Роль держави у розвитку конкуренції на товарних ринках

Территория рекламы

ТЕМА 8. РОЛЬ ДЕРЖАВИ У РОЗВИТКУ КОНКУРЕНЦІЇ НА ТОВАРНИХ РИНКАХ

1.Аналіз і оцінка державної політики, що регулює конкуренцію на певному товарному ринку.

2.Основні напрями антимонопольної політики.

3.Система органів Антимонопольного комітету України .

1. Аналіз і оцінка державної політики, що регулює конкуренцію на певному товарному ринку

Конкурентна боротьба між товаровиробниками постійно тримає їх у стані активного пошуку, необхідності впровадження нових виробничо-технологічних досягнень, стимулює економію ресурсів, змушує розширювати й оновлювати товарний асортимент, підвищувати якість товарів і послуг.

Свобода вибору виробниками сфери діяльності в умовах конкурентного товарно-ринкового господарювання забезпечує високу гнучкість і пристосування суспільного виробництва до всіх змін економічної кон'юнктури, а також високу здатність виробництва до своєчасного задоволення потреб покупців і споживачів.

Проте є й певні межі сприятливого впливу конкурентно-ринкового середовища на національне суспільне виробництво. Через економічну відокремленість підприємств товарно-ринкова організація суспільного господарства не гарантує повної зайнятості працездатного населення, не забезпечує фундаментальних наукових досліджень, часом ігнорує можливі негативні наслідки прийнятих рішень щодо охорони навколишнього природного середовища, не сприяє збереженню ресурсів, схильна до нестабільного розвитку, кризових явищ, інфляційних процесів. Розвиток монополізму порушує конкурентний порядок в економіці й загрожує її спонтанним саморегулювальним основам. Запобігання й виправлення цих та інших негативних наслідків функціонування ринкової економіки є функцією держави.

Держава забезпечує:

  •  юридичні, політичні та соціальні основи, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової економіки;
  •  регулювання економіки за допомогою економічних важелів впливу на поведінку суб'єктів ринкових відносин.

Держава створює ефективні загальні умови відтворення, розвиваючи виробничу, природоохоронну та соціальну інфраструктуру, стабілізує відтворення на мікрорівні проведення інвестиційно-структурної політики, фінансового та податкового контролю за рівнем виробництва, безробіттям, інфляції, забезпечує принципи справедливості та соціальних гарантій перерозподілом доходів.

Особливою функцією держави в ринковому господарстві є здійснення антимонопольної політики й підтримка конкурентного порядку в економіці. Монополізм породжує ринкову владу. Вона спотворює економічний розвиток країни й не сумісна з правами та свободами людини, що можуть бути реально забезпечені лише в ринковому середовищі. Отже, будь-який захист і сприяння розвитку конкурентного порядку на товарному ринку є одним із основних завдань економічної політики України в сучасних умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки.

Конкурентне середовище в умовах дії різних форм конкуренції формується під впливом багатьох чинників, що різняться періодом, інтенсивністю тощо.

Основними чинниками конкурентного середовища товарного ринку є такі:

держава та її політика у сфері регулювання конкуренції;

  •  підприємства, що з'являються на ринку і тим самим посилюють конкуренцію;
  •  споживачі товарів, які здійснюють тиск на підприємства галузі;
  •  постачальники сировини, матеріалів і комплектуючих виробів;
  •  виробники товарів-замінників, які охоплюють значну частку галузевого ринку;
  •  • підприємства-виробники та продавці певних товарів. Вивчення перелічених чинників є важливою передумовою формування системного бачення конкурентного середовища, без якого неможлива практична робота на товарному ринку.

Аналіз і оцінка державної політики, що регулює конкуренцію на конкретному товарному ринку, здійснюється за такими напрямами:

1. Антимонопольна політика:

  •  визначення способів і методів контролю та обмеження природних і державних монополій;
  •  умови визначення монопольного становища на ринку та відповідні санкції держави (аж до примусового розукрупнення підприємств-монополістів);
  •  порядок державного контролю за злиттям і поглинанням підприємств з метою запобігання появі нових монопольних структур;
  •  межі державного впливу на зовнішню торгівлю;
  •  умови прямого контролю за цінами й заробітною платою (в екстрених випадках);
  •  системи заохочення створення нових і функціонування діючих конкуруючих виробництв і підприємств;
  •  квотування та ліцензування різних видів діяльності;
  •  заходи щодо стимулювання малого бізнесу наданням податкових пільг, дотацій і пільгових кредитів;
  •  спрощення умов організації бізнесу в певній галузі.

Суб'єктом формування антимонопольної політики в Україні є

Антимонопольний комітет України.

2. Фінансова політика. Фінансова політика стимулювання конку-ренції здійснюється Міністерством фінансів України, Національнимбанком України, Міністерством економіки України.

Ці органи регулюють обсяги та умови надання кредитів, депозитних ставок, систему оподатковування, динаміку й розподіл доходів суб'єктів ринку, норм рентабельності виробництва та реалізації продукції, товарів.

3. Регулювання експорту та імпорту на основі ліцензування, квотування, змін у митній політиці, що здійснюється Державною митною службою України та іншими спеціальними відомствами.

4. Участь держави у виробництві та реалізації продукції за рахунок:

  •  установлення певної частки державної власності на галузевих підприємствах (державний сектор);
  •  державних капітальних вкладень;
  •  державних замовлень;
  •  пільгових державних кредитів і позик.

5. Державна стандартизація продукції, товарів, технологій, умовбезпеки та екологічності виробництва, охорони довкілля.

Державне регулювання видобутку корисних копалин, цін на сировину та матеріали, енергію, воду, землю.

Патентно-ліцензійна політика, що законодавчо закріплює виняткові права на відкриття, на винаходи, раціоналізаторські пропозиції, "ноу-хау" на іншу інтелектуальну власність.

Соціальний захист споживачів законодавчим закріпленням прав споживачів, створенням об'єднань споживачів, використанням системи дотацій та пільг, іншими заходами.

Суб'єктами демонополізації, антимонопольного регулювання та застосування антимонопольного законодавства є державні органи, що забезпечують процес демонополізації економіки й розвитку конкуренції:

Президент України ухвалює рішення з питань демонополізації економіки та її розвитку в межах своїх повноважень;

Верховна Рада України ухвалює законодавчі акти з питань демонополізації економіки й розвитку конкуренції, зокрема антимоно-польне законодавство, затверджує Державну програму демонополізації економіки й розвитку конкуренції;

Кабінет Міністрів України забезпечує розробку Державної програми демонополізації економіки й розвитку конкуренції, ухвалює рішення з питань забезпечення процесу демонополізації та антимонопольного регулювання, делегує повноваження щодо демонополізації та антимонопольного регулювання міністерствам, відомствам, іншим центральним, а також місцевим органам державної влади, встановлює основні показники й параметри анти-монопольного регулювання;

Антимонопольний комітет України бере участь у розробці Програми та проведенні демонополізації окремих об'єктів, здійснює державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, забезпечує захист інтересів підприємців від його порушень, приймає розпорядження про примусовий розподіл монопольних утворень у разі зловживання ними монопольним становищем, вносить до відповідних органів пропозиції щодо змін у сфері антимонопольного регулювання;

Фонд державного майна України, місцеві органи приватизації здійснюють приватизацію майна державних підприємств з урахуванням вимог антимонопольного законодавства; органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю розробляють і здійснюють заходи щодо демонополізації економіки й розвитку конкуренції, що є складовою галузевих і регіональних програм ринкових перетворень, виступають з ініціативою щодо демонополізації конкретних об'єктів господарювання, уживають заходів щодо регулювання певних ринків і діяльності монопольних утворень.

Суб'єктами демонополізації також можуть бути:

  •  керівництво та трудові колективи підприємств (об'єднань), що виступають з ініціативою щодо розукрупнення підприємств (об'єднань) з метою усунення їхнього монопольного становища, створення на основі структурних підрозділів (одиниць) самостійних суб'єктів господарювання, виходу підприємств зі складу об'єднань;
  •  покупці, які проявляють ініціативу з приватизації структурних підрозділів підприємств, а також структурних одиниць об'єднань, що не привели свій статус у відповідність з чинним законодавством.

Об'єктами демонополізації та антимонопольного регулювання є:

  •  монополізовані ринки в певних територіальних і товарних межах;
  •  суб'єкти господарювання, що посідають монопольне становище на ринках.

Крім того, для цілей демонополізації об'єктами також можуть бути:

  •  державні організаційні структури монопольного типу;
  •  органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, рішення чи дії яких негативно позначаються або можуть позначитися на конкуренції.

2. Основні напрями антимонопольної політики

Демонополізація економіки — це здійснюваний державою комплекс заходів, зокрема примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків.

Метою демонополізації є створення та посилення конкуренції на ринках. Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:

  •  збільшення кількості суб'єктів господарювання, що конкурують на ринках;
    •  обмеження або припинення монопольної діяльності суб'єктів господарювання.
    •  Залежно від особливостей монополізованих ринків з метою демонополізації застосовуються такі способи:
    •  децентралізація управління;
    •  зниження чи зняття бар'єрів, що обмежують входження суб'єктів господарювання на існуючі ринки;
    •  стимулювання входження на монополізовані ринки нових суб'єктів господарювання;
  •  поділ державних монопольних утворень;
  •  ліквідація державних організаційних структур монопольного типу.

Щоб запобігти появі монопольних утворень у приватному секторі економіки, якщо цього вимагає структура ринку, приватизацію державних підприємств-монополістів за наявності економічних, технологічних та інших умов здійснюють одночасно з їх демонополізацією.

Поділ і ліквідація монопольних утворень здійснюються у процесі приватизації майна державних підприємств. Якщо майно підприємств залишається в державній власності, ці способи застосовуються переважно в таких випадках:

  •  майно передається в комунальну власність або в управління місцевих органів влади;
  •  здійснюється перетворення та перереєстрація існуючих об'єднань державних підприємств у добровільні об'єднання (торговельно-промислові асоціації);
  •  відбувається корпоратизація та комерціалізація.

Заходи щодо стимулювання входження нових суб'єктів господарювання на монополізовані ринки здійснюються протягом обмеженого періоду, достатнього для закріплення нового суб'єкта господарювання на ринку. Ці заходи не повинні призводити до витіснення з ринку діючих на ньому суб'єктів господарювання.

Як радикальний спосіб, поділ монопольних утворень потребує виважених дій і здійснюється, якщо:

  •  зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку певного товару;
  •  внаслідок монопольного становища суб'єкта господарювання виникають бар'єри на шляху входження на ринок інших суб'єктів господарювання;
  •  відсутній тісний технологічний зв'язок між підприємствами, структурними підрозділами (одиницями), що входять до складу суб'єкта господарювання;
  •  •підприємства, структурні підрозділи (одиниці) самостійно виробляють товари однакової споживної вартості.

Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємства, що підлягають приватизації, здійснюється переважно в такі способи:

  •  відокремленням структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), що не мають тісного технологічного зв'язку з іншими підрозділами (одиницями);
  •  зниженням або зняттям бар'єрів, що обмежують входження суб'єктів господарювання на ринки.

Демонополізації не підлягають підприємства (об'єднання), які є монополістами, але які відповідно до чинного законодавства не приватизуються (за винятком випадків, коли демонополізацію можна здійснити відокремленням непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), а також зниженням або зняттям бар'єрів, що обмежують входження суб'єктів господарювання на існуючі ринки).

У зовнішньоекономічній діяльності демонополізація полягає в поетапному переході переважно до тарифного регулювання та зниження митних тарифів на імпорт стосовно внутрішніх ринків, що підлягатимуть демонополізації.

Антимонопольне регулювання — це процес обмеження монопольної діяльності, що передбачає безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках, або діяльність конкретних монопольних утворень централізованим встановленням кількісних і якісних показників.

Метою антимонопольного регулювання є захист інтересів споживачів і суспільства загалом від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб'єктів господарювання. Щоб досягти цієї мети, необхідно розв'язатити такі завдання:

  •  забезпечити оптимальний баланс інтересів монопольних утворень і суспільства;
  •  запобігти отриманню суб'єктами надприбутків внаслідок використання свого монопольного становища;
  •  забезпечити нормативний рівень якості товарів, що виробляються монопольними утвореннями;
  •  забезпечити необхідні обсяги товарного наповнення ринку та доступ усіх членів суспільства до певних товарів, що поставляються на ринок монопольними утвореннями;
  •  відрегулювати забезпечення товарами специфічних груп споживачів і територій.

У процесі антимонопольного регулювання використовують кількісні та якісні показники стосовно цін, тарифів, обсягу ринку (виробництва), нормативів якості, стандартів, структури розподілу товарів на ринку, бар'єрів на шляху входження на ринок тощо.

Антимонопольне регулювання здійснюється різноманітними способами  після аналізу рівнів монополізації ринків. За результатами аналізу визначається перелік підприємств, що посідають монопольне становище на ринку, їх показники та параметри.

Застосування антимонопольного законодавства має такі цілі:

  •  підтримати досягнутий рівень конкуренції та захистити її на існуючих ринках;
  •  захистити інтереси підприємців і споживачів від монопольної діяльності та недобросовісної конкуренції.

Реалізація цих цілей забезпечується виконанням таких завдань:

  •  запобіганням монополізації ринків;
  •  обмеженням і припиненням монопольної діяльності та недобросовісної конкуренції.

Запобігання монополізації ринків застосуванням антимонополь-ного законодавства передбачає роботу за такими напрямами:

  •  встановлення контролю за діями органів державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктами господарювання, що можуть спричинити до появи нових монопольних утворень, збільшення частки існуючих монопольних утворень та посилення їхнього впливу на ринку;
  •  здійснення заходів, спрямованих на запобігання монопольній діяльності та недобросовісній конкуренції;
  •  встановлення контролю за діями органів державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що можуть призвести до появи та підвищення бар'єрів на шляху входження суб'єктів господарювання на ринки.

Обмеження та припинення монопольної діяльності й недобросовісної конкуренції здійснюється антимонопольними органами України у процесі реалізації відповідних повноважень, покладених на них законодавством.

Способи антимонопольного регулювання в Україні:

  •  Регулювання обсягу ринку (виробництва):
  •  Встановлення державного замовлення та державного контракту
  •  Розподіл ринків (визначення споживачів, постачальників тощо)
  •  Тарифне регулювання імпорту та експорту товарів

Примусовий поділ монопольних утворень незалежно від форми власності як елемент застосування антимонопольного законодавства здійснюється на підставі рішень Антимонопольного комітету України.

Примусовий поділ невиправданий, якщо концентрація виробництва спрямована на підвищення його ефективності, збереження та розвиток експортного потенціалу держави й коли завдяки ефекту масштабу виробництва, незважаючи на посилення ринкової влади суб'єкта господарювання, споживачі отримують економію і підвищується якість продукції.

В Україні в пріоритетному порядку підлягають:

  •  демонополізації — монополізовані загальнодержавні та регіональні ринки, на яких діють монопольні утворення, а саме об'єкти першочергової приватизації, що найбільшою мірою впливають на стан споживчої сфери й водночас гальмують економічний розвиток України та формування її ринкової економіки;
  •  антимонопольному регулюванню — природні монополії, а також монопольні утворення, що діють на ринках, де розвиток конкуренції істотно гальмується з об'єктивних причин (необхідність захисту національних інтересів України, нерозвиненість ринкової інфраструктури тощо), а також відповідні ринки.

З метою заохочення демонополізації в пріоритетних сферах підприємствам, що виходять на монополізовані ринки, а також створені в результаті поділу монопольних утворень або поділу відокремленням структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), надаються:

  •  податкові пільги;
  •  кредитні квоти;
  •  пільгові кредити;
  •  ресурси, що централізовано розподіляються державою;
  •  державні замовлення (за умови їх застосування на відповідних ринках);
  •  підтримка у проведенні конверсії, реконструкції, технічного та технологічного переоснащення виробництва тощо.

3. Система органів Антимонопольного комітету України

Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади, покликаним забезпечувати державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців і споживачів від його порушень. Він підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

  •  здійснення державного контролю за дотриманням антимонополь-ного законодавства;
  •  запобігання, виявлення й припинення порушень антимонополь-ного законодавства;
  •  контроль за економічною концентрацією;
  •  сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

До складу Антимонопольного комітету входять голова та десять державних уповноважених.

Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право:

  •  визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому;
  •  видавати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства, про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень;
  •  видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов'язкові для виконання рішення: а) про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів; б) про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать анти-монопольному законодавству; в) про заборону чи дозвіл створювати монопольні утворення цими органами, а також суб'єктами господарювання;
  •  вносити до органів влади обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання в разі порушення ними анти-монопольного законодавства;
  •  накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом;
  •  з питань, що належать до його компетенції, приймати нормативно-правові акти, обов'язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління й контролю, суб'єктами господарювання, їх об'єднаннями, контролювати виконання цих актів, надавати роз'яснення щодо їх застосування.

Засідання Антимонопольного комітету України є формою роботи Комітету як вищого колегіального органу.

З метою розгляду окремих справ, пов'язаних з порушенням анти-монопольного законодавства, та інших питань, віднесених до повноважень Комітету, утворюються постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії, які формуються з числа державних уповноважених і голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України у складі не менше трьох осіб.

Адміністративні колегії формуються за галузевими, регіональними або іншими принципами.

Організаційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довідкову та іншу роботу із забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України, його територіального відділення, а також підготовку матеріалів для розгляду справ, пов'язаних із порушенням антимонополь-ного законодавства, здійснює апарат Антимонопольного комітету України або його територіального відділення.

З метою реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються територіальні відділення Антимоно-польного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. У разі потреби територіальні відділення можуть утворюватися в інших адміністративно-територіальних одиницях.

Територіальне відділення очолює голова відділення, якого призначає голова комітету. Голова відділення має заступників, яких призначає голова комітету за поданням голови територіального відділення.

З метою координації діяльності щодо питань розвитку конкуренції та демонополізації економіки Антимонопольний комітет України взаємодіє з органами влади, органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Територіальні відділення Антимонопольного комітету України координують свою діяльність з місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування.

Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані узгоджувати з Антимонопольним комітетом України рішення, що можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках. Крім того, ці органи мають отримувати згоду Комітету, якщо їхньою метою є:

створення, реорганізація, ліквідація суб'єктів господарювання;

створення об'єднань;

перетворення органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю в об'єднання.

Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення координують свою діяльність з питань виявлення, запобігання та припинення порушень антимонопольного законодавства з органами прокуратури та взаємодіють із засобами масової інформації та громадськими організаціями в роботі щодо запобігання порушень антимонопольного законодавства.

Вимоги державних уповноважених і голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України в межах їхніх повноважень є обов'язковими для виконання у встановлений ними термін.

Невиконання законних вимог державного уповноваженого або голови територіального відділення Комітету спричинює передбачену законом відповідальність.

Документи, статистична та інша інформація, необхідні для здійснення контролю за дотриманням антимонопольного законодавства та розгляду справ про його порушення, надаються на вимогу державного уповноваженого, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України безкоштовно.

10

← Предыдущая
Страница 1
Следующая →

Скачать

Т.8Роль держави.doc

Т.8Роль держави.doc
Размер: 97.5 Кб

Бесплатно Скачать

Пожаловаться на материал

Аналіз і оцінка державної політики, що регулює конкуренцію на певному товарному ринку. Основні напрями антимонопольної політики. Система органів Антимонопольного комітету України.

У нас самая большая информационная база в рунете, поэтому Вы всегда можете найти походите запросы

Искать ещё по теме...

Похожие материалы:

Поиски и методика разведки месторождений полезных ископаемых

Краткий конспект курса лекций Кафедра геологии. Введение в систему геологического изучения недр, поисков, оценки и разведки месторождений полезных ископаемых

Дидактическая игра как средство развития мышления детей дошкольного возроста

Курсовая работа по дисциплине теоретические и методические основы организации игровой деятельности детей раннего и дошкольного возраста. Цель работы: рассмотреть возможности дидактической игры в развитии мышления детей дошкольного возраста.

Открытое первенство Калининского района по флорболу среди детских команд

Начальник отдела молодежной политики, физической культуры и спорта администрации Калининского района

Средства, преимущественно влияющие на ЦНС

Контрольная работа. Педиатрический факультет. Ситуационные задачи

Психолго-педагогическая антропология

Сохранить?

Пропустить...

Введите код

Ok