спрямованість на учинення убивств, а не їх випадковий характер;

- Знаряддя вбивств - гострозаточений ніж, мотузки, дроту - він постійно носив з собою не для скоєння вбивств, а для своїх особистих побутових потреб - відкривати консерви в відрядженнях, пов'язувати мотузками покупки

Експертна комісія психіатрів прийшла до висновку, що Чикатило хронічним психічним захворюванням не страждає, хоча і виявляє ознаки психопатії музичного кола з сексуальними перверсіями, що розвинулася на органічно неповноцінному грунті. На це вказують дані анамнезу про наявність у нього вродженої церебрально-органічної недостатності, що проявлялась в диспластичность, короткозорості, нічному нетриманні сечі, а також в виявилися в підлітковому віці ознаках гіпоталамічного синдрому зі схильністю до непритомних станів, порушенням біологічної бази формування сексуальності. На тлі зазначених розладів в дитячому віці сформувалися особливості у вигляді замкнутості, ранимість, підвищеної тривожності, схильності до фантазування. В умовах психогенно-травмуючих ситуацій до зазначених розладів легко приєднувалися невротичні і надцінні розлади, що проявлялося дитячими страхами, юнацької ендореактивною дисмофоманією (переконаністю у власних фізичних вадах).У підлітковому віці на тлі явищ психічного інфантилізму у випробуваного виявилися порушення психосексуального і статевого розвитку, які виражалися в порушенні біологічної бази сексуальності (ослабленому статевому потязі, недостатності ерекцій) і затримці психосексуального розвитку з фіксацією на еротичної фазі формування сексуальності і схильністю до еротичного фантазування садистичного характеру . Надалі на тлі явищ порушення гетеросексуальної адаптації відбулося формування сексуальних перверсій, які на ранніх етапах (до 1978 р) проявлялися частковою реалізацією садиствських фантазій на малолітніх, епізодах фроттажа (тертя статевими органами про різні частини тіла, в тому числі про статеві органи) і візіонізму (потягу до підглядання за статевим актом чи оголеними представниками протилежної статі). У подальшому спостерігалася прогресуюча динаміка синдрому сексуальних перверсій з повною реалізацією садистичного потягу, некросадизм і канібалізмом.

Так, посилення садистичного потягу було спровоковано психогенними факторами, що підтверджується також тим, що в 1984 р в період, коли у Чикатило різко ускладнилися відносини на роботі і він був притягнутий до кримінальної відповідальності, спостерігається максимальне число скоєних ним убивств (15 осіб). У підготовчій стадії до злочину відзначається перевага тужливо-тривожного афекту і появою потягу параноїчної налаштованості з уривчастими ідеями переслідування. Стадія реалізації девіантних актів характеризується стереотипними діями, найпотужнішим брутальним розрядом з відчуттями відриву від реальності, деперсоналізації і реалізацією садистичних фантазій. В окремих випадках спостерігалися акти з спрямованістю агресії не тільки на потерпілих, а й на випадкові, нейтральні об'єкти (дерева). Завершальна стадія характеризується вираженим почуттям психічної та фізичної розрядки, явищами астенії, сонливості, розбитості.

Ці дві характеристики показують, що «добрий, спокійний» людина обертався звіром лише в суворо визначених випадках, щодо своїх сексуальних жертв, причому відповідні ситуації готував сам. У всіх інших обставинах він пасивний і підпорядкований настільки, що не може дати здачі нікому зі своїх кривдників-на роботі, в сім'ї, армії, місцях позбавлення волі, під час випадкових конфліктів. Більше того, в багатьох відгуках про нього відзначається ввічливість і люб'язність, що можна розцінити як його прагнення зробити попереджувальні кроки, щоб не викликати ніякої агресії проти себе через страх перед нею. Тільки за рік, що передує арешту, т. е. в самий розпал кривавих убивств, написав більше 50 скарг, приїжджав скаржитися до Москви, що свідчить про його слібку особистість, нездатність чинити опір кривдникові.

Чикатило переніс кілька травм черепа, що не могло не позначитися на його особистості, на розвитку його дратівливості, злостивості, нетерпимості. За своїм складом він відноситься до епілептоідного типом з характерними жорстокістю, злопам'ятністю, застреваемость психотравмуючих емоцій.

Для розуміння непрофільних тенденцій цього вбивці надзвичайно важливе значення має той факт, що йому ще з ранніх років було відомо, що його старший брат був з'їдений голодуючими. Поживу людини було для нього реальністю, а не абстракцією. До того ж в дитячі, найбільш сприйнятливі роки він взагалі бачив багато небіжчиків і смертей, і смерть давно стала для нього чимось близьким і зрозумілим.

Антонян Ю.М. говорить, що основою спонукань вбивати у серійних убивць є страх смерті, в тому числі і Чикатило. З ранніх років у Чикатило виникає і закріплюється уявлення не просто про чудості і незрозумілості, а й про ворожість навколишнього світу. Природно, у нього формується і страх бути знищеним, цілком реальна небезпека за себе, іншими словами, страх смерті.

Причини чому слідчі органи не протидіяли маніяку, який вчиняв вбивства протягом 12-ти років , що почало формувати його уявлення про себе як непереможного і особливого, полягають у наступному.

Для заплутування слідства - постійно знищуював, приховував всі докази на місці вбивства;

Тіла виявлялись протягом тривалого часу після вчинення вбивства, що погіршувало можливості досудового розслідування;

Службова недбалість слідчих та експертів при перевірці Чикатило за підставою причетності до серійних убивств;

Наявність періодів затишшя, що співпадали із затриманням інших підозрюваних по справі, що формувало хибне уявлення про винність цих осіб;

Чикатило являє собою обмежену, ординарну, сіру особистість з низьким, примітивним інтелектом, який мислить і говорить газетними штампами і цитатами, абсолютно не здатен на критичну самооцінку як самого себе, так і своєї поведінки, для якого задоволення своїх особистих злочинних бажань завжди є вирішальним і досягається ним будь-яким способом і якими засобами.

Також Чикатило відчував свою неповноцінність і примітивність в колі своєї родини, де він постійно був на других ролях, повністю підкоряючись своїй дружині, не користувався повагою навіть своїх дітей, які завжди відгукувалися про нього вельми зневажливо. Таким чином, у повсякденному житті Чикатило не міг, при всьому своєму бажанні, реалізувати свої непомірні амбіції і претензії, що його, натуру низьку і мстиву, вельми злило і гнітило. Тому Чикатило, з одного боку, постійно займався сутяжництво, засинаючи всі владні державні органи - від місцевих до Ростовської області до вищих у столиці - сотнями скарг про які чинить, нібито, йому самому і його родині різних перепони і неприємності, як за місцем його служби, так і за місцем проживання. З іншого боку, здійснюючи десятки найжорстокіших, жахливих вбивств протягом тривалого часу, Чикатило, безкарно вбиваючи свої жертви - беззахисних малолітніх дітей, підлітків, молодих дівчат і жінок, не здатних надати йому в силу віку і фізичних можливостей ніякого реального опору і отримуючи при цьому сексуальну насолоду, чого він і домагався - відчував свою абсолютну всевладного над жертвою, впиваючись свідомістю того, що саме від нього в даний момент залежить питання життя і смерті дитини, підлітка, жінки.

Уродженець Росії Сергій Ткач здійнив визку серійних убивств на території Ураїні і Росії.. За його словами в дитинстві сильно хворів, лікувався у психоневрологічному диспансері,тому в школу пішов на рік пізніше. Був четвертою дитиною в сім'ї і як наслідок був обділений увагою батьків,що сформувало замкнутість, жорстокість. Після школи Ткач не зміг поступити в інститут фізкультури в Омську. Його призвали в армію. Отримав військову професію дешифрувальника аерофотозйомки і потрапив служити на Крайню Північ, в бухту Тіксі. Звідти, ще під час служби надійшов було в Севастопольське військово-морське училище. Однак незабаром після чергової медкомісії був відрахований по здоров'ю - підвело серце і згодом бу звільнений в запас.

Ткач влаштувався на криваву посаду інспектора з вилову бродячих і диких собак. Мабуть, уже тоді позначалися його садистські нахили, так як вбивав він тварин залізним прутом . За голову тварини йому платили 2 рубля, але він знайшов підробіток - здирав шкури і продавав по 3 рубля кушнірів, які шили унти, безрукавки та ін.. Зміцнілий, що надивився крові і жорстокості, Сергій, за його словами, першим ділом звів рахунки з тими, хто, на його думку, ображав його ще в школі. Його, як і багатьох дембелів, запросили в УВС і запропонували службу в органах. З 1980 по 2005 рік колишній експерт-криміналіст здійснював криваві розправи над молодими жінками і дівчатками по всій Україні. На рахунку - більше 100 жертв. Верховний суд України зараз розглядає 40 вбивств, ще 60 справ продовжує розслідувати прокуратура.

Під час роботі в МВС виїжджав на розбої та вбивства, виявляв відбитки лиходіїв і, очевидно, тоді й навчився приховувати власні сліди. За його словами, тоді він «набачився трупів», брав участь в ексгумації, вивчив анатомію людини і зрозумів, як можна швидко вбивати: куди бити, як душити і т. Д. Через чотири роки він звільнився, обманом забрав маленького сина і полетів до Криму до батьків. Слідом туди прилетіла дружина Віра, за допомогою міліції відібрала сина, а Ткача на добу закрили у відділенні. І от коли він звідти вийшов в районі автовокзалу в Сімферополі та скоїв перше вбивство зі зґвалтуванням, подзвонив з автомата по 02, зізнався у вбивстві, хоча про зґвалтування промовчав. «….тяги до вбивств і згвалтувань у мене не було, я ніколи не відчував, що, мовляв, пора на полювання, ніяких голосів понад не чув….». Через деякий час маніяк переселився в Павлоград, де знову одружився, народилася в 1983 році дочка Настя. За кілька років Ткач вчинив у Павлограді десятки злочинів, зокрема вбивств. Зупинитися вже не міг, до того ж повірив у свою невразливість. За його словами, у Павлограді його не раз затримувала міліція, причому саме в зв'язку з досконалими їм вбивствами, але кожен раз відпускала, не знайшовши доказів! Мовляв, ще з 1985 року він був в оперативній розробці місцевого карного розшуку, допитувався, але завжди «вирішував питання» (відкуповувався хабарем).

«Полював» Ткач в лісопосадках неподалік від залізниці або траси, забирав з собою все, на чому могли залишитися відбитки пальців. Перед вбивством випивав склянку горілки з димедролом. Вбиваючи, Сергій Ткач перетискав дівчині сонну артерію і брав щось на пам'ять: золоті прикраси, помаду, дзеркальце, сумочку і нижню білизну жертви. З місця злочину йшов по шпалах, оскільки в цьому випадку службові собаки не в змозі взяти слід

Прокурор підкреслив, що ще шість років тому, коли вбивство дитини розслідувала Запорізька обласна прокуратура, знайшовся свідок, який підтвердив, що бачив чоловіка років 45: той віз через пустир на велосипеді великий чорний мішок, в якому лежало щось схоже обрисами на людське тіло. Тоді на його свідчення не звернули уваги. 23 вересня 2002 тихе містечко Пологи (Запорізька область) облетіла страшна звістка: по дорозі з дому до бабусі зникла третьокласниця місцевої школи Яночка Попович. На наступний день її тіло зі слідами наруг знайшли в очереті біля річки. Правоохоронці за лічені дні встановили «винуватця»: у вбивстві дівчинки «зізнався» учень тієї ж школи, який доводився Яночка ще й близьким родичем. Дивно, але приводом для арешту послужили слова одного з шкільних вчителів, який згадав, що саме Яків запропонував пошукати племінницю в очеретах.

Обвинувальний висновок вражало непрофесіоналізмом. Наприклад, з нього випливало, що Яків нібито зґвалтував і вбив дівчинку на території зруйнованого цегельного заводу, потім знайшов на звалищі відповідний дерев'яний ящик, поклав туди тіло, доніс до річки і кинув в очеретах. Але на слідчому експерименті, де хлопчика змусили виконати ту ж «операцію», Яша, спробувавши підняти ящик з 40-кілограмовою статисткою всередині (приблизно стільки важила убита), просто впав. А адже згідно прокурорської легендою підліток ніс під пахвою цей «труну» до річки 600 метрів. Зате слідство залишило поза увагою два коротких сивих волосини, знайдені на тілі Також під час розслідування Запорізької обласної прокуратури знайшовся свідок, який підтвердив, що бачив чоловіка років 45: той віз через пустир на велосипеді великий чорний мішок, в якому лежало щось схоже обрисами на людське тіло. Тоді на його свідчення не звернули уваги.

Нарешті в 2008 році Генеральна прокуратура звернулася до Верховного суду з проханням про перегляд вироку семи чоловікам, свого часу несправедливо засудженим за злочини, вчинені Ткачем. (Троє з них вже відбули терміни, і мова йшла про те, щоб повернути їм добре ім'я. Ще четверо жителів Пологів, продовжували залишатися за гратами.) І справа нарешті зрушила з мертвої точки. На свободу вийшли 24-річний Микола Демчук, 27-річний Віталій Каїра, кожен з яких без вини провів у в'язниці більше чотирьох років.

Сергій Ткач - класичний маніяк.

Відомо, що 24 вересня 2004 року Сергій Ткач, пізніше відомий як "пологівський маніяк", пив у барі "Олімп". Побачив дівчину, що виходила з магазину. Пішов за нею, наздогнав, задушив. Була 8.45. Ткач хотів повернутися до бару – але там, за його словами, – були міліціонери. І він поїхав геть. А Максим Дмитренко незадовго до того взяв у матері дві гривні і пішов покликати до бару свого товариша. Проте дружина Максимового друга не відпустила. Максим пішов на пиво сам, прийшов у бар о 9 вечора. Відтоді їхні долі переплелися. Місцева міліція вирішила зробити винним саме Максима Дмитренка. Сьогодні частина правоохоронців, що працювали у тій справі, звільнилися

Кримінальна справа про злочини "пологівського монстра" вважається найбільшою ганьбою українського правосуддя. Так, Володимир Світличний з Павлограда був звинувачений у вбивстві і зґвалтуванні власної дев'ятирічної дочки. Він не дочекався суду і повісився у камері Дніпропетровського СІЗО. А більше десятка безвинно засуджених повністю відсиділи покарання за злочин Ткача. Наприклад, Ігор Рижков був засуджений в 1997 році і вийшов на свободу через 10 років. 

Однак серійні убивства вчиняються і жінками. Яскравим прикладом може слугувати відома, в тому числі завдяки голлівудському кінематографу ( фільм «Monster» 2003 р.) Ейлін Wuornos. Як би там не було, одне можна стверджувати напевно: з грудня 1989 року по листопад 1990 семеро чоловіків-автомобілістів середніх років на дорогах Центральної Флориди зупинилися, щоб підвезти Ейлін Вуорнос («Лі»), - і загинули ... З часу народження в 1956 році життя Вуорнос представляла собою невпинний кошмар насильства, принижень і самотності. Її батьки були, по суті, ще підлітками, і шлюб їх розпався до її народження. Батько Ейлін згодом повісився у в'язниці, будучи заарештовано за розбещення неповнолітніх. Коли Ейлін було всього півроку, мати залишила дівчинку та її маленького брата з няней- доглядальницею, після чого зателефонувала і заявила, що не збирається повертатися додому. Ейлін взяли на виховання дід і баба, але в тринадцять років вони вигнали дівчинку з дому, коли вона народила позашлюбну дитину (за її власним твердженням, в результаті згвалтування). У чотирнадцять років вона вже вела життя бродяги: ночувала в кинутої машині, пила, приймала наркотики і крала гроші на їжу. У двадцять років Ейлін вийшла заміж за 70-річного старого, але цей союз тривав всього місяць (за її словами, вона кинула чоловіка, бо той бив дружину тростиною; за словами чоловіка, він подав на розлучення після того, як Ейлін побила його, щоб взяти ключі від його машини). Через два роки Ейлін вчинила спробу самогубства, вистріливши собі в живіт. Одужавши, вона спробувала вчинити збройне пограбування магазину, тут же була заарештована і провела 13 місяців у в'язниці. За першим арештом пішли інші - за звинуваченнями у підробці чеків і угоні автомобіля. У 1986 році Вуорнос зустріла в дайтонском барі свою велику любов - лесбіянку по імені Тірья Мур. Навіть охолонувши один до одного в сексуальному відношенні, Ейлін і Тірья залишалися нерозлучними подругами ще чотири роки. За цей час Вуорнос остаточно зненавиділа чоловіків. Вона як і раніше крала і жебракувала; тільки тепер не розлучалася з пістолетом 22-го калібру. 30 листопада 1989 Вуорнос сіла в машину до 51-річному власнику ательє з ремонту електроніки на ім'я Річард Меллорі. На наступний день його порожню машину знайшли в лісі. Поруч валялися гаманець Меллорі, напівпорожня пляшка горілки і розірвана пачка презервативів. Двадцять днів по тому зрешечене кулями тіло Меллорі знайшли на сміттєзвалищі. За першим убивством послідувало ще шість, схема скоєння злочинів була приблизно однакова .

Поліція не відреагувала на звернення потерпілого що виживі після тортур John Wayne. Через його «маску нормальності» і поважність у суспільстві. 22 травня 1978, Джефрі Рігнал, 26-річний гомосексуаліст, який підробляв проституцією, був жорстоко зґвалтований незнайомцем та прокинувся вранці під статуєю, в парку Лінкольна, в Чикаго. Поряд з численними порізами, опіками печінки, викликаними хлороформом, Рігнал переніс серйозну емоційну травму . Але Рігналу тоді не повірили, вважаючи його шантажистом. Також вийшло і з заявою Доннели в 1977 році, який перебував на обліку у психіатра. Адже Джон Уейн Гейси був скарбником благодійного товариства і чинив помітну матеріальну допомогу поліції району Норвуд Парк. До того ж, він був членом місцевої масонської ложі, займався благодійністю, відвідував лікарні і брав участь у парадах. Не було прийнято до уваги навіть те, що Гейсі був судимий за сексуальні домагання до неповнолітніх .

ВИСНОВОК

Аналіз літературних джерел дозволяє зробити висновок про уривчастіть підходів деяких науковців щодо визначення змісту поняття «серійних убивств». Можна виділити наступні визначення серійних убивств:

Звужений підхід, серійними вважаються лише убивства на сексуальному грунті.

Широкий підхід. Прихильники цього підходу не розмежовують масові та серійні убивства без акцентуванні на часовому проміжку між ними.

Також під час створення дефініції науокцями виділяються різні аспекти цього злочину:

формальний, - кількісні та просторо-часові (об`єктивні) ознаки.

Психологічний.Тут науковці акцентують увагу на переживаннях вбивці.

Єдність почерку, що є ознакою об'єднання епізодів. В ході проведеного дослідження було встановлено, що серійні убивства складають специфічну категорію злочинів, що володіють особливими якостями.

Встановлено, що 1) серійні злочини - лише один з варіантів багатоепізодних злочинів, скоєних в умовах неочевидності; 2) серійні злочини неоднорідні.

Серійні сексуальні злочини є лише одним з приватних їх варіантів. Запропоновано наступне інтегративне визначення серійного убивства –вчинене 1-єю чи більше особами послідовне умисне позбавлення життя двох чи більше людей з гедоністичних мотивів, кожне з яких є окремими епізодами, дискретними у часі, причинах та місці однак наявні зв’язки між нимим дають достатні підстави вважати вчинення їх однією особою (-ами).

Також пропонуємо доповнити Кримінальний кодекс України ч.3 ст.115 ККУ такого змісту: «Вчинення серійного убивства – умисне протиправне позбавлення життя 2-х чи більше людей, коли кожне убивство є відособленим від інших у часі та місці, зі спрямованістю на позбавлення життя людей, - карається довічним позбавленням волі.»

При цьому немає значення кількість вчинених вбивств, враховуючи що усі випадки серійних гоміцидів буде кваліфікуватись за ч.3 ст.115 ККУ.

Розглянуті приклади розслідувань свідчать, що існуючі серед практиків та теоретиків стереотипи повинні бути переглянуті: серійні убивці не є виключно чоловіками, їм притаманні не лише сексуальні мотиви, серійний убивця не є психічно-хворим і здатний усвідомлювати значення своїй дій і керувати ними, убивці можуть зупинитись замінюючи убивство іншими звільняючими психологічне напруження діями, серійні убивці не завжди є невдахами і самітниками без сім`ї.

РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕРІЙНИХ ВБИВСТВ

2.1. Поняття криміналістичної характеристики серійних убивств

Систематичне дослідження серійних убивств є завжди обмеженим, зважаючи на існування наступних обставин:

Надзвичайна рідкість серійних убивств; За данимим Холмса і Холмса – серійні вбивства складають 2% загальної кількості убивств.

Початок повноцінних досліджень даного явища лише з кін. ХІХ ст. ( наприклад Центр Аналізу насильницької злочинності в США був створений лише 1985 року);

Як наслідок відсутність можливості здійснити репрезентативну вибірку для отримання об`єктивних, неспотворених відомостей.

Питання формування криміналістичних характеристик серійних вбивств, виявлення закономірностей у зв'язках між їх елементами є однією з найважливіших проблем подальшої розробки та вдосконалення методики виявлення, розкриття і розслідування цих злочинів. Використання криміналістичної характеристики як універсальної моделі, за якою повинні підбиратися і групуватися кримінальні справи про злочини, вчинені одними і тими ж особами, є першоосновою побудови методики розслідування серійних вбивств. Характер обставин, достовірно встановлених в ході розслідування окремих епізодів серії дає можливість припускати їх наявність і в тих епізодах, за якими вони ще не встановлені, що забезпечується більш високий ступінь точності припущень про особу злочинця.

Загальне поняття і зміст криміналістичної характеристики злочину одним з перших детально дослідив А.Н. Колесніченко. Багато уваги цим питанням приділяв і С.П. Митричев, який робив акцент на типові ознаки злочину. Він, зокрема, зазначив, що «криміналістична характеристика повинна включати найбільшу кількість ознак, що мають криміналістичне значення».

Криміналістична характеристика злочинів, як слушно зауважує Пантелеев И.Ф, випливає не з загального поняття злочину, вона складається на основі вивчення та узагальнення криміналістичної практики розслідування скоєних злочинів і включає типові криміналістичні особливості різних видів злочинів.

Варто погодитись із думкою А.М. Кустова, про те, що криміналістична характеристика являє абстракцію у вигляді науково розробленої на основі вивчення та узагальнення слідчої і судової практики системи відомостей про стійких (типових) і взаємопов'язаних криміналістично значущих характеристик (ознаках), притаманних злочинам певного виду.

Образцов В.А. вважає, що криміналістична характеристика включає в себе сукупність даних про механізм вчинення злочину, засоби відображення об’єктів, що відобразились та відображають, взаємодіючих при цьому, особливостях та джерелах фактичної інформації, що формулюється ними, та що мають значення для розкриття визначених категорій злочинів шляхом використання обумовлених ними криміналістичних засобів, прийомів та методів, а також розробки наукових рекомендацій по оптимальному вирішенню даної задачі

Криміналістична характеристика серійних убивств володіє відмітними особливостями, одна з яких пов'язана з потребою врахування специфічного механізму вчинення серійних убивств а також формування почерку злочинця та повторюваності певних ознак злочину крізь епізоди серії. Формування криміналістичної характеристики серійних убивств ускладнюєть динамічою структурою даного виду злочинів, зважаючи на те, що убивця може змінювати свій спосіб дії, пристосовуючись до нових обставин злочинної діяльності. Такої ж думки пітримується Саінчин О.С., який зазначає що криміналістична характеристика серійних вбивств, на відміну від інших видів вбивств, являє собою більш складну систему інформаційних даних.

Поняття криміналістичної характеристики серійних убивств можна визначити наступним чином. Це - система відомостей про стійкі (типових) і взаємопов'язані криміналістично значущі характеристики комплексу злочинних епізодів, що мають значення для розкриття окремої категорій злочинів шляхом використання обумовлених ними криміналістичних засобів, прийомів та методів.

Поділ криміналістичних характеристик на загальну, видову і конкретну, який є досить поширеним в науці не містить практичного обґрунтування, оскільки значення під час досудового розслідування має лише криміналістична характеристика типового злочину, що є основою для побудови приватної криміналістиної методики. Загальна криміналістична характеристика може слугувати лише завданням теорії кримінального права, і не може бути основою для побудови методики розслідування будь-якого виду злочину. Наявності ж конкретної криміналістичної методики неможливо заперечити, так само як і існування конкретного злочину. Накопичення відомостей про однотипні злочини, що є елементами серії убивств, а отже криміналістичних характеристик епізодів призводить до формування єдиної криміналістичної характеристики, що є криміналістичною характеристикою конкретного злочину і можлива лише за результатами розслідування. Згодом вона може бути використана наукою, як емпіричний матеріал для узагальнення слідчої практики.

Ісаєва Л.М. та Белкин Р.С. пропонують виділяти також родові та групові криміналістичні характеристики, наприклад, насильницьких чи корисливих злочинів (рід) а також в даних межах характеристику вбивств, тілесних ушкоджень (група) та ін. Побудова типової криміналістичної характеристики серійного убивства має надзвичайно важливе значення, оскільки є базою формування типових версій та є запорукою оперативної слідчої діяльності. Знаючи закономірності механізму злочину, слідчий в результаті своєї діяльності заповнює дефіцит криміналістично-значимої інформації і формує модель механізму вчиненого злочину. Існування родових криміналістичних характеристик, як вважаємо, не має практичних і теоретичних заперечень.

Так, зважаючи на значну неоднорідність мотивів та способів вчинення серійних убивств, не виключається можливість механічної екстраполяції елементів характеристик вбивств певного виду (наприклад, скоєних з корисливих мотивів) на конкретну групу (серію) вбивств, в основі яких знаходиться корислива мотивація, щоб забезпечити максимально чітке планування її розслідування. Однак криміналістична характеристика серії вбивств є більш ефективним інструментом пізнання розслідуваних злочинів, ніж типова характеристика вбивств відповідного виду або різновиду.

Криміналістичні характеристики серійних убивць в теоретичній науці містять низку недоліків, неточностей і характеризуються уривчастістю висновків, що зазвичай формуються внаслідок аналізу невеликої кількості гучних кримінальних справ.

Інші науковці говорять про те, що майже всі вбивства супроводжуються особливою зовні нічим не мотивованою жорстокістю, видіялють надзвичайну «перекручену» жорстокість як ознаку серійних убивств. Однак при цьому не враховуються випадки вчинення серійних убивств з вогнепальної зброї, які за даними ФБР складають 12% загальної кількості, а також введення смертельних ін'єкцій, котрі не спрямовані на завдання великих страждань жертві, а використовуються як «швидкі» знаряддя убивства.

Стосовно елементів змісту криміналістичної характеристики серійних убивств погляди науковців розходяться. Тихонова Е.В. пропонує виділяти наступні ознаки змісту криміналістичної характеристики серійних сексуальних убивств:

1) характеристика вихідної криміналістичної інформації;

2) відомості про обставини скоєння злочину (спосіб та обстановка вчинення злочину);

3) обставини, що характеризують особу обвинуваченого і мотиви злочину;

4) обставини, що характеризують жертву злочину.

Так, вихідну криміналістичну інформацію здебільшого взагалі не включають до структури криміналістичної характеристики. Однак, знання про типову вихідну криміналістичну інформацію дозволяє слідчому обрати та організувати необхідний вид та форму організації взаємодії, для того щоб висувати початкові версії, вирішувати питання, щодо організації та послідовності проведення слідчих розшукових та негласних слідчих (розшукових) дій вже на початковому етапі розслідування.

Вихідна криміналістична інформація при розслідуванні серійних убивств полягає в сукупності інформації щодо окремих епізодів серії убивств, що були отримані на етапі досудового розслідування до об`єднання в єдине кримінальне провадження.

Первинними криміналістичними відомостями, що можуть бути отримані з місця події є:

Природа фізичної взаємодії з жертвою,

Якщо був, вид сексуальної взаємодії;

Наявність чи відчутність знаряддя вчинення убивства;

Спосіб приховування чи розташування тіла.

Причина та давність настання смерті.

Враховуючи те, що часто серійні убивства часто вчиняються в умовах неочевидності первинна криміналістична інформація є досить обмеженою, що не дозволяє своєчасно перервати злочинну діяльність убивці та не допустити вчинення ним наступного убивства.

Інші науковці до змісту криміналістичної характеристики включають і саме поняття серійних убивств (Кирюхин Д.А.)

До числа елементів структури криміналістичної характеристики серійних убивств СаінчинО.С. відносить наступні: 1) предмет злочинного посягання, або, як його ще називають, предмет злочинного інтересу; 2) спосіб вчинення вбивств; 3) механізм вчинення вбивств; 4) обстановка вчинення вбивств; 5) ознаки вчинення вбивств (слідова картина); 6) криміналістична характеристика особи злочинця (убивці); 7) криміналістична характеристика особи потерпілого (жертви); 8) зв’язок конкретного епізоду з даною серією вбивств; 9) мети й мотиви вчинення вбивств.

На наш погляд, елементами криміналістичної характеристики, що мають значення розслідування серії вбивств повинні вважатись наступні:

характеристика вихідної криміналістичної інформації;

modus operandi або спосіб вчинення злочину;

відомості про обставини вчинення злочину (обстановка, час і місце вчинення злочину);

слідова картина злочину та способи їх приховування;

обставини, що характеризують особу злочинця (в т.ч. мотиви злочину);

обставини, що характеризують особу жертви злочину.

Отже, формування окремої криміналістичної характеристики серійних убивств зумовлена потребами правоохоронних органів, оскільки методики розслідування убивств не є виправданим, зважаючи на виняткові особливості механізму серійних убивств. Визначено, що криміналістичною характеристикою серійних убивств – є видовою криміналістичною характеристикою, і являє собою систему відомостей про стійкі (типові) і взаємопов'язані криміналістично значущі ознаки комплексу злочинних епізодів, що мають значення для розкриття даного типу злочинів шляхом використання обумовлених ними криміналістичних засобів, прийомів та методів.

Криміналічтична характеристика серійних убивств повинна будуватись на основі значної кількості статистичних відомостей про конкретні серійні убивства, відображати зміни і тенденції способів, мотивів та інших ознак даних злочинів, щоб забезпечити правоохоронні органи найбільш актуальною інформацією про типовий механізм серійних убивств.

Криміналічтична характеристика конкретного серійного убивства, яка складається з сукупностей обставин, достовірно встановлених по окремих епізодіах, вона дає підстави припускати наявність таких же обставин щодо інших епізодів, де існує брак криміналістичної інформації. Зважаючи на це, варто визнати існування криміналістичної характеристики конкретного злочну, зокрема серійного убивства.

2.2. Спосіб вчинення серійних вбивств як обставина, що підлягає встановленню під час досудового розслідування

Серед вчених немає одностайності в питанні взаємопов’язаності таких важливих елементів криміналістичної характеристики як спосіб вчинення злочину та спосіб його приховування.

Поширеним є формулювання повноконструктурного способу вчинення злочину, який включає в себе способи вчинення дій на різних етапах злочинної діяльності : підготовці, злочину, під час та після його вчинення. Так Белкин Р.С. визначає спосіб вчинення злочину, як систему дій по підготовці, вчиненні і приховуванню злочину, що детерміновані впливом зовнішнього середовища і психофізичними особливостями злочинця. Згодом він зауважив, що у випадку коли способи приховування трупу не були наперед сформовані і заплановані , варто не включати приховання злочину до способу його вчинення.

В. П. Колмаков, розрізняв спосіб вчинення злочину і спосіб приховування злочину. У зміст першого він включав не тільки дії і бездіяльність, спрямовані на досягнення злочинного результату, але й матеріальні предмети (знаряддя, засоби), за допомогою яких скоєно злочин, обрані злочинцем місце і час вчинення злочину, застосовані ним виверти для проникнення на місце злочину, створення умов, зручних для злочинця. Спосіб приховування злочину він розглядав як дії злочинця, спрямовані на маскування факту злочину і ліквідацію слідів цього злочину

Ми притримуємось позиції, згідно якої спосіб виконання злочину є центральної категорією у тріаді і підготовки, виконання і приховування, оскільки саме він детермінує до та пост-кримінальну поведінку винного. Часто способи приховування і підготовки злочину детерміновані способом його вчинення (потреба наявності при собі знаряддя вбивства, зумовлює необхідність готування до злочину, а також обраний злочинцем спосіб убивства визначає його подальші дії щодо знищення слідів, що відображають механізм злочинної поведінки). Встановлення характеру дій убивці після вчинення злочину може у деяких випадках (наприклад, шляхом інсценування) сприяти розкриттю інших криміналістичних ознак злочину (мотивів, та ін..).

Практика свідчить, що спосіб вчинення злочину часто є відображенням думок злочинця, його професійного досвіду, звичок, схильностей чи інших характеристик особистості. Тому аналіз способу вчинення злочину має першочергове значення при встановленні особи злочинця

Способи підготовки до вбивства – полягають у діях злочинця по готуванню до вбивства: 1) продумування деталей вчинення вбивства й приховання слідів злочину; 2) обрання певного знаряддя вбивства (вогнепальної, холодної зброї); 3) збирання інформації про жертву; 4) підбор транспорту, за допомогою якого злочинець збирається вчинити злочин; 5) вибір місця, зручного часу для злочинця для вчинення вбивства; 6) створення певних умов та усунення перешкод для вчинення вбивства.

Дослідження Цетру оперативного аналізу кримінальних справ демонструють унікальні особливості поведінкової моделі серійного убивці на початковому етапі злочину. Встановлено, що серійні убивці на відміну від простих є більш організованими, та у ¾ сипадків планують та вчиняють дії щодо підготовки до вбивства, в той час як для простих убивць цей показник нижчий – 1/3.

Деякі серійні вбивці для вчинення злочинів готують спеціальні приміщення. Так, наприклад, в 1982 році Головкін вперше намагався вбити в лісі хлопчика 14-15 років. Такі невдалі спроби він двічі повторив в 1986 р У подальшому спеціально для вбивств він вирив в гаражі погріб, у якому повністю забетонував підлогу, стіни обклав бетонними плитами, вбив у стелю драбину, провів світло. Одну зі своїх жертв у підвалі Головкін після вчинення актів мужолозтва повісив, потім розчленував тіло. Приблизно таким же шляхом скоїв ще ряд вбивств хлопчиків з розчленуванням тіл, вирізанням нутрощів, зняттям шкіри. У всіх випадках Головкін здійснював сексуальні маніпуляції і отримував статеве задоволення.

Поняття способу вчиення серійних убивств тісно пов'язане з «почерком» та «modus operandi». «Modus operandi»(МО) (лат. – метод дії) стосується дій суб'єкта злочину та характеризує яким чином завдається шкода охоронюваним суспільним відносинам, і означає дії є необхідними для вчинення злочину. МО є важливим під час розслідування злочину, однак часто спосіб має узагальнений характер і містить менше деталей про особистість злочинця, що так необхідно для ідентифікаці. МО є динамічним і мінливим і еволюціонує разом зі злочинцем безвідносно до зовнішніх обставин. Інша справа – «почерк», що є "візитною карткою", - це індивідуалізований набір показників, що може вказувати на конкретну особу правопорушника (залишені написи, чи відібрання особливих «трофеїв»). Почерк серійного убивці виходить за рамки того , що вимагається для настання смерті особи і на відміну від МО ніколи не зміниться в своєму ядрі. Наприклад деякі дії можуть збільшуватись у силі (збільшення жорстокості каліцтв після настання смерті), однак основа почерку буде залишатись незмінною (вчинення ушкоджень трупа)

Серійні злочинці вчиняють ритуальні дії на місці злочину, так як сам злочин (убивство) недостатньо забезпечуює психосексуальне задоволення.

Почерк є характерологічним відбитком особистості злочинця і характерологічним відбитком особистості злочинця і допомагає визначити емоційний стан злочинця і його потреби.

А.О. Бухановський визначав, що специфіка кримінального (паталогічного) почерку серійного вбивці полягає в:

1) однотипності жертв;

2) повторюваності ситуацій, місць вчинення злочину;

3) однотипності і специфічності способів нападу;

4) стереотипності, ритуальності агресивної поведінки.

Однак така однотипність почерку не завжди проявляється і часом навпаки може піддаватись змінам. Перешкоди, що можуть виникнути на шляху у злочинця, наприклад, переривання або несподіваний опір жертви змушують злочинця відмовитися від цих непотрібних кроків В такому випадку злочинець менше отримає задоволення від злочину.

Практика підтверджує, що спосіб вчинення серійних убивств як процес володіє динамічною характеристикою постійного розвитку та удосконалення, з очевидною спрямованістю в бік максимальної раціоналізації. Чикатило спочатку своєї злочинної кар'єрі обмежувався нанесенням декількох ударів ножем своїм жертвам; потім спосіб вчинення злочинів (МО) змінився і на більш пізніх стадіях розвитку «серії» збільшилася кількість наносяться ударів, з'явилися випадки вирізання внутрішніх органів і пошкоджень рогівки очей, але «автограф» (який, щоправда, з'явився не з першого епізоду), залишався практично незмінним. Неподалік від чергового місця події майже завжди знаходили обривки одній з центральних газет, передплатником якої був Чикатило. За допомогою газетного паперу злочинець зчищав з себе і зі своїх інструментів сліди злочину.

На динаміку почерку злочинця звертає увагу і Усанов І.В. Ототожнюючи, «почерк» та «modus operandi» він поділяє серійні убивства на а) злочини зі змінним «почерком»; б) злочини з незмінним «почерком». Така класифікація має право існувати, зважаючи на те , що почерк злочинця слідчими органами іноді не встановлюється, зважаючи на брак інформації, відсутність свідків чи множинність місць злочину.

Вчені психіатри виділили наступні етапи зміни кримінального почерку серійного убивці, що, однак більше характеризує поведінку серійних маніяків (сексуальних убивць):

Перший - поступове зниження ролі зовнішніх (ситуативних) чинників в ініціації поведінки та наявність пошукового способу поведінки. Серійний злочинець, вчиняючи перше серійне убивство, діє спонтанно: його дії є безпосередньою реакцією на ситуацію. Для другого етапу характерно активне створення суб'єктом специфічної ситуації, в якій можливий прояв сексуальної агресії. На третій, вже власне патологічної стадії розвитку, мотивація набуває характеру компульсивного потягу, що має нездоланний характер. Компульсивному етапу характерні наступні ознаки: домінування у свідомості патосексуальних устремлінь з витісненням звідти всього іншого, в тому числі, повноцінного сприйняття і оцінки ситуації, здатності до прогнозування її розвитку, прояву обережності. Про зміну способу вчинення злочину говорять і результати іноземних досліджень. Boschken Jen у своєму досліджені щодо 22 серійних убивць встановила, що злочинці змінюють характерні ознаки вбивств відносно вісімнадцяти критеріїв: обмеження, які застосовувались, стосунки з жертвою, здійснення тортур, наявність слідів, застосування зброї, планування злочину, переміщення частин тіла, взяття «трофею», постановка, знищення тіла, факт виживання жертви та інші. Дослідження встановило, що дезорганізовані злочинці змінюють свою модель поведінки до більш організованої, що зазвичай проявлялось у зміні двох критеріїв у бік організованого типу поведінки, в той час як організовані злочинці починають з часом проявляти меншу обачність під час вчинення злочинів і в середньому 1 із характеристик змінювалась у бік дезорганізованості протягом серії злочинів.

Зважаючи на таке дезорганізовану поведінка, панує стереотип про бажання злочинця бути пійманим. Однак продовжуючи вчиняти вбивства, серійний убивця вважає наділеним себе надзвичайними можливостями та нездоланним. Тому він обирає найкоротші способи вчинення злочину, що і збільшує ймовірність його викриття. Проте це не означає, що він бажає бути затриманим.

На нашу думку, дані відомості дозволяють виділити 3 стадії динаміки способу дії злочинця:

початкова стадія;

формування чіткого способу дії;

дезорганізована стадія.

Таким чином виявлення ознак організованості і дезорганзованості залежить від того на якому етапі злочинної діяльності було проведено їх аналіз.

На динаміку способу вчинення злочину звертає увагу у своєму дослідженні Саінчин О.С. і Яковчук С.В. Так з результатів опитування працівників слідчих та оперативних підрозділів ОВС України видно, що зазвичай серійні убивці, що діють з корисливих мотивів не змінюють Modus operandi, тоді як сексуальні серійні убивці майже завжди (у 94,5%) змінюють спосіб дії.

Наступною ознакою, що свідчить про динаміку «Modus operandi» є зміна вибірковості жертв. Сексуальна агресія збуджується специфічної мотивацією, яка може бути різноманітною (сексуальною, корисливою, прагнення до домінування і т.п.). Актуалізація фрустраційного (або психотравмуючого фактора), різко підвищує психічне напруження, що відбувається в контексті кримінальної ситуації. Однак жертва не повністю деперсоніфікується, що і визначає більшу різноманітність жертв. Згодом ставлення до жертви носить деперсоніфікована характер: вона уособлює якийсь «символ», який повинен бути покараний і / або знищений. Такий серійний убивця починає вважати себе мессією, що звільняє суспільство від негідних верств.

Що, характерно лікарі-психіатри твердять про зростання насилля під час вчинення серійних убивств та динаміку вибору місць і способів знайомства з жертвами і способів нападів на них. Відбувається вторинне збільшенням різноманітності вибору місць, способів знайомства з жертвою і нападу на неї. Це визначається з одного боку, активізацією розшукових заходів, які ускладнюють кримінальну діяльність злочинця, змушуючи його розширювати «географію» своїх злочинів. З іншого боку, формується патологічний потяг, настійно вимагає своєї розрядки, призводить до дезорганізації поведінки злочинця. Також відбувається ескалація насильства і формування сексуального садизму. Водночас на відносну стабільність способу дії злочинця наголошує NCAVC, які визначили характеристики, що залишались незмінними протягом серії злочинів: кількість статевих актів з потерпілим та у меншій мірі рівень насилля, тому можна підсумувати невелике його зростання.

Тому слідчий, який відкидає зв'язок епізодів, що становлять серійні убивства винятково на підставі відмінностей способу вчинення злочину допускається помилки. Встановлення почерку злочинця (тобто специфічних особливостей, що характерні конкретній особі і виявляються у слідовій картині убивства) має вирішальне значення при ідентифікації винного, оскільки він персоналізує вчинені злочини і в ньому відображається психічне ставлення до вчинюваних дій. Очевидно, що чим більше буде вчинено вбивств, тим більш явним і конкретним буде почерк і тим легше є затримання злочинця. Однак правоохоронні органи повинні вживати всіх заходів для припинення діяльності підозрюваного одразу ж як буде встановлена його особа.

На вибір спосіб вчинення серійного убивства впливають такі фактори як, стать, вік, фізичний стан винного і потерпілого, місце і час вчинення злочину, попередній зв`язок із жертвою, мотив та цілі убивства.

Першочерговим завданням для серійного убивці для реалізації злочинного наміру є встановлення першого контакту з жертвою.

Національний центром аналізу насильницької злочинності ФБР США було встановлено основні підходи убивць для отримання доступу до жертви. Обман застосовували у 65.4% убивствах, наступним було визначено «сюрприз» - використання часу, місця, та хитрощів, щоб стикнутися з жертвою (16.9%). У 5% випадках убивця раптово нападав на жертву з негайним затосуванням насильства без будь-якої вербальної взаємодії.

Подальша взаємодія вбивці із жертвою має різний характер. Серійні злочинці організованого типу схильні довго розмовляти зі своєю жертвою після транспортування її в безпечне місце, нерідко при цьому зв’язуючи її, сковуючи наручниками або використовують кляп. Спілкування таких злочинців з жертвою відбувається одночасно в двох режимах: режим ролевих відносин та режим команд. Спілкування в рамках встановлення ролевих відносин може відбуватися в формі погроз, бесіди про особу жертви та про її сексуальні смаки, принижень, самоосуду злочинця та його вибачень перед жертвою, компліментів жертви.

Злочинці дезорганізованого типу рідко вступають у контакт із жертвою, і у випадку непідкорення жертви часто наносять їй демонстративні неглибокі колючі рани, поодинокі удари у відносно невразливі частини тіла або ж можуть несильно придушити жертву, яка чинить опір. Так, С. Головкін, який вчинив серію вбивств (11 епізодів) з 1986 по 1992 роки, саме вказаними діями починав знущання над своїми жертвами

Серійні злочинці організованого типу характеризуються патологічно високим рівнем агресії, тому швидко нейтралізують жертву удар / серія ударів або легке удушення часто позбавляють жертву свідомості. Втрата свідомості жертвою злочину також допомагає злочинцю транспортувати її тіло в більш відокремлене місце, тому в переважній більшості злочинів, скоєних даним типом серійних вбивць, місце нападу на жертву і місце сексуального насильства над нею та / або її вбивства не збігаються, що буде розглянуто у наступних підрозділах.

Дезорганізований серійний злочинець на початку нападу в більшості випадків не проявляє «зайвої» агресії. Метою нападу в перші секунди злочинної події є усунення можливості жертви сховатися, тому удар наноситься з такою силою, щоб жертва впала, не втрачаючи свідомості.

На спосіб взаємодії жертви та злочинця впливають і просторові особливості убивств: коли відстань до дому чи місця роботи правопорушника невелика (до 1 км), спостерігається наявність «буферної зони», де правопорушник не застосовує силу для контролю над жертвою, боячись викриття, а використовує «рольову гру» для того щоб переміститись у більш безпечне місце.

Науковці звертають увагу на відмітну особливість серійних убивств - вчинення їх при близькому контакті з жертвою. Зазвичай використовується особливо жорстокі методи, і аналіз місця злочину відображає садистський (часто патологічний) підтекст дій злочинця. За даними американських дослідників, на відміну від інших вбивств, де вогнепальна зброя - найбільш поширений тип зброї, серійний ниє злочинці часто вбивають «вручну». Аналіз 159 серійних вбивств за період 1795-1988 рр., виявив декілька найбільш типових методів, використовуваних в процесі заподіяння смерті: (1) каліцтво - 55%, (2) удушення - 33%, і (3) забивання жертви смерть - 25% Як відзначають R.R. Hazelwood, J.F. Douglas, «рідко зустрічається використання серійним вбивцею вогнепальної зброї, бо з такою безособовою зброєю він отримує дуже мало психоемоційної розрядки». К. Лоренц пов'язував це зі станом психічного здоров'я злочинців: відстань рятує банального або "одиничного" вбивцю від дратівливої ​​ситуації прямого контакту з жертвою, тоді як психічно хворому, зокрема садистові, потрібен саме кривавий результат своїх дій і контакт підпорядкованої жертви, що вимагає "ручної роботи", нерідко в прямому сенсі слова. Сенс такого насильства полягає в максимальному злитті з жертвою і первісному характері маніпуляцій з нею, часом з використанням нігтів і зубів. У виборі зброї якраз і проявляються психолого-псіххіатричні характерістіки злочинця: холодна зброя, вироби господарського інвентарю, нижня білизна або частини одягу жертви.

RR Хейзелвуд, Ф. Дуглас також пояснили це тим, що "... рідко зустрічається використання серійним вбивцею вогнепальної зброї походить від того, що від безособової зброї він отримує дуже мале психосексуальної розрядки" Річард III Чейс, серійний вбивця шести осіб у США, який убив їх з автоматичної зброї, є тим рідкісним винятком, який підтверджує правило. Поза всяким сумнівом, ці переваги пояснюються психолого-псіхіатріческими характеристиками особистості злочинця.

Смерть при серійному убивстві у більшості випадків настає через:

• Удушення (42,5%) в тому числі голими руками , або з застосуванням знарядь; нанесення тілесних ушкоджень: тупими предметами (16,3%) чи ножові поранення (12,9%); і лише 12,9% від вогнепальних поранень та Інші (утоплення, застосування наркотиків і отруєння). У 36,9% випадків, злочинець здійснює підготовку і приносить з собою зброю для скоєння убивстві.

Науковці відзначають особливу жорстокість способу вчинення серійних убивств. Так в окремих випадках Джефрі Дамер здійснював своєрідну лоботомію ще живим людям, просвердлюючи діри в черепі.Однак не можна виключати «ангелів смерті», котрі найчастіше застосовують смертельну ін'єкцію як спосіб убивства. При цьому варто звернути увагу, на гендерну особливість убивць, що застосовують ін'єкціїї та отруту як спосіб вбивства – переважна більшість з них (70%) – жінки. Тому слідчим при виявленні серії убивств вчинених даними способами варто звузити пошук до убивці-жінки. Поряд з цим недоцільним є використання при характеристиці способів вчинення серійних убивств виключно жорстоких методів.

У світлі цього варто відмітити класифікацію серійних сексуальних вбивць по способу вчинення злочинів, запропоновану Ю.М. Антоняном, який поділяє всіх серійних сексуальних вбивць на дві великі групи: «Душителі» та «Потрашителі». Серед «Душителів» він виділяє три групи вбивць, які вчиняють наступні дії:

удушення без нанесення тілесних ушкоджень;

удушення із нанесенням тілесних ушкоджень у статевій сфері;

удушення із нанесенням тілесних ушкоджень не в статевій сфері.

Згодом Антонян Ю.М. дає профіль кожного типу серійного убивці, однак таке узагальнення, на нашу дуку, є ймовірнісним і надто загальним, наприклад, наведення точного віку жертв, котрі характерні для певного типу (перший з 18 років, другий до 12 років) чи наявність психічних захворювань для першого типу. Дана класифікація не відображає увесь комплекс способів, якими можуть бути вчинені серійні убивства,та водночас профіль злочинця повинен встановлюватись у кожному конкретному випадку і формування загальних профілів керуючись лише обраним способом вчинення злочинів не вважається можливим.

Стосовно використовуваних засобів убивства, то перелічення їх є неможливим і недоцільним, однак варто відзначити, що приблизно в 20% випадків при скоєнні серійних вбивств на сексуальному ґрунті злочинці використовували самохідні і несамохідні транспортні засоби (легкові та вантажні автомобілі, мотоцикли, а також велосипеди). Цінну в криміналістичному плані інформацію несуть не тільки сліди транспортних засобів на місці події, а й сам факт використання злочинцем даних засобів у своїх цілях.

Інший засіб, що використовується серійними убивцями є пов'язки. Серійні убивці вчиняють це не через страх ідентифікації, зазвичай мотивом є виклик в жертви відчуття ще більшого страху а також деперсоналізація жертви через уникнення візуального контакту.

Таким чином спосіб вчинення серійних убивств нами визначено, як сформований внаслідок взаємовпливу зовнішніх (об’єктивних) та внутрішніх (суб’єктивних) обставин шлях досягнення злочинної мети. Найбільш поширеними способами знайомства з жертвою є застосування обману, хитрощів чи уразливого стану потерпілої, та лише у третині випадків серійний убивця здійснює підготовку знарядь убивства, Переважна більшість серійних убивць вчиняються при близькій взаємодії: шляхом удушення, нанесення тупих і колюче-ріжучих ушкоджень, при чому лише у 12,9% випадках смерть наступила внаслідок вогнепальних поранень. Почерк визначено, як індивідуалізований набір показників, що характеризують суб'єкта злочину відображаються у слідовій картині убивства, що можуть вказувати на конкретну особу правопорушника. Почерк серійного злочинця може проявлятись у специфіці і єдиній спрямованості способу атаки, способів зв'язування і тортур (наприклад piquerism – інтенсивні багаторазові травми грудей), способу вбивства, способу розчленування, позиціонування тіла після смерті, роздягання трупа, вчинення насильницьких дій і їх вид після смерті та відібрання специфічних трофеїв.

Розуміння і становлення почерку і способу вчинення злочину має важливе значення для ідентифікації серійного убивці.

2.2. Типові сліди серійних вбивств і способи їх приховування

Не менш важливим елементом криміналістичної характеристики серійних убивств є й слідова картина вбивства. Слідова картина являє собою сукупність різних слідів, залишених убивцею й жертвою на місці вчинення злочину.

Слідова картина є відображенням способу вчинення серійного убивства і виявляється у ідеальних (нематеріальних) та матеріальних слідах злочину. Ідеальні сліди мають більш складну психофізичну природу і виражаються у відображенні у свідомості людини окремих елементів злочину, що мають вигляд спогадів, уявлень, Матеріальні ж сліди – є відображеннями механізму злочинної діяльності, які мають вигляд слідів–відображень, нашарувань, відшарувань, знищення, деформування, пошкодження різних об'єктів. У сукупності дані джерела криміналістичної інформації є засобами пізнання злочину. Сліди злочину можуть бути позитивними і негативними. Позитивними є ті матеріальні відображення, які підтверджують версію слідчого про механізм злочину, в той час як негативними є як фактичні дані, що, виходячи з припущення слідчого про механізм розвитку подій, не повинні знаходитися в обстановці місця події або, навпаки, повинні бути, але їх у наявності не виявилося

Зважаючи на це варто виділити таку класифікацію слідів серійних убивств:

1) ідеальні сліди злочину (показання свідків, потерпілої та ін.);

2) матеріальні сліди: труп ( його розташування, поза, тілесні ушкодження, наявність чи відсутність одягу, його пошкодження та ін.); сліди-відображення (відбитки пальців, сліди автотранспортних засобів, застосування вогнепальної зброї, холодної зброї), сліди-речовини (сліди крові, сперми, слини, склад грунту на слідах відображеннях взуття та ін.),

3) знаряддя злочину: вогнепальна та холодна зброя (сокира, кухонний ніж, викрутка, шило тощо); спеціально виготовлені та пристосовані знаряддя (петля-удавка, ніж-фінка, загострена арматура тощо); випадкові предмети (каміння, шматок цементу, дошка, палиця тощо);

4) засоби сприяння вбивству та подолання опору жертви (транспортні засоби, засоби зв`язування та ін.);

5) негативні сліди злочину (відсутність матеріальних слідів на місці злочину).

При розкритті слідової картини серійних убивств звернемо увагу лише на специфічні ознаки, що відрізняють дану групу злочинів від простих убивств.

Труп жертви є найважливішим джерелом криміналістичної інформації та сам по собі є матеріальним слідом злочину. Згідно з опитуванням працівників слідчих та оперативних підрозділів ОВС, у 22% випадків злочинець залишає тіло «as is», тобто «як є» не намагаючись його приховати. У виняткових випадках ( близько 2%) серійний убивця навпаки, умисно виставляє тіло на показ, для того щоб шокувати суспільство чи правоохоронні органи або продемонструвати своє зневажливе ставлення до групи осіб, представником якої є жертва.

Поза трупа є характерною для більшості сексуальних убивств, це, як правило, розведені ноги, іноді зігнуті в колінних суглобах. Якщо зґвалтування відбувалося на ліжку, дивані, то труп може лежати поперек їх із спуще- ними ногами. Іноді жертву прив'язують до дерева або іншої опори, у даному випадку труп буде знаходитися прив'язаним за руки, при цьому руки витягнуті за голо- ву, а тулуб лежить на боці. У деяких випадках злочи- нець, залишаючи труп, змінює його позу, кладе трупи один на одного, імітуючи вчинення статевого акту, на- дає трупу інших незвичайних поз, що в більшості носять сексуальне забарвлення.

Положення тіпа на животі, виколоті чи зав'язані очі свідчать про бажання убивці уникнути зорового контакту, що є проявом емпатії. Вітчизняні науковці говорять, що така поведінка свідчить про розвинуту психоемоційну сферу правопорушника і про більш вірогідне його перебування у шлюбі, наявність сім'ї, однак, на нашу думку, дані особливості слідової картини убивства не можуть з вірогідністю вказувати на сімейний стан правопорушника. John Wayne який убивав чоловіків-гомосексуалістів, чергових жертв залишив у сексуальній позі неприродного статевого акту, а також Джек Різник, тіла жертв якого, були залишені долілиць.

Якщо убивство супроводжувалось статевим актом, про це свідчить стан одягу тіла. Типовими випадками, які зустрічаються при сексуальних убивствах, є: повне оголення тіла; повне оголення тільки нижньої частини тіла; піднімання верхнього одягу в бік лиця і приспущення трико та трусів; піднімання верхнього одягу в бік лиця і розривання або розрізання трико та трусів з метою оголення або пошуку статевих органів; розривання, розрізання одягу в ділянці грудей. Кожне 5-та жертва серійних убивств була залишена оголонею на місці події, а частково оголеними є залишаються переважна більшість потерпілих. Деколи одягає одяг на труп, рідше на трупі можна виявити не його одяг. Ознаками, за якими можна зробити висновок, що одяг на труп вдягнено після вбивства можуть бути ознаки: 1) вчинення статевого акту, пошкодження статевих органів; 2)неправильний порядок нижнього одягу; 3) наявність пошкоджень нижньої білизни; 5) одягнуте взуття (чоботи, валянки) при відсутності предметів одягу, які не могли бути зняті через взуття (рейтузи, панчохи); 6) неправильно одягнутий одяг: задом наперед, коміром донизу, навиворіт. У більшості випадків злочинець одягає труп щоб приховати факт статевого акту.

Характерними ознаками пошкодження одягу при вбивствах, поєднаних із зґвалтуванням, є: поздовжні розриви і розрізи (рідше) плаття і сорочки, частіше спереду або по бокових швах; відриви ґудзиків, петель на поясі; відриви бретельок сорочки і бюстгальтера; розриви тканини бюстгальтера, розриви петель і відриви ґудзиків на плавках; розриви поясу для резинок, що підтримують панчохи; відриви резинок і замків та ін..

За характером пошкодження одягу слідчі встановлюють: підстави позбавлення жертви життя; ступінь опору жертви; послідовність дій злочинця; характер сексуальних дій, вчинених із жертвою; активні та пасивні переміщення жертви або її трупа після або під час вчинення з нею сексуальних дій; знаряддя, якими спричинялися пошкодження одягу..

У тих випадках, коли труп піддався сильному гнилісному розкладанню або навіть частково скелетований, тільки детальний стан одягу може вказувати на сексуальний мотив вбивства. При цьому остаточний висновок про зґвалтування або здійсненні насильницьких дій сексуального характеру можна зробити тільки після аналізу зібраних по справі матеріалів, так як злочинець, привівши одяг в такий стан, може інсценувати вбивство по сексуальному мотиву, приховуючи справжню мотивацію, наприклад, вбивство з корисливих мотивів, замовне убивство та ін.

Важливе криміналістичне значення мають тип, характер, кількість і локалізація тілесних ушкоджень на тілі померлого. Їхня якісне дослідження під час огляду місця події можуть допомогти виявити почерк серійного убивці. Так на тілах жертв Чикатило експерти знайшли сліди, що свідчать про те, що вбивця, не виймаючи ножа з рани, наносив десятки ударів в одне місце, як би відтворюючи рухами руки статевий акт. Сексопатологи вважають це свого роду ритуальної мастурбацією.

Залишення злочинцем слідів своїх нігтів на тілі жерт ви може бути зумовлено в одних випадках самим способом вчинення вбивства – задушення руками, в інших – боротьбою між злочинцем і жертвою. При сексуальних убивствах сліди нігтів злочинця зустрічаються переважно на передньо-бокових і бокових поверхнях шиї жертви. Для сексуальних убивств хакатреною є локалізація слідів нігтів на передній і внутрішній поверхні стегон, на сідницях і грудях.

Локалізація ушкоджень в області статевих органів жертви дозволяє припускати неконфліктній характер сімейного життя серійного вбивці. Механізм компенсації дозволяє злочинцю, шляхом нанесення ушкоджень, не вступати в конфлікт з членами сім'ї (так як агресія була «витрачена» на жертву злочину), насамперед з дружиною, займаючи щодо неї яскраво виражену підпорядковану позицію. Цей же механізм пояснює, чому серійні вбивці з відразливою зовнішністю під час вчинення злочину завдають велику кількість пошкоджень в область обличчя жертви.

Ушкодження на тілі жертви а також загальний вигляд місця злочину свідчать також і про тип серійного злочинця: організований чи дезорганізований. Серійні злочинці організованого типу характеризуються патологічно високим рівнем агресії, тому перший удар нейтралізує жертву, від якого жертва втрачає свідомість. Втрата свідомості жертвою також допомагає злочинцю транспортувати її тіло в більш усамітнене місце, так як в переважній більшості злочинів, вчинених типом серійних вбивць, що розглядається, місце нападу на жертву та місце сексуального насилля на нею та/або її вбивство не співпадають, що буде детально розглянуто у наступному розділі.

Так серійний вбивця С. Ткач нападав, вбивав, перетискаючи сону артерію, потім ґвалтував – щоб жива жертва не залишала на ньому подряпин-доказів. У цілому Ткач діяв продумано та організовано: висліджував жертв поблизу автостради та залізничних доріг (нерідко в прилеглих до них лісосмугах), щоб перевести підозри на проїжджаючих повз водіїв, приїжджих, дальнобійників. Всі речі, на яких могли залишитись його відбитки пальців він знімав з трупу жертви та забирав з місця події. Йшов з місця вбивства по шпалам, щоб службові собаки не могли взяти слід

При цьому ідентифікація знаряддя щодо кожного епізоду серійного убивства можливо лише після проведення медико-криміналістичної експертизи трупа. Також за її наслідками можливе встановлення стереотипності способу заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим за різними епізодами. Тому на нашу думку, проведення медико-криміналістичної експертизи для встановлення знаряддя убивства є першочерговим при необхідності встановлення зв`язку кримінальних справ та розшуку злочинця.

Злочинці дезорганізованого типу у випадку непідкорення жертви часто наносять їй демонстративні неглибокі колючі рани, поодинокі удари у відносно невразливі частини тіла або ж можуть несильно придушити жертву, яка чинить опір. Так, С. Головкін, який вчинив серію вбивств (11 епізодів) з 1986 по 1992 роки, саме вказаними діями починав знущання над своїми жертвами.

Виявлення на трупі або його одязі сперми також говорить про сексуальні мотиви убивства а також вказує на вид сексуальної девіації злочинця. Локалізація сім’я говорить про характер сексуальних дій, про вчинення статевого акту у звичайній або неприродній формі. Відсутність сім’я при явному зґвалтуванні або акті мужолозтва може пояснюватися перериванням статевого акту з тих або інших причин, застосуванням злочинцем при статевому акті презерватива, обмиванням трупа після сексуального вбивства тощо

Варто звернути увагу на особливі сліди серійних убивств вчинених в медичних установах. Ці злочини важко ідентифікувати і вони залишаються непоміченими правоохоронними органами, оскільки не встановлюється факт насильницької смерті, а фіксується природня смерть, оскільки такі убивці підбирають уразливих жертв щоб приховати свою причетність. Такими слідами можуть бути сліди ін`єкцій, сліди отруєння трупа та ін.

При огляді ділянки місцевості, де вчинено серійне вбивство або виявлено труп жертви, важливо встановити віддаленість цього місця від населених пунктів, житлових приміщень, об'єктів, де знаходилися або могли знаходитися люди з метою подальшого встановлення свідків. Сліди взуття, залишені потерпілою і злочинцем, можуть вказати про шлях їх приходу на місце події, залишення його. Моужть бути виявленні сліди волочіння , що вказують за зміну положення трупа. При дослідженні ґрунту на місці події іноді виявляють невеликі заглиблення та ямки, які можуть бути залишені ліктями, колінами, носками, краями каблуків як жертви, так і потерпілого, що свідчить про боротьбу між ними.

Аналіз кримінальних справ про сексуальні серійні вбивства свідчить, що на статевому члені злочинця виявляють сліди: пошкодження у вигляді подряпин, крововиливів, рідше ран; волосся схоже на волосся потерпілих; сім'я; рідину з піхви; кров у випадках дефлорації, періоду менструації у жертв; при пошкодженні прямої кишки при неприродному статевому акті й акті мужолозтва; сліди калу та сліди епітеліальних клітин слизової оболонки прямої кишки у випадку неприродного статевого акту та акту мужолозтва; сліди слини при неприродному статевому акті та в місцях укусів. При дослідженні інших частин тіла злочинців характерні такі сліди: подряпини, крововиливи і рани, що утворюються в результаті опору жертви від укусів, нігтів рук, від навколишніх предметів та одягу жертви. Укуси в основному локалізуються на губах, язику, пальцях рук. Важливе значення має піднігтьовий зміст, при дослідженні в ньому виявляють: кров, рідину з піхви, волосся, текстильні волокна. При дослідженні одягу злочинців зі справ про сексу альні вбивства виявляють кров, сім'я, волосся, сліди ґрунту, піску, трави, злаків з місця події.

Сліди на місці злочину дозволяють сформувати функціональний портрет людини- система ознак, що відбивають особливості динамічної моделі людини.

Функціональні ознаки людини, як елементи його портрету, наділені цілою низкою переваг, що сприяють їх застосуванню в розшуковій діяльності. Вони відрізняються множинністю форм прояву (голос, мова, рухи, почерк та ін.), сприймаються не лише очами, а й за допомогою інших органів чуття, мають у порівнянні з анатомо-морфологічними ознаками більш широкі можливості сприйняття у несприятливих умовах (на відстані, у темний час доби). На думку вчених, функціональний портрет об’єднує три групи ознак: 1) локомоційні (орієнтація та переміщення тіла у просторі) – ході, спортивні функціональні ознаки; 2) комунікативні (процеси спілкування, обміну інформацією) – голос, усна мова, пантоміміка, письмові функціональні ознаки; 3) предметні (дії, спрямовані на зміну та використання об’єктів оточуючого світу) – трудові та побутові навики. Комунікаційні ознаки містяться у слідах рук (лівша чи правша), особливостях подчерку. Локомоційні ознаки відображаються у ході (кульгавість, використання тростини) і відбиваються в доріжці ніг (взуття). На предметні ознаки відображаються у видах вузлів які застосовуються, у використанні спеціальних знарядь для убивства, залишення слдів-речовин, що свідчать про місце роботи.

Динамічна модель злочинця також може відобразитись у недопалках, на якому залишаються сліди прикусу зубів. Їх дослідження дозволяє ідентифікувати манеру паління, спосіб тримання сигарети в роті, встановити з якого боку людина тримає сигарету, тривалість тримання сигарети. Порівняння недопалків з різних місць убивств дозволяє встановити чи підтвердити їх належність одній особі.

Ідеальні сліди серійного убивства допомагають встановити справжній мотив убивства та обставини злочину. Показання свідків допомагають установити: факт знаходження вбивці поблизу місця події; факт відсутності його в місці, неправість алібі; факт належності злочинцю певного знаряддя або засобу вбивства; факт належності злочинцю певних слідів, залишених на місці події; факт контакту злочинця з жертвою напередодні вчинення вбивства та їх попереднє знайомство тощо.

Негативні сліди злочину тісно пов'язані із приховуванням злочину, і означають втручання і зміну злочинцем слідової картини, її вигляду після вчинення злочину.

Спосіб приховання злочину – це дія або бездіяльність, спрямовані на перешкоджання розслідуванню шляхом приховування, знищення, маскування або фальсифікації слідів злочину і злочинця та їх носіїв. Спосіб приховування, як і спосіб вчинення злочину формується під впливом зовнішніх (слідова картина убивства, спосіб вчинення злочину, фактична можливість вчинення певних дій по приховуванню, наявність засобів, місце скоєння злочину часові можливості) та внутрішніх ( досвід, психоемоційний стан злочинця). Спосіб приховання вбивства залежить якоюсь мірою й від відносин злочинця з жертвою. В.А. Ручкин з цього приводу пише: «Відсутність ознак ретельного укриття трупа при наявності на ньому слідів переміщення в ряді випадків свідчить про те, що він виявлений неподалік від місця скоєння вбивства. Це характерно для вбивств, скоєних особами незнайомими з потерпілим, оскільки факт вчинення злочину не вказує на них, як на можливих убивць ».

Якщо ж злочинець знав жертву до вбивства, то в такому випадку найпоширенішим способом приховання слідів злочину є спалення трупа, утоплення, розчленовування, спотворювання трупа кислотою. Так звані професіонали своєї справи, або, інакше кажучи, наймані вбивці, використовують різні способи приховання злочину – все залежить від обрання вбивцею того або іншого способу.

В криміналістичній літературі поширеною є наступна класифікація способів приховування злочинів залежно від змістовного аспекту: 1) укриття інформації та/або її носіїв; 2) знищення інформації та/або її носіїв; 3) маскування інформації та/або її носіїв; 4) фальсифікацію інформації та/або її носіїв; 5) змішані способи – що поєднують в собі різні способи або їх елементи Бєлкін Р.С. розуміє утаювання як, дію, що може здійснюватись в пасивній та активній формах. Пасивна передбачає умовчування, недонесення, відмову від дачі показань, невиконання дій, що вимагають. Активна форма передбачає приховування предмету посягання, речових доказів, уникнення явки до органів розслідування. Знищення включає в себе як знищення слідів так і носіїв доказової інформації. Маскування має за мету зміну уявлення про спосіб вчинення злочину та об’єктів (суб’єктів), що з ним пов’язані. Фальсифікація, на відміну від маскування, – це створення неправдивої інформації (алібі) або її носіїв. Вона може мати місце при неправдивому алібі, завідомо неправдивих показаннях тощо. Змішані способи приховування злочину виражаються у інсценуванні або симуляції обставин злочину. Белкиним Р.С. інсценування визначається, як штучне створення особою, зацікавленою в певному результаті слідства, обстановки, що не відповідає фактичним подіям, що відбулись на цьому місці.

Залежно від об'єктів приховування серійних убивств поділяється на: приховування слідів-відображень, приховування знарядь злочину і трупа, інсценування убивства.

Речові докази (матеріальні сліди) знищуються, приблизно у третині випадків вчинення серійних убивств. Приховуються сліди злочину, як і на місці події так і на виконавцеві злочину. Серійні убивці у 15.2% справ здійснювали прибирання місця злочину і усувають сліди крові, застосування насилля і залишають місце у тому ж стані, що і до вчинення злочину. Також убивці намагаються не залишати слідів, використовуючи різноманітні засоби: рукавиці – у 8,8%, а також, що цікаво, у 2,7% справах використовувався презерватив, що свідчить про рівень організованості та підготовки серійного убивці до вчинюваного злочину а також факт усвідомленості ним механізму слідоутворення.

Стосовно слідів убивства, то у більшості випадків злочинці приховують їх забираючи з місця злочину речові докази, що можуть містити траси, для запобігання ідентифікації (знаряддя убивства) а також трофеї (одяг, взуття жертви чи навіть частини тіла), споглядаючи які убивця може відтворювати у пам'яті сцену убивства Так у помешканні Джеффрі Дамера було виявлено моторошні речі: в холодильнику на полиці зберігалася людська голова, в туалеті були складені черепа, у синій пластиковій бочці знаходилися частини - людських тіл, в банці з-під омарів лежали згнилі людські руки, картонна коробка була наповнена різними кістками, а морозильник набитий нутрощами - легені, печінка, кишки, нирки . Трофеями також можуть бути ювелірні прикраси і гроші, коли вбивство вчиняється з корисливих мотивів.

Напроти, в іншій половині випадків убивця не вживає жодних заходів, щоб змінити місце злочину. Така поведінка характерна для дезорганізованого серійного убивці і також може свідчити про раптовість виникнення задуму вчинення убивства і миттєву його реалізацію.

Найчастіше серійний убивця застосовує такі способи приховування тіла (останків) жертви: 1) закопування у землю – 34%; 2) скидання у водоймища – 29%; 3) скидання у ями, рови тощо – 28%; 4) закидання сміттям, травою, гілками тощо – 9%. Присипання, як тимчасове приховання трупа здійснюється серійним убивцею для створення умов безперешкодного залишення місця події, залишаючись непоміченим.

Для серійного злочинця кримінальна подія супроводжується вкрай інтенсивним емоційним переживанням. Щоб якийсь час «утримувати», і заново переживати це відчуття, злочинець створює собі тотем: забирає якийсь предмет з місця злочину (трофей) або затримується чи повертається до місця злочину, подумки переживаючи його заново. Як пояснює доктор Джоель Норріс, з символічної істоти жертва трансформується в символічний трофей. Як сподівається вбивця, цей трофей буде підживлювати ті почуття, які він пережив у кульмінаційний момент, момент вбивства - відчуття своєї влади над жертвою, своєї влади над страшним його минулим, усвідомлення власної значущості, підтвердження самого його існування. Іноді вбивці як сексуальні збудники ампутують та забирають з місця події частини тіла або внутрішні органи трупів, які в подальшому зберігають у своєму помешканні, а іноді з метою перешкодити гниттю цих частин засолюють їх, утримують у спеціальних розчинах або виготовляють з них різні предмети. Такими частинами є, як правило, кисті рук, голова, статеві органи, серце тощо.

Відомий серійний сексуальний вбивця Головкін С. (оперативно-розшукова справа "Удав") зберігав статеві органи та голову вбитого ним хлопчика6 , Чикотило А. (оперативно-розшукова справа "Лісосмуга") зберігав статеві органи жертв

Розчленування здійснюється в основному через такі мотиви:

- Щоб приховати сам злочин і уникнути кримінального покарання;

- Щоб реалізувати свої некрофільскі тенденції;

- Щоб показати свою повну і беззастережну перемогу над убитим, особливо у випадках давно бажаної помсти.

Що характерно, випадки пошкодження і відрізання статевих органів жертви серійними вбивцями, які проживають в сільській місцевості рідко зустрічаються на практиці. Причина вбачається в тому, що, «виступаючи в ролі резонатора, міське середовище загострює у серійних вбивць переконаність у власній неспроможності, яка сприймається як відсутність сили і влади.»

Частини тіла померлого є беззаперечними свідченнями і доказами причетності особи до убивств. Органи жертв знаходять в помешканнях убивці чи приховані у мішках (3,8%), брезенті (3,5%), контейнерах (3,3%), транспортних засобах(1,5%), і сміттєвих контейнерах (1,3%).

При виявлені розчленованих чатин тіла типовими слідами можуть бути:

сліди рук, рукавиць; 2) упаковочний матеріал, написи на ньому,(якщо вони специфічні можливе встановлення місця їх придбання; 3) одорологічні сліди підозрюваного; 4) татуювання на останках; 5) сліди ніг, взуття; 6) вузол яким зав`язано мішок, пакет; 7) сліди речовини – проби грунту з місця знаходження частин тіла; 8) піднігтьовий вміст на пальцях.

Деякі з найбільш сумнозвісних убивць приховували трупи, закопуючи їх біля дому. Джон Вейн Гейсі приховав тіла двадцяти дев'яти жертв в простір під його будинком у Чикаго, стверджуючи, що він винний лише у створенні кладовища без ліцензії. Джеффрі Дамер замочував у діжці корозійними хімікатами останки, що залишались після трапези, а черепа залишав в якості трофеїв.

Факти вчинення посмертних маніпуляцій фіксуються у 12,1% серійних убивств, а вчинення статевого акту у 15% справ. Серійні вбивці здійснюють посмертні маніпуляції, завдають каліцтва, та / або поїдають своїх жертв, деякі п'ють кров. Все це охоплюється поняттям anthropophagy (антропофагія), з грецької поїдання людини. Інші серійних вбивці вчиняють акти некрофілії з трупом, для чого зберігають тіло чи його частину. Вчинення маніпуляцій із тілом померлого часто має більше значення для серійного убивці ніж сам акт завдання смерті. Наприклад, Albert Fish, який тероризував м.Нью Йорк займався канібалізмом, так само як і Jeffrey Dahmer, який насолоджувався грою з кишками жертв перед тим як засмажити їх на вечерю. Судові психологи вважають, що акт поїдання тіла є намаганням збереження постійного зв'язку із потерпілим.

«Британський Джеффрі Дамер» жив у Лондоні і вбивав в основному студентів і бездомних, яких він знаходив на вулицях і в барах. Нільсен приводив їх до себе додому, там душив, і коли жертви непритомніли, топив у відрі з водою або у ванні. Трупи він зберігав під підлогою свого будинку. Щоб позбутися їх, він їх розчленовував (тут йому допомагали навички м'ясника, придбані ним під час служби в армії) і спалював на вогнищі. Коли в 1981 році він переїхав в мансарду в багатоквартирному будинку, йому стало важче позбавлятися від трупів. Тому він тримав у себе в шафі і у ванній цілі валізи з людськими органами та пластикові мішки з останками тіл. Трупи своїх жертв він фотографував і малював. На відміну від Дамера, він не був канібалом. Нільсен розігрував з трупами сцени «сімейного життя»: брав з ними душ, укладав в ліжко, займався сексом, дивився з ними телевізор, обговорював новини і телепередачі, обідав за одним столом.

Найбільше ж людожерів в XX столітті зафіксовано в Німеччині. У 20-х Фріц Хаарманн зарізав п'ятдесят юнаків, з'їв їх м'ясо, а залишки продав на чорному ринку як яловичину. Його не менше дегенеративний співвітчизник Георг Гроссманн також поповнював свій гаманець, торгуючи людським м'ясом. Правда, він вважав за краще пухленьких молодих жінок, з м'яса плоті яких робив сосиски. Представники антропологічного підходу зауважують схожість поведінки серійних убивць і хижаків, так само порівнюють її з традиціями родоплемінних суспільств, де поїдання органів (серця) чи пиття крові ворога передає силу переможеного до переможця і захищає його від помсти духа жертви. Наприклад, воїни Маорі чи виконавці вироку у Нігері смакують кров убитих.

Серед серійних убивць поширеним є вампіризм. Одним з найбільш зловісних з відомих вампірів був італійський вбивця на сексуальному грунті Вінценс Верцені. Ще з раннього віку Верцені знаходив патологічне задоволення в задушенні своїх жертв. У дванадцять років він виявив, що йому приємно звертати шиї курчатам. А кілька років тому він перейшов від курчат до жінок. Спочатку він просто злегка придушував їх, поки не досягав оргазму. Потім відпускав жінок, не вбиваючи. Але згодом збочена фантазія Верцені набула жахливої форми. У 1871 році він напав на 14-річну дівчинку, вивів її в поле і задушив на смерть. Потім, в припадку садизму, він вгризся їй в стегно і почав смоктати з неї кров, після чого вирвав з трупа нутрощі і геніталії, відрізав частину ноги і все це забрав із собою, щоб засмажити і з'їсти . Юний Річард Чейз обожнював пити кров тварин - кроликів, кішок, собак. Але всього за чотири дні в 1978 році він встиг вломитися в кілька будинків, вбити і розчленувати їх мешканців (у тому числі вагітну жінку і дворічного немовляти) і вимазатися їх кров'ю. Після арешту Чейз зізнався, що із задоволенням пив кров своїх жертв, за що отримав прізвисько «вампір з Сакраменто».

Таким чином відсутність на місці події певної частини трупа є негативним слідом злочину і дає можливість слідчим припускати їх знаходження у місці до якого злочинець має швидкий доступ (поблизу або у його помешканні).

Поширеним є стереотип про серійного убивцю, який не вчиняє дій щодо приховування злочину, а грається з поліцією, підкидаючи їм сліди злочину, залишаючи записки, надсилаючи останки померлого. Той же канібал Albert Fish викрав і вбив дівчинку, під приводом запрошення на власний день народження. Згодом через 6 років він відправив листа його матері, в якому розповів як убив та з'їв її доньку. Девід Брековіц на місці подвійного убивства залишив послання «Я -« син Сема ». Я – маленький виродок ». .Така поведінка є намаганням привернути увагу до своєї особи, але ніяк не виявом бажання бути спійманим.

Інсценування, як спосіб приховування серійних убивств, виявляється у негативних слідах злочину, що означає, що такі сліди не відповідають механізму справжньому відображенню злочину. Як зазначив Овечкин В. А.: «..інсценовані злочинцем обстановці місця певної події залишаються обставини, що суперечать припущенню слідчого про хід події – негативні обставини, виявлення яких може свідчити про наявність інсценування»

Інсценування проявляється у таких формах:

створення видимості вчинення в певному місці іншого злочину та приховування ознак справжнього події;

створення видимості того, що події, не має кримінального характеру (самогубства);

• створення помилкового уявлення про окремі деталі фактично вчиненого злочину або про окремі елементи його складу: інсценування вчинення злочину іншою особою, на другому місці, в інших цілях і з інших мотивів, в інший час і т. д.

При серійних убивствах створюється видимості про смерть від іншої причини: а) самогубства; б) нещасного випадку; в) вбивства, вчиненого іншою особою (особами); г) ненасильницької смерті; д) за безперечної причетності до вбивства – вчинення його в стані необхідної оборони або з необережності Зазвичай інсценується подія, яка в даній обстановці може виглядати правдиво: а) задушивши людину, інсценують самоповішання (самогубство); б) вбито з вогнепальної зброї, інсценують самогубство з вогнепальної зброї або нещасний випадок від необережного поводження зі зброєю; в) втопив померлого, — нещасний випадок у воді; г) порушив тормозну систему автомашини, — смерть в автокатастрофі; д) вбивство в квартирі інсценують під нещасний випадок смерті від побутових пристроїв. За останні роки до інсценувань вдаються професійні вбивці, щоб сховати сліди злочину.

Отже слідова картина серійного убивства характеризується наявністю таких груп слідів: 1) матеріальні сліди: сліди-відображення, сліди-речовини, труп;

2) знаряддя злочину: вогнепальна та холодна зброя; спеціально виготовлені та пристосовані знаряддя; випадкові предмети;

3) засоби сприяння вбивству та подолання опору жертви;

4) ідеальні сліди злочину;

5) негативні сліди злочину.

Зважаючи на можливість зміни серійним убивцем місця злочину при огляді місця події і трупа проводиться пошук не лише матеріальних слідів злочину, але і негативних обставин відносно кожної версії. Під час проведення розслідування слідчий повинен провести комплексний аналіз ознак вчинення (приховування) злочину з іншими характеристиками злочину, оскільки виявлення негативних обставин сприяє виникненню у слідчого обґрунтованого сумніву в справжності події. Такий сумнів звичайно є підставою для висунення конкретного припущення про застосовуваний спосіб приховування злочину. Спосіб приховування злочину – частина злочинної діяльності, що спрямована на перешкоджання досудового розслідування і формується під впливом системи об'єктивних і суб'єктивних факторів дійсності і виявляється у 5-х формах: укриття, знищення, маскування, фальсифікації та інсценування.

Якщо події злочину були переміщені та жертва самостійно вільно рухалась до місця убивства це свідчить про небажання злочинця чинити насилля у буферній зоні, яка знаходиться у тісній близькості до його щоденних місць перебування, а це звужує ареал пошуку серійного убивці.

Вчинення актів насильства, некрофілії, канібалізму відкриває підкреслює первинну взаємодію життя і смерті у хижацькому світі, в якому наші предки еволюціонували і жили. В цьому сенсі серійний убивця лякає нас ще більше, оскільки зриває наліт цивілізованого спілкування і свідчить про темні сторони людської природи.

2.3. Місце, час та обстановка вчинення серійних вбивств як обставини, що підлягають встановленню під час досудового розслідування

Як вважає Тихонова Е.В., інформація про обстановку скоєння злочину є стрижневою в криміналістичній характеристиці будь-якого виду злочину, оскільки в ній містяться відомості про інші її елементи, і крім того вона є відправною точкою в рамках криміналістичної характеристики

При виявленні трупа з ознаками вбивства слідчі органи в першу чергу володіють такою криміналістичною інформацією, як місце виявлення трупа вбитого або його частин. З місцем злочину пов'язані не тільки сам факт вбивства, але і сліди злочину і злочинця, поведінка жертви і злочинця на цьому місці і т.д. Без місця злочину неможливо змоделювати картину вбивства, дій жертви і злочинця.

Для потреб подальшого дослідження необхідним є визначення змісту поняття «місце злочину». В науковій літературі його часто не відрізняють від поняття «місце події» і лише одна публікація, спеціально присвячена співвідношенню понять "місце злочину", "місце вчинення злочину" і "місце події", однак останнє є ширшим за попередні. «Місце злочину» розглядається як певний простір з яким пов'язаний злочин у кримінально-правовому аспекті і визначається елементом складу злочину, тоді як у понятті «місце події» розкриваються кримінологічна характеристика злочину. Поняття «місце події» є аналогом американського «crime scene», що означає будь-який простір, в якому можуть містити докази, що мають значення для досудового розслідування. Це може бути місце виявлення трупа, місце знаходження знарядь убивства, місце викрадення людини, місце її переховування та ін. При цьому місце злочину, розуміється як територія де було виконано об'активну сторону складу злочину, тобто у нашому випадку, позбавлено життя людини.

Серійні убивці сприймаються багатьма, як такі, що стихійно здійснюють вибір місця, та жертви виходячи з обстановки, обираючи найбільш доступні та слабкі цілі. Серійні вбивства характеризуються особливими просторово-часовими зв'язками, що перетинаються з їхніми особистими часово-просторовими зв'язками серійних убивць як членів соціуму. Це включає також соціальні та географічні можливості та обмеження (об'єктивна наявність транспортних сполучень, ландшафт місцевості наявність у користуванні автотранспорту, митні формальності при перетині державного кордону) в яких убивці та жертви живуть та діють.

Місця, де відбуваються злочини не повністю випадковим. Теорія щоденної діяльності припускає, що злочини, як правило, вчиняються в тих місцях, де найбільш придатні (з врахуванням вигоди та ризиків) жертви зустрічаються правопорушникам, кожен з яких подорожує власним щоденним маршрутом.

Поширеним є міф, що серійний убивця подорожує у пошуках жертви. Прикладом такого образу може бути Freddy Krueger з культового фільму Nightmare on Elm Street. Доведена винність Теда Банді у вчиненні 36 вбивств у різних штатах: Айдахо, Флорида, Каліфорнія, Колорадо, Орегон, Вашингтон, Юта з 1974 по 1978 рік. Harvey Louis Carignon, був спійманий з картою, де були відмічені 180 місць убивств. Насамперед такий образ «мандрівника» виникає через значний розголос у ЗМІ, які надають сенсаційного характеру маніякам які переміщаються по країні. Стереотипне уявлення про «мігруючого» серійного убивцю негативно впливає на правозастосовну практику.

Насправді ж такі «мандрівні» убивці є скоріше виключенням і серійні убивця діє на певній визначеній території, що є його зоною комфорту ( поблизу місця проживання чи місця роботи). Згідно даними ФБР таких серійних убивць, що діють у межах одного штату близько 72%. Згодом вони набираються досвіду і починають подорожувати у пошуках жертви або щоб уникнути слідства. ФБР виділяє 3 типи таких убивць:

1) злочинці без постійного місця проживання;

2) мандрівники, що подорожують;

3) особи які згідно свого роду занять змушені пересуватись всередині чи за межі країни (далекобійники та ін.).

Однак потрібно враховувати культурологічні відмінності суспільств США і України. Видається, мобільність населення країни відіграє певну роль у формуванні кримінального почерку серійного вбивці. В Україні населення більш жорстко прив'язане до постійного місця проживання в порівнянні з розвинутими країнами. Тому набагато частіше зустрічаються географічно стабільні серійні убивства. Схильність до зміни місця проживання є не стільки почерком, скільки явищем ,що пов`язане з іншими факторами такими, як специфіка роботи, пов'язаної з відрядженнями, вільний доступ до автотранспорту та ін. Інша справа, що вибір місця роботи, придбання автотранспорту найчастіше робляться злочинцем свідомо, вже після початку злочинної діяльності з метою її полегшення .

Місце де була затримана жертва, місце убивства а так само місце розташування тіла є індикаторами інтелектуальних здібностей і способу мислення злочинця. Відстані які злочинець долає для того щоб позбутись тіла, корелюють з його рівнем IQ. Більш інтелектуально-розвинуті серійні убивці переміщаюся на більші відстані. Що очевидно, використання транспортного засобу здійснює то же вплив.

Характеристику місця серійних убивств варто розпочати з аналізу територій де злочинці вперше вступають у контакт з жертвою, оскільки воно визначає подальшу поведінкову модель злочинця. У переважній більшості випадків це є загальновідомі місця пороку (де підшукують клієнтів проститутки) та території загального користування. Нерідкісним є і проникнення до житла потерпілих (22,7%) та знайомство у закритих публічних приміщеннях. З аналізу кримінальних справ NCAVC встановлено знайомість злочинця з територією, що дозволяє йому зберігати контроль над ситуацією під час вчинення злочину.

Характеризуючи місця скоєння серійних сексуальних убивств можна виділити найбільші основні групи місць вчинення та виявлення сексуальних убивств: 1) у містах; 2) у сільській місцевості.

Тихонова у результатах свого дисертаційного дослідження зазначає, що на території міст чимала частина злочинів вчиняється в будь-яких приміщеннях (близько 70%), а саме на горищах, у підвалах, під'їздах житлових будинків і різних установ і підприємств, а так само за місцем роботи жертви або злочинця, в готелях, лазнях. Тихонова Е. В. констатує, що чимала частина серійних вбивств в містах відбувається поза будь-яких приміщень (30%). До них відносяться вулиці міста, стадіони, парки, будівельні майданчики, території підприємств і установ, міські лісосмуги та лісові масиви, пустирі, глухі і безлюдні місця, території, прилеглі до міських залізничних вокзалів і автостанцій. Дані результати підтверджуються дослідженнями NCAVC: 25.8% убивств із вибірки 480 справ вчинялись поза приміщеннями, тоді як в приміщеннях здійснено більшість убивств (в помешканні жертви - 22.1%, помешканні злочинця - 18.1%, в транспортних засобах - 11.5%, а загалом – 51,7%).

Поза приміщень злочинцеві порівняно легше здійснювати кримінальні дії через практично повну відсутність можливих свідків, менше виникає проблем і з приховуванням слідів злочину. Підчас спроб приховування навіть і не робиться, якщо проживання чи робота вбивці не пов'язані яким-небудь чином з місцем, де було скоєно протиправне діяння.

На відміну від невеликих міст і сіл, міжособистісні зв'язки у великих містах, як правило, відносно слабкі і соціальні механізми контролю часто є менш розвинені, що дозволяє вбивцям легше реалізувати свої насильницькі нахили. Притому, серійні убивства у містах вчиняються ближче до «базової точки» правопорушника через більшу щільність населення, та більшу кількість доступних незнайомих жертв. У містах інфраструктура дуже тісна і сконцентрована на невеликих відстанях. Це впливає на випадковість та більшу спонтанність сексуальних убивств, що просторово та темпорально є пов`язаними з середовищем в якому живе і діє злочинець, з його буденним життям.

Поведінкові моделі різних типів серійних убивць стосовно місця злочину відрізняються. Для організованих серійних вбивць, місце убивства є важливим фактором, який обирається враховуючи тип жертви та можливості сховати труп після убивства. Для них характерно повертатись до місця поховання жертв, та закопувати більш ніж 1 тіло в одному місці. Серійні вбивці часто надають ритуальне значення місцям, де було здійснено вбивство і де були приховані тіла. Деякі з них повторно навідують місце вбивства, оскільки це дозволяє відновити у пам'яті відчуття влади та панування над жертвою. Девід Берковіц, чи Син Сема, повернувся до місця убивства і катався по землі, в місцях де була пролита кров, Артур Шоукросс, чиїми жертвами були діти і проститутки, відтягував трупи до річки, де здійснював статеві акти. Він повертався на це місце неодноразово, де в кінцевому рахунку був затриманий. Ця особливість поведінки серійних убивць має особливо важливе значення під час досудового розслідування та може допомогти у пошуку потенційних підозрюваних ( патрулювання місця злочину).

І навпаки, дезорганізовані злочинці частіше вчиняють злочини недалеко від дому і зазвичай не володіють достатніми засобами для далеких подорожей і переслідують жертву пішки. Інші ознаки злочину (положення трупа, наявність засобів вчинення злочину) можуть вказувати на відповідний тип серійного вбивці (дезорганізований ) і спрямовувати слідство на відповідний ареал пошуку злочинця.

Місце розташування тіла, є первинною інформацією, що доступна органам досудового розслідування. Однак ефективність застосування такої інформації для ідентифікації злочинця є малою, зважаючи на можливість переміщення трупа, а також значні відстані які долає правопорушник для цього.

Потреба перемістити тіло випливає з особливостей місця вчинення убивства: у транспортних засобах серійного убивці, у його помешканні, що вимагають цього для недопущення негайного викриття.

Годвін і Кантер показали, що місця зустрічі з жертвою, в середньому, знаходились у зоні 2 км від місця проживання правопорушника, а тіла були знайдені на відстані 23 км від дому правопорушника. Американські серійні вбивці, як правило знаходили жертву на відстані 22 км і залишають тіла у межах 34 км від їх місця помешкання.. Lundrigan і Кантер нещодавно встановили, що медіанна та середня відстань дім-злочин для американських серійних вбивць є 15 км і 40 км, відповідно, в той час як ці показники для британських серійних вбивць є меншими: 9 км і 18 км відповідно. Тіла жертв більшості серійних убивств вчинених на території ФРН протягом минулого століття були знайдені поруч із домом убивці. Медіана та середня відстань від дому вбивці до місця розташування трупа становить 8 км та 30 км відповідно. Ці висновки збігаються із результатами отриманими Центром оперативного аналізу кримінальних справ при Міністерстві Внутрішніх справ ФРН, які встановили, що відстань від «базової точки», під якою мається на увазі: місце роботи, теперішнє і попереднє місце проживання, місце проживання близьких родичів; до місця першого контакту більшості (76,8%) серійних сексуальних убивств становила до 10-ти км, причому 61.6% у межах 5 км. Центром оперативного аналізу кримінальних справ також встановлено, що 86.9% серійних сексуальних убивств є регіональними, тобто такі в яких первинний контакт мав місце в межах 20 км. Враховуючи те, що більшість (81.5%) серійних убивств вчиняються з сексуальних мотивів, можемо стверджувати, що близько 70% серійних убивств мають регіональний характер.

Відомі серії убивств свідчать, що з кожним наступним убивством правопорушник вчиняє злочини далі від дому. Наприклад, карти, що були знайдені у Девіда Берковіца свідчили, що він мав наміри обирати наступних жертв на більшій відстані. Так само серійний маніяк John Duffy розширював географію своїх убивств. Однак емпіричного підтвердження цієї закономірності не було встановлено. Можливо це через різноманітність поведінкових моделей злочинців: одна намагаються уникнути затримання, інші бажають цього, не всі уникають і бояться затримання та ін. Тому твердження, що досвід впливає на вибір місця вчинення злочину не є достовірним.

Стосовно закономірності руху злочинця під час убивства, серійний убивця може шукати нове місце для продовження злочину ( згвалтування чи убивства), намагаючись знайти безпечне місце. Однак чітких закономірностей не було встановлено Для сексуальних убивств на відміну від зґвалтувань не характерна наявність чіткої «буферної зони», і близько 23% спонтанних сексуальних убивств вчинялись у межах 1км зони від «бази злочинця», в той час як спонтанних зґвалтувань - 14%. Однак убивця вже ж намагається не застосовувати силу у невеликій близькості ( до 1 км) від свого помешкання, і у 4 рази рідше застосовує насильно для переміщення до місця убивства з жертвою ніж на більших відстанях. Тому вважаємо, що будь-які спроби застосування моделей руху під час вчинення серійних убивств не дадуть бажаних результатів . Географічний профіль злочинця повинен створюватись у кожному конкретному випадку розслідування.

Більшість жінок серійних убивць здійснюють убивства у будинках (наприклад, знищення членів сім'ї для отримання страхових виплат) або в місцях медичного догляду ( у лікарнях та медсестрами на дому у пацієнтів) Наприклад, Belle Gunness, норвезька іммігрантка, яка переїхала до Чикаго в 1883 році, побачила як двоє її дітей і чоловік померли від захворювання шлунка. Gunness потім переїхала з Чикаго в сільській Лa Порт, штат Індіана, де вона вбила свого другого чоловіка і зваблювала шанувальників до себе в будинок, де їх вбивала і грабувала.

Серійні убивства за наймом теж мають свої просторові особливості. Вони вчиняються в або поруч з будинками потерпілих.

На специфічні часові особливості серійних убивств зметає увагу багато науковців. Причому на відміну від інших злочинів йому притаманні унікальні ознаки: тривалість періоду охолодження між злочинами, тривалість злочинів, що охоплюються єдиною серією.

Панує міф, що серійний убивця ніколи не припинить свою діяльність, поки не буде спійманим. Серійний убивця може перестати убивати через низку обставин: здобуття освіти, більша участь у сімейному житті, сексуальна субституція ( заміна) убивств та ін. Dennis Rader убив 10 жертв з 1974 по 1991. Він не убив жодної жертви до затримання у 2005. Dennis Rader зізнався, що замінив убивства ауто-еротичними діями. Jeffrey Gorton убив свою першу жертву у 1086 році, а наступну у 1991. Він займався трансвертизмом та мастурбацією, а також вступив у статевий зв'язок зі своєю дружиною між убивствами.

Стосовно часових проміжків між убивствами серії, то вони повинні бути розділені у часі, на що зверталась увага в попередньому розділі при розмежуванні масових і серійних убивць. А часовий інтервал у декілька хвилин, про що говорить Шалгунова С.А., є характерним для масових убивств коли убивства об'єднані єдиним наміром.

Щодо загальної тривалості активної фази серійних убивць то вона становить до 9 років для більшості (86.0%) серійних убивць, проте не виключенням э більша тривалість злочинної діяльності, що може сягати і більше 20 років

Проблема "сезонності» не особливо очевидна для багатоепізодних сексуальних убивств. Велика їх частина здійснюється в такі літні місяці, як липень і серпень, а розподіл по решті сезонів носить більш-менш рівномірний характер.

Час вбивства при вчиненні заздалегідь обдуманих злочинів вибирається так, щоб зникнення особи було виявлено, якомога пізніше і заяву про зниклий або про виявлений труп надійшло в правоохоронні органи не відразу після вбивства. Очевидним є закономірність: чим більше часу злочинець проводить із жертвою тим більше зростають ризики викриття.

Отже обстановка серійних убивств має специфічні особливості, що випливають з механізму злочинної діяльності. Визначальною рисою серійних убивств э наявність cooling-off періоду, під час якого злочинець повертається до нормального життя.

З аналізу статистичних відомостей NCAVC можна дійти наступних висновків, щодо динаміки місця злочину:

якшо в публічних місцях зального доступу вчиняється 22.3% нападів, та 25.8% позбавлень життя, то труп розташовується у публічних місцях у 61.5% випадках. Це говорить про зміну локацій злочинцем та переміщення трупа у віддалені місцевості, де він буде пізніше виявлений, і розрив у часово-просторових зв'язках дозволить серійному убивці знову вчиняти убивства та ухилятись від слідства.

Близько 15% нападів на жертв здійснювались в транспортних засобах злочинця, та лише 1.5% тіл було знайдено в т/з. Дані відомості співпадають з даними одержані Усановим, про частоту застосування автомобілів як засобів (20%), тому слід оцінювати ймовірність застосування т/з при серійному вбивстві у межах 15-20%.

Більшість серійних убивств вчиняються у приміщеннях, тоді як тіла зазвичай знаходять на відкритих територіях загального користування.

Для встановлення географічного профілю серійного убивці та його «базової точки» більше значення має місце першого контакту, який у більшості випадків знаходиться у межах 10 кілометрової зони, на відміну від відстані «дім-тіло», яка може сягати і 30 км. Зважаючи на це вважаємо надзвичайно важливим встановлення місця першої взаємодії з жертвою. Місце вчинення серійних убивств розташовується у зоні комфорту злочинця, та зазвичай не виходить за межі країни. Серійні убивці не розширюють географію злочинів з плином часу та можуть припинити вчиняти убивства взагалі, замінюючи це іншими діями сексуального характеру, що надають психоемоційну розрядку.

2.4. Особа злочинця-серійного вбивці

Краще осягнути сутність серійного убивці допоможе небезпідставне проведеня аналогії поведінкових особливостей даного типу злочинців та білих акул, що було здійснене дослідниками морської фауни. Вони застосували метод географічного профілю для дослідження полювання морських хижаків. Було виявлено, що акули не обирають випадкову жертву, а вислідковують особливу молоду чи самотню здобич, будучи при цьому непомітними. Вони спостерігають за жертвою з оптимальної відстані та здійснюють раптовий напад. Акули, як і представники Homo Sapience з часом удосконалюють свої уміння з досвідом.

Характеристика особи серійного убивці повинна бути багатоаспектною і включати такі блоки:

Перший блок характеризує внутрішню психоемоційну серу особистості злочинця і включає такі елементи:

А) психологічна характеристика: систему духовних і матеріальних цінностей; темпераменту, мотиваційну сферу і спонукальні початку вчинення тих чи інших дій; ставлення до себе і навколишнього світу; суб'єктивну оцінку скоєних злочинів;

Б) психіатрична характеристика повинна висвітлити душевний стан вбивці, а також акцентуації особистості та можливі відхилення від встановлених для психічного здоров'я норм;

В) сексологічна характеристика повинна містити відомості про інтимне життя суб'єкта, зокрема про способи задоволення статевої потреби і виборі партнерів для цього.

Г) фізіологічна характеристика повинна містити інформацію про особливості фізичної будови суб'єкта, про наявність анатомічних і функціональних аномалій і недоліків;

Наступний блок характеризує зовнішню сферу особистості злочинця та демонструє його роль і статус у суспільстві та інші об'єктивні відомості:

А) демографічна характеристика повинна відображати відомості про вік, стать злочинця;

Б) соціальний компонент, що відображає такі відомості: суспільний статус, професія, наявність сім'ї, спосіб життя ;

В) кримінологічна характеристика повинна містити відомості про наявність кримінального досвіду, судимості.

При цьому «особистісний» внутрішній компонент – психологічний портрет злочинця має орієнтуюче-розшукове значення, про ідентифікації особистості зловмисника. Власне у дисонансі цих двох блоків характеристик, коли зовнішні ознаки особистості серійного убивці не відрізняють його від злочинця та його внутрішньої антисоціальної спрямованості, так звана «маска нормальності» є каменем спотикання правоохоронних органів при встановлені підозрюваного.

Варто розпочати аналіз особистості серійного убивці з його внутрішньої сфери, а саме психологічного портрету. Один з перших психологічних «портретів» серійного вбивці, визнаний в даний час класичним, був запропонований R.P. Brittain. В якості особистісних параметрів, що описують серійних злочинців він виділив боязкість, тривожність, інтраверсивність, соціальну залежність, що зазвичай є наслідком складних амбівалентним відносин з матір'ю, феміністичний характер статевої ідентичності, наявність проблем у сексуальних контактах і / або сексуальних девіацій, низький рівень самооцінки і самоповаги.

Антонян Ю.М. видділяє такі суб'єктивні характеристики:імпульсивність і аффективність, високий рівень агресивності, ригідність (зацикленість на травмуючих переживаннях), аутичність (відчудженість від світу).Соціально-психологічна адаптація у них, як правило, порушена, разом з цим відзначається загальне неприйняття традиційних моральних норм. Їх поведінка в значній мірі визначається афективно зарядженими ідеями та установками, які знаходять свою реалізацію в «спускових» ситуаціях.

D.Abrahamsen в якості характеристик вбивці виділив наступні: безпорадність, безсилля, гнітюче почуття помсти (перенесене з дитинства), ірраціональна ненависть до інших людей, підозрілість, гіперчутливість до несправедливості, егоцентризм, фрустрація, почуття постійного придушення частих емоційних спалахів, поганий самоконтроль

Але загалом психологічні дослідження особистості серійних вбивць є казуальними та обмежуються описом і простим перерахуванням окремих характеристик. Однак на практиці не можна передбачити всі можливі індивідуальні поєднання особистісних якостей конкретного злочинця. До такого ж висновку прийшли і науковці на міждисциплінарному симпозіумі у Сан Дієго, що встановили, що жодна комбінація психологічних характеристик не дозволяє відрізнити серійного убивцю та інших злочинців, що вчиняють насильницькі злочини. Тому залучення під час досудового розслідування спеціаліста психолога для створення психологічного портрету серійного убивці повинно проводитись в кожному конкретному випадку розслідування серійних убивств.

Рівень діагностованих психічних розладів серед серійних убивць є вищим (32,6%) ніж загальні рівні для населення (21-25%)

У Більшості (близько двох третин) серійних вбивць клінічно діагностується розлад особистості типу В а саме антисоціального розладу особистості (також відомого як соціопата або психопата) . Згідно Керівництва з діагностики і статистики психічних розладів (DSM 5) їм притаманні значні порушення в функціонуванні особистості, що виявляються у :

І. Порушення А чи Б:

А) особистості : егоцентризм; самооцінка стосовно отримання вигоди, влади, або задоволення.

Б) Спрямованості особистості: постановка цілей базується на особистому задоволенні; Відсутність про соціальних внутрішніх стандартів, що пов'язуються з відмовою дотримання законної чи культурно нормативної етичної поведінки

ІІ. Міжперсональні порушення (А чи Б):

А) Емпатія: Відсутність турботи про почуття, потреби, або страждання інших; відсутність каяття після образи або жорстокого поводження з іншою людиною.

А) Інтим: Нездатність до близьких стосунків, а експлуатація є основним засобом відносини з іншими людьми, в тому числі шляхом обману та примусу; використання домінування або залякування для контролю над іншими.

ІІІ Патологічні риси особистості:

1. Антагоністичність, характеризується:

А) Маніпулятивність: Часте використання вивертів, щоб впливати або контролювати інших; використовувати красномовство, улесливість, шарм для досягнення мети;

Б). Брехливість: Нечесність і обман; прагнення здаватись іншим; перебільшування або вигадливість.

В) Черствість: Відсутність турботи про почуття або проблеми інших; Відсутність провини або каяття про негативні або шкідливі наслідки власних дій; агресивність; садизм;

Г) Ворожість: Постійні або часті гнівні почуття; дратівливість у відповідь на незначні образи що виявляється у неприємній, або мстивій поведінці.

2. Розгальмування, характеризується:

А) Безвідповідальність: Ігнорування і недотримання фінансових та інші зобов'язань; відсутність поваги та дотримання угод і обіцянок.

Б) Імпульсивність: Діє імпульсивно у відповідь на нагальні стимули; труднощі з встановленням та дотриманням планів;

В) Ризиковість: Участь у небезпечний,та потенційно-небезпечній діяльності для власного життя і здоров'я, без розсудливість стосовно безпеки інших осіб.

Дані порушення повинні бути стабільні у часі і мати послідовний характер. Решта 30 відсотків серійних вбивць мають 1 чи декілька психічних розладів, психозів.

Найбільш визначальною рисою серійних убивць є паталогічний нарцисизм , навколо якої вибудовуються інші характеристики. Це паталогічна відсутність самоповаги та самооцінки, що захищається компенсаторною грандіозністю та ексгібіціонізмом. Розвитку нарцисизму сприяють 3 фактори, що в кінечному результаті формують едіпів комплекс: відсутність достатнього «дзеркального досвіду», що означає «я чудовий» і формує комплекс неповноцінності, відсутність «ідеалізованого образу» батьків. хронічний досвід порожнечі, безпорадності формують тверду оболонку грандіозності. Цей інтрапсихічний маневр захищає від досвіду захищає від сорому і розчарування. Захист свого буття є глибинним особистісним змістом вбивств взагалі. При цьому не має значення, чи дійсно мало місце посягання (в будь-якій формі і будь-якої сили) на це буття, важливо, щоб якісь фактори суб'єктивно сприймалися як загрозливі Жорстокість виступає в якості засобу утвердження та самоствердження, а також шаленого протесту проти того, що якісь вчинки іншої особи можуть виявити неповноцінність порушника у будь-якій сфері.

Розенфельд був першим, хто ввів термін деструктивного нарцисизму і послався на нього у зв'язку з інстинктом смерті, стверджуючи, що всі стани нарцисизму є деструктивними. Інстинкт смерті може бути звернений усередину (наркоманія, самокалічення, самогубство), або він може проектуватися назовні. Ферйд зазначав, що важко не помітити, що задоволення інстинкту смерті супроводжується надзвичайно високим ступенем нарцистичної насолоди, через надання его бажаного відчуття всемогутності.

Некрофілію, як прагнення до смерті детально дослідив Е. Фромм, однак він визначає некрофілів, не лише злочинців, істинним мотивом істинним мотивом для убивства яких є самий акт розчленування тіла , а й вживає термін "убийство заради завдоволення", що є некрофілією у широкому розумінні – як глибинної підструктури особистості, тієї пристрасті, яка коріниться в самому характері і є грунтом для більш явних і грубих проявів некрофілії. Фромм на прикладі Гітлера довів наявність некрофільської особистості і некрофільського характеру. Психологічними характеристиками серійних убивць володіли і багато злочинних правителів, які організовували руйнування і знищення людей. Подібно Гітлеру, некрофілом був і Сталін. Він пристрасно тяжів до смерті, до всього, що розкладається, найактивнішим чином руйнував і нищив, чому відчував найбільше задоволення. Звичайно, з точки зору кримінального права їхні діяння можуть кваліфікуватись як злочини проти людства, але єдність мотиваційної складової – прагнення до самоствердження, чітко прослідковується.

Вбивця прагне компенсувати свою неповноцінність відчуттям влади над життям інших. Таку ж тенденцію демонструють жінки серійні убивці, систематично вбивають осіб, про яких вона піклюється, або які від неї залежні для отримання такого ж догляду, уваги чи підтримки. Зазвичай такі вбивці мають низку самооцінку і вчиняють злочини для ствердження власного его. Ними керує бажання привернути увагу медичного персоналу на себе і возвеличити свої героїчні зусилля, що прикладені для врятування життя власних жертв

Психічні аномалії істотно порушують можливість засвоєння моральних, правових та інших соціальних норм, що виявляються у дезадаптації до соціального середовища. Злочинній поведінці спряють не психологічні порушення, а паталогічні риси особистості , що розвиваються на їхньому грунті. Порушення психіки варто розглядати не як фатальну детермінанту вчинення серійних убивств, а Залежність між психопатією та серійними вбивствами є не прямолійною та чіткою, зважаючи на те, що не всі особи з розладами особистості стають серійними убивцями. Науковцями встановлено, що немає єдиного фактора, що створює серійного убивцю, але лише у їх сукупність є основою для розвитку особистості серійного убивці. Найбільш важливим вважається власне бажання убивці здійснювати злочинну діяльність.

Витоки психічних порушень є складними, але вважається, що формування паталогічних станів психіки визначають наступні фактори:

• біологічні фактори;

•специфічні особливості раннього виховання, що обумовлюють спілкування та соціальної адаптації;

• паталогії сексуальної сфери.

Стосовно біологічної предиспозиції, то багато судових психологів припускають, що генетичний хімічний дисбаланс в головного мозку сприяє вчиненню серійних убивств. Деякі серійні вбивці, такі як Артур Шоукросс, володіли додатковою Y-хромосомою, яка може видповідати за гіпер-агресивну поведінка.

Експериментальні дослідження виявили у 100% обстежених багатоепізодних сексуальних злочинців досить виражені ознаки лабільного (нестійкого) варіанту екзогенно-органічного патопсихологичного симптомокомплексу: ознаки коливання рівня узагальнення і абстрагування, наростаючі при втомі; лабільність активної уваги, інтелектуальних і вольових зусиль; нерівномірність розумової працездатності. Психіатри і невропатологи констатували наявність мінімальної мозкової дисфункції (ММД), яку розглядають в якості біологічної предиспозиції особистості серійних злочинців. Основні фактори, що визначають прояв органічної симптоматики випробуваних:

а) наявність родових травм і їх резидуально-органічних наслідків що призводять до грубих порушень психічної діяльності і утрудняє психічний розвиток; чи у більш пізнішому віці

б) наявність додаткових факторів, що обумовлюють вираженість церебральних порушень, зокрема, алкоголізму. Однак все ж загальноприйнятим є уявлення про відсутність генетичної зумовленості серійних убивств.

Наступний біологічним фактором, що зумовлює вчинення серійних убивств виділяють статеву належність. Кримінальна агресія жінок має інші форми і не описана при серійних, сексуальних агресивних діяннях. Однак серійні сексуальні убивства вчиняються також і жінками, прикладами можуть слугувати: Мarti Enriqueta з Іспанії та Aileen Wuornos в США. Мarti Enriqueta була засуджена за сексуальні домагання і вбивство принаймні шести дітей. Її остання жертва, яка була врятована засвідчила, що Енрікета змушувала її з'їсти плоть іншої постраждалої дитини. Три жертви Aileen Wuornos були знайдені голими, що свідчить про сексуальний підтекст. Працюючи проституткою, вона вбивала клієнтів, які будучи оголеними були вразливими. Жертви відмовлялись платити після сексу, тому можна припустити що мотив був корисливий. Однак насправді, ж убивство оголених клієнтів давало психосексуальне задоволення і стало її «почерком», відображаючи особливість її садо- мазохісткий бажань. Варто підсумувати, що належність до певної статі не може бути визначальним фактором, зважаючи на вчинення серійних убивств незалежно від демографічної групи.

Причинами формування антисоціальної особистості часто є тріада поведінки в дитинстві: тривале нічне тримання сечі, жорстокість по відношенню до тварини і гра з вогнем, кожна з яких була притаманна для А.Чикатило. Поведінка серійних убивць у дитинстві може бути охарактеризована, як агресивна, вони недоглянуті та покинуті своєю сім'єю. Батько агресивний та авторитарний та не приймає участі у вихованні дитини, а мати карає та котролює. Близько половини з сексуальний серійних убивць виросли в неповній сім'ї, частіше - без батька; причому 5% - в інтернатах та дитячих будинках. Там, де є сім'я, приблизно в одній чверті випадків відсутній батьківська турбота і мають місце погані взаємини з матір'ю. Прихильність до батьків відзначається лише у невеликої частини злочинців. За типом виховання переважають гіперпіклування і "їжакові рукавиці" - в сумі близько 40%. Австралійські кримінологи встановили що з 13 серійних убивць – 3 виявляли жорстокість щодо тварин, інші зазнавали сексуального насильства у дитинстві, мати одного була убита батьком.

Стосовно патології сексуального розвитку, то звертає увагу факт, що близько 10-12% серійних убивць виявили схильність до сексуальних перверсіям (парафилиям), тобто до порушень сексуальної поведінки. Під час дослідження 31 кримінальної справи, що були проведені к.м.н. Бухановською О.А. з 1998 по 2002 рр. на базі клініки психіатрії Ростовського державного медичного університету було здійснено аналіз проявів і розвитку садизму в осіб схильних до серійних агресивних дій сексуального спрямування. Результати мають більше відношення до серійних убивць з сексуальною мотивацією. Лікар-психіатр вивила в пацієнтів парафілії, що представлені такими формами: садизмом педофілією, ексгібіціонізмом, геронтофілією, множинними розладами сексуального потягу , «стрижневим» проявом яких- є садистські тенденції. Це дозволяє говорити про існування садистського типу парафілій. Основний мотив насильства у цих осіб спрямований не стільки на задоволення сексуального потягу, скільки на реалізацію потреби в пануванні над жертвою і заподіяння їй морально-фізичних страждань. Також були виявлені ознаки залежності при садистських парафіліях, що обумовлюють повторність небезпечних агресивних сексуальних дій і полягають у: синдромі психофізичної залежності від патосексуального поведінки та синдромі зміненої реактивності, який включає почастішання епізодів і зростання патосексуальної толерантності, що проявляється у такій послідовності: визионизм -> фроттеризм -> садистські фантазії -> садизм -> садистська гоміцідоманія (лат. homicide - вбивство) -> некросадизм -> некрофагія -> вампіризм.

Синдром психофізичної залежності детермінує багатоепізодність і примусовість садистського поведінки в епізодах, мимовільність його виникнення, труднощі подолання аномального потягу в почався епізоді, впливає на ступінь свободи при виборі садистського патерну і, тим самим, виступає психопатологічної основою серійності небезпечних дій. Зростання патосексуальної толерантності виступає психопатологічної основою посилення ступеня агресивності, жорстокості, кровожерливості і, відповідно, й суспільної небезпеки повторно скоєних садистських дій. Підтвердження цього можна зобразити на прикладі DeSalvo, в якого простежувалась ескалація насилля і вияву антисоціальної поведінки: від вуаєризму (спостереження), до крадіжки зі зломом (burglarу), до зґвалтувань і серійних убивств. Про зростання толерантності свідчать кримінологічна характеристика серійних убивць, що буде розглянуто нижче.

Щодо зовнішньої характеристики серійного убивці, виділяємо наступні ключові положення:

Серійними убивцями є не лише чоловіки, а жінки. За різними оцінками їхня кількість варіюється від 5–10% до 17%. На відміну від чоловіків, які, як правило, вбивають сексуальних причин, більшість жінок серійних убивць вбивають за гроші, наприклад, "Чорні вдови" або для хвилювання і влади в медичних установах - "Ангели смерті" Жінки серійні вбивці, як правило, мають тривалішу кар'єру, ніж чоловіки, мабуть, тому що їхні злочини більш ретельно плануються, методично, точно.

Ймовірність скоєння серійних убивств збільшується починаючи з 18 років і досягає піку в діапазоні від 19 до 24 років.

Серійні убивства завичай вчиняються внутрішньорасово;

Серійні убивці часто мають сім'ї, роботу та здаються нормальними членами суспільства. Дослідження показало, що 36,3% «багатоепізодних» вбивць були в шлюбі, 10,8 - у повторному шлюбі, 43,1% не мали сім'ї і 9,8% були розведені. Важливим є той факт, що частка злочинців, які мають на момент першого злочину сім'ю, становить трохи менше половини із загальної сукупності. Можна припустити, що, незважаючи на наявність сім'ї, у них були чималі складнощі у сексуальному житті. Причому, шлюб у багатьох випадках є пізнім "середньостатистичних термінів". Запізнення зі вступом у шлюб побічно свідчить про затримку психосексуального розвитку.

Дослідження вітчизняних науковців показує, що у групі серійних злочинців, які притягувалися до кримінальної відповідальності, розподіл колишніх судимостей таке: 23% - сексуальні злочини, 7% -підпали, 32% - нанесення тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, 34% - крадіжки та грабежі, 4% - інші злочини. Зовсім інша картина розподілу судимостей у зарубіжних серійних вбивць, серед яких 78,3% мали судимість і були внесені до обліків до вчинення першого убивства а вже на 10% більше раніше судимих на момент вчинення останнього убивства. Серед серійних убивць США найбільші групи злочинів, що раніше вчинялись серійними убивцями становлять: напад/нанесення тілесних ушкоджень – 12,9%, крадіжки – 10,6%, сексуальні злочини - 9%, посягання на власність з проникненням в житло – 8%, злочини пов`язані з обігом наркотичних засобів – 6,2% та ін. Таким чином, потенційні серійні убивці схильні до вчинення насильницьких, корисливих та сексуальних злочинів і ще до моменту вчинення першого убивства їх кримінологічна характеристика є негативною і виявляють явні антисоціальні тенденції.

Для повної характеристики серійного убивці варто дослідити типологію серійних убивць. Класифікація дозволяє весь масив емпіричних даних розділити на певні класи і її значення полягає в можливості подальшого дослідження цих класів, для розроблення рекомендацій їх подальшого розслідування. Вітчизняні науковці здійснюють перші спроби класифікації, однак вона часто є теоретизованою та формальною, та не дозволяє слідчому сформувати уявлення про особистість певного типу злочинця і його поведінкову модель. Зокрема, Усанов І.В дає класифікацію залежно від: статі жертви, віку жертви, психічного стан жертви, наявності слідів приховання трупу, застосування транспортних засобів, наявності фактів підготовки до убивства, місця убивства, частоти вчинення убивств, застосованих знарядь та ін. Однак такий підхід не розкриває сутнісних характеристик особистості серійних убивць певного типу. Інші науковці пропонують класифікувати за підставами: 1) механізму реалізації злочинного наміру; 2) способу вчинення 3) місця вчинення злочину; 4) обстановки вчинення; 5) суб’єкту 6) мотивації; 7) особливостей жертви злочину 8) кількості учасників вчинення злочину; 9) кількості епізодів, що є криміналістичними характеристиками серійних убивств, а не особи-злочинця і його психологічних, соціальних особливостей.

Першою типологією серійних убивць є запропонована спеціальними агентами FBI Training Academy Ressler, Burgess, Douglas, Hartman & D’Agostino дихотомія організовані та дизоргнізовані убивці,Ю що була отримана внаслідок аналізу сексуальних садистських убивств. Основні відмінності обох типів відображені у Табл.1:

Організований

Дезорганізований

Сплановані убивства

Спонтанне

Сексуальні дії та насильство до настання смерті

Сексуальні дії після смерті жертви

Інтелект вище середнього

Інтелект нижче середнього

Соціально компетентний

Соціально некомпетентним

Кваліфікована робота

Віддають перевагу некваліфікованій роботі

Вживання алкоголю і вчинення злочину в стані сп`яніння

мінімальне використання алкоголю

Використання автомобіля як засобу вчинення

Живе і працює поруч з місцем злочину

Акт убивства контрольований

Обставини злочину невизначені

Тіло приховується і переміщається

Тіло залишається на місці злочину навиду

Прихильники цієї теорії відзначають, що організований злочинець переживає вражаючі стресові події у житті (економічного, особистого характеру). Сцена убивства відображає методологічний підхід до вчинюваних дій, вони сплановані та контролюються виконавцем. Це, на думку авторів, відображає наявність якостей соціальної адаптації злочинця, його можливість до інтерперсональних дій та адаптації. Внаслідок цього організовані злочинці частіше використовують вербальні засоби для встановлення контакту з жертвою.

На відміну від організованого серійного убивці, дезорганізований убиває можливості, живе поплизу місця злочину. Неспланованість дій до і після акту вбивства відображає спонтанність поведінки та неможливість злочинця побудувати інтереперсональні зв`язки та його асоціальність.

Зважаючи на неможливість віднести усіх серійних убивць до 2-х типів згодом була запропонована третя категорія злочинців «змішаний». Існування такого типу пояснюється можливою непередбачуваною поведінкою жертви, необхідність подоланя неочікуваного опору чи наявність випадків вчинення злочину більш ніж двома виконавцями. Зважаючи на факт, що існування чистих типів є неможливим і кожен серійний убивця може володіти рисами як організованого так і дезорганізованого злочинця стосовно різних критеріїв, можна припустити, що така класифікація не є досконалою.

Надійність такої класифікації також піддається сумніву виходячи з невеликої кількості вибірки (36 серійних убивць) та достовірністю відомостей дослідниками. Використання емпірично не підтверджених методик могло призвести до хибного уявлення правоохоронних органів про серійного убивцю, наявність одних ознак змусить слідчого шукати підтвердження здогадок про організований чи дезорганізований тип злочинця, що на практиці не завжди приведе до бажаного результату.

Таана класифікація була апробована Canter, Alison, Alison & Wentink на 100 серійних убивствах, вчинених окремими особами, кожне з яких, що важливо, було 3-ім у серії. Перше чи друге можуть мати пробний характери і містити випадкові обставини, тому було обрано 3-тій епізод для отримання типових вже сформованих ознак. Вставновлена частота виявлення диференціюючих ознак двох типів та ймовірність наявності двох ознак що є рисами протилежних типів. Так організовані злочинці у переважній більшості випадків (91%) залишають жертву живою під час статевого акту, надають певної пози тілу після убивства (75%), знищують чи забирають знаряддя убивства (67%), злочинні дії вчиняють у різних місцях (перший контакт, захоплення, зґвалтування, убивство, приховання тіла)(61%), приховують тіло (58%), вчиняють тортури щодо жертви (53%).

Дезорганізовані убивці здійснюють проникнення у піхву (74%), завдають ушкоджень, що перевищують необхідні для настання смерті (70%), вчиняють кілька статевих актів (66%), наносять побої і тілесні ушкодження (61%), залишають тіло у ізольованому місці (54%) і хаотично розкидають речі на місці злочину (47%). Jaccard’s коефіцієнт, що виявляє співпадіння двох ознак, для характеристик організованого серійного убивці є досить низьким. Лише 2 пари ознак виявляють свій зв'язок: статевий акт з живою потерпілою та надання пози тілу, а також вчинення окремих актів для досягення злочинного результату у різних місцях і приховання тіла. Однак така когерентність не є доказом існування організованого серійного убивці. Це скоріше є відображенням загального механізму вчинення серійних убивств. Отримані результати свідчать, що типи не є гомогенними, а частіше характеристики що використовуються при описі ознак категорій є казуальними. Так, наприклад, залишення тіла в ізольованому місці, що вважається важливим критерієм дезорганізованих правопорушників у 74% справ відбувалось разом із наявність різних місць злочину, що є виразною рисою організованих злочинців.

Отримано висновок, що ознаки організованості притаманні серійним убивцям загалом, а не є характеристикою окремого типу. Застосування такої таксономії серійних убивць повинно бути застосовано з зауваженнями і обережністю. Виведення певної типології людини загалом і серійних убивць зокрема приречене на невдачу, оскільки людська діяльність є флуктуючою і не можу бути строго зведена під певні категорії, без урахування можливості відхилень.

Hickey здійснює спроби модифікації типології організованого і дезоргназованого злочинця, і пропонує виділяти 4 типи поведінкової моделі злочинця за 2 критеріями: вибір жертви та сталість способу дії. Залежно від комбінації цих критеріїв утворюються наступні тпи:

Серійний убивця зі сталим способом дії та вибірковістю жертв, наприклад,

Сталість способу дії та різноманітність жертв;

Варіювання способу дії та сталість вибору жертв;

Різноманітьність способів вчинення злочину та неоднорідність жертв.

Такий поділ дозволяє охопити всі поведінкові моделі злочинців, в тому числі тих які демонструють ознаки організованих і дезорганізованих типів.

Так Зрозуміти сексуальних злочинців і їх вчинки можна тільки в тому випадку, якщо проникнути у внутрішній світ цих людей, в те, що складає основу їх буття і світовідчуття. Спонукальним стимулом, мотивом фізичної і психічної активності є потреби людини. У психології під мотивацією поведінки маються на увазі, перш за все, біологічні потреби і потягу, а под. мотивом - стимул і фактор сенсибілізації і активації організму до даного стимулу.

. Більшість дослідників вважають, що сексуальні вбивці - найбільш типічних і поширені представники серійних злочинців і не розглядають інші мотиви вчинення серійних убивств. Тихонова Е. В здійснює такий поділ серійних убивств, залежно від особливостей сексуального мотиву:

Власне з сексуальних мотивів, що означає позбавлення життя з метою отримання сексуального задоволення від самого такого факту, або у зв'язку з важкими переживаннями своїх сексуальних проблем, потребою помсти жінкам, із затвердженням себе в якості чоловіка-самця.

при придушенні опору жертви виключно з метою зґвалтування. Від самого вбивства злочинці в даному випадку не отримують ніякого задоволення, більше того, цілком можливо, що вбивство навіть не входить в їх плани, і не виключено, що вони жалкують про смерть своїх жертв.

вбивства з метою здійснення дій сексуального характеру з трупом.

Такі, що вчиняються з метою приховати сліди згвалтувань або інших злочинних сексуальних дій. Саме ця частина злочинів супроводжується спробами закопування і спалювання трупів жертв, а так само актами їх розчленування з метою приховування попереднього злочину. Даний критерій не відрізняє якісно насильників та серійних убивць, оскільки характерною ознакою серійних убивць є отримання задоволення саме від здійснення убивства і це є їхньою кінцевою метою, а не задоволення статевої пристрасті.

Убивства вчинені як відповідь на образливі дії потерпілої. Така класифікація мотивів є неповною, і відображає скоріше модель поведінки серійного убивці а не різноманітність мотивів.

Однак практика свідчить, що серійні убивства вчиняються не лише з сексуальних мотивів, так, John Allen Muhammad та Lee Boyd Malvo убивали для залякування та злість. Вони тероризували Washington, D.C протягом 3-х тижнів, застреливши 10 людей, а потім зв'зались поліцією і вимагали гроші для припинення вогню. Мотив Dr. Michael Swango, який був засуджений за отруєння 4 людей, однак підозрювався щодо убивств від 35 до 50 людей, так і не було встановлено, хоча в нього було знайдено вирізки з газет про масові загибелі людей.

Вітчизняні науковці здійснюють окремі спроби дати класифікацію серійних убивств залежно від мотивів, але вони виявляються неповними. Мирослав Кептене виділяє: 1) садистські; 2) гедоністичні; 3) домінування; 4) самоствердження; 5) місіонерські, однак тут не відображені корисливі убивства, а також убивства у медичних установах.

P.E. Dietz виділяє п'ять типів серійних вбивць: 1) невропатичні сексуальні садисти; 2) вбивці з задоволення типу «Bonnie і Clyde», мотивовані прагненням отримання якогось підкріплення: збуджуючих переживань, грошей, цінностей; 3) члени організованих злочинних угруповань; 4) «піклувальні» отруйники і душителі (наприклад, серійні вбивства в приватних лікарнях); 5) передбачувані психотипи. Кожен із зазначених типів характеризується наявністю специфічних особливостей значно відрізняють їх від злочинців інших категорій. Треба зауважити, що зазначена типологія не має єдиної підстави. Так, наприклад, членом організованого злочинного угруповання може бути і сексуальний садист, і психопат, і злочинець, мотивований користю.

Miller виділяє такі категорії серійних убивць:

Сексуальні садисти – які отримують задоволення від тортур, домінування над іншою людиною;

Маячні убивці – є психопатами та керуються ідеологічною місією розбавити світ від «потрібних» людей;

Опікуни – які убивають безпомічних і залежних людей під їх піклуванням;

Утилітарні – чий мотив є хоча б частково пов'язаний з певною фінансовою вигодою, хоча цей мотив може бути поєднаний з помстою та злобою. Miller зазначає, що серійні убивці можуть бути як гетеро, так і гомосексуальні, діяти самі чи спільно, а також займатись убивствами професійно (убивства на замовлення). Насправді, серійні убивства не вчиняються лише одноособово. Близько 9% серійних сексуальних убивств було здійснено у співучасті. Ці злочини становлять підвищену суспільну небезпеку, так як дії двох і більше злочинців полегшують досягнення злочинного результату, дають можливість легше приховати сліди злочину. Убивства маніяками у співучасті відбулись і на Україна. 3-є молодих людей із забезпечених сімей вчинили 19 убивств на Дніпропетровщині, заради забави і отримали назву «Дніпропетровських мажорів». Вбивці воліли нападати на людей слабший - жінок, дітей, пенсіонерів, інвалідів або п'яних, вбивали для самоствердження. Нісkey ж констатує, що кожне 4-те серійне убивство вчиняється у співучасті.

Окремий тип серійних злочинців становлять кіллери, які заробляють на життя убиваючи на замовлення. З формальних ознак убивства на замовлення відповідають критеріям серійності-повторюваність у часі, єдність способів вчинення, однак психологічні характеристики кіллерів відрізняються від класичного типу «серійного убивці садиста». Окремі вітчизняні науковці звертають увагу на даний тип серійних убивць. Так, Яковчук С.В. Фомина А.С. виділяють окремий тип серійних убивств- вбивства «на замовлення», проте Schlesinger and Miller дослідили психологічні характеристики так званого «контрактного убивці» і виділили 3 підтипи: «аматор» - убивця який отримує невелику плату і належить до кримінальної субкультури і ведуть маргінальний спосіб життя.. Вони складають більшість кіллерів. Сценарій розгортається наступним чином: дрібний шахрай наймається незнайомцем для вчинення убивства свого партнера, коханого, дружини з мотив ревнощів, помсти чи грошей. Незважаючи на корисливий мотив, такі убивці починають отримувати задоволення від влади над людськими життями.

Друга група – напівпрофесіонали, які є більш винахідливими і мають більше досвіду, перебували в місцях позбавлення волі і раніше вчиняли більш серйозніші злочини. Не є психопаталогічними особистостями, однак деякі риси свідчать про антисоціальні розлади. Підходять до виконання завдання більш ретельно, планують свої дії. Типічними жертвами є бізнес конкуренти, чи кримінальні особистості. Зважаючи на більшу вартість таких замовлень, особа , яка наймає убивцю розраховує на одержання фінсової вигоди зі смерті , а не лише задоволення особистих інтересів.

Професіонал – у періоди між убивствами навчається і вдосконалює свої навички, зазвичай має військовий досвід, або досвід роботи в охоронних структурах і застосовує набуті знання у вчиненні замовних убивств. Професіонал контактує з злочинними організаціями і політичними партіями, має жорсткі гонорари, що включають оплату за убивство та усунення слідів, що можуть привести до убивці чи замовника. Цілями є політичні фігури та члени злочинних організацій. У цих кіллерів вісутні патології психіки володіють високими інтелектуальними здібностями, що дозволяють їм швидко приймати рішення і змінювати поведінку залежно від ситуації. Вони вважають себе пара військовими найманцями і раціоналізують свої дії. Проте не є виключенням, що їхня особистість характеризується нарцисизмом, та жагою влади, що і зумовлює продовження ними цієї діяльності.

Класифікація створена у 1980-х Ronald Holmes та James DeBurger, стала продовженням дихотомічної класифікації, і означала поділ залежно від мотиву. Їхній «візіонер» і «місіонер» мають багато характеристик дезорганізованого убивці, а «збудження» та «владний» тип убивці перекликаються з організованим. «Візіонери» отримують команди і чують голоси які вимагають від нього вчинення злочинів (паралельні психопатам P.E. Dietz ), «місіонери» вважають, що звільняють суспільство від аморальних осіб. «Збудження» тип згодом був замінений на «гедоністичний», які шукають задоволення, які поділяються на сексуально-гедоністичні та збудливо-гедоністичні. Мотив збудження означає,що злочинець втрачає інтерес до жертви після смерті, однак часто застосовує тортури, мотив «похоті» означає, що для вбивці найважливіше значення має сексуальний акт. Тут зустрічається канібалізм, некрофілія, розчленування тіла частіше ніж в інших типах. «Владні» убивці спрямовані на контроль та домінування іншої особи.

Однак дана типологія теж не може вважатись досконалою, оскільки певні характеристики «владного» та «похітливого» типу збігаються: переміщення тіла, контроль над убивством, застосування тортур, специфічна жертва, убивство незнайомців, некрофілія та ін. Дана типологія була перевірена методом Smallest Space Analysis (SSA-I).

Побиття тупими предметами та розкрадання а також розкидання одягу, що визначені як ознаки візіонера, справді зустрічаються разом, з чого можна зробити висновок про домінантну модель поведінки у певних справах. Характеристики сексуальних вбивств створюють окремий регіон, де переважають ознаки ушкоджень тіла жертви. Для типу мотивації «збудження» характерним є використання обмежувальних засобів щодо жертви. Однак ознаки, які Холмс вважає належать «владному» типу спостерігаються у більш ніж 50% випадків, що не дозволяє виділити цей тип, як окрему категорію. Таким чином було встановлена обмежені емпіричні підтвердження типології Холмса відносно характеристик слідової картини убивства.

Sewall, Krupp, and Lalumiere звернули увагу на кримінальну історію серійних убивць і виділили наступні типи:

Конкурентно-неспроможний злочинець – є злочинцями протягом всього життя , починаючи з дитинства вчиняли корисливі злочини, зґвалтування а потім і убивства. Інтелектуально і конітивно не ровинуті, ведуть маргінальний спосіб життя. Їхній психологічний портрет цілком відповідає визначенню антисоціального розладу. Сексуальне убивства є різке, часто є відповіддю на відмову, починається як зґвалтування і переростає у вбивство.

Психопатичні злочинці – починають вчиняти злочини у молодому віці, однак неврологічний розвиток у них вищий і можуть вести «нормальне життя» поруч із кримінальним. Вони не проявляють співчуття та каяття за вчинене. Їхня мотивація – отримання задоволення і хвилювання, які вони отримують шляхом домінування.

Садист – завдання ушкоджень і тортури є стилем його життя. Починає з перегляду порнофільмів, практикує на тваринах, і може не мати негативної кримінологічної характеристики. Вважаємо таку типологію нечіткою, оскільки садистські та сексуальні мотиви можуть бути притаманні усім 3-ьом типам, що є суттєвим недоліком такої типології.

Вважаємо за необхідне виходячи із аналізу Багатовимірного шкалювання(MDS) здійсненим Canter, David V. виділити наступні типи серійних убивць залежно від спрямованості убивці:

Якщо мало місце обмеження, чисельні статеві акти, первинне укриття тіла чи залишення його у віддаленому безлюдному місці, це свідчить про спрямованість злочинця на домінування та отримання задоволення від взаємодії з живим потерпілим, спостеріганням за її муками, і означає спрямованість на «контроль». Злочинець часто застосовує удушення мотузками, та різноманітні обмежувальні засоби для контролю жертви. Це, наприклад, Девід Брековіц, Dennis Rader - «BTK» убивця, що розшифровується як зв'язування, тортури і убивство, що було його почерком.

«сексуально-некрофільська» спрямованість виявляється у тому, що сам факт убивства та вчинення сексуальних маніпуляцій (в тому числі різними об'єктами), а також вчинення розчленування посмертні ушкодження, спалення тіла приносять сексуальне задоволення. Для цього злочинця важливе значення мають вчинення посмертних маніпуляцій із трупом мають більше значення ніж прижиттєві ушкодження. Завдання смерті є засобом для отримання можливості споглядання, торкання чи учинення дій з трупом. Представниками цієї групи є Теодор Банді, Джон Вейн Гейсі «убивця-клоун», Чикатило та ін.

«спричинення смерті» . Дана спрямованість виявляється у неорганізованій діяльності злочинця після настання смерті, коли він втрачає інтерес до вчинення подальших дій з трупом. Зброя імпровізована, наперед не приготована. Такий злочинець є дезорганізованим, не вживає дій до приховання слідів, і знаряддя залишає у тілі, тіло не розчленовується і частіше залишається на виду. Такими є «ангели смерті», такі як Harold Shipman, Charles Edmund Cullen, Kristen Gilbert, та інші.

«ідейні» - психотичні злочинці, які живуть в уявному світі і керуються нав'язливими ідеями, частіше використовують вогнепальну зброю і залишають місце події у хаотичному порядку і є скоріше дезорганізованими. Прикладом може стати «Унабомбер» -Теодор Качинський, який розсилав в університети та аеропорти бомби, для привернення уваги до ідеї обмеження людської свободи і вважав бомби єдиним способом це заявити. Також це Дамер Джеффрі, Джек-різник, Маурі Трой Тревіс та ін..

«Корисливі», це злочини, котрі мають сліди розграбування а також злочини спрямовані на завдання смерті з метою отримання матеріального відшкодування. Тут виділяються «вбивства на замовлення» такі як вчинені John Allen Muhammad, та для отримання страхового відшкодування (Belle Gunness).

Таким чином можна виділити 2 великі групи серійних убивств:

Метою яких є завданя ушкоджень потерпілій та нівечення трупа: «контроль» та «сексуально-некрофільскі»;

Метою яких є настання смерті, причому немає значення які засоби будуть використовуватись:

В той же час можемо спостерігати, що для першої групи характерною є більш організована поведінка, приховування тіла, однак для іншої, метою яких є лише факт смерті особи, приховання знарядь та зміна слідової картини убивства не характерне.

2.5. Особа потерпілого при вчиненні серійних вбивств

Найчастіше жертвами цих злочинів є молоді жінки, діти, повії і волоцюги. J. Levin, J.A. Fox виділяють дві загальні характеристики жертв серійних вбивць: (1) фізичні та психічну вразливість і (2) знижений соціальний контроль

Серійні убивці зазвичай убивають жертв своєї ж расової належності та стереотипно вважється, що жертвами стають жінки і діти.

У своєму дослідженні 463 серійних сексуальних убивств, що були вчинені 108 суб'єктами протягом 1967 -1992 років, Антонян Ю.М. дійшов до висновку, що частка осіб чоловічої статі склала 8,5%, а жінок відповідно, 91,5%. При цьому серед жертв чоловічої статі - 86% неповнолітні. Решта-це вбивства дорослих чоловіків після гомосексуальних насильницьких посягань. Серед жінок картина дещо інша: частка дітей і підлітків тут становить 21,6%, повнолітніх-63%. 8,7% є жінками похилого віку.

Результати , отримані ФБР після аналізу 430 кримінальних справ (1960-2006 роки), частково співпадають у загальних рисах з даними отриманими вітчизняними науковцями. Жертвами у 75,4% є жінки віком з 8-91 року:

• від 8 до 13 років (3,3%)

• 14 і 29 років (50,4%)

• від 30 до 45 років (29,4%)

• від 46 до 60 років (6,7%)

• Більше 60 років (7,6%)

Тобто жертва серійно убивці у більшості випадків належать до вікової категорії 14-29 років.

Існують наступні поведінкові моделі серійних убивць:

«Вибірковість» – коли серійний убивця (зазвичай з сексуальною мотивацією) здійснює підбір жертви за певними параметрами: колір волосся, вік, стать, належність до певної соціальної групи;

«Можливість» – відбору як такого немає, обирається найбільш доступна жертва, котра, на думку вбивці, не буде чинити опору;

«Байдужість» - для серійного убивці немає значення демографічні та соціальні характеристики жертви. Наприклад, за такою моделлю діють убивці на замовлення, убивці в медичних установах.

Відносини жертви до убивці виявляються у наступних формах: клієнт та проститутка, незнайомці, знайомі, цільові жертви, пацієнт та медичний працівник. Причому убивство знайомих раніше знайомих осіб (стосунки є слабкими) складають лише (12.1%) справ, в той час як переважна більшість це незнайомі особи. Власне з цією особливістю серійних убивств, коли версія про вчення убивства з помсти, ревнощів чи внаслідок особистих взаємин не підтверджено, а ідентифікація особи злочинця, що попередньо не був знайомий з жертвою зумовлює складність досудового розслідування.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ

Практичне значення криміналістичної характеристики окремих видів умисних вбивств, на думку автора, полягає, по-перше, у тому, що вона дає слідчому змогу використовувати знання про типові риси та особливості певного виду злочину в цілому, а також про його окремі ознаки, елементи й характер зв'язку між ними, скласти типову слідову картину; по-друге, створює можливість на початковому етапі розслідування, який часто характеризується дефіцитом потрібної інформації, використовувати її дані для побудови загальних та окремих версій, допомагає визначити правильний напрям розслідування; по-третє, відкриває можливість встановлення та використання кореляційних залежностей і зв'язків між її елементами для пошуку і прогнозування місця знаходження необхідних джерел інформації та їхнього змісту, а надалі і для виявлення невідомих обставин злочину, що розслідується.

Здійснено розмежування «місце злочину» та «місце події», та встановлено, що перше є частиною другого. Здійнено розмежування злочинного почерку та способу вчинення злочину.

Незважаючи на поширене стереотипне уявлення про серійного убивцю, як «генія-самітника», який полює на жертву та володіє особливими інтелектуальними здібностями і ніколи не перестає вбивати з власної волі, здійснений нами криміналістичний аналіз серійного убивства показав, що криміналістична характеристика серійних убивств має вигляд:

Первинна криміналістична інформація є обмеженою, зважаючи на те, що убивства вчиняються в умовах неочевидності.

Способи вчинення злочину визначаються спрямованістю злочинця на отримання задоволення від убивства і обираються так, щоб забезпечити безпосередній контакт з жертвою ( удушення, нанесення тілесних ушкоджень). Жінки частіше за чоловіків вчиняють убивства шляхом отруєння чи введення ін'єкцій.

Жорстокість убивств, що входять у серію дещо посилюється. Серійний убивця зважаючи на отримання нового досвіду, може видозмінює механізм злочину у бік організованості., причому «почерк», що є відображенням характерологічних особливостей злочинця залишається сталим.

Слідова картина зазвичай змінюється і вживаються заходи щодо укриття матеріальних слідів. Основним способом приховування є розчленування трупа з метою поміщення його у невеликі за розміром ємкості, закопування, спалення та ін.

Вчиняються у межах «зони комфорту» і є «регіональними», тобто не виходять за межі 10 км зони, а часті вчиняються у межах 10 км від місця проживання, роботи чи постійного перебування злочинця. Більша частина сексуальних вбивств відбувається в будь-яких приміщеннях, а інша частина - поза будь-яких приміщень, хоча трупи зазвичай розташовуються і приховуються в публічниз місцях. Вчиняються у мільській та міській місцевості. Серійні убивства вчиняються в ізольованих нелюдних публічних місцях: масивах і лісосмугах, на відкритих сільськогосподарських угіддях, однак не виключеним є і вторгнення в житло потерпілої або вчинення убивства у помешканні злочинця. Під час дочлідження географічного профілю серійного убивці встановлена відсутність свідчень про напрям руху «від дому» під час вчинення наступного вбивства та розширення їх географії, тому кожен злочин в рівній мірі повинен братись до слідчими під час визначення його «опорної точки».

Наявність «періоду охолодження» між злочинами, що означає повернення злочинця до нормального життя. Наявність декількох хвилин між убивствами не є характерини для серійних убивств, такі убивства повинні вважатись масовими. Активна фаза серійного убивці зазвичає триває до 9 років, однак наявні випадки і більш тривалої кримінальної дільності.

Особистійсть злочинця серійного убивці характеризується відмінністю його внутрішньої психологічної сфери від зовнішньої. Серійні убивці не є неосудними, а володіють паталогічною психікою, що сформувалась на основі низки факторів: неналежне виховання, зазнавання насильства і приниження та фізіологічні пре диспозиції. Можуть вчиняти убивства не лише наодинці, але й у співучасті. Серійний убивця – це нарцистична особистійсь, яка намагається за рахунок приниження, насильства чи знищення інших людей збільшити свою самооцінку а також отримати популярність. Відсутність емпатії до страждань жертви, а отримання від цього задоволення подібного до оргазму зумовлює потребу знову переживати даний стан. Мотивами серійних убивсв є не лише сексуальний, але і корисливий, контролю, некрофільський, та ін..

Жертвами серійних убивств стають випадкові особи, що не мають особистих стосунків з убивцею, тому ризики стати жертвою такого злочину є досить високими. Поряд з тим серійні убивці обирають жертви, що є найбільш доступними, уразливими і як ними вважається не буде чинити опору. В більшості випадків потерпілими є жінки та діти, однак не виключеним є убивство жінками чоловіків, а також гомосексуальними чоловіками представників своєї ж статі.

Вчинення серійного вбивства слід розглядати в аспекті реалізації та персоніфікації пристрастей як дію, пов'язану з глибинними потребами особистості та рішенням її актуальних завдань. Вбивство, навіть тільки намір його вчинити, іноді може сприяти перетворенню злочинця з маленької і непомітної особи в героя, як мінімум у власних очах, який всупереч всім перешкодам подолав свій психологічний і соціальний рівень і вирішив не тільки свої, але навіть і суспільні завдання. Нерідко таким шляхом суб'єкт намагається подолати своє банальне існування, знайти сенс життя, пережити найгостріші і потужні емоційні потрясіння, мобілізувати свої життєві ресурси. У цих випадках особу вбивці, його інтереси і прагнення набувають першорядного значення, вони його культ і ідеал, навіть якщо ховаються від оточуючих. Це, одним словом, нарцистична особистість

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ОРГАНІЗАЦІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ СЕРІЙНИХ ВБИВСТВ

3.1. Планування досудового розслідування серійних вбивств та висунення слідчих версій

Під час досудового розслідування серійних убивств першочерговим організаційним питанням є об'єднання кримінальних проваджень. Водночас формальний підхід до об'єднання кримінальних проваджень може призвести до негативних наслідків, що можуть виражатись у:

а) створення громіздкого кримінальної справи про багатьох злочинах, об'єктивний зв'язок між обставинами скоєння яких попередньо не встановлений;

б) затягування, причому нерідко пов'язане з неодноразовим продовженням, термінів попереднього слідства по таких справах, несвоєчасне виконання по ним всього обсягу слідчих дій і, як наслідок, втрату перспективи встановлення винної особи.

в) залучення нових суб'єктів до здійснення слідчих заходів призводить до витрачання зайвих зусиль і часу на ознайомлення їх з великим обсягом об'єднаних кримінальних проваджень, коли будь-яке зволікання є неприпустимим.

В КПК України , статті 217 визначено порядок об’єднання матеріалів досудового розслідування. Зокрема в одному провадженні можуть бути об’єднані матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами). Нововведення КПК є встановлення виключного права прийняття рішення про об’єднання прокурором.

Об'єднання кримінальних справ стосовно невідомих осіб, ймовірно є суб'єктами ряду злочинів, забезпечує правові підстави для своєчасного акумулювання кримінальних справ та оперативно-розшукових матеріалів про ці злочини; створює перспективу результативного використання у встановленні і розшуку осіб, винних у кількох убивствах. Разом з тим зміст частини 2 ст. 153 КПК можна розглядати і як вимога законодавця про своєчасному розпізнаванні ознак серійності в группах злочинів і негайному з'єднанні справ про них в одному провадженні при встановленні таких ознак. При цьому об`єднання кримінальних проваджень щодо підозрюваного чи підозрюваних особи яких встановлені, очевидно, не викликає труднощів.

Зважаючи на те, що норма ст.217 КПК України має факультативний характер і передбачає застосування принципу доцільності. Прокурор повинен враховувати ризики при прийнятті даного рішення, і лише за умови, коли сукупність наявних по кримінальним провадженням доказів дають вагомі підстави вважати вчинення їх одніє ( -ими ) особами. Потреба об'єднання кримінальних проваджень виплаває з єдності предмета доказування щодо таких злочинів - а саме винуватість обвинуваченого у вчиненні цих декількох кримінального правопорушень, об'єктивні ознаки яких дозволяють сформулювати у слідчого припущення про вчинення їх однією особою.

Варто враховувати можливість зловживань правоохоронними органами, котрі можуть приписувати вчинення нерозкритих убивств серійним убивцям, щоб покращити статистику їхньої діяльності. Лише припущення чи збіг окремих обставин не дозволяють визнати особу винною. Це підтверджується також принципом презумпції невинуватості, коли усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Так Верховний суд Російської Федерації виключив епізоди, пов'язані з обвинуваченням Чикатило А. Р. в замаху на зґвалтування і вбивство Стальмаченок, замаху на мужолозтво і вбивстві Поджідаєва і Кравченко, вбивство Закотнової, Ткаченко, Шалопініної і Кана, - за недоведеністю.

При цьому варто враховувати, що можлива невідповідність юридичної оцінки певних діянь та їх кваліфікації. Однак визначальне значення має тотожність об'єктивної сторони складу злочину які вказують на збіг способу, обстановки та механізму злочинної діяльності загалом.

У деяких випадках в руки слідчих можуть потрапити свого роду документальні докази вчинення "серії" вбивств, що полегшує завдання органів досудовго розслідування. Деякі злочинці ведуть свого роду письмовий облік, фіксуючи час, місце та інші фактичні обставини вчинених ними злочинів.

Ми вважаємо що перелік обставин, що повинні враховуватись при вирішенняі питання про вчинення убивств однією особою повинен передбачати:

• Method operandi (спосіб дії), а також способи приховування слідів;

•Характеристики жертв, спосіб підшукування жертв, стосунки із жертвами, спосіб взаємодії із жертвою;

• Спосіб сексуальної взаємодії з жертвою, якщо був;

• Характерні сліди убивства;

• Результати судово-медичних експертиз трупа та слідів злочину;

• Просторово-часові ознаки убивств;

• Психологічний портрет злочинця.

При цьому кожна з цих обставин повинна враховуватись в комплексі, оскільки абсолютний збіг всіх ознак апріорі неможливий. Вибірковість жертв, та спосіб вчинення злочину може змінюватись виходячи із зовнішніх обставин вчинення конкретного діяння і наявних можливостей для убивці (обстановки). Також варто не забути про можливість «імітації» убивства вчиненого серійним злочинцем його послідовниками. Тому при наявності хоча б 2 ознак з вище перелічених потребує постановку питання про серійність убивств.

Винесення постанови про з'єднання в одному провадженні групи кримінальних справ являє собою не більш ніж процесуальне підтвердження офіційного прийняття слідчим і прокурором версії про вчинення ряду розслідуваних злочинів однією особою.

Неможливість оскарження процесуального рішення прокурора про об'єднання чи виділення кримінальних проваджень є гарантією економії процесуальних засобів і забезпечення ефективного досудового розслідування. У випадку не підтвердження версії про вчинення діянь однією особою матеріали досудового розслідування виділяються в окреме провадження. Отже такий підхід законодавця є вірним враховуючи можливість спростування такого об'єднання в ході досудового розслідування.

Внаслідок об'єднання кримінальних проваджень оцінюється стан розслідування кримінальної справи в цілому, коригуються загальний і поепізодний плани роботи по ньому, уточнюються напрямки діяльності по заповненню дефіциту доказів і криміналістично значимої інформації по кожному з них.

Формування висновку про наявність ознак серійності в групі вбивств, що дозволяє прийняти рішення про з'єднання справ про них, з одного боку, є результатом діяльності по виділенню, систематизації та аналізу ознак окремих із цих злочинів, інформаційний зміст яких з достатньою впевненістю свідчить про це. Ці дані можуть міститися у висновках експертів, які встановили подібні загальні і приватні ознаки слідів рук або слідів підошов взуття, виявлених на місцях скоєння вбивств у різних населених пунктах; у висновках молекулярно-генетичних експертиз про виявлення співпадінь у виділеннях злочинця по ряду кримінальних справ про вбивства, поєднаних із згвалтуваннями потерпілих; в інших матеріалах кримінальних справ. Попередній висновок про можливе скоєння групи злочинів однією особою може бути зроблений і за результатами перевірки по криміналістичним обліками, що встановила факти використання одного і того ж примірника вогнепальної зброї для вчинення низки вбивств; про залишення протектором шин одного і того ж автомобіля слідів на місцях викрадення різних людей і т.д.

Слідчий здійснює логічну операцію синтезу - поєднання сторін досліджуваного предмета чи явища ( предмета доказування) і відображення його як конкретної цілісності.

Для створення ефективного плану досудового розслідування необхідно встановити, якою є первинна слідча ситуація. Слідча ситуація – це обстановка, що склалась на певному етапі досудового розслідування, що відображає повноту отриманої криміналістичної інформації про злочин. Зміст слідчої ситуації становлять: 1) наявні і зібрані у справі докази; 2) інша інформація, що має значення для справи; 3) дані про джерела отримання цієї інформації; 4) система інформації, яка підлягає доказуванню

Складність слідчої ситуації початкового етапу розслідування серійних вбивств характеризуються певною специфікою, яка обумовлена: а) багатоепізодність кримінальної справи про які з'єднані або групуються для з'єднання в одному провадженні; б) повнотою розслідування названих злочинів і рівнем вирішення основних його завдань у відсутність особи, що підлягає залученню в якості обвинувачуваного; в) наявністю або відсутністю в матеріалах слідства та оперативно-розшукової роботи даних про цю особу, а також іншими обставинами.

Тихонова Е.В. пропонує виділяти первинні слідчі ситуації серійних убивств: немає підтверджених даних про вчинення вбивств однією особою; встановлена причетність особи до 1-го убивства, однак відсутній його зв`язок з іншими убивствами; третя полягає у тому, що наявна певна інформація, що дозволяє припускати вчинення серії убивств, однак винний ще не встановлений.

Вважаємо, що типові слідчі ситуації щодо серійних убивств мають таку динаміку:

І. Вчинення другого убивства у межах невеликої території протягом нетривалого проміжку часу ( від днів до декількох місяців), при ймовірності їх вчинення 1-єю особою. Причому можливі наступні випадки встановлення факту злочину:

— виявлено труп з ознаками насильницької смерті;

— виявлено частини розчленованого трупа;

— встановлено факт зникнення людини за наявності обставин, що вказують на можливість її вбивства;

— має місце з'явлення із зізнанням;

— одержано заяву від очевидців вбивств або потерпілих, що залишилися в живих при замаху на вбивство.

Основним завданням розслідування є подальше дослідження обставин вчинення цих вбивств обвинуваченим (підозрюваним) і отримання достатнього обсягу доказів по кожному епізоду вбивства.

Залежно від становлення інформації про потерпілого та вбивцю:

1) Вчинення убивства підозрюваним встановлено лише щодо одного злочину. Подальші завдання розслідування: а) отримання достатніх доказів вчинення цією особою вбивства, в якому вона визнає себе винним; б) кримінальне переслідування цієї особи за іншим відомим епізодами вбивств з ознаками серійності (виявлення протиріч між моделлю поведінки цього суб'єкта при вчиненні ним цього злочину та інших епізодів серії, чи встановлення зв'язку між ними); в) виявлення і перевірка можливих фактів вчинення ним інших вбивств аналогічного характеру ( в цьому та інших регіонах)

2) виконавець злочинів не встановлений. В такій ситуації перед слідчим стоїть завдання по встановленню: 1) особи злочинця і його розшук; 2) засобів вчинення злочину; 3) свідків; 4) мотивів вчинення злочинів; 5) механізму вчинення вбивства. Така слідча ситуація вимагає перевірки зв'язку даних убивства підтвердження версії про вчинення серії злочинів, та вимагає певної спрямованості пошуку слідів і доказів, обирання відповідної тактики процесуальних та оперативних дій.

Під час даної слідчої ситуації слідчі органи повинні висувати та здійснювати перевірку наступних версій:

- смерть наступила внаслідок нещасного випадку щодо кожного з убивств;

- самогубство

- інсценування убивцею нещасного випадку чи самогубства;

- убивство вчинене різними особами:

А) наступне убивство вчинене «наслідувачем» убивці;

Б) убивства вчинені різними непов`язаними особами;

- злочини вчинені серійним убивцею:

А) «вбивства «на замовлення»;

Б) з корисливих мотивів;

В) з сексуальних мотивів;

Г) з інших особистих інтересів (помсти, ревнощів), та ін.

Є підстави вважати, що в серію вбивств можуть входити й інші вбивства, у тому числі вчинені особами, залученими до кримінальної відповідальності або вже засудженими за інші вбивства, тому здічнюється аналіз обліків осіб, для встановлення певного кола підозрюваних.

Завдання подальшого розслідування: а) встановлення і викриття особи, яка вчинила відому серію вбивств; б) дослідження та аналіз кримінальної (оперативної) обстановки з метою виявлення інших вбивств з аналогічними ознаками: в) організація перевірки версій про вчинення відомих вбивств особами, що раніше притягались до кримінальної відповідальності чи були затримані.

ІІ. Підтвердження версії про вчинення серії злочинів. На цьому етапі відбувається об'єднання кримінальних проваджень. Ознаки цих вбивств дають підставу вважати, що їх коло встановлений досить повно, оскільки в обставини скоєння інших вбивств (як розкритих, так і не розкритих) подібні ознаки відсутні.

Тут зусилля правоохоронних органів зосереджуються на встановлені особи підозрюваного, відбувається формування СОГ, здійснюється планування спільних дій, проведення аналізу існуючих матеріалів кримінальних проваджень та проводяться додаткові слідчі дії.

ІІІ. Встановлення особи серійного убивці. Тут можливі варіанти розвитку подій:

підозрюваний щодо одного із убивств затриманий, а потім встановлюється його причетність до усіх убивств серії. Слідчі органи пред'являють обвинувачення до серії убивств та в цьому випадку повинні перевірити причетність серійного убивці до інших убивств , що не входять у серії. Відбувається повторний допит свідків і очевидців, очна ставка; відновлення обстановки і обставин події; проведення комплексних, повторних, судово-медичних та інших криміналістичних експертиз.

підозрюваний не затриманий. Залучаються оперативні працівники для проведення негласних слідчих дій, спостереження за особою, місцем, зняття інформації з каналів зв`язку для затримання підозрюваного.

Встановлений підозрюваний оголошується у розшук, якщо місцезнаходження підозрюваного невідоме, всі вжиті заходи не дозволили одержати достовірні дані про його точне місце перебування. складено письмове повідомлення про підозру стосовно розшукуваної особи.

підозрюваний затриманий та підтверджена його причетність до всіх чи лише до деяких убивств із серії. Розслідування щодо інших убивств повинні бути виділені в окремі провадження.

На кожному етапі розвитку слідчих ситуацій (до його затримання) можливе вчинення ним нового убивства, тому слідчі органи повинні перевіяти версію вчинення цього убивства особою, що підозрюється у вчиненні серійних убивств на кожному етапі.

Правильна оцінка криміналістичних ситуацій має велике значення при виборі найбільш ефективних тактичних прийомів проведення слідчих дій та розшукових заходів

Найчастіше слідча ситуація при розслідуванні серійних убивств полягає у наступному: при огляді місця події, вияляєтья причетність невідомої особи до вчинення декількох умисних убивств.

Робота по розкриттю серійних убивств проводиться у рамках СОГ – слідчо-оперативної групи. Великими можливостями в боротьбі зі злочинністю наділені оперативно-розшукові підрозділи, правовою основою діяльності яких є закони України “Про оперативно-розшукову діяльність” та “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” Уповноважені законом на виконання широкого спектра оперативно-розшукових дій, вони мають великі людські ресурси та технічні засоби, за допомогою яких здійснюють пошук злочинців і можливих свідків вчинення злочинів, а також оперативне спостереження й оперативну розробку. Уповноважені законом вони мають також значний обсяг інформації оперативно-довідкового характеру, що використовується у службовій діяльності. Зокрема різні оперативні обліки (за прізвищем, дактилоскопічний, безвісти зниклих і невпізнаних трупів, викраденої та втраченої зброї, вилучених номерних речей, викрадених речей тощо). Оперативно-розшукові підрозділи широко застосовують технічні засоби пошуку, спостереження, фіксації, службових собак, що дає змогу розшукувати злочинця по “гарячих слідах”, затримувати озброєних злочинців, розшукувати транспортні засоби, які були викрадені злочинцями чи використані ними під час вчинення злочину

У кримінальному процесуальному кодексі України 2012 року засади взаємодії слідчого та оперативного працівника визначені у статті 40 де зазначено, що слідчий уповноважений проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом; доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Оперативні підрозділи органів внутрішніх справ здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні лише за письмовим дорученням слідчого, прокурора. Хоча під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого, він не має права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатись з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора

Співробітництво під час досудового розслідування слідчого та оперативних працівників повинна будуватись на наступних принципах:

єдине керівництво й організуюча роль слідчого; Старший групи відповідає за всебічне, повне та неупереджене дослідження обставин кримінального провадження.

розподіл компетенції та посадових обов’язків;

самостійність учасників взаємодії у виборі засобів і методів своєї діяльності;

самостійність оперативного працівника у виборі методів оперативно-розшукової роботи;

комплексне використання засобів і методів, що є у розпорядженні слідчого та оперативних працівників;

повноцінне використання передових методик, наукових і технічних досягнень;

оптимальне і раціональне використання можливостей, які мають суб’єкти взаємодії;

нерозголошення даних досудового розслідування й оперативних відомостей.

Останній пункт має особливе значення під час розслідування серійних убивств, оскільки серійні убивці здійснюють моніторинг результатів розслідування та «залягти на дно», змінювати способи дії, здійснювати інсценування щоб заплутати слідство.

Яковчук С.В вважає, що оперативні працівники перед початком роботи з дорученням повинні інформувати слідчого про ті методи і засоби, які збираються застосувати (включаючи можливі альтернативи), про ті результати, які розраховують одержати, для того щоб слідчий (самостійно або за сприяння оперативного працівника) міг прогнозувати ефективність і доцільність таких дій. Це дозволяє мінімізувати затрату часу та інших ресурсів котрі не дадуть бажаного результату а також усуне потребу проведення негласних дій повторно.

Важливим є залучення оперативних підрозділів до слідчої групи вже на початковому етапі досудового розслідування, що забезпечить повноту отримання відомостей та дозволять закріпити докази, що можуть втратити інформативність, змінитись чи зникнути з плином часу, адже, як відомо, саме розслідування «по гарячим слідам» є найбільш ефективним.

Що стосується такої форми взаємодії як організаційна, то слід зазначити, що вона виражається у створенні слідчо-оперативної групи (далі СОГ) та організації її діяльності.

Так СОГ – відносно постійний орган у розкритті та розслідуванні конкретного злочину, утворення якого, насамперед, забезпечує комплексне використання сил і засобів різних підрозділів органів внутрішніх справ у розкритті та розслідуванні злочинів, під керівництвом слідчого. При цьому слідчий як керівник СОГ виконує дві функції: процесуальну і організаторську. Важливо зазначити, що  з метою належного комплектування складу СОГ за погодженням з керівником органу досудового розслідування може залучатися конкретний працівник територіального органу внутрішніх справ до складу групи в разі, якщо він проводив досудове розслідування в кримінальному провадженні щодо злочину, який розслідується. Ця норма в певній мірі гарантує безперевність досудовго розслідування, однак, на нашу думку, варто надати їй імперативного характеру, оскільки включення до СОГ таких слідчих, котрі проводили первинні слідчі дії (огляд місця події) надасть СОГ більш розгорнуту картину щодо вчинюваних діянь.

Наступна форма зазначеної взаємодії – спільне планування роботи слідчих та оперативних підрозділів із розкриття й розслідуванню конкретних злочинів. Зупинимося на деяких питаннях такого планування.

Основними принципами планування, спільними для кримінальних справ усіх категорій, є: індивідуальність, конкретність, своєчасність, реальність і динамічність.

На практиці слідчими не здійснюється складання плану оперативно-слідчих дій за проведеним опитуванням Фоминою А.С. у від випадку до випадку та по складних справах, причому письмово це здійснюється лише у 25%.

Слідчим спільно з оперативним працівником складається план слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, який затверджується керівниками відповідних служб. У спільному плані повинні передбачатись:

1) заходи щодо конкретизації переліку вбивств, що входять в дану серію;

2) формування узагальненої криміналістичної характеристики серії вбивств і розробку моделі злочинної поведінки винного та особливостей його почерку;

3) відпрацювання слідчих версій та встановлення переліку обставин, що підлягають з'ясуванню в існуючій вихідної ситуації, визначення напрямків діяльності по заповненню дефіциту корисної процесуальної і криміналістичної інформації для підтвердження слідчих версій, а також визначення послідовності проведення слідчих та оперативно-розшукових заходів, необхідних для отримання такої інформації. Нами пропонується наступний перелік та послідовність слідчих заходів:

- огляд місця події, огляд трупа;направлення на експертизу речових доказів (знарядь, слідів крові,

- опитування свідків на місці події, з подальшим їх викликом для дачі показань;

4) розробку і реалізацію змісту і тактики діяльності з встановлення особи, яка вчинила розслідувані злочини шляхом систематизації криміналістичної інформації під час розслідування кожного з убивств ( показань свідків, експертиз тілесних ушкоджень, досліджень слідів взуття та ін..) а також створення психологічного портрету злочинця та його географічного профілю;

5) встановлення маршрутів патрулювання працівниками ППС, які повині бути орієнтовані на виявлення і затримання злочинця за прикметами або характерному поведінки поряд з місцями знаходження тіла та можливого місця-проживання особи згідно «географічного профілю»; збільшити кількість нарядів у межах цих територій;

6) дослідження фактів можливого вчинення цією особою та інших вбивств для чого проводиться моніторинг та аналіз оперативної обстановки територіальних підрозділів внутрішніх справ суміжних областей;

7) організаційні питання встановлення  місця та строків проведення слідчих дій; відповідальних співробітників, які будуть задіяні в реалізації оперативно-розшукової справи;

8) передбачення відповідального працівника за систематизацію даних отриманих з різних джерел інформації, та постійного моніторингу матеріалів кримінального провадження для надання пропозицій зміни тактики проведення наступних слідчих дій.

Б) план дій спрямований на встановлення вини особи щодо серії злочинів:

1) визначення тактики встановлення факту вчинення підозрюваним достатніх доказів для визнання його винним у вчинені кожного із епізодів убивств.;

2) проведення допиту підозрюваного (обвинуваченого) для перевірки алібі, і виявлення його причетності до інших убивств

3) проведення слідчого експерименту для перевірки показань підозрюваного на місці;

4) дослідження фактів можливого вчинення цією особою та інших вбивств для чого проводиться моніторинг та аналіз оперативної обстановки територіальних підрозділів внутрішніх справ суміжних областей;

У разі необхідності здійснення невідкладних процесуальних дій про їх проведення рапортом повідомляється керівник органу досудового розслідування.

Додаткові заходи, що можуть бути включені до плану у разі незадовільних результатів проведення слідчих дій включають:

здійснення поквартирних обходів (або обходів території) та опитуванням населення з метою виявлення можливих свідків, а то і потерпілих (які не заявляли в міліцію).

чергові частини повинні зіставляти осіб, доставлених і затриманих за правопорушення, з прикметами розшукуваного злочинця;

розшук викрадених злочинцем особистих речей потерпілої та коштовностей. Для цього залучається група кінологів, які здійснюють прочісевування території поблизу місця події, також перевірються ломбарди та інші точки збуту крадених речей;

у ході обшуків, виїмок та інших слідчих дій вести слідчим здійснювати пошук предметів, схожих з викраденими у жертв, а також носильних речей, відповідних одязі розшукуваного злочинця.

3.2. Особливості проведення слідчих дій при розслідуванні серійних вбивств

Дані ФБР свідчать, що відносна більшість (34.2%) тіл убитих серійними убивцями були знайдені протягом менш ніж однієї доби після події злочину. Зважаючи на факт, що жертви серійних убивств виявляються протягом нетривалого проміжку часу, проведення ефективного збору і обробки доказів може спряти виявленню особи-злочинця, а також його причетність до інших злочинів. При цьому необхідни є застосування методики розслідування злочинів по «гарячим слідам». Досвід історії боротьби зі злочинністю свідчить, що чим менше часу проходить з моменту вчинення злочину до початку її розслідування і, чим інтенсивніше первинні дії, тим вище ефективність розслідування в цілому.

ОГЛЯД МІСЦЯ ПОДІЇ

Місце події - одне з найважливіших джерел отримання інформації про злочин та осіб, які його вчинили, тому дозволяє встановити обставини скоєного злочину, дані, що відносяться до його біологічним, психологічним і в деяких випадках соціальним властивостям, а так само ряд інших обставин, що характеризують злочинців, наприклад, звідки прийшли, куди пішли, як пересувалися.

Якщо огляд місця події проводиться коли ще не відомо, чи має місце серія сексуальних убивств, то це слідча дія виконується за загальними криміналістичним правилами, які багаторазово описані в спеціальній методичній літературі.

Огляд місця події серійного убивства з наданими рекомендаціями проводиться у випадку коли вчинене: а) нове серійне убивство і сцена злочину свідчить про його зв`язок з попереднім убивством; б) проводиться повторний огляд попередніх злочинів для усунення дефіциту криміналістичної інформації.

Однак особливості огляду місця події серійного убивства полягають у наступному:

злочинець може повертатись до місця убивства чи місця приховання трупа, щоб знову пережити хвилювання. У злочинця може з'явитися так званий "синдром Раскольникова", описаний Ф.М.Достоєвським в романі "Злочин і кара". Тому слідчим варто детально слідкувати за по сторонніми особами, що можуть бути присутніми під час огляду, та встановлювати їх особу, звертати увагу на підозрілу нервову поведінку. Також варто встановити візуальне оперативне спостереження за місцем події з фото фіксацією, для отримання відомостей про невідому особу, якщо інші джерела інформації не дали бажаних результатів.

Ще до виїзду слід передбачити ймовірність повернення злочинця на місце злочину, отже необхідно вирішити питання про організацію засідки, особливо, коли огляд проводився пізно ввечері або вночі. У цих випадках поява злочинця можливо під ранок або вдень.

Якщо при огляді місця події у звичайних випадках слідчий сприймає реальну обстановку і її фрагменти і починає формулювати свої припущення з чистого листа, то при проведенні чергового огляду, коли є підстави вважати, що слідство має справу з епізодом серії, в розпорядженні слідчого вже знаходиться певний обсяг інформації, що дозволяє слідчому отримати більш цілісне уявлення про події. Водночас слідчий повинен порівняти криміналістичні ознаки, такі як: способи вчинення і приховування убивства, ушкодження на тілі жертви та її поза під час виявлення, мотиви убивств, інформація про потерпілих та ін..

Під час проведення такого огляду слідчий повинен не лише намагатись знайти підтвердження версії про наявність серії убивств, але й перевіряти інші можливі версії для отримання об’єктивної інформації.

далеко «не у всіх випадках слідчий (або слідчі), який веде справу про серійне вбивство, має можливість виїхати на огляд місця чергового пригод». З тим, щоб не були упущені істотні для розслідування обставини, потрібно підготувати пам'ятку (інформаційну довідку), в якій викласти основні обставини розслідуються подій і вказати, на що слід звернути увагу при огляді. Такого роду документ повинен бути розмножений і розісланий в прокуратури тих місць, де, можливо, будуть виявлені чергові вбивства ». Крім того, «в пам'ятках повинні бути дані (адреса, телефон) того слідчого, у провадженні якого перебуває справа про серійні вбивства».

Коли слідчий проводить огляд, маючи підстави припускати, що даний випадок відноситься до серії сексуальних убивств, тоді поряд з традиційними завданнями цієї слідчої дії (з'ясування того, що сталося; пошук і вилучення слідів і предметів, які можуть стати речовими доказами; виявлення нових джерел доказів) , йому потрібно докласти зусиль для відповіді на питання: чи є даний випадок, судячи з обстановки місця події, одним з епізодів серії вбивств, а також чи є можливість отримати додаткові дані для розкриття і розслідування всіх злочинів.

В ході огляду чергового місця події серії слід повною мірою використовувати всю ту інформацію, яка є на даний момент у інших справах. У таких випадках важливо, щоб виїжджаючи на чергове місце події, слідчий був максимально підготовлений до проведення цієї слідчої дії. У найзагальнішому вигляді мета підготовки полягає в тому, щоб не допускати помилок, які були допущені раніше, і щоб витягти максимум можливого зі огляду

До підготовчих дій для проведення огляду входить залучення оперативних працівників та відповідних спеціалістів. Під час огляду особи, які володіють спеціальними знаннями, необхідні для отримання попереднього дослідження слідів злочину. Попереднє дослідження – це пізнавальна діяльність, яка має позапроцесуальний характер і здійснюється як слідчим самостійно, так і з залученням спеціаліста до дослідження й оцінки виявлених у ході проведення слідчих дій матеріальних слідів злочину, у процесі якого слідчий або спеціаліст, використовуючи свої спеціальні знання і застосовуючи науково-технічні засоби і методи, визначає відносність виявлених слідів до розслідуваної події, установлює механізм їхнього утворення й ознаки слідоутворюючих об’єктів для одержання орієнтовних даних про анатомічні, професійні та інші характеристики особи, що скоїла злочин, про механізм скоєння злочину й інші обставини, які мають значення у справі.

Слідчий повинен здійснити на основі аналізу інформації про скоєний злочин сформулювати сфери в яких необхідне застосування спеціальних знань і залучити відповідних спеціалістів. Яковчук С.В. у своєму соціологічному опитуванні встановив, що найчастіше спеціалістами, які приймають участь в проведенні огляду місця події при розслідуванні серійних вбивств: є спеціаліст-криміналіст - 99,7 %; та судово-медичний експерт - 96,3 %.

Під час первинного огляду місця події надзвичайно важливим є залучення кінолога для виявлення одорологічних слідів, особливо при розкриті злочинів по гарячим слідам. Однак згідно проведеного дослідження Яковчук С.В - кінологи приймали участь лише у 15 % оглядів місць події по справам про серійні вбивства. Залучення такого спеціаліста для пошуку запахових слідів, що пов’язані із подією злочину, надає суттєву допомогу при розслідуванні злочину: допомагає виявити речові докази на місці події (такі що розташовані на певній відстані від місця виявлення трупа, а також виявити напрям руху злочинця від місця події.

Залучення судово-медичного експерта під час огляду допомагає слідчому провести правильний огляд і запис в протоколі трупа, вилучити сліди біологічного походження, встановити точне положення потерпілого та жертви під час нанесення ушкоджень, що дасть можливість слідчому висувати чи підтверджувати версії. Особливе значення під час проведення слідчих дій при розслідуванні серійних убивств слід приділяти участі психологів. У КПК України участь психолога передбачена лише щодо проведення таких слідчих дій, як допит неповнолітнього та пред`явлення до впізнання. Однак існує загальне положення щодо участі спеціаліста під час досудового розслідування, що передбачено ст. 71 КПК України. Традиційно основні форми застосування їх спеціальних знань наступні:

- Участь у розробці соціально-псіхологічних "портретів", розшукових "профілів" осіб, які вчинили серійні сексуальні вбивства;

- Вироблення оптимальної тактики окремих слідчих дій з урахуванням індивідуальних характеристик цікавлять слідство осіб;

- Проведення судово-психологічних експертиз.

Безперечну важливість мають консультативні висновки і думки фахівців психологів, хоча вони і не мають статусу процесуальних документів.

При створенні психологічного портрету злочинця застосовується різновид методу «моделювання» метод «реконструкції», оскільки саме так рядом авторів розуміється процедура «відтворення об’єктів за їх фрагментами, а також описом, фотознімками та іншими документальними даними з метою встановлення істини по справі». Причому мова в даному випадку йде про «мисленнєву реконструкцію», так як тут має місце інтелектуальний процес «відтворення» психологічного обліку злочинця шляхом вивчення обліку осіб, які вчинили злочин, аналогічні тим, що розслідується. При цьому для надання реконструкції об’єктивного характеру слідчий зобов’язаний зіставити результати реконструкції з фактичними даними, які стали основою для її проведення, а потім зі всіма доказами по справі, щоб збудувати вірні висновки

Будучи одним з різновидів криміналістичних уявних моделей, "профіль" ("портрет") розшукуваного злочинця являє собою систему відомостей про психологічних та інших ознаках даної особи, істотних з точки зору його виявлення та ідентифікації. Оскільки в цю систему включаються ознаки не тільки психологічної природи, а й правові, соціально-демографічні та інші ознаки, видається більш точним визначати даний об'єкт як пошуковий "портрет" або як психолого-криміналістичну характеристику злочинця.

Так, В.М. Шевченко вважає: «Встановлення психічних властивостей особи «серійних вбивць» та потерпілих, що матеріально фіксуються в обстановці місця події, отримання інформації психологічного характеру (про образ життя потерпілого, інтелект, та потреби злочинця та його жертв, деяких рис їх характеру, професійних та інших навичок, звичок, тощо) допомагає слідчому:

з’ясувати мотиви вчинків підозрюваного та потерпілого;

з’ясувати механізм вбивства, збудувавши абстрактну його модель;

встановити психічний стан підозрюваного в момент вчинення убивства;

висунути версії про те, хто вчинив злочин (за соціальними, психологічними або іншими особливостями особи) і таким чином звузити коло підозрюваних

При цьому побудова «психологічного портрету» найкраще здійснювати за безпосередньої участі психолога під час огляду місця події та трупа, а також на підставі висновку судово-медичної експертизи трупа. Якщо психолога залучено до первинних слідчих дій не було, його створення відбуваться на основі вивчень матеріалів кримінальної справи (протоколів огляду, графологічної, судово-медичної експертизи, фотодокументів, соціально-демографічних характеристик жертви та ін..).

Таким чином, психологічний портрет злочинця є, по сутті, набір орієнтуючих характеристик, що мають предверсійний характер. Як особлива різновидність криміналістичної версії ППЗ може використовуватись у процесі розкриття та розслідування серійних вбивств.

Однак психологічні кваліфікації особистості не можуть служити доказом вчинення конкретних дій. Використання для цієї мети зазначених кваліфікацій і характеристик може спотворити істину і привести до слідчих і судових помилок. Тому, якщо зібраних слідчим (судом) доказів факту вчинення того чи іншого діяння недостатньо, такий факт слід визнати недоведеним. Неприпустимо заповнювати цей пробіл психологічними і психіатричними кваліфікаціями, що носять імовірнісний характер.

Ми вважаємо, що участь спеціалістів-психологів не повинна обмежуватись лише вивченням матеріалів кримінальної справи. Безпосередня участь психолога під час проведення слідчих дій є найбільш ефективною формою взаємодії при розслідуванні даних злочинів. Це дозволяє вже на місці події не лише уникнути невірного трактування дій злочинця, але й на підставі виявленої інформації провести аналіз його поведінки, висувати версії про мотиви вчинення вбивства, надавати уявлення про психологічні пошукові ознаки винного.

Так, при огляді місця події знання психологічних закономірностей дозволяє висувати ґрунтовні слідчі версії, передбачати найбільш вірогідні мотиви вчинення злочину, особисті, психологічні якості й стан правопорушника. Під час обшуку передбачати найбільш вірогідні місця і способи приховування, що пов’язано із вивченням таких психологічних особливостей обвинуваченого, як його інтереси, захоплення, знання, характер, владні та емоційні якості, його психофізичні реакції в момент проведення цієї слідчої дії. Тактика проведення допиту потерпілого, свідків, підозрюваних, обвинувачених у значному ступені визначається вмінням зрозуміти та оцінити психологічні якості та стан осіб, яких допитують

Взаємодії слідчого зі спеціалістами під час проведення слідчих дій дає змогу: 1) отримання слідчим необхідної орієнтуючої інформації для прийняття тактичних і процесуальних рішень; 2) доволяє краще відобразити механізм злочинної поведінки, що направить на пошук інших слідів злочину; 3) спільна оцінка одержаних результатів дослідження з метою встановлення їх ймовірності, якості та доцільності негайного використання в процесі розкриття і розслідування злочину; 4)дозволяє розробляти нові слідчі версії спираючись на результати попереднього дослідження спеціалістами слідів злочину.

При огляді необхідно використовувати ультрафіолетовий освітлювач, який допомагає виявити на білизну та інші речі сперму (виникає блакитнувата люмінісценція), замита сліди крові (в ультрафіолетових променях набувають темно-коричневий, оксамитовий відтінок) і специфічних мікрослідів.

Є десять основних кроків до огляду місця злочину:

1. Встановлення меж місця злочину.

2. Забезпечення безпеки та захисту місця злочину.

3. Проведення попереднього обстеження.

4. Сюжетний опис сцену.

5. Фотофіксація місця злочину.

6. Схематичне зображення місця злочину.

7. Оцінка прихованих відбитків пальців, інших слідів та доказів.

8. Проведення точного пошуку доказів, іх зібрання і зберігання.

9. Здійснення повторного остаточного огляду

10. Звільнення території.

В якості основних блоків слідої інформації, що підлягає встановленню можна виділити:

1. Характер місця виявлення трупа.

2. Сліди перебування злочинця на місці події.

3. Спосіб (механізм) вчинення злочину і знаряддя (зброя) вбивства.

4. Дані характеризують потерпілих, встановлені при огляді місць подій.

5. Мотиви убивств, про які можна судити за результатами оглядів місць подій.

Представляється важливим розкрити зміст блоків слідчої інформації.

1. Характер місця виявлення трупа.

Необхідно з'ясувати і зафіксувати такі обставини, як: віддаленість від населених пунктів, житлових будинків, інших приміщень, де можуть перебувати люди; відстані від доріг, стежок; ізольованість конкретного місця; його проглядність; чи має воно прикриття, наприклад у вигляді огорожі або кущів. Схожість місць скоєння вбивств може з'явитися непрямим підтвердженням того, що злочин скоєно одним і тим же особою і дозволяє створити географічний профіль злочинця

Розташування тіла та вибір конкретного місця приховування тіла може відображати знайомство злочинця з місцевістю.

Вивчення місць, які вибирає вбивця для вчинення злочинів, сприяє організації засідок у місцях ймовірної появи злочинця.

Особливу увагу слід приділяти шляху, по якому могли прибути на місце події вбивця ( в т.ч. сліди проникнення) і його жертва, і шляху, по якому з цього місця зник злочинець та факт використання транспортних засобів. За слідами ніг та взуття можна підтвердити факт вчинення злочинів однією особою.

Варто встановити розташовані поблизу місця скупчення людей, зупинки транспортних засобів, шкіл та інших установ, готелів, де міг бути встановлений контакт серійного убивці та жертви.

2. Сліди перебування злочинця на місці події.

При огляді місця події повинні бути вжиті заходи до виявлення і фіксації слідів перебування злочинця на місці події. Це можуть бути: окремі сліди взуття (ніг); доріжка слідів ніг і її напрямок; сліди відправлення природних потреб; сліди трапези, склянки, пляшки, які можуть мати сліди рук; залишки їжі, на яких можуть залишитися сліди зубів; виділення у вигляді крові, слини, поту, сперми, носового слизу; речі і документи, загублені злочинцем.

Також під час огляду встановлюються негативні сліди, та відбувється пошук речових доказів на шляху від місця злочину, та припускається їх наявність у разі не виявлення, у підозрюваного.

Експерти криміналіст може домогти у пошуку відбитків пальців, потових виділень, слідів волокон на перешкодах, які долає злочинець на шляху до місця убивства, чіпляючись за гілки, опираючись на перепони, пролазуючи у вікно.

Слідчий повинен виявляти та вилучати всі свідчення перебування злочинця на місці події (недопалки, волосся, нитки одягу), навіть,якщо вони здаються непридатними для проведення експертиз, оскільки на них може міститись генетична, одорологічна інформація. Так при неможливості проведення дактилоскопічного аналізу слідів рук проводиться геноскопічне, медико-біологічне (встановлення групової належності потожирових виділень) і одорологічне їх дослідження. Також потрібно звертати увагу на прояви «функціональних властивостей злочинця» у слідовій картині ( особливості слідів ніг, спосіб зв’язування, манера паління та ін.).

Дослідженню підлягають не лише сліди-відображення залишені злочинцем, а і сліди, що могли залишитись на злочинцеві, знарядді внаслідок контакту з об’єктами на місці події. Крім плям крові, волосся та волокон з одягу потерпілого, на одязі і взутті вбивці можуть знаходитись частинки грунту, сипучі, липкі речовини, сліди штукатурки, волокна деревини з місця злочину. Зразки цих речовин вилучаються, оскільки можуть стати доказом при ідентифікації.

3. Спосіб вчинення вбивства.

Необхідно встановити яким знаряддям були нанесені ушкодження і здійснювати його пошук на місці події. Всі засоби подолання опору жертви (пов'язки, мотузки) вилучаються і направляються на експертизу для виявлення генетичних слідів злочинця. Варто пам'ятати про можливість зміни злочинцем способу дії та використовуваних знарядь при встановленні ознак серії. Застосування насильна для переміщення до місця убивства свідчить , що місце проживання, перебування чи роботи убивці знаходить на відтані більше ніж 5 км від убивства, а відсутність таких слідів говорить про більш вірогідне місце проживання чи місце постійного перебування убивці у межах 1 км. Це пояснюється небажанням убивці бути викритим під час застосування насиства у межах «буферної зони» ( зона більш вірогідного викриття).

Також варто фіксувати в протоколі негативні сліди злочину: відсутність знарядь, відсутність слідів крові, що свідчать про втручання злочинця після злочину, а також способи приховання трупу: поверхневі (прикидання листям), закопування, розчленуваня та ін.

4. Дані характеризують потерпілих, встановлені при огляді місць подій.

Проводиться аналіз ознак потерпілих і виявлення спільних рис. Аналізуючи отримані при колишніх оглядах відомості про осіб потерпілих, слід звертати увагу на такі обставини, як: стать, вік, статура, місце роботи (навчання). Характеристика ушкоджень на одязі та тілі потерпілого дає можливість з'ясувати чи чинився опір і наскільки цей опір був інтенсивним, а також дати відповідь на питання: чи був для потерпілого несподіваним напад злочинця.

Оглядаючи одяг, необхідно зіставити збіг різних пошкоджень на одязі і на тілі потерпілих і відобразити в протоколі, яка частина пошкоджень була нанесена через одяг, а яка в оголене тіло.

Варто детально описати позу тіла, оскільки дані відомості можуть бути використані для:

- створення «психологічного портрету злочинця»;

- перевірці його показань під час допиту.

Слідчому потрібно встановити:

Чи вибір жертв обмежується, місцями де вони є легшедоступними? Крім того, якщо район переважно населений однією расовою групою чи мультинацональним середовищем. Виходячи з цього можна припустити вчинення злочинів перставником тієї ж раси, що і проживаюча меншина, що дозволяє йому залишатись непоміченим.

Тип жертви: Це злочинець, орієнтовані на конкретні жертви застосовує "мисливський район" і атакує будь-яку доступну жертву що входить в район? Чи існують інші особливості жертви, на які злочинець спеціально спрямований при пошуку (наприклад повії)?

Взаємодію з жертвою:чи знайомі жертва і вбивця? Деякі окремі поведінки можуть вказувати на кривдника вчинив інші види злочинів.

5. Відомості про особу серійного убивці.

Під час огляду місця події можуть бути вилучені мікрочастинки, біологічні сліди злочинця, волосся, сліди крові та направлені на генетичну експертизу для встановлення статі, та здійснення порівняльного аналізу

Під час встановлені особи серійного вбивці слідчому потрібно праналізувати наступні характеристик, що можуть бути встановлені з огляду місця події:

Вчинено злочин однією особою чи групою осіб;

Географічні поведінкові особливості убивці: чи серійний буивця оперує у за містом чи у межах міського середовища?

Засоби досягнення жертви: Як злочинець вступають в контакт з жертвами? Це атака в місці проживанні, найм проститутки чи використання іншої обставновки? Кожен з цих сценаріїв вимагає від правопорушників різних здібностей та досвіду.

Застосування зброї або спосіб смерті: чи вибір зброї свідчить про попередній досвід правопорушника? Чи злочинець компетентний у використанні зброї? Всі ці фактори можна виявити з фонової характеристики місця злочину і побудови профілю злочинця.

Ймовірний мотив та цілі злочину;

Під час огляду місця події слідчому не варто притримуватись лише однієї слідчої версії. Так можливе інсценування самогубства, чи «наслідування» інших злочинів. Для виявлення в ході огляду ознак інсценування слідчому необхідно:

- Фіксувати всі виявлені предмети і сліди з урахуванням висунутих версій, що дозволяє пояснити їх місце розташування і стан;

- Не обмежуватися збиранням відомостей, що підтверджують раніше висунуту версію, здійснювати подальший пошук слідів і предметів;

- Співставляти пояснення про причину події, які були дані конкретними особами, з обстановкою на місці події.

З аналізу слідової картини убивства можна зробити певні припущення про характеристики особистості злочинця ще до створення психологічного портрету психологом. Так Мірошниченко О.С. зазначає, що можливо встановити такі групи відомостей:

1. Ознаки, що вказують на попередній досвід вчинення аналогічних злочинів: спланованість злочину; ритуальність агресивного нападу; ретельне відпрацювання прийомів нападу; ретельне приховування слідів злочину.

2. Ознаки, що вказують на ймовірність наявності у злочинця психічного захворювання: поєднання вбивства зі здійсненням статевого акту, зокрема в нетрадиційній формі; вчинення садистських дій; нанесення незвичайних ушкоджень різних частин тіла жертви (в першу чергу, статевих органів); вчинення розтину тіла; наявність серед жертв дітей та літніх осіб; використання примітивних знарядь вбивства; не приховування слідів злочину.

3. Ознаки, що вказують на наявність у злочинця певних навичок (зокрема, професійних): використання злочинцем спеціальних транспортних засобів; використання певних способів (засобів) проникнення у житло; використання для подолання опору жертви або приведення її у безпомічний стан певних спеціальних засобів (фізичних прийомів, лікарських препаратів, струму); нанесення злочинцем ушкоджень за допомогою спеціальних інструментів, наприклад, скальпеля, хірургічних інструментів та їх використання при розчленуванні трупу); та ін..

4. Ознаки, що вказують на вік злочинця. Зокрема про вчинення означених злочинів неповнолітніми особами свідчать наступні обставини: побиття жертви; цинічний характер злочину; груповий характер злочину; поєднання вбивства з крадіжкою у жертви речей, які можуть зацікавити саме означену вікову категорію (комп’ютерні диски з іграми).

Після проведення огляду місця події обов'язковим є своєчасне проведення різного виду експертиз. Призначення судово-медичної експертизи причин смерті є обов'язковим,

За наслідками проведення огляду місця події слідчому варто призначити такий комплекс експертиз: судово-медична експертиза трупу; судово-медична експертиза речових доказів біологічного походження; експертиза запахових слідів людини (одорологічна експертиза); мікробіологічні експертизи, заочну комплексна психолого-психіатрична експертиза, також у випадку наявності письмових документів створених убивцею доцільно проводити графологічну та психологолінгвістичну експертизу.

Найбільшого значення під час розслідування серійних убивств має судово-медична експертиза трупу. Так згідно соціального опитування проведеного Яковчук С.В. слідчими найчастіше робили висновок про серійний характер вбивств виходячи з експертних досліджень ушкодження на тілі жертви ( 64,5% серій, що розслідувались).

При розслідуванні серійних сексуальних вбивств (якщо вони вчинені в межах одного міста, району) бажано, щоб на місце виявлення трупів виїжджав один і той же судмедексперт. При огляді трупа необхідно: вилучити зразки вмісту всіх природних отворів організму, а також вмісту між зубами, промежини, низу живота. В якості зразків для порівняльного дослідження мають вилучатися взуття, одяг, інші предмети, які мали контакт зі злочинцем (потерпілим). При формулюванні питань експерту повинна враховуватися інформація, отримана при експертних дослідженнях за іншими епізодами серії. Нерідко неповнота поставлених питань призводить до необхідності призначення додаткової або повторної експертизи.

Доцільно присутність при судово-медичному дослідженні трупа слідчого, це необхідно і для більш повного ознайомлення експерта з відомими вже обставинами скоєного злочину, які можуть прийняті експертом до уваги при проведенні експертизи, і для орієнтування самого слідчого в період до отримання експертного висновку.

Доручати виробництво такої експертизи варто судово-медичному експерту, який брав участь в огляді трупа на місці його виявлення;

При виявленні слідів крові, слини, сечі та інших виділень людини проводяться при їх експертному дослідженні встановлюється групова належність крові та стать людини. Надзвичайного великого значення набуває генетичний аналіз біологічних слідів людини, за допомогою якого можливе: 1) встановлення походження слідів від конкретної людини; встановлення ідентичності останків при розчленуванні; встановлення слідів конкретної людини в змішаних слідах.

Установити злочинця можна і за генетичними маркерами і наявності генетичних аномалій (статевими хромосомами ) і перенесеними захворюваннями ( наявність антигенів у крові.

Враховуючи незаперечні переваги молекулярно-генетичного аналізу перед серологічними методами дослідження слідів (речовин), виявлені в ході розслідування об'єкти біологічного походження необхідно відразу направляти на генетичну експертизу, минаючи серологічне дослідження за системою АВО, з метою надійного забезпечення отримання повторюваних доказових відомостей за різними епізодами вбивств і встановлення їх серійного характеру. Це особливо важливо у випадках виявлення незначної кількості таких речовин.

Аналіз нігтьових платин і волосся дозволяє отримати відомості про побутові умови, професію підозрюваного чи жертви, наявність захворювань (діабет, гінекологічні, шкірні захворювання, стан вагітності, факт вживання наркотичних засобів. Експертне дослідження волосся дозволяє визначити регіональну приналежність, колір волосся, довжину засічки, механізм виділення, якщо зрізані, то яким знаряддям та ін.

На сучасному етапі розвитку науки, необхідне залучення мікробіологів для ідентифікації особи злочинця. За даними ДНДЕКЦ МВС України в період 2001-2004 років кількість оглядів місць подій, у процесі яких вилучаються мікроб`єкти складало менше 5% відповідно до загальної кількості оглядів місця події, за якими об’єкти були направлені на дослідження експертної служби.

Вагомим джерелом криміналістичної інформації є запахові (одорологічні) сліди, оскільки вони виділяються безупинно і не можуть бути контрольовані підозрюваним. Запахові сліди виділяються у зв’язку фізіологічною діяльністю залоз людини, захворюваннями окремих органів, використанням предметів туалету та гігієни, харчуванням, пов’язані з побутовими та професійними умовами роботи і проживання. Джерелами одорологічної інформації для кінологів може бути: волосся, одяг підозрюваного (вовняні речі, взуття) , сліди крові, поту та ін. Також може бути проведена ідентифікаційна запахової експертиза для ототожнення особи злочинця (статі). Разом з тим проведене нами дослідження матеріалів з розслідування справ по серійним вбивствам, та результати анкетування практичних працівників показало, що під час розслідування таких злочинів та встановлення винних осіб, запахові експертизи не призначались.

Вищесказане дозволяє говорити про низький рівень використання передових методик під час розслідування злочинів правоохоронними органами України.

Невиключним є і проведення почеркознавчої експертизи записок залишених серійними убивцями на місці події, або відісланих правоохоронним органам. Почеркознавчі експертизи дозволяють встановити дані про вік, стать, психологічний стан особи, що виконала документ.

У випадках коли текст написано не від руки, або слідство володіє записом голосу підозрюваного можливе проведення психолінгвістичного аналізу для розпізнання злочинця. Текст вивчається за допомогою аналітичних психолінгвістичних методів з метою встановлення ознак, що вказують на походження, середовище проживання, психолінгвістичні риси особистості джерел мовної активності. Вперше метод був запропонований MURRAY S. MIRON, та JOHN DOUGLAS у 1979 році. Отримані результати дозволяють побудувати пошуковий «психолінгвістичний портрет» невідомого автора письмового тексту або звукової інформації, який може містити дані про віковий і статеву приналежність, освітній рівень, географічне та етнічне середовище, рід занять особи. Ці дані встановлюються шляхом аналізу словникового запасу, синтаксису, акценту і багатьох інших особливостей усного та писемного мовлення. Поряд з цим шляхом порівняння виявлених особливостей аналогічних об'єктів встановлюється, чи належить різна мовна продукція одного або різним особам. Ця ж задача може бути вирішена і на базі порівняльного аналізу носіїв усної та письмової мови. При цьому позитивний результат може бути досягнутий не тільки тоді, коли досліджуються оригінали, а й доброякісні копії досліджуваних об'єктів.

Отримавши повідомлення або іншу комунікацію, експерт психолінгвіст вводить інформацію в комп'ютер. Кожна фраза, слово, склад, пауза, кома автоматично скануються комп'ютером і відносяться до однієї з безлічі категорій. Ці категорії, встановлені емпіричним шляхом, мають важливе значення в характеристиці загрози. Крім того, комп'ютер табулює "зустрічальність" таких елементів як пунктуація, "запинки" в мові, орфографічні помилки, структура пропозиції.

   Первинною метою програми, був аналіз загроз у зв'язку з діяльністю терористів. Як з'ясувалося пізніше, психолінгвістичний аналіз може з успіхом застосовуватися при розслідуванні вбивств, якщо в розпорядженні слідства є усні чи письмові повідомлення підозрюваних і обвинувачених.

Здійснення комплексу графологічної, психологічної та психолінгвістичної експертизи довзолить краще змоделювати особистість злочинця та надасть слідчому можливість передбачати його подільшу діяльність.

У справах даної категорії зазвичай проводяться стаціонарні судово-психіатричні експертизи, рідше - психологічні і ще рідше - сексопатологічні. Представляється доцільним при психофізіологічному огляді осіб, які вчинили серію вбивств з сексуальних мотивів, призначати комплексну психолого-психіатричну і сексопатологічних експертизу. При виробництві такої експертизи комісією експертів, до складу якої входять і психологи, і психіатри, і лікарі-сексопатологи, комплексно вивчаються соціально-психологічні, психічні властивості особистості, акцентуації сексуального характеру. Такий підхід дозволяє розібратися в складних випадках відхилення поведінки від норм, отримати висновок фахівців різних спеціальностей і головне - заощадити час, який потрібно було б для послідовного проведення всіх трьох експертиз.

Як свідчить практика, сексуальні злочини є результат хворобливої ​​сексуальності. Тому перед судово-психіатричною експертизою, яка призначається при розслідуванні серійних сексуальних вбивств, нерідко ставляться питання про можливі розладах сексуальної сфери у обвинуваченого і про їх вплив на поведінку у кримінальній ситуації.

Комплексний характер експертизи: сексологопсихіатричний дозволяє одночасно вирішувати питання осудності особи та її сексологічний стан.

Питання, які можуть бути сформульовані при проведенні КССПЕ при скоєнні сексуальних злочинів, і, зокрема, щодо серійних сексуальних убивць, такі:

1. Чи є у обвинуваченого ознаки розладу сексуального потягу (парафилії), які мають вплив на його поведінку в період скоєння злочину?

2. Якщо у обвинуваченого є ознаки парафилії, то чи мають вони хворобливий (патологічний) характер і позбавляють його можливості усвідомлювати свої дії і керувати ними в момент вчинення злочину?

Кожен з цих питань має самостійне значення. Перший відображає роль парафилии на поведінку особи, другий - з'ясовує тяжкість, вираженість розлади потягу. Разом з тим, обидва питання стосуються спільного для обвинуваченого явища: наявності чи відсутності у нього ознак сексуальних перверсій.

3. Чи потребує обвинувачений в застосуванні заходів медичного характеру з урахуванням патології сексуальної сфери?

В ряді випадків сексуальних перверсій, які були причиною або умовою здійснення статевого делікту, обвинувачені можуть бути визнані обмежено осудними.

Для встановлення особи підозрюваного окрім свочесного проведення експертиз має значення має значення аналіз оперативної обстановки.

Для встановлення особи підозрюваного необхідно провести низку наступних заходів:

Оперативна група повинна витребувати та проаналізувати матеріали всіх оперативно-розшукових справ за фактами нерозкритих вбивств, що увійшли до розслідуваної серію злочинів, оскільки в справах оперативного обліку можуть знаходитися відомості, що становлять інтерес для розслідування, але відсутні в кримінальній справі (найчастіше це виявлення і не допитані потенційні свідки; підлягають перевірці, але так і не перевірені запідозрені особи або факти, що мають відношення до розслідуваних злочинів).

2) здійснити пошук в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань щодо факту вчинення не лише аналогічних злочинів, але і споріднених кримінальних діянь (зґвалтувань, замахів на убивства, умисне завдання тілесних ушкоджень, розбещення неповнолітніх, вчинення хуліганських дій ), що характеризуються єдністю почерку у межуючих районах та областях, щодо можливого затримання особи що вчинила даний злочин та перевірки її причетності та вчинення подібних убивств у минулому.

3) здійснювати пошук «підозрюваного за інформаційними пошуковими системами, а саме за такими параметрами:

Осіб недавно звільнених з місць відбування покарання за насильницькі злочини, зґвалтування, розбещення неповнолітніх, убивства;

пошук за «географічним профілем»;

віком від 19 років і більше;

залежно від результатів судово-медичної експертизи та створення психологічного профілю злочинця здійснювати пошук жінки чи чоловіка ( злочини з сексуальними мотивами зазвичай вчиняються щодо осіб протилежної статі,, хоча невиключеним є встановлення в результаті гомосексуальної парафілії у підозрюваного);

проаналізувати розшукові справи щодо безвісно зниклих осіб, що характеризуються схожими ознакми( вік, стать), та йоміврно зникли на території діяльності серійного убивці.

Моніторинг реєстраційних відомостей судово-медичних установ, в тому числі незатребувані акги судово-медичного дослідження трупів таких осіб (у тому числі невпізнаних) із схожими травмами та причинами смерті.

Здійснити перевірку причетності до нерозкритих серійним вбивствам осіб, які ухилились від відбуття покарання (втекли з місць позбавлення волі); хворих, які самовільно залишили психіатричні лікувальні установи; дезертирів армії; осіб, які сховалися від слідства і суду (розшукуваних за злочини, схожі за своєю спрямованістю з розслідується серією).

Зарубіжний досвід свідчить про створення автоматизованих систем пошуку серійного убивці. Так ВНІІ МВС РФ розробив автоматизовану інформаційно-пошукову систему “Монстр”. Вона призначена для створення психологічного портрету злочинця по справах про серійні вбивства та зґвалтування. Сформовано інформаційну систему ознак, що достатньо повно описують події та основні елементи його криміналістичної характеристики. Однак, на думку російських науковців, необхідно відмітити, що АІПС “Монстр” дає інформацію низької розшу- кової якості, у переважній більшості справ її використання не сприяє розкриттю злочину.

Співробітникам експертно-криміналістичних підрозділів слід поставити завдання: при виробництві експертиз та дослідження об'єктів біологічного походження, волокон, мальованих портретів підозрюваних в інших справах порівнювати їх з описом об'єктів, вилучених на місцях подій по розслідується серії злочинів.

Співробітники паспортно-візових служб в цілях розшуку злочинця (злочинців) можуть забезпечити перевірку і вибірку за своїми обліками осіб за певними ознаками: віком, місцем проживання або для виявлення певних категорій громадян, окреслених тієї чи іншої версією про передбачуваного злочинця (осіб, раптово покинули межі адміністративного району, приїжджих і тимчасово знімали житлоплощу і т. п.).

За допомогою співробітників Державної інспекції безпеки дорожнього руху здійснюється:

розшук або фіксація появи автотранспорту в місцях виявлення трупів жертв серії вбивств;

розшук викраденого при злочинах автотранспорту (виставлення постів на виїздах із населених пунктів, провера автомашин на контрольних пунктах ГИБДД);

вибірка водіїв і транспорту в автогосподарствах за маршрутами пересування в певний час (хто, коли і куди виїжджав).

Співробітникам підрозділів з попередження злочинів неповнолітніх, при розкритті серії вбивств сексуальної спрямованості відносно малолітніх, слід доручати проведення зустрічей з персоналом дошкільних закладів, викладачами та адміністрацією шкіл та училищ, дитячих будинків, розташованих на території, що обслуговується, з метою виявлення фактів докучання (сексуального характеру) до дітей.

Одним з видів криміналістичного обліку є картотеки та колекції суб'єктивних портретів невстановлених злочинців. Якщо в ході розслідування групи злочинів (у тому числі вбивств), обставини яких свідчать про ймовірну причетність до них одного і того ж особи (осіб), будуть отримані відомості про їх зовнішньому вигляді, то зазначені дані необхідно використовувати для складання фотокомпозиційного портрета за методом " фоторобота "шляхом підбору елементів спеціально розроблених ідентифікаційних комплексів малюнків, а також комп'ютерних програм" Фоторобот "чи суб'єктивного мальованого портрета передбачуваного злочинця.

Виготовлені таким способом "фотороботи" і УРП використовуються при особистому розшуку, проведеному співробітниками оперативно-розшукових підрозділів органів внутрішніх справ "за гарячими слідами"; поміщаються на стенди "Їх розшукує міліція"; додаються до окремих доручень і орієнтуваннях, направленим у слідчі та оперативно-розшукові служби сусідніх адміністративно-територіальних утворень; використовуються для розкриття аналогічних злочинів минулих років. "Фотороботи" і УРП підлягають обов'язковому включенню до криміналістичні колекції, які ведуться на регіональному рівні і призначені для наступних цілей:

- Встановлення за ними особи;

- Встановлення схожості портретних рис з невстановленими особами, підозрюваними у скоєнні злочинів;

- Проведення розшукових заходів по портретній схожості.

При розслідуванні злочинів ця пошукова діяльність проходить разом із здійсненням оперативно-розшукових заходів. Для отримимання об'єктивної криміналістично-значимої інформації потрібно створювати відповідні бази даних ї за окремими сторонами кримінальної події, центральною з яких повинна бути система джерел криміналістично значимої інформації про особу злочинця. Однак рівень реєстрації відомостей про вчинювані злочини в україні знаходиться на невідповідному рівні потребам практики та рівню розвитку кримінологічної та криміналістичної науки.

Необхідним є створення правоохоронними органами «географічного профілю». Зарубіжними науковцями пропонуються різноманітні моделі географічного профілювання. Модель Brantingham і Brantingham є найпростішою і означає, що резиденція злочинця буде лежати в центрі вчинених злочинів, допускаючи певні просторові відхилення. Rengert пропонує чотири гіпотетичні просторові структури, які могли б бути використані для опису географії місць злочинів: (1) рівномірна модель; (2) «малюнок –яблучко» з розривами, які демонструють відстані розриву від первинної точки правопорушника; (3) бімодальний шаблон із ареалами злочинної діяльності навколо двох опорних точок; і (4) капле видна зона з ухилом орієнтованої на вторинне місце вчинення злочину.

«Географічний профіль» як аналіз поведінкових паттернів, що використовує різноманітні техніки, такі як: дослідження відстані до місця вчинення злочину, демографічні характеристики, центрографічний аналіз, злочинна «географічні мішень», аналіз точки відліку (старту), аналіз ступеню розповсюдження, аналіз місця постійного та тимчасового мешкання, загальний аналіз. В результаті на основі даного аналізу створюються три карти, що ідентифікують можливе місце перебування злочинця, місце знаходження його будинку або роботи, місце вчинення злочину та маршрут його пересування.

Запропонований Россмо комп'ютеризований географічний профіль має назву «criminal geographic targeting» (CGT) – Кримінальна географія цілей, що ефективно використуовавлась при розслідуванні складних справ. Профіль будується на основі 4-х ступеневого процесу:

позначення меж зони вчинення злочинів на карті, зі згладженням кутів;

враховуються відстані руху по місту (територією) до кожної точки злочинів, при цьому презюмується їх однорідність;

створюється багато зонова карта, з зображенням ймовірності перебування місця проживання злочинця в межах кожного з кілець.

Для створення такого географічного профілю, необхідне здійснення креслень на картографічних картах місцевості, плани населених пунктів, земельних, лісових угідь, де зазначати місця виявлення тіл з їх прізвищами та послідовністю вчинення убивств.. Використання детальних карт дозволяє чітко визначити і відмежувати райони злочинної діяльності серійних вбивць, що в подальшому має значення для організації та проведення оперативно-розшукових заходів.

Вважаємо, що географічний профіль злочинця повинен сприяти зменшенню кола підозрюваних осіб і повинен використовуватись одночасно з пошуком цих підозрюваних у пошукових базах даних правоохоронних органів. Також центральна зона може патрулюватись працівниками поліції для виявлення підозрілих осіб, особливо це ефективно коли злочини вчиняються у визначений час протягом доби. «Географічний профіль злочинця повинен також використовуватись разом із «психологічним профілем», що дозволить слідчим мати більш повну характеристику злочинця.

ОГЛЯД ТРУПА

Важливо під час огляду трупа фіксувати його положення, позу, локалізацію ушкоджень, наявність чи відсутність одягу, що можуть відображати «почерк злочинця» і бути ключем для об'єднання кримінальних проваджень.

При цьому, на нашу дуку, під час огляду трупа необхідно залучати психолога, який би буквально здійснював аналіз способу вчинення злочину, ушкоджень, та пози жертви для побудови «психологічного портрету».

При огляді трупа необхідно виявляти сліди удушення руками та странгуляційну борозну, бо даний спосіб убивства є значно поширеним в даній категорії злочинів.

Необхідно звертати увагу на сліди укусів, які можуть бути використані для ідентифікації підозрюваного за відбитком зубів.

Під час огляду трупа жертви серійних убивств постає питання про ідентифікацію особи, оскільки тіла серійних убивств часто можуть розчленовуватись і ушкоджуватись (обличчя), а також зазнавати ушкоджень з плином часу під впливом зовнішнього середовища, що ускладнює його ідентифікацію. Придатні для ідентифікації відомості про особу поділяються на 3 групи: 1) анатомо-фізіологічні ознаки; 2) дані соціально-демографічного характеру; 3) інші дані, що дозволяють індивідуалізувати людини в суспільстві.

Анатомо-фізіологічні ознаки людини можна поділити на такі підгрупи:

1. анатомічні та функціональні ознаки зовнішнього вигляду людини, включаючи не тільки вроджені, але й придбані за життя особливі прикмети (шрами, татуювання і т д.) .;

2. особливості та індивідуальні ознаки кісткової системи; характеристика зубного апарату і взаємозалежних з ним кісток лицьового скелета;

3. біологічні ознаки соматичної організації людини (диференціація крові, слини, сперми та інших виділень і

відділень від організму по групах, типу, та іншими показниками);

4. ознаки рельєфу шкіри людини (будова папілярних візерунків нігтьових фаланг пальців рук, долонних поверхонь, поверхонь ступень ніг, а також особливості інших ділянок шкіри тіла людини);

5. ознаки, що характеризують, насамперед у патології, внутрішні органи і системи життєдіяльності організму людини (зміни органів у зв'язку із захворюваннями індивіда, сліди хірургічного втручання і т д.) .;

6. вміст шлунка (кишково-шлункового тракту);

7. ознаки письма та писемного мовлення індивіда;

8. інші навички індивіда (наприклад, навички його професійної діяльності);

9. ознаки голосу (вокалографіческая характеристика);

10. ознаки запаху (одорологічна характеристика).

Найбільш значущими серед них є особливості кісткової системи, характеристика зубного апарату, особливості рельєфу шкіри, внутрішніх органів і систем життєдіяльності людини, шрами, татуювання.

Якщо останки скелетовані варто призначати медико-криміналічтичну експертизу для встановлення віку та росту потерпілого. При виявлені лише кісток тура проводиться реконструкція зовнішнього вигляду особи, встановлюється його вік, стать, ріст та інші фізіологічні параметри. При упаковці кісток проявляти обережність, забезпечити збереження черепа, кісток, зубів, особливо носових кісток. З тим, щоб забезпечити збереження кісток, можна приготувати череп шляхом мацерації.

З урахуванням даних обставин під час проведення впізнання особи загиблого вченими-криміналістами пропонується надавати для ототожнення посмертні маски або зліпки, що виготовлені з гнилістозміненого або спотворено обличчя трупу, які можуть використовуватись як самостійно, так і в сукупності з традиційними та новими методами фікації ознак зовнішності людини. При цьому зняття посмертної маски з обличчя спо- твореного або гнилістозміненого трупу пропонується проводити після проведення реконструкції (наприклад: відтворення відсутньої тканини щоки пластиліном, комбінованою замазкою або воском; заміни відсутнього ока скляним тощо). Сучасні технології дозволяють відмовитись від класичної реконструкції обличчя загиблого спотвореного гниль нічними змінами, що виключає його пред'явлення для впізнання в натурі та застосовувати віртуальне моделювання обличчя за фотозображенням трупа за допомогою сучасних графічних редакторів ПЕОМ. З цією метою необхідно використовувати наступні програми: «Adobe Photoshop», «Cosmopolitan» та ін. Отримані зображення можуть успішно застосовуватися для проведення упізнання загиблих в оперативних цілях.

Для того шоб допомогти слідчому належно зафіксувати відмості про невпізнаний труп в протоколі огляду на місце події рахом із слідчою-оперативною групою виїжджає судово-медичний експерт.

Такі ознаки можуть доповнити уявлення як про злочин, так і про особу злочинця. Наприклад при розслідуванні одного епізоду вдалося отримати відомості, що відносяться до зовнішності підозрюваного, по іншому – про його одяг, по третьому – про особливості поведінки. У сукупності ці відомості дозволяють скласти уявлення про зовнішність та психологічний портрет злочинця. Так, під час розслідування серійних вбивств людей в різних районах м. Чернігів у 2010 році, по одному з епізодів була отримана інформація про те, що злочинець наносив удари пенсіонерам гострим предметом, скоріше за все саперною лопаткою, по другому епізоду на вигляд 25-30 років, має високий зріст 175-180 см, худорляву тілобудову, коротке темне волосся, носить чорну куртку з капюшоном. Затримання підозрюваного відбулось завдяки аналізу інформації місцевих мешканців та за даними персоналу медичних закладів, які перевіряли свої картотеки на можливість виявлення серед хворих чоловіка, якого оголосили у розшук. На основі із отриманою інформацією був складений фоторобот злочинця, що в подальшому співпав із затриманим пізніше. Підозрюваний виявився ярим прихильником ідеї фашизму, та свої злочини він присвятив до дня народження Гітлера

ДОПИТ ПІДОЗРЮВАНОГО

Допит підозрюваного займає особливе місце серед інших слідчих дій. Допит – це таке джерело інформації, яке дозволяє слідчому і суду найбільш повно уявити подію злочину, встановити мотив, мету і причини скоєння злочинного акту, здійснити перевірку абстрактної моделі вчинюваних злочинів з показаннями підозрюваного, виявити нові обставини справи, що потребуються своєї перевірки на практиці. У той же час допит є одним з найскладніших слідчих дій; його проведення вимагає високої загальної та професійної культури, глибокого знання людей, їх психології, майстерного володіння тактико-криміналістичними прийомами допиту.

Перед допиту серійних убивць, як і при будь-якому допиті необхідно здійснити його підготовку, що включає:

1. Вивчення матеріалів кримінальної справи. Слідчий повинен насамперед визначити послідовність та перелік питань, перебачити можливі відповіді підозрюваного та розробити лінії поведінки залежно від відповідей допитуваного. Варто підготувати фотографіївати у нього переконання про безвихідність ситуації.

2. Дослідження даних про особу допитуваного, що дозволить відібрати найбільш ефективні тактичні прийоми ведення допиту і способів впливу на допитуваного, з метою отримання від нього повних і об'єктивних показань. У кожному випадку потрібно знати біографічні дані допитуваного, мати відомості про його трудової діяльності, поведінці в громадських місцях і побуті, особистих якостях. Все це має тактичне значення і в кінцевому підсумку визначає результати допитів.

3. Вибір часу, місця проведення та способу виклику на допит. При цьому слідчий повинен враховувати психологію окремих осіб, їх позицію відносно правосуддя, взаємини з іншими послідовно-допитуваними особами.

4. Тактичне забезпечення допиту. До стала підготовка до допиту слід віднести: визначення кола доказів, які можуть бути використані в разі відмови від дачі показань; прогнозування поведінки допитуваних на майбутньому допиті; прогнозування отримання інформації певного характеру; визначення можливості рефлексивного управління допитуваними; планування тактичних прийомів; формулювання питань допитуваному (основних, уточнюють, доповнюють, що нагадують, контрольних та викриваючих).

5. Складання плану допиту

6. Технічне забезпечення допиту: підготовка засобів звуко- та відеозапису, бланків та протоколів допиту.

Добровільного визнання від злочинця, як правило, можна домогтися лише при викритті його за допомогою неспростовних доказів, при затриманні на місці злочину. Правдивість показань підозрюваного (обвинуваченого) в певній мірі може стимулюватися роз'ясненням значення щирого каяття, як обставини, що пом'якшує відповідальність. При цьому акцент повинен робитися не на визнання провини, а саме на каяття і всебічне сприяння слідству в повному і всебічному розслідуванні злочину. Зокрема, ще на самому початку допиту необхідно вжити заходів, що полегшують підозрюваному (обвинуваченому) вибір правдивої лінії поведінки. Перші помилкові твердження створюють установку на подальшу відмову, тому зізнатися у навмисній брехні буває дуже складно.

Особливості тактики допиту підозрюваних (обвинувачених) у вчиненні серійних сексуальних убивств проявляються у специфіці формування психологічного та комунікативного контактів з допитуваним.

Відомі такі тактико-психологічні прийоми встановлення психологічного контакту з підозрюваними (обвинуваченими):

1. Звернення до логіки мислення допитуваного. Виражається цей прийом в тому, що слідчий аналізує спільно з підслідним докази, що викривають його у вчиненні злочину. Переконуючи тим самим в необхідності дати правдиві свідчення.

2. Переконання допитуваного в доцільності відмови від заперечування і дачі достовірних свідчень. У випадку, якщо підозрюваний чи обвинувачений відмовляються від дачі показань в цілому або за окремими епізодами, слідчий роз'яснює допитуваному, що це його право. Однак, дати слідству свідчення - в інтересах підслідного, оскільки ніхто краще, ніж він, не має відомостей про всі обставини злочину.

3. Стимулювання позитивних властивостей особистості допитуваного. У цьому випадку слідчий звертається до виявлених позитивних якостей особистості і заслугам підслідного, а також до його почуттів з метою формування у нього правильної позиції на слідстві.

4. Вплив на допитуваного позитивними якостями особистості слідчого, спонукаючи його до відповідної поведінки. Особи, що не дали на допиті правдивих показань, пов'язують це значною мірою з негативним поведінкою слідчого.

Розмова щодо окремих епізодів життя і про всю особистої історії людини - широко поширений спосіб підтримки спілкування в допиті. Обидві сторони охоче вступають в розмову з приводу фактів, що мали місце в житті допитуваного. Слідчий прагне вести мову про окремі біографічних моментах у зв'язку з тим, що отримує відомості про спосіб життя допитуваного, знайомиться з обставинами, що формували його особу. Дізнається він також і про характерні вчинках людини, про обставини, безпосередньо передували злочину. Підозрюваний (обвинувачений), у свою чергу, також охоче погоджується на оповідь про своє минуле, вважаючи, що «давно минулий час» є нейтральним матеріалом, що не відносяться до справи

Отже, основними завданнями при допиті підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні серії сексуальних убивств, є:

- Заповнення прогалин вільної розповіді, уточнення невизначених висловів, з'ясування протиріч;

- Надання допомоги допитуваному з метою більш повного відтворення їм окремих епізодів злочину, усунення протиріч;

- Отримання контрольних даних для оцінки та перевірки показань;

- Діагностика причин замовчування допитуваним окремих обставин злочину; психічний сприяння в подоланні «бар'єрів замовчування», нейтралізація мотивів замовчування;

- Надання правомірного психологічного впливу на допитуваного з метою отримання правдивих показань;

- Діагностика і викриття хибних показань

Слід звернути увагу на отримання від підозрюваного інформації про особи загиблих потерпілих, якісь особливості їх зовнішнього вигляду, поведінки, одягу, тобто інформації, яку він міг отримати тільки в результаті особистого спілкування з потерпілими. Іноді слідчий стикається з важкою тактичної ситуацією - самообмови підозрюваного. Це може бути пов'язано з психічним перенапруженням в результаті тривалих допитів, з грубими порушеннями прав особистості, з тактичними прорахунками слідчого, бажанням приховати інший злочин. Про самообмові можуть свідчити нав'язливі запевнення в «чесності» визнання, схематичність, завчені показань, нездатність повідомити факти, які обов'язково повинні бути відомі особі, яка вчинила злочин. Тактика викриття самообмови та ж, що і викриття інших неправдивих свідчень - детальний повторний допит, перевірка показань, очна ставка, слідчий експеримент, аналіз відповідності сукупності наявних доказів.

У справах про серійні сексуальних убивствах бувають випадки, коли підозрювані можуть впевнено описати маршрут свого слідування за потерпілої, описувати дрібні деталі обстановки місця події, місця приховування трупа, але часто не в змозі показати, як, у якій послідовності вони наносили удари жертві. Це пов'язано з тим, що в момент скоєння вбивства ці підозрювані знаходилися в емоційно звуженому стані свідомості і в силу цього дійсно не пам'ятають послідовності своїх дій при вбивстві. Така звуженість свідомості - це не обов'язково наслідок виниклого афекту. Вона може бути викликана сильною концентрацією психічної діяльності підозрюваного на задоволенні якоїсь своєї потреби, наприклад, сексуальної, або сильним емоційним збудженням. При виявленні таких особливостей слідчий повинен перевірити стан психіки підозрюваного в момент скоєння вбивства, поставивши це питання на дозвіл судово-психіатричної експертизи.

Позиція заперечування підозрюваного (обвинуваченого) не повинна переростати в міжособистісний конфлікт. Тактичними прийомами подолання відмови є:

- Переконання обвинуваченого в неправильності зайнятої ним позиції;

- Повідомлення про те, що свідки, потерпілі дають свідчення, в тому числі, які його викривають.

Під час допиту обвинуваченого варто залучати психолога, який може виконати наступні завдання:

Встановити відповідність чи невідповідність психологічному типу особистості кримінальним діянням, що інкримінуються підозрюваному, що у випадку самообмови допопоможе виявити неправдивість показань;

Допомогти підозрюваному подолати психологічний бар`єр;

Повідомляти слідчому про сутність психоемоційних реакцій підозрюваного на конкретні питання та ін.

3.3. Проблемні питання практики розслідування серійних вбивств

Розслідування серійних убивств в Україні стикається з багатьма проблемами, що пов`язані з:

1) матеріально-технічним, науковим забезпеченням, обізнаністю працівників органів досудового розслідування з методиками розслідування окремих видів злочинів, їх компетентністю, що є насілдком відсутності досвіду роботи з такими кримінальними правопорушеннями. Цей блок є проблемами організаційного характеру;

Наступні проблеми мають функціональний характер і пов'язані з особливостями проведення окремих слідчих дій, і випливають зі специфіки серійних убивств.

Исаенко Н.В. виділяє наступні проблеми, що пов'язані з розслідуванням серійних убивств:

Малий обсяг даних про злочинця;

Вироблення з часом у шуканого серійного вбивці (або їх групи) певних злочинних навичок, за своїм характером подібними з кримінальним професіоналізмом; За даними ФБР у 58.5% справ обвинувачений вживав заходів щодо, маскування своєї особи чи унеможливлював залишення власних фізичних слідів.

Маскуванням значної кількості вбивств під безвісне зникнення потерпілих; недостатньо ретельною перевіркою обставин їх зникнення і несвоєчасним порушенням кримінальних справ за результатами таких перевірок, неповнота яких перешкоджає своєчасному висуванню версії про те, що вони стали жертвами вбивств.

Іноді тривалий часом, що проходить від моменту вбивств потерпілих до виявлення їх трупів, що негативно позначається на результатах їх ідентифікації, встановленні часу вбивств, способів їх вчинення, слідів злочинця та інших важливих обставин.

Значною віддаленістю у місці та часі фактів вчинення або виявлення окремих убивств, складових «серію», але також несвоєчасним розпізнаванням ознак серійності в обставинах цих злочинів. Провадження у кримінальних справах про них до з'єднання в одному провадженні нерідко ведуть слідчі, які не завжди обізнані про існування інших нерозкритих вбивств аналогічного характеру і з збігаються встановленими елементами їх криміналістичних характеристик.

неякісне виконання первинних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів після порушення кримінальних справ у зв'язку з виявленням трупів потерпілих;

Відсутністю в облікових матеріалах оперативно-розшукових служб органів внутрішніх справ даних, які могли б вказувати як на ймовірного серійного вбивцю;

Відсутністю належного оперативно-розшукового супроводу розслідування окремих вбивств до об'єднання в одне кримінальне провадження. До моменту з'єднання справ про такі вбивствах якість їх розслідування є низьким, що вимушено призводить до значних витрат часу на усунення прогалин, особливо допущених при виконанні первинних слідчих дій.

Слабкими можливостями судово-експертних, експертно-криміналістичних установ і підрозділів, які не дозволяють отримати і задіяти в розшуку серійного вбивці інформацію, що міститься в її матеріальних носіях.

Розслідування убивств у закладах охорони здоров`я ускладнене багатьма обставинами:

відсутністю у слідчого можливості перевірити факт насильницької смерті у зв'язку: з фактичною можливістю проведення огляду кожної раптової смерті, а також відсутністю у слідчого необхідних спеціальних знань для встановлення причин смерті.

Латентність таких злочинів також пов'язана з неповідомленням власне медичними працівниками правоохоронні органи про підозри на насильницьку смерть. Так згідно працівники закладів охорони здоров’я у разі наявності підстав вважати, що смерть особи має насильницький характер, за постановою слідчого або прокурора труп направляється для проведення експертизи.

Можливість приховання факту насильницької смерті через удушення, ін'єкції судово-медичним експертом через халатність або умисно, а так само «покриття» таких смертей начальниками закладів та колегами.

Жертвами убивств зазвичай стають важкохворі, тому діяльність убивці довгий час залишається непоміченою ні правоохоронними органами, ні медичним персоналом закладу, ні родичами потерпілих.

Встановлення таких насильницьких смертей можливе внаслідок:

Повідомлення співробітниками закладу підозрілість вищої за звичайну смертність пацієнтів певного медичного працівника. Слідчим в такому випадку варто видати постанову на проведенення судово-медичної експертизи тіла померлого під наглядом чи лікуванням цієї особи.

Надходження результатів судово-медичної експертизи про насильницьку смерть в закладі охорони здоров'я. В цьому випадку необхідно провести допит свідків (працівників медичного закладу, колег, а також пацієнтів що перебували в одній палаті) для перевірки версій про вчинення умисного убивства : лікарем чи медсестрою закладу охорони здоров'я, особами які провідували пацієнта, іншими пацієнтами та іншими особами.

Іншими проблемами функціонального значення є:

Незалучення під час проведення слідчих дій спеціалістів: психолога, кінолога та ін..

Не своєчасне проведення та відсутність проведення експертиз: сексологічної, графологічної, психо-лігвістичної;

Формальній підхід до проведення огляду, невичлучення слідчими мікрочастинок, що можуть спряти ідентифікації підозрюваного;

Відсутності ефективних автоматизованих аналітичних систем пошуку серійних убивць

Недостатність бази профілів злочинців, що не дозволяє створити «портрет серійного убивці» в Україні.

Відсутність методик створення «географічного профілю» серійного убивці та ін..

Висновок до розділу 3

Встановлено можлив слідчі ситуації під час розслідування серійних убивств:

І. Вчинення другого убивства у межах невеликої території протягом нетривалого проміжку часу ( від днів до декількох місяців), при ймовірності їх вчинення 1-єю особою

ІІ. Підтвердження версії про вчинення серії злочинів.

ІІІ. Встановлення особи серійного убивці.

В ході досудового розслідування слідчі органи повинні висувати та здійснювати перевірку наступних версій:

- смерть наступила внаслідок нещасного випадку щодо кожного з убивств;

- самогубство

- інсценування убивцею нещасного випадку чи самогубства;

- убивство вчинене різними особами:

А) наступне убивство вчинене «наслідувачем» убивці;

Б) убивства вчинені різними непов`язаними особами;

- злочини вчинені серійним убивцею:

А) «вбивства «на замовлення»;

Б) з корисливих мотивів;

В) з сексуальних мотивів;

Г) з інших особистих інтересів (помсти, ревнощів), та ін.

Складається план досудового розслідування, який повене містити:

1) заходи щодо конкретизації переліку вбивств, що входять в дану серію;

2) формування узагальненої криміналістичної характеристики серії вбивств і розробку моделі злочинної поведінки винного та особливостей його почерку;

3) відпрацювання слідчих версій та встановлення переліку обставин, що підлягають з'ясуванню;

4) розробку і реалізацію змісту і тактики діяльності з встановлення особи, яка вчинила розслідувані злочини шляхом систематизації криміналістичної інформації;

5) моніторинг та патрулювання територій поблизу місця вчинення злочину;

6) дослідження фактів можливого вчинення цією особою та інших вбивств для чого проводиться моніторинг та аналіз оперативної обстановки територіальних підрозділів внутрішніх справ суміжних областей;

7) організаційні питання встановлення  місця та строків проведення слідчих дій; відповідальних співробітників, які будуть задіяні в реалізації оперативно-розшукової справи;

8) передбачення відповідального працівника за систематизацію даних отриманих з різних джерел інформації, та постійного моніторингу матеріалів кримінального провадження для надання пропозицій зміни тактики проведення наступних слідчих дій.

Інформація про особу злочинця, що отримана в результаті оглядів місць події за різними епізодами вчиненої серії, та її порівняльний аналіз дозволяє виявити як їх ознаки, що співпадають, так і ознаки особи, яку розшукують, що зустрічаються вперше.

Однак особливості огляду місця події серійного убивства полягають у наступному:

1)злочинець може повертатись до місця убивства чи місця приховання трупа, щоб знову пережити хвилювання.

2) в розпорядженні слідчого вже знаходиться певний обсяг інформації, що дозволяє слідчому отримати більш цілісне уявлення про події.

3)Під час проведення такого огляду слідчий повинен не лише намагатись знайти підтвердження версії про наявність серії убивств, але й перевіряти інші можливі версії для отримання об’єктивної інформації.

Під час проведення слідчих дій а особливо огляду місця події і допиту підозрюваного необхідно залучати психолога.

В процесі допитів підозрюваних (обвинувачених) у вчиненні серійних сексуальних убивств можуть застосовуватися такі групи тактичних прийомів:

1) спонукають допитуваного до міркування і дачі показань;

2) надають психологічний вплив на допитуваного;

3) застосовувані в безконфліктних ситуаціях;

4) використовувані в конфліктних ситуаціях.

Розслідування серійних убивств в Україні стикається з багатьма проблемами, що пов`язані з:

1) матеріально-технічним, науковим забезпеченням, обізнаністю працівників органів досудового розслідування з методиками розслідування окремих видів злочинів, їх компетентністю, що є насілдком відсутності досвіду роботи з такими кримінальними правопорушеннями.

2) проблеми функціонального характеру, що пов'язані з особливостями проведення окремих слідчих дій, і випливають зі специфіки серійних убивств.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Дипломний проект по спеціальності «Правознавство». Серійні вбивства: поняття, ознаки та світова практика розслідування. Поняття та ознаки серійного убивства. Розслідування серійних убивств у світовій практиці. Криміналістична характеристика серійних вбивств. Поняття та зміст криміналістичної характеристики серійних убивств. Спосіб вчинення серійних вбивств як обставина, що підлягає встановленню під час досудового розслідування. Методичні рекомендації з організації досудового розслідування серійних вбивств.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Требования к оформлению реферата

Объем реферата может колебаться в пределах 8-12 печатных страниц (15-20 страниц рукописи). Основные разделы: оглавление (план),введение, основное содержание, заключение, список литературы.

Окислительно-восстановительные реакции. Коррозия.

Химия комплексных соединений Типы окислительно-восстановительных (редокс) реакций в организме человека. Окислительно-восстановительными называются реакции, протекающие с изменением степени окисления двух или более веществ.

Система аккредитации испытательных лабораторий

Аккредитация аналитических лабораторий в Российской Федерации Республике Таджикистан, менеджмент испытательных лабораторий

Математическая статистика

Математическая статистика - это раздел прикладной математики, в котором рассматриваются методы отыскания законов и характеристик случайных величин по результатам наблюдений и экспериментов. Числовые характеристики выборки Вычисление числовых характеристик выборки

Сочинение по обществознанию

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok