Поняття грошово-кредитної політики

Арендный блок

ВСТУП

Актуальність теми. Дана тема є дуже актуальною, тому що українська економіка зараз знаходиться на перехідному етапі розвитку і вибір правильної грошово-кредитної політики матиме великий вплив на подальше її економічне зростання.

Розвиток фінансово-кредитної системи країни визначається ефективністю монетарного регулювання, що базується на використанні дієвого інструментарію грошово-кредитної політики. На кожному етапі економічного розвитку країни центральний банк визначає цілі своєї діяльності, що передбачають пріоритетність використання окремих інструментів. В Україні на законодавчому рівні формуються основні засади грошово-кредитної політики на кожний рік, де визначається перелік інструментів та методів, за допомогою яких відбувається регулювання фінансово-кредитної системи країни.

Мета курсової роботи. Визначення загальної суті грошово-кредитної політики, дослідження її сучасного стану в Україні та виявлення перспектив розвитку.Головною метою грошово-кредитної політики України е забезпечення стабільності національної грошової одиниці -гривні. Її ефективність визначається, в першу чергу, збалансованістю попиту та пропозиції на гроші, контролем над грошовим обігом, структурою та динамікою грошових агрегатів.

Завдання курсової роботи:

дослідити сутність поняття грошово-кредитна політика, її основні цілі та інструменти;

розглянути основні етапи становлення та розвитку грошово-кредитної політики України;

узагальнити зарубіжний досвід стосовно реалізації грошово-кредитної політики;

провести аналіз сучасного стану грошово-кредитної політики України та виявити основні інструменти, які використовуються при її реалізації;

визначити перспективи розвитку грошово-кредитної політики України.

Предмет дослідження – грошово-кредитна політика держави.

Об’єкт курсової роботи. Об’єктом даної роботи є процес здійснення грошово-кредитної політики. Дослідження проблематики грошово-кредитної політики знайшли відображення у працях вітчизняних науковців, серед яких варто виділити Н. І. Гребеника, О. А. Данилишина, О. Дзюблюка, М. І. Звєрякова, В. В. Коваленко, О. В. Костюка, І. О. Лютого, С. М. Савлука, А. В. Сомика, В. С. Стельмаха.

Методи дослідження курсової роботи:

системного аналізу і синтезу (для дослідження сутності поняття, цілей, інструментів грошово-кредитної політики, а також при аналізі сучасного стану грошово-кредитної політики України);

узагальнюючий (при визначенні цілей грошово-кредитної політики);

статистичний метод (при аналізі індексів споживчих цін, грошових агрегатів та процентних ставок);

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

Поняття грошово-кредитної політики

Згідно із Законом України «Про Національний банк України», грошово-кредитна політика – комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України через використання визначених цим Законом засобів та методів [1, ст. 1].

М.І.Савлук під грошово-кредитною політикою розуміє «комплекс взаємопов’язаних, скоординованих заходів держави у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на забезпечення стійкого, ефективного функціонування економіки, зокрема, на регулювання пропозиції грошей з метою стабілізації товарних цін, обсягів виробництва і зайнятості, процента, курсу національної грошової одиниці, згладжування коливань кон’юнктури ринків» [3,С.179].

В економічному словнику, за редакцією А.Н.Азріліяна визначається, що грошово-кредитна політика включає в себе сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що направлені на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу. Грошово-кредитна політика є одним із найважливіших методів втручання держави в процес відтворення [5,С.529].

Можна вважати, що найбільш повним є визначення дане І.О.Лютим, за яким «економічна сутність грошово-кредитної політики полягає в сукупності економічних та адміністративних заходів держави і Національного банку, спрямованих на використання економічних інструментів грошово-кредитного механізму для здійснення впливу на суб’єктів грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності та кредитоспроможності банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості й стримування інфляційних процесів» [6,С.20].

Зміст грошово-кредитної політики визначається вищими законодавчими органами країни, а реалізується урядами, центральними банками та міністерствами фінансів. Головний її суб’єкт в Україні – Національний банк України (НБУ). Але також у розробці грошово-кредитної політики приймають участь й інші органи державного регулювання економіки, а саме Міністерство фінансів, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, уряд та Верховна Рада.

Органи виконавчої і законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, що слугують орієнтирами при формуванні цілей грошово-кредитної політики (наприклад, обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП), платіжний та торговий баланси, величина бюджетного дефіциту та ін.).

Але вирішальну роль у розробці та реалізації грошово-кредитної політики має НБУ, оскільки він відповідає за стан грошової сфери. Відповідно до статті 100 Конституції України Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

В.В.Коваленко та К.Ф.Черкашина виділяють такі об’єкти грошово-кредитної політики як: пропозиція грошей; процентна ставка; валютний курс; швидкість грошового обігу; рівень інфляції.

Вибір об’єктів грошово-кредитної політики залежить від економічної ситуації в країні і означає, що центральний банк залежно від ситуації може здійснювати орієнтацію на окремі об’єкти регулювання [9,С.48-49].

Головною метою проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація заходів у сферах грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, забезпечення повної зайнятості та стабільності цін, стримування інфляції та вирівнювання платіжного балансу.

Залежно від розвитку економічних відносин у державі, визначаються цілі грошово-кредитної політики. Їх поділяють на три групи: стратегічні (загальноекономічні), проміжні та тактичні.Вони мають певну ієрархію, тобто досягнення цілей нижчого щабля повинно бути підпорядковане завданням вищого.Така взаємозалежність вимагає постійного узгодження механізмів досягнення цілей грошово-кредитної політики. Не досягнувши цілей нижчого рівня, не можливо досягнути цілі вищого.

Ключовими складовими в загальнодержавній економічній політиці є стратегічні цілі. До них належать: забезпечення економічного зростання, стабільність цін, відсоткових ставок, високий рівень зайнятості, а також збалансування платіжного балансу.

Проміжні цілі грошово-кредитної політики – такі зміни в певних економічних процесах, які повинні сприяти досягненню стратегічних цілей.

Так як досягнення стратегічних завдань визначається станом ринкової кон’юнктури, то проміжною метою може бути пожвавлення або стримування зміни кон’юнктури ринку. Проміжні цілі доповнюють та конкретизують стратегічні.

Особливістю проміжних цілей є те, що вони діють протягом тривалого періоду, впродовж якого можуть реалізуватися та довести свою ефективність. Наприклад, активізація кон’юнктури ринку через зростання маси грошей або зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може призвести до зростання попиту та цін. І лише при умові того, що ці заходи активізують інвестиційні процеси та зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін та стабілізує їх. Але для цього потрібен досить тривалий проміжок часу.

Тактичні цілі – це оперативні завдання банківської системи, які полягають у регулюванні ключових економічних змінних, насамперед грошової маси, процентної ставки та валютного курсу забезпечуючи досягнення проміжних цілей.

Визначальними ознаками тактичних цілей є: короткостроковість дії, реалізація виключно оперативними заходами центрального банку, взаємодоповнюваність, суперечливість та багатоаспектність. Дані особливості сильно ускладнюють вибір механізмів та методів їх реалізації. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і макроекономічні показники, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних економічних суб'єктів і зумовлювати вагомі структурні зміни в економіці. Тому успіх розв'язання головних регулятивних завдань залежить від правильного поєднання тактичних цілей. Наприклад, зміною процентної ставки й валютного курсу можна знешкодити інфляційний тиск від зростання маси грошей в обігу.

Перейдемо до розгляду інструментів грошово-кредитної політики.

На думку А.М.Мороза: «інструменти грошово-кредитної політики – це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у певному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються, і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики». Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й реальному та зовнішньому секторах [14,С.175-180].

Застосування того чи іншого інструмента грошово-кредитної політики залежить від історичних традицій застосування фінансових інструментів у державі, наявності банківсько-фінансових установ, розвитку ринкових відносин, загальнодержавного стану економіки та ін.

В.С.Стельмах, А.О.Єпіфанов, Н.І.Гребеник та В.І.Міщенко у своїй праці «Грошово-кредитна політика в Україні» виділяють такі основні монетарні інструменти як:

регулювання облікової ставки; встановлення «кредитних стель» на кредитні вкладення» встановлення мінімальних обов’язкових резервів для комерційних банків;

здійснення операцій на відкритому ринку; здійснення операцій на валютному ринку;

регулювання імпорту й експорту товарів; випуск депозитних сертифікатів центрального банку [10,С.57].

Вибір інструментів, які застосовуються центральними банками, є досить широким. Використання тих чи інших інструментів змінюється залежно від напрямку економічної політики держави, ступеня відкритості економіки, рівня розвитку грошового ринку, особливостей банківської системи та ін.

Залежно від ознак, інструменти грошово-кредитної політики можна класифікувати таким чином:

а) за характером впливу на грошовий ринок: інструменти прямої дії (адміністративні) – регулятивні заходи центрального банку у формі лімітів, обмежень, директив (наприклад, встановлення центральним банком «кредитних стель» для комерційних банків). інструменти опосередкованої дії (ринкові) – регулятивні заходи впливу з боку центрального банку на грошовий ринок через формування на ринку необхідних умов, які визначають подальшу поведінку суб’єктів ринку (наприклад, операції на відкритому ринку).

б) залежно від спрямованості регулятивного впливу:

інструменти загальної спрямованості – дія поширюється на грошовий ринок, на всі банки у цілому (наприклад, процентна політика центрального банку);

селективні інструменти – дія поширюється вибірково, на окремі банки або групи банків, певні види банківської діяльності тощо (наприклад, рефінансування центральним банком окремих банків).

в) залежно від характеру впливу на ліквідність банків:

інструменти спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків (наприклад, купівля центральним банком цінних паперів на відкритому ринку);

інструменти спрямовані на вилучення надлишкової ліквідності (наприклад, розміщення центральним банком депозитних сертифікатів).

г) залежно від періодичності використання:

інструменти постійної дії (наприклад, постійно діюча в межах Європейської системи центральних банків лінія рефінансування банків з надання кредиту «овернайт»);

інструменти разового використання (наприклад, розміщення центральними банками у разі потреби депозитних сертифікатів) [14].

Таким чином, можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика виконує провідну роль у державній економічній політиці. Вона має ієрархію цілей та реалізується за допомогою різноманітних інструментів. Також вивчення економічної літератури засвідчує про різні підходи авторів щодо визначення поняття «грошово-кредитна політика», а також класифікації її інструментів.

Отже, зупинимося більш детально на розгляді етапів становлення грошово-кредитної політики в Україні.

Становлення і розвиток грошово-кредитної політики України

Інституційна основа для проведення в Україні грошово-кредитної політики виникла разом зі створенням банківської системи та грошово-кредитного ринку. Становлення грошово-кредитної політики в Україні мало свої етапи.

Перший етап – 1991-1994 рр. – у грошово-кредитній політиці переважали неповна оцінка сталості грошей та монетарної політики, перебільшення значення фіскально-бюджетної політики, пріоритетність прямого державного регулювання економіки, нестабільна державна влада тощо [16,C.347-348].

У 1991 р. відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність», прийнятого Верховною Радою 20 березня 1991 року, було створено незалежну банківську систему України.

Згідно з цим законом банківська система України має дворівневу структуру: на першому рівні знаходиться Національний банк, України, а на другому – комерційні банки.

1991 року був лише закладений фундамент для функціонування Національного банку України як центрального банку України. Банківська система лише починала створюватися. НБУ ще не мав власної нормативної бази, тому при здійсненні контролю за діяльністю новостворених комерційних банків користувався нормативними актами колишнього Державного банку СРСР.

Через необхідність створення умов для введення національної грошової одиниці, а також врахування рекомендацій Міжнародного валютного фонду (МВФ), грошово-кредитна політика НБУ під час підготовки та після введення в безготівковий обіг карбованця мала на меті:

кредитна підтримка виробників , враховуючи результати їхньої діяльності в фінансово-господарській сфері;

реструктуризацію кредитних вкладень через збільшення довгострокових кредитів комерційним банкам;

здійснення монетарної політики задля підтримки купівельної спроможності грошей через обмеження в збільшенні кредитних вкладень та враховуючи оптимальне задоволення потреб економіки в грошових коштах та підвищення рівня процентних ставок;

проведення заходів, направлених на подолання дефіциту платіжного балансу з державами, які користувалися рублем як іноземним засобом платежу;

удосконалення розрахункового механізму між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності; налагодження системи валютного регулювання [10].

У 1993 році загальний стан економіки характеризувався ще глибшим спадом виробництва, скороченням споживання та нагромадження, уповільненням ходу реформ. Негативні явища поглибили фінансову кризу, яка пов’язана значною мірою з ціновими та структурними диспропорціями, проведенням політики підвищення цін і заробітної плати, що вимагало відповідного нарощування маси грошей в обігу. Тобто монетарні тенденції були тісно пов’язані із досить значним розвитком інфляційного процесу.

Через підвищення в 56 разів цін на імпортовану нафту, почали загострюватись фінансові проблеми в народному господарстві, розв’язання яких було здійснено шляхом адміністративного підвищення цін на сільськогосподарську продукцію та збільшення обсягів емісійних кредитів в агропромисловий комплекс. За цих умов середньомісячні темпи зростання грошової маси перевищили 50%, а цін – майже 60% .

Другий етап – 1994 – 1999 рр. – деякою мірою все ще були відчутні результати першого періоду, незважаючи на проголошення курсу формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфляційної політики, сприяння розвитку підприємницької сфери та на підвищення ролі грошово-кредитної політики в системі економічного регулювання [16].

1994 року гіперінфляція була фактично приборкана. Економіка наповнилася грошовою масою та встановився сприятливий клімат для підприємницької діяльності в країні.

Грошово-кредитна політика 1995 р. і першої половини 1996 р. забезпечила стабілізацію економічних процесів, насамперед:

уповільнення інфляції;

зміну курсу національної валюти; уповільнення темпів зниження промислового виробництва та обсягу ВВП;

зростання активності домогосподарств;

поліпшення результатів зовнішньоекономічної діяльності.

1996 року була проведена грошова реформа, головними завданнями якої були:

заміна карбованця (тимчасової грошової одиниці) на гривню – повноцінну національну грошову одиницю;

зміна масштабу цін;

створення стабільної грошово-кредитної системи.

Третій етап розвитку грошово-кредитної політики України розпочався в 2000 р. і тривав до 2008 р. Під час цього етапу НБУ ставить перед собою наступні завдання:

перехід до режиму прямого таргетування інфляції;

підтримка економічного зростання;

стабільність валютного курсу; перехід до нової конвертованості національної валюти [22,C.226-227].

Але, на жаль, не всіх цілей вдалося досягти. Перехід НБУ до режиму прямого таргетування інфляції так і не відбувся.

Світова економічна криза та внутрішні протиріччя в грошово-кредитній політиці України спричинили те, що в 2008 році гривня зазнала досить суттєвого удару.

Четвертий етап (сучасний) – від вересня 2008 року до сьогодення.

У даному етапі проявляються наслідки попередніх помилок у сфері грошово-кредитної політики та регулювання грошово-кредитних відносин. До них належать:

жорстка прив’язка гривні до долара разом з поступовою ревальвацією. Як наслідок - дефіцит торговельного балансу в 2008 році становив 16,1 млрд. дол.

дозвіл видачі валютних кредитів населенню, який призвів до підвищення валютних ризиків.

дезінформування населення щодо реального співвідношення долара та гривні.

Грошово-кредитна політика 2010 року здійснювалася за умов покращення макроекономічної ситуації в країні, яке все ж таки ще не набуло сталих ознак кінцевого подолання кризи. Відповідно до цілей визначених в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2010 рік НБУ намагався сприяти швидкому виходу України з кризи, відновленню швидких темпів економічного зростання та забезпеченню існування стійкої фінансової системи країни.

А згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики на 2011 рік, пріоритетом грошово-кредитної політики є: «досягнення та підтримка цінової стабільності в державі, критерієм якої слугуватиме динаміка індексу споживчих цін».

Отже, проаналізувавши етапи становлення та розвитку грошово-кредитної політики України, можна зробити висновок, що вона мала як періоди злетів так і падінь. Це свідчить про неможливість цілковитої стабільності грошово-кредитної системи.

Грошово-кредитна політика провідних країн світу

Розглянемо зарубіжний досвід проведення грошово-кредитної політики на прикладі таких держав з розвиненою економікою як Канада, Японія та Німеччина.

Канада – держава з сильною економікою, яка має один із найконкурентоспроможніших і стабільних секторів фінансових послуг.

Рішення створити центральний банк було проголошено Законом про Банк Канади 1934 року. Спочатку він функціонує як приватна корпорація, а вже починаючи з 1938 року федеральний уряд його націоналізує. З цього часу єдиним власником акціонерного капіталу являється Міністерство фінансів.

До головних завдань Банку Канади належать:

розробка та реалізація грошово-кредитної політики держави;

надання банківських послуг уряду, комерційним банкам, іншим фінансовим інститутам та іноземним центральним банкам;

емісія банкнот та забезпечення відповідності пропозиції та попиту грошей;

управління державним боргом.

Основна мета грошово-кредитної політики Банку Канади – підтримання стабільності канадського долара. Це перш за все передбачає утримування інфляції на низькому рівні.

Контроль за інфляційними процесами є пріоритетною ціллю грошово-кредитної політики Канади, так як інфляція негативно впливає на всі економічні показники. А забезпечення її на низькому та стабільному рівні стимулює довгострокові інвестиції, що в свою чергу сприяє зростанню ВВП, створенню нових робочих місць та загальному підвищенню рівня життя населення.

Головним інструментом грошово-кредитної політики центрального банку Канади являється зміна орієнтира ставки овернайт – середньої ставки, яку він бажає бачити на ринку, де основні фінансові інститути й великі корпорації позичають одне одному кошти на дуже короткий строк. Зміни даного орієнтира впливають як на обмінний курс канадського долара, так і на інші процентні ставки, рівень яких визначається монетарними умовами функціонування канадської економіки.

Задля забезпечення країни достатнім запасом міжнародних засобів платежу та проведення інтервенцій на валютному ринку, Банк Канади створює золотовалютні резерви.

Також, відповідно до закону про Банк Канади, глава банку повинен постійно консультуватися з міністром фінансів, однак прийняття рішень стосовно грошово-кредитної політики держави залишається привілеєм банку.

Отже, основною метою грошово-кредитної політики є стримування інфляції на досить низькому рівні. Це в свою чергу зберігає здорову економіку, сприяє нормальному економічному зростанню та створенню робочих місць.

Грошово-кредитну політику в Японії розробляє та проводить Банк Японії, головним завданням якого є стимулювання збалансованому розвитку економіки, шляхом підтримання стабільності цін.

Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Кожні 6 місяців за посередництвом міністра фінансів банк звітує про проведену грошово-кредитну політику перед парламентом. Але не зважаючи на це, законодавством визначено, що Банк Японії розробляє і проводить грошово-кредитну політику держави як незалежна інституція.

Головними напрямками діяльності Банку Японії є:

облік боргових зобов’язань і комерційних та інших векселів; надання позик під забезпечення боргових зобов’язань, векселів, державних облігацій, а також цінних паперів;

купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов’язань, державних облігацій та цінних паперів;

приймання вкладів;

операції в національній валюті;

купівля-продаж цінних металів.

Банк монопольно емітує банкноти, а обсяг емісії визначається міністерством фінансів та погоджується з урядом. Резерви центрального банку Японії складаються із золотого запасу, державних цінних паперів, комерційних векселів та іноземної валюти.

Отже, можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика Японії є прикладом вкрай ефективної політики, інструменти якої можуть бути використані з метою забезпечення зростання національної економіки.

Провідником грошово-кредитної політики Німеччини є Німецький федеральний банк (Бундесбанк).

Федеральне відомство з контролю за банками, згідно згоди з Німецьким федеральним банком, визначає загальнобов’язкові нормативи для кредитних інститутів.

Федеральний банк здійснює грошово-кредитну політику за такими напрямками:

облікова політика;

регулювання норм обов’язкового резервування;

регулювання обсягу грошової маси;

операції на відкритому ринку.

Задля забезпечення платоспроможності банківської системи центральним банком використовується такий інструмент грошово-кредитної політики як мінімальні резерви. Відповідно до цього кредитні інститути повинні зберігати мінімальні резерви у розмірі визначеного відсотка. При збільшенні чи зменшенні розмірів обов’язкових мінімальних резервів, Федеральний банк збільшує або зменшує масу кредитних ресурсів на ринку грошей.

Основним мотивом впровадження в Німеччині грошово-кредитного таргетування було започаткування нового режиму, який передбачав переорієнтацію грошово-кредитної політики на внутрішні цілі.

Також одним з мотивів було бажання уникнути політичного тиску та запровадити більш стійкий курс грошово-кредитної політики.

Підсумовуючи необхідно зазначити, що успішність грошово-кредитної політики Бундесбанку практично оцінювалася не виконанням проміжних цілей, а саме монетарних таргетів, а виконанням кінцевої мети грошово-кредитної політики – зменшенні та стримуванні рівня інфляції в державі.

РОЗДІЛ 2

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗМІН ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз сучасного стану грошово-кредитної політики України

Сучасний стан розвитку української економіки висуває нові вимоги стосовно економічної політики держави. Задля цього грошово-кредитна політика НБУ повинна бути направлена на підтримку стабільності грошової системи та банківського сектору, який виступає ключовим механізмом при взаємодії економічних агентів та забезпечення нормальної життєдіяльності національного господарства завдяки руху грошових коштів між суб’єктами ринку.

2009 року грошово-кредитна політика здійснювалася в досить складних умовах економічної та фінансової кризи та була спрямована на подолання її наслідків.

Грошово-кредитна політика протягом 2009 року була спрямована на виконання основної функції НБУ – забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Складна ситуація в економіці вимагала від НБУ відповідної гнучкості у проведенні грошово-кредитної політики та оперативної реакції на процеси, які відбувалися на макроекономічному рівні та у фіскальній сфері через зважене використання монетарних інструментів і механізмів.

Стосовно грошово-кредитної політики 2010 року, варто зазначити, що її реалізація відбувалася в умовах після кризового відновлення економіки. ЇЇ основними завданнями в цей період виступають стабілізація валютного ринку, зниження інфляційного тиску, а також посилення кредитної підтримки банками процесів відновлення економічного зростання. Також значний вплив на економічний розвиток у 2010 році мали загальносвітові тенденції, які були пов’язані з наслідками фінансової кризи. За таких умов НБУ загалом забезпечив виконання цілей та завдань, які були визначені основними засадами грошово-кредитної політики на 2010 рік.

Прискорення динаміки цін у серпні-вересні 2010 року, що було викликане підвищенням тарифів і цін та диспропорціями на окремих товарних ринках, а також зміни на валютному ринку, змусило НБУ проводити більш стримувану грошово-кредитну політику. Із серпня 2010 року, середньоденний рівень вільної ліквідності мав тенденцію до зниження і у вже грудні становив 18,4 млрд. грн.

Разом із регулюванням кількісних показників обсягу пропозиції грошей вплив на монетарні й фінансові процеси відбувався завдяки проведення відповідної процентної політики. Вона, в свою чергу, спрямовувалася на створення стимулів підвищення кредитної активності в міру зниження інфляційного тиску.

Заходи, здійснені НБУ, сприяли збереженню стабільності гривні та закріпленню тенденцій до збільшення депозитів фізичних та юридичних осіб, що свідчило про відновлення довіри до банківської системи України, та також забезпечували загальну рівновагу на грошово-кредитному ринку [18, с. 25-26].

Грошово-кредитна політика 2011 року визначена Основними засадами грошово-кредитної політики на 2011 рік, які враховують тенденції розвитку національної економіки та грошово-кредитної сфери, визначають головні завдання та показники діяльності НБУ з метою досягнення цілей забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні.

Головною метою грошово-кредитної політики у 2011 році відповідно до Конституції України залишатиметься забезпечення стабільності грошової одиниці, що є основою для забезпечення збалансованого економічного розвитку, підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення.

Отже, можна зробити висновок, що основними критеріями її ефективності на сьогоднішній день є зниження інфляції та забезпечення при цьому умов для стабільного функціонування фінансової системи, підтримання курсу національної валюти, а також забезпечення стабільного функціонування банківської системи та підвищення довіри до неї. Пріоритетним у здійсненні грошово-кредитної політики в 2011 році є забезпечення фінансової стійкості та цінової стабільності як підґрунтя для відновлення економічного зростання.

2.2. Перспективи розвитку грошово-кредитної політики в Україні

З попереднього питання, в якому була проаналізована сучасна грошово-кредитна політика України, видно, що її стан є ще досить не досконалим. Тому доцільно визначити проблеми та перспективи розвитку грошово-кредитної політики.

Досліджуючи сучасну систему національних грошово-кредитних відносин, варто зазначити, що в Україні продовжує діяти різноплановий монетарний устрій, тобто визначається відразу декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов’язані з рівнем інфляції, обмінним курсом та обсягами грошових агрегатів. Впровадження грошово-кредитної політики в життя забезпечується змішаним методом – частково з використанням ринкових інструментів та частково – адміністративних.

У результаті, нагальними завданнями для НБУ на сучасному етапі, на нашу думку, є стабілізація та зміцнення довіри до банківської системи, збільшення капіталізації та скорочення кількості комерційних банків, створення різноманітних грошових фондів для стабілізації курсу, страхування вкладів, страхування та стабілізації банківської системи. Національний банк України ще в "Основних засадах грошово-кредитної політики на 2002 рік" проголосив намір поступово створювати умови для переходу в перспективі до "прямого таргетування інфляції". Тому однією з перспектив розвитку грошово-кредитної системи України можна назвати впровадження даного інструменту.

Але на шляху до запровадження режиму таргетування інфляції в Україні все ще стоять такі проблеми як:

1)відносно високі темпи інфляції, що ускладнюють її прогнозування;

2) значна інфляційна інерція, зумовлена впливом змін валютного курсу на ціни ( в країнах, що розвиваються, вона, як правило, вища) і поширеними явними та неявними механізмами індексації;

3) неможливість відмови від встановлення будь-яких інших номінальних цільових показників, окрім інфляції в умовах нестабільності;

4) недостатній рівень незалежності НБУ;

5) відсутність нормативного документа регулювання відносин між Урядом та Центральним банком, який надавав би останньому право визначати цільовий рівень інфляції;

6) відсутність базового документа – середньострокової монетарної стратегії, який би визначав монетарний режим таргетування інфляції на середньострокову перспективу;

7) неможливість побудови точної та надійної економетричної моделі прогнозування цільового рівня інфляції;

8) офіційно чітко не розмежовано поняття "чистої інфляції", що розраховується виключно за індексами нерегульованих (ринкових) цін, і "брудної інфляції" (з урахуванням індексів регульованих цін);

9) недостатня узгодженість позицій Центрального банку та Уряду щодо впливу заходів соціально-економічної політики на інфляцію;

10) неузгодженість позицій Уряду, профспілок і роботодавців щодо вимог підвищення заробітної плати;

11) відсутність надійних очікувань з боку суб’єктів господарювання – домашніх господарств, фінансових і нефінансових організацій.

Вирішення визначених проблем є однією з перспектив розвитку сучасної грошово-кредитної політики України.

Також варто зазначити, що цілу низку труднощів як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру має прогнозування інфляції в Україні. Воно пов’язане перш за все з ще не розвиненою якісною системою збору статистичної інформації; по-друге, з відсутністю достовірних та перевірених методик та моделей, що могли б достатньо точно передбачити розвиток макроекономічної ситуації; по-третє, в Україні сьогодні існує фактор заполітизованості всіх процесів, пов’язаних з діяльністю Національного банку, що не дозволяє проводити достатньо ефективний та об’єктивний аналіз процесів, що відбуваються в економіці. Ще однією, не останньою за значенням, стоїть проблема фахової підготовки працівників Національного банку України та їх зацікавленості в роботі.

Перша група проблем, яка стосується якості та наявності статистичного матеріалу, містить у собі декілька аспектів. По-перше, це стосується безпосередньо механізму збору та обробки матеріалу. Тут слід вказати на відсутність статистики щодо структурних показників інфляції, а також на недосконалу систему розрахунку існуючих показників. Базовий показник інфляції, індекс споживчих цін обраховується, на нашу думку, на основі дещо спотвореного споживчого кошика, який не відповідає реаліям сучасного споживання. По-друге, існує проблема зіставлення та співвідношення статистичних рядів для України часів Радянського Союзу та періоду від отримання незалежності. Для максимально ефективної роботи макроекономічних моделей необхідно, щоб статистичні ряди були як можна довшими і охоплювали щонайменше повний макроекономічний бізнес-цикл (10-12 років).

В умовах України ми можемо говорити про наявність даних за 19 років незалежності, але придатними для застосування в макроекономічному прогнозуванні можна вважати лише дані з 1996 року, коли Україна остаточно виділилася з рублевої зони та впоралася з гіперінфляцією. Отже, за найоптимістичнішими оцінками, ми маємо придатний для аналізу статистичний ряд лише для 14 років, що є недостатнім для надійного прогнозування.

Макроекономічне моделювання в умовах України ускладнюється наступними факторами:

1) недостатність статистичних даних;

2) висока кількість не передбачуваних адміністративних дій у сфері економічної політики;

3) мінливість та неусталеність законодавства;

4) брак відповідних фахівців та розроблених методик прогнозування.

Проаналізуємо, які тенденції у розв’язанні вищевказаних проблем з’явились за останні вісім років. У 2003 р. позитивним досягненням НБУ було зниження рівня інфляції; однак непередбачуваність рівня інфляції залишилася. Так, прогнозоване значення інфляції на 2001 р. було 13,6%, а фактично вона склала 6,1%, у 2002 р. прогноз був 9,8%, фактично – за перші 11 місяців – -1,9%.

Непередбачуваною для НБУ інфляція залишається і донині. Так, прогноз інфляції на 2007 р. первісно був 7,5%, а фактично – 16,6%, на 2008 р. прогноз був 9,6%, а фактично склав 22,3%, прогноз на 2009 р. був 9,5%, а фактично – 12,3%. Отже, ми бачимо, що ситуація з прогнозуванням інфляції в Україні не лише не поліпшилася, але й погіршилася.

Таким чином, на сучасному етапі Україна ще не має необхідних передумов для успішного запровадження режиму таргетування інфляції, але стоїть перед реальною необхідністю реформування своєї грошово-кредитною політики з огляду на те, що політика фіксованого валютного курсу проявила себе не з кращої сторони .

Тому в найближчому майбутньому НБУ та Уряд України повинен вирішувати дані проблеми, задля подальшого розвитку грошово-кредитної системи держави.

Майбутня стратегії грошово-кредитної політики України повинна базуватися на адекватній реальній оцінці стану економіки, її об’єктивних тенденціях, ступенях розвитку банківської системи, фондового ринку, розвиненості її інструментів, характеру взаємозв’язків макроекономічних параметрів тощо.

Потрібно також враховувати чинне законодавство та не намагатися змінити його лише з метою ефективного запровадження стратегії, тому що, як свідчить практика, в Україні законодавчі зміни – це досить складний, занадто політизований та довготривалий процес, наслідки якого можуть сильно відрізнятися від початкових намірів. Як свідчить світовий досвід, існує можливість врегулювання всіх питань, що пов’язані з грошово-кредитною стратегією, на рівні нормативно-правових актів та неформальних угод. Тому в майбутній перспективі Національному банку України та уряду слід частіше звертатися саме до цих методів.

Майбутня грошово-кредитна стратегія, перш за все, має сприяти підвищенню рівня довіри громадян до національної грошової одиниці та інститутів її забезпечення.

НБУ у процесі взаємодії з іншими органами влади, політичними силами та суспільством, мусить постійно доводити спроможність приймати професійні рішення, які відповідають завданню підтримки стабільності національної грошової одиниці, вчасно та кваліфіковано справлятися з складними та відповідальними завданнями, що є однією із передумов стабільного розвитку фінансової сфери та економіки. Також займатися створенням достатньої наукової бази для розробки та проведення грошово-кредитної політики, оволодіти досягненнями світової науки і практики у даній сфері, здійснювати підготовку висококваліфікованих наукових кадрів, створювати центри, спроможні координувати в масштабах суспільства цю роботу, створити надійну систему комунікації центрального банку з громадськістю та інше.

НБУ варто проводити заходи по забезпеченню стабільності гривні як монетарної передумови та фактора економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі з урахуванням можливих коливань зовнішньої та внутрішньої кон’юнктури ринку, а також змін в інституційному середовищі, оскільки стабільність грошової одиниці включає внутрішню та зовнішню стабільність, яка відображається у динаміці інфляції та обмінного курсу.

Отже, прийняття грошово-кредитної політики в наступні роки потребуватиме формування окремого блоку грошового аналізу з метою управлінням перебудовою емісійного та трансмісійного механізмів монетарної політики. Саме це і можна назвати першою опорою прийняття грошово-кредитних рішень у майбутньому. Іншою опорою буде аналіз широкого кола макроекономічних та фінансових показників з точки зору їх впливу на цінову динаміку.

Проте не слід забувати, що реальним підґрунтям для економічного зростання та стабілізації є не лише правильна грошово-кредитна політика, а й створення конкурентоспроможної економіки та пошук суб’єктами господарювання власних ніш як основи для підвищення попиту на гроші, тобто для розширення товарообороту.

Можемо констатувати, що зовнішні аспекти стабільності національної грошової одиниці мають розглядатися не лише з точки зору утримання в певних межах обмінного курсу гривні, а й з урахуванням необхідності забезпечення таких умов та параметрів функціонування валютного ринку, які не мають негативного впливу на інвестиційні рішення і очікування економічних агентів та дають змогу мінімізувати вплив зовнішніх факторів фінансового характеру.

У прийнятті монетарних рішень Національний банк України насамперед спиратиметься на прогноз розвитку реального сектору економіки, платіжного балансу та фінансового ринку, який розроблятиметься на підставі аналізу широкого спектру макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозв’язку та впливу на стабільність національної грошової одиниці з урахуванням можливих змін у майбутньому. На підставі розгляду прогнозних оцінок розвитку визначатиметься потреба у вживанні відповідних регулятивних заходів.

Враховуючи поступове посилення гнучкості обмінного курсу гривні та пов’язане з цим підвищення ефективності процентного каналу трансмісійного механізму, НБУ у перспективі, як основний інструмент реалізації грошово-кредитної політики, використовуватиме процентну ставку [40].

Отже, можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика України має перспективи розвитку, але для цього Уряд та Національний банк України повинні вирішити ряд проблем, які гальмують цей розвиток і не дають змоги монетарній політиці рухатися вперед та вдосконалюватися відповідно до економічних змін у світі.

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи вищевикладене дослідження, можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика відіграє провідну роль в економічній політиці держави.

Значна кількість проблем, які вирішуються заходами грошово-кредитної політики обумовило неоднозначне тлумачення її змісту. Формування грошово-кредитної політики будь-якої держави – це складний процес, який завжди пов'язаний з особливостями економічного та соціального середовища, оскільки саме вони визначають основні завдання даної політики

На сьогоднішній день, в економічній літературі існує досить багато визначень поняття «грошово-кредитна політика», тому що різні економісти трактують його по-різному. Але найбільш повним, на нашу думку, є визначення дане І. О. Лютим, за яким «економічна сутність грошово-кредитної політики полягає в сукупності економічних та адміністративних заходів держави і Національного банку, спрямованих на використання економічних інструментів грошово-кредитного механізму для здійснення впливу на суб’єктів грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності та кредитоспроможності банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості й стримування інфляційних процесів».

У ході роботи були визначені три групи цілей грошово-кредитної політики, а саме стратегічні (загальноекономічні), проміжні та тактичні. Також був розглянутий досить широкий вибір інструментів грошово-кредитної політики, використання яких змінюється залежно від напрямку економічної політики держави, ступеня відкритості економіки, рівня розвитку грошового ринку, особливостей банківської системи та ін.

Розглянувши основні етапи розвитку грошово-кредитної політики України, ми дійшли до висновку, що вона мала як періоди злетів так і падінь. Це свідчить про неможливість цілковитої стабільності грошово-кредитної системи.

З метою узагальнити зарубіжний досвід нами були проаналізовані грошово-кредитні політики таких держав як Канада, Японія та Німеччина. В ході чого ми виявили, що всі вони мають однакову основну мету грошово-кредитної політики, а саме стримування інфляції на досить низькому рівні, задля забезпечення здорової економіки, сприянню нормального економічного зростання та створення нових робочих місць.

В результаті аналізу сучасного стану грошово-кредитної політики України було визначено, що її основними критеріями на сьогодні є зниження інфляції та забезпечення при цьому умов стабільного функціонування фінансової системи, підтримання курсу національної валюти, його стійкості та забезпечення стабільного функціонування банківської системи й підвищення до неї довіри.

Отже, проаналізувавши сучасний стан грошово-кредитної політики України, можна зробити висновок, що пріоритетним у здійсненні грошово-кредитної політики в 2011 році є забезпечення фінансової стійкості та цінової стабільності як підґрунтя для відновлення економічного зростання.

Проведене дослідження дає підстави констатувати, що грошово-кредитна політика України має перспективи розвитку, але для цього Уряд та Національний банк повинні вирішити ряд проблем, які гальмують цей розвиток і не дають змоги монетарній політиці рухатися вперед та вдосконалюватися відповідно до економічних змін у світі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Про національний банк України [Електронний ресурс] : закон України від 15 лютого 2011р.

2. Банківська енциклопедія [Текст] / ред. А. М. Мороз. – К. : Ельтон,

1993. – 328 с. 3. Енциклопедія банківської справи України: довідкове видання[Текст] / НБУ, Ін-т незалежних експертів; ред. В. С. Стельмах.

4. Пуховкіна, М.Ф. Центральний банк і грошово-кредитна політика [Текст] : навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / М. Ф. Пуховкіна, Т. П. Остапішин, В. С. Білошапка ; Київ. нац. екон. ун-т. – 2-ге вид., переробл. та допов. – К. : Изд-во КНЕУ, 2003. – 180 с. : іл. – Бібліогр.: с. 172-177.

5. Новый экономический словарь: 10000 терминов [Текст] / ред. А. Н.

Азрилиян. - изд. 2-е, доп.. – М. : Ин-т новой экономики, 2007. – 1088 с. –

6. Лютий, І.О. Грошово-кредитна політика та особливості її реалізації

в Україні [Текст] / І. О. Лютий // Фінанси України. – 2000. – № 1. – C.20-25.

7. Лапчук, Я.С. Проблеми формування грошово-кредитної політики в

умовах реформування економіки в Україні [Текст] / Я. С. Лапчук // Науковий вісник. – 2004. – Вип. 14.1. – С. 252-257.

8. Конституція України [Електронний ресурс] : / Режим доступу: http://eleronur.cc.ua/ku/ku100.html.

9. Коваленко, В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика

[Текст] : навч.-метод. посіб. / В. В. Коваленко, К. Ф. Черкашина ; Державний вищий навчальний заклад “Українська академія банківської справи Національного банку України”. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2010. – 138 с.

10. Грошово-кредитна політика в Україні [Текст] / ред. В. І. Міщенко. –

2-е вид., перероб. і доп.. – К. : Знання, 2003. – 421 с.

11. Марчук, О.О. Тактичні цілі грошово-кредитної політики та їхня роль у реалізації проміжних і стратегічних цілей [Текст] / О. О. Марчук //Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. – Вип. 20.9. – С. 198-203.

12. Данилишин, О.А. Сучасні інструменти грошово-кредитної політики

як важливий чинник забезпечення економічного зростання в Україні [Текст] /О.А. Данилишин // Регіональна економіка. – 2008. – № 2. – C. 151-159.

13. Гребеник, Н.І. Основні віхи у формуванні та проведенні грошово-

кредитної (монетарної) політики в Україні. Стаття перша. Становлення монетарної політики в незалежній Україні [Текст] / Н. І. Гребеник // Вісник Національного банку України. – 2007. – № 5. – C. 12-22.

14. Центральний банк та грошово-кредитна політика [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ; ред. А. М. Мороз. – К. : КНЕУ, 2005. – 556 с.

15. Карманов, В.Є. Грошово-кредитна політика Національного банку України [Текст] / В. Є. Карманов // Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України. – C. 116-119.

16. Гроші та кредит [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ; ред. М. І. Савлук. – 3-тє вид., перероб. і доп.. – К. : КНЕУ,2002. – 598 с.

17. Гребеник, Н.І.Основні віхи у формуванні та проведенні грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні. Стаття перша. Становлення монетарної політики в незалежній Україні [Текст] / Н. І. Гребеник // ВісникНаціонального банку України. – 2007. – № 5. – C. 12-22.

18. Борщ, Л.М. Грошово-кредитна політика та її вплив на інвестиційний процес [Текст] / Л. М. Борщ // Фінанси України. – 2003. – № 12. –C. 16-24.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Скачать

Поняття грошово-кредитної політики .docx

Поняття грошово-кредитної політики .docx
Размер: 59.9 Кб

Бесплатно Скачать

Пожаловаться на материал

Курсова робота. Завдання курсової роботи: сутність поняття грошово-кредитна політика, її основні цілі та інструменти; основні етапи становлення та розвитку; узагальнити зарубіжний досвід стосовно реалізації грошово-кредитної політики; аналіз сучасного стану грошово-кредитної політики України та виявити основні інструменти, які використовуються при її реалізації; перспективи розвитку грошово-кредитної політики України.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Контрольна робота з дисципліна: Українська мова за професійним спрямуванням

Документ. Класифікація документів. Які основні види документів виділяються: за найменуванням; за походженням; за місцем виникнення; за призначенням; за напрямком; за формою; за строками виконання; за ступенем гласності; за стадіями створення; за складністю; за строками зберігання; за технікою відтворення.

Реферат На тему: «право власності»

Кафедра цивільного права Право власності: Загальні положення Поняття права власності; Зміст права власності; Суб’єкти права власності; Форми та види права власності; Способи набуття права власності Особливості спільної власності

Методические рекомендации к дипломной работе

Методические рекомендации предназначены  для студентов для оказания помощи при выполнении и оформлении выпускной квалификационной работы (дипломной работы).

Основные понятия языка С/С++

Язык программирования служит двум связанным между собой целям: он дает программисту аппарат для задания действий, которые должны быть выполнены, и формирует концепции, которыми пользуется программист, размышляя о том, что делать.

Тестові завдання до екзамену з навчальної дисципліни «Професійна психологія»

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok