- сайт в процессе разработки
Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на 2 сектори: сектор прямого фінансування та сектор опосередкованого фінансування. У секторі непрямого фінансування поряд з 2 базовими суб'єктами, з'являється третій економічний суб'єкт, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу і розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом.
Їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку max сприятливих умов для їх успішного функціонування.
Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому:
1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника – оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення вир. чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції;
2) скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів;
3) послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів грош. ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників;
4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу;
5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники.
Однозначної класифікації посередників досі не існує. Більш правомірною є класифікація всіх фінансових посередників за 1 критерієм – участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:
– банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;
– небанківські фінансові посередники, які такої здатності не мають.
Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифікуватися на види за іншими критеріями. Наприклад, розрізняють банки центральні та ділові; універсальні та спеціалізовані; комерційні, ощадні тощо. Небанківських фінансових посередників поділяють на страхові компанії, інвестиційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії тощо.
