Суспільство як цілісна система. Соціальна структура суспільства

Лекція 3. СУСПІЛЬСТВО ЯК ЦІЛІСНА СИСТЕМА

Найбільш стисло соціологію можна визначити як науку про суспільство. Що ж уявляє собою суспільство з соціологічної точки зору ? Протягом усієї історії філософії і соціології однією із найважливіших проблем був пошук відповіді про сутність суспільства, про механізми соціальної інтеграції за наявності у суспільстві різноманітних інтересів індивідів та соціальних груп, про забезпечення у суспільстві соціального порядку. Для розкриття теми пропонуємо розглянути наступні питання:

1. Суспільство і природа. Поняття суспільства.

2. Суспільство з позицій соціального детермінізму і функціоналізму.

3. Концепція суспільства в індивідуалізмі.

1. Суспільство і природа. Поняття суспільства.

Починати вивчення теми треба з усвідомлення того, як соціологія трактує поняття “суспільство”. Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспільства як соціального феномену. Так, античні філософи, зокрема Арістотель, Платон, ототожнювали суспільство з державою. У середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок домовленості людини з Богом; у Нові часи побутувала ідея суспільного договору між людьми, внаслідок якого постало суспільство.

Якісно нове розуміння категорії “суспільство” запропонувала соціологія в середині 19 - на початку 20 ст. Так, О.Конт і Г.Спенсер вважали його динамічним утворенням, що, як і кожний живий організм, перебуває у постійному розвитку, виявляючи здатність до саморегулювання. Е.Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну реальність, що заснована на колективних уявленнях. Для М.Вебера суспільство - це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій.

Наукове розмежування понять “природа” і “суспільство”, “природне” і “соціальне” дозволяє правильно зрозуміти двоєдину - природно-соціальну, біосоціальну - основу людини і суспільства, не допускаючи як ігнорування природних начал у суспільстві, так і заперечення ведучої ролі соціального в цій єдності. Природа і суспільство - це дві якісно різні форми прояву єдиної реальності.

При найзагальнішому погляді на суспільство кидається в очі, що воно - сукупність, об'єднання людей. Однак суспільство - це не будь-яка механічна сукупність людей, а таке їхнє об'єднання, у рамках якого відбувається більш-менш постійний, стійкий і досить тісний взаємовплив і взаємодія цих людей. Суспільство характеризується:

  • спільністю території проживання, що звичайно збігається з державними кордонами і служить тим простором, у рамках якого складаються і розвиваються взаємозв'язки і взаємодії членів даного суспільства;
  • цілісністю і стійкістю;
  • самовідтворенням, саморегульованістю;
  • таким рівнем культури, що знаходить своє вираження у виробленні системи норм і цінностей, які лежать в основі соціальних зв'язків.

Складність загального визначення поняття “суспільство” пов'язана з рядом обставин. По-перше, це - дуже широкі за обсягом поняття. По-друге, “суспільство” - надзвичайно складне, багатошарове і багатогранне явище. По-третє, “суспільство” - поняття історичне, загальне визначення якого повинно охоплювати всі етапи його розвитку. По-четверте, “суспільство” - стикова категорія і соціальної філософії, і соціології, і історії, і соціальної психології, і деяких інших наук, кожна з яких по-своєму визначає суспільство. По-п'яте, поняття “суспільство” використовується в житті дуже широко і багатозначно.

Враховуючи сказане, можна дати таке загальне соціологічне визначення суспільства. Суспільство - сукупність людей, об'єднаних історично сформованими формами їхнього взаємозв'язку і взаємодії з метою задоволення своїх потреб, що характеризується стійкістю і цілісністю, самовідтворенням і самодостатністю, саморегульованістю і саморозвитком, досягненням такого рівня культури, коли з'являються особливі соціальні норми і цінності, які лежать в основі взаємозв'язку і взаємодії людей.

При всьому найтіснішому взаємозв'язку таких найважливіших і широко вживаних понять, як “суспільство”, “країна” і “держава”, їх необхідно чітко розмежовувати. “Країна”- це поняття, що відбиває переважно географічну характеристику частини нашої планети, визначеної межами незалежної держави. “Держава”- поняття, що відбиває головне в політичній системі країни і тому виступає як найважливіша категорія політології. “Суспільство”- поняття, що безпосередньо характеризує соціальну організацію країни і тому займає центральне місце в системі категорій соціології.

Очевидно, що у всіх визначеннях суспільства у тій чи іншій мірі виражений підхід до суспільства як до цілісної системи елементів, що знаходяться в стані тісного взаємозв'язку. Такий підхід до суспільства називається системним. Розглянемо основні принципи системного підходу до суспільства. Для цього необхідно визначити основні поняття. Соціальна система - це цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємодії і відносини. Соціальна взаємодія - це процес, у якому люди діють і випробовують вплив один на одного. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що здійснюють ті чи інші дії, зміни в соціальній спільності чи суспільстві в цілому, викликані цими діями, вплив цих змін на інших індивідів і, нарешті, зворотну реакцію індивідів. Взаємодія приводить до становлення нових соціальних відносин. Соціальні відносини - це відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами. З точки зору системного підходу, суспільство - це не сумативна, а цілісна система. Це означає, що на рівні суспільства індивідуальні дії, зв'язки і відносини утворюють нову, системну якість. Системна якість - це особливий якісний стан, який не можна розглядати як просту суму елементів. Суспільні взаємодії і відносини носять надіндивідуальний характер. За рахунок чого досягається системна якість?

Цілісній системі притаманні безліч зв язків, взаємодій і відносин. Найбільш характерними є взаємодії і відносини, що включають у себе координацію субординацію елементів. Координація - це визначена погодженість елементів, той особливий характер їхньої взаємної залежності, який забезпечує збереження цілісної системи. Субординація - це підпорядкованість, що вказує на особливе місце, неоднакове значення елементів у цілісній системі. Отже, суспільство стає цілісною системою з якостями, яких немає в жодного з включених у нього елементів окремо.

2. Суспільство з позицій соціального детермінізму і функціоналізму.

Системний підхід до суспільства доповнюється у соціології детерміністським і функціоналістським. Тому у другому питанні слід розібратися з сутністю цих підходів. Детерміністський підхід найяскравіше виражений у марксизмі. З погляду цього вчення, суспільство як цілісна система складається з наступних підсистем: економічної, соціальної, політичної, ідеологічної. Усі ці системи є ієрархічною структурою, тобто знаходяться в співвідношенні субординації, підпорядкованості в тому порядку, як вони перераховані. У марксизмі чітко вказується на залежність і обумовленість усіх систем від особливостей економічної системи, в основі якої лежить матеріальне виробництво, що базується на визначеному характері відносин власності.

При цьому слід мати на увазі, що марксизм не прагне звести все багатство суспільних відносин до економічної обумовленості. З погляду марксизму, економічна система є лише головною причиною, вона лише “у кінцевому рахунку” визначає розвиток інших систем громадського життя. В результаті такого підходу суспільство розглядається в марксизмі як живий організм, що знаходиться в постійному русі і розвитку, у вивченні якого провідну роль грає аналіз виробничих відносин.

Ідеї функціоналізму в більшій мірі притаманні англо-американській соціології. Основні положення функціоналізму були сформульовані англійським соціологом Г.Спенсером і розвинуті американськими соціологами Р.Мертоном, Т.Парсонсом.

Розглянемо коротко, з чого складаються основні принципи функціонального підходу за Г.Спенсером:

1.Так само, як і прихильники системного підходу, функціоналісти розглядали суспільство як цілісний, єдиний організм, що складається з безлічі частин: економічної, політичної, військової, релігійної і т.п.

2. Кожна частина може існувати тільки в рамках цілісності, де вона виконує конкретні, строго визначені функції.

3.Оскільки кожна з частин суспільства виконує тільки їй властиву функцію, то у випадку порушення діяльності цієї частини, чим більше функції відрізняються одна від одної, тим важче іншим частинам заповнити порушені функції.

4. Спенсер надавав великого значення соціальному контролю, до якого належить політичне управління, органи правопорядку, релігійні інститути і моральні норми.

Головною умовою збереження суспільної цілісності є згода більшості суспільств із прийнятою в ньому системою цінностей.

Р.Мертон вніс у цю концепцію ряд уточнень:

1.Як одне явище може мати різні функції, так і та сама функція може виконуватися різними явищами.

2.Р.Мертон вводить поняття дисфункції, тобто руйнівні функції.

3.Р.Мертон розрізняє явні і латентні функції. Явна функція - це той наслідок, який викликаний навмисне. Латентна функція - це той наслідок, викликати який не входив у намір діючої особи.

За Парсонсом, будь-яка суспільна система має дві основні орієнтації, які він називав “осями орієнтації”. Перша вісь - зовнішнє-внутрішнє. Це значить, що будь-яка система орієнтується або на події навколишнього середовища, або на свої власні проблеми. Друга вісь - інструментально-консулюторна. Це означає, що орієнтація систем пов'язана або із миттєвими, або з довгостроковими потребами і цілями.

Соціологи, що дотримуються інших методологічних установок, підкреслюють три головних недоліки функціоналізму:

1.Суспільство у функціоналізмі розглядається статично, поза динамікою розвитку.

2.Нездатність дати опис і аналіз конфліктів.

3.Нездатність належним чином відбити в соціальному індивідуальне.

3. Концепція суспільства в індивідуалізмі.

У третьому питанні слід розглянути концепції суспільства в індивідуалізмі. Представники методології індивідуалізму - Дж.Хоманс, Дж.Лінд, Г.Блумер та ін. Основна ідея методології індивідуалізму зводиться до наступного: усяке соціальне явище, у тому числі й громадське життя, може бути пояснене через сукупність індивідуальних дій. Отже, завдання соціологічної науки складається, насамперед, у поясненні, що таке індивідуальна дія і що таке сукупність індивідуальних дій.

З погляду представників індивідуалізму, схема дії містить у собі наступні елементи: діюча особа; залученість до ситуації; переслідування будь-якої мети через дію; маніпулювання ресурсами для досягнення мети; більш-менш чітко визначена поведінка.

Що ж таке сукупність індивідуальних дій? Пояснення цьому явищу пропонує ряд теорій соціальної взаємодії. Однією з таких теорій є теорія

соціального обміну американського соціолога Дж.Хоманса. Хоманс звертає увагу на вплив на поведінку людей винагород і витрат. Він сформулював наступні положення своєї теорії:

  1. Чим частіше вчинок винагороджується, тим частіше він повторюється.
  2. Якщо в минулому одержання винагороди відбувалося у визначеній ситуації, то люди прагнуть створити таку ж ситуацію.
  3. Коли потреби людини майже цілком задоволені, вона у меншій мірі прагне прикладати зусилля для їхнього задоволення.

Іншою теорією, яка базується на методології індивідуалізму, є символічний інтеракціонізм. Найбільш видні представники символічного інтеракціонізму - Дж. Мід та Г. Блумер. Мід стверджував, що поведінка індивіда - це реакція на поведінку іншого індивіда. Людські істоти живуть у світі значимих об'єктів. Значення виникають тільки в процесі соціальної взаємодії. Різні соціальні групи виробляють різні світи, і ці світи міняються, коли складові їхні об'єкти змінюють своє значення.

Відповідно до символічного інтеракціонізму, взаємодія між індивідами є безупинним діалогом, у процесі якого люди просліджують, інтерпретують наміри один одного і реагують на них. Інтерпретація стимулів полягає у встановленні зв'язку стимулу із символом і виборі відповідної реакції на основі осмислення цього символу. Установлення соціального зв'язку, комунікація стають можливими завдяки тому, що люди надають те саме значення даному символу.

За Дж. Мідом, соціальне “Я” містить у собі два моменти: власне “Я” і “Ми”. Власне “Я” - це індивідуальна свідомість. “Ми” - це індивідуальна свідомість в очах інших. “Я” - це завжди діалог “Я” і “Ми”. “Я” оцінює свої дії через внутрішнє освоєння “Ми”. Таким чином, суспільство виявляється як би усередині “Я”. Соціальне “Я” стверджується в сукупності процесів міжіндивідуальної взаємодії. Багатство і своєрідність закладених у тій чи іншій особистості реакцій, способів діяльності, символічних змістів залежить від розмаїтості і широти системи взаємодії, у яких вона присутня.

Таким чином, у поясненні питання, що таке суспільство, які механізми його утворення і функціонування, соціологія спирається на різноманітні методологічні підходи, які нерідко погоджуються один з одним, але можуть вступати й у протиріччя.

Теми доповідей та рефератів

1. Соціологічні проблеми удосконалення взаємовідносин природи та суспільства.

2. Системність і суспільство.

3. Комунікація як соціальне явище.

Література

1. Бендикс Р. Современное общество.-М.,1992.

2. Мостовая И.В. Что такое общество? - Ростов Н/Д, 1995.

3. Павліченко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія. Навчальний посібник.-К.: Лібра, 2000.

4. Рудкевич М.П. Общество как система//Вопросы философии.-2001.-№12.

5. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество.-М.,1992.

6. Соціологія. Конспект лекцій.-Харків: ХНАДУ,2001.

7. Туров Н.С. Общество как социальная система//Социально-политический журнал.-1994.-№7-8.

8. Устич С.І. Системне дослідження суспільства.-Львів,1992.

Лекція 4. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА

Формування різних соціальних груп, прошарків, класів суспільства було зумовлене людською діяльністю, всім ходом історичного розвитку. Для того, щоб існувати, люди об'єднувалися в групи, розподіляли між собою різні функції, вступали в певні суспільні відносини. Найглибшим джерелом процесу групоутворення став суспільний розподіл праці. Поступово в суспільстві сформувалися певні сукупності людей, які мали загальні риси і розрізнялися за об'єктивним положенням в системі суспільних зв'язків. Предметом аналізу соціологічної науки є з'ясування сутності і співвідношення різних соціальних груп, їх зв'язків і взаємодії. В лекції будуть розглянуті такі питання:

1. Сутність, елементи і тенденції розвитку соціальної структури суспільства.

2. Соціальна стратифікація : поняття та види .

1 Сутність, елементи і тенденції розвитку соціальної

структури суспільства.

Кожне конкретне суспільство, залежно від історичних умов, складається з різноманітних, відносно стійких соціальних спільностей, що виникають на певній економічній підвалині. Сукупність цих спільностей та певний порядок їх взаємодії складають соціальну структуру суспільства.

В науковій літературі соціальну структуру визначають як стійкий зв'язок елементів у соціальній системі суспільства, що означає об'єктивний розподіл суспільства на окремі прошарки і групи, які поєднуються на підставі однієї або декількох ознак, що надають їм неповторну своєрідність і розрізняються за суспільним положенням, за місцем і роллю в системі суспільних зв'язків.

Таким чином, поняття соціальної структури включає в себе, з одного боку, соціальний склад і сукупність різних типів соціальних спільностей усередині суспільства, з іншого - соціальні зв'язки усіх складових частин, які розрізняються за широтою розповсюдження їх дії, за значенням і характеристикою соціальної структури суспільства на певному щаблі розвитку. Основні елементи соціальної структури суспільства представлені на рис.7.1.

Мал 4.1 - Соціальна структура суспільства

Базовим елементом соціальної структури є соціальна спільність, яка виступає цілісним суспільним утворенням, що виникає об'єктивно і характеризується стійкими зв'язками, що відбиваються в поєднанні їх об'єктивних і суб'єктивних сторін по відношенню до інших соціальних груп, у певній схожості способу життя, тенденцій і перспектив розвитку.

У зв'язку з тим, що об'єднання людей в соціальні спільності відбувається на підставі різних характеристик і ознак, правомірним є виділення таких основних соціальних груп: соціально-класові (верстви, стани,

касти, класи); соціально-етнічні (роди, племена, нації); соціально-демографічні ( молодь, діти, жінки, чоловіки і т.п.); соціально-професійні ( вчителі, інженери, лікарі тощо); соціально-територіальні ( мешканці міст, сел., певних регіонів). Кожна з цих спільностей, в свою чергу, складається із найрізноманітніших прошарків і зв'язків. Основними історичними детермінантами формування соціальних спільностей є: умови соціальної реальності, які вимагають об'єднання людей; спільні інтереси значної кількості індивідів; розвиток державності і виникаючі разом з нею форми організацій людей у виді різних соціальних інститутів; спільна територія, яка передбачає можливість міжособистісних контактів.

Визначальне, центральне місце в соціальній структурі суспільства належить соціально-класовим утворенням. Класи формуються паралельно з виникненням приватної власності на засоби виробництва, яка обумовила різний стан людей в суспільстві, міру їх участі в процесі виробництва, управління суспільством, відмінність у розмірах прибутків. Внаслідок цього, класи, в першу чергу, характеризуються певною мірою економічної нерівності між різними групами людей. Однак поряд з соціально-економічними, між класами існують відмінності у способі життя, інтересах і цінностях, культурі, соціальній психології і соціальних нормах. Тобто, клас – це не тільки економічна, але і більш широка соціальна категорія.

Основні тенденції перетворень соціально-класової структури в нашому суспільстві характеризуються: посиленням позицій ринкової економіки; зростанням числа зайнятих у приватному секторі і бізнес-діяльності; поглибленням соціальної диференціації; зміною соціальної структури, соціальних пріоритетів.

З розвитком суспільства його соціальна структура стає більш різноманітною і складною, що відбивається і на соціально-професійному рівні.ід соціально-професійною структурою в соціології розуміють форму розподілу праці, що розглядається з позицій матеріально-речового змісту. Під професією розуміють вид трудової діяльності або занять людини, що потребує певної підготовки і є джерелом існування.

У сучасних умовах як соціально-класова, так і соціально-професійна структури суспільства суттєво змінилися. З'являються нові класові і професійні утворення, змінюються колишні соціальні групи, їхні статус і система цінностей. Процес поляризації „бідні-багаті” має різкий, докорінний характер, внаслідок чого досить багато соціальних прошарків і груп пересунулося до нижчого класу. Особливо погіршився стан службовців, знизився їх статус і життєвий рівень. Різко збільшилася кількість люмпенів (бродяг, злидарів, кримінальних елементів). З'явилися принципово нові групи крупної буржуазії: підприємці, комерсанти, банкіри, які поповнили вищий клас.

Поляризація суспільства поєднується з розмитістю кордонів соціальних груп, зростанням їх маргінальності. Маргінальність - це стан особи або суспільства, що знаходяться на межі різних культур. Це стан тих, хто змінив свою професійну діяльність, перейшов у нову соціальну групу, однак ще не адаптувався до нових умов, не засвоїв нових цінностей. Маргінальним може бути і все суспільство, якщо швидко здійснюється перехід до нових соціальних умов розвитку, руйнуються його підвалини, але ще продовжують діяти старі стереотипи, цінності, норми поведінки.

В соціальній структурі суспільства важливе місце належить соціально-демографічним «зрізам», до яких звичайно відносять статево-вікову та сімейну структури.

Соціально-демографічна структура - це статистичні параметри таких явищ, як народжуваність, смертність, шлюбність, міграційні процеси населення. Кожна із зазначених структур характеризує склад населення за такими ознаками, як стать, вік, сімейний стан, місце народження і час проживання на певній території.

Демографічна структура впливає на всі інші соціальні процеси в суспільстві, на формування соціально-класових і соціально-професійних зрізів, відбивається на таких показниках, як структура зайнятості, трудова активність, система потреб тощо.

Статево-вікова структура населення характеризує співвідношення між чоловіками і жінками у складі колективу або спільності, а також співвідношення людей різного віку. Аналіз цих даних розкриває трудовий потенціал суспільства, дозволяє виявити динаміку його розвитку. Геронтосоціологія (соціологія старіння) аналізує стан людей старшого віку як певної соціальної і вікової групи, що є важливим елементом соціальної і демографічної структури суспільства.

Сімейна структура населення характеризується кількістю, розміром, складом сімей тощо. Основними тенденціями в соціально-демографічній структурі суспільства сьогодні є: низька народжуваність, утвердження малодітної сім'ї, збільшення сімей з одним із батьків, старіння населення, зростання частки людей пенсійного віку, зростання смертності.

Одним із аспектів соціальної структури суспільства є соціально-поселенська структура, що розглядається як результат взаємодії двох зрізів суспільства: соціально-класового і територіального. Одиницями територіальних утворень є міські та сільські спільності. Територіальні спільності діють у різних умовах природного та штучного середовища, і тому в різних регіонах існують суттєві відмінності соціально-культурної та побутової інфраструктури, рівня життя тощо. Все це створює не однакові умови розвитку людей у регіонах, містах, а особливо в селі порівняно з великими містами. Територіальні спільності відрізняються складом населення, рівнем його освіти, загальної культури і професійної підготовки. В соціально-поселенську структуру входять і такі аспекти територіальних відмінностей, як соціальні особливості трудових ресурсів і характер їх відтворення, специфічність структури і рівня потреб населення тощо.

Найбільш важливою тенденцією розвитку поселенської структури сьогодні є збільшення кількості міст (урбанізація). У багатьох країнах світу міський спосіб життя переважає.

Соціально-економічна ситуація в сучасних умовах така, що великі міста розвиваються більш швидкими темпами. Це зумовлено тим, що процеси соціального переміщення, соціальної мобільності проходять в них більш інтенсивно. Люди мають широкі можливості для розвитку своїх здібностей, вибору професій, самореалізації. Міста також є центрами соціокультурних процесів. В той же час, існують негативні наслідки процесу урбанізації. Напружений ритм життя відбивається на погіршенні здоров'я, розпаду сімей. Зростають витрати на соціальну інфраструктуру, охорону оточуючого середовища, витрати на транспорт. Однак, незважаючи на негативні моменти, процес урбанізації в сучасних умовах є незворотнім.

2 Соціальна стратифікація: поняття та види.

Суспільство є складно-структурованою та багатовимірною будовою. Кожна особистість в ньому протягом життя може бути охарактеризована через набір властивих їй приписаних та набутих статусів та відповідних їм соціальних ролей. Отже, без наукових знань реальної соціальної структури, характеру розподілу цінностей між різними групами і ступеня нерівності між ними неможливо зрозуміти, як функціонує і розвивається суспільство. Сукупність знань, які характеризують саме ці аспекти соціального життя, відносяться сучасними вченими до теорії соціальної стратифікації.

Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти ( від лат. Stratum - пласт, прошарок).

Соціальна стратифікація - необхідне, неминуче і універсальне явище, пов'язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей. Суспільство не тільки допускає ієрархію статусного становища груп, окремих індивідів, що до них належать, але й сприймає її як джерело для свого розвитку. Соціальна стратифікація вказує на нерівність в суспільстві, його поділ за певним критерієм чи їх сукупністю на стійкі групи, які мають неоднаковий вплив на суспільне життя.

Існують різні критерії соціальної стратифікації, однак серед основних найчастіше виділяють прибуток, освіту, владу та престиж ( дивись рис. 7.2 ).

Мал.4.2 - Критерії соціальної стратифікації

Прибуток, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціальний статус особистості, тобто її реальне становище і роль в суспільстві. Кожна привілейована страта об'єктивно прагне до закріплення і відтворення у спадкоємців свого престижного статусу. При тому, чим впливовішою є страта, тим більше в неї таких можливостей, наприклад через передачу частини нагромаджених багатств у спадок, через створення умов для набуття кращої освіти тощо.

Якщо суспільство у побудові стратифікаційної системи орієнтується на приписний статус особистості, то в результаті формується жорстка система стратифікації, обмежується доступ до привілейованих груп нових членів. Таке суспільство можна визначити як закрите. Класичними прикладами закритих суспільств є рабовласницьке, феодальне, кастове. Суспільство, орієнтоване на набутий статус, який визначається завдяки здібностям, особистій волі людини, вимагає від неї власної ініціативи, має рухливу систему стратифікації, є відкритим. Таке суспільство є високо динамічним, воно допускає вільний перехід людей вверх і вниз по «соціальній драбині». Це сучасні індустріальні та постіндустріальні демократичні суспільства. В деяких країнах зберігається стратифікація змішаного типу, в якій залишки закритого ладу доповнюються елементами відкритого суспільства.

Так чи інакше, кожна людина переміщується в соціальному просторі, в суспільстві, в якому вона живе. Людина переходить із однієї в іншу вікову групу, отримує освіту, змінює професію, займає ту чи іншу соціальну позицію. Всі ці процеси в соціології називають соціальною мобільністю.

Поняття соціальної мобільності було введено в соціологічний обіг П.Сорокіним у 1927 р. З того часу воно активно використовується в соціологічних дослідженнях нерівності і буквально означає переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових категорій. Ступінь соціальної мобільності часто використовується як показник рівня відкритості і рухомості суспільства і, навпаки, його консервативності, замкнутості.

Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Горизонтальні соціальні переміщення проходять в рамках групи, що утворюється на підставі номінальних параметрів, наприклад, переїзд з одного місця проживання на інше, чи перехід працівника на іншу роботу без просування по кар'єрній драбині. Вони самі по собі не означають «соціального росту» індивіда, хоча за певних обставин, можуть прискорювати або уповільнювати його. Вертикальні соціальні переміщення передбачають перехід індивіда з нижчої страти у вищу, чи навпаки.

В сучасному відкритому суспільстві оптимальним засобом для стратифікаційної мобільності вважається освіта. Набувши вищого рівня освіти, працівник підвищує і свою фахову кваліфікацію, може виконувати більш складну та відповідальну роботу і це дає йому підстави для одержання вищої винагороди за виконану працю, допускає до прийняття владних та управлінських рішень, створює можливості для користування певними привілеями.

Наслідки соціальної мобільності ( позитивні чи негативні) відбиваються і на індивідах, і на суспільстві в цілому. Просування вверх тісно пов'язане з політичним розвитком, інтелектуальним, науковим прогресом, формуванням нових цінностей і соціальних рухів. Рух вниз веде до вивільнення вищих верств від малокорисних елементів. Але найважливіше те, що посилена мобільність сприяє дестабілізації суспільства за всіма його параметрами.

Теми рефератів

1.Соціальні групи як об'єкти і суб'єкти суспільної взаємодії.

2.Проблеми становлення середнього класу в Україні.

3.Соціальна стратифікація у відкритому суспільстві.

4.Маргінальність особистості та соціальних груп.

Література

1. Вебер М. Основные понятия стратификации // СОЦИС.- 1994.- №5

2. Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // СОЦИС.- 1992.- №9, 11

3. Примуш М.В. Загальна соціологія: Навч.посібник.- К.: ВД «Професіонал», 2004

4.Попова И.М. Социология. Введение в специальность.- К., 1996

5. Радаев В.В., Шкаратан О.И. Социальная стратификация.- М., 1996

6. Радугин А.Л., Радугин К.А. Социология: курс лекций.- М., 1996

7. Соціологія. Конспект лекцій.- Харків: ХНАДУ, 2001

8. Социология. Наука об обществе. Учеб. пособие.- Харьков, 1996

9. Социология: учебник для вузов.- М., 1998

10. Соціологія. Посібник для студентів вищ. навч. закладів.- К., 1999

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Суспільство і природа. Поняття суспільства. Суспільство з позицій соціального детермінізму і функціоналізму. Концепція суспільства в індивідуалізмі. Сутність, елементи і тенденції розвитку соціальної структури суспільства. Соціальна стратифікація: поняття та види.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Конституционное право

Наука конституционного права – это система научных знаний об отрасли конституционного права и о регулируемых конституционно-правовыми нормами общественных отношениях. КП - конституционное право; КПО - конституционно-правовые отношения; КРФ - конституция Российской Федерации

Поняття грошово-кредитної політики

Курсова робота. Завдання курсової роботи: сутність поняття грошово-кредитна політика, її основні цілі та інструменти; основні етапи становлення та розвитку; узагальнити зарубіжний досвід стосовно реалізації грошово-кредитної політики; аналіз сучасного стану грошово-кредитної політики України та виявити основні інструменти, які використовуються при її реалізації; перспективи розвитку грошово-кредитної політики України.

Какую работу надо совершить, чтобы перенести заряд из центра полукольца в бесконечность

Задача. Физика. Решение. Тонкий стержень согнут в полукольцо. Стержень заряжен с линейной плотностью.

Товароведение и экспертиза плодоовощных товаров

Курс лекций. Консервирование. Плоды и овощи. Химический состав. Физические свойства. Классификация

Римське право

Формування та розвиток римського права як цілісної та єдиної правової системи відбувалися протягом тисячоліття

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok