Заснування Острозької академії в контексті культурно - освітньої ситуації в Західній Європі та в Україні XVI ст.

Территория рекламы

Тема 1: Заснування Острозької академії в контексті культурно - освітньої ситуації в Західній Європі та в Україні XVI ст.

План:

1.Культурно-освітня ситуація в З. Європі XVI ст.

2. Культурно-освітня ситуація в Україні XVI ст.

3. Острог - визначний центр української культури XVI ст.

1: Культурно-освітня ситуація в З. Європі XVI ст.

За висловом відомого культуролога Ервіна Панофського, кожне явище культури є проявом (наслідком, симптомом) певної культурно-історичної ситуації. Острозька слов'яно-греко-латинська академія була наслідком культурно-історичної ситуації, що склалася в Європі та в Україні в другій половині XVI ст. Отож, розглянемо культурно-історичну ситуацію другої половини XVI ст. в З.Європі.

До другої половини XVI ст. всі розвинуті європейські країни були вкриті сіткою університетів. Університети як світські вищі навчальні заклади з'явилися ще в XI столітті у зв'язку з бурхливим розвитком міст. Найдавнішими університетами Європи були: Болонський університет, який виник у 1199 р., (це була перша вища школа по вивченню римського цивільного та церковного права), та перша вища медична школа в Солерно. У 1200 р. був заснований університет в Парижі. У 1253 р. духівником короля Франції Людовіка Святого - Робером де Сорбоном був створений богословський факультет Парижського університету, який отримав його ім'я - Сорбона, згодом так почали називати Паризький університет. У кінці XII - на початку XIII ст. виникли університети в Оксфорді та Кембриджі (Англія), в Саламанці (Іспанія), у Лісабоні (Португалія). У XIV ст. університети з'явилися в Центральній Європі: в 1348 р. - Празький, в 1364 р. - Краківський, в 1365 р. - Віденський, в 1386 р. - Гейдельберзький. У XV ст. з'являються університети в столицях Північної Європи: в 1473 р. - Упсальський (Швеція), в 1474 р. - Копенгагенський (Данія).

У добу середньовіччя середня освіта не була відірвана від вищої. Школяр вступав до університету після закінчення граматичної латинської школи у 15-16 років. Його приймали на підготовчий (або артистичний) факультет, де вивчали 7 вільних мистецтв. Це тривіум (граматика, риторика, діалектика) та квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія та музика). Ці науки завершували середню освіту. Вищими науками у середньовіччя вважали богослів'я, медицину та право. Філософія займала проміжне положення між середніми і вищими науками. Ця дисципліна поділялась на три частини: 1. філософію пізнання (логіку, діалектику) 2. філософію природи (фізику) та філософію надприродного світу (метафізику). Перші дві частини входили до наук середнього рівня, а метафізика вважалась вищою наукою, що безпосередньо підводила студентів до вивчення богослів'я.

Після закінчення артистичного факультету студенти поступали на богословський, правничий або медичний факультети, які давали вищу освіту. По закінченні цих факультетів вони отримували звання, бакалавра, магістра, доктора богослів'я, права або медицини. Формою навчання були лекції та диспути. Студенти жили в гуртожитках-коледжах. Кожний університет мав суворо регламентований устав, правила, традиції, форму. Система навчання в університетах Західної Європи стала зразком для організації навчального процесу в Острозькій академії. Як і в університетах 3. Європи у Острозькій академії вивчали предмети тривіуму та квадривіуму, філософію та богослів'я.

До XVІ ст. в університетах панувала система modus italikus, що виникла ще в перших італійських університетах. Згідно з нею головну роль в управлінні університетом відігравали студенти, не було чітких програм навчання, студентів переводили з курсу на курс навіть тоді. коли вони не здали іспитів. У XVI ст. у голландських протестантських школах так званих братів чистого життя виникла нова система навчання, яка невдовзі була запозичена Паризьким та іншими університетами і отримала назву modus parasiensis. Згідно з нею університетами керувала професура (ректори, проректори), навчання велось згідно програм, що затверджувала вчена рада, посилились вимоги до дисципліни студентів.

Крім вищих навчальних закладів у З. Європі XVI ст. діяло кілька різновидів шкіл середнього рівня: єзуїтські колегіуми, гуманітарні школи та тримовні колегіуми.

Особливо були поширеними єзуїтські колегіуми (колегії). освіта молоді була одним з головних напрямків діяльності єзуїтів. Із всіх католицьких орденів тільки вони включили пункт про навчання молоді до свого статуту, перетворившись на головних опонентів протестантів у боротьбі за душі прихожан і заслужено набувши слави «вчителів Європи». Про масштаби і цифри єзуїтського шкільництва свідчать такі цифри: у 1579 р. в Європі нараховувалось 144 єзуїтських колегіуми, у 1626 р. - 444 колегіуми, 56 - семінарій та 44 школи для власних кліриків (членів ордену), у 1749 р. - 669 колегіумів, 176 семінарій, 61 школа та 24 університети. якими єзуїти повністю, або частково керували. Отже орден єзуїтів мав вагомий вплив на освітню ситуацію в Європі XVi–XVIII ст. Переважна більшість єзуїтських колегіумів були закладами середнього рівня навчання. У них вивчали предмети тривіуму і квадривіуму. Навчання продовжувалось 5 років. Перші три класи були граматичними.

У 1-му класі, що мав назву «інфіма» опановували початки грецької і латинської мови, перекладали неважкі тексти.

У 2-му класі - «граматика», опановували основи граматики, читали античних авторів.

У 3-му класі - «синтаксема» опановували синтаксис, тобто могли вже читати, писати і говорити по-грецькі і на латинській мові, опановували великі тексти, читали трагедії Еврипіда, Софокла, поеми Гомера, промови Демосфена, Цицерона.

У цих трьох граматичних класах учні вчили також ряд інших наук: арифметику, геометрію, музику, астрономію, катехізис.

У 4-му класі - «поетика» вчились писати вірші, засвоювали різні поетичні стилі.

У 5-му класі - «риторика» вчили мистецтво красномовства, складати і говорити проповіді, промови. Складання промов вимагало широкої ерудиції. Тому вчили додаткові предмети: географію, міфологію, історію (хроніки). Ідеалом красномовця вважався Цицерон. Який приділяв багато уваги вишуканості мови і мистецтву переконання.

У деяких колегіумах були ще 6-й та 7-й клас, у яких вивчали вищі науки: філософію та богослів'я. Такі колегіуми перетворювались на вищі навчальні заклади - академії. З єзуїтських колегіумів в острозькій академії був запозичений розподіл предметів по класам.

Крім єзуїтських колегіумів вагоме значення в розвитку освіти набули гуманітарні школи, у яких головний акцент робився на вивченні грецької та латинської мови та античної культури, а також тримовні колегіуми, скеровані на вивчення трьох сакральних мов: давньоєврейської, давньогрецької та латинської з ціллю критичного вивчення біблійних текстів. Біблія як головне джерело християнської віри була найголовнішою книгою, на авторитет якої спирались мислителі багатьох поколінь. На відміну від вчених доби Середньовіччя, які підходили до вивчення Біблії схоластично, гуманісти Відродження прагнули до критичного вивчення біблійних текстів. Якщо схоластичний підхід до Біблії передбачав заучування текстів на пам'ять і вимагав досконалого знання латинської мови, то критичний підхід передбачав порівняльний аналіз біблійних текстів, написаних давньоєврейською, давньогрецькою та латинською мовами і вимагав досконалого знання не тільки латинської, але й гебрайської та грецької мов, як мов, на яких були написані біблійні першоджерела. У західноєвропейських університетах студіювалась гебрайська та грецька мови, але у порівнянні з латиною вони мали другорядне значення. Навіть найвизначнішого філософа Давньої Греції Аристотеля тут вивчали не з грецького оригіналу, а з латинських перекладів, зроблених з арабської версії. Оскільки в університетах з їх застійними консервативними традиціями досконале вивчення гебрайської та грецької мови було неможливе, з початку XVI ст. в Європі розгортається рух, очолений Еразмом Ротердамським, скерований на створення тримовних колегіумів.

У 1507 р. в Іспанії в м. Алькала був заснований вищий навчальний заклад з трьома факультетами, але найбільше значення мало вивчення трьох сакральних мов. Згодом на базі цього закладу кардинал Франческо Сіменс де Сіснерос заснував тримовний колегіум. Найбільшим досягненням цього закладу було видання багатомовної Біблії - Комплютенської Поліглоти (Комплютенія - латинська назва м. Алькала), у якій біблійні тексти були надруковані грецькою, латинською, єврейською та халдейською мовами. Тексти були надруковані у 1517 р., але переплели їх у 1523 році - всього 600 книг, і продавали по дуже низьким цінам - 6,5 дуката, вважаючи, що на Святому письмі не можна наживатися.

У 1517-18 рр. при Лувенському університеті (Бельгія) було засновано тримовний колегіум Еразмом Ротердамським, який активно пропагував ідею заснування тримовних колегіумів в Європі для досконалого вивчення Біблії.

У 1530 р. король Франції - Франциск 1 заснував королівський колегіум, який дещо протистояв університету, у якому панувала схоластика. У цей же час Оксфордський коледж - Согрш Сітгіstus був проголошений тримовним.

Очевидно, під впливом ідей Еразма Ротердамського була заснована тримовна Острозька слов'яно-греко-латинська академія. Проте концепція гебрайсько-грецько-латинської освіти, в ній трансформувалася в слов'яно-греко-латинську освіту.

Центрами інтелектуального життя З. Європи XVI ст. були академії. Під цим словом у XVI ст. розуміли і вищі навчальні заклади і товариства вчених, митців, вчителів та учнів. Найхарактернішим прикладом такої академії була Платонівська академія, заснована в 1474 р. у Флоренції Косімо Медичі і керована філософом Марсіліо Фечіно. Згодом виникає ще ряд академій: у 1490 р. - у Вормсі (Німеччина), у 1495 р. - філологічна академія у Венеції, у 1498 р. - академія у Відні., у 1560 р. - академія по вивченню природничих наук у Неаполі, у 1635 р. - Akademie Franse, у 1645 р. - в Лондоні Royal Society of London, далі в Мадриді. Лісабоні, Стокгольмі, Петербурзі.

Значного розвитку в Західній Європі в XVI ст.. набуло книгодрукування. Перший друкарський верстат винайшов німецький вчений Іоганн Гуттенберг (1399–1468). У 1445 р. в Майнці він видав книгу «Про 8 частин мови» Доната, а в 1450 р. - Біблію. Якщо за життя Гуттенберга в Європі було відкрито тільки 3 друкарні, то до кінці XV ст.. їх було понад тисячу. Точних даних немає, але науковці припускають, що до кінця XV ст.. у 246 містах З. Європи діяло від 1100 до 1700 друкарень, у яких було видано 40 000 різноманітних видань загальним тиражем від 12 до 20 мільйонів примірників1. У 1490–1491 рр. Швайтполь Фіоль у Кракові, в будинку Костянтина Острозького, надрукував перші кириличні книги: «Октоїх» та «Часослов».

Що стосується стилю європейської культури XVI ст. Переважно це була ренесансна гуманістична культура, яка возвеличувала людину. Проте з другої чверті XVI ст. віра у людину, як центр всесвіту вже згасала. Поступово наступала нова епоха бароко, у якій людина вже не була центром всесвіту, у гармонії з ним, а протистояла страшному світові зла і часто гинула у боротьбі. Саме таку людину ми бачимо в творах великих письменників та художників того часу. Це був розквіт творчості Рафаеля Санті (), Мікеланджело (), Тиціана (1495-1596), Шекспіра (1569-1616). Вже була відкрита геліоцентрична система Коперніка (1475-1543), досліди якого продовжив Галілео Галілей (1564-1642). Ідеї та погляди західноєвропейських вчених та митців мали значний вплив на діячів Острозької академії.

2: Культурно-освітня ситуація в Україні в XVI ст.

З середини XVI століття в українському суспільстві відбувається перехід на нову ренесансну систему цінностей. Утвердження ренесансної культури було наслідком не тільки неминучого впливу «Духа часу», але й наслідком тієї культурно-історичної ситуації, що склалася в Україні у другій половині XVI ст. У цей час в різних сферах життя складаються передумови для утвердження ренесансної культури. У економіці - це був перехід до фільваркової системи господарювання та застосування найманої праці що, безумовно розкріпачувало особистість. У соціальній сфері - це утворення нового класу шляхти (підприємницького дворянства). У політичній сфері - це утворення шляхетської республіки - Речі Посполитої шляхом об'єднання на Люблінському сеймі 1569 р. Литви та Польщі на принципах добровільності, рівності та автономії. Руський народ не був офіційно визнаний третім рівноправним народом цієї держави. На роль третього рівноправного народу Речі Посполитої він став претендувати лише в 1620-ті роки, що було проголошено в творах київських інтелектуалів, зокрема, у Мелетія Смотрицького в «Юстифікації невинності» (Ustyfikacii ntwinnosti). Але фактично руський народ не був приниженим. Василь-Костянтин Острозький 6 червня 1569 р. підписав акт унії і склав присягу на вірність Короні після того, як переконався, що не буде переслідуватися Православна церква і що українські землі збережуть певну автономію. Фактично, займаючи посаду київського воєводи (найвищу посаду в Україні), протягом 50 років (1559–1608) він сам став повноправним володарем України і міг проводити незалежну політику.

Необхідно зазначити, що Люблінська унія 1569 р. мала велике позитивне значення для поширення в Україні ренесансної культури: філософії, літератури, архітектури, мистецтва. У рамках однієї держави - Речі Посполитої опинились два різних типа культури: вітчизняний православний, що розвивався на засадах греко-візантійської середньовічної духовності та західноєвропейський, що розвивався на засадах ренесансної духовності. Традиційна українська культура не витримувала конкуренції з більш розвинутою культурою Західної Європи. Щоб вижити, вона повинна була засвоїти її цінності, але не розчинитися в культурі З. Європи, а зберегти свою самобутність.

Значними центрами культури були монастирі. Тільки на землях князя К.-В. Острозького нараховувалось 20 монастирів. У монастирях складались літописи, переписувались і перекладались книги. Одним з найцікавіших для нас літописів є так званий Короткий Київський літопис, написаний на початку XVI ст.. у одному з київських монастирів. Літопис має назву «Начало руських князей Русого княжения» і охоплює події від «начала земли русской» до 1516 р. У літописі описані татарські набіги на Київ 1482 та 1496 років, мор на Волині 1495 р., загибель Константинополя 1453 р. Найбільше літописець возвеличив князя Костянтина Івановича Острозького, детально зупинившись на його перемозі над московським військом у битві під Оршею 1514 року. Визначною пам'яткою української культури XVI ст. є Пересопницьке Євангеліє. У 1556 р. Євангеліє (від Луки та Іоанна) переклав з болгарської мови на українську розмовну мову М. Василевич у с. Двірці, а 1561 р. ігумен Пересопницького монастиря завершив переклад Нового завіту (Євангелія від Матвія та Марка) на церковнослов'янську мову. Взагалі в перекладі всіх євангелістів вживається українська фразеологія, (українська фонетика заглушена церковнослов'янським правописом). Пересопницьке євангеліє збереглося у копії, виконаній в 1703 р. для кафедрального собору в Переяславі на замовлення гетьмана Мазепи.

Що стосується освіти в Україні другої пол. XVI ст. характерною її рисою була відсутність централізації. Освітні заклади виникали не централізованим способом з ініціативи держави, а хаотично, з ініціативи церковних громад, братств, монастирів, приватних осіб.

Освітні заклади України XVI ст. можна розділити за конфесійно-релігійними ознаками. Православні мали лише початкові церковно-приходські школи. Значним осередком культури був центр у с. Миляновичі біля Ковеля, на Волині, заснований втікачем з Московії Андрієм Курбським (1528–1583). Курбський - ідеолог консервативного боярства, яке виступало проти централізованої влади Івана IV (Грозного). 30 квітня 1564 р. він втік з Дерпта (Тарту), де був воєводою, до Польщі і перейшов на службу Сигізмунду ІІ, отримавши за це великі землеволодіння, зокрема місто Ковель і село Миляновичі. У своїх 4-х посланнях до Івана Грозного та «Истории о великом князе Московском» Курбський критикував діяльність Грозного. Вперто не бажаючи визнавати за ним титул царя, і називаючи його «князем Московським», виступав за аристократичну монархію, вважав, що Грозний повинен правити, радячись з «избранной радой» бояр. Осередок у Миляновичах проіснував до смерті Курбського 1583 року. Центр мав свою програму діяльності. У ньому займались переписуванням та перекладами з грецької на церковнослов'янську творів православних богословів та філософів, зокрема Іоанна Златоуста, Максима Грека та ін., а також перекладами польських авторів. Тут функціонувала школа. У Миляновичах тісно співпрацювали втікачі з Московії (Андрій Курбський, його брат Михайло Оболенський, Макр Сірохозін) та місцеві діячі культури (Брум, Станіслав Ольшевський та Амброзій Брежевський, який переклав «Хроніку» відомого польського історика Мартина Стрийковського.

Крім православних осередків освіти на території Речі Посполитої діяло чимало протестантський та католицьких навчальних закладів. Найбільшим протестантським закладом була Дубецька кальвіністська школа на Перемишльщині, що проіснувала всього 5 років (1559-1563). Проте її закінчило близько 300 учнів різних конфесій. Очолювали школу польський просвітник Григорій Оршак та італійський гуманіст Франческо Станкар.

Важливу роль в царині освіти в Речі Посполитій і, зокрема, в Україні XVI - поч. XVII ст. відігравали єзуїтські колегіуми. Перший єзуїтський колегіум був відкритий в 1575 р. у Ярославі. Особливо єзуїти активізували свою діяльність після заснування острозької академії в кінці 1576 року. 13 січня 1577 р. р папа Григорій XIII для поширення католицької пропаганди в православних країнах: Сербії, Болгарії, Білорусії, Росії, Україні створює Афанасієвський колегіум в Римі, яка мала готувати з числа греків та південних слов'ян пропагандистів католицизму в православних країнах. 21 травні 1577 р. папському нунцію в речі Посполитій було наказано підшукати 10-12 хлопчиків з числа греків, українців, білорусів, росіян для навчання у цьому колегіумі2.

Від часу відкриття першої єзуїтської школи в Ярославі в 1575 р. до середини XVII ст. найбільші єзуїтські монастирі і школи при них з'явились у Львові, Києві, Луцьку, Кам'янці-Подільському, Острозі, Вінниці, Барі, Переславі, Фастові, Новгороді Сіверському, Бересті, Кросно та інших містах. Один з найпотужніших єзуїтських колегіумів діяв у Вільно (Вільнюсі). Його очолював визначний інтелектуал і письменник Петро Скарга. 7 липня 1578 р. Стефан Баторій видав грамоту, згідно з якою колегіум реорганізовувалася у вищий навчальний заклад -академію. 4 лютого 1582 р. римський папа Григорій XIII видав буллу на заснування при вільнюській академії - семінарії для українців, білорусів. росіян. У 4-му параграфі статуту цього закладу сказано, що семінарія заснована з метою пропаганди католицької віри серед єретиків і схизматів3. Для навернення православних у католицизм при академії була створена і друкарня, у якій католицька література друкувалась кириличним шрифтом.

У контексті такої ситуації на Острозьку академію була покладена особлива місія: Не поступаючись за рівнем навчання католицьким закладам, виховати інтелектуальну еліту України, що могла б протистояти утвердженню чужої релігії і захистити самобутність вітчизняної культури. Але боротьба проти насильно насадження католицизму і унії для більшості острозьких інтелектуалів не означала боротьби з «латинською» ренесансною культурою Західної Європи. Початок діяльності академії знаменував новий етап у ставленні до «латинської» культури. Якщо до цього часу до неї ставилися вороже, протиставляючи вітчизняній культурі, то тепер перейшли від протиставлення до активного засвоєння її надбань, поєднання вітчизняних традицій із західноєвропейськими. Синтез вітчизняних традицій з ідеями західноєвропейського Відродження викликав могутній злет культури, що був би неможливий в тому разі, якби боротьба йшла тільки шляхом заперечення, а не шляхом з'єднання з духовною спадщиною Заходу.

3. Острог - визначний центр культури другої пол. XVI століття.

Вперше в історичних джерелах Острог згадується в літописі Нестора Іпат'ївського списку в 1 100 році. За версією Левка Войновича, десь наприкінці XIII ст. Острог міг бути переданий королем Юрієм Слонимському князю Васильку, який втратив у цей час своє князівство. Очевидно, він, або його син Данило, почали іменувати себе князями Острозькими (Данило князь Острозький вперше згадується в Густинському літописі в 1340 р.). Політичний статус резиденції могутнього роду князів Острозьких значно сприяв розвиткові міста. У XV ст. Острог згадується в списку найбільших міст руських, починаючи в XVI ст. він позначається на багатьох картах Європи, у останній чверті XVI ст. стає визначним центром української культури, з яким не могло порівнятися на той час жодне місто України. За чисельністю населення Острог посідав 5-те місце, .поступаючись Києву, Львову, Луцьку та Кам'янцю Подільському. Значну роль для Острога відіграли королівські грамоти 20 листогшда 1576 р. король Стефан Баторій підтвердив пільги на мито, згідно з якою в Острозі дозволялось не брати мита з іноземних купців. Така грамота сприяла розвиткові торгівлі. Крім Острога король надав подібні грамоти лише двом містам в Україні: Києву та Луцьку. 7 червня 1585 р. Стефан Баторій надав Острогу Магдебурзьке право самоврядування. У місті швидко розвивались ремісництво та торгівля. Про це свідчать реєстри ремісників ХУІ-ХУП століття. Згідно з реєстром ремісників 1576-1577 рр. у Острозі нараховувалось 129 ремісників 24 спеціальностей. Згідно акту розподілу володінь князів Острозьких 1603 року між Янушем та Олександром Острозькими, в Острозі нараховувалось 190 ремісників 50 спеціальностей. Згідно присяги, яку склав у Луцькому гродському суді острозький бурмістр Онисько Романович в 1635 р. у Острозі працювало 550 ремісників 36 спеціальностей. Вони були об'єднані у 24 ремісничих цеха. Існував навіть свій цех скрипалів, який нараховував 22 музиканти. У місті існувало 1655 будинків. Якщо помножити це на шість визначимо населення Острога, яке перевищувало 10 000.

Загальна характеристика культурного життя в Острозі. Головною рисою культурного життя Острога було те, що тут тісно поєднувались два головні напрямки боротьби за українську культуру, а саме - утвердження її національної самобутності та синтезування з надбаннями Західної Європи. В Острозі був покладений початок формуванню української літературної мови, започаткована бойова і пристрасна полемічна література, глибоких прогресивних змін зазнали архітектура та мистецтво, входили ужиток нові культурні цінності «латинського» Заходу.

В останній чверті XVI ст. Острог заслужено набув авторитету одного з найбільших духовних осередків України. У місті діяло 7 православних церков та храми інших релігійних конфесій: католицький костел, мусульманська мечеть, велика єврейська синагога, святині кальвіністів та аріан. При храмах працювали школи: при синагозі - вища школа равінів «Ієшибот», у якій викладав найвідоміший вчений єврейського світу Самуель Едельс (Маршуе). При костелі діяла латинська школа. Між конфесіями не було конфліктів, в місті панувала атмосфера релігійної толерантності і високої духовності. Коли після пожежі 1603 р. її приміщення сильно постраждало, учні тимчасово перейшли на навчання до слов'яно-греко-латинської академії, під опіку руських педагогів.

Острозька академія була першим вищим навчальним закладом Європи, у якому поєднання двох типів культури: православної та латинської отримало інституційну базу. З академією тісно співпрацювали діячі як східної, так і західної орієнтації, прихильники містико-аскетичного консервативного напрямку (І. Вишенський, І. Княгиницький, І. Копинський), які різко виступали проти засвоєння «латинської науки», так і представники просвітницького напрямку (Г.Смотрицький, Д. Наливайко, В. Суразький, К. Лукаріс, Н. Кантакузин, Д. Раллі (Палеолог), Л.-З. Тустановський, М.Смотрицький), що використовували в своїй творчості ідеї західноєвропейських просвітників Відродження.

Острог XVI ст. став центром міжнародного спілкування. До Острога часто приїжджали високопоставлені діячі Православної церкви: пелагонський митрополит Єремія, стагонський епископ Авраамі Гацида, єпископ м. Поло - Тимофій, єпископ Меглені, охридський архімандрит Афанасій, майбутній єрусалимський патріарх, тоді ще архімандрит Феофан. Найкращі учні академії продовжували своє навчання за кордоном. Іван Вишенський та Іов Княгиницький вчились на Афоні (найбільшому центрі православного монашества), Ісакій Борискович - у Олександрійській школі патріарха Мелетія Пігаса, Кіпріан - в Падуанському та Венеціанському університетах.

У галузі друкарства маємо чимало прикладів співпраці із західноєвропейськими друкарями. Стародруки, створені в Острозі, видавались на зразок західноєвропейських, звідки запозичали принципи побудови та оформлення книг, концепції титульних сторінок, тощо.

Музична культура. Місто було визначним центром музичної культури, формувало нову музич естетику, нові музичні смаки, які набирали загальноєвропейських рис Тут розвивалась як церковна, так і світська музика. Зокрема функціонував цех скрипалів, який налічував 22 музиканти. При дворі князя працювала капела музикантів, яка супроводжувала урочисті прийоми, бенкети та бали. У храмах міста в др. пол. XVI ст. виник особливий наспів молитов, який в нотних збірниках того часу значиться під назвою «Острозького наспіву». Він поєднував в собі характерні риси церковно-співочого мистецтва православного візантійського та західно-європейсько католицького ареалу. Після київського наспіву він став найпопулярнішим місцевим варіантом, який в XVII ст. був широко відомий у всій Україні, Білорусії, зафіксований у нотно-лінійних Ірмолоях, переписаних у Росії. Сам князь К.-В. Острозький полюбляв церковну музику, мав гарний голос, знав багато тропарів та молитов. Студенти академії складали ядро хору Богоявленського кафедрального собору.

Архітектура. Острог стояв у авангарді вітчизняної архітектури. Князь запросив до Острога чимало італійських будівничих, що відігравали провідну роль у розбудові міста. Особливе місце серед цієї когорти зодчих належала П'єтро Сперендіо, який вперше згадується як громадянин Острога в грамоті 1591 року. У документах XVI - поч. XVII ст. було виявлено чимало й інших імен острозьких зодчих: в акті 1603 розподілу володінь князів Острозьких згадуються муляри: Павло, Петро, Яков та Ян; у списку парафіан Острозького костьолу 1622 р.: Шимон, Давид, Войцех, Ярош, Андріс; у записах 1630 р. виявлено згадку про архітектора Себастіана. Виховані на засад західноєвропейської культури, ці майстри сприймали українську культуру, що стала рідною, як невід'ємну частинку свого духовного світу, та успішно переносили надбання ренесансного зодчества на місцевий ґрунт. Острог був справжнім ренесансним містом з відцентровою системою планування вулиць, чіткою просторовою локалізацією земельних ділянок - так званих «пляців», чому сприяло надання Острогу в 1585 р. Магдебурзького права.

Іконописне малярство. У другій пол. XVI - на початку XVII ст. Острог був одним з найбільших центрів іконописання в Україні. Про це красномовно свідчить податковий реєстр 1576 р., згідно з яким у місті працювало 6 малярів: Харитон, Лазко Гаврилович, Дашко, Духніч, Богдан та Федір. Очевидно, що всі вони були іконописці з широким полем діяльності. Іконописний осередок Острога, розгалужена діяльність якого охоплювала широку територію, не мав собі рівних на Волині і займав особливе місце поміж художніх центрів українських земель, поступаючись лише перед Львовом. До сьогодні збереглося кілька ікон, створених острозькими митцями епохи академії: «Юрій Змієборець», «Богородиця Одигітрія» («Дороговказівниця»), «Різдво Богородиці» та ін. Головною святинею Острожчини є чудотворна родова ікона князів Острозьких «Богородиця Одигітрія», що нині зберігається в Свято-Троїцькому монастирі в с. Межирічі.

Очевидно, за К.-В.Острозького в Острозі з'явилися ікони, привезені як подарунки князю численними делегаціями від православних ієрархів і викладачами Острозької академії. Вірогідно, що греки Нафанаїл з Криту, Євстахій Мосхолупос, Діонісій Раллі (Палеолог), який приїхав з Риму, Кирило Лукаріс та Никифор Кантакузин, що приїхали з Падуанського університету і були в Україні протосинкелами (представниками) Олександрійського та Константинопольського патріархів, привозили собою італійські ікони, написані в стилі Відродження. Зокрема, у краєзнавчому музеї Острога зберігається ікона «Благовіщення» венеціанської школи XV ст., яка легендою, була привезена Никифором Кантакузином, колишнім проповідником собору Святого Марка у Венеції.

Портретне малярство. У XVI-XVII ст. в Острозі розвивалося портретне малярство. З ім'ям К.-В. Острозького пов'язують створення перших в Україні портретів ренесансного стилю, у яких індивідуальна характеристика особистості переважала над соціальною, насамперед виявлялись індивідуальні риси характеру людини, а не її високе соціальне положення. При дворі князя К.-В.острозького працювали свої власні портретисти. Доказом цього може бути факт наявності багатьох портретів у францисканському монастирі в с. Межирічі до його касації 1868р. Між іншими портретами там був і портрет легендарного ненажери секретаря К.-В. Острозького Яна-Богдана Сусли. Правдоподібно, що в Острозі діяв деякий час навіть цех малярів, що підтверджує реєстр віддавання цехами воску до парафіяльного костьолу 1624 р. Позитивний вплив на розвиток портретного малярства мали твори іноземних майстрів, виконані на замовлення К.-В. Острозького. Про це свідчать, на жаль, нині вже втрачені парні портрети князя та його дружини Софії Тарновської, створені, очевидно, між 1553 та 1570 рр. невідомим західноєвропейським майстром школи Луки Кранах Молодшого, які були виявлені в 1883 р. в замку с. Новомалин, під Острогом дослідником П.А.Кітіциним, а також портрет дружини Іллі Острозького - Беати Костелецької, також написаний у стилі Луки Кранаха Молодшого, який працював у середині XVI ст. при краківському королівському дворі. На сьогодні відомо декілька портретів Костянтина-Василя, а також зображення інших членів його родини: батька К.І.Острозького, синів: Януша та Олександра, онучки Анни-Алоїзи Ходкевич. І хоча більшість з них являють собою копії XVII-XIX ст., їх цінність як документа історії та явища культури, що віддзеркалював певну добу, важко переоцінити.

Підсумовуючи подану інформацію про культурне життя Острога XVI ст., можна зробити висновок, що в різних галузях культури того часу відбувалось синтезування місцевих традицій, виплеканих на грунті візантійської духовності, з надбаннями західноєвропейської ренесансної культури. Це визначало високий рівень мистецтва Острозького осередку, його провідне місце в культурі України XVI - поч. XVII століття.

Література:

  1. Атаманенко В. Б. Курбський Андрій. // Острозька академія XVI-XVII ст. Енциклопедичне видання. - Острог: Острозька академія, 1997. - С.77-78.
  2. Заєць А. Економічний розвиток Острога в XVI - першій пол. XVII ст. // Острозька давнина. - Львів: Інститут українознавства ім.. І. Крип'якевича НАН України, 1995. - С.32-37.
  3. Ісаєвич Я.Д. Острозька академія як слов'яно-греко-латинський заклад.// Матеріали IV науково-краєзнавчої конференції “Острог на порозі 900-річчя”. - Острог: Науково-краєзнавче товариство “Спадщина” ім.. князів Острозьких, 1993. - С.56-57.
  4. Мицько І. З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія. - К.: Наукова думка, 1990. - С.12-18.
  5. Халецький О.В. Острог як центр культурного універсалізму XVI ст. в Україні. // Матеріали I-III науково-краєзнавчої конференції “Острог на порозі 900-річчя”. - Острог: Науково-краєзнавче товариство “Спадщина” ім.. князів Острозьких, 1992. - С.86-87.

1 Овчінніков В.С. Історія Книги. Львів: Світ,, 2005. - С. 208, 222.

2 Мицько І.З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія. К.: Наукова думка, 1990. - С. 29.

3 Мицько І.З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія. К.: Наукова думка, 1990. - С. 29.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Скачать

TEMA-1.doc

TEMA-1.doc
Размер: 118 Кб

Бесплатно Скачать

Пожаловаться на материал

Культурно-освітня ситуація в З. Європі 16 ст. Культурно-освітня ситуація в Україні 16 ст. Острог – визначний центр української культури XVI ст. Культурно-освітня ситуація в З. Європі 16 століття.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Розвиток Олімпійських ігор

Реферат на тему: Розвиток Олімпійських ігор. Загальна характеристика першого періоду Ігор Олімпіад. Початок четвертого періоду олімпійського руху сучасності.

Список педагогических должностей

Понятие психодиагностического вывода: психологический диагноз, психологический прогноз. Виды психологического диагноза

Психодиагностический вывод — документ о результатах тестирования, подготовленный специалистом-психологом. Психологический диагноз - это не заключение о психической болезни или о предрасположенности к определенному психическому заболеванию.

Философия науки

Предмет философии науки. Социологический подход к науке. Социологический и культурологический подходы к исследованию «Философия науки». Генезис философии науки. Философское осмысление техники.

Определение концентрации оптически активных веществ с помощью поляриметра

Лабораторная работа. Изучить устройство поляриметра и определить удельное вращение и концентрацию сахарозы в растворе, определить дисперсию оптической активности раствора сахарозы.

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok