Обмеження конкуренції

Территория рекламы

ТЕМА 7. ОБМЕЖЕННЯ КОНКУРЕНЦІЇ

1.Взаємозв'язок конкуренції і монополізму.

2.Поняття монополії та основні організаційні форми монополістичних об'єднань.

3.Форми монополізму.

4.Форми й методи обмеження конкуренції.

5.Бар'єри, що обмежують конкуренцію в Україні.

  1.  Взаємозв'язок конкуренції і монополізму

Конкуренція завжди функціонує не у своєму чистому вигляді, а лише поруч, спільно й у взаємодії з монополізмом. Конкуренція породжує монополізм. Наприклад, конкуруючи між собою на регіональному ринку, кілька виробників одного товару стихійно створюють єдину ціну, а отже, для покупців вони є єдиним, тобто монопольним продавцем. Така монополія породжує конкуренцію. Ті самі виробники, об'єднані між собою єдиним рівнем ціни на свої товари, постають монополістами перед покупцями. Кожний з них окремо є конкурентом усім іншим. Він прагне залучити до себе покупців, так би мовити, перехопити їх у решти виробників. З цією метою кожний з них урізноманітнює свої вироби, додає їм кращих споживчих властивостей, оскільки покупці за однакової ціни віддають перевагу якіснішим товарам або товарам зі знижкою. Конкретним виразом монополізації виробниками свого становища є також їхня комерційна таємниця. Отже, конкуренція породжує монополізм, а монополізм — конкуренцію.

Виходячи зі своїх економічних інтересів, не лише продавці, а й покупці постійно прагнуть уникати (звичайно, якщо це можливо) конкуренції, завойовувати монопольні позиції, утверджуватися на товарних ринках. Кожний з них шукає можливостей стати монополістом, оскільки в цьому разі він здобуде владу на ринку чи перевагу у встановленні вищої ціни на свій товар. Прагнення усунути конкуренцію з об'єктивних причин глибоко вкорінилося. Воно існувало та існує повсюдно і за всіх часів.

Монополістичні тенденції та ситуації є неодмінними супутниками будь-якого товарного ринку. Вони виникають на кожному, навіть найменшому, регіональному ринку, охоплюють увесь ринковий простір.

Усі знаряддя конкурентної боротьби спрямовані на те, щоб уникнути конкурентних зіткнень чи зменшити їх напругу, знайти особливі ніші на ринку, що недоступні для конкурентів. Наприклад, виробники оновлюють асортимент, створюють привабливішу упаковку, надають додаткові послуги. Продавці розташовують свої торговельні точки в місцях, наближених до покупців, встановлюють більш зручний для них режим роботи тощо.

Отже, досконала конкуренція може існувати лише теоретично. У реальному житті конкуренція тією чи іншою мірою пов'язана з монополізмом. Оскільки монополізм продовжується тими самими причинами, що й конкуренція, а також самою конкуренцією, а вона, своєю чергою, монополізмом, то конкуренція й монополізм є антиподами.

2. Поняття монополії та основні організаційні форми монополістичних об'єднань

Термін "монополія" походить від грецьких слів "моно" (один) і "полео" (продаю).

Монополією, а точніше монополістичною структурою, є угода, союз, об'єднання невеликої кількості великих підприємств, що зосередили у своїх руках виробництво й збут значної частини продукції в одній або кількох галузях економіки.

Метою й результатом функціонування таких об'єднань є усунення конкуренції між їх учасниками та зміцнення спільних позицій у конкурентній боротьбі з іншими монополістичними структурами та немонополізованими підприємствами відповідних галузей. Учасники кожної монополістичної структури розподіляють між собою обсяги виробництва відповідних товарів, ринки збуту та сировинні ринки. Вони здійснюють погоджену політику щодо оплати праці найманих робітників і рівня цін на свою продукцію, закуповувані сировину та матеріали. Як наслідок, монополістичні структури забезпечують собі панівне становище на відповідних ринках.

Монополістичні структури централізують широке коло виробничо-господарських функцій підприємств, що входять до складу цих структур. Залежно від ступеня централізації виробничо-господарських функцій є різні організаційні форми монополістичних об'єднань. Основними формами є картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати.

Розвинені монополістичні структури організаційно охоплюють усі сфери суспільного виробництва, а саме: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Вони виникають, насамперед у сфері обміну. Це зумовлено тим, що товарно-ринковому господарюванню (поряд з конкурентними зіткненнями товаровиробників) також об'єктивно притаманне прагнення уникати цих зіткнень. Звідси найпростішими організаційними формами монополістичних об'єднань є картелі та синдикати.

Картелі — це об'єднання самостійних у виробничо-господарському та комерційному відношенні підприємств однієї галузі виробництва з метою монопольного панування на ринку й отримання максимального прибутку.

Учасники картелі визначають між собою:

  •  частку кожного учасника в загальному обсязі виробництва;
  •  ринки збуту продукції;
  •  єдину цінову політику щодо постачальників сировини та покупців реалізованої продукції.

Учасники такого об'єднання домовляються про умови продажу, терміни платежу, розподіляють між собою ринки збуту, визначають кількість виробленої продукції, встановлюють ціни, розподіляють між окремими підприємствами прибуток та ін. Картелі не усувають конкуренції, а навпаки, різко загострюють її. Усередині картелю відбувається боротьба за квоти (частки) у виробництві та збуті, що часто призводить до розпаду картелю.

У царській Росії картелі були законодавчо заборонені ще в ті роки, коли в інших країнах вони могли діяти цілком відкрито. У соціалістичній економіці про картелі, звичайно, не могло бути й мови. В Україні після здобуття незалежності та в період становлення ринкової економіки картелі були заборонені. Зокрема, законодавством України забороняється будь-яке узгодження цін, тарифів, знижок, надбавок, націнок чи розподіл ринків збуту за територіальним принципом, асортиментом, обсягами реалізації або закупівлі, витіснення з ринку чи обмеження доступу на нього продавців, покупців та інших суб'єктів господарювання. Не лише укладені договори, а й навіть факти контактів чи обміну інформацією між конкурентами фіксуються та аналізуються антимонопольними органами України з метою виявлення можливої змови. Доведена наявність змови є підставою для застосування штрафних санкцій та інших заходів державного впливу на учасників картелю (підприємства), посадових осіб, приватних підприємців.

Синдикати (від лат. "syndiko" — розглядаю, перевіряю) — одна з форм монополістичних об'єднань, яка характеризується тим, що розподіл замовлень, закупівля сировини та реалізація виробленої її учасниками продукції здійснюються через єдину збутову контору. Учасники цього об'єднання можуть бути самостійними лише у виробничому відношенні і втрачають комерційну самостійність.

У колишньому СРСР у 1922-1930 рр. синдикатами називали державні господарські організації, які об'єднували групи промислових трестів для оптового збуту їхньої продукції, закупівлі сировини та планування торгових операцій. Вони організовували у плановому порядку збут продукції великої промисловості (тканин, шкіри, солі тощо).

Нині в умовах ринкової економіки синдикати функціонують у металургійній, хімічній і харчовій промисловості, а також у сільському господарстві.

Синдикати створюються у формі акціонерних товариств. Форми синдикату іноді набирають збутові та постачальницькі кооперативи, а також товариства. Вони є ефективним ринковим засобом економічної боротьби з різноманітними перекупниками, посередниками, діяльність яких призводить до подорожчання продукції.

Водночас українське законодавство передбачає відповідальність учасників синдикату в разі зловживання ними своїм монопольним становищем на товарному або регіональному ринку. Якщо виявлено порушення антимонопольного законодавства України, синдикат (чи монопольне утворення у формі синдикату) може бути примусово розукрупненим.

Трести (від англ. "trust" — довіра) — форма монополістичного об'єднання, у межах якого учасники втрачають виробничу, комерційну, а найчастіше і юридичну самостійність. Це галузеві й міжгалузеві об'єднання типу акціонерних товариств. їхні учасники в основному є власниками акцій. Однак реальна влада в трестах зосереджена в руках правління чи головної компанії.

Здебільшого трести є міжгалузевими монополістичними структурами з вертикальною інтеграцією виробництва однорідної продукції. Вони розвиваються на основі диверсифікації, тобто вторгненням в суміжні галузі, що безпосередньо не пов'язані з основною сферою їхньої діяльності.

У колишньому СРСР трести були створені в період НЕПу. Це були госпрозрахункові об'єднання підприємств однієї галузі. їх ліквідували у 1929-1932 рр. Назва "трест" пізніше використовувалася в деяких галузях народного господарства СРСР як організаційно-виробнича одиниця (наприклад, будівельно-монтажний трест, трест їдалень тощо). Звичайно, їх назва не відповідала загальноприйнятому визначенню тресту як однієї з форм монополістичного об'єднання.

На основі диверсифікації виникають також і багатогалузеві концерни. Вони поєднують десятки й навіть сотні багатопрофільних синдикатів, трестів, підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі та банківської сфери. Учасники концерну мають обмежену самостійність, єдину власність і функціонують під загальним фінансовим контролем головної фірми.

Концерни мають дуже високий рівень спеціалізації та кооперації виробництва, коли деталі одного виробу виготовляються на кількох підприємствах, розташованих у різних країнах. Прикладом можуть бути автомобільні концерни "Дженерал Моторс", "Форд" і багато інших компаній.

У 60-х роках у США і деяких інших країнах почали з'являтися й набирати сили конгломерати. Конгломерат — це монополістичне об'єднання, яке утворилося поглинанням прибуткових багатопрофіль-них підприємств, що не мали виробничої та технічної спільності. Конгломеративні об'єднання мають такі цілі:

  •  привласнення доходів рентабельних компаній, особливо тих, котрі функціонують у сфері послуг;
  •  запобігання наслідкам різноманітних кон'юнктурних коливань під час криз.

Конгломерація — це випуск продукції, не пов'язаної ані з колишніми товарами, ані з ринками, що входять до ніши даної фірми. Як правило, вона здійснюється заволодінням і злиттям або створенням при основній компанії численних малих підприємств, таких як у країнах СНД.

Конгломерати були поширені на Заході у 60-ті роки (особливо в США та Англії), але пізніше зазнали фіаско. Тому конгломерація є досить небезпечним і проблематичним напрямом у розвитку фірм.

3. Форми монополізму

Якщо на ринку присутні лише десятки виробників схожої, однак неідентичної продукції, конкуренція між ними називається монополістичною. У цьому разі кожен виробник виготовляє хоча й незначну частину продукції, але достатню для того, щоб зменшити вплив на сукупну пропозицію, попит і ціну товару. При монополістичній конкуренції виробники майже не впливають один на одного, залишаються відносно незалежними і між ними немає домовленості щодо обмеження виробництва, попиту чи пропозиції з метою підвищення цін на товари.

Відносини між продавцями та покупцями вже не є випадковими, як у разі досконалої конкуренції. Виробники виготовляють хоча й схожі, однак неідентичні товари, приділяючи особливу увагу диференціації продукції, тобто додаючи своєму товару властивостей, важливих для конкретного типу споживачів. Отже, основним аргументом в умовах монополістичної конкуренції є диференціація продукції.

Характерною ознакою цього виду конкуренції є наявність великої кількості підприємств, в основному невеликих. Цим вона нагадує досконалу конкуренцію, але відрізняється від неї диференціацією продукції. Ознакою диференційованої продукції є наявність у кожного товару істотної основи для вирізнення товарів одних виробників серед товарів інших виробників. Це схожа, однак неідентична продукція. її види різняться специфічною якістю, призначенням, оформленням, упаковкою, престижністю. Саме ці специфічні ознаки й формують переваги різних типів покупців. Монополістична конкуренція поширена у виробництві одягу, безалкогольних напоїв, обчислювальної техніки тощо.

Диференціація продукції породжує нецінові переваги споживачів і монопольне становище продавців. Однак ринкова влада продавців, що підтримується інтенсивною рекламою, післяпродажним обслуговуванням (технічно складних товарів), недостатньо стабільна через присутність на ринку широкого кола товарів-субститутів.

Монополізм на товарних ринках утворюється як з боку вироб-ників-продавців, так і з боку покупців. Відповідно існують такі види монополізму: монополія і монопсонія. Характерною рисою монополії є обмежена кількість виробників за наявності невеликої кількості покупців. Протилежна ситуація на ринку називається монопсонією. Відомо такі форми монополізму: чиста монополія, олігополія, чиста монопсонія й олігопсонія. Розглянемо їх докладніше.

Чиста монополія. Чиста (абсолютна) монополія виявляється в тому разі, якщо якась конкретна фірма або об'єднання є єдиним виробником певних товарів, у яких немає товарів-субститутів (замінників).

Такі монополії функціонували, в основному, протягом останніх десятиліть XIX — початку XX ст. Нині чиста (або повна, абсолютна) монополія — рідкість. Вона може існувати лише як тимчасова ринкова ситуація на окремому регіональному ринку конкретного товару чи конкретної послуги.

Конкуренція в умовах досконалої конкуренції виявляється як внутрішньомонопольна напруженість через безупинну боротьбу за підтримку свого домінуючого становища в даній сфері або в ніші товарного ринку для того, щоб зберегти свої прибутки на високому рівні, захистити їх від міжгалузевого усереднення.

Чисто монопольні структури побоюються того, щоб сфера їхньої діяльності була надто привабливою для сторонніх капіталів та їх диверсифікації. Вони змушені стримувати зростання монопольно високих цін на свої товари. Це породжує внутрішньофірмову боротьбу щодо встановлення монопольно високих цін і до розширення виробництва товарів з наданням знижок покупцям. Водночас зі зростанням обсягу випуску продукції збільшується товарна пропозиція на ринку, а це, у свою чергу, вимагає подальшого зниження цін. Тому закономірно виникає тенденція до самообмеження обсягу випуску продукції з одночасним збереженням високого рівня цін. Основним напрямом конкуренції в такому разі є створення монополістом перешкод для потенційних конкурентів у монополізовану сферу (ринкову нішу): він використовує ліцензування, патентний захист, товарні знаки, авторське право тощо.

Отже, якщо товар, у якого немає аналогів і повноцінних замінників, випускається лише одним виробником, то за цих умов виникає чиста (абсолютна) монополія. На товарному ринку функціонує лише один виробник, і покупці (споживачі) не мають альтернативи у виборі товару іншого виробника. Монополіст контролює сукупну пропозицію, попит, ціну на свій товар, має змогу варіювати ними і в такий спосіб впливати на рівень ціни.

Чиста монополія може штучно створювати товарний дефіцит з метою встановлення монопольно високої ціни, оскільки вторгнення інших підприємств у монополізовану сферу діяльності обмежено.

Чиста монополія як довгострокове явище в ринковій економіці — рідкість. Утримувати монопольну владу на товарному ринку тривалий час можна лише за підтримки держави.

Особливим різновидом чистої монополії є природна монополія. Вона об'єктивно виникає в ситуаціях, коли через особливості технології виробництва та обслуговування споживачів попит на товар чи послугу найкраще задовольняється одним або кількома підприємствами, а інше є протиприродним. Відповідно до Закону України "Про природні монополії" від 20.04.2000 р. природна монополія — це стан товарного ринку, коли попит на ньому задовольняється більш ефективно за відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку зі значним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару зі збільшенням обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), а відтак попит на цьому товарному ринку меншою мірою залежить від зміни цін на ці товари (послуги), аніж попит на інші товари (послуги).

Природні монополії непереборні, у них немає конкурентів. Можливі наслідки їхнього існування — зростання цін, байдуже ставлення до споживачів, отримання надмонопольних прибутків. Це одне з класичних "фіаско" ринку, і держава має втручатися в діяльність природних монополій, щоб підтримувати соціально необхідні галузі й сфери діяльності, від яких залежить саме існування будь-якої держави, його народу. Тому в усіх країнах природні монополії є державними або компаніями, які перебувають під жорстким державним контролем. У таких випадках держава використовує найдієвіший важіль — примусово встановлює рівень цін і тарифів, обмежує рентабельність і здійснює контроль за їх дотриманням.

Відповідно до Закону України "Про природні монополії" діяльність суб'єктів природних монополій в Україні регулюється в таких сферах:

  •  транспортування нафти та нафтопродуктів трубопроводами;
  •  транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;
  •  транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;
  •  передачі та розподілу електричної енергії;
  •  користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;
  •  керування повітряним рухом;
  •  зв'язку загального користування;
  •  централізованого водопостачання та водовідведення;
  •  централізованого постачання теплової енергії;
  •  спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України. Діяльність суб'єктів природних монополій регулюється спеціальними національними комісіями, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Антимонопольним комітетом України, об'єднаннями споживачів у порядку, визначеному законодавством.

Нині у країнах з розвиненою ринковою економікою переважає олігополістична конкуренція, а чиста (досконала) конкуренція й чиста монополія на практиці бувають дуже рідко.

Олігополія (від грецьк. "олігос" — небагато, мало і "полео" — продаю) — це форма групового монополізму, коли кілька самостійних великих фірм монополізують виробництво та збут певного товару або виду товарів. Олігополія характерна майже для всіх сфер масового виробництва однорідної продукції і є відмітною рисою економіки індустріально розвинених країн.

Розрізняють олігополію абсолютну та диференційовану. Для абсолютної олігополії характерним є те, що корпорації, які її утворюють, виробляють майже однорідну продукцію, наприклад нафту, сталь, алюміній тощо. Для диференційованої олігополії характерним є виробництво диференційованої продукції. Конкуренція між олігополіями має назву олігополістичної. Оліго-полії взаємозалежні, їхня цінова політика зводиться до погодженого встановлення й зміни ціни на товар. Тому ціни в умовах олігополі-стичної конкуренції не такі гнучкі й високі, як в умовах чистої монополістичної конкуренції.

Олігополістична конкуренція як різновид недосконалої конкуренції являє собою внутрішньогалузеву боротьбу між монополістичними структурами. Основним об'єктом такої конкуренції є лідерство в галузі. Монополістична фірма, що є лідером, має ринкову владу на встановлення цін. Інші структури орієнтуються на ці ціни, які також відповідають їхнім інтересам (можливість отримання монопольно високого прибутку). Фірми, що не дотримують установленого лідером рівня цін, можуть бути у програші й навіть збанкрутувати.

Олігополістична конкуренція є в основному неціновою. Кожна фірма зарекомендувала себе своєю продукцією у певного контингенту споживачів (освоїла якийсь сектор товарного ринку, свою нішу). її мета в конкурентній боротьбі за лідерство — це не лише утримати свою нішу, а й розширити її, збільшити свій сектор на галузевому ринку. Це завдання вирішується диверсифікацією (вторгненням в суміжні підгалузі або види виробництва), витісненням конкурентів, захистом своєї ніші від зазіхань інших фірм.

Основним методом олігополістичної конкуренції є постійне підвищення монополістичними структурами конкурентоспроможності своїх товарів. Вони спрямовують свої зусилля на їх технічну досконалість, високу надійність у процесі експлуатації та споживання, розширюють і оновлюють асортимент, пропонують широкий діапазон цін на товари, що різняться якістю, специфічними властивостями, художньо-естетичним оформленням, упаковкою, гарантійними зобов'язаннями та післяпродажним сервісом. Конкурентоспроможність своїх фірм і товарів олігополісти захищають за допомогою патентів, ліцензій, торгових марок, кваліфікованої реклами.

Чиста монопсонія. Монопсонія (від грецьк. "моно" — один і "опсо-нія" — закупівля продовольства) — це монопольне становище одного покупця, який має змогу контролювати закупівельну ціну певного товару. Монопсонія спостерігається переважно на ринку сільськогосподарської продукції, яку виробляють численні дрібні фермерські господарства, інші виробники. Однак вона може виявлятися і на інших сировинних ринках у тих випадках, коли на ринку функціонує лише єдиний споживач (наприклад, переробний завод).

До особливої деформації ринку призводить так названа двостороння монополія, коли взаємодіють між собою лише один продавець і лише один покупець (наприклад, військово-промисловий комплекс і держава).

Олігопсонія (від грецьк. "олігос" — небагато, мало і "опсонія" — закупівля продовольства) — це форма групового монополізму, за якої існує монополія кількох покупців певного товару. При оліго-псонії закупівельна ціна обмежується монополізованими покупцями, вони отримують свої монопольні прибутки як частину доходів продавців.

В економічній теорії і на практиці поняття "монополія" і "монополізм", широко використовуються як узагальнення розглянутих вище форм монополізму (чистої монополії, олігополії, чистої моно-псонії, олігопсонії та їх різновидів), а також організаційних форм монополістичних об'єднань і ринкових ситуацій, що їм відповідають.

4. Форми й методи обмеження конкуренції

Обмеженням конкуренції вважають поведінку (дії) окремих фірм або форму і методи господарської взаємодії групи фірм, які, зловживаючи своїм домінуючим становищем, не допускають на ринок своїх конкурентів чи обмежують і навіть узагалі не дають їм змоги здійснювати конкурентну діяльність.

Це поняття містить у собі один загальний принцип — порушення нормальної ринкової конкуренції, що спричинює істотні наслідки для учасників ринкових відносин.

Порушенням нормальної ринкової конкуренції вважають такий вплив на стан ринку, створення таких договірних і господарських умов, які:

  •  обмежують свободу підприємництва (або дії учасників ринкових відносин);
  •  змушують їх використовувати необхідні методи господарювання в комерційній і (або) виробничій сфері діяльності.
  •  До обмежень конкуренції належать:
  •  угоди, що фіксують ціни (лідерство), особливо на експортні та імпортні товари;
  •  угоди щодо розподілу ринків і клієнтури;
  •  встановлення обмежень на обсяги продажу;
  •  колективні дії при виконанні угод;
  •  відмова забезпечувати товарами випадкових, непостійних замовників, покупців;
  •  колективна відмова приймати в члени асоціації чи бути партнером за договором, що має вирішальне значення для конкуренції.

Обмеження конкуренції здійснюється у двох формах:

  •  індивідуальній (однією фірмою);
  •  груповій (колективні, узгоджені дії).

Індивідуальне обмеження конкуренції здійснюється однією фірмою щодо інших учасників ринкових відносин чи своїх конкурентів з метою досягнення домінуючого становища на ринку й отримання най-вигідніших умов.

Групове обмеження конкуренції — це колективні, узгоджені дії, внаслідок яких обмежується конкуренція й завдаються збитки іншим учасникам ринкових відносин. Зокрема, це передбачає: створення картелів і синдикатів. Діяльність картелів регулюється спеціальним законодавством. Забороняються картелі, метою яких є монополізація ринків і їх розподіл, а також регулювання виробничо-господарської діяльності фірм, що об'єдналися в картель.

Синдикати створюються як легалізованим, так і нелегальним способом на основі угоди про створення єдиного збутового органу;

укладення міжфірмових угод, що передбачають такі умови щодо виробничої діяльності:

  •  розподіл обсягів виробництва в межах встановлених квот;
  •  виробництво на основі спеціалізації та кооперування;
  •  розподіл капіталовкладень у розвиток виробництва;
  •  розподіл джерел постачання у формі встановлення імпортних квот для певних територій;
  •  взаємний обмін технічною та комерційною інформацією, патентами й ліцензіями;
  •  створення спільних філій і фінансових організацій;
  •  укладення угод, що містять такі умови комерційної діяльностіфірм:
  •  установлення рівня закупівельних чи продажних цін;
  •  розподіл ринків збуту на основі встановлення сфер впливу і квот на реалізацію товарів;
  •  надання знижок постійним покупцям залежно від обсягу закупівель;
  •  застосування спільних умов щодо термінів платежів, гарантій і відповідальності;
  •  продаж товарів лише певному колу споживачів (покупців) за встановленим списком або складання "чорних" списків фірм, з якими забороняється укладати договори;
  •  придбання товарів лише у певних постачальників або продаж товарів винятково особам, які згодні підтримувати встановлений рівень продажних цін;
  •  укладення на груповій основі угод з торговими посередниками з наданням їм виняткових прав на встановленій території;
  •  укладення таємних угод, що не розголошуються, з метою досягнення домінуючого становища фірм, які об'єдналися на конкретному ринку;
  •  узгоджені, скоординовані дії фірм на основі угоди (змови) з метою здійснення на ринку однакових дій. Змова — це проведення двома чи кількома фірмами попередніх взаємних консультацій і узгодження поведінки у процесі обговорення пропозицій фірм щодо проведення науково-технічних і (або) виробничих робіт;
  •  створення змішаних за капіталом фірм для здійснення спільної діяльності фірм, а також консорціумів, коли їх спільна діяльність може бути віднесена до недобросовісної конкуренції або передбачає заподіяння шкоди іншим фірмам.

Бар'єри, що обмежують конкуренцію в Україні

Монополізовані ринки як об'єкт демонополізації визначають з погляду наявності й могутності штучно створених бар'єрів на шляху входження суб'єктів господарювання на ці ринки, а також інших чинників, що обмежують конкуренцію.

Штучно створені бар'єри на шляху входження суб'єктів господарювання на ринки виникають унаслідок:

  •  антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування й адміністративно-господарського управління та контролю;
  •  антиконкурентних дій суб'єктів господарювання. Антиконкурентними діями органів державної влади, органів
  •  місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління й контролю згідно із Законом України "Про захист економічної конкуренції" (2001 р.) є:
  •  • заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень щодо здійснення окремих видів діяльності, виробництво певних видів товарів,
  •  примушування підприємств вступати до асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних чи інших об'єднань;
  •  примушування підприємств до пріоритетного укладення договорів, першочергового постачання товарів певному колу споживачів або до першочергового їх придбання у певних продавців;
  •  будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між підприємствами за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;
  •  заборона на реалізацію товарів з одного регіону країни в іншому;
  •  надання окремим підприємствам пільг чи інших переваг, що ставлять їх у привілейоване становище стосовно інших підприємств;
  •  створення для підприємств несприятливих чи дискримінаційних умов діяльності порівняно з конкурентами;
  •  заборона та обмеження самостійності підприємств, які не передбачені законами України (щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком).

До антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання належать такі, що стосуються:

  •  установлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
  •  обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
  •  розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
  •  спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
  •  усунення з ринку або обмеження доступу на нього (вихід з ринку) інших підприємств, покупців, продавців;
  •  застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими підприємствами, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
  •  укладення угод за умови прийняття іншими підприємствами додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або діяльністю не стосуються предмета цих угод;
  •  суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших підприємств на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Крім штучно створених бар'єрів, на конкуренцію впливають такі чинники:

  •  державне регулювання цін, тарифів;
  •  несприятливі умови для підприємницької діяльності (великі податки, неконвертованість національної валюти, труднощі при реєстрації підприємств тощо);
  •  бюджетне фінансування монопольних утворень;
  •  обмежений доступ на валютний ринок;
  •  недостатньо розвинені банківська система й ринкова інфраструктура (транспортна й інформаційна мережа, складське господарство, зв'язок, система товарного та фінансового посередництва тощо).

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Скачать

Т.7.Обмеження конкуренц..doc

Т.7.Обмеження конкуренц..doc
Размер: 98 Кб

Бесплатно Скачать

Пожаловаться на материал

Взаємозв'язок конкуренції і монополізму. Поняття монополії та основні організаційні форми монополістичних об'єднань. 3.Форми монополізму. Форми й методи обмеження конкуренції. Бар'єри, що обмежують конкуренцію в Україні.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Шигео Фукуда

Шигео Фукуда – наиболее известный японский график, снискавший себе всемирную известность своими антивоенными плакатами, мастер, умевший в лаконичных, на уровне знака, образах передавать сложнейшие проблемы современности.

Ответы на тест. Статистика

Виды группировок в зависимости от задач исследования. Единица совокупности. Основные методы статистического наблюдения. Статистическая сводка. Статистическая группировка и ряд распределения

Продажи многоуровневого цикла: лидогенирация, аккаунт менеджмент и продающий отдел продаж

Конечный результат – заранее обговоренное количество целевых клиентов в зале. Ведение и организация мероприятия, встреча людей, регистрация, инструктирование, сбор отзывов и фото/видео съемка.

Психология и педагогика: Личность. Конспект

Понятия личность, человек, индивид, индивидуальность и их соотношение. Свойства и индивидуально-типологические особенности личности. Личность --это человек, взятый в системе таких его психологических характеристик

Депозитная политика и политика резервных требований Центрального банка

Депозитная политика центрального банка. Параметры обязательного резервирования. Функции резервных требований и правила их применения. Полное резервирование. Российская практика обязательного резервирования

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok