Україна в роки 2-гої Світової війни

Территория рекламы
Україна в роки 2-гої Світової війни (вересень 1939-червень 1941)
1 Пит.
Радянсько німецькі договори 1939р. Приєднання західноукраїнських земель до УРСР та їх радянізація. Початку Другої світової війни передувало укладення 23 серпня 1939 р. радянсько-німецького пакту про ненапад,(Молотова- Ріббентропа) розрахованого на десять років. Додатково до цього договору було підписано таємний протокол, яким «розмежовувалися сфери інтересів» сторін. Це «розмежування» разом із підписаним у вересні 1939 р. «Договором про дружбу та державний кордон» означало згоду уряду Німеччини на приєднання до Радянського Союзу польської частини Західної України, Західної Білорусії, Литви, Латвії і Естонії. Зі свого боку, Німеччина дістала повну свободу дій в Європі, забезпечила собі постачання з Радянського Союзу воєнно-стратегічних матеріалів і продовольства.Таємна угода між Німеччиною і Радянським Союзом проілюструвала імперську суть обох держав, цинічне ігнорування їхнім керівництвом загальноприйнятих у цивілізованому світі принципів міжнародних відносин. Радянсько-німецький договір розв'язав А. Гітлеру руки для агресії в Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська вторгли-ся в межі Польщі. Англія і Франція, зв'язані з Польщею союзними договорами, оголосили Німеччині війну.Ці події поклали початок Другій світовій війні. Приєднання західноукраїнських земель до УРСР та їх радянізація.

Для узаконення радянського режиму в Західній Україні 22 жовтня 1939 р. під контролем нової влади було проведено вибори до Народних зборів, які наприкінці жовтня прийняли Декларацію про входження Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з УРСР. У листопаді 1939 р. сесії Верховної Ради СРСР і УРСР ухвалили відповідні закони.

На території Західної України, офіційно включеної до складу УРСР, було створено шість областей: Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку.

Менш як через рік було законодавчо оформлено і включено до складу УРСР територію Північної Буковини та придунайські землі.

2 серпня 1940 р. за рішенням VII сесії Верховної Ради СРСР було створено Молдавську РСР, а в Північній Буковині організовано Чернівецьку область й передано її до складу УРСР. До складу УРСР були включені також Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський райони.

У листопаді 1940 р. між УРСР і МРСР було встановлено новий кордон. У результаті від України було відчужено Придністров'я з етнічним українським населенням. Після включення до складу УРСР Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії населення України збільшилося на 8,8 млн осіб і на середину 1941 р. становило більше 41,6 млн осіб, а її територія розширилася до 565 тис. км2.

Радянізація західних областей України

Включивши західноукраїнські землі до складу СРСР, сталінське керівництво розгорнуло політику їх радянізації. Була ліквідована стара система управління і впроваджувалася нова, радянська. Поляків-чиновників заступили новоприбулі службовці. Це були відряджені з України працівники партійного, державного чи господарського апарату, здебільшого малоосвічені, малокваліфіковані виконавці, які часто-густо не знали української мови, звичаїв місцевого населення. До участі в керівних органах допускалися й поодинокі члени Компартії Західної України.Деякі заходи нових властей дістали у краї схвалення. Національна інтелігенція вітала розширення мережі українських шкіл, українізацію вищої освіти. Львівський університет ім. Яна Кази-мира було перейменовано на ім. Івана Франка. Львівський оперний театр був українізований і перейменований в Театр опери і балету ім. Івана Франка. Відкривалися нові українські газети.Вводилося безплатне медичне обслуговування. Це особливо імпонувало сільському населенню, яке здебільшого взагалі не знало, що таке стаціонарна медична допомога. Симпатії до нової влади збереглися навіть попри її наміри здійснити докорінну ломку старих, заснованих на приватній власності, економічних структур. Річ у тому, що спершу перетворення в економіці мало торкалися інтересів українського населення, бо промисловість, торгівля і велике землеволодіння перебували в основному в руках поляків чи євреїв. Однак після націоналізації близько 2 тис. промислових підприємств, переважна кількість яких були середніми і дрібними, різко знизилась їхня ефективність, що негативно позначилося на становищі більшості населення. Подібні процеси відбувались і на селі. Поміщиків і заможних селян позбавляли землі, реманенту, худоби. Попервах було оголошено, що все це перейде найбіднішим селянам -переважно українцям, проте з часом у краї розгорнулася примусова колективізація, яка позбавляла селян не лише виділеного радянською владою, а й нажитого батьками та дідами.

Нові власті принесли в Західну Україну жорстокий політичний терор. Органами НКВС були розгромлені всі політичні партії і громадські об'єднання, у тому числі особливо шановані населенням «Просвіти». їхніх керівників та значну кількість членів оголосили «ворогами народу» й ув'язнили. Арешту підлягали власники фабрик і заводів, адвокатських контор, банків, кооперативних об'єднань, чиновники, священики, відставні офіцери, крупні, а часто й середні землевласники й усі ті, кого режим вважав «куркулями». Серед заарештованих було багато студентів, учнів-старшокласників, учителів, представників інших категорій місцевої інтелігенції. Без пред'явлення звинувачень, без слідства й суду їх тримали у переповнених в'язницях, а потім вагонами для худоби разом із членами сімей переправляли до східних районів СРСР.Інколи розправам надавали видимість законності. Робилося це переважно для того, щоб залякати населення, зламати його опір. Документи свідчать про величезні масштаби репресій: у Західній Україні в 1939-1941 рр. було ув'язнено понад 10 % населення краю. Найчастіше жертвами розправ ставали поляки, але подібна доля спіткала й сотні тисяч українців.Об'єднання всіх українських земель у складі УРСР мало, без сумніву, велике позитивне значення. Вперше за кілька століть своєї історії українці опинилися в межах однієї держави. Але принесений на багнетах Червоної армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє не в інтеграції в Радянський Союз, а у творенні незалежної соборної української держави.

2.Пит. Початок - радянсько німецької війни. Оборонні бої 1941-1942р. На світанку 22 червня 1941 р. танкові й моторизовані частини фашистської армії розпочали наступ одночасно на трьох напрямках: Ленінградському, Московському і Київському. Почалася німецько-радянська війна, яка тривала 1418 днів і ночей.Український напрям, за планом «Барбаросса», був одним із найголовніших. Гітлерівське керівництво ставило за мету якомога швидше оволодіти ресурсами України, щоб, з одного боку, послабити військово-промисловий потенціал СРСР, а з іншого - зміцнити власну машину, створити вигідний плацдарм для подальшого розгортання воєнних дій та перемоги над Радянським Союзом. Тобто українські землі розглядалися як одна з основних цілей завойовницької політики фашизму. Про це Гітлер відверто говорив в багатьох своїх виступах.В Україну вдерлися 57 дивізій і 13 корпусів групи армії «Південь» під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштейна. їм протистояли 80 дивізій Київського особливого та Одеського військових округів, перетворених з початком війни на Південно-Західний на Південний фронти.Концентрація в республіці цього найчисленнішого угруповання пояснюється вказівкою Сталіна про те, що саме Південний Захід буде метою головного удару німецької армії. Насправді першого і найтяжчого удару німецька армія завдала на центральному напрямку.Група армій «Південь» мала завдання протягом короткого часу завдати головного удару на Київському напрямку, захопити переправи, створити сприятливі умови для наступу вглиб території України, заволодіти нею. Для керівництва бойовими діями радянських військ в Україні був утворений Південно-Західний напрям під командуванням маршала С. Будьонного. Членом його Військової Ради було призначено першого секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова. В Україні, як і в інших регіонах СРСР, було оголошено надзвичайний стан та мобілізацію військовозобов'язаних. Оборонні бої на території України Маючи значну перевагу в живій силі й техніці, значні потужні угруповання німців глибоко вклинилися на територію СРСР. Наприкінці третього тижня кровопролитних боїв вони просунулись від 350 до 600 км, захопивши і значну частину України.Уже з перших годин війни німці наштовхнулись на відчайдушний опір. Перший удар прийняли на себе прикордонники. Так, одинадцять днів і ночей відбивали їх атаки поблизу с. Скоморохи бійці 13-ї застави Володимир-Во-линського прикордонного загону. Героїчно билися захисники Рава-Руського, Перемишльського та інших укріплених районів на території України. Однак відсутність єдиної лінії фронту, несподівані зіткнення на марші, необхідність розгортати бойові порядки під вогнем противника на непідго-товлених рубежах, удари з повітря за переважання німецької авіації, відсутність налагодженої системи забезпечення боєприпасами, часта втрата управління - все це ставило радянські війська у несприятливі умови, спричиняло серйозні втрати. Під Уманню (серпень 1941 р.) в полон потрапили 103 тис. радянських бійців, під Києвом (вересень 1941 р.) -665 тис. осіб. У 1941 р. полонені становили 64,5% всіх втрат Південно-Західного фронту, 60,3% - Південного. Вже за перші два дні бойових дій на аеродромах та в повітрі Червона армія втратила понад дві тисячі літаків, залишившись без прикриття. Контрнаступ радянських мотомеханізова-них корпусів у районі Луцьк-Броди-Рівне успіху не мав. До 15 липня війська Південно-Західного фронту втратили 2648 танків, 1907 літаків. За перші півроку війни в полон потрапило 3,6 млн військовослужбовців, у тому числі 1,3 млн українців.Здобувши Київ, німецькі армії розгорнули наступ на Донбас і Крим, ЗО жовтня вони підійшли до Севастополя. Кровопролитними, з неймовірними жертвами з обох боків були бої за Київ (7 липня - 26 вересня 1941 p.), Одесу (5 серпня - 16 жовтня 1941 p.), Керч (30 грудня 1941 р. - 19 травня 1942 p.), Севастополь (ЗО жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 p.).Витримавши довгу і виснажливу битву під Смоленськом, фашистські війська наприкінці вересня 1941 р. розгорнули масований наступ на московському напрямку. Але взимку 1941-1942 pp. під Москвою й на західному напрямку було завдано нищівного удару. Тут було розгромлено до 50 дивізій. Німці були відкинуті на 150-400 км. Вермахт зазнав першої великої поразки з початку Другої світової війни.На той час шляхом формування приблизно 400 нових дивізій було компенсовано втрату основного складу кадрових військ Червоної армії. Але. їм бракувало сучасного озброєння і бойового досвіду. Та після перемоги під Москвою Сталін почав стверджувати про неабияку боєздатність Червоної армії, чого насправді ще не було. Перед армією було поставлено завдання провести наступальні операції на всіх головних напрямках - від Баренцевого моря до Кримського півострова. Розпорошення сил і засобів, відсутність достатнього матеріального забезпечення військ, необхідних резервів, недооцінка флангових угруповань противника призвели до трагедії. Особливо відчутною була поразка в районі'Харкова, де в травні 1942 р. було оточено майже три радянські армії. Спроби прорвати кільце оточення були марні. В полон потрапили 240 тис. червоноармійців і командирів. Загалом під час весняного наступу 1942 р. зазнали поразки шість армій.Поразки в Україні та в Криму (здача Керчі у травні та Севастополя в липні 1942 р.) започаткували нові невдачі радянських військ. Наприкінці червня 1942 р. німецькі армії розгорнули наступ на півдні й завдали нищівних ударів військам Південно-Західного та Південного фронтів.Незважаючи на відчайдушні зусилля радянських військ (було визволено багато великих населених пунктів), 22 липня 1942 р. Червона армія залишила м. Свердловськ Луганської області. Відтоді вся Україна була окупована ворогом.Отже, попри те що Червона армія чинила героїчний опір, сковуючи значні сили противника, поразки під Києвом, Харковом, у Криму та в інших бойових операціях призвели до загибелі та полону сотень тисяч солдатів та офіцерів; окупації України; різкого зниження військово-промислового потенціалу СРСР; завоювання фашистами вигідного стратегічного плацдарму для подальшої експансії; переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера. 3 Пит. Окупаційний режим на Україні.

В міру просування загарбників на схід на місцях створювалась розгалужена управлінська система. Спочатку це були структури військової адміністрації, а після стабілізації ситуації в певному регіоні тут формувалися цивільні органи влади. Всі “зайняті на Сході землі”, крім тих, що входили до складу Генерального губернаторства, перебували у віданні райхскомісара в справах окупованих східних областей А. Розенберга. У серпні 1941 р. на території Дрогобицької, Львівської, Станіславської областей було створено дистрикт “Галичина”, який попри активний спротив української громадськості, переданий до складу Генерального губернаторства.

Землі між Дністром і Бугом, всю Одеську, південні райони Вінницької та західні - Миколаївської областей увійшли до складу губернаторства “Трансністрія”, 6 повітів Молдавської РСР та Ізмаїльської обл. УРСР - до губернаторства “Бессарабія”, північні райони МССР та деякі райони Чернівецької області - до губернаторства “Буковина”. 30 серпня 1941 р. Румунія одержала мандат на тимчасове управління й економічне використання південно-українського регіону.

Найбільшим територіально-адміністративним утворенням на українських землях став райхскомісаріат “Україна” на чолі з Е. Кохом (площа - 332258 км2, населення - 16,9 млн. осіб), що складався з 6 генеральних округів - своєрідних регіональних об'єднань: 1. “Волинь” (Ровенська, Волинська, Камя'нець-Подільська обл., південні райони Брестської та Пінської обл. БРСР). 2. “Житомир” (Житомирська, південні райони Вінницької та північні - Поліської обл. БРСР). 3. “Київ” (Київська і Полтавська обл.). 4. “Миколаїв” (Миколаївська без західних районів та Кіровоградська обл.) 5. “Таврія” (лівобережні райони Миколаївщини й Запорізька обл.). 6. “Дніпропетровськ”.

Українське національне життя на колишніх радянських землях у перші місяці німецької окупації проявляло дивовижну здатність до регенерації. Значних успіхів було досягнуто у галузі культурного відродження. По всій Україні швидко ремонтувалися й відкривалися школи. Вже восени 1941 - взимку 1942 pp. учителі проводили заняття з дітьми. Розпочалася робота над написанням нових підручників, причому особливий наголос ставився на забезпеченні ними викладання мови, національної історії та культури.

За короткий час було засновано 115 українських газет. Деякі з них, такі як «Українське слово», що видавалося за сприяння ОУН(м), стали дійсно масовими, сягаючи накладу 50 тис. примірників. Обговорювали праці українських культурних діячів, які загинули під час сталінських «чисток», подавали популярний виклад української історії.

На Сході України відкрилися «Просвіти» й кооперативи, профспілки, що мали великий вплив на місцеве населення. Відродилося церковне життя, зокрема відновила свою діяльність Українська автокефальна православна церква. Вулиці міст перейменовувалися на честь українських героїв; на вулицях все більше чулося української мови, оскільки зник страх перед репресіями.

Під час масових мітингів і демонстрацій сотні й тисячі людей включалися в обговорення майбутнього України. Промовистим є той факт, що зa весь час існування німецької окупації на українських теренах не існувало жодного політичного руху водночас антикомуністичного і проросійського спрямування. Єдиною реальною альтернативою до радянської системи тут була самостійна національна держава. Чи ця можливість стане дійсністю, залежало передовсім від волі німецького командування.

Але коротка історія національного відродження на Сході України у перші місяці німецько-радянської війни закінчилась із встановленням нового, брутальнішого й жорстокішого режиму окупації в кінці осені - на початку зими 1941-1942 pp., після приїзду керівника Райхскомісаріату «Україна» гауляйтера Еріха Коха, відомого своєю жорстокістю і вірністю Гітлерові. У своїй промові, виголошеній у грудні 1941 p., Кох не гарантував місцевим жителям жодних прав, крім права релігії.

Один із перших ударів був спрямований проти націоналістичного руху. Приводом стало святкування 20-ї річниці розстрілу під Базаром, організоване ОУН(м). У ньому взяло участь близько 40 тис. українців з різних районів Райхскомісаріату. Розмах цього святкування викликав тривогу у німців. Почалися масові арешти серед організаторів та учасників цієї акції. У кінці листопада - на початку грудня німці затримали 720 чоловік, більшість з них були розстріляні або повішені. Взимку 1941-42 pp. yКиєві арештували і розстріляли групу мельниківців, яких німці запідозрили у підпільній діяльності: літераторів Олену Телігу, Івана Ірлявського та Івана Рогача

, В. Багалія та ін. Репресії зачепили обидві фракції ОУН: ще 25 листопада 1941 р. німецька влада видала наказ про арешти й таємні страти без суду бандерівців.

Репресій зазнав не лише рух за незалежність, а й усе національне життя. Всі українські громадські організації - від Червоного Хреста аж до спортивних клубів - були розпущені. Із січня 1942 р. усі школи понад четвертий клас мали закритись. Ліквідації підлягала більшість драматичних театрів, хорів і опер. Зі 115 газет, що виникли влітку 1941 p., залишилося лише 40, та й ті підлягали цензурі. Heдозволялося друкування книг і журналів.

Монополію на ведення пропаганди мала виключно окупаційна влада. При німецькому командуванні був створений спеціальний батальйон пропаганди під назвою «Україна». Поряд з об'єктивною інформацією про більшовицькі злочини (колективізацію, голодомор і репресії) поширювалося дуже багато відвертої дезінформації - про здачу радянським урядом Москви та Ленінграду, про перехід на бік німців Молотова й Ворошилова тощо.

Політика окупаційної влади, так званий план «Ост», мала відверто расовий характер. Панівною нацією мали бути німці (Herrenfolk). Адольф Гітлер планував переселення до України у найближчі 20 років 20 млн. німців. Це було частиною його стратегічного плану завоювання для арійської раси «життєвого простору» на Сході. Єдину привілейовану групу серед місцевого населення становили ті, хто мав частково німецьке походження (Volksdeutsche). Українці, як і інші слов'яни, трактувалися як недолюди (Untermenshen); їхнє історичне призначення полягало у тому, щоб слугувати вищій арійській расі. Ставлення до них з точки зору нацистів було не моральним, а чисто технічним питанням: як найкраще використати людський потенціал для побудови тисячолітнього Рейху. Воно мало розв'язуватися трояко: одна частина місцевого населення підлягала винищенню, інша — зведенню до статусу рабів, решта - виселенню на схід, до Азії.

Найгіршим було становище євреїв і циган, на яких чекало поголовне знищення. Майже у кожному місті відбувалися масові страти. Після захоплення Києва у Бабиному Яру лише за два дні (29 і 30 вересня 1941 р.) було розстріляно 33,7 тис. євреїв. Розстріли у Бабиному Яру набули регулярного характеру (вони провадилися щовівторка і щоп'ятниці); за час окупації тут знищили понад 100 тисяч чоловік. Узагалієврейська громада України за роки нацистської окупації втратила близько 1,8 млн. чоловік (до війни вона налічувала 2,5 млн. осіб). Це було складовою частиною трагедії Голокосту - знищення 6 млн. євреїв Європи нацистами та їх поплічниками за роки Другої світової війни.

Голодом і насильством фашисти винищили в Україні 4,5 млн. осіб. «Імперією смерті» почали називати систему нацистських концентраційних таборів. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення, діяло 180 концтаборів, існувало 50 гетто.

Гітлерівцями було організовано масове знищення військовополонених. їх використовували на важких і небезпечних роботах, що, як правило, тривали 12-18 годин на день. У таборах для військовополонених існували мізерні норми харчування, не було медичної допомоги. Звичайним явищем стало катування людей: спалювання чи закопування живцем у землю, цькування собаками і т. п.

Справжньою трагедією для України стало вивезення людей, у першу чергу - молоді, на роботу до Німеччини. Дуже швидко депортації до Третього рейху набули примусового характеру, а молодь вивозили, починаючи з 14 років. Усього протягом 1942-1944 pp. з України було вивезено 2,5 млн. чоловік. Десятки тисяч людей, насильницьким чином відправлених на каторжні роботи до Німеччини, загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму.

Heдивно, що злочинний «новий порядок», який гітлерівці запровадили на окупованих територіях, викликав широкий рух Опору, до якого увійшли сотні тисяч патріотів. Він став складовою частиною загальної боротьби з окупантами.

4)Рух опору в україні в роки другої світової війни

Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз величезні території були окуповані. Загарбникам уже в 1941 р. відійшла територія України з населенням близько 42 мільйони чоловік. Гітлерівці рвались до Москви, намагаючись водночас закріпитися на завойованих землях. Але "бліцкріг" — план блискавичної війни — не вдався, і вона набула затяжного характеру.

Залишаючи ворогу територію, радянське командування віддало наказ знищувати все за собою - комунікації, підприємства, їстівні припаси. Із відданих радянській владі людей у населених пунктах створювались підпільні групи. Для розвідувальної і підривної роботи в німецькому тилу залишалось чимало співробітників НКВС - народного комісаріату внутрішніх справ. Восени 1941 р. в Україні формувались підпільні обкоми, райкоми, первинні організації і групи ВКП(б). У лісах з'явилися партизанські загони, які очолювали здебільшого ті, хто був здатним здійснювати бойові операції.

У Москві довелося терміново переглянути довоєнну теорію війни, згідно з якою у разі нападу противника на СРСР бойові дії будуть перенесені на його територію. У 30-х роках було ліквідовано створену в лісах мережу матеріально-технічних баз. Підібрані для можливої партизанської боротьби кадри звинуватили у підготовці замаху на Сталіна і винищили. Тепер радянське командування покладало великі надії на організований партизанський рух та підпільну роботу на окупованих територіях. Однак з 3,5 тис. партизанських загонів і диверсійних груп, залишених на окупованій території, влітку 1942 р. діяли лише 22 загони, інші розпалися або були розгромлені. Проти недосвідчених підпільників і партизанів діяли фашистські каральні органи.

В Україні найбільш сприятливими були умови для таборів партизан на Волині й Поліссі. Рух набрав організованого характеру у 1942 p., коли було створено Український штаб партизанського руху, який очолив Тимофій Строкач. У русі Опору брали участь утікачі-військовополонені, партійні і безпартійні, дорослі і діти.

Відомими командирами радянських партизанів стали С Ковпак, О. Федоров, М. Наумов. Зокрема, партизанські з'єднання С Ковпака пройшли бойовий шлях від Путивля до Карпат. Героїзм учасників рейду блискуче змалював у своїй книзі "Люди з чистою совістю" один з командирів Петро Вершигора.

В українських містах і селах діяли молодіжні підпільні організації. У Миколаївській області до її складу входили старшокласники села Кримки. У вересні 1942 р. - січні 1943 р. підпільна молодіжна організація "Молода гвардія" діяла в місті Краснодоні. До її штабу входили І. Туркенич, О. Кошовий, І. Земнухов, В. Третякевич, С. Тюленін, Л. Шевцова. Молодогвардійці, крім антигітлерівської пропаганди, здійснили низку диверсій і бойових операцій.

У 1942 р. була сформована Українська Повстанська Армія - УПА. її головнокомандувачем став член проводу ОУН (б) Роман Шухевич. Партизанська армія контролювала частину території Волині, Полісся та Галичини. У своєму складі вона нараховувала близько 30-40 тис. бійців. Конгрес ОУН (б) проголосив своєю метою боротьбу проти більшовизму та нацизму.

У 1944 р. в Карпатах представники довоєнних політичних партій Західної України та східних українців створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка закликала неросійські народи СРСР об'єднатися проти Москви. Також на західноукраїнських землях діяли польські партизанські загони Армії Крайової (АК) і Армії Людової (АЛ). АК підпорядковувалася польському емігрантському уряду в Лондоні, АЛ — керували комуністи. Стосунки між радянським, українським і польським рухами Опору складались не найкраще. Особливо нетерпимі відносини були між рядянськими партизанами і УПА, між УПА і АК. Протистояння між польським і українським населенням на Волині призвело до справжньої трагедії (трагедія Волині 1943 р.)

Таким чином, рух Опору в Україні в роки Другої світової війни увібрав боротьбу як проти фашистських окупантів, так і за створення Української держави. Комуністичний і націоналістичний партизанський та підпільний рух наближали час перемоги. Однак вони залишались на різних політичних позиціях, тому радянські війська й УПА перебували у стані відкритої війни

5) Визволення україни від німецької окупації. Вклад України у перемогу.

У кінці грудня 1942 р. почалося вигнання німецько-фашистських окупантів з території України. Проте тільки після 50-денної Курської битви влітку 1943 р. почалося безповоротне вигнання фашистів з території України. Вже наприкінці вересня цього року Червона Армія контролювала 700 км лівого берега Дніпра. Почалося форсування Дніпра радянськими військами. Увесь жовтень командування Червоної Армії підтягувало резерви і накопичувало війська на правому березі Дніпра, щоб взяти штурмом побудований німцями «Східний вал». Щоб підкреслити важливість цих дій і запалити війська на бойові подвиги, Ставка Верховного Головнокомандування перейменувала Воронезький, Степовий, Швденно-Західний і Південний фронти відповідно в 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Український фронти. Це робилося заради агітації і пропаганди.

Трагедія ж цих визвольних днів в Україні полягає в тому, що за час боїв з фашистами так званими польовими військкоматами мобілізували цілими селами і без всякої підготовки і без зброї кидали на багнети німців українську молодь. Стратегічної потреби в цьому не було. Просто було всьому народові продемонстровано безжальне ставлення сталінської системи до свого народу.

1944 р. став роком визволення українських земель від німецько-фашистських окупантів. 8 жовтня 1944 р.

від ворога було звільнено останній населений пункт УРСР у її довоєнних межах - село Лавочне Дрогобицької області. Офіційним днем визволення України вважалось 14 жовтня 1944 p., коли відбулося урочисте засідання в Києві. А Закарпатську Україну радянські війська очистили від ворога силами 4-го Українського фронту 28 жовтня 1944 р.

У лавах радянської армії воювало понад 7 млн. українців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Українці складали в радянській армії другу за чисельністю національну групу. Серед вищих офіцерів, зокрема командуючих фронтів та армій, було чимало українців. Найвідоміші з них — А.Єрьоменко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, М.Ватутін, І.Черняхівський, П.Рибалко, К.Москаленко, П.Жмаченко, С.Руденко, І.Кириченко та ін.

Ратний подвиг багатьох українців на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни відзначений найвищими нагородами. Серед них - 2072 удостоєні звання Героїв Радянського Союзу; 32 українці - двічі. А льотчик-винищувач Іван Кожедуб став тричі Героєм Радянського Союзу. Багато представників української землі стали і повними кавалерами ордену Слави. З 7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам радянської армії, 2,5 млн. одержали жителі України. В той же час не треба забувати і про бійців УПА (через лави якої пройшло близько 500 тис. чол.), які теж боролись за незалежність своєї Батьківщини і не хотіли миритися з пануванням на її території тоталітарних режимів.

Також 120 тис. українців воювали в армія Антигітлерівської коаліції (США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини). На відзнаку мужності і героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання "Місто-герой" було присвоєно Києву, Одесі, Керчі і Севастополю. Перемогу над гітлерівською Німеччиною українці наближали також своєю героїчною працею в радянському тилу: на заводах, копальнях, в колгоспах, лабораторіях, навчальних закладах

Друга світова війна завдала Україні масштабних економічних витрат. За підрахунками радянських вчених тільки прямі збитки склали 285 млрд. крб. у діючих на той час цінах.

Цілком чи частково було зруйновано понад 714 великих і малих міст, більше 28 тис. сіл, перетворено на руїни 200 тис. промислово-виробничих споруд, 40% житлових будинків, внаслідок чого без житла залишилося близько 10 млн осіб. Оскільки війна завдала Україні більше руйнувань, ніж будь-якій іншій країні Європи, втрати в економіці сягали приголомшуючих масштабів. Цілковите чи часткове знищення понад 16 тис. промислових підприємств означало втрату великої частини того, що Україна здобула великою ціною у роки форсованої індустріалізації, суцільної колективізації та масових репресій. Було зруйновано 9 магістральних залізничних шляхів, 5600 залізничних мостів, 50 тис. км шосейних шляхів, 132 портових господарства. Підраховано, що загальні збитки економіці України сягали 40%. Було порушено та пограбовано близько 30 тис. колгоспів та радгоспів, 1300 машино-тракторних станцій, вивезено до Німеччини 56 тис. тракторів, 24 тис. комбайнів, 7,6 млн голів крупної рогатої худоби, 9,3 млн свиней, 7,3 млн овець та кіз, 3,3 млн голів коней. Було зруйновано десятки тисяч лікувальних та освітніх закладів, бібліотек та ін..

З міст найбільше постраждали великі промислові міста та столиця країни. Загалом протягом воєнних років у Києві було зруйновано 940 будинків державних і громадських установ площею понад 1 млн м², 1742 комунальних будинків житловою площею понад 1 млн м², 3,6 тис. приватних будинків площею до півмільйона м²; знищені всі мости через р. Дніпро, виведені з ладу водогін, каналізація, транспортне господарство та ін.. Фашистські загарбники зруйнували Голосіївське навчальне містечко столиці України, індустріальний, педагогічний та інші інститути. Збитки, завдані сільськогосподарським вузам Києва, перевищували 70 млн. руб., технологічному інституту харчової промисловості — 24 млн. карбованців.

Повністю була відсутня енергетична база через зруйнування Дніпрогесу, Штерівської, Курахівської, Зуївської, Сєвєродонецької та ін. електростанцій.

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Скачать

#15.doc

#15.doc
Размер: 129.5 Кб

Бесплатно Скачать

Пожаловаться на материал

Радянсько-німецькі договори 1939р. Приєднання західноукраїнських земель до УРСР та їх радянізація. Радянізація західних областей України. Початок радянсько-німецької війни. Оборонні бої 1941-1942р. Рух опору в Україні в роки другої світової війни. Визволення України від німецької окупації. Вклад України у перемогу.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Судебная экспертиза

Виды судебных экспертиз. Ответы на вопросы. Судебно-психиатрическая экспертиза - проводимое на основании постановления суда, исследование. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации УПК РФ. Гражданский процессуальный кодекс ГПК РФ.

Анализ цепей постоянного тока методом эквивалентного генератора

Практическое занятие. Основные теоретические сведения. Алгоритм метода эквивалентного генератора. Примеры решения задач. Метод эквивалентного генератора. Двухполюсники

Розробка, оформлення та реєстрація знаків для товарів і послуг. Практичне завдання

Мета: отримання студентами теоретичних знань та набуття практичних навичок з розробки, оформлення знаків для товарів і послуг та їх реєстрації в Державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Найти токи в отдельных ветвях мостика Уитстона

Задача по физике, Решение. При условии, что через гальванометр идет ток, равный нулю. ЭДС элемента , сопротивления .

Частная собственность граждан и юридических лиц

Право частной собственности граждан и юридических лиц. Право собственности на движимое имущество. Право собственности на недвижимое имущество

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok